ПРЕДМЕТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Страница 4

Багато авторів визнають рівність сторін як ознака майнових відносин цивільного права, але вказують, що майнові відносини цивільного права мають цю ознаку тому, що всі вони так чи інакше пов'язані з товарним оборотом. Із цього погляду й відносини власності становлять предмет цивільно-правового регулювання лише остільки, оскільки вони виконують роль передумови й результату товарно-грошового обігу [10; 86]. Важко погодитися й із цим, тому що безпідставно звужується коло майнових відносин, регульованих нормами цивільного права, і за його межами виявляються відносини, що виникають при спадкуванні, всі безоплатні майнові відносини.

Нарешті, в цивілістичній літературі не завжди підкреслюється, що майнове відношення, у якому суб'єкти цивільного права діють на засадах рівності, позбавлено владного характеру. Тому справедливо вказують, що й у відносинах, наприклад, між пенсіонером і відповідним органом соціального забезпечення у зв'язку з ходатайством про призначення пенсії жодна йз сторін не підлегла один одному [11; 8]. Але ці відносини коштують за межами цивільного права, тому що державні організації, що беруть участь у цих відносинах, діють як органи влади. Зрозуміло, що ці відносини й не можна кваліфікувати як майнові. Для останніх, тільки як для відносин цивільного права, характерні юридична децентралізація й приватне самовизначення. Цивільне право регулює відносини між громадянами й організаціями лише як між членами цивільного суспільства.

Іншу групу відносин, регульованих нормами цивільного права, становлять особисті немайнові відносини, тобто ті відносини, об'єктом яких є нематеріальні блага. Зрозуміло, і особисті немайнові відносини між громадянами, між громадянами й організаціями, між організаціями регулюються цивільним правом як відносини між членами цивільного суспільства. Тому не входять у предмет цивільного права, наприклад, особисті немайнові відносини, що складаються в області політичної діяльності громадян при здійсненні ними виборчих прав і права бути обраними у відповідні органи державної влади. Ці відносини визначають участь громадян у керуванні справами держави.

Норми цивільного права регулюють особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (наприклад, відносини, об'єктом яких є добутки науки, літератури, мистецтва, винаходи, раціоналізаторські пропозиції й т.д.), і особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими (наприклад, відносини, об'єктом яких є честь і достоїнство громадян й організацій, інші нематеріальні блага, невіддільні від особистості людини).

Особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (з можливістю одержання винагороди за використання добутків науки, літератури, мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій і т.д.), становлять із останніми єдине ціле. Однак названі особисті немайнові відносини незалежно від їхнього зв'язку з майновими регулюються цивільним правом тоді, наприклад, коли мова йде лише про визнання авторства на відповідні добутки науки, літератури або мистецтва й про захист цих благ як таких.

Особисті немайнові відносини - як перші, так і другі - істинно відносини цивільного права. Так само як і майнові відносини цивільного права, вони виражають приналежність конкретних благ певним особам (окремим громадянам й організаціям) і характеризуються відособленістю осіб у цих відносинах, їхньою автономністю (незалежністю друг від друга) і рівністю. Саме на підставі спільності ознак майнових й особистих немайнових відносин останні включаються в предмет цивільного права.

Дискусійним у літературі є й питання про відносність до цивільного права особистих немайнових відносин. Деякі автори вважають, що особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, у силу нерозривності з останніми включаються в предмет цивільно-правового регулювання. Щодо особистих відносин, не пов'язаних з майновими, вони не дають яких-небудь пояснень і просто констатують, що такі, оскільки їхнє регулювання у вигляді захисту в особливо зазначених випадках передбачено законом, входять у предмет цивільного права [12,13]. Якщо ж і погодитися з тим, що перша група особистих немайнових відносин дійсно пов'язана з майновими відносинами, то саме по собі це ще не визначає їхньої приналежності до цивільного права. Вони, як було сказано, можуть регулюватися цивільним правом і незалежно від зв'язку з майновими відносинами. Отже, це самостійний вид відносин у структурі предмета цивільного права.

Настільки ж самостійне значення в структурі предмета цивільного права мають особисті відносини, не пов'язані з майновими. Ці відносини й до їхнього порушення мають правове значення й, притім, саме цивільно-правове. Треба правильним уважати, що й всі особисті відносини, безпосередньо не пов'язані з майновими, органічно включаються в предмет цивільного права. Цивільне суспільство, основу майнових відносин якого становить ринкова економіка з її різноманіттям форм власності й підприємництва, з необхідністю припускає в якості найважливішого свого компонента й властиві йому особисті відносини, що бідують без яких-небудь обмежень у цивільно-правових засобах захисту.

Піддані аналізу майнові й особисті немайнові відносини, обумовлюючи існування в системі права його особою галузі - цивільного права, визначають, природно, і всі специфічні риси самої цієї галузі права. Вони насамперед проявляються в методі, за допомогою якого цивільне право регулює суспільні відносини, у його функціях й у тих принципах, відповідно до яких воно здійснює регулювання цих відносин [21; 15].

Як особисті немайнові, так і майнові відносини є відносинами цивільними.

Цивільні відносини, які є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

1) Суб'єкти. Учасники цивільних правовідносин виступають стосовно один одного як юридичне рівні суб'єкти, відокремлені один від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, коли це прямо передбачено законом. Такі відносини не є цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, не властивого цивільному праву.

2) Характер зв'язку між суб'єктами. Цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі.

3) Зміст. Учасники цього виду відносин виступають як носії цивільних прав І обов'язків.

4) Характер захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків. Це відбувається за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, в судовому порядку.

5) Особливість підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Зокрема такими підставами є не тільки обставини, передбачені законом чи іншими актами, а також і дії суб'єктів, які хоч і не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини.

2.2 Метод цивільного права

Особливості проаналізованих майнових та особистих немайнових відносин, безумовно, стали визначальним фактором у формуванні цивільного права як галузі права. Визначення кола цих відносин дало нам відповідь на питання - які саме суспільні відносини становлять предмет цивільно-правового регулювання. Однак важливо встановити не лише що регулює цивільне право, а й як це здійснюється, якими засобами воно впливає на ці відносини, тобто який метод впливу закладається в цивільно-правове регулювання численних майнових та немайнових відносин. Специфіка відносин, що регулюються відповідною галуззю права, водночас обумовлює специфіку методу правового регулювання. Тобто існує безпосередній тісний взаємозв'язок між предметом правового регулювання і його методом [22; 10].

На думку С.С. Алексєєва, вирішальне значення, що надає правовому режиму основних галузей права юридично чітке, контрастне вираження, має наявність особливих, притаманних лише даній галузі методу і механізму регулювання, які виявляються насамперед в особливостях правового статусу суб'єктів. Знання методу правового регулювання має не лише теоретично-пізнавальне, а й практичне значення. У процесі законотворення послідовне застосування правового методу дає змогу уникати неадекватного врегулювання суспільних відносин, будувати струнку і послідовну законодавчу систему. Натомість ігнорування методу неодмінно призведе до розбалансування правового механізму того чи іншого законодавчого акта, позбавить його цілісності.