Правові відносини та юридичні факти
Страница 5
Перший блок складає її правосуб’єктність як юридичної особи - некомерційні або комерційні, другий блок - спеціальна компетенція (лат. сompetentia - здатність, відання, належність за правом), яка полягає у праві в певних межах провадити професійну діяльність.
Наприклад, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку визначається у два способи:
· через перелічення в законі банківських операцій, які банки можуть здійснювати, і встановлення заборон для діяльності банків;
· через видання ліцензії на банківську діяльність конкретному банку.
Спеціальна компетенція комерційної організації виражається у праві провадити професійну підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку.
Компетенція державного органу (уряду, міністерства, парламенту, органів суду, міліції, прокуратури та ін.) - це закріплена законом (або іншим нормативним актом) сукупність його владних повноважень (прав і обов’язків), юридичної відповідальності і предмета відання.
Компетенцію державного органу можна зобразити за такою схемою:
Владні повноваження
Предмет відання |
Юридична відповідальність | |
Юридичні права для здійснення державних функцій (щодо об’єктів управління);
Юридичні обов’язки, що на нього покладаються (перед державою); права - можливості щодо виконання покладених функцій - збігаються з обов’язками - необхідністю (повинністю) стосовно держави і зливаються в єдину правову категорію повноважень |
Головний напрямок діяльності, тобто основне функціональне призначення (наприклад, у міліції безліч прав і обов’язків, а предмет відання - охорона громадського порядку) |
Настає за результатами роботи, за неналежне виконання повноважень або перевищення їх обсягу; разом з повноваженнями юридична відповідальність є елементом спеціального правового статусу державного службовця, зокрема посадової особи. |
Юридичні повноваження (правообов’язки) державного органу або його посадової особи - вид і захід владного впливу на учасника правових відносин з метою реалізації припису правової норми, досягнення певного соціально-корисного результату. Цей вплив спрямований на задоволення домагань уповноваженого суб’єкта або на винну особу.
Юридичні повноваження не можуть бути представлені як одне лише право або один лише обов’язок. З одного боку, при здійсненні повноважень державними органом і посадовими особами центр ваги у співвідношенні прав і обов’язків припадає на обов’язки, оскільки за їх невиконання настає притягнення до юридичної відповідальності. З іншого боку, державний орган і посадові особи мають право вимагати відповідної поведінки від інших органів і осіб, а також їх невтручання в сферу своєї компетенції, встановлену державою. Тому юридичні повноваження постають як певні правообов’язки (поєднання прав і обов’язків) - покладені обов’язки виконуються через користування наділеними правами. При формулюванні повноважень законодавець в одних випадках може перенести центр ваги лише на права, в інших лише на обов’язки.
В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб’єкт, внутрішня структура якого не має значення для виступаючим з ним в правовідносини.
Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються різними галузями права. Однак умови при яких організації можуть бути визначені юридичними особами, порядок їх виникнення зупинка і суспільні принципи вступу у майнові відносини визнає громадським законодавством.
Різні суб’єкти вступають у правові відносини насамперед з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб’єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав ї обов’язків здійснює певні дії, чим досягається результат - об’єкти правових відносин, за ради якого відбулися правові відносини.
2.2 Об’єкти правовідносин, види об’єктів
Визначення об’єкта правовідносин - досить складне завдання. Характеризуючи об’єкт, необхідно виходити з того, що правовідносини є особливими ідеологічними відносинами, шляхом яких норма права впливає на фактичні суспільні відносини. З цього випливає, що і норма права, і правовідносини мають своїм об’єктом фактичні суспільні відносини.
Залежно від суб’єктивних прав і юридичних обов’язків сторони будують свою поведінку. Ця поведінка має певну спрямованість, вона націлена на задоволення різноманітних законних інтересів особи, суспільства і держави.
У юридичній літературі існують різні погляди на розуміння об’єкта правовідносин.
Так, моністична точка зору припускає наявність лише одного об’єкта правовідносин - поведінку людини. Плюралістична ж позиція говорить про численність об’єктів правовідносин. Під терміном „об’єкт" у філософії розуміється те, що протистоїть суб’єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. У юридичних науках цей термін застосовується досить часто, але має свій зміст. Зокрема, об’єкт правовідносин - це те, із приводу чого виникає, існує саме правове відношення.
Люди вступають у правовідносини з метою задоволення своїх різноманітних інтересів та потреб з приводу матеріальних і духовних благ.
Вони виступають об’єктами правовідносин, досягнення яких здійснюється за допомогою суб’єктивних прав і обов’язків.
Об’єкт правовідносин - це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’язки. (В. Гончаренко, стор.55)
Можна сказати, що об’єкт правовідносин - це те реальне благо, на використання або охорону якого спрямовані суб’єктивні права й юридичні обов’язки.
Саме з плюралістичної точки зору розрізняються таки види об’єктів правовідносин, як предмети матеріально світу, послуги виробничого і невиробничого характеру, продукти духовної і інтелектуальної творчості та особисті немайнові блага. (В. Сухонос, стор.489).
Розрізняють такі види об’єктів правовідносин:
1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно, тощо. Речі - предмети природи в їх природному стані, а також створені в процесі трудової діяльності. До них належать засоби виробництва, предмети споживання. Цінності - гроші, акції, векселі, облігації, цінні документи (диплом, атестат). Купівля - продаж продуктів, промислових товарів, міна, дарування, спадкування - це лише деякі правовідносини, де об’єктом є предмети матеріального світу;
2) послуги виробничого і невиробничого характеру - виконання роботи, обумовленої договором або контрактом, наприклад, договір перевезення, підряд та капітальне будівництво, виконання пісні на святковому концерті та інше;
3) продукти духовної та інтелектуальної творчості - твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп’ютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом (наприклад, Закон України „Про авторське і суміжні права). З їх приводу виникають правовідносини у суб’єктів права - громадян, які відвідують музеї, виставки, бібліотеки, поетичні вечори, а також купують книги, комп’ютерні програми тощо. Тут у суб’єкта інтерес до об’єкта духовний, інтелектуальний;
4) особисті немайнові блага - життя, здоров’я, честь, гідність, право на освіту на інші права і свободи. Наприклад, між учнем і керівництвом школи виникають правовідносини, їх об’єктом є не атестат, а освіта. Між громадянином, що придбав путівку в санаторій і адміністрацією санаторію виникають правовідносини, їх об’єкт - здоров’я громадянина; у будинку відпочинку об’єктом правовідносин є відпочинок власника путівки, тощо.
Об’єкт правовідносин - це те, заради чого вони виникають. Якщо об’єкт права - суспільні відносини, що можуть бути предметом регулювання і вимагають такого регулювання, то об’єкт правовідносин - вужче, конкретніше - частинка суспільних відносин, елемент (одиниця загального), з приводу якого взаємодіють суб’єкти, те, на що спрямовані суб’єктивні юридичні права і обов’язки осіб. Людина не може бути об’єктом правовідносин. (О.Ф. Скакун, 366)