Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

Страница 6

використання їх у багатьох областях.

З метою забезпечення населення та народного господарства

необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ

загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів

довжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 куб.

метрів води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по

яких вода надходить у маловодні регіони України.

Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції

значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи:

Франції - в 2,5 раза, ФРН - в 4,3, Великобританії та Швеції - в

4,2 раза.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі

ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів.

Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального

забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV - V клас

якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах

річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих

притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як

дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів

України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти,

феноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.

Для переважної більшості підприємств промисловості та

комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно

перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі -

ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм

якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є:

скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і

промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через

систему міської каналізації;

надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі

поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь;

ерозія грунтів на водозабірній площі.

Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності

також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на

території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних

вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та

пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод у

Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних

свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5 -

10 гранично допустимих концентрацій - далі ГДК), а також

підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у

підземних водах Криму.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для

всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого

становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України і

забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського

потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного

і соціального розвитку та природоохоронної політики держави. Це

зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну,

оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно

еродована, на 80 відсотках - трансформовано первинний природний

ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих

речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок

катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають

малі річки басейну, значна частина яких втратила природну

здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться

річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення

санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє

біологічне різноманіття.

Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним

забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн),

нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400

тис.тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) завдає забруднення

біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій

сільськогосподарського виробництва, низької ефективності

комунальних очисних споруд.

Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з

найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони та

відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою

України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення

басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Основною метою

Національної програми є відновлення і забезпечення сталого

функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання,

екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і

господарської діяльності та захисту водних ресурсів від

забруднення та виснаження.

Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають

басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного

Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та

Причорноморської низовин). Тому мета та стратегічні напрями,

визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для

інших водних басейнів України.

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок

України та організації управління охороною і використанням водних

ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які

потребують розв'язання, а саме:

надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок

екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до

кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та

виснаження водноресурсного потенціалу;

стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів

внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених

пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;

широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох

річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;

погіршення якості питної води внаслідок незадовільного

екологічного стану джерел питного водопостачання;

недосконалість економічного механізму водокористування і

реалізації водоохоронних заходів;

недостатня ефективність існуючої системи управління охороною

та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості

нормативно-правової бази і організаційної структури управління;

відсутність автоматизованої постійно діючої системи

моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного

та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах

водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських

об'єктів.

9. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає

вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно

допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь,

лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість

агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56

відсотків території країни і 80 відсотків сільськогосподарських

угідь. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель

призводить до зниження родючості грунтів через їх переущільнення

(особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури,

водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними

наслідками.

З грунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн.

тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічні

еколого-економічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд.

гривень.

Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через

забруднення грунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні

дощі тощо) та використання засобів хімізації в аграрному секторі.

Понад 40 відсотків органіки, отримуваної в результаті діяльності

великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних

органічних добрив перетворюються на джерела забруднення довкілля.

Ситуація з забрудненням територій ускладнилася після аварії