Вексель

Страница 6

Характеристику векселів:

Функція векселів: доходний цінний папір.

Векселедавець: крупний банк, Міністерство Фінансів (серія АПК).

Векселедержатель: банк або підприємство, що отримало векселя в вигляді кредиту.

Векселеотримувач: будь-який інвестор.

Особливості: дуже вузький сегмент, низька активність. Як правило, ці векселі, особливо Міністерства Фінансів або видані під його гарантії, швидко скуповуються, часто навіть не доходячи до ринку. Влучивши до інвестора, вони лежать в портфелях, практичні не з'являючись на ринку.

Зв'язки: в основному цей сегмент формується з розрахункового сегменту.

Труднощі: погашення і продаж цих векселів не складає особливих проблем. В посередниках особливої необхідності немає.

2. Т - В - Т («розрахунковий»). Вексель працює як чисто розрахунковий інструмент, заповнюючи брак засобу обігу, в більшості випадків в рахунок його погашення відвантажується продукція. Наприклад, це значна частина енергетичних і залізничних векселів. Стисла характеристика:

Функція: розрахункова.

Векселедавець: крупний банк, міністерство, галузевий центр, місцева адміністрація.

Векселедержатель: підприємство.

Векселеотримувач: підприємство.

Особливості: це самий крупний сегмент. Дані векселя обслуговують природні монополію і крупні кооперації і в цілому, господарський оборот. Причому векселі банків мають тут більш короткий, ніж галузеві векселі, термін звертання, осідая впортфелях інвесторів.

Зв'язки: за рахунок цього найбільшого сегменту поповнюються грошовий (банківські векселі) і грошово-товарний (галузеві векселі) сегменти.

Труднощі: в частині галузевих векселів, а також місцевих банків, ринок в значній частині локалізован по галузевому і географічному ознакам. Коло потенційних векселеотримувачей може бути значно поширено, якщо їм буде дана інформація,

3. Г, Т- В -Т ('грошово-товарний»). Вексель купується за гроші і (або) по бартеру з дисконтом або без (в залежності від рівня відпускних цін і попиту) з метою отоварити його. Це ринок існує навколо багатьох крупних заводів. Стисла характеристика:

Функція: складського свідоцтва (або, хоча і неточно, варранта).

Векселедавець: в основному, підприємства.

Векселедержатель: підприємство.

Векселеприобретатель: оптовик, ділер, підприємство.

Особливості: другий по величині сегмент після розрахункового. Схожі з розрахунковим сегментом особливості.

Зв'язки: формуються з розрахункового сегменту. За рахунок організації зв'язку з грошовим сегментом його можна помітно поширити. Для цього повинні бути надані послуги (аж до гарантій) інвестору по продажу галузевого векселя тому жеділеру (зрозуміло, що погасити вексель грошами задача не проста). Ділер же позичається збутом, має гроші від реалізації. Необхідно включити його в інфраструктуру, організувати цей зв'язок, забезпечивши опосредоване погашення векселю. Вперспективі слідує зняти з векселя цю функцію, передавши її варранту.

Труднощі: ті же, що і в випадку розрахункового сегменту.

4. Г, Т- В -Г(«податковий»). Вексель також купується або охоче приймається за продукцію і використовується в зарахуванні по місцевим податкам.

Стисла характеристика:

Функція: податкового звільнення.

Векселедавець: місцеві адміністрації, уповноважені банки.

Векселедержатель: підприємство.

Векселеотримувач: платник податків.

Особливості: сегмент гранично локалізован. По величині можна порівняти грошово-товарним сегментом.

Зв'язки: формуються з розрахункового сегменту за рахунок векселів адміністрацій.

Труднощі: в чинність що виникає нерідко фінансової некомпетентності і необязательности місцевих властей має місце завищений обсяг випуску векселів цього сегменту, і, як слідство, «вексельна інфляція». Однак для географічні розгалужених кооперацій і монополії можлива істотна економія на місцевих податках.

Звичайно, якщо б всі державні інститути сумлінно і компетентно виконували свої функції, в особливості, по забезпеченню вексельної дисципліни, вимоги до інфраструктури були б мінімальні. Сучасні важкі для господарювання умови обумовлюють пред'явлення підвищених вимог до інфраструктури вексельного ринку.

Побудувати інфраструктуру з урахуванням специфіки вексельного ринку означає:

— забезпечити потенційного векселеотримувача вичерпними відомостями про те, що і на яких умовах він може отримати, набуваючи даний вексель;

— забезпечити векселеотримувача відповідним набором послуг;

— організувати загальнонаціональну базу даних про усих учасників вексельних відносин;

— тощо.

Вдала побудова інфраструктури обігу є тією основою, що взмозі суттєво підвищити ефективність діяльності всього ринку векселів, надати йому цивілізованного вигляду.

Таким чином ми розглянули основні загальні питання щодо вексельного обігу, розглянули види, типи, основні реквізити векселів, процес “народження” векселю та основні риси інфраструктури вексельного ринку. Більш детально ми розглянемо ці питання у наступній главі, враховуючи специфіку обігу в Україні.

4. Вексельний обіг в Україні. Його особливості та перспективи розвидку

В останні роки проблеми вексельного обігу в Україні стали об”єктом всебічної уваги. Однак, нажаль, це не призвело до прояснення ситуації в сфері вексельного обігу.

На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного впорядкованного правового поля, щодо функціонування векселів.

В 1991 році, відповідно до ст. 7 Закону України “Про правонаступницство України”, на території неза­лежної України діяла Женевська конвенція №358 та прийняте Раднаркомом у 1937 році Положення про переказний та простий векселі.

Верховна Рада України Постановою від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ встановила, що вексельний обіг в Україні здійснюється відповідно до Женевської конвенції 1930 року, внаслідок чого дію постанови Раднаркому від 1937 року на території України скасовано.

До речі, у цій постанові не було визначено, яка саме з трьох Женевських конвенцій (№358,359 чи 360) діє на території України, відтак не було зроблено офіційного пе­рекладу текстів означених Конвенцій на державну мову і не було ратифіковано ні одніє з цих Конвенцій.

З прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України вступила в дію стаття 9 Конституції, яка передбачає, що міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства. Постанову Верховної Ради України від 17 червня 1992 року не можна вважати згодою, оскільки Законом України "Про міжнародні договори України" був встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів.

Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україна не ухвалювала, можна зробити висновок, що Женевська конвенція 1930 року, як і міжнародні договори, нині на території України не діє.

На сьогоднішній день, основним документом, який регулює вексельний обіг в Україні, є Закон "Про цінні папери і фондову біржу", стаття 21 якого передбачає, що "порядок випуску та обігу векселів визначається відповідними нормативними документами Кабінету Міністрів України".

Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 10 вересня 1992 року №528 "Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків" встановлює, що "використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України". В той же час Постанова Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 1997 року №1154 зазначає, що Міністерство фінансів разом з обласними державними адміністраціями повинно забезпечити впровадження в обіг векселів місцевих державних адміністрацій, що суперечить постанові №528. Аналогічні суперечності існують у Постановах Кабінету Міністрів України №1440 від 15 вересня 1998 року та №1978 від 15 грудня 1998 року. Отже, необхідно підготувати узгоджений між міністерствами та Національним банком України проект змін та доповнень до постанови №528, який би усунув суперечності в означених нормативних актах.