Анализ резервирования кредитных операций КБ и пути повышения его результативности

1. Основи проведення кредитних операцій та формування резервів для

відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

1.1. Кредитні операції – головне джерело доходів комерційного банку.

Кредитні операції сама прибуткова стаття банківського бізнесу. В

середньому доход від кредитних операцій становить від 60% до 80% доходів

комерційних банків. За рахунок цього джерела формується основна частка

чистого прибутку, що відраховується в резервні фонди і що йде на виплату

дивідендів акціонерам банку.

Банки надають кредити різним юридичним і фізичним особам з власних і

позикових ресурсів. Кошти банку формуються за рахунок клієнтських грошей на

розрахункових, поточних і інших рахунках; міжбанківського кредиту; коштів,

мобілізованих банком у тимчасове користування шляхом випуску боргових

цінних паперів і т.д.

Найбільш важливими напрямами розміщення коштів банку є позики і

інвестиції. Видача позик - один з основних і традиційних видів банківських

операцій. Комерційні кредити (або кредити підприємствам будь-якої форми

власності) надаються позичальникам при дотриманні принципів цільового

використання: забезпеченості, терміновості, платності, поворотності.

Основні напрями кредитної політики банку визначаються Правлінням банку

відповідно до законодавства України, нормативними документами НБУ.

Координацію кредитної роботи і прийняття рішень про видачу кредитів (або їх

пролонгації) здійснює кредитний комітет - постійний робочий орган банку,

діючий відповідно до Положення про кредитний комітет.

Надання банком кредитів засновується на обліку необхідних потреб

позичальників в позикових коштах, наявності достатніх гарантій для

своєчасного їх повернення. Банк надає кредити в межах власного капіталу і

залучених коштів, забезпечуючи сбалансованість ресурсів, що залучаються і

що розміщуються по термінах і об'ємах.

Суть і функції кредиту

Кредит - надання грошей або товарів в борг, як правило, зі сплатою

процентів; вартісна економічна категорія, невід'ємний елемент товарно-

грошових відносин. Виникнення кредиту пов'язано безпосередньо зі сферою

обміну, де власники товарів протистоять один одному як власники, готові

вступити у економічні відносини.

Можливість виникнення і розвитку кредиту пов'язані з оборотом

капіталу. У процесі рушіння основного і оборотного капіталу відбувається

вивільнення ресурсів. Засоби труда використовуються в процесі виробництва

тривалий час, їх вартість переноситься на вартість готової продукції

частинами. Поступове відновлення вартості основного капіталу в грошовій

формі приводить до того, що грошові кошти, що вивільняються, осідають на

рахунках підприємств. Разом з тим на іншому полюсі виникає потреба в заміні

зношених засобів труда і досить великих одноразових витратах. Аналогічні по

своєму характеру процеси відбуваються і в рушенні оборотного капіталу.

Більш того коливання в кругообігу і обороті тут виявляють себе більш

різноманітно. Так, внаслідок сезонності виробництва, нерівномірного

постачання і іншого відбувається неспівпадання часу виробництва та

реалізації продукції. У одних суб'єктів з'являється тимчасовий надлишок

коштів, у інших - їх нестача. Це створює можливість виникнення кредитних

відносин, тобто кредит дозволяє відносну суперечність між тимчасовим

осіданням коштів і необхідністю їх використання в господарстві.

Місце і роль кредиту в економічній системі суспільства визначаються,

передусім, функціями, що виконуються ним, як загального, так і селективного

характеру:

1. Перерозподільча функція.

2. Економія витрат обігу.

3. Прискорення концентрації капіталу.

4. Обслуговування товарообороту.

5. Прискорення науково-технічного прогресу.

Перерозподільча функція

В умовах ринкової економіки ринок позикових капіталів виступає як

своєрідний насос, що відкачує тимчасово вільні фінансові ресурси з одних

сфер господарської діяльності та направляє їх в інші, що забезпечують більш

високий прибуток. Орієнтуючись на диференційований її рівень в різних

галузях або регіонах, кредит виступає в ролі стихійного макрорегулятора

економіки, забезпечуючи задоволення потреб об'єктів що, динамічно

розвиваються в додаткових фінансових ресурсах. Однак в деяких випадках

практична реалізація вказаної функції може сприяти поглибленню диспропорцій

в структурі ринку, що найбільш наочно виявилося в Україні на стадії

переходу до ринкової економіки, де перелив капіталів з сфери виробництва в

сферу звертання прийняв загрозливий характер, в тому числі за допомогою

кредитних організацій. Саме тому одна з найважливіших задач державного

регулювання кредитної системи раціональне визначення економічних

пріоритетів і стимулювання залучення кредитних ресурсів в ті галузі або

регіони, прискорений розвиток яких об'єктивно необхідний з позиції

національних інтересів, а не виключно поточної вигоди окремих суб'єктів

господарювання.

Економія витрат звертання

Практична реалізація цієї функції безпосередньо витікає з економічної

суті кредиту, джерелом якого виступають, в тому числі фінансові ресурси, що

тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торгового

капіталів. Тимчасовий розрив між надходженням і витрачанням грошових коштів

суб'єктів господарювання може визначити не тільки надлишок, але і нестача

фінансових ресурсів. Саме тому таке широке поширення отримали позики на

заповнення тимчасової нестачі власних оборотних коштів, що використовуються

практично всіма категоріями позичальників і забезпечують істотне

прискорення оборотності капіталу, а, отже, і економію загальних витрат

звертання.

Прискорення концентрації капіталу.

