ЛІНГВОКОГНІТИВНІ ТА ДИСКУРСИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ЕПІСТЕМІЧНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ
Страница 2
Практична цінність роботи визначається тим, що її матеріали можуть бути використаними в академічному процесі у вищих навчальних закладах освіти при розробці лекційних курсів із загального мовознавства, теоретичної граматики, лексикології та стилістики, у спецкурсах із проблем когнітивної та дискурсивної лінгвістики, при написанні випускних кваліфікаційних робіт студентами-філологами тощо. Деякі результати дослідження, зокрема морфологічні, словотвірні, синтаксичні, валентнісні особливості слів, що маркують якість знання, можуть бути застосовані на практичних заняттях із німецької мови на спеціальних факультетах, а також при укладанні навчально-методичних посібників для студентів-германістів.
Апробація роботи. Основні положення і результати дисертаційного дослідження висвітлювалися й обговорювалися на міжнародних конференціях: ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2003), ХІІ Міжнародній науковій конференції „Мова і культура” (Київ, 2003), Міжнародній науковій конференції „Лінгвістика та лінгводидактика на зламі століть: питання теорії та практики” (Львів, 2004), ІІ Міжнародній науковій конференції „Лексико-граматичні інновації в сучасних слов’янських мовах” (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародній науковій конференції „Слов’янська та германська лексикологія і проблеми перекладу: сучасний стан і перспективи” (Житомир, 2005); на всеукраїнській науковій конференції „Другі Каразінські читання: два століття Харківської лінгвістичної школи” (Харків, 2003); на щорічних підсумкових наукових конференціях Запорізького національного університету (2002 – 2005).
Публікації. Результати дослідження висвітлено в 10 публікаціях. Усі праці виконано одноосібно.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, бібліографічного покажчика (327 позицій), списку лексикографічних джерел (32 позиції) і списку джерел фактичного й ілюстративного матеріалу (38 позицій) та додатків (7). Загальний обсяг роботи – 232 сторінки, обсяг основного матеріалу – 179 сторінок. Дисертація містить 7 таблиць і 7 рисунків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі („Феномен знання в сучасній науковій парадигмі”) викладені теоретичні міркування щодо статусу “власне-знання” в міждисциплінарному зрізі та з урахуванням його мовознавчої специфіки. Тут здійснюється аналіз явища “знання” в гуманітарних і точних науках в цілому та в лінгвістиці зокрема, уточнюється сфера компетенції епістемології, розглядається понятійна база когнітивної та дискурсивної лінгвістики в контексті епістемічної проблематики.
Проблематика пізнавальних процесів займає одне із центральних місць у сучасному науковому просторі. Пізнання виступає як процес здобуття знань, осягнення довкілля, а знання – як результат цього осягнення, що постає у вигляді інтеріоризованих блоків привласненої інформації, пропущеної через фільтри мовної свідомості. Гнучкість, багатовимірність і міждисциплінарність феномена “знання” забезпечують його здатність піддаватися процедурам різнопланового оперування.
Кожна галузь науки акцентує в його сутності ті сторони, що є найбільш важливими для виконання тих специфічних завдань, які перед нею поставлені: адекватність – для філософії (ідеалістичні та матеріалістичні напрямки, метафізичні та діалектичні точки зору, історичні опозиції „емпіризм / сенсуалізм – раціоналізм”, „класика – некласика”, тріада „пізнавальний оптимізм – скептицизм – агностицизм”, догматичні, релятивістські, діалектичні, кореспондентські концепції істини тощо); істинність – для логіки (Л. Вітґенштайн, Г.Х. фон Врігт, Б. Рассел, Я. Хінтікка); соціальна зумовленість і корисність – для соціології (О.Л. Скідін, B. Müller, T. Rauschenbach, R. Treptow); відповідність технологічним умовам і правилам – для інформатики (К.В. Вигурський, Ф.С. Воройський, В.Б. Касевич, І.О. Пільщиков, D. Hakken); фізіологічні та психічні засади фіксації знання – для психології (О.М. Гольдін, О.О. Залевська, S. Freud, S. Kelter, M. Siebel).
