Правове положення громадських організацій і політичних партій по законодавству України

Страница 20

Нові юридичні особи, до яких у результаті реорганізації перейшли майнові обов'язки, несуть по них матеріальну відповідальність і у випадку, якщо отримане ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правонаступника.

Майно ліквідованої громадської організації передається її вищестоящій організа­ції, а у разі відсутності такої – відповідному органові на громадські потреби.

Громадські організації, що є юридичними особами, при­пиняють свою діяльність на підставах, зазначених у їх стату­тах (ч. 2 ст. 39 ЦК України).

Законом України "Про об'єднання громадян" (ст. 32) пе­редбачено й примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднань гро­мадян. Зокрема, за поданням легалізуючого органу або про­курора на підставі рішення суду об'єднання громадян приму­сово розпускаються (ліквідуються) у випадках: 1) вчинення дій, передбачених ст. 4 закону (пропаганда війни, насильства чи жорстокості, розпалювання національної та релігійної во­рожнечі тощо); 2) систематичного або грубого порушення ви­мог ст. 22 цього закону (одержання політичними партіями коштів або іншого майна від державних органів або інозем­них держав тощо); 3) продовження протиправної діяльності після попереднього накладання стягнень; 4) зменшення кіль­кості членів політичної партії до числа, коли вона не визна­ється як партія.

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово розпускається.

Про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян реєструючий орган протягом п'ятнадцяти днів після набрання рішенням суду законної сили повідомляє у засобах масової інформації.

Рішення про примусовий розпуск всеукраїн­ських та міжнародних об'єднань громадян на території Украї­ни приймає Конституційний Суд України.

Призупинення діяльності політичної партії це тимчасова міра, застосовувана до неї як санкцію за порушення визначених правових розпоряджень (призупинення діяльності в умовах надзвичайного стану, природно, має зовсім інше значення). Слід зазначити, що далеко не всі закони про політичні партії передбачають таку санкцію (вона відсутня, наприклад, в Анголі, Болгарії, ФРН). Тим часом доцільність її встановлення цілком очевидне: з одного боку, не всяке порушення партією законодавства вимагає застосування до неї крайньої міри – заборони, а з іншого боку – партія одержує можливість усунути виявлені порушення без формальної втрати легального статусу. Тимчасове призупинення діяльності політичних партій передбачено законодавством багатьох країн (наприклад, Угорщини, Талона, Грузії, Латвії, Молдови, Іспанії, Росії, Тунісу, Ефіопії й ін.). Воно регламентує такі питання, як підстави для призупинення діяльності партій, його терміни і правові наслідки, порядок ухвалення відповідного рішення і його оскарження.

Найпоширенішою підставою для призупинення діяльності політичної партії є порушення конституції, законів і статутних цілей. Наприклад, Федеральний закон "Про суспільні об'єднання РФ", на який посилається законопроект про політичні партії, передбачає (ст. 42), що діяльність суспільного об'єднання може бути припинена у випадку порушення федеральної конституції, федерального законодавства, конституцій і статутів суб'єктів федерації, положень закону про заборонені види об'єднань, а також здійснення дій, що суперечать статутним цілям. У ряді країн призупинення діяльності партії є санкцією за порушення визначених положень закону про політичні партії, що передбачає їхнього обов'язку, наприклад обов'язок інформувати орган, що реєструє, про всі зміни статуту, програми, складу керівних органів, обов'язок представляти фінансові звіти (Габон, Гвінея, Камерун). Зустрічаються й інші конкретні підстави: одержання політичною партією засобів з-за кордону (Габон), банкрутство (Мозамбік), серйозне порушення суспільного порядку (Бенін).[26]

Звичайно діяльність політичної партії може бути припинена на термін до підлоги року (до одного місяця в Тунісу; до трьох місяців у Беніну, Гвінеї, Камеруну; до шести місяців у Молдові, Латвії, Росії). Більш тривалі терміни зустрічаються рідко (наприклад, у Словаччині діяльність партії може бути припинена на термін до одного року; у Молдові на той же термін, але тільки у випадку, якщо партія не усунула порушення в раніше встановлений шестимісячний чи термін протягом року зробила нові порушення). Протягом установленого терміну політична партія повинна усунути порушення, що послужили підставою для призупинення її діяльності. У противному випадку може встати питання про її розпуск (Гвінея, Росія).

Призупинення діяльності політичної партії спричиняє ряд правових наслідків. Як правило, партії забороняється будь-яка публічна діяльність (проведення зборів, мітингів, демонстрацій, користування засобами масової інформації і т.п.), обмежується її право розпоряджатися власними фінансовими засобами (зокрема, банківськими рахунками). Але головне - вона позбавляється права брати участь у виборах. У цьому зв'язку першорядне значення для забезпечення законності рішення про призупинення діяльності політичних партій має порядок його прийняття. У правовій державі гарантувати законність може тільки судовий порядок ухвалення рішення, що виключає сваволя органів виконавчої влади. У деяких країнах цієї гарантії доданий конституційний характер. Згідно, наприклад, ст. 46 конституції Португалії діяльність асоціацій може бути припинена "тільки у випадках, передбачених законом, і на підставі судового рішення". Такий же порядок діє в багатьох країнах (Вірменія, Іспанія, Латвія, Мозамбік, Кабо-Верде, Португалія, Росія, Словаччина, Ефіопія). Правом звертання в суд звичайно наділяється генеральний прокурор (Мозамбік, Росія, Словаччина), а в деяких країнах і інші обличчя (так, у Латвії крім генерального прокурора заява може бути подано міністрами юстиції і внутрішніх справ; у Росії, відповідно до проекту закону, якщо мова йде не про загальноросійську партію, - прокурорами суб'єктів федерації, а крім того, заява може подати орган, що реєструє, після двох зроблених їм попереджень про порушення, якщо вони не були оскаржені в суді і не визнані останнім не заснованими на законі).[27]

Разом з тим у значній групі держав рішення про призупинення діяльності партії приймає не суд, а, як правило, що реєструє орган (наприклад, міністр юстиції, міністр внутрішніх справ, міністр територіальної адміністрації; у Нікарагуа - Національна рада політичних партій за заявою генерального чи прокурора Національна асамблея політичних партій). Проте, у більшості цих країн рішення органа, що реєструє, може бути оскаржене в судовому порядку, і тільки в деяких, наприклад, у Габону, Гвінеї, воно не підлягає оскарженню.

На відміну від тимчасового призупинення діяльності політичних партій, що передбачається законодавством лише деяких країн, порядок припинення їхньої діяльності регламентується в більшості сучасних держав. Законодавство встановлює двох процедур, що істотно розрізняються в залежності від того, припиняється діяльність політичних партій за рішенням державних чи органів по добровільно прийнятому ними рішенню, без утручання держави.

Примусове припинення діяльності політичних партій (по термінології деяких законів – ліквідація) – найбільш серйозне обмеження волі об'єднання.

Так, відповідно до російського законопроекту про політичні партії підставою їхньої заборони є діяльність, заборонена ч. 1 ст. 6, що встановлює, що "забороняється створення і діяльність політичних партій, мети і дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності Російської Федерації, підривши безпеки держави, створення збройних формувань, розпалення соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі". Аналогічні положення передбачаються законами ряду інших країн (Ангола, Болгарія, Грузія, Бразилія, Україна й ін.).

Тривала неучасть у виборах розглядається як втрата об'єднанням якості політичної партії і служить підставою для його розпуску.