КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ ВВІЧЛИВОСТІ У СТЕРЕОТИПНІЙ МОВЛЕННЄВІЙ ПОВЕДІНЦІ ВІКТОРІАНСЬКОЇ ЖІНКИ

Страница 3

Поняття мовної особистості ВЖ із притаманною їй стереотипною комунікативною поведінкою трактується як мовленнєво-поведінкова складова однойменної модельної особистості. Модельну особистість - соціально-психологічний прототип ВЖ, носія вікторіанської ментальності і моралі, - виділяємо не за гендерним, а за соціокультурним критерієм: це представниця середнього або вищого класів вікторіанської Англії.

Структуру мовної особистості ВЖ складають три взаємодоповнюючих плани: поведінковий, пізнавальний, ціннісний. Соціолінгвістична складова поведінкових характеристик мовної особистості ВЖ - стандартизована англійська мова освіченої жінки, її прагмалінгвістичною складовою є стереотипні дискурсивні ходи, що реалізують стратегії позитивної і негативної ввічливості. Пізнавальний план досліджуваної мовної особистості представлений культурно-етнічним концептом УВІЧЛИВІСТЬ. Ціннісний план мовної особистості ВЖ містить етичні й утилітарні норми поводження, властиві представникам середнього і вищого класів британського етносу у Вікторіанську добу. Ці норми, закріплені в їхньому моральному кодексі, відбивають історію та світосприйняття людей, об'єднаних у британську лінгвокультурну спільноту XIX ст.

Стереотип мовної особистості ВЖ існує як елемент у британській картині світу у вигляді уявлення про етичні й лінгвальні норми й цінності представниці середнього/вищого класів та її прогнозовану поведінку в дискурсі. Наші дані про мовлення ВЖ, репрезентоване у драмах авторів-чоловіків дозволяють моделювати соціально-мовленнєвий портрет (стереотип) ВЖ у формі екзостереотипу – уявлення про її мовленнєву поведінку, що склалося в інших членів суспільства на основі спільного стереотипу-образу, який відбиває морально-етичні й соціально-культурні норми й цінності епохи.

Мовленнєва поведінка реалізується в дискурсі, який визнаємо, слідом за Ю.С. Степановим, особливим використанням мови для вираження особливої ментальності. З огляду на соціально-психологічну та прагмалінгвістичну специфіку вікторіанського жіночого дискурсу визначаємо його як мисленнєво-комунікативний феномен, процес і результат мовленнєвої діяльності ВЖ, що відбиває її соціальний стан і ментальність Вікторіанської доби.

Соціопсихологічною основою мовленнєвої поведінки ВЖ в дискурсі є категорія гендеру, або соціальної статі, тобто соціальна гендерна роль, згідно з якою здійснюються закріплені традицією специфічні для певної культури дії, у тому числі мовленнєві; а також соціальні й культурні норми, правила й ролі, що приписуються суспільством його членам у залежності від їхньої біологічної статі. Це дає нам підстави стверджувати існування типової ВЖ та стереотипу її мовленнєвої поведінки.

Категорія гендеру є сталою характеристикою мовної особистості ВЖ. Вивчення варіювання стратегій ввічливості у вікторіанському жіночому дискурсі та моделювання екзостереотипу мовленнєвої поведінки ВЖ проводиться на основі комплексу перемінних: жанрово-стилістичної єдності, адресатності, адресантності, ситуативності та змістовності. Такий підхід дозволяє уникнути есенциалізму і перебороти біодетерміністський підхід, відмовившись від ідеологічного трактування лінгвістичних категорій, тобто приписування їм ідеологічно навантажених характеристик у мовленнєвій поведінці.

За нашими даними, вікторіанському жіночому дискурсу притаманні такі конститутивні категорії: комунікативний принцип увічливості; жанрово-стилістична єдність норм і правил у тому чи іншому типі комунікативних ситуацій світської чи ділової бесіди, флірту, пліток, міркувань про пристойне поводження; адресатність у вікторіанському жіночому дискурсі представлена симетричними й асиметричними ситуаціями спілкування; адресантність для вікторіанського жіночого дискурсу виявляється у вживанні коректних, нормативних форм англійської мови ХІХ ст.; змістовність зумовлює обмежений набір ситуацій спілкування.

