ЛІНГВОКОГНІТИВНІ ТА ДИСКУРСИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ЕПІСТЕМІЧНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Сучасна парадигма лінгвістики вирізняється чіткою антропологічною зорієнтованістю. Концентрація уваги на мовній (мовленнєвій) особистості – людині з її системою уявлень, знань і цінностей дозволяє розуміти природну мову як явище когнітивного порядку, що використовується в комунікативному процесі та має для цього необхідні одиниці, структури й механізми. Це, в свою чергу, зумовлює підвищений інтерес до вивчення мовних одиниць в єдності їхніх когнітивних властивостей і дискурсивних параметрів (роботи Ф.С. Баце­вича, Л.Р. Безуглої, А.Д. Бєлової, І.А. Бехти, В.І. Карасика, В.В. Козловського, О.С. Кубрякової, М.Л. Макарова, М.М. Полюжина, А.М. Приходька, О.О. Селі­ванової, І.С. Шевченко, G. Brünner, T.A. van Dijk, G. Graefen, B. Johnstone, А. Kertész, D. Schiffrin, H.-J. Schmid, М. Schwarz, W. Sucharowski та ін.).

Серед питань, що розв’язуються в руслі когнітивно-дискурсивної парадиг­ми, на одне із пріоритетних місць висувається проблема знання, складність і специфічність якої призводить до формування міждисциплінарних розвідок, що „вбирають” в себе напрацювання різних наук у контексті вивчення пізна­вальних процесів. Феномен “знання” виступає об’єктом незмінного інтересу лінгвістики, яку цікавить, з одного боку, лінгвальне знання, за допомогою якого здійснюється накопичення, переробка й фіксація позамовних (енциклопедич­них) знань, а з іншого, – вираження суб’єктом мовлення власної оцінки їх якос­ті та кількості, тобто передача метазнання (знання про знання). Володіючи значним арсеналом засобів маркування метазнання, природна мова надає її ко­ристувачам широкі можливості для вираження епістемічних станів, ознак і властивостей у ході вербального спілкування.

До таких засобів належать, насамперед, лексичні. Їх вивченню присвячена значна кількість праць, проте в них висвітлюються, переважно, результати спо­стережень або над окремими епістемічними лексемами (Ю.Д. Апресян, Н.І. Злобіна, Є.Р. Іоанесян, О.О. Кібець, О.В. Падучева, О.Д. Шмельов, R. Döp­ke, B. Heine, J. Pafel, A. Papafragou), або над певними особливостями їх струк­турно-семантичної організації (М.Г. Безяєва, В.М. Березенко, О.Г. Максименко, І.Б. Шатуновський, K. Dieling, M. Doherty, K. Mudersbach, G. Zybatow). Опосе­редковано епістемічна лексика вивчалася й у складі лексико-семантичних груп розумової та психічної діяльності поруч з іншими метаінформаційними мов­ними елементами (Л.М. Васильєв, О.Б. Йокояма, Т.В. Радзієвська, A. Bühler). У той же час корпус епістемічної лексики природних мов у цілому та німецької зокрема з акцентуацією її когнітивних властивостей і способів її дискурсивно зумовленої реалізації в мовленні все ще залишається поза увагою дослідників.

Актуальність теми визначається невпинним підвищенням у сучасному ін­формаційному суспільстві ціннісного статусу знання та, як наслідок, посилен­ням інтересу гуманітарних наук до всебічного вивчення його природи і власти­востей. Особливий вузол проблематики складає лексична репрезентація знання і метазнання, що окреслює коло нерозв’язаних питань. По-перше, це потреба в комплексному аналізі корпусу епістемічної лексики у трихотомії ‘форма – зміст – функція’. По-друге, вчасним є опис її когнітивно-семантичних параметрів і комунікативно-функціонального потенціалу, що відкриває нові горизонти в ро­зумінні умов, шляхів, причин і наслідків її використання в дискурсі. По-третє, на ґрунтовне вивчення заслуговує механізм позначення людиною свого „знан­нєвого” статусу в різних комунікативних ситуаціях, що спричиняє вибір того чи іншого засобу експлікації метазнання в низці альтернативних. Розв’язання цих питань може посприяти, з одного боку, більш глибокому розумінню процесів формування мовних і концептуальних картин світу, а з іншого, – лінгвофіло­софському осягненню алгоритму епістемічно-модальної організації мовлення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконана в руслі комплексної міжкафедральної наукової теми факультету іно­земної філології Запорізького національного університету „Когнітивно-дискур­сивні аспекти функціонування мовних одиниць”, затвердженої Міністерством освіти і науки України (код держреєстрації № 0103U002181).

Мета роботи – комплексне дослідження когнітивно-дискурсивних власти­востей корпусу епістемічної лексики сучасної німецької мови.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

• теоретичне узагальнення основних напрямків міждисциплінарного вивчен­ня феномена “знання” та окреслення його мовознавчого статусу;

• опис лексико-семантичних особливостей мовних одиниць з епістемічним значенням як засобу маркування метазнання;

• вивчення системно-мовних параметрів масиву епістемічної лексики під кутом зору когнітивної граматики;

• виявлення лінгвокультурних властивостей епістемічного пареміокорпусу німецької мови;

• з’ясування механізмів, принципів і закономірностей використання епісте­мічної лексики в дискурсі;

• визначення синергетичних засад (само)регуляції епістемічних відношень у дискурсі.

Об’єктом дослідження є корпус епістемічної лексики сучасної німецької мови, до якого належать одиниці типу kennen – die Kenntnis – der Kenner, wissen – das Wissen – die Unwissenheit, verstehen – das Verständnis – verständlich, glau­ben – der Glaube – glaubwürdig на позначення знання й метазнання.

Предметом дослідження є міждисциплінарні параметри, лінгвокогнітивні властивості та комунікативно-функціональні (дискурсивні) особливості лексич­них одиниць із епістемічним значенням у сучасній німецькій мові.

Методика дослідження базується на системному підході до вивчення лек­сико-епістемічного масиву, що передбачає комплексне застосування методів компонентного, когнітивно-семантичного, структурно-граматичного, функціо­нально-комунікативного та дискурсивного аналізу. У роботі також використо­вувалися процедури і прийоми дескриптивного, контекстуального, формально-логічного, парадигматичного, синтагматичного, лексикографічного та концеп­туального опису лексики із залученням процедур трансформації, субституції, зіставлення, а також елементи кількісних підрахунків.

Матеріалом дослідження стали 511 лексем, 215 стійких сполучень і 667 паремій, отриманих із лексикографічних джерел – одно- і двомовних словників, лексиконів і довідників. Вивчення функціонально-семантичних властивостей відповідних одиниць здійснювалося на базі авторської картотеки обсягом понад 9000 висловлень із епістемічним компонентом смислу, створеної методом су­цільної вибірки із німецькомовних періодичних видань у друкованій і електрон­ній формах (близько 3500 сторінок), наукових статей і монографій (близько 3000 сторінок), а також медіаджерел – радіоп’єс, радіоінтерв’ю, збірників аудіо- і відеодіалогів (понад 600 хвилин звучання) та відкритої Інтернет-версії банку даних (Datenbank „Gesprochenes Deutsch“) розмовно-побутових інтеракцій (по­над 180 хвилин звучання).

