ЛІНГВОКОГНІТИВНІ ТА ДИСКУРСИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ЕПІСТЕМІЧНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Страница 2

Практична цінність роботи визначається тим, що її матеріали можуть бути використаними в академічному процесі у вищих навчальних закладах осві­ти при розробці лекційних курсів із загального мовознавства, теоретичної гра­матики, лексикології та стилістики, у спецкурсах із проблем когнітивної та дис­курсивної лінгвістики, при написанні випускних кваліфікаційних робіт студен­тами-філологами тощо. Деякі результати дослідження, зокрема морфологічні, словотвірні, синтаксичні, валентнісні особливості слів, що маркують якість знання, можуть бути застосовані на практичних заняттях із німецької мови на спеціальних факультетах, а також при укладанні навчально-методичних посіб­ників для студентів-германістів.

Апробація роботи. Основні положення і результати дисертаційного до­слідження висвітлювалися й обговорювалися на міжнародних конференціях: ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми мента­лінгвістики” (Черкаси, 2003), ХІІ Міжнародній науковій конференції „Мова і культура” (Київ, 2003), Міжнародній науковій конференції „Лінгвістика та лінг­водидактика на зламі століть: питання теорії та практики” (Львів, 2004), ІІ Між­народній науковій конференції „Лексико-граматичні інновації в сучасних сло­в’янських мовах” (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародній науковій конференції „Слов’янська та германська лексикологія і проблеми перекладу: сучасний стан і перспективи” (Житомир, 2005); на всеукраїнській науковій конференції „Другі Каразінські читання: два століття Харківської лінгвістичної школи” (Харків, 2003); на щорічних підсумкових наукових конференціях Запорізького націо­нального університету (2002 – 2005).

Публікації. Результати дослідження висвітлено в 10 публікаціях. Усі праці виконано одноосібно.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із вис­новками до кожного з них, загальних висновків, бібліографічного покажчика (327 позицій), списку лексикографічних джерел (32 позиції) і списку джерел фактичного й ілюстративного матеріалу (38 позицій) та додатків (7). Загальний обсяг роботи – 232 сторінки, обсяг основного матеріалу – 179 сторінок. Дисер­тація містить 7 таблиць і 7 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі („Феномен знання в сучасній науковій парадигмі”) викладені теоретичні міркування щодо статусу “власне-знання” в міждисциплі­нарному зрізі та з урахуванням його мовознавчої специфіки. Тут здійснюється аналіз явища “знання” в гуманітарних і точних науках в цілому та в лінгвістиці зокрема, уточнюється сфера компетенції епістемології, розглядається понятійна база когнітивної та дискурсивної лінгвістики в контексті епістемічної пробле­матики.

Проблематика пізнавальних процесів займає одне із центральних місць у сучасному науковому просторі. Пізнання виступає як процес здобуття знань, осягнення довкілля, а знання – як результат цього осягнення, що постає у вигляді інтеріоризованих блоків привласненої інформації, пропущеної через фільтри мовної свідомості. Гнучкість, багатовимірність і міждисциплінарність феномена “знання” забезпечують його здатність піддаватися процедурам різно­планового оперування.

Кожна галузь науки акцентує в його сутності ті сторони, що є найбільш важливими для виконання тих специфічних завдань, які перед нею поставлені: адекватність – для філософії (ідеалістичні та матеріалістичні напрямки, мета­фізичні та діалектичні точки зору, історичні опозиції „емпіризм / сенсуалізм – раціоналізм”, „класика – некласика”, тріада „пізнавальний оптимізм – скепти­цизм – агностицизм”, догматичні, релятивістські, діалектичні, кореспондентські концепції істини тощо); істинність – для логіки (Л. Вітґенштайн, Г.Х. фон Врігт, Б. Рассел, Я. Хінтікка); соціальна зумовленість і корисність – для соціо­логії (О.Л. Скідін, B. Müller, T. Rauschenbach, R. Treptow); відповідність техно­логічним умовам і правилам – для інформатики (К.В. Вигурський, Ф.С. Ворой­ський, В.Б. Касевич, І.О. Пільщиков, D. Hakken); фізіологічні та психічні засади фіксації знання – для психології (О.М. Гольдін, О.О. Залевська, S. Freud, S. Kel­ter, M. Siebel).