Таким чином, мовну особистість ВЖ розглядаємо як національно-культурний стереотип щодо її ціннісної орієнтації, цілей, тематики спілкування й адресатно-адресантних відносин.

Розділ 2. “Комунікативні стратегії ввічливості як прояв стереотипної мовленнєвої поведінки вікторіанської жінки”. Увічливість як комунікативний принцип поведінки базується на однойменному концепті, що формується в когнітивній картині світу для вербальних і невербальних проявів комунікації. Основний (актуальний) шар концепту “увічливість” трактує її як зовнішній аспект поведінки, у т.ч. мовленнєвої, яка є соціально коректною, а не дружньою; за додатковими (пасивними) ознаками ввічливість є актуальною тільки для вищих шарів суспільства; етимологічно ввічливість властива городянам.

У мовній картині світу концепт УВІЧЛИВІСТЬ вербалізується у вигляді стратегій позитивної і негативної ввічливості (стратегій зближення та віддалення). Отже, стратегії увічливості вікторіанського жіночого дискурсу відбивають вербалізовану засобами англійської мови XIX ст. стереотипну комунікативну поведінку аналізованої мовної особистості відповідно до соціальної приналежності ВЖ та її співрозмовників згідно з ментальністю епохи.

Логіка дослідження зумовила необхідність уточнення евристичних принципів аналізу стратегій увічливості. Для цього, узявши за основу класифікацію стратегій позитивної і негативної ввічливості П. Браун і С. Левінсона, пропонується поєднання стратегій позитивної ввічливості Р1 і Р15, оскільки у нашому матеріалі вони не демонструють розходжень у плані змісту. Об’єднана стратегія Р1/15 одержує вигляд: “Демонструй увагу, розуміння і симпатію до інтересів і чеснот слухача”, наприклад:

Mrs. Triplet. Oh, James, how can you expect anything from that woman? You won’t believe what all the world says – you measure people by your own good heart (Taylor, Reade).

Lady Hunstanton: (…) And how is your beautiful embroidery going on (Wilde).

Виявлено, що досліджувані стратегії варіюють за критеріями ситуації та контексту. Наші дані про контекстне варіювання представлені у табл.1 (де М – мовець, С – слухач):

Табл.1.Стратегії ввічливостіу моно- і кросгендерних контекстах вікторіанського жіночого дискурсу (у %)

Стратегії

ввічливості

Зміст стратегій

Моно- й кросген-

дерні контексти

Р1/15

Демонструй увагу, розуміння і симпатію до інтересів і чеснот С

1,8 – 5,1

Р2

Перебільшуй інтерес, схвалення, симпатію до С

6,8 – 9,6

Р3

Посилюй інтерес до С

0,2 – 1,0

Р4

Використовуй маркери приналежності до групи

6,1 – 3,6

Р5

Шукай згоди

5,4 – 3,9

Р6

Уникай незгоди

0 – 1,0

Р7

Припускай, створюй, стверджуй наявність спільних інтересів

24,6 – 18,3

Р8

Жартуй

0 – 1,0

Р9

Стверджуй, припускай розуміння турбот і бажань С

0 – 0,2

Р10

Пропонуй, обіцяй

1,4 – 5,1

Р11

Демонструй оптимізм

4,7 – 3,9

Р12

Залучай С до спільної діяльності

6,0 – 5,1

Р13

Інформуй або запитуй про причини

7,0 – 5,3

Р14

Припускай або стверджуй взаємність

0 – 0,3

N1

Висловлюйся у непрямий спосіб

0 – 0,1

N2

Запитуй, висловлюйся ухильно

18,0 – 22,1

N3

Демонструй песимізм

3,4 – 2,3

N4

Применшуй ступінь втручання

0,7 – 0,9

N5

Стався поважливо до С

3,5 – 3,4

N6

Перепрошуй

5,3 – 2,6

N7

Удавайся до імперсоналізації М та С

4,7 – 3,4

N8

Пояснюй акт загрози обличчю С загальним правилом

0,2 – 0,4

N9

Використовуй номіналізації

0,2 – 0,2

N10

Дай зрозуміти, що С робить послугу М, а не навпаки

0 – 0,6

УСЬОГО  

100 – 100