Гражданство

Страница 6

біпартизм або особа залишається взагалі без громадянства. Правове положення осіб без громадянства в багатьох

випадках збігається з правовим положенням іноземних громадян. Але є і певні межі в їх правовому статусі, так

як для особи без громадянства немає необхідності розглядати своє відношення до іншої держави. Особами без

громадянства являються ті, які не можуть довести свою приналежність до громадянства будь-якоі держави.

Наприклад, згідно австрійського закону, дитина старше 6 місяців, яка була знайдена на територіі Австріі, буде

вважатися особою без громадянства. Особою без громадянства може бути і особа, яка по своїй волі припинила

своє громадянство.

Біпартизм (подвійне громадянство) - одночасне перебування особи в громадянстві двох або більше держав. Це

практика, до якої більшість держав відносяться негативно. Але не дивлячись на це, в країнах "третього світу"

біпартизм - явище досить поширене, що пов'язане з широкою міграцією населення, а також з росходженням

законодавств різних держав у питаннях про порядок набуття і втрати громадянства.

Наприклад, дитина, яка народилася на мексиканській ториторіі від батьків-австрійців, буде мексиканським

громадянином за Конституцією Мексики і австрійським громадянином за австрійським законом. Подвійне

громадянство в деяких випадках створює для осіб з подвійним громадянством певні складненнями, якщо кожна

із держав вимагає від нього виконання громадянських обов'язків. Держави негативно відносяться до такого

стану і укладають договори про запобігання випадків подвійного громадянства, зобов'язуючи при цьому осіб,

які мають громадянство обох країн договору, вибирати одне громадянство і тим самим припинити інше

громадянство. У всякому випадку, держава не визнає за своїми громадянами ніяких прав, які випливають із

ннаявності у нього іншого громадянства. Більше того, такі громадяни піддаються іноді певним обмеженням в

правах. Наприклад, згідно абз.3 ст.16 Конституціі Румуніі "публічні функціі і високі посади можуть займатися

лише особами, які мають лише румунське громадянство і місце проживання в країні".

Найбільш поширеним і демократичним засобом усунення випадків подвійного громадянства, яке створює

юридичну невизначенність і яка порушує тим самим оптимальний режим правового регулювання статусу

індивіда внутрішньодержавним правом являється оптація, яка означає вибір громадянства особи, що має більш,

аніж одне громадянство.

Втрата громадянства, тобто втрата правового зв'язку особи з даною державою, можлива за слідуючими

підставами: внаслідок виходу з громадянства за волевиявленням особи (експобріація), вимушене позбавлення

громадянства особи державою, яке було набуте за народженням (денаціоналізація), або вимушене позбавлення

громадянства натуралізованих осіб (денатуралізація). Громадянство може бути також припинене на основі

міжнародного договору або ж за інших підстав, передбачених відповідним законом.

Громадянство України може бути припинене за різщними підставами. Головними є: вихід з громадянства,

відміна рішення при прийняття до громадянства, вибір громадянства (оптація).

Вихід з громадянства України - головна підстава припинення громадянства. Закон передбачає дві форми

виходу з громадянства України : за клопотанням громадянина України і в порядку регістраціі. В першому

випадку рішення про вихід з громадянства приймається Президентом України, а в другому - припинення

громадянстварегіструється відповідними органами внутрішніх справ.

В такому спрощеному порядку заявити про намір вийти з громадянства України може особа, у якої хоча б один

з батьків, чоловік чи дитина мають інше громадянство, або якщо особа виїхала на постійне місце проживання в

іншу державу у встановленому законом порядку і немає ніяких перешкод, передбачених законом.

Основою для відклонення клопотання являється наявність у громадянина України невиконаних обов'зків перед

державою або майнові зобов'язання перед фізичними чи юридичними особами (ст.20 Закону України "Про

громадянство України"). Вихід з громадянства також не допускається, якщо особу, яка порушила клопотання

про вихід, притягнуто до кримінальної відповідальності як обвинуваченого або щодо неї є вирок суду, який

набрав законої сили і підлягає виконанню (ст.20 Закону України "Про громадянство України").

Основою припинення громадянства України є також відміна рішення про прийняття до громадянства України

(ст.21 Закону України "Про громадянство України"). Підставою для цього являється набуття громадянства

України внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Позбавлення громадянства носить персональний характер і є санкцією держави по відношенню до особи, яка

допустила протиправну поведінку. Але така міра застосовується лише до натуралізованих громадян, і лише

порівняно невеликого терміну після натуралізації. Так згідно Основного Закону ФРН абз.1 ст.16 "німеціке

громадянство не може бути відібраним. Втрата громадянства може наступити лише на основі закону, а проти

волі особи - лише у тому випадку, якщо воно тим самим не стає особою без громадянства". В абз.2 ст.2

Конституції Іспанії встановлюється, що один іспанець за походженням не буде позбавлений своєї

національності"; натуралізовані, виходячи з цього, можуть бути її позбавлені. Австрійський закон, який допускає

побавлення громадянства натуралізованих громадян, забороняє це по закінченню 6 років після натуралізації

(абз.3 параграф 34). Вихід з громадянства може відбутися і за бажанням самої особи. В законі про громадянство

Нової Зеландії 1977 року закріплена слідуюча норма: "Громадянин Нової Зеландії, який досяг 18-річного віку і

набув повну правоздатність, а также визнається законом іншої країни, може в будь-який час подати заяву про

відмову від свого громадянства Нової Зеландії у встановленому порядку" (ст.15). Аналогічні положення

містяться в законах про громадянство більшості сучасних держав.

Визначення в Законі громадянства як зв'язку людини з державою виражається в сукупності їх взаємних прав ,

обов'язків та відповідальності, які засновані на визнанні та поваги основних прав та свобод. За Конституцією

України (ст.22) права і свободи громадянина і людини не є вичерпними.

Громадянство являє собою постійний правовий зв'язок особи і держави, який заключається у регламентації

взаємних прав і обов'язків. Причому праву громадянина кореспондує відповідний обов'язок держави і навпаки.

Перелік фундаментальних прав та основних обов'зків міститься у основоположеному законі держави-

Конституції. Об'єм правового статусу громадянина є важливим для визначення рівня впорядкованості

суспільних відносин, оскільки повага права кожного члена суспільства є запорукою побудови демократичної

правової держави.

Основні права та обов`язки можна класифікувати таким чином: по-перше, можна виділити дві загальних групи

- негативні і позитивні. Негативні, які полягають в тому, що особи не зацікавлені у втручанні держави щодо

здійснення цих прав і свобод. Це:

фундаментальні свободи, які в свою чергу поділяються на:

право на особисту недоторканість

Це право, включаючи право на життя, являє собою основу практично всоьго правового статусу людини, тому

що без такої передумови інші права та свободи втрачають сенс. Одну з найбільш чітких формулювань цього

блоку питань ми можемо знайти в Конституції України ст.29: "Кожна людина має право на свободу та особисту

недоторканність", а також в ст.27 Конституції України: "Кожна людина має невід'ємне право на життя". В цій

статті вказано ще, що людина не може бути свавільно позбавлена життя, і, що життя людини повинна захищати

держава.

право на свободу приватного життя

До цього ж права можна додати право на недоторканність житла, таємницю кореспонденції, право на захист