Процес концентрації капіталу є необхідною умовою стабільності розвитку

економіки і пріоритетною метою будь-якого суб'єкта господарювання. Реальну

допомогу в рішенні цієї задачі надають позикові кошти, що дозволяють

істотно розширити масштаб виробництва (або іншої господарської операції) і,

таким чином, забезпечити додаткову масу прибутку. Навіть з урахуванням

необхідності виділення частини її для розрахунку з кредитором залучення

кредитних ресурсів більш виправдане, ніж орієнтація виключно на власні

кошти. Потрібно однак зазначити, що на стадії економічного спаду (і тим

більше в умовах переходу до ринкової економіки) дорожнеча цих ресурсів не

дозволяє активно використати їх для рішення задачі прискорення концентрації

капіталу в більшості сфер господарської діяльності. Проте, функція, що

розглядається навіть у вітчизняних умовах забезпечила певний позитивний

ефект, дозволивши істотно прискорити процес забезпечення фінансовими

ресурсами відсутніх або надто нерозвинених в період планової економіки сфер

діяльності.

Обслуговування товарооберту

У процесі реалізації цієї функції кредит активно впливає на

прискорення не тільки товарного, але і грошового обігу, витісняючи з нього,

зокрема, готівку. Вводячи в сферу грошового обігу такі інструменти, як

векселі, чеки, кредитні картки і т.д., він забезпечує заміну готівкових

розрахунків безготівковими операціями, що спрощує і прискорює механізм

економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках. Найбільш

активну роль в рішенні цієї задачі відіграє комерційний кредит як

необхідний елемент сучасних відносин товарообміну. Отже, кредит це

економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з

приводу вартості, що передається у тимчасове користування.

Принципи кредитування

Банківське кредитування здійснюється при суворому дотриманні принципів

кредитування, які надають собою вимоги до організації кредитного процесу.

До принципів кредитування відносяться:

а) терміновість;

б) платність;

в) поверненність;

г) забезпеченість банківських позик.

д) цільовий характер кредиту;

Розглянемо детальніше кожний з принципів.

Поверненість є тією особливістю, яка відрізняє кредит як економічну

категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без

поворотності кредит не може існувати, тому поворотність є невід'ємною

частиною кредиту, його атрибутом.

Поворотність і терміновість кредитування зумовлена тим, що банки

мобілізують для кредитування тимчасово вільні грошові кошти підприємств,

установ і населення. Ці кошти не належать банкам, і, в кінцевому

результаті, вони, прийшовши в банк з різних сегментів ринку, в них і йдуть

(споживче, комерційне кредитування і т.д.). Головна особливість таких

коштів полягає в тому, що вони підлягають поверненню власникам, що вклали

їх в банк на умовах строкових депозитів. Тому "золоте" банківське правило

свідчить, що величина і терміни фінансових вимог банку повинні відповідати

розмірам і термінам його зобов'язань. Порушення цього основоположного

принципу і приводить до банкрутства банку.

Терміновість кредитування являє собою необхідну форму досягнення

поворотності кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит повинен бути

не просто повернений, а повернений в суворо певний термін, тобто в ньому

знаходить конкретне вираження чинник часу. І, отже, терміновість є

тимчасова визначеність поворотності кредиту. Термін кредитування є

граничним часом знаходження позичених коштів в господарстві позичальника і

виступає тією мірою, за межами якої кількісні зміни у часі переходять в

якісні. Якщо порушується термін користування позикою, то спотворюється суть

кредиту, він втрачає своє справжнє призначення.

Забезпеченість кредиту закриває один з основних кредитних ризиків -

ризик непогашення позики. Якби не брався до уваги цей принцип, то

банківська справа перетворилася б в спекулятивне заняття, де високий ризик

ведення операцій привів би до різкого зростання процентних ставок.

Розміри і види забезпечення залежать від фінансового положення

позичальника умов позики, відносин з позичальником.

Чинне законодавство передбачає, що однією з способів забезпечення

банківських позик є застава. Право на застави кредитор (банк) має у разі

невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання отримати

задоволення з вартості закладеного майна переважно перед іншими

кредиторами. Задоволення вимог комерційного банку з вартості закладеного

майна проводиться по виконавчому напису, рішенню суду або арбітражу

(господарського суду).

У забезпечення позики банки можуть приймати від позичальників в

заставу будь-яке майно позичальника, в тому числі будівлі, споруди, товарно-

матеріальні цінності, дорогоцінні і банківські метали, товаророзпорядчі

документи, векселі і інші боргові зобов'язання, цінні папери (акції,

облігації, казначейські зобов'язання та інші), іноземну валюту.

У заставу приймається тільки майно, вільне від застави, яке

знаходиться у власності позичальника або належить йому на праві повного

господарського ведення. Товари, що Приймаються банком в заставу повинні

бути застраховані за рахунок позичальника.

Платність банківських позик означає внесення одержувачами кредиту

певної плати за тимчасове користування для своїх потреб грошовими коштами.

Реалізація цього принципу на практиці здійснюється через механізм

банківського процента. Ставка банківського процента це свого роду «ціна»

кредиту.

Банку платність кредиту забезпечує покриття його витрат, пов'язаних з

сплатою процентів за залучені в депозити чужих коштів, витрат за змістом

свого апарату, а також забезпечує отримання прибутку для збільшення

ресурсних фондів кредитування (резервного, статутного) і використання їх на

власні потреби.

При розгляді питання розміру плати за кредит, банки повинні

враховувати наступні чинники:

. ставка рефінансування НБУ;

. середня процентна ставка залучення (ставка залучення міжбанківських

кредитів або ставки, що сплачується банком по депозитах різного вигляду);

. структура кредитних ресурсів (чим вище частка залучених коштів, тим

дорожче повинен бути кредит);

. попит на кредит з боку потенційних позичальників (чим менше попит, тим

дешевше кредит);

. термін, на який запозичується кредит, вигляд кредиту, а точніше міра його

ризику для банку в залежності від забезпечення;

. стабільність грошового обігу в країні (чим вище темп інфляції, тим

дорожче повинна бути плата за кредит, так як у банку підвищується ризик

втратити свої ресурси через знецінення грошей).