Наукова новизна роботи зумовлюється спробою комплексного дослі­дження загального масиву епістемічної лексики сучасної німецької мови в ра­курсі когнітивно-дискурсивної парадигми лінгвістики. У дисертації вперше здійснено системний аналіз цієї групи під кутом зору когнітивної семантики, описано когнітивно-граматичні (морфологічні, словотвірні, синтаксичні) пара­метри епістемічних лексем, з’ясовано шляхи та способи їх дискурсивної реалі­зації, окреслено алгоритм їх використання у трьох типах дискурсу (розмовно-побутовому, науковому, публіцистичному). Інноваційним моментом роботи є також встановлення лінгвокультурних властивостей відповідних фразеологіч­них одиниць та обґрунтування синергетичних засад епістемічної організації дискурсу.

Теоретична значущість дисертації полягає в загальних принципах і під­ходах до об’єкта дослідження, які сприяють поглибленню й розширенню науко­вих уявлень щодо когнітивно-семантичної організації та комунікативно-функ­ціонального потенціалу епістемічної лексики. Висновки й результати проведе­ного дослідження мають певну теоретичну значущість для таких галузей мово­знавства, як лінгвокогнітологія, лінгвокультурологія, лінгвопрагматика, лінгво­синергетика, дискурсознавство тощо. У рамках германського мовознавства релевантними видаються каталогізація когнітивно-семантичних властивостей епістемічних лексем, інвентаризація їх когнітивно-граматичних параметрів та опис особливостей лексичних операторів знання, віри, розуміння в дискурсах різних типів. Проведений когнітивно-дискурсивний аналіз епістемічної лексики сучасної німецької мови може послужити фундаментом для подальшого ви­вчення аналогічних і/або споріднених явищ в інших природних мовах.

Практична цінність роботи визначається тим, що її матеріали можуть бути використаними в академічному процесі у вищих навчальних закладах осві­ти при розробці лекційних курсів із загального мовознавства, теоретичної гра­матики, лексикології та стилістики, у спецкурсах із проблем когнітивної та дис­курсивної лінгвістики, при написанні випускних кваліфікаційних робіт студен­тами-філологами тощо. Деякі результати дослідження, зокрема морфологічні, словотвірні, синтаксичні, валентнісні особливості слів, що маркують якість знання, можуть бути застосовані на практичних заняттях із німецької мови на спеціальних факультетах, а також при укладанні навчально-методичних посіб­ників для студентів-германістів.

Апробація роботи. Основні положення і результати дисертаційного до­слідження висвітлювалися й обговорювалися на міжнародних конференціях: ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми мента­лінгвістики” (Черкаси, 2003), ХІІ Міжнародній науковій конференції „Мова і культура” (Київ, 2003), Міжнародній науковій конференції „Лінгвістика та лінг­водидактика на зламі століть: питання теорії та практики” (Львів, 2004), ІІ Між­народній науковій конференції „Лексико-граматичні інновації в сучасних сло­в’янських мовах” (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародній науковій конференції „Слов’янська та германська лексикологія і проблеми перекладу: сучасний стан і перспективи” (Житомир, 2005); на всеукраїнській науковій конференції „Другі Каразінські читання: два століття Харківської лінгвістичної школи” (Харків, 2003); на щорічних підсумкових наукових конференціях Запорізького націо­нального університету (2002 – 2005).

Публікації. Результати дослідження висвітлено в 10 публікаціях. Усі праці виконано одноосібно.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із вис­новками до кожного з них, загальних висновків, бібліографічного покажчика (327 позицій), списку лексикографічних джерел (32 позиції) і списку джерел фактичного й ілюстративного матеріалу (38 позицій) та додатків (7). Загальний обсяг роботи – 232 сторінки, обсяг основного матеріалу – 179 сторінок. Дисер­тація містить 7 таблиць і 7 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі („Феномен знання в сучасній науковій парадигмі”) викладені теоретичні міркування щодо статусу “власне-знання” в міждисциплі­нарному зрізі та з урахуванням його мовознавчої специфіки. Тут здійснюється аналіз явища “знання” в гуманітарних і точних науках в цілому та в лінгвістиці зокрема, уточнюється сфера компетенції епістемології, розглядається понятійна база когнітивної та дискурсивної лінгвістики в контексті епістемічної пробле­матики.

Проблематика пізнавальних процесів займає одне із центральних місць у сучасному науковому просторі. Пізнання виступає як процес здобуття знань, осягнення довкілля, а знання – як результат цього осягнення, що постає у вигляді інтеріоризованих блоків привласненої інформації, пропущеної через фільтри мовної свідомості. Гнучкість, багатовимірність і міждисциплінарність феномена “знання” забезпечують його здатність піддаватися процедурам різно­планового оперування.

Кожна галузь науки акцентує в його сутності ті сторони, що є найбільш важливими для виконання тих специфічних завдань, які перед нею поставлені: адекватність – для філософії (ідеалістичні та матеріалістичні напрямки, мета­фізичні та діалектичні точки зору, історичні опозиції „емпіризм / сенсуалізм – раціоналізм”, „класика – некласика”, тріада „пізнавальний оптимізм – скепти­цизм – агностицизм”, догматичні, релятивістські, діалектичні, кореспондентські концепції істини тощо); істинність – для логіки (Л. Вітґенштайн, Г.Х. фон Врігт, Б. Рассел, Я. Хінтікка); соціальна зумовленість і корисність – для соціо­логії (О.Л. Скідін, B. Müller, T. Rauschenbach, R. Treptow); відповідність техно­логічним умовам і правилам – для інформатики (К.В. Вигурський, Ф.С. Ворой­ський, В.Б. Касевич, І.О. Пільщиков, D. Hakken); фізіологічні та психічні засади фіксації знання – для психології (О.М. Гольдін, О.О. Залевська, S. Freud, S. Kel­ter, M. Siebel).

Залежно від специфіки й завдань відповідної наукової галузі увага до фак­тора “суб’єкт знання” може послаблюватися чи посилюватися. Намагання яко­мога більше об’єктивувати знання, „відірвати” його від суб’єктивних факторів, зробити його суспільно важливі блоки надбанням широкого загалу призводить до ігнорування суб’єктивного чинника, знеособлення знання (відмова від суб’єктоцентризму в некласичній філософії, „епістемологія без суб’єкта, що пізнає” К. Поппера, інформатика, частково логіка й соціологія). Проте антропо­центрична зорієнтованість сучасних наукових розвідок, визнання Людини аль­фою та омегою когнітивного універсуму не дозволяє розглядати знання ви­ключно поза особистісним контекстом. Тому когнітивно-дискурсивна парадиг­ма лінгвістики концентрує свою увагу на епістемічному світі суб’єкта, що розу­міється як індивідуальна система знань, вірувань і поглядів.

Суб’єкт як носій свідомості та об’єкт як елемент позамовного середовища є категоріями рухливими, що зазнають постійних змін і перетворень (матеріаліс­тична діалектика, діалектичний ідеалізм Гегеля тощо). Це позначається й на ди­намізмі епістемічного світу мовленнєвої особистості (homo loquens), становлен­ня якого відбувається через процедури трансферу знання під впливом цілої низ­ки чинників соціального, культурного, етнічного, ідеологічного, психологічно­го порядку в процесі вербальної комунікації.

