АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ
АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ
Національний університет
“Києво-Могилянська Академія”
Миколаївська філія
Факультет політичних наук
Реферат
На тему:
“Антитехнології у політичній боротьбі:
використання змі”
Виконала: студентка гр. 331
Атанасова В.О.
Викладач: Фесенко А.М..
Миколаїв – 2000
зміст.
Вступ. …………………………………………………………………………………3
1. Політичні цінності і політичний символізм як основа впливу на масову
свідомість...............................................................
.......................................................3
Політичні
цінності....................................................................
....................................4
Політична символіка...........
............................................................................
............5
2. Маніпулятивні
технології..................................................................
......................6
3. Побудова іміджу політичного суперника: теоретична база і технології
впровадження.........................
.........................................................................
...........
Висновки.................................................................
....................................................17
Використана
література...............................................................
..............................18
Вступ.
Політична реклама являє особливу складність для розробок через свій
інтенсивний характер: в її межах необхідним є досягнення цілком конкретних
результатів у стислі строки. Політична реклама є також максимально вільною
в плані форми і змісту, отже, політична комунікація знаходиться в особливих
умовах.
Виборчі технології являють собою найбільш ефективні шляхи розв’язання
завдань, що існують в сучасному світі. Тому звернення до них є
невідворотним – бо усі хочуть вирішувати поставлені проблеми найвдалішим
способом. Додамо до цього досить агресивну форму впливу, яка зазвичай
практикується під час виборів. Не менш важливим є і креативний аспект
подібних повідомлень для того, щоб вони могли увійти в масову свідомість і
закріпитися у ній.
Особливі умови спілкування в такому ключі потребують вивчення подібного
роду диркурсу як такого, що функціонує за своїми власними законами.
Роль і значення впливу політичної реклами досліджується вже протягом
тривалого часу.
В західних джерелах (праці Е. Семпсона., М. Спілмена., Р. Фішера)
дослідники звертаються здебільшого до шляхів побудови позитивного іміджу. В
розробках радянських науковців (В. Житенєва, І. Мащенка) переважає
дослідження політичної агітації і критика буржуазного інформаційного
бізнесу. Останнім часом, щоправда, розробки проблем політичної реклами
породжують нові публікації, в яких дана тема освітлюється глибоко і
різнобічно. Заторкуються проблеми як побудови позитивного іміджу, так і
політичної антиреклами, стратегії виборчої кампанії та маніпуювання масовою
свідомістю. Показовими в цьому плані є праці Г. Почепцова. Вони подають в
основному розробки проблем побудови іміджу політичного лідера, стратегій і
тактики виборчих кампаній, політичної реклами та антиреклами.
Антиреклама є вагомою складовою політичної, і , зокрема, виборчої
боротьби. Адже, за словами Г. Почепцова, кожна виборча кампанія тільки тоді
добра, коли має гідного супротивника.
Політичні цінності і політичний символізм як основа впливу на масову
свідомість.
1.Політичні цінності.
Дослідження проблеми, пов’язаної з політичними цінностями є досить
актуальним, оскільки цілком очевидно,що цінності здійснюють значний вплив
на політичний процес, виступають інтегративною основою для малої і великої
соціальної групи, нації. Поняття “цінність” у цьому у цьому ключі змальовує
особливу реальність, що не виводиться з потреб. Потреби людей в політиці
являють в структурі мотивації актуальний життєвий світ людини, вони
динамічні, змінюючись відповідно до стану життєвих відносин суб’єкта.
Політичні цінность представляють внутрішній світ людини. Вони відбивають не
стільки динамічні аспекти індивідуального досвіду, скільки інваріантні
аспекти політичного досвіду, що засвоюється індивідом. Цінність має
особливий статус. “Наділяючи певний об’єкт статусом цінності, - зазначає В.
Малахов, - людина ніби суб’єктивує його, визнає за ним право на власниий
голос”[1]
Понадіндивідуальний характер політичних цінностей виражає таке поняття
як “політична традиція” Серцевина політичної традиції – це найбільш стійкі
і “живучі” політичні цінності, що передаються з покоління в покоління. Сила
традицій дуже велика, бо, вочевидь, цінності, що стали традицією, володіють
умами людей на рівні несвідомого. Словами К.Г. Юнга – це колективне
несвідоме. Але цей факт, безумовно, не заперечує існування свідомих
переконань чи уявлень суб’єкта про цінне власне для нього, щовиражене в
понятті “цінніна орієнтація”. цінніна орієнтація відноситься до тих
аспектів орієнтації діяча, які пов’язують його з дотриманням певних норм,
стандартів, критеріїв відбору.