Процентні ставки за кредит можуть бути фіксованими і плаваючими, що

передбачається в кредитному договорі. Фіксовані процентні ставки

залишаються незмінними протягом всього терміну позики.

Плаваючі ставки коливаються в залежності від умов грошового ринку,

зміни розміру процентів по депозитах, попиту, що складається і пропозиції

на кредитні ресурси, а також стану економіки і фінансів позичальника і

можуть переглядатися банком протягом терміну кредитування з обов'язковим

повідомленням позичальника.

Сукупне застосування на практиці всіх принципів банківського

кредитування дозволяє додержати як макроекономічні інтереси, так і інтереси

на мікрорівні обох суб'єктів кредитної операції - банку і позичальника

1.2. Формування страхового резерву – головний чинник зниження кредитного

ризику.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту

інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України (далі

- Національний банк) установлюється порядок формування та використання

резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків

(далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність

формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській

діяльності.

Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення

реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його

активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Бухгалтерський облік формування та використання резервів здійснюється

відповідно до Правил бухгалтерського обліку формування і використання

резервів у банках України, затверджених постановою Правління Національного

банку України від 11.07.2001 №268 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції

України 25.07.2001 за №634/5825. Податковий облік регулюється Законом

України "Про оподаткування прибутку підприємств" та змінами до нього.

(Абзац третій пункту 1.1 із змінами, внесеними згідно з Постановою

Національного банку №502 від 07.12.2001)

1.2.1. Загальні положення

Порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат

за кредитними операціями банків затверджений на підставі законів України

"Про Національний банк України, "Про банки і банківську діяльність", "Про

підприємства в Україні", "Про заставу", "Про господарські товариства" та

нормативно-правових актів Національного банку.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через

неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних

ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що

розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у

національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють

фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в

межах чинного законодавства (згідно з пунктом 1.3 в редакції Постанови

Нацбанку №418 від 24.10.2000)

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний

портфель банку, належать:

строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість

за ними (№1510-1512, 1515, 1517, 1581);

кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними (№1520-

1527, 1582);

рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом, за

факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими

операціями (№2000, 2030, 2037); кошти, що надані суб'єктам господарської

діяльності за операціями репо (№2010); кредити, що надані у формі

врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними. Заборгованість за

такими кредитами визначається як різниця між номінальною сумою векселя і

сумою неамортизованого дисконту (№2020 мінус №2026, №2027, №2092); (Абзац

шостий пункту 1.4 в редакції Постанови Нацбанку №418 від 24.10.2000);

кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними

операціями, за експортно-імпортними операціями, у поточну діяльність, в

інвестиційну діяльність (№2040, 2045-2047, 2050, 2055-2057, 2061, 2062,

2065-2067, 2070, 2071, 2073-2077);

сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської

діяльності (№2090, 2091, 2093-2097, 2099);

кредити, які надані центральним і місцевим органам державного управління та

сумнівна заборгованість за цими кредитами (№2100, 2105-2107, 2110, 2115-

2117, 2190, 2191, 2198, 2199);

кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним

особам (№2200-2202, 2205-2207, 2210, 2211, 2213, 2214, 2216, 2217);

сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам (№2290,

2291, 2299);

гарантії, акцепти та авалі, що надані банкам (№9000, 9002, 9003);

сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам

(№1589);

гарантії та авалі, що надані клієнтам (№9020, 9023);

сумнівні гарантії, що надані банкам та клієнтам (№9090, 9091);

зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам (№9100, 9129).

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати

класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від

фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником

кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної

операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається

категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем",

"субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий

кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними

операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках)

шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями

ризику, на вартість прийнятного забезпечення. Банки зобов'язані створювати

та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір

чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний

коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній

та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами-1, за кредитними

операціями між установами в системі одного банку-2, а також за операціями

фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно.

1 Бюджетні кредити - бюджетні кошти, які розміщені банком у вигляді

кредитів на підставі договору з розпорядником цих коштів, за якими банк не

несе кредитного ризику.

2 Для банків із 100% іноземним капіталом - за кредитними операціями з

материнською компанією, якщо ця компанія має кредитний рейтинг не нижчий

ніж "інвестиційний клас".

У разі консорціумного кредитування резервуванню в провідному банку підлягає

тільки та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

За коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в

інших банках, а також депозитами до запитання в інших банках (№1500) і

сумнівною заборгованістю за коштами до запитання в інших банках (№1580)

банки зобов'язані формувати резерв: за коштами, розміщеними в банках-

нерезидентах, - з урахуванням ризику країни; за коштами, розміщеними в

банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або

ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в

офшорних зонах - на всю суму цих коштів.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та

нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під

нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями,

класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також

"безнадійні".

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується

заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за

непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за

основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та

нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за

кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію

(або укладено угоду на її здійснення-3). Формування резервів банки

зобов'язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх

доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної

заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до

встановленого строку для подання місячного балансу.

3 Угода про надання гарантії тощо.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків

контролюється за даними місячного балансу-4.

4 Контроль за даними місячного балансу означає, що формування резерву

здійснюється з урахуванням коригуючих проводок відповідно до Порядку

формування коригуючих проводок, що здійснюються комерційними банками

України з метою забезпечення реальної фінансової звітності, затвердженого

постановою Правління Національного банку України від 10.09.98 №358 (із

змінами і доповненнями).

