Гражданство

Страница 2

· регистрация (она предполагает упрощенный порядок при­обретения гражданства, если родители данного лица были или являются гражданами страны);

· восстановление гражданства (для бывших граж­дан данного государства). Эти способы также представляют собой инди­видуальные (например, оптация) или коллективные (трансферт) разно­видности натурализации.

Гражданство детей при изменении гражданства родителей из­меняется э зависимости от возраста детей. Обычно дети до 14-летнего возраста (в некоторых странах — до 12 лет. в США и других странах установлен еще более низкий возраст) автоматически следуют за ро­дителями. приобретая без дополнительных формальностей новое граж­данство. Сложности возникают, если гражданство меняет один из ро­дителей. В таком случае гражданство малолетнего ребенка сохраняется или изменяется по письменному соглашению родителей. При изменении гражданства детей в возрасте 12—14—18 лет (иногда до 21 года)обычнс спрашивают об их согласии в присутствии представителя судебного ведомства, нотариуса, иного представителя государственных органов а также педагога. Дети старше 18 лет (в некоторых странах старше 20 21 года) изменяют свое гражданство на общих основаниях, хотя еслг они делают это вместе с родителями, то процедура несколько упро­щается.

Утрата гражданства. Возможны два способа утраты гражданства выход из гражданства и лишение гражданства. Выход из гражданстве' осуществляется по инициативе лица, которое подает заявление об этом Как отмечалось, заявление обычно подается в местный орган министер ства внутренних дел, но разрешение дает глава государства. Лишение гражданства осуществляется уполномоченными на то органами госу дарства вопреки желанию лица. В ряде стран разрешается лишать граж­данства только натурализованных граждан за преступления, указанные в законе, но иногда в течение лишь определенного срока после натурнли зации (например, шести лет в Австрии). В отдельных странах заког предусматривает возможность лишения гражданства и урожденны:-. граждан, но только за действия в пользу иностранного государства, кото­рые причинили ущерб государству гражданина, или за умышленное ук­лонение от военной службы. В странах Латинской Америки лишение гражданства (в отношении как натурализованных, так и урожденных граждан) используется в качестве дополнительного наказания, назнача емого судом за некоторые преступления (шпионаж и др.). Новейшие конституции многих стран запрещают лишать гражданства. Утрата гражданства происходит также в результате рассмотренных выше оптации, трансферта и др., в некоторых из этих процедур есть элементы добровольности, в других — принудительности.

Высылка граждан из страны, ранее практиковавшаяся в некоторых государствах тоталитарного социализма, в большинстве стран запреще­на. В отношении иностранцев она может быть осуществлена, но только по постановлению суда (Румыния). В Мексике любого иностранца может выслать орган исполнительной власти.

Экстрадиция (выдача лица от одного государства другому для след­ствия и суда) возможна в соответствии с международным договором или без него, но не допускается выдача лиц, обвиняемых в политических преступлениях. Обычно не выдаются собственные граждане за преступ­ления против другого государства или его граждан: таких лиц судит свой суд.

Громадянство

Основою правового положення особи як в державному, так і в міжнародному праві являється громадянство. Майже в кожній країні основною частиною його населення виступає особлива категорія фізичних осіб - громадяни даної держави. Правовий статус громадянина істотно відрізняється від статуса інших осіб, які проживають в країні. Він зберігає свої особливості і в тому випадку, коли громадянин тієї чи іншої держави постійно або тимчасово проживає на території іншої держави. Громадянина з державою з'єднує стійкий правовий зв'язок, який проявляється в суворо визначених в законодавстві кожної держави взаємних прав та обов'язків. Громадяни мають визначені права й несуть обов'язки по відношенню до своєї держави, а держава забезпечує захист їх прав та інтересів як на своїй території, так і за її межами. Держава наділяє своіх громадян більш високим рівнем прав, аніж іноземців, в тому числі, визначеною правоздатністю участі в управілнні державою безпосередньо або через представницьку систему.

Володіння громадянством являється передумовою повного поширення на дану особу всіх прав та свобод, які визнаютиься законом, захист особи державою не лише на території держави, але й за її межами. В наш час всі відносини, пов'язані з громадянством, регламентуються, згідно зі статтею №3 закону України "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 року, Конституцією України, цим законом та прийнятими відповідно до них законодавчими актами України. Регламентування питань громадянства державами здійснюється як внутрішнім, так і міжнародним правом. Хоча і ті і інші норми представляють собою комплекс права, але в лише своій сукупності вони дають повну уяву про загальну спрямованість узаконеноі волі правлячого класу відповідної держави при урегулюванні питань населення.

"Громадянство, - сказано в преамбулі закону України "Про громадянство України", - визначає постійний політико-правовий зв'язок особи і Української держави, що знаходить вияв у їх взаємних правах і обов'язках". Громадянство - це належність особи до даної держави, внаслідок якої на особу поширюються суверенні права держави і забезпечується захист її прав і законних інтересів як всередині країни, так і за її межами. Громадянство виступає як своєрідний загальний, тривалий, стійкий зв'язок, необмежений територіально-просторовими сферами України, як гарант (необхідна умова) забезпечення особі активноі і вирішальноі участі в управлінні справами суспільства і держави. Інститут Українського громадянства складають норми, які регламентують відносини, що існують між Українською державою та особами незалежно від місця їх проживання: в Україні чи за її межами. Законодавство про українське громадянство складається з прийнятого на основі Конституції України закону "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 року. Громадянство базується на загальних політико- правових та специфічних принципах, які уособлюють сутність громадянства, його найважливіші структурні і функціоноальні характеристики. Головні з них - принцип народного суверенітету, демократизму, гуманізму, інтернаціоналізму, принципи невизнання подвійного громадянства, невидачі українських громадян іноземній державі, єдності українського громадянства, поєднання визнання українського громадянства по "праву крові" і "праву грунту", єдності громадянства членів сім'ї, невизнання автоматичноі втрати українського громадянства, дозволяючи порядок виходу з Українського громадянства, збекреження громадянства при укладенні та розірванні шлюбу, збереження громадянства України, які проживають за кордоном. В Україні органом, який приймає рішення з питань громадянства, є президент України, а регулювання громадянства в Україні належить до виключноі компетенції Верховної Ради України (ст. 3 частина 2). Якщо міжнародним договором Украіни встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законі "Про громадянство України", застосовуються правила міжнародного договору (ст. 4).

Громадян, однак, не мона розглядати лише як сукупність осіб, які проживають на території держави, тому що за цією ознакою утворюється населення країни - категорія демографічна, а не правова. Не можна називати громадянами і всіх осіб, на яких поширюється влада держави, тому що вона обов'язкова в рівній мірі і для іноземних громадян, і для осіб без громадянства, які проживають на її території. Часто аналогічні норми закріплюються в текстах основних законів. Наприклад, в пункті 1 ст. 15 Конституціі Португалії записано:

"Іноземці та апатриди, які знаходяться або проживають на територіі Португаліі, користуються правами та несуть обов'язки, відповідні правам та обов'язкам португальського громадянина".