Специфічною рисою сучасних пострадянських суспільств є деактуалізація
цінностей, коли цінності дійсного часу не витримують конкуренції з
цінностями “світлого минулого”. Дані соціологічного опитування, проведеного
Санкт-Петербурзьким НДІ свідяачь – до 60% респондентів розцінюють
пріоритети іціннісні установки радянської доби як кращі порівняно з
сучаснісними. Так само і риси “класичн” радянської людини зразка 50х – 70х
років у громадськійдумці помітно виграють у порівнянні з портретом
“сучасника”.[2] Цим і користуються активно поліики лівого спрямування,
обіяючи повернути радянське минуле.
Під політичними цінностями розуміються не лише ідеали, але й чітко
змальовані норми, узаконенні установлення, яких слід дотримуватись. При
усій своїй значимості політичні цінності не можуть бути пізнаними
безпосередньо. Вираженням політичних ідеалів і цінностей з різним ступенем
адекватності слугують зафіксовані с політичній сфері життя предметні
втілення – політичні символи.
2.Політична символіка
Політичний символізм - невід’ємна частина ідеології, політики,
культури. Під політичною символікою здебільшого розуміються символи, о
існують і використовуються в політиці. Докладне визначення подає словник
“Політологія”: “Політична символіка – це сукупність виразних засобів, що
надають політичному життю,політичній дії, різним формама матеріальної
політики явний, особливо очевидний або навпаки, прихований сенс.”[3] Існує
декільна класифікацій політичної символіки, проте доречно було б навести
лише ті її різновиди, які використовуються найчастіше в політичній рекламі
і антирекламі зокрема:
Наглядно-агітаційна символіка (засоби наглядної агітації, що стосуються
політичної реклами: гасла, плакати мітингуючих, передвиборчі
листівки,спалювання опудал і прапорів, портрети і карикатури тощо;
Політико музична символіка (гімни, революційні і народні пісні). Так, в
Україні на виборах “98 використовувались популярні в радянсікий час пісні у
роликах “лівих” партій, і вони ж – як в Україні, так і в Росії - для
супроводу кадрів зі “злочинами комунізму” як можливими наслідками
“червоного реваншу”;
Люди – політичні символи (політичні лідери – Ленін, Сталін, Лінкольн,
Гітлер; легендарні герої: Ілля Муромець, Робін Гуд чи навіть вигадані –
дядько Сем, Петрович). В своїй президентській кампанії Єльцин активно
включав проти Зюганова жупел концтаборів, розстрілів, порожніх полиць в
магазинах, пов’язуючи їх з комунізмом. Хоча, суворо логічно, Зюганов мав до
цього таке ж відношення, як і сам Єльцин. Але емоційно вдалося ввімкнути
необхідні типи “картинок”, які зрослися саме з постаттю Зюганова.
Утворився, словами нейролінгвістичних психологів (так, в політичну боротьбу
долучається й НЛП) “якір”, що пов’язував появу Зюганова з певним типом
інформації. Собі ж Єльцин забрав “картинку” реформ, прогресу, створивши
поділ світу на два класи: реформістів та антиреформістів. Зюганов в
результаті опинився в ролі представника менш прогресивної частини людства.
А, як відомо, кожен прагне відчути себе поряд з кращими, з переможцями.
Так, зіставлення “червоного кандидата” скажімо, зі Сталіним викличе
здебільшого негативну реакцію, але може мати й протилежний наслідок – за
умов існування у переважної більшості суспільства очікувань “твердої руки”
і жорсткого порядку;
Умовно-графічні символи (всілякі зірки, хрести, леви - істотна складова
політичної символіки. Їх можна зустріти в поєднанні з іншими символами.)