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під

нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу

банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних

операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника

(контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу

вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності

оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та

достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих

документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку

вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та

управління банку.

1.2.2. Оцінка фінансового стану позичальника

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком

самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій

(кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника

(контрагента банку) з урахуванням вимог положення Національного банку про

порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат

за кредитними операціями банків (Показники, що наведені в п.4.3,

ураховуються обов'язково. Додатково можуть використовуватися й інші

показники, які визначаються банками самостійно з урахуванням особливостей

виробничих процесів у різних галузях господарювання.), у яких мають бути

визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки

фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі

аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо.

Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента

банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до

внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням

поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної

заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про

здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три

місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.

Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки

фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою

адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для

кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших

показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання

позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи

позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку,

особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість

коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його

фінансового стану визначається на підставі основних показників та

коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк

має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної

ліквідності);

фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів,

співвідношення залучених і власних коштів);

обсяг реалізації;

обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і

суми кредиту, наявність рахунків в інших банках;

наявність неплатежів - у динаміці);

склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній

звітний та поточний роки);

собівартість продукції (у динаміці);

прибутки та збитки (у динаміці);

рентабельність (у динаміці);

кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність

діючих кредитів).

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко

короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними

активами:

КЛ1 = Ав/ Зп

де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх

еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з

короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 - не менше 0,2;

коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення

короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

КЛ2 = Ал/ Зп

де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів,

дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з

короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 - не менше 0,5;

коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг

короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх

ліквідних активів:

КП = Ао/ Зп

де Ао - оборотні активи,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з

короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КП - не менше 2,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь

мобільності використання власних коштів:

КМ = (Вк – Ан)/ Вк

де Вк - власний капітал підприємства,

Ан - необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ - не менше 0,5;

коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

КН = Зк/ Вк

де Зк - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання),

Вк - власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника КН - не більше 1,0.

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

рентабельність активів:

Р = Пч/ А

де Пч - чистий прибуток,

А - активи;

рентабельність продажу:

Р = Пч/ Ор

де Пч - чистий прибуток,

Ор - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого

показника:

співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі

відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та

відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для

короткострокових кредитів):

К = [(Нсм x n) - (Зм x n) – Зі] / Ск

де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох

останніх місяців (за винятком кредитних коштів),

Ск - сума кредиту та відсотки за ним,

n - кількість місяців дії кредитної угоди,

Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-

господарські витрати тощо),

Зі - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що

мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк

погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього

балансу).

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких пов'язана з

сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень

визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше 1,5.

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими

показниками:

ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних

змін в економіці та галузі промисловості;

наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

ефективність управління позичальника;

професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

інша інформація.

Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один

раз на місяць на підставі:

інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і

нормативу обов'язкового резервування коштів;

аналізу якості активів і пасивів;

аналізу прибутків і збитків;

інформації про виконання банком зобов'язань у минулому;

інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

щорічного аудиторського висновку.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи мають

ураховуватися: (загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати,

майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством

України; відповідні підтверджувальні документи), соціальна стабільність

клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан, вік клієнта,

інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у

минулому та своєчасність погашення їх і відсотків (комісій тощо) за ними, а

також користування іншими банківськими послугами тощо, ділова репутація,

інша інформація.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану

здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас "А" - фінансова діяльність дуже добра (прибуткова та рівень

рентабельності вищий ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що

свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними

операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним

відповідно до умов кредитної угоди;

економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики

оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами

банку);

вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію;

кредитна історія позичальника - бездоганна.

Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним (До першокласного

забезпечення належать: застава майнових прав на грошові депозити; безумовні

гарантії: урядів країн категорії "А", Міжнародного банку реконструкції та

розвитку, Європейського банку реконструкції та розвитку, банків з рейтингом

не нижче ніж "інвестиційний клас"; забезпечені гарантії банків України, а

також інше ліквідне забезпечення, що користується високим попитом на ринку

та може бути швидко реалізоване (згідно виносці 7 в редакції Постанови

Нацбанку №418 від 24.10.2000; із змінами, внесеними згідно з Постановою

Національного банку №502 від 07.12.2001 ). Немає жодних свідчень можливих

затримок з поверненням основної суми боргу та/або зі сплатою відсотків.

Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі

проводитиметься на такому ж високому рівні.

До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати:

позичальники - банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж

показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових

рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо);

позичальники – банки (резиденти), які дотримуються економічних нормативів,

що встановлені Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності

комерційних банків (затвердженою постановою Правління Національного банку

України від 14.04.98 №141, із змінами і доповненнями), за умови, що

значення нормативів платоспроможності (Н3) і достатності капіталу (Н4)

становлять відповідно не менше ніж 15% та 8%.

Клас "Б" - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за

характеристиками до класу "А" (тобто фінансова діяльність добра або дуже

добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається,

окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від

мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому

рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку),

які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні

недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для

обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового

результату їх діяльності.

Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо

оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення

кредитних операцій тощо).

За результатами оцінки фінансового стану позичальник відноситься до

відповідного класу. Якщо рівень забезпечення за окремою кредитною операцією

не відповідає умовам визначеного класу, то позичальника слід віднести на

клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним, то клас позичальника можна

підвищити (згідно до абзацу сьомому пункту 4.6 в редакції Постанови

Нацбанку №418 від 24.10.2000 )

Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу "Б", мають бути

лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника

потрібно знизити. До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами

можуть належати: позичальники - банки (нерезиденти), що мають кредитний

рейтинг не нижче ніж "інвестиційний клас", що підтверджений у бюлетені

однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard &

Poor's, Moody's тощо); позичальники - банки (резиденти), які дотримуються

встановлених економічних нормативів, за умови, що значення нормативів

платоспроможності (Н3) і достатності капіталу (Н4) становлять відповідно не

менше ніж 10% та 6%. (згідно до пункту 4.6 в редакції Постанови Нацбанку

№418 від 24.10.2000 )

Клас "В" - фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж

середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні

показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує більш

детального контролю.

Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про

ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі

і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені.

Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями,

необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави,

тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і

покращення фінансового стану позичальника.

До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати

позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за

показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових

рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо), а також

можуть належати позичальники-банки (резиденти), які дотримуються

встановлених економічних нормативів.

Клас "Г" - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не

відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність

протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного

погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою.

При проведенні наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень

покращити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень

забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на

клас нижче (клас "Д").

Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без

забезпечення та якого віднесено до цього класу на підставі оцінки його

фінансового стану, потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д").

Клас "Д" - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція

не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не

відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобов'язань з

боку позичальника/контрагента банку практично відсутня.

Якщо забезпечення за кредитною операцією є першокласним, то клас

позичальника можна підвищити.

Клас позичальника за овердрафтом визначається без урахування рівня

забезпечення, якщо за оцінкою фінансового стану його віднесено до класу "А"

або "Б".

У разі відсутності достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку

фінансового стану позичальника, а також належним чином оформлених

документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, такі

позичальники мають класифікуватися не вище класу "Г".

Якщо на час укладення договору пролонгації кредитної операції (крім угод за

кредитними операціями, строк дії яких перевищує два роки) не

спостерігається погіршення фінансового стану позичальника (контрагента

банку), якого віднесено до класу "А" або "Б", і відсотки сплачуються

своєчасно, то така операція вважається строковою, тобто пролонгованою без

пониження класу позичальника (контрагента банку). Загальний строк такої

пролонгації не повинен перевищувати один рік. При цьому надходження (крім

кредитних коштів) на рахунки позичальника (контрагента банку) протягом

первісного строку користування кредитними коштами згідно з кредитною угодою

мають перевищувати розмір заборгованості за кредитом не менше ніж у два

рази та засвідчуватися документально.

1.2.3. Визначення групи кредитних операцій за станом обслуговування

позичальником боргу за ними

Оцінку стану обслуговування боргу банки зобов'язані здійснювати щомісяця.

За станом погашення позичальником (контрагентом банку) кредитної

заборгованості за основним боргом (у т.ч. за строковими депозитами та

операціями репо) та відсотків за ним на підставі кредитної історії

позичальників та їх взаємовідносин з банком обслуговування боргу

вважається:

"добрим":

якщо заборгованість за кредитом і відсотки (комісії та інші платежі з

обслуговування боргу) за ним сплачуються в установлені строки або з

максимальною затримкою до семи календарних днів;

або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки за ним

сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи

календарних днів;

або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та

відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною

затримкою до семи календарних днів;

"слабким":

якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки за

ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;

або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до

180 днів, але відсотки сплачуються в строк або з максимальною затримкою до

30 днів;

"незадовільним":

якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів;

або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.

Якщо одна з вимог кожного підпункту, що характеризує групу кредитної

операції, не виконується, то така операція відноситься до групи на один

рівень нижчий.

Обслуговування боргу не може вважатися "добрим", якщо заборгованість за

кредитною операцією включає залишок рефінансованої заборгованості, тобто

якщо відбувається погашення старої заборгованості за рахунок видачі нового

кредиту.

При визначенні групи кредитної операції також мають ураховуватися зміни

початкових умов кредитної угоди щодо сум і строків погашення основного

боргу і відсотків за ним (якщо такі зміни відбулися з погіршенням умов для

кредитора).

Якщо позичальник має заборгованість одночасно за кількома кредитами, то

оцінка обслуговування позичальником боргу ґрунтується на кредитній

заборгованості, що віднесена до нижчої групи.

Зобов'язання за наданими гарантіями, поруками та авалями за станом

обслуговування боргу вважається "добрим" до часу їх виконання.

1.2.4. Класифікація кредитного портфеля

Відповідно до перелічених у попередніх главах критеріїв здійснюється

класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається

категорія кредитної операції таким чином:

Табл. 1.2.5.1 Класифікація кредитного портфеля

|Фінансовий |Обслуговування боргу позичальником |

|стан | |

|позичальника | |

| | | |" |

До категорій "стандартних" та "під контролем" кредитних операцій не можуть

відноситися пільгові кредити.

Пільговими кредитами вважаються кредити, що надані позичальникам на більш

сприятливих умовах, ніж це встановлено внутрішніми документами банку, що

визначають його кредитну та облікову політику.

При класифікації операцій за врахованими векселями враховується строк

погашення боржником заборгованості, а саме:

"стандартна" - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення,

передбачений векселем, ще не настав;

"сумнівна" - заборгованість за простроченими векселями зі строком

прострочення не більше ніж 30 днів;

"безнадійна" - заборгованість за простроченими векселями зі строком

прострочення більше ніж 30 днів.

При визначенні розміру резерву за врахованими векселями сума, що підлягає

резервуванню, визначається, виходячи з врахованої вартості векселя (суми

фактично наданих кредитних ресурсів за врахованими векселями) незалежно від

його виду (дисконтний або процентний).

Заборгованість за виданим кредитом може бути оформлена (погашена) векселями

в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Вексель, отриманий на погашення кредиту, зараховується до портфеля цінних

паперів (на продаж чи на інвестиції) на підставі рішення повноважного

органу банку про погашення кредитної заборгованості векселем

(підтвердженого відповідною випискою із протоколу засідання цього органу)

та додаткової угоди з позичальником про заміну кредитної заборгованості

вексельним зобов'язанням.

