Правове положення громадських організацій і політичних партій по законодавству України

Страница 12

В. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юри­дична особа має своє найменування (ім'я). Від свого імені во­на набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприк­лад, на основі довіреності). Так, спілка (об'єднання) коопера­тивів може представляти інтереси кооперативу і діяти від його імені у відповідних державних та інших органах, а також у

міжнародних організаціях.

Признак – виступ у цивільному обороті від свого імені.

СДПУ(О) є юридичною особою з моменту реєстрації, має печатку з власною емблемою й назвою, круглі печатки та штампи встановленого зразка. Місцеві організації є юридичними особами, мають печатки з ем­блемою партії та власною назвою й штампи, зразки яких затверджуються Політбюро СДПУ(О).

СДПУ(О) має свій прапор, може мати вимпели, значки тощо. Зразки прапора, печатки, емблеми та інших атрибутів партії затверджуються Політбюро СДПУ(О) та реєструються відповідно до чинного законодав­ства України. Обласні, районні (міські) та інші парторганізації користу­ються затвердженою символікою партії.

Використання назви та емблеми СДПУ(О) без офіційної письмової згоди керівних органів партії є незаконним і переслідується в установле­ному законом порядку.

Усі документи партії є її власністю і зберігаються в партійному архіві.

Г. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов'я­заннями. Відповідно до ст. 203 ЦК України у разі невиконан­ня або неналежного виконання зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки. Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також неустойка — визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невико­нання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання (ч. 1 ст. 179 ЦК України).

Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями на­лежним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Заки­ну України "Про власність", ст. 32 ЦК України та іншими ак­тами законодавства може бути звернено стягнення. Держава не відповідає за зобов'язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зо­бов'язаннями держави.

Державна, кооперативна або інша громадська організація не відповідає за зобов'язаннями під­приємства, що входить до її складу і є юридичною особою, а це підприємство не відповідає за зобов'язаннями організації, до складу якої воно входить. У цивільному законодавстві чіт­ко розмежовується відповідальність кооперативного об'єд­нання (спілки) і кооперативних організацій, що входять до його складу, а також відповідальність державно-кооператив­ної або громадської організації та її членів. Для деяких коопе­ративних організацій законом або їхніми статутами може бути передбачена відповідальність членів кооперативної організа­ції за її зобов'язаннями (статті 35 і 36 ЦК України).

Відповідно до цієї ознаки, засновники (учасники) СДПУ (ПРО) не відповідають по його (об'єднання) зобов'язанням, а СДПУ (ПРО) не відповідає по зобов'язаннях перших.

Д. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбіт­ражному чи третейському суді. Широка участь господарських організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відпові­дальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричинюють потребу в захисті пору­шених цивільних прав, а у зв'язку з цим і необхідність звер­нення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або тре­тейському розгляді цивільного спору.

Згідно зі ст. 102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, орга­нізації, колгоспи, інші кооперативні організації, їхні об'єд­нання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи.

Сторонами в арбітражному процесі — позивачами і відпо­відачами — можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юри­дичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передба­чених законодавчими актами, — державні та інші органи, громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності (статті 1 і 21 Арбітражного процесуального кодексу України). Оскільки у третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції арбітражного суду, то сторонами в них також можуть бути організації, наділені правами юридичної, особи.

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи іноді відносять право організації мати раху­нок у банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотни­ми, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахун­ку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями.

Відсутність хоча б однієї ознаки виключає можливість існування організації як юридичної особи.

2.2. Способи та особливості виникнення громадських організацій і політичних партій, як юридичних осіб.

Відповідно до ст. 28 ЦК України юридичні особи утворю­ються в порядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не пе­редбачений, утворюються в порядку, встановленому їхнім статутом.

Виникнення юридичної особи неможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах мають зазна­чатися найменування юридичної особи, її місцезнаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а та­кож інші відомості, що їх передбачають законодавчі акти про юридичні особи відповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законо­давству.

Законодавством передбачається кілька способів виник­нення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.

Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник май­на або уповноважений ним орган приймає рішення (розпо­рядження) про створення організації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядку виникають, зокре­ма, підприємства (ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні"). У разі якщо для створення і діяльності підприєм­ства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання ви­дає відповідна рада народних депутатів, а в передбачених за­конодавчими актами випадках — Верховна Рада України за поданням первинного природокористувача при позитивному висновку екологічної експертизи або відповідної ради народ­них депутатів.

Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовано у законі (норматив­ному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для ви­никнення конкретної організації потрібні вияв ініціативи (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають громадські об'єднання.

Відповідно до статей 11 і 14 Закону України "Про об'єд­нання громадян” рішення про заснування об'єднань громадян приймають установчий з'їзд (конференція) або загальні збо­ри. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здій­снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про засну­вання. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.