Наприклад,неповороткий російський ведмідь в замальовках західних ЗМІ;
використання символічної бджілки ПРП чи зображення слона як символа
однойменного передвиборчого блоку у карикатурах напередодні парламентських
виборів 1998 р. в Україні;
Політична мова (різноманітні мовні звороти, що використовуються в
політичній сфері, зокрема, звертання: “панове”, “товарищі” чи “панове-
товарищі” – з іронією);
Політична мода (особливості висловлювання чи поведінки, характерні для
прихильників певної політичної ідеології чи окремого політичного діяча
часто використовуються у карикатурах, пародіях, сатиричних програмах, таких
як «Куклы» на каналі НТВ);
Символи місця і часу (звороти, такі як “сталінська епоха”, “радянські часи”
тощо – як з позитивним, так і з негативним відтінком). Особливість
політичної символіки – в тому, що її символи не належать до якоїсь однієї
категорії. Вони не є лише природніми (хоча подібні види наявні – “ленінські
місця” наприклад) і не є лише образними, за присутності іконічних моментів
– у портретах, листівках, тощо.
Засвоєння особистістю політичної символіки відбувається поступово – від
найпростіших іконічних моментів до більш складної політичної мови. Цим
також вміло користуються політичні ділки для “ідеологічної обробки”.
Маніпулятивні технології.
Найбільшою ж небезпекою для масової свідомості є політичне
маніпулювання.
Основою будь-якого маніпулювання масовою свідомістю є соціальний міф –
твердження чи ідей, які сприймаються переважно на віру, без будь-якого
критичного осмислення. В кожному суспільстві наявні міфи, які активно
підтримуються і правлячими колами, зокрема, за допомогою ЗМІ. Так, у
комуністичній системі існували такі міфи:
про приватну власність як джерело зла;
про обов’язковий крах капіталізму і перемогу комунізму;
про провідну роль робітничого класу і комуністичної партії;
про марксизм як єдино вірне вчення. З крахом комуністичної системи почали
формуватися нові соціальні міфи:
про капіталізм як “світле майбутнє”;
про обов’язкові жертви в перехідний період;
про правлячі кола і номенклатуру як уособлення демократів та реформаторів.
Навіть США, які так пишаються тим, що буцімто в їх суспільстві немає
ідеології мають і підтримують свої соціальні міфи, визначені Г.Шиллером:
про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян;
про нейтралітет основних політичних інститутів: Конгресу, судів, ЗМІ
зокрема тощо;
про незмінно егоїстичну природу людини, її егоїзм і схильність до
споживацтва;
про відсутність в суспільстві соціальних конфліктів, експлуатації і
гноблення;
про плюралізм ЗМІ, які насправді контролююються великими рекламодавцями і
урядом.
Для укорінення соціальних міфів технологія маніпулювання передбачає
використання багатющого арсеналу конкретних методів впливу на свідомість
людей. До них відноситься пряме підтасування фактів, замовчування небажаної
інформації, поширення брехні і наклепу, а також більш тонкі, рафіновані
засоби: напівправда (коли з метою забезпечити довіру аудиторії об’єктивно і
докладно висвітлюються конкретні, малозначущі факти і одночасно
замовчуються більш важливі або ж подається загально хибна інтерпретація
подій), навішування ярликів (для компрометації і відторгнення слухачами
осіб чи ідей їм без доказів навішується ярлик фашиста, імперіаліста чи
“червоного”).Ще один приклад симуляції масової демократії – витіснення
апеляції до суспільної свідомості за допомогою маніпуляцій експертів з
рейтингами. Рейтинги на основі вибіркового опитування, коли респондент
вибирає між варіантами суджень самого експерта – це лише модель реальноъ
думки мас, яку експерти нібито “оживляють”. І подібність моделі стає
політично дієвим як фактор політичних рішень. Наведемо кілька прикладів:
Метод фрагментації полягає в поданні інформації єдиним потоком, так, що
яку-небудь тенденцію вловити досить складно, а для масового споживача
практично неможливо. Максимальним вираженням методу фрагментації слугує
прийом “білий шум” – зниження сприйняття фактів поданням такої кількості
новин, коли стає неможливим зробити їх сортування. “Шум” може створюватися
великою кількістю різноречивих коментарів, протиречивих суджень, які не
спираються на точні й перевірені факти. “Шум” може ствоюватись і через
оснащення фактів складними теоретичними викладками, “заумними” коментарями.
Один з аспектів сучасної культури (в т.ч. інформаційної) полягає “у
твердженні, що всі проблеми [економічні, політичні, моральні] надзвичайно
складні і середній людині їх просто не зрозуміти…проблеми…подаються як дещо
надзвичайно серйозне і складне лише для того, аби переконати людей, що в
них може розібратися лише “спеціаліст”…це відбиває в людей бажання
намагатися вникнути в суть проблеми без сторонньої допомоги, розібратися в
ній і допомогти розібратися іншим. Людина просто відучається мислити
самостійно”.[4] В результаті в людини з одного боку формується цинічне
ставлення до писаного чи ефірного слова, а з другого – наївна довіра до
всього, що висловлено з достатнім апломбом. Цим досить часто користуються
маніпулятори від політики, подаючи у повідомленнях “думку незалежних
компетентних експертів”.