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до

груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими

зобов'язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується

строк погашення заборгованості, а саме:

"стандартна" - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення,

передбачений договірними умовами (за векселем), ще не настав, або

зобов'язання (у т.ч. аваль), строк виконання за якими ще не настав;

Якщо за наданими гарантіями і поруками за оцінкою фінансового стану

позичальника віднесено до класу "Б" і нижче, то категорія операції

визначається відповідно до класу позичальника

"сумнівна" - заборгованість за факторинговими операціями (за основним

боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) банком

гарантіями і поруками (у т.ч. авалем) становить до 90 днів з дня виконання

зобов'язання (платежу), передбаченого договірними умовами (векселем);

Якщо на час виконання банком зобов'язання за наданими гарантіями та

поруками таке зобов'язання було класифіковане з урахуванням оцінки

фінансового стану контрагента як "безнадійне", то після виконання банком

зобов'язання за наданими гарантіями та поруками така кредитна

заборгованість класифікується також як "безнадійна", якщо фінансова

діяльність такого контрагента не покращилась або забезпечення не є

першокласним.

"безнадійна" - заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом

чи черговим платежем) та за гарантіями і поруками (у т.ч. авалем),

виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх

зобов'язань із строком більше ніж 90 днів після настання строку платежу,

передбаченого договірними умовами (векселем).

1.2.5. Критерії прийняття забезпечення за кредитними операціями при

розрахунку резервів

При визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума

валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може

зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення (гарантій та застави

майна і майнових прав).

Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики:

Кабінету Міністрів України;

банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний

клас" (Інвестиційний клас - кредитний рейтинг, підтверджений у бюлетені

однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard &

Poor's, Moody's тощо);

урядів країн категорії "А" (див. далі);

міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та

розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку);

забезпечені гарантії банків України.

Предмети застави (майно та майнові права позичальника чи третіх осіб -

майнових поручителів), що беруться до розрахунку резерву під кредитні

ризики:

майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний

кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас";

майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку-кредиторі, за умови

безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів,

обумовленого договором, у разі невиконання позичальником зобов'язань за

кредитом;

дорогоцінні метали, які належать позичальнику і знаходяться на зберіганні в

банку-кредиторі, та за умови безперечного права звернення банком-кредитором

стягнення, обумовленого договором, на ці метали в разі невиконання

позичальником зобов'язань за кредитом;

державні цінні папери;

недержавні цінні папери - акції та облігації підприємств, ощадні

сертифікати, інвестиційні сертифікати;

зареєстроване нерухоме майно; рухоме майно; інші майнові права.

Розподіл країн за групами ризику.

Група №1 Австралія, Австрія, Бельгія, Канада, Данія, Фінляндія, Франція,

Німеччина, Італія, Японія, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія,

Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Тайвань, Великобританія, США.

Група №2. Чілі, Чехія, Греція, Ісландія, Ізраїль, Кувейт, Словенія, Китай,

Угорщина, Корейська Республіка, Малайзія, Польща, Катар, Туніс, Естонія,

Латвія.

Група №3. Хорватія, Єгипет, Оман, ЮАР, Таіланд, Трінідад і Тобаго, Уругвай,

Литва.

Група №4. Аргентіна, Колумбія, Сальвадор, Індія, Мексіка, Марокко, Перу,

Філіпіни, Словакія, Хорватія.

Група №5. Болівія, Ліван, Іорданія.

Група №6. Бразілія, Болгарія, Домініканська Республіка, Папуа Нова Гвінея,

Туреччина, Казахстан.

Група №7. Ямайка, Монголія, Пакістан, Парагвай, Румунія, Сурінам,

Венесуела, Росія, Молдова, Азербайджан, Туркменістан, Беларусь, Україна,

Гватемала, Гондурас, Кенія, Нікорагуа, ІІІрі Ланка.

Група №8

8.1. Індонезія, Бангладеш, Еквадор, В'єтнам.

8.2. Перелік офшорних зон: Британські острови регіони: Гібралтар, Олдерні,

Острів Гернсі, Острів Джерсі, Острів Мен; Близький Схід: Бахрейн, Дамаск;

Центральна та Південна Америка: Беліз, Коста - Ріка, Панама; Європа:

Андорра, Ірландія, Кампіоне, Кіпр, Ліхтенштейн, Мадейра, Мальта, Монако,

Чорногорія; Карибський регіон: Анлілья, Антігуа, Антильські острови, Аруба,

Барбадос, Багамські острови, Бермудські острови, Віргінські острови, Гранд,

Кайман, Гренада, Невіс, Острови Гюркс і Кайкорс, Острови Теркс і Кайкос;

Африка: Ліберія, Маврикій, Сейшельські острови; Тихоокеанський регіон:

Вануату, Гонконг, Західне Самоа, Лабуан, Маршалові острови, Науру, Ніуе,

Острови Кука, Сінгапур.

