МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ПРЕДМЕТУ

“ЦИВІЛЬНИЙ ТА АРБІТРАЖНИЙ ПРОЦЕС”

студента заочного факультету

3 курсу

групи “Правове забезпечення АПК”

Шатова Сергія Леонідовича

987159

м. Суми 2000 р.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Поняття цивільного процесуального права. Предмет і метод

ЦПП - це сукупність і система правових норм, предметом регулювання котрих є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Ці відносини визначають процесуальний порядок виробництва в цивільних справах, встановлений ЦПК і іншими законами України. Цей порядок складається з виробництва по розгляду і рішенню справ по спорах, котрі виникають з цивільних, сімейних, трудових і інших правовідносин, справ, котрі виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого виробництва, тобто з виробництва по цивільних справах.

Предметом цивільного процесуального права є процесуальний порядок виробництва по цивільних справах. Він визначається: системою процесуальних дій, котрі виконуються судом, органом судового виконання, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільно-процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, котрі визначають зміст цивільно-процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов'язків.

Система ЦПП - це сукупність норм і інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК і складається з двох частин - загальної і особливої. Загальна об'єднує норми і інститути ЦПП, котрі мають значення для всієї галузі, всіх видів виробництва і стадій цивільного процесу (розділи I і II ГПК). У особливу частину включені норми і інститути, котрі регулюють порядок розгляду і рішення справ по стадіях судочинства (розділи III-VI ГПК).

Цивільно-процесуальні правовідношення - це врегульовані нормами ЦПП відносини, котрі виникають між судами і органами судового виконання як між собою, так і з учасниками процесу - громадянами і юридичними особами в цивільному судочинстві.

Дані відносини мають вольовий характер. Це виявляється в тому, що вони забезпечують правовий зв'язок двох осіб між собою - одна має право вимагати від іншої певних процесуальних дій, а та, в свою чергу зобов'язаний діяти відповідним образом або стриматися від дій. Однак права і обов'язки суду і органу судового виконання у відносинах з іншими суб'єктами характеризуються особливістю, котра полягає в тому, що вони відображають їх владні повноваження як державних органів судової влади, котрі здійснюють правосуддя і примусове виконання судових рішень.

У судочинстві по конкретній цивільній справі виникають не одні комплексні правовідносини, а система численних процесуальних правовідносин між його суб'єктами по схемі суд - позивач, суд - відповідач, суд - прокурор, суд - свідок і т. д.

Цивільно-процесуальні правовідношення характеризуються наступними ознаками: виникають на основі норм ЦПП внаслідок їх реалізації, утворюються між учасниками суспільних відносин - судом, органом судового виконання як між собою, так і окремо з кожною особою під час судочинства по цивільній справі; юридично закріплюють взаємну поведінку вказаних суб'єктів за допомогою їх суб'єктивних процесуальних прав і обов'язків; реалізація суб'єктивних цивільних прав і виконання суб'єктивних обов'язків забезпечується засобами правового впливу - санкціями цивільно-процесуального, кримінального, адміністративного і трудового права.

Правосуддя в цивільних справах здійснюється тільки судом і на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Цивільні справи у всіх судах розглядаються колегіально або одноособово суддями, обраними у встановленому порядку.

Суддя при одноособовому розгляді справи діє від імені суду.

При колегіальному розгляді справ судді користуються рівними правами з головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань, що виникають при розгляді справи і прийнятті рішення.

Суд вирішує справи на підставі Конституції, інших актів законодавства України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Суд у випадках, передбачених законом, застосовує норми права інших держав.

В разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України.

2. Загальні положення Закону України “Про арбітражний суд”

Загальні положення Закону України “Про арбітражний суд” визначають орган, що здійснює правосуддя в господарських відносинах – арбітражний суд; законодавство, яким регулюється діяльність цього органу; завдання арбітражного суду, принципи його організації і діяльності.

Згідно з Конституцією України, правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом, котрий є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність арбітражного суду визначаються наступними нормативними актами: Конституцією України, Законом України “Про арбітражний суд”, Арбітражним процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також міждержавними договорами й угодами, ратифікованими у встановленому порядку.

У загальних положеннях Закону виділено наступні завдання арбітражного суду:

- захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;

- сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин;

- внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Арбітражний суд в Україні утворюється на засадах призначення всіх суддів Верховною Радою України.

Він здійснює правосуддя лише на принципах:

- законності;

- незалежності, в тому числі й від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення тільки законові;

- рівності усіх учасників судового процесу перед законом і арбітражним судом;

- змагальності сторін та свободи в наданні ними арбітражному суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

- арбітрування;

- гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або коли є обґрунтовані заперечення однієї із сторін;

- обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов арбітражного суду.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

1. Торговельна організація заявила позов радгоспу і автотранспортному підприємству, яке направило автомашину і водія для перевози овочів в порядку надання допомоги по вказівці місцевих органів влади, про стягнення вартості недостаючи помідорів.

В товарно-транспортній накладній було вказане автотранспортне підприємство, що здійснює перевозу вантажу. Радгосп заперечував проти позову, посилаючись на провину авто підприємства в недостачі вантажу, а також на те, що автомашина звішувалась при відправці в присутності представника управління сільського господарства, і кількість вантажу визначена вірно.

Перевізник також не згодився з позовом, вказуючи на те, що відповідальність у даному випадку повинен нести радгосп, який був вантажовідправником, що автомашина і водій були направлені для вивозу овочів у порядку надання допомоги радгоспу по вказівці місцевих органів влади.

Як слід поступити арбітражному суду?

Згідно із статтею 362 Цивільного кодексу, перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.