Метод створення фактів полягає у поєднанні дійсних фактів правдоподібних
фактів, що відбулися, дійсних неправдоподібних фактів, що відбулися і
вигаданих правдоподібних фактів. Як тільки сумніви аудиторії з приводу
фактів другої категорії буде розвіяно, вона без сумнівів повірить фактам
третьої категорії.
Метод історичних аналогій ефективний по-перше, інтелектуальністю
(пропагандист лестить ерудованості аудиторії: “ви ж пам’ятаєте…”), а також
і тим, що в історії можна віднайти майже будь-який необхідний приклад.
Даний метод також немалим чином допомагає в конструюванні метафор, які
програмують об’єкт впливу.
Метод “закидання багном” полягає в підборі таких епітетів і такої
термінології, що дають предмету розмови суворо негативну етичну оцінку. Цей
метод причисляють до найбільш грубих, але тим частіше він використовується
в політичній боротьбі.
Метод семантичного маніпулювання. Суть його в прискіпливому відборі
слів, які викликають або позитивні або негативні асоціації і таким чином
впливають на сприйняття інформації (“наша” людина – розвідник, “їхня” –
шпигун; ми – визволителі, вони – окупанти; ми – борці за незалежність, вони
– бойовики; в нас – війська, в них – незаконні збройні бандформування.).
Використання дезінформації - сила даного прийому – в томсу, що
дезінформація використовується, як правило. В момент прийняття якогось
важливого рішення і коли випливе правда – мета дезінформації буде вже
досягнута. Спростування дезінформації на психологічну установку, що
склалася, вже не впливає.
Для кожного інформаційного жанру поряд із загальними прийомами
маніпулювання існують і спеціальні засоби. Так, для формування у глядачів
відразливого ставлення до небажаних політиків (в Росії, наприклад, це
здебільшого комуністи) ТБ використовує непривабливі ракурси їх показу або
відповідним чином монтує відзняті кадри.
Найбільш якісні пропагандистські повідомлення апелюють до несвідомого,
вони спрямовані на маніпуляцію страхами й бажаннями. Водночас, повідомлення
апелює до підсвідомості приховано, подаюви свідомості безпечну нейтральну
інформацію, створюючи, за висловом Бодрійяра. “алібі для свідомості”
На пропагандиста працює також природній механізм психологічного захисту
людини , який запобігає інформаційному перевантаженню, блокуючи неприємне,
чуже, незрозуміле. Проте, в обхід заблокованої свідомості, повідомлення
потрапляють до підсвідомого і продовжують визначатти поведінку. В умовах
інформаційного перевантаження – а це на сьогодні норма – захисний механізм
спрацьовує навіть щодо важливих повідомлень, які за інших умов були б
сприйняті критично: коли діє захисний механізм, аналітичний аппарат
відключається.[5] Вправно складене повідомлення сприйняте у стані
“напіввідключення”, потрапляє безпосередньо до підсвідомого і в ідеальному
для пропагандиста варіанті стає керівництвом до дії. При цьому люди
переконані, що думки й дії – їхні власні.
Пропагандисти досягають такого ефекту, використовуючи, наприклад,
культурні табу. Табуйована інформація блокується захисним механізмом від
свідомого сприйняття, але фіксується на тілесному рівні. В нашому
суспільстві табу пов’язані, насамперед, із сексуальною сферою. Тому такою
ефективною є сексуальна символіка в пропагандистських повідомленнях.
Захисний механізм блокує свідомість від сприйняття сексуального символу,
але підсвідомо ми все ж сприйймаємо його Підсвідоме враження від
повідомлення асоціюється з пропангованим продуктом або ідеєю і, коли об’єкт
пропаганди стає одним з варіантів вибору, людина обере його, при цьому
вибір буде сприйнято як власний.