Сума гарантій та вартість предмета застави береться до розрахунку резервів

під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії

кредитної операції:

Табл. 1.2.6.1 «Класифікація предмету застави та гарантій»

|Класифіков|Відсоток вартості забезпечення, що береться до розрахунку |

|ані |чистого кредитного ризику |

|операції | |

| |Гарантії |Застава |

| |ету |Країн |н | |х |х цінних|. |

| |ни |А |Банків | |депозит| |. |

| | | | |забезпеч| | |і |

| | | | |ені | | |нерухомог|

|Стандартна|100% |100% |100% |100% |100% |100% |50% |

|Під |100% |100% |100% |100% |100% |80% |40% |

|Субстандар|50% |100% |100% |100% |100% |50% |20% |

|т. | | | | | | | |

|Сумнівна |20% |20% |20% |20% |100% |20% |10% |

|Безнадійна|0% |0% |0% |0% |0% |0% |0% |

Відповідно до змін, внесених згідно з Постановою Нацбанку №418 від

24.10.2000. Вартість предмета застави визначається банком при кредитуванні

за ринковою вартістю (Якщо предметом застави є цінні папери, то їх ринкова

вартість визначається відповідно до Положення про порядок розрахунку

резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними

паперами, затвердженого постановою Правління Національного банку від

30.12.99 №629). Застава оформляється договором застави відповідно до Закону

України "Про заставу"

Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є

перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та

відсотків за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави

в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань.

При розрахунку чистого кредитного ризику не враховується застава, предметом

якої є акції, випущені банком-кредитором.

При розрахунку чистого кредитного ризику за кредитами, що надані під

заставу майнових прав на грошові депозити позичальника або поручителя,

враховується вартість застави в розмірі 100% за умови передавання цих

коштів в управління банку на строк дії кредитного договору.

Сума валового кредитного ризику за консорціумним кредитом зменшується в

провідному банку на суму кредитних ресурсів, залучених від банків -

учасників банківського консорціуму.

За кредитами, класифікованими як "безнадійні", банк формує резерв на всю

суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави.

Ураховуючи зміни кон'юнктури ринку, банкам рекомендується щокварталу, а

також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перевірку

стану заставленого майна та за потреби переглядати його вартість.

Якщо банк не здійснює перевірку стану заставленого майна, а також відсутні

документи, що засвідчують наявність і стан забезпечення, то банк

зобов'язаний формувати резерв під кредитні ризики на всю суму основного

боргу.

1.2.6 Порядок розрахунку резерву під кредитні ризики

На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування

прийнятного забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною

кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування:

Табл. 1.2.7.1. «Визначення відсотку резервування»

|Категорія кредитної|Коефіцієнт |

|операції |резервування|

|"Стандартна" |2% |

|"Під контролем" |5% |

|"Субстандартна" |20% |

|"Сумнівна" |50% |

|"Безнадійна" |100% |

Для врахування ризику країни при розрахунку резерву за коштами, що

містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках,

депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за цими

коштами використовується встановлений міжнародними рейтинговими агентствами

рейтинг, який підтверджено в бюлетені однієї з провідних світових

рейтингових компаній (Fitch IBCA, Moody's, Standard & Poors тощо).

Розмір резерву визначається шляхом зваження суми коштів, що обліковується

на кореспондентському рахунку окремого банку, на відповідний коефіцієнт

резервування:

Табл. 1.2.7.2. «Визначення відсотку резервування по кор. рахункам»

|N групи|Коефіцієнт резервування |

| |(%) |

|1 |0 |

|2 |2 |

|3 |10 |

|4 |20 |

|5 |30 |

|6 |40 |

|7 |50 |

|8 |100 |

До групи 8 відносяться банки (резиденти і нерезиденти), що визнані

банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, а також

банки, що зареєстровані в офшорних зонах.

Ризики за коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в

інших банках, які віднесені до груп 1-2, вважаються "стандартними", а

віднесені до груп 3-8 - "нестандартними".

Резерв під кредитні ризики розраховується та формується головним банком і

його філіями, а відповідальність за повноту формування резервів несе

головний банк.

1.2.7. Вимоги щодо кредитної документації та звітності

Критерії, що використовуються банками при аналізі кредитного портфеля, а

також у процедурах прийняття і виконання рішень щодо формування та

використання резерву під кредитні ризики, мають відображатися у відповідних

документах банку, що визначають його кредитну політику.

Банки зобов'язані зберігати протоколи засідань кредитних комітетів

(кредитних комісій), інформацію про здійснення кредитної операції,

класифікацію кредитного портфеля і формування резервів не менше п'яти років

з часу закінчення дії кредитної угоди, а також подавати ці документи

уповноваженим працівникам Національного банку на їх запит.

Звітність про класифікацію кредитних операцій, створення резервів та їх

використання, що складається за формами №302 "Звіт про класифіковані

кредитні операції за формами власності", №604

"Звіт про розрахунок резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними

операціями комерційних банків", №601 "Звіт про списану безнадійну

заборгованість", подається: філіями - головному банку і територіальному

управлінню Національного банку за місцезнаходженням філії, а головним

банком - територіальному управлінню Національного банку за

місцезнаходженням головного банку щомісяця в порядку, установленому

Національним банком щодо подання статистичної звітності.

Для щомісячного розрахунку резервів банки здійснюють класифікацію кредитних

операцій шляхом проведення інвентаризації та аналізу їх якості. Результати

аналізу якості кредитного портфеля мають фіксуватися документально за

встановленою банком формою. Ця форма має вестися і в електронному вигляді.

При цьому банк має забезпечити збереження бази даних цієї форми за станом

на перше число кожного місяця.

Форма заповнюється на підставі робочих документів щодо кожної кредитної

операції, що ведуться кредитним інспектором, за кожним позичальником

(контрагентом) окремо.

Робочі документи заповнюються після подання потенційним позичальником

(контрагентом) заявки на одержання кредиту та є обов'язковими для розгляду

кредитним комітетом для прийняття рішення про здійснення кредитної

операції. Надалі, якщо відбуваються зміни щодо фінансового стану

позичальника чи забезпечення кредиту, кредитний інспектор заповнює нові

бланки робочих документів, на підставі яких класифікується кредитна

операція та розраховується резерв. Робочі документи зберігаються у

кредитних справах позичальників (контрагентів).