Гносеологічні студії постають в гуманітарних науках у двоєдності рефе­ренційного та репрезентативного підходів. Референційний аспект входить до категоріального апарату філософії, логіки, теології, соціології, інформатики, психології, де епістемологія розуміється як вчення а) про методологію пізнан­ня, б) про шляхи розвитку самої науки. Репрезентативна царина знання пов’яза­на з питанням про те, яким чином мовний знак, повідомляючи інформацію референтного (позамовного) порядку, водночас повідомляє й метаінформацію – її оцінку з точки зору істинності, правдивості, достовірності, прийнятності. За винятком логіки та лінгвістики, природа, статус і функції метазнання не входять до кола інтересів більшості наукових дисциплін.

У лінгвістичній науці феномен “знання” також визначається у двох основ­них вимірах. Перший має справу з розглядом мови як середовища та засобу здійснення пізнавальних процесів, накопичення й переробки здобутого знання (О.О. Залевська, О.О. Корнілов, Л.І. Шевченко), а також як особливої системи знань – лінгвістично-наукових (В.П. Мусієнко, J. Rehbein), лінгвально-узуаль­них (Л.М. Васильєв, О.С. Кубрякова, О.М. Шахнарович, Н.М. Юрьєва, L. Hoff­mann). Другий пов’язаний із вивченням мовних (насамперед, лексичних) засо­бів сигналізування суб’єктом про наявність у нього того чи іншого знання, про ступінь його достовірності, його раціональну чи емоційну оцінку (Н.І. Злобіна, Є.Р. Іоанесян, Н.В. Скибицька, І.Б. Шатуновський, Z. Frajzyngier). Таке знання, власне, й розглядається в реферованій роботі як епістемічне, а його природа – як когнітивно-оцінна.

Рис. 1. Епістемічні оператори у співвідношенні з категорією істини

Когнітивна оцінка здобутого (емпіричного, практичного, досвідного) чи вивідного (виробленого) знання здійснюється на основі його співвіднесеності з епістемічним еталоном – істиною за шкалою “повне знання – неповне знання – незнання”, на якій можуть позиціонуватися такі додаткові епістемічні імпульси, як “розуміння” / “нерозуміння”, “віра” / “невіра” (модифікований конструкт А.М. Приходька на рис. 1). Суб’єкт, здійснивши такого роду оцінку стосовно певного об’єкта позамовного світу, перебуває в епістемічному (ментальному) стані, що є результатом осмислення фрагмента епістемічного світу з позиції його відповідності реальному та належному. При цьому маркування якості та кількості знання індивідом відбувається в мисленні через епістемічний модус (мисленнєвий маркер), а в мовленні – через епістемічну модальність (мовлен­нєвий маркер).

Епістемічні оператори сигналізують рух мовленнєвої особистості в напря­му істини, де повне знання може супроводжуватися імпульсами розуміння (Aber im Innersten wusste er natürlich, dass der Krieg verloren war /Der Spiegel/), віра – корелюватися з опінією високого ступеня переконаності (Glaube ↔ Ge­wissheit ↔ Überzeugung), невіра – із сумнівністю, тобто з опінією низького сту­пеня (Glaube leidet keinen Zweifel; Zweifel ist des Glaubens Feind), а незнання – із нерозумінням (Du weißt nicht, wie schön die Insel ist /Einblicke/).

Епістемічний компонент знаходить своє втілення практично на всіх рівнях мовної системи – на фонетичному (інтонація, модуляція, впевнене / невпевнене проголошення тощо), на морфологічному (деякі види умовного способу як по­кажчики неповного знання), на лексичному (епістемічні дієслова з наголошен­ням різних видів епістемічного стану – типу ahnen, annehmen, denken, glauben, kennen, meinen, vermuten, wissen, модальні дієслова dürfen, können, mögen, müs­sen, sollen, wollen, модальні слова offenbar, sicher, wahrscheinlich, zweifellos etc., епістемічні іменники Glaube, Kenntnis, Meinung, Vermutung, Wissen etc. та епі­стемічні прикметники типу ahnungslos, glaubhaft, kennerhaft, verständlich), на синтаксичному (структура речення та порядок слів як специфікатори модально­сті). Крім того, засоби кодування метазнання можуть набувати й міжрівневого характеру у вигляді лексико-граматичних (слова-релятиви як виразники різних нюансів метазнання) та прагмасемантичних (імпульси сумніву чи незнання в мовленнєвому акті “квеситив”) елементів.

У комплексі зазначених засобів одне із чільних місць посідають епістеміч­ні лексеми (ЕЛ). Саме вони є чи не найпродуктивнішим компонентом у палітрі мовних одиниць, що спеціалізуються на вираженні „метазнаннєвої” оцінки про­позиційного змісту висловлення. З одного боку, ЕЛ фіксують у своїй семантич­ній структурі та у своїй граматичній „упаковці” той лінгвокогнітивний алго­ритм, що скеровує шляхи і способи національно-культурної інтерпретації знан­ня в мовній картині світу, а з іншого, – вживання таких лексем дозволяє homo loquens вибудовувати той когнітивно-дискурсивний каркас повідомлюваного, що є адекватним його епістемічному стану в певний час і в певному місці, тобто не тільки здійснювати дискурсивні замальовки, але й маркувати та оціню­вати епістемічну якість цих замальовок.

У другому розділі („Лінгвокогнітивний потенціал епістемічної лексики сучасної німецької мови”) досліджуються когнітивно-семантичні та когнітив­но-граматичні параметри ЕЛ, що передбачає вивчення лексико-семантичних особливостей репрезентації метазнання, морфологічних (у т.ч. й частиномов­них) властивостей відповідних лексичних одиниць, їх словотвірного потенціалу та валентнісних характеристик.

Широкий спектр одиниць із епістемічним значенням у лексичному фонді сучасної німецької мови свідчить про досить розвинений потенціал засобів сиг­налізування метазнання. Основною когнітивно-семантичною властивістю цього лексичного корпусу є передача „знання про знання” – оцінки суб’єктом якості того позамовного знання, що ним „омовлюється”. Масив ЕЛ становить собою квазісинонімічний корпус гіпо-гіперонімічного типу, ядром якого виступає епі­стемічний інваріант (ЕІ) – інтегральна ознака ’перебування фрагмента привлас­неної інформації у свідомості, оціненого з позицій його пізнаності’. Три основ­них гіпоніми – достовірність, розуміння, віра – є своєрідними фільтрами сві­домості, через які пропускається інформація позамовного порядку.

Кожен із цих трьох гіпотаксонів співвідноситься з чітким набором епісте­мічних величин і лексичних засобів як їх виразників. Із когнітивної точки зору, гіпонім достовірність влаштовано у градуальний спосіб (дві крайні полюсні точки ’повне знання’ і ’незнання’ з широким діапазоном проміжних можливо­стей ’неповного знання’), а розуміння й віра – в бінарно-опозиційний (’розу­міння’ – ’нерозуміння’, ’віра’ – ’невіра’).

