Криминальное право Украины
Державний вищий навчальний заклад
“Запорізький національний технічний університет”
Міністерства освіти і науки України
Факультет гуманітарно-правовий
Кафедра журналістики
РЕФЕРАТ
КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО
УКРАЇНИ
Виконала
Студентка ГП-000
Ім’я Прізвище По-батькові
Перевірила
Викладач права
Баєва Лілія Вікторівна
Запоріжжя
2010
Зміст
Вступ 3
Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання 4
Система кримінального права України . 7
Принципи кримінального права 8
Список використаних джерел 15 Вступ
Останніми роками в Україні спостерігається певне зростання злочинності, особливо організованої, насильницької та корисливої, яке зумовлено переломним періодом розвитку України і деякими негативними факторами, що ставить перед державою серйозні завдання боротьби з цим соціальним явищем. Необхідно добиватися припинення її зростання, а потім іі істотного скорочення. З цією метою вживають політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи. Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, потрібно його правильно застосовувати, слід ґрунтовно і глибоко вивчати для того, щоб добре знати і втілювати в практичній діяльності.
Розпочинаючи таке вивчення, необхідно мати на увазі, що поняття «кримінальне право» вживається в двох значеннях:
1) як галузь законодавства (одна з галузей) - кримінальне законодавство. Звідси кримінальним правом іменують закони, - тобто нормативні акти, що містять положення цієї галузі права;
2) як наука кримінального права, тобто теорія кримінального права, наукова дисципліна, доктрина.
1. Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання.
Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак, як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:
1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві.
2) норми (правила поведінки) кримінального права встановлюються лише вищими органами законодавчої влади й дістають закріплення у відповідних законах.
3) кримінальне право відрізняється також своїм предметом і методом правового регулювання.
Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини . Злочин і покарання — це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають \ у зв'язку зі вчиненням злочину і застосуванням за нього певних покарань, і є предметом кримінального права.
Саме поняття “кримінальне право” прийнято розглядати у двох його значеннях:
1) позитивне (об‘єктивне) кримінальне право як галузь законодавства, виявом якої є Кримінальний кодекс України;
2) кримінальне право як галузь юридичної науки про вітчизняний чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, його історію і теорію, про кримінальний закон інших держав.
Позитивне право України має такі характерні ознаки:
1) його норми встановлюються лише вищими органами законодавчої влади – ВР України;
2) воно знаходить свій вияв у законах;
3) метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому закону – це покарання особи за порушення нею кримінально-правової заборони.
Позитивне кримінальне право України - це сукупність норм (правил поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили. Кримінальне право України поділяється на дві частини – Загальну і Особливу. Загальна частина КК України містить визначальні норми загального значення; їх дія поширюється на всі приписи Особливої частини КК. Ці норми визначають: завдання КК; підстави кримінальної відповідальності; чинність КК щодо діянь, вчинених на території України та за її межами; чинність кримінального закону у часі; поняття злочину; форми вини; обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань; погашення та зняття судимості тощо. Суть і призначення норм Загальної частини КК виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Особлива частина КК містить конкретні норми, які забороняють вчиняти те або інше діяння. Порушенням такої заборони передбачає відповідне покарання. При цьому майже всі диспозиції статей Особливої частини КК визначають діяння з боку однієї особи – виконавця злочину. Умови кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного і того самого злочину спільними діями кількох осіб описані в Загальній частині КК (ст.19 співучасть). Загальна та Особлива частина нерозривно пов‘язані між собою. Вони складають єдину галузь права – кримінальне право. Застосування норм Особливої частини можливо лише на основі положень, що містяться у нормах Загальної частини КК. Наприклад, вирішення питання про кримінальну відповідальність за готування до злочину або замах на його вчинення дається у ст.17. У ній міститься загальне положення, відповідно до якого покарання за такі дії призначається за законом, що передбачає відповідальність за вчинення закінченого злочину. Це означає, що у випадку замаху особи на крадіжку приватного майна дії такої особи кваліфікуються за ст.17 і ч.1 ст.140. У випадку вчинення злочину співучасниками (організатором, підмовником, посібником) склад злочину співучасників буде визначатися за ст.19 Загальної частини і за ч.1 ст.140 Особливої частини. Кримінальне право вивчає не тільки норми кримінального закону, а й застосування цих норм правоохоронними органами та судом. У результаті дії кримінально-правової норми виникають кримінально-правові відносини між державою і особою, яка вчинила злочин, які й є суб‘єктами цих відносин. Матеріальний зміст кримінально-правових відносин складає сукупність прав і обов‘язків суб‘єктів цих відносин. Предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинення.
Специфічні, притаманні лише кримінальному праву відносини між особою, яка вчинила злочин проти особистих благ людини, приватних чи публічних прав тощо, і державою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності, регламентується також специфічним, притаманним лише кримінальному праву методом – застосуванням з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання. Метод правового регулювання – це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою. Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-правовий метод застосовується лише у тому разі, коли:
1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину;
2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню.
В окремих випадках (ч.3 ст.10, ст.46-1, ст.51) суд може відстрочити виконання призначеного ним кримінального покарання або не застосовувати таке покарання взагалі. Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння була в стані неосудності. До такої особи суд може застосовувати заходи медичного характеру, як не є покаранням (ч.1 ст.12). Це стосується і особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого КК, не досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності. До такої особи суд може застосовувати заходи виховного характеру, як не є кримінальним покаранням (ч.3 ст.10).
|