Залежно від специфіки й завдань відповідної наукової галузі увага до фак­тора “суб’єкт знання” може послаблюватися чи посилюватися. Намагання яко­мога більше об’єктивувати знання, „відірвати” його від суб’єктивних факторів, зробити його суспільно важливі блоки надбанням широкого загалу призводить до ігнорування суб’єктивного чинника, знеособлення знання (відмова від суб’єктоцентризму в некласичній філософії, „епістемологія без суб’єкта, що пізнає” К. Поппера, інформатика, частково логіка й соціологія). Проте антропо­центрична зорієнтованість сучасних наукових розвідок, визнання Людини аль­фою та омегою когнітивного універсуму не дозволяє розглядати знання ви­ключно поза особистісним контекстом. Тому когнітивно-дискурсивна парадиг­ма лінгвістики концентрує свою увагу на епістемічному світі суб’єкта, що розу­міється як індивідуальна система знань, вірувань і поглядів.

Суб’єкт як носій свідомості та об’єкт як елемент позамовного середовища є категоріями рухливими, що зазнають постійних змін і перетворень (матеріаліс­тична діалектика, діалектичний ідеалізм Гегеля тощо). Це позначається й на ди­намізмі епістемічного світу мовленнєвої особистості (homo loquens), становлен­ня якого відбувається через процедури трансферу знання під впливом цілої низ­ки чинників соціального, культурного, етнічного, ідеологічного, психологічно­го порядку в процесі вербальної комунікації.

Гносеологічні студії постають в гуманітарних науках у двоєдності рефе­ренційного та репрезентативного підходів. Референційний аспект входить до категоріального апарату філософії, логіки, теології, соціології, інформатики, психології, де епістемологія розуміється як вчення а) про методологію пізнан­ня, б) про шляхи розвитку самої науки. Репрезентативна царина знання пов’яза­на з питанням про те, яким чином мовний знак, повідомляючи інформацію референтного (позамовного) порядку, водночас повідомляє й метаінформацію – її оцінку з точки зору істинності, правдивості, достовірності, прийнятності. За винятком логіки та лінгвістики, природа, статус і функції метазнання не входять до кола інтересів більшості наукових дисциплін.

У лінгвістичній науці феномен “знання” також визначається у двох основ­них вимірах. Перший має справу з розглядом мови як середовища та засобу здійснення пізнавальних процесів, накопичення й переробки здобутого знання (О.О. Залевська, О.О. Корнілов, Л.І. Шевченко), а також як особливої системи знань – лінгвістично-наукових (В.П. Мусієнко, J. Rehbein), лінгвально-узуаль­них (Л.М. Васильєв, О.С. Кубрякова, О.М. Шахнарович, Н.М. Юрьєва, L. Hoff­mann). Другий пов’язаний із вивченням мовних (насамперед, лексичних) засо­бів сигналізування суб’єктом про наявність у нього того чи іншого знання, про ступінь його достовірності, його раціональну чи емоційну оцінку (Н.І. Злобіна, Є.Р. Іоанесян, Н.В. Скибицька, І.Б. Шатуновський, Z. Frajzyngier). Таке знання, власне, й розглядається в реферованій роботі як епістемічне, а його природа – як когнітивно-оцінна.

Рис. 1. Епістемічні оператори у співвідношенні з категорією істини

Когнітивна оцінка здобутого (емпіричного, практичного, досвідного) чи вивідного (виробленого) знання здійснюється на основі його співвіднесеності з епістемічним еталоном – істиною за шкалою “повне знання – неповне знання – незнання”, на якій можуть позиціонуватися такі додаткові епістемічні імпульси, як “розуміння” / “нерозуміння”, “віра” / “невіра” (модифікований конструкт А.М. Приходька на рис. 1). Суб’єкт, здійснивши такого роду оцінку стосовно певного об’єкта позамовного світу, перебуває в епістемічному (ментальному) стані, що є результатом осмислення фрагмента епістемічного світу з позиції його відповідності реальному та належному. При цьому маркування якості та кількості знання індивідом відбувається в мисленні через епістемічний модус (мисленнєвий маркер), а в мовленні – через епістемічну модальність (мовлен­нєвий маркер).