Низка лексичних одиниць виражає певний епістемічний модус у „чистому” вигляді (kennen, Kenntnis, wissen, Wissen, vermuten, vermutlich, verstehen, Ver­ständnis, glauben). У той же час сучасна німецька мова володіє значним лекси­ко-семантичним потенціалом на позначення не тільки загальної ідеї знання, віри, розуміння, але й на позначення окремих відтінків епістемічних станів, що досягається певним набором диференційних сем у значеннєвій структурі ЕЛ при збереженні ними ЕІ. Їх інвентар включає головні конституенти епістемічної ситуації: ЕІ + ‛суб’єкт’ (Experte, Gläubige, Ignorant, Kenner), ЕІ + ‛об’єкт’ (Aber­glaube, Bekannte, bibelfest, [an den Gott] gläubig); внутрішні та зовнішні атри­бути знання: ЕІ + ‛об’єм’ (allwissend), ЕІ + ‛детальність’ (vertraut sein), ЕІ + ‛ха­рактер’ (sattelfest, taktfest), ЕІ + ‛джерело’ (belesen), ЕІ + ‛ідентифікаційна озна­ка’ (/an etw./ kennen), ЕІ + ‛часова дислокація’ (vorauswissen, weiterwissen); ак­сіологічні та деонтичні параметри: ЕІ + ‛негативна оцінка [погано]’ (Analphabet, Banause, Ignoranz), ЕІ + ‛бажаність’ (Illusion), ЕІ + ‛необхідність’ (Unwissen­heit); участь у причинно-наслідкових зв’язках: ЕІ + ‛причина [епістемічного стану]’ (geläufig, griffig), ЕІ + ‛[епістемічний стан як] причина’ (anvertrauen, be­trauen) тощо.

Більше того, певне коло ЕЛ вирізняється стилістичною забарвленістю. До одиниць такого рангу належить знижена (gefressen haben, kapieren, tippen), під­несена (dünken, Evidenz, Wahn), рідковживана, застаріла й діалектна (kalkulieren / mutmaßen / geschnallt haben), вузькоспеціальна (Dubiosa, konjizieren, präsu­mieren, präsumtiv) лексика.

Наявність семантичних відношень полісемії, синонімії та антонімії між ЕЛ зумовлює їх відносну замкненість / автономність стосовно інших компонентів словникового фонду. У той же час семантичні зв’язки з одиницями інших лек­сичних угруповань (unverständlich → vertrackt → kompliziert; Unwissender → Ig­norant → Dummkopf) свідчать про відсутність чіткої демаркаційної лінії між ЕЛ та деякими іншими ЛСГ (наприклад, dicendi, sentiendi, mentalia). У такий спосіб корпус ЕЛ виявляється гармонійно вбудованим у лексико-семантичну підсисте­му німецької мови.

Поряд із окремими лексемами епістемічні значення можуть передаватися й більш складними мовними одиницями – сталими сполученнями та фразеологіз­мами, які, вирізняючись структурним розмаїттям, пов’язані відношеннями полі­семії, омонімії, антонімії, синонімії. Такі фраземи визначають когнітивно-се­мантичні параметри епістемічних величин – актуальність (auf dem Laufenden sein), щільність (wie die eigene Tasche kennen), темпоральність (der Wahn ist kurz, die Reu’ ist lang), об’єм (zwar weiß ich viel, doch möcht’ ich alles wissen), комбіна­торність знання (mit j-s Wissen und Willen) тощо, а також їх асоціативно-образні зв’язки в рамках наївної картини світу, де когнітивно релевантними стають артефакти (es liegt ein Schleier darüber), географічний простір (etw. kommt j-m spanisch vor), природні явища (wissen, aus welchem Loch der Wind pfeift), тварин­ний світ (wissen, wie der Hase läuft) та людська сутність – фізіологія (d/а/ran glauben müssen), персоналії (ungläubiger Thomas), родинні стосунки (das kannst du deiner Großmama erzählen), релігія (das wissen die Götter), відчуття (die Wahr­heit zu kosten bekommen), емоції (sich nicht mehr kennen), дієвість (ins Schwimmen kommen / geraten), деонтичні норми (nach bestem Wissen und Gewissen) тощо.

Епістемічні смисли передаються в німецькій мові лексичними засобами різної частиномовної належності, основними серед яких є автосемантичні класи слів (дієслова, іменники, прикметники, прислівники). Морфологічні категорії цих класів уможливлюють акцентування як самого епістемічного стану, так і його атрибутів (граматичний стан), конкретизацію носія знання (граматична особа), локалізацію епістемічного стану в топохроносі (граматичний час), наго­лошення його реальності / ірреальності (граматичний спосіб), існування оди­ничних і множинних епістемічних феноменів (граматичне число), конкрети­зацію чи абстрагування знання (означений / неозначений артикль), маркування інтенсивності епістемічної ознаки (ступені порівняння).

Між семантикою ЕЛ та граматичними категоріями (відмінок, рід /іменни­ки, прикметники/, число /прикметники/) у німецькій мові спостерігається від­сутність системних кореляцій. Морфологічна парадигма ЕЛ проявляє когнітив­но зумовлену неповноту в певних своїх пунктах: акцентування недискретності епістемічної субстанції через відсутність множини в деяких іменників (Glaube, Unwissenheit, Verständnis, Wissen), заперечення можливості відриву знання від суб’єкта через непасивоспроможність окремих дієслів (kennen, wissen), немож­ливість планування епістемічного стану через нерелевантність футуральних конструкцій (sich irren, meinen, vermuten) та його незалежність від волевиявлен­ня людини через обмежене вживання імперативної форми (kennen, meinen, wis­sen), підкреслення неградуйованості певних епістемічних ознак через заборону на утворення ступенів порівняння відповідними прикметниками (glaubenslos, gläubig, hypothetisch, missverständlich, wahr).

У сфері ЕЛ німецької мови діють інтенсивні дериваційні процеси, що спри­яють розгортанню лексико-епістемічного масиву, надаючи його користувачам достатній набір альтернативних засобів маркування результатів епістемічної оцінки. Найбільшим словотвірним потенціалом вирізняються лексеми із коно­тативно необтяженою семантичною структурою (glauben, kennen, meinen, wissen тощо). Низький або нульовий словотвірний потенціал мають похідні від неепі­стемічних слів лексеми зі складною формально-граматичною структурою (mit­kriegen, durchschauen, nachvollziehen, wegbekommen), ЕЛ зі складною семантич­ною структурою (Experte, geläufig, notorisch) і стилістичним забарвленням (dün­ken, schwanen, tippen), а також деякі семантичні деривати (erleuchten, kalkulie­ren, realisieren).

Широко представленими в корпусі ЕЛ німецької мови є й композити. Вони базуються на комбінуванні епістемічних величин з неепістемічними при збере­женні свого автономного статусу, закріпленого у вихідному слові (bibelgläubig, Blumenkenner, Schulkenntnisse). У той же час утворення композитних одиниць може призводити до зниження чи навіть до втрати епістемічного значення, як у випадку з лексемами Kennkarte (посвідчення особи), Kennzeichen (відмітна оз­нака), Hoffnungslauf (етап спортивних змагань зі специфічними правилами від­сіву). Спрямованість векторів словотвірної деривації як на розширення масиву ЕЛ, так і на розширення угруповань слів неепістемічної семантики зумовлюєть­ся внутрішньою системною організацією лексико-епістемічної групи та її зчеп­леністю з іншими елементами логосфери.