Так, стверджує американський дослідник Ян Ке, в повідомленнях,
розрахованих на жіночу аудиторію, використовуються атрибути жіночої
сексуальності, які є для жінок потужними табу. Наприклад, бляшанка з
дієтичною пепсі-колою, яку споживають переважно жінки, розмальована
бульбашками і кубіками льоду так, що можна розгледіти досить очевидне
зображення жіночих грудей. Відповідно, повідомлення, орієнтовані на
чоловіків, насичені атрибутами чоловічої сексуальності.[6]
Емоційно забарвлена, репресована інформація залишається в пам’яті
надовго, можливо, на все життя.
Найбільш інтенсивна емоційна реакція пов’язана з сексом і смертю.
“Загиблі за ідею” завжди додають ваги тій чи іншій ідеології. Можна
відзначити, що акції українських націоналістів до річниць смерті Ольжича чи
Теліги або битви під Крутами сприяють підтримці іміджу партії. Цікаво, що й
ідеологічний антипод ОУН – Комуністична партія – теж спирається на “батьків
і дідів”, що помирали з проханням вважати їх комуністами. Зобов’язання
перед померлими використовується пропагандистами для мобілізації людей на
потрібні дії. Ось, наприклад, цитата з рубрики “Гаряча лінія” газети
“Товарищ”, тема – вибори голови Верховної Ради:
Зінаїда Штанько, пенсіонерка, м. Миргород. “В мене був чоловік, ветеран
війни, справжній комуніст. Коли перевертні кидали партквитки, зним стався
інфаркт і він помер. Від його імені ганьба тим зрадникам, які блокують
вибори Голови Верховної Ради”[7]
Звичайно ж ефект використання мотиву смерті залежить лише від вправності
пропагандиста. Набагато краще використовується даний мотив в газеті
“Факти”, у поєднанні, зокрема і з першим – сексуальним. Практично кожен
примірник “Фактів” містить “репортаж” про черговий кривавий злочин,
жертвами якого є “прості люди” – тобто близькі до рядового читача; водночас
на останній сторінці – обов’язковий портрет оголеної красуні. Увагу
привертає стовідсотково. Плюс інформація “на політичні теми”, звичайно, у
певному ключі, яка проходить ніби фоном і тим ефективніше діє.[8]
Підвищеною схильністю до сугестії характеризуються межові стани
свідомості. Ефективними засобами створення таких станів є звук та світло
певних частот – на ефекті їх наслідування електромагнітними хвилями мозку
базується вплив на мозок через звук. Відомо, що в гіпнотичному стані,людина
найефективніше піддається сугестії., а гіпнотичний стан може бути навіяний
музикою певної частоти. Цим зумовлена популярність розміщення реклами на
концертах, залучення музикантів до передвиборчих кампаній. Під час
передвиборчих марафонів В Росії “96 року та в Україні “99 року такі техніки
також спробували застосувати. Проте часто кандидати діяли за старою схемою:
спочатку виходили кандидати, проводились урочисті збори, а потім був
концерт – так, наприклад, відбувався тур кандидатів із співаками “Червоної
рути”. В результаті передвиборчі програми не викликали нічого окрім
роздратування аудиторії. Поза увагою іміджмейкерів залишилося те, що
спочатку треба створити змінений стан свідомості, а потім “запускати”
повідомлення. Коли ж відбувалася “розкрутка” референдуму навесні 2000 року,
цю техніку було вже опановано. Між музичними номерами раз по раз лунали
заклики ведучих “скажемо референдуму “так”!”. До речі, ритм самої музики
якраз підпадав під визначення “гіпнотичний”.[9]
Побудова іміджу політичного суперника: Теоретична база і технології
впровадження.
“Походження нині забезпечується рекламою”. Реклама стоворює образ
товару. Саме ці образи і обертаються на сучасних ринках. Фізичний об’єкт
реклами перестає бути визначальним. Рекламується не річ, а образ
(привабливості, респектабельності, впевненості).
Подібно до комерційної реклами реклама політична також має на меті
якнайефективніший “продаж свого товару” – політичних ідей чи діячів,
використовує подібні методи: рекламу в громадському транспорті, рекламні
плакати, листівки, direct-mail тощо. Проте, на відміну від реклами
комерційної, політична часто містинь неприємну критику опонента. За
твердженням деяких фахівців подібний метод має ефективніший вплив ніж
позитивна реклама.