Залежно від специфіки й завдань відповідної наукової галузі увага до фактора “суб’єкт знання” може послаблюватися чи посилюватися. Намагання якомога більше об’єктивувати знання, „відірвати” його від суб’єктивних факторів, зробити його суспільно важливі блоки надбанням широкого загалу призводить до ігнорування суб’єктивного чинника, знеособлення знання (відмова від суб’єктоцентризму в некласичній філософії, „епістемологія без суб’єкта, що пізнає” К. Поппера, інформатика, частково логіка й соціологія). Проте антропоцентрична зорієнтованість сучасних наукових розвідок, визнання Людини альфою та омегою когнітивного універсуму не дозволяє розглядати знання виключно поза особистісним контекстом. Тому когнітивно-дискурсивна парадигма лінгвістики концентрує свою увагу на епістемічному світі суб’єкта, що розуміється як індивідуальна система знань, вірувань і поглядів.
Суб’єкт як носій свідомості та об’єкт як елемент позамовного середовища є категоріями рухливими, що зазнають постійних змін і перетворень (матеріалістична діалектика, діалектичний ідеалізм Гегеля тощо). Це позначається й на динамізмі епістемічного світу мовленнєвої особистості (homo loquens), становлення якого відбувається через процедури трансферу знання під впливом цілої низки чинників соціального, культурного, етнічного, ідеологічного, психологічного порядку в процесі вербальної комунікації.
Гносеологічні студії постають в гуманітарних науках у двоєдності референційного та репрезентативного підходів. Референційний аспект входить до категоріального апарату філософії, логіки, теології, соціології, інформатики, психології, де епістемологія розуміється як вчення а) про методологію пізнання, б) про шляхи розвитку самої науки. Репрезентативна царина знання пов’язана з питанням про те, яким чином мовний знак, повідомляючи інформацію референтного (позамовного) порядку, водночас повідомляє й метаінформацію – її оцінку з точки зору істинності, правдивості, достовірності, прийнятності. За винятком логіки та лінгвістики, природа, статус і функції метазнання не входять до кола інтересів більшості наукових дисциплін.
У лінгвістичній науці феномен “знання” також визначається у двох основних вимірах. Перший має справу з розглядом мови як середовища та засобу здійснення пізнавальних процесів, накопичення й переробки здобутого знання (О.О. Залевська, О.О. Корнілов, Л.І. Шевченко), а також як особливої системи знань – лінгвістично-наукових (В.П. Мусієнко, J. Rehbein), лінгвально-узуальних (Л.М. Васильєв, О.С. Кубрякова, О.М. Шахнарович, Н.М. Юрьєва, L. Hoffmann). Другий пов’язаний із вивченням мовних (насамперед, лексичних) засобів сигналізування суб’єктом про наявність у нього того чи іншого знання, про ступінь його достовірності, його раціональну чи емоційну оцінку (Н.І. Злобіна, Є.Р. Іоанесян, Н.В. Скибицька, І.Б. Шатуновський, Z. Frajzyngier). Таке знання, власне, й розглядається в реферованій роботі як епістемічне, а його природа – як когнітивно-оцінна.
Рис. 1. Епістемічні оператори у співвідношенні з категорією істини
Когнітивна оцінка здобутого (емпіричного, практичного, досвідного) чи вивідного (виробленого) знання здійснюється на основі його співвіднесеності з епістемічним еталоном – істиною за шкалою “повне знання – неповне знання – незнання”, на якій можуть позиціонуватися такі додаткові епістемічні імпульси, як “розуміння” / “нерозуміння”, “віра” / “невіра” (модифікований конструкт А.М. Приходька на рис. 1). Суб’єкт, здійснивши такого роду оцінку стосовно певного об’єкта позамовного світу, перебуває в епістемічному (ментальному) стані, що є результатом осмислення фрагмента епістемічного світу з позиції його відповідності реальному та належному. При цьому маркування якості та кількості знання індивідом відбувається в мисленні через епістемічний модус (мисленнєвий маркер), а в мовленні – через епістемічну модальність (мовленнєвий маркер).