Серед епістемічних дериватів і композитів існують відношення словотвір­ної синонімії (Glaubensbruder – Glaubensgenosse, kennerisch – kennerhaft) та ан­тонімії (Kenntnis – Unkenntnis, vertrauensvoll – vertrauenslos), відбуваються про­цеси метонімізації (Auslandserfahrung) і метафоризації (Hoffnungsfunke, Hoff­nungsschimmer, Hoffnungsstrahl, kristallklar, sonnenklar).

Структурно-семантична комбінаторність ЕЛ проявляється в їх валентніс­них властивостях, зумовлених формально-граматичними та когнітивно-семан­тичними чинниками. Облігаторними актантами при епістемічних дієсловах ви­ступають суб’єкт і об’єкт ( .da kennt einer ’n andern [scho net] /Datenbank “Ge­sprochenes Deutsch”/). Епістемічні іменники можуть виступати без актуалізова­них актантів, а епістемічні прикметники частіше самі відіграють роль таких ак­тантів при інших неепістемічних лексемах, корелюючись у просторі висловлен­ня з іменниками у предикативній позиції або приєднуючись до них у функції атрибута (Die Tatsache ist allen bekannt ↔ Die allen bekannte Tatsache). Такі іменники позначають суб’єкта чи об’єкт епістемічного стану (die allen bekannte Tatsache; der mit uns bekannte Maler).

Модально-епістемічні слова можуть бути введеними у структуру будь-якого висловлення для маркування мовцем певного стану речей із точки зору його відповідності реальному чи належному. Так, у реченні Die zwei Bomben von Istanbul hatten vermutlich simultan gezündet werden sollen /Der Spiegel/ імплі­цитним суб’єктом знання виступає сам мовець, а об’єктом – стан речей, втіле­ний у пропозиції.

До факультативних актантів ЕЛ належать предмет (Er begriff sie in ihrer Geduld nicht), реціпрокант (Wir verstehen uns), адресат (Ich vertraue dir mein Ge­heimnis an), атрибутивні характеристики (Schaltest du immer so langsam?), іден­тифікаційні ознаки (an etw. kennen) тощо. Темпоральні, концесивні, кондиціо­нальні, каузальні, локальні маркери можуть вільно прилягати до ЕЛ.

У семантиці епістемічних лексем і фразем, в їх граматичних параметрах за­кодована лінгвокогнітивна інформація про статус знання й метазнання в ні­мецькомовній картині світу, про палітру епістемічних величин, їхню системну організацію, їхні атрибути, а також їх асоціативно-образні зв’язки з іншими явищами позамовного порядку. Високий ступінь розгортання епістемічного лексикону зумовлений глибиною інтеріоризації цієї значеннєвої сфери в мовній свідомості.

Третій розділ („Когнітивно-дискурсивні передумови функціонування епістемічної лексики”) присвячено вивченню реалізації когнітивних властиво­стей ЕЛ у публіцистичному, науковому та розмовно-побутовому дискурсах, а також визначенню етнокультурних параметрів епістемічного пареміокорпусу. Особлива увага приділяється встановленню комунікативно-прагматичних чин­ників і синергетичних засад використання епістемічної лексики в дискурсі.

Когнітивно-дискурсивна реалізація епістемічних маркерів у німецькомов­ному дискурсі здійснюється за чітко структурованим фреймом, який консти­туюється трьома складовими (слотами) – антропонімічним суб’єктом знання (Shum), епістемічною зв’язкою /предикатом/ (Pepist) та об’єктом знання (О), тобто у вигляді когнітивної схеми Shum ─ Pepist ─ О.

Cлот Shum реалізується в різних дискурсах по-різному. У публіцистичному дискурсі (ПД) він ототожнюється з учасниками суспільно важливих подій, представниками компетентних установ, професійними спостерігачами й комен­таторами (Nur einer, glaubt Frankreichs Staatschef, könne Bush dazu bringen, sich eines anderen zu besinnen: Jaques Chirac /Der Spiegel/), а в канві наукового дис­курсу (НД) – членами галузевої спільноти, зокрема самим мовцем-дослідником, який найчастіше залишається „за кадром” задля досягнення об’єктивності пові­домлюваного (Außerdem ist anzunehmen, dass die Position des Nebensatzes mit der thematischen Gliederung des Textes zusammenhängt /A. Peyer/). Розмовно-побуто­вий дискурс (РПД) вирізняється переважно дейктичною актуалізацією слоту Shum ( .ich hätt’ gern mal gewusst, ob ein Schauspieler eine Rolle ablehnen kann . /Datenbank “Gesprochenes Deutsch”/). У пареміях він володіє високим ступенем узагальненості й безособовості (Wer nichts weiß, glaubt leicht), активно піддається процесам тропеїзації (Die Jahre wissen mehr als die Bücher).

Варіювання слоту Pepist – другого компонента епістемічного фрейму – здій­снюється залежно від того типу знання, про яке він сигналізує (довіра / недові­ра; впевненість, переконаність, передбачення, прогнозування, сумнів тощо). Слот „епістемічний об’єкт” (О) вирізняється в дискурсі широким варіативним діапазоном, проте має певні обмеження в рамках окремих епістемічних станів (Ich kenne dieses Denkmal, але *Ich verstehe dieses Denkmal).

Епістемічні лексеми володіють і певним комунікативно-прагматичним по­тенціалом. Найширший функціональний діапазон вони мають у розмовно-по­бутових інтеракціях, де реалізуються всі основні типи мовленнєвих актів, різно­манітні смисли, фатичні (метакомунікативні) формули спілкування, а найвуж­чий – у науковому дискурсі. ЕЛ використовуються у всіх основних видах про­стих і в деяких конфігураціях складних мовленнєвих актів, даючи змогу мовце­ві корегувати, модифікувати чи трансформувати як свій власний епістемічний світ, так і епістемічний світ свого комунікативного партнера.

Паремії, як формально й змістовно незмінні утворення лінгвокультурного порядку, витлумачують ідею знання досить суперечливо, оскільки ставляться до неї і як до прогресивного (Viel wissen ist besser als viel haben; Kenntnis geht über Reichtum; Der Glaube kann Berge versetzen; Wer’s glaubt, wird selig), і як до регресивного (Allzuviel wissen macht Kopfweh; Wissen ohne Gebrauch ist Feuer ohne Rauch; Wer leicht glaubt, wird leicht betrogen; Wer glaubt, der denkt nicht) чинника соціального чи особистісного буття людини. Корпус паремій німецької мови, в яких наголошується метазнання, відображає одвічне тяжіння людської натури до усвідомленого й адекватного осягнення довкілля.

Найчастіше мовленнєва особистість схиляється до наголошення неповного знання (50,8% у дискурсі, 36,73% у пареміокорпусі – табл. 1), проте, поруч із цим, досить активно вона використовує й маркери повного, істинного знання (28,87% і 31,93% відповідно). Рухливість епістемічної бази людини, постійне здійснення мовленнєвою особистістю процедур верифікації та фальсифікації, сигналізування про це засобами, що виражають повне й неповне знання, стиму­люється, передусім, пошуками істини та прагненням до неї як до кінцевої мети пізнавального процесу.

З іншого боку, динамізм зовнішнього середовища, недосконалість пам’яті, обмеженість пізнавальних можливостей людини нерідко спричиняють так звані „знаннєві” провали / лакуни в епістемічному світі індивіда стосовно того чи іншого стану речей. Останні викликають необхідність використання засобів маркування повного незнання (4,25% та 9,75% – табл. 1).

