Вексель
Страница 7
Виникають розбіжності в усвідомленні різними органами влади самої суті векселя. В законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" зазначається, що "товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення". Тобто, тільки при двох операціях — випуск та погашення — вексель не є товаром при оподаткуванні, у всіх інших випадках вексель виступає як товар. Згаданим законом також визначається, що "бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи. послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг)" Таким чином, це дає право податковій адміністрації відносити операції передавання векселів в оплату за товар до бартерних.
Питання про товарний характер векселя також випливає з норм українського законодавства. В відповідності з Постановою Кабінета Міністрів України і Національного Банку України "Про затвердження Правив виготовлення і використання вексельних бланков от 10 вересня 1992 року №528 "вексель може видаватися тільки для оплати поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, окрім векселів Минфина, Національного банку і комерційних банків України". Іншими словам, вексель може бути виписан тільки після факту поставки товару (товарний характер векселя).
В законодавстві України можна виділити п'ять обмежень на векселездатність учасників вексельного обігу:
1. Згідно до постанови Кабміну і Нацбанка України "Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків" "використовувати векселя, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалистами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що є такими згідно діючому законодавству України".
2. Сфера Обігу векселів, що емітувалися резидентами України обмежується територією України, т.б. видача і індосамент векселя за межі України не допускаються.
3. Існує ряд обмежень векселездатності банків, що регламентуються актами законодавства в банківській сфері. Так, банк може емітувати векселі тільки в тому випадку, якщо має 14 ліцензію. А з 27 жовтня 1998 року введений особливий режим видачі поручительства філіалам. Центральне відділення банку, у якого є всі необхідні ліцензії, не може передавати право провадити операції по 14 ліцензії своїм відділенням і філіалам. Це стосується і права підпису (авалювания векселя).
4. Указом Президента України "Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії від 19 лютого 1994 року №55/94 (ст. 17) встановлена заборона на випуск векселів інвестиційними фондами і компаніями.
5. Банки, випускаючи векселі, повинні резервувати певну суму засобів.
6. Неприпустимий індосамент від одного структурного підрозділу компанії до іншого.
Таким чином, в результаті невизначенності в законодавстві України існує ряд проблем та обмежень щодо обігу векселів на теріторії України. Так суттєво обмежена кількість операцій, що можуть обслуговуватись векселями (наприклад, для видачі векселю обов”язковий факт поставки продукції або надання послуг), а також значно обмежена кількість суб”єктів, що можуть приймати участь в операціях з векселями.
Також необхідно зазначити, що на сучасному етапі існує суттєва проблема щодо організації інфраструктури вексельного обігу та забеспеченності учасників вексельних відносин якісною інформацією. Як зазначалося вище, це означає:
- надання усим учасникам вичерпних відомостей про те, що і яким чином вони можуть отримати, вступаючи у відносини по даному векселю;
- впровадження на ринок вичерпного набору послуг (консультації, регестрація та перевірка, зберігання та бездокументарний обіг, продаж, інкасація, погашення тощо);
- організація єдиної національної бази даних щодо учасників вексельного обігу (фінансовий стан, чи були відмови у виплаті тощо).
Зазначимо, що ОВЗ передбачена спрощена процедура впровадження справ щодо стягнення заборгованності по векселях. На Україні такий порядок не застосовується, порушення справ відбувається відповідно до встановленних Цивільним кодексом норм. Таким чином, встановлюється значна перешкода ефективному вексельному обігу, та зменшується ліквідність векселю як інструменту.
Отже, основним фактором, який стримує розвиток вексельного обігу є невпорядкованість національного законодавства, а тому основним напрямком до покращення існуючої ситуації є прийняття Закона України “Про вексель”. Потрібно, щоб цей закон став своєрідною "вексельною конституцією", тобто таким законом, у якому б містилося якомога більше норм прямої дії і не було тлумачень або додаткових положень, що суперечать Однаковому закону і Цивільному кодексу України.
Закон не працюватиме, якщо не створити відповідного підзаконного (нормативного) правового поля. Це завдання і для законодавчої, і для виконавчої влади.
Від Верховної Ради України очікуються насамперед такі рішення: прийняття Закону України "Про вексельний обіг в Україні" і приведення законів України у відповідність із вказаним законом, передусім узгодження із Цивільним кодексом та встановлення додаткових норм, які б сприяли налагодженню вексельного обігу, зокрема:
І) внесення до Закону України "Про податок на додану вартість" змін, які б звільнили банківські установи від зобов'язань щодо податку на додану вартість за тими операціями з векселями, які виконуються через банківські установи і безпосередньо пов'язані з виконанням банками своїх функцій (визначених банківською ліцензією), наприклад, за операціями з інкасації боргових зобов'язань (векселів, чеків тощо);
2) внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України, якими передбачалися:
а) належність векселів до категорії документів, за якими дозволяється подавати позови у порядку спрощеного судочинства без права відповідача вимагати перенесення справи щодо опротестованого векселя на розгляд у загальному порядку до прийняття відповідного рішення;
б) можливість забезпечення вексельного позову арештом майна відповідача (за постановою суду), якщо останній не може заперечити позивачеві по суті справи (стосовно підробки свого підпису, сплати вексельного боргу, своєї неспроможності укладати вексельні договори тощо);
в) попереднє виконання судового рішення, тобто не чекаючи, коли закінчиться термін можливого оскарження або можливого розгляду справи у касаційній інстанції;
г) розгляд вексельного позову в суді навіть за відсутності відповідача;
г) віднесення векселів до категорії документів, які мають переваги в конкурсному процесі (інакше кажучи, опротестовані векселі, а також векселі, щодо яких встановлено, що вони видані за валюту, товари, послуги, роботи, гроші тощо, належали б до документів, борги за якими погашаються в першу чергу порівняно з іншими зобов'язаннями боржника);
д) зменшення державного мита за вексельний позов до одного відсотка;
е) внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито щодо:
• зменшення державного мита за передачу векселів новому власнику (купівлю-продаж векселів) до розміру 0,01 відсотка від суми угоди;
• порядку оплати вексельного гербового збору.
Ці операції виконують переважно банківські установи, забезпечуючи їх якісне проведення і зниження фінансових та операційних ризиків клієнтів.
вого збору і переліку випадків, за яких він не сплачується.
Міністерство закордонних справ України разом із Міністерством юстиції та Державною комісією із цінних паперів І фондового ринку мали б зробити офіційний переклад Конвенцій №№ 358 — 360 (із додатками).
Від Національного банку України очікується:
1. Визначення установ, які мають розглядатися як вексельні розрахункові палати, подання відповідного законопроекту до Верховної Ради України.