На перше число кожного місяця інформація групується в один документ у

розрізі кожного позичальника та за кожною кредитною операцією, із

зазначенням проміжних і консолідованих підсумків там, де це можливо.

Загальна інформація за результатами класифікації кредитного портфеля

включає всі кредитні операції банку, що підлягають класифікації та

резервуванню коштів згідно з цим порядком.

Банк зобов'язаний подавати кредитні справи уповноваженим працівникам

Національного банку на їх вимогу.

Підрозділи системи банківського нагляду Національного банку систематично

проводять перевірки звітності банків та їх філій щодо адекватності

класифікації кредитних операцій та дотримання банками порядку створення і

використання резерву.

У разі виявлення розбіжностей між даними банку і даними звіту про

інспектування Національний банк має право висунути до банку вимоги щодо

перекласифікації кредитного портфеля і виправлення звітності та за потреби

скоригувати розмір резерву на суму різниці, що виявлена під час

інспектування.

У разі порушення банком порядку створення і використання резерву під

кредитні ризики до нього застосовуються заходи впливу згідно зі статтею 62

Закону України "Про Національний банк України" та Положенням про

застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-

кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства

затвердженим постановою Правління Національного банку від 26.05.2000 №215.

1.2.9. Порядок формування та використання резерву під прострочені та

сумнівні щодо отримання нараховані доходи за активними операціями банків

З метою реальної оцінки доходів і визначення розміру регулятивного капіталу

банку встановлюється порядок формування та використання резерву під

прострочені та сумнівні щодо отримання нараховані доходи за активними

операціями банків.

Нараховані доходи за активними операціями банків уважаються сумнівними щодо

отримання, якщо платіж за основним боргом прострочений понад 90 днів або

проценти за ним прострочені понад 60 днів.

Банки зобов'язані формувати резерви незалежно від їх фінансового стану

(прибуткової або збиткової діяльності) на всю суму прострочених понад 31

день і сумнівних щодо отримання нарахованих доходів, які обліковуються за

такими балансовими рахунками:

1509 "Прострочені нараховані доходи за коштами до запитання в інших

банках";

1519 "Прострочені нараховані доходи за строковими депозитами, які розміщені

в інших банках";

1529 "Прострочені нараховані доходи за кредитами, які надані іншим банкам";

1780 "Сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими

операціями";

2029 "Прострочені нараховані доходи за врахованими векселями суб'єктів

господарської діяльності";

2039 "Прострочені нараховані доходи за факторинговими операціями із

суб'єктами господарської діяльності";

2049 "Прострочені нараховані доходи за кредитами суб'єктам господарської

діяльності за внутрішніми торговельними операціями";

2059 "Прострочені нараховані доходи за кредитами суб'єктам господарської

діяльності за експортно-імпортними операціями";

2069 "Прострочені нараховані доходи за іншими кредитами в поточну

діяльність, які надані суб'єктам господарської діяльності";

2079 "Прострочені нараховані доходи за кредитами в інвестиційну діяльність,

які надані суб'єктам господарської діяльності";

2109 "Прострочені нараховані доходи за кредитами, які надані центральним

органам державного управління";

2119 "Прострочені нараховані доходи за кредитами, які надані місцевим

органам державної управління";

2209 "Прострочені нараховані доходи за кредитами, які надані фізичним

особам на поточні потреби";

2219 "Прострочені нараховані доходи за кредитами в інвестиційну діяльність,

які надані фізичним особам";

2480 "Сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за операціями з

клієнтами";

3119 "Прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в

портфелі банку на продаж";

3219 "Прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в

портфелі банку на інвестиції";

3579 "Прострочені інші нараховані доходи";

3589 "Сумнівна заборгованість за іншими нарахованими доходами".

Заборгованість за простроченими понад 31 день і сумнівними щодо отримання

нарахованими доходами належить до нестандартної заборгованості.

Формування резерву під прострочені та сумнівні щодо отримання нараховані

доходи банки здійснюють щомісяця в розмірі фактичної заборгованості за

простроченими понад 31 день і сумнівними щодо отримання нарахованими

доходами за станом на перше число місяця, наступного за звітним.

Контроль за повнотою сформованого резерву здійснюється за даними місячного

балансу.

Банки зобов'язані щомісяця здійснювати інвентаризацію прострочених і

сумнівних щодо отримання нарахованих доходів та в разі погашення

позичальником (контрагентом) заборгованості за нарахованими доходами

коригувати суму резерву відповідно до загальної суми прострочених понад 31

день і сумнівних щодо отримання нарахованих доходів, що обліковуються за

балансовими рахунками класів 1, 2, 3.

Нараховані доходи що визнані згідно з чинним законодавством безнадійними

щодо отримання, списуються за рішенням правління банку за рахунок резерву

(доповнено згідно з Постановою Національного банку №502 від 07.12.2001)

Висновок

Отже можемо підвести підсумок: кредитні операції – найбільш прибуткові

але й найбільш ризиковані операції банку. Тому кредитна політика

орієнтується на надійність заздалегідь перевірених позичальників, з якими

банк протягом тривалого часу працює і знає їх фінансове становище.

Також потрібно зауважити, що кредитні ризики компенсуються спеціальним

резервом для відшкодування можливих втрати по позиках - це резерв,

необхідність якого зумовлена кредитними ризиками в діяльності банків.

Вказаний резерв забезпечує створення банкам більш стабільних умов

фінансової діяльності і дозволяє уникати коливань величини прибутку банків

у зв'язку зі списанням втрат по позиках.

Отже, в першій главі нами були розглянуті такі питання як: засади

проведення кредитних операцій – як найбільш доходних, і як наслідок

найбільш ризикових операцій комерційних банків та теоретичні аспекти по

формуванню резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними

операціями банків.