Таблиця 1.

Кількісний розподіл епістемічної лексики в дискурсі та пареміокорпусі

Проблемі віри та безвір’я присвячено значну кількість паремій німецької мови (15,74%), однак у „живому” мовленні проявляється доволі низька продук­тивність епістемічних маркерів такого роду (2,02%). Попри те, що, володіючи значним дидактичним потенціалом, ці епістемічні величини є вельми важливи­ми чинниками духовного розвитку особистості, у цілому вони є маловживани­ми (табл. 1). Нерідко віра „маскується” в мовленні під виглядом припустовості, що уможливлюється за рахунок використання лексеми glauben, семантична па­літра якої дозволяє „підміняти” віру неповним знанням, позбавляючи її само­стійного статусу. Однак у культурно-дидактичних максимах німецькомовної спільноти, зафіксованих у паремійних висловленнях, віра займає саме те місце, що їй належить за визначенням.

У той же час, кількісно слабка представленість епістемічних одиниць зі значенням ’розуміння’ / ’нерозуміння’ в пареміокорпусі (5,85%) відтіняється їх широкою вживаністю в дискурсі (14,06%). Їх периферійний статус у паремійній картині світу компенсується тим, що в дискурсі вони виступають рушійною си­лою пізнання, відіграючи роль доволі успішного „налагоджувача” інтерактив­ної взаємодії комунікантів, які прагнуть консенсусу (табл. 1).

Порівняно з лексико-епістемічним масивом мови набір ЕЛ, вживаних у ди­скурсі, значно звужується. Така дискурсивна редукція пояснюється прагненням homo loquens до когнітивно спрощеного оформлення своїх повідомлень та еко­номії мовленнєвих зусиль. При цьому спостерігається „прив’язка” певного типу ЕЛ до певного типу дискурсу, бо „арсенал” епістемічно активних маркерів є, як правило, дискурсивно специфічним.

Особливості вжитку ЕЛ в окремих типах дискурсу зумовлюються їх жан­рово-композиційною та функціонально-стилістичною специфікою. Дискурсив­но активна ЕЛ вирізняється в публіцистиці структурною простотою, покликана засвідчувати надійність поданої інформації, спонукати до її обмірковування та до формування адресатом власної точки зору (презумпція “я володію {+ нікому не нав’язую + спонукаю до формування} знання/м”).

У розмовно-побутовому дискурсі ЕЛ здатні структурно усікатися (Ich glaub’ schon /Alltag in Deutschland/), займати нестандартні синтаксичні позиції (Glaub’ ich nicht /T. Breitkreuz/), сприяти емоційній інтенсифікації (Das ist wirk­lich toll! /Alltag in Deutschland/), брати участь у фатичних формулах (Ob du es glaubst oder nicht; Verstanden; Verstehen Sie; Verstehst du; Weißt du; Weißt du was; Wissen Sie). Їх вживання регулюється презумпцією “я можу знати {+ можу не знати + маю право припускати}”. Цей дискурс вирізняється низьким ступенем використання епістемічних іменників і композитних утворень.

Епістемічно-лексичний корпус наукового дискурсу має забезпечувати до­ступність, об’єктивність, ясність і логічність повідомлюваного, сприяти аргу­ментативним тактикам мовця (презумпції “я зобов’язаний знати {+ обґрунтова­но припускати + презентувати} шлях формування знання” та “я пояснюю {+ підказую} тобі, як це слід розуміти”). Цей дискурсивний тип не допускає залучення епістемічних модусів, що формуються під впливом почуттєвої сфери. Наукові тексти характеризуються універбальними тенденціями, що позначається на великій кількості епістемічних композитів (Handlungswissen, Kenntnissystem, Sprachkenntnis, Textverstehen, Wissensbestände).

Складна, нелінійна, когерентна система дискурсу функціонує за синерге­тичними законами. Паттерн епістемічних відношень у дискурсі складає конфі­гурація „метазнання + знання”, а когнітивно-комунікативний дуалізм дискурсу сприяє адекватному відбору лексичних одиниць із епістемічним значенням, за­безпечує переборення ентропійних процесів і налагоджує його інформативний баланс, регулюючи гармонійне використання різновекторних епістемічних мар­керів, що, насамкінець, приводить текст до єдиного „метазнаннєвого” знаменника – епістемічного оптимуму, порушення якого може мати своїм на­слідком втрату довіри з боку адресата щодо евідентності повідомлюваного.

Епістемічний оптимум забезпечується специфічним механізмом керування дискурсом, який покликаний підтримувати систему трансферу інформації та оцінку її якості в атрактивному режимі спілкування. З метою підвищення ефек­тивності репрезентації знання мовець може послуговуватися такими синергетич­ними тактиками, як інтенсифікація (коректори absolut, durchaus, (felsen)fest, ganz, gar, genau, gut, keineswegs, restlos, sehr, überhaupt, voll, völlig, vollkommen) та мітигація (коректори nicht genau, nicht exakt, формули типу soviel ich weiß, паралінгвальний супровід), що дозволяє йому вирівнювати гносеоінформаційну складову тексту й забезпечувати її відповідність своїм когнітивним настановам і комунікативним інтенціям. Стратегія суворого дозування метаінформації – це запорука успішності мовленнєвого обміну, кінцевою метою якого є взаєморозу­міння, консенсус.

Оптимальним режимом функціонування дискурсивної системи є узгодже­не, несуперечливе співіснування епістемічних світів тих, хто спілкується в пев­ному місці та в певний час. Проте така узгодженість може порушуватися вна­слідок дії ентропійних процесів, які посилюються тоді, коли мовець не досягає перлокутивного ефекту, тобто якщо адресат не приймає інформацію в запропо­нованому вигляді (Hannes: Vielleicht treten wir sogar mal im Ausland auf {я ви­суваю припущення} – Peter: Glaub’ ich nicht {я не підтримую це припущення} /T. Breitkreuz/). Це спричиняє перехід у хитливу біфуркаційну точку, з якої сис­тема знаходить вихід через самоорганізацію епістемічних відношень у диско­нектний (Du verstehst doch nichts. Ich will mit dir nicht mehr sprechen) чи апрокси­матичний (Aber Mensch! Wir sind doch toll und es ist ganz möglich) способи.

Функціонування епістемічної лексики в дискурсі скеровується міркуван­нями економного розподілу мовленнєвої енергії (ергономічні фактори), ефек­тивності здійснення трансферу знання, захисту власного „епістемічного просто­ру”, відповідальністю за повідомлювану інформацію (синергетичні фактори), а також диктується специфічними презумпціями того чи іншого типу дискурсу.

ВИСНОВКИ

Феномен “знання” знаходиться в центрі уваги майже всіх галузей сучас­ного наукового простору, проте його лексична репрезентація та когнітивно-дис­курсивний статус усе ще не стали об’єктом цілеспрямованого вивчення і си­стемного дослідження. Необхідність комплексного аналізу епістемічної лекси­ки у трихотомії “форма – зміст – функція” зумовила опис як її лінгвокогнітив­них параметрів у системі німецької мови, так і принципів та механізмів її дис­курсивної реалізації.

Двовимірність мовного знака, його онтологічна та конвенціональна при­рода зумовлює здатність мови одночасно бути й інструментом пізнання (рефе­ренційний аспект), й інструментом комунікації (репрезентативний аспект). Пер­ший входить до кола інтересів філософії, логіки, соціології, інформатики, пси­хології, власне мовознавства, а другий, входячи до сфери компетенції когнітив­но-дискурсивної парадигми лінгвістики, є по своїй суті метазнанням, оскільки має справу із засобами сигналізування суб’єктом мовлення як про наявність у нього того чи іншого позамовного знання, так і про ступінь його достовірності, його якісну чи кількісну оцінку.

Масив епістемічної лексики сучасної німецької мови становить собою пев­ний гіпо-гіперонімічний корпус, когнітивно значущим гіперкомпонентом якого є інтегральна ознака “(мета)знання”, що конституюється трьома основними гіпонімами – достовірність, розуміння, віра. Гіпонім достовірність перед­бачає тріарно марковану шкалу, крайніми полюсами якої є ’повне знання’ та ’незнання’, а проміжну ланку заповнює градуальний набір маркерів ’неповного знання’, тоді як епістемічні гіпоніми розуміння та віра мають вигляд бінарних опозицій ’розуміння’ – ’нерозуміння’, ’віра’ – ’невіра’.

З одного боку, група епістемічних одиниць характеризується в лексико-семантичній системі певною автономністю, яка забезпечується полісемічними, синонімічними, антонімічними відношеннями, співвіднесеністю із семантич­ним інваріантом, тісним зв’язком когнітивно-семантичних і когнітивно-грама­тичних властивостей. З іншого, – семантичні та граматичні кореляції із одини­цями інших лексичних угруповань зумовлюють її органічне включення до за­гальної мережі логосфери.

Когнітивна організація епістемічних лексем у дискурсі базується на інварі­антному фреймі з трьома основними конституентами – антропонімічним су­б’єктом знання, епістемічною зв’язкою та об’єктом знання. При цьому термі­нальні елементи (суб’єкт і об’єкт) можуть бути імпліковані за умови їх пресу­позитивного статусу, контекстуальної виводимості, непринциповості їх акцен­тування. Варіювання слотів цієї інтегральної моделі здійснюється залежно від типу дискурсу, його презумпцій щодо конкретизування чи абстрагування, тро­пеїзації, а також від типу позамовного знання.

Епістемічні лексеми можуть сприяти реалізації констативних, квеситивних, директивних і комісивних настанов, реалізовувати різноманітні вторинні праг­матичні значення, аранжувати фатичні мовленнєві акти. Епістемічні маркери у складі простих, композитних і комплексних мовленнєвих актів можуть або уточнювати епістемічний фон чи окремі епістемічні компоненти дискурсу, або висувати епістемічний чинник у центр іллокутивного фокусу висловлення, надаючи йому статус провідного.

У дискурсі мовленнєва особистість, як правило, схиляється до імплікуван­ня повного (істинного, фактуального) знання та уникає чи намагається мінімізу­вати вираження епістемічних провалів. Навпаки, знання неповне (від суб’єктив­но достатнього, припустового, гіпотетичного до сумнівного, маловірогідного) вона прагне експлікувати. Контроль за адекватним перебігом комунікативного процесу мовець здійснює через дискурсивно продуктивні оператори ’розумін­ня’ й ’нерозуміння’, які, однак, займають периферійне місце в епістемічному пареміокорпусі. У той же час ’віра’ і ’невіра’, будучи в цілому інтеріоризовани­ми епістемічними станами, відіграють важливу роль у паремійній картині світу, проте в дискурсивному просторі реалізуються досить обмежено.

Відбір і вживання епістемічної лексики в дискурсі регулюються ергономіч­ними та синергетичними чинниками, а також жанрово-стилістичною специфі­кою дискурсу. Коло дискурсивно активної лексики обмежується семантично примітивними, формально негроміздкими, стилістично нейтральними одиниця­ми, що зумовлюється необхідністю економної витрати мовленнєвої енергії та прагненням мовця полегшити процес сприйняття інформації адресатом. Епісте­мічні „обов’язки” та епістемічна „відповідальність” мовленнєвої особистості виявляються посиленими в публіцистиці та в науковому дискурсі, тоді як у роз­мовно-побутових інтеракціях мовець має більшу свободу у вираженні оцінки якості свого й чужого знання.

Дискурс становить собою складну, неоднорідну, нелінійну, відкриту й когерентну систему, яка функціонує за синергетичними законами. Основу синергетичного бачення мовленнєвої діяльності складає когнітивно-комуніка­тивний дуалізм, що сприяє адекватному відбору лексичних одиниць і граматич­них структур, забезпечуючи переборення ентропійних процесів і налагодження епістемічного балансу дискурсу. Комуніканти підключають інтенсифікаційні, мітигаційні, дисконектні, апроксиматичні механізми керування дискурсом, на­магаючись підтримувати систему презентації метазнання в оптимальному ре­жимі відповідальності за повідомлену інформацію, який виступає синергетич­ним орієнтиром-еталоном.

Аналіз епістемічної лексики німецької мови доводить перспективність син­кретичних когнітивно-дискурсивних розвідок на шляху до з’ясування механіз­мів використання мовних одиниць homo loquens у своїй комунікативній практи­ці. Доцільним видається у цьому зв’язку дослідження лінгвокультурних, лінгво­когнітивних і лінгвопрагматичних параметрів функціонування епістемічної лексики в інших типах дискурсу, на матеріалі інших природних мов із ураху­ванням соціолектних, ґендерних і вікових факторів мовленнєвої діяльності. Питомої ваги набувають і проблеми синергетичної взаємодії лексичних показ­ників якості знання з імплікованими епістемічними смислами, а також порів­няльні характеристики з лексичним масивом каузації знання.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях:

1. Лихолай Г.Л. Феномен знання як міждисциплінарний концепт // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: Логос, 2002. – № 7. – С. 315–321.

2. Лихолай Г.Л. Когнітивно-семантична організація німецьких паремій з епістемічними предикатами // Вісник Черкаського ун-ту. Філологічні науки. – Черкаси: ЧДУ, 2003. – Вип. 44. – С. 130–137.

3. Лихолай Г.Л. Епістемологія у філософських та лінгвістичних вимірах // Мова і культура. – К.: Вид. Дім Дм. Бураго, 2003. – Вип. 6. – Т. 1. – С. 237–241.

4. Лихолай Г.Л. Епістемологія і когнітологія у співвідношенні їх лінгвістич­них вимірів // Культура народов Причерноморья. – 2003. – № 42. – С. 113–116.

5. Лихолай Г.Л. Когнітивно-семантична концептуалізація метазнання в су­часній німецькій мові // Вісник Сумського держ. ун-ту. Філологічні науки. – 2004. – № 4 (63). – С. 27–32.

6. Лихолай Г.Л. Лексико-семантичні групи епістемічних дієслів (на мате­ріалі сучасної німецької мови) // Матеріали Всеукр. наук. конф. „Другі Каразін­ські читання”. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2003. – С. 76–77.

7. Герасімова Г.Л. Синергетичні засади епістемічної організації дискурсу // Нова філологія. – Запоріжжя: ЗНУ, 2005. – № 1 (21). – С. 120–125.

8. Герасімова Г.Л. Комунікативно-прагматичні властивості епістемічної лексики сучасної німецької мови // Вісник Житомирського держ. ун-ту ім. І. Франка. – Житомир: ЖДУ, 2005. – Вип. 23. – С. 133–136.

9. Герасімова Г.Л. Когнітивно-семантичні особливості епістемічного фра­зеокорпусу сучасної німецької мови // Вісник Запорізького нац. ун-ту. Філоло­гічні науки. – 2005. – № 1. – С. 34–38.

10. Герасімова Г.Л. Когнітивно зумовлена неповнота морфологічної пара­дигми епістемічної лексики // Лексико-граматичні інновації в сучасних слов’ян­ських мовах. Матеріали II Міжнар. наук. конф. – Дніпропетровськ: Пороги, 2005. – С. 77–79.

АНОТАЦІЯ

Герасімова Г.Л. Лінгвокогнітивні та дискурсивні властивості епістемічної лексики сучасної німецької мови. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Запорізький національний уні­верситет. – Запоріжжя, 2005.

Робота присвячена комплексному вивченню корпусу епістемічної лексики сучасної німецької мови в єдності її когнітивних і дискурсивно значущих пара­метрів. Доводиться, що лексика із акцентуванням епістемічних станів знання, віри, розуміння згрупована в єдину, ієрархічно структуровану систему, яка ор­ганічно вписується в загальну логосферу етносу. Значна увага приділяється ког­нітивно зумовленим особливостям семантики, граматики та словотвору епісте­мічних лексем. Одночасно здійснюється аналіз лінгвокогнітивних, лінгвопраг­матичних і лінгвосинергетичних засад функціонування епістемічної лексики в розмовно-побутовому, публіцистичному та науковому типах дискурсу. У ро­боті простежуються когнітивні механізми продукування висловлень із епісте­мічним компонентом смислу, визначаються корелятивні зв’язки епістемічних настанов мовленнєвої особистості з іллокутивними типами висловлення, вста­новлюються шляхи і способи використання цієї лексики залежно від типу дис­курсу, окреслюються ергономічні та синергетичні засади епістемічної органі­зації дискурсивної системи.

Ключові слова: епістемічна лексика, (мета)знання, епістемічний світ, епістеміч­ний стан, когнітивна семантика, дискурс, фрейм, мовленнєвий акт, синергетика.

ABSTRACT

Gerasimova G.L. Lingual-cognitive and Discourse Properties of the Epistemic Vocabulary of the Modern German Language. – Manuscript.

Dissertation for a Candidate Degree in Philology (Speciality 10.02.04 – Germanic Languages). – National University of Zaporizhzhia. – Zaporizhzhia, 2005.

The thesis is a cognitive and discourse research of the epistemic vocabulary in the modern German language. It has been proved that the lexemes with the accentua­tion on the epistemic states of “knowledge”, “belief”, “understanding” are grouped into a single hierarchical structured unity which is an organic part of the language lo­gosphere. The study focuses on the cognitive semantic, grammatical and word-forma­tive features of the epistemic lexemes. At the same time the analysis is made to reveal the lingual-cognitive, lingual-pragmatic and lingual-synergetic principles of functioning of the epistemic lexemes in the colloquial, publicistic, scientific types of discourse. The dissertation presents cognitive mechanisms of producing utterances with an epistemic component of sense and underlines the correlations of epistemic purposes of the speaker with the illocutive factor in speech; it deals with the specifici­ty of usage of epistemic lexemes according to the type of discourse and the ergono­mic and synergetic fundamentals of epistemic organization of the discourse system.

Key words: epistemic vocabulary, (meta)knowledge, epistemic world, epistemic state, cognitive semantics, discourse, frame, speech act, synergetics.

АННОТАЦИЯ

Герасимова А.Л. Лингвокогнитивные и дискурсивные свойства эписте­мической лексики современного немецкого языка. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 – германские языки. – Запорожский национальный университет. – Запорожье, 2005.

Работа посвящена комплексному изучению корпуса эпистемической лекси­ки современного немецкого языка в единстве ее когнитивных и дискурсивных параметров. Доказывается, что лексика с акцентуацией эпистемических состо­яний знания, веры, понимания сгруппирована в единую, иерархически структу­рированную систему. Ее ядром выступает интегральный признак ’пребывание фрагмента присвоенной информации в сознании, оцененного с позиции его по­знанности’ с тремя основными гипонимами – “достоверность”, “понимание”, “вера”. Каждый из гипотаксонов соотносится с четким набором эпистемиче­ских величин и лексических средств как их выразителей, которые в первом слу­чае организованы градуальным способом (две крайние полюсные точки ’полное знание’ и ’незнание’ с широким диапазоном промежуточных возможностей ’не­полного знания’), а во втором и третьем – бинарно-оппозиционным (’понима­ние’ – ’непонимание’, ’вера’ – ’не-вера’).

Значительное внимание уделяется когнитивно обусловленным особенно­стям семантики, грамматики и словообразования эпистемической лексики. На­личие семантических отношений полисемии, синонимии, антонимии между рассматриваемыми лексемами, тесная связь их когнитивно-семантических и когнитивно-грамматических свойств определяют относительную автономность данного лексического массива по отношению к другим участкам словарного состава немецкого языка. В то же время семантические и грамматические кор­реляции с единицами других лексических групп свидетельствуют, с одной сто­роны, о нечеткой демаркационной линии корпуса эпистемической лексики, а с другой, – о его органичной включенности в логосферу этноса.

В работе описываются лингвокогнитивный, лингвопрагматический и линг­восинергетический алгоритмы функционирования эпистемической лексики в трех типах дискурса – разговорно-бытовом, публицистическом и научном. При этом прослеживаются когнитивные механизмы продуцирования высказываний с эпистемическим компонентом смысла. Доказывается, что когнитивно-дискур­сивная реализация эпистемических факторов человеческой деятельности осу­ществляется по четко структурированному фрейму с тремя облигаторными со­ставляющими (слотами) – антропонимическим субъектом знания, эпистемиче­ской связкой и объектом знания.

В диссертации показаны корреляции эпистемических установок говоря­щего с иллокутивным фактором коммуникации, возможности участия эписте­мических лексем в реализации первичных и вторичных прагматических значе­ний, а также фатических речевых актов. Проведенное исследование включает лингвокультурный анализ эпистемических паремий, которые отображают стремление человеческой натуры к осознанному и адекватному постижению окружающего мира. Далее в работе определяется специфика лексических мар­керов знания, веры, понимания в зависимости от типа дискурса и с учетом ког­нитивно-дискурсивных презумпций говорящего. При этом очерчиваются эрго­номические факторы отбора эпистемических лексем, заключающиеся в ограни­чении дискурсивно активной лексики семантически примитивными, формально негромоздкими, стилистически нейтральными языковыми единицами. Также устанавливаются синергетические основы эпистемической организации дискур­сивной системы, причины и механизмы осуществления коммуникантами интен­сификационных, митигационных, дисконнектных, аппроксиматических тактик.

Ключевые слова: эпистемическая лексика, эпистемический мир, эпистемическое состояние, (мета)знание, когнитивная семантика, дискурс, фрейм, речевой акт, синер­гетика.