Подібний перекос в негативний бік є характерним не лише для виборчої
кампанії. Тоталітарні країни, наприклад, закладають імідж ворога в основу
своєї ідеології. Це вигідний фон, оскільки наявність “гідного” ворога
дозволяє зцементувати націю навколо єдиного лідера, робить можливим
невиконання тих чи інших обіцянок, породжує героїчні пориви, без яких є
немислимою ідеологія. Всі прояви героїзму нашого колишнього періоду були
тією чи іншою мірою виправдані існуванням ворога. Досить згадати Павку
Морозова, який “порушує закони біологічні заради законів соціальних.”[10]
Тоталітарна держава має могутній потенціал ворожого поля, що дозволяє
робити вогрогом держави представників будь-яких соціальних груп. Сталін міг
оголосити троцькістом чи шкідником будь-кого, а громадська реакція на цей
“ярлик”була однозначною і чітко випрацюваною в минулому.
Ворог оживає, набуваючи яскравих кольорів, і в демократичних державах,
але вже під час виборчих кампаній. Наприклад, Г. Зюганов стараннями команди
Б. Єльцина в президентських виборах 1996 р. В Росії перетворився на злого
демона. Всі його дії оголошувались неправильними, починаючи ледве не з
моменту народження. Така “підказка” відповідно полегшує для виборців
ситуацію “правильного вибору”. Було також задіяно перну експлуатацію
страху, звільником від якого було обрано Б. Єльцина.
В тій кампанії було вироблено досить тверезі правила роботи з
опонентами. Ось, наприклад, цитата з документу, що визначає переговорний
процес з опонентами, на якому є шапка “затверджую – Б.Єльцин. 12 квітня
1996р.”:
“4 Мероприятия по разрушению ресурсов оппонента (ведутся параллельно с
переговорным процессом):
4.1. Проведение кампании по разодблачению в СМИ оппонента, ведещего себя
неадекватно; поддержка и предоставление эфира и газетных полос оппонентам,
которые заняли позитивную позицию либо оппонентам, сталкивающимся на одном
сегменте электората – для их взаимного ослабления.
4.2. «Отсечение» оппонентов от источников финансирования и
информационных каналов.
4.3. Осуществление скрытого воздействия, косвенного давления на
оппонента через значимые для него референтные группы – через доверенных
лиц, его собственных спонсорорв, советников, зарубежных партнеров,
авторитетных для оппонента людей и др.
4.4. Реализация специальных мероприятий по: противопоставлению
претендента его союзникам и другим кандидатам, отсечению от оппонента его
сторонников; скрытой поддержке непосредственных противников оппонентов.
4.5. Активное использование «орудия смеха».”[11]
Найефективнішим засобом політичної пропаганди і антитехнологій в
сучасному світі стало телебачення (ТБ). Воно дозволяє монтувати картинку,
яка впливає на свідомість і емоції. Живе слово і зоровий образ наділені
більшою силою емоційного впливу, який нерідко може перекривати раціональну
аргументацію.
Послуговуючись літературно-художньою аналогією, ТБ можна порівняти з
“трохи навіженою феєю з казки Перро, яка одним помахом чарівної палички
може Попелюшку перетворити на принцесу, а будь-яку принцесу – на
“безперспективну” Попелюшку”.[12] Так само і ТБ світлом і кольором екрану
підносить або скидає з п’єдесталу. Професор Нью-Гемпширського університету
Д. Мейровіц на сторінках журналу «TV-guide» зазначає: “великий телевізійний
план політичного діяча рідко справляє позитивне враження. Не можна не
помітити зморщок на обличчі, коли вони заповнюють собою весь екран.” Так,
на радянському телебаченні, що більш Л. Брежнєв з’являвся на екрані, то
менше глядачі вірили, що це потрібно.
Навіть сильні сторони кандидатів за вмілої атаки можуть виявитися
слабкими. Це сталося з екологічними позиціями М. Дукакіса – кандидата в
президенти Америки на виборах 1992р. Проти Дукакіса командою Дж. Буша було
запущено рекламу “Гавань”. В тексті говорилося:
“Сьогодні Бостонська гавань є однією з найбрудніших в Америці, її
очищення коштуватиме мешканцям шість міліонів доларів. А Майкл Дукакіс
обіцяє зробити для Америки те, що він вже зробив для Масачусетса.”
Е. Салагаєв наводить приклад чеченської “боротьби” за ЗМІ. “Був випадок,
коли на ТБ показували чеченську жінку, яка дряпала собі обличчя і кричала,
що в неї загинув хтось близький. А потім цю жінку побачили в 3х – 4х
репортажах, де вона робила те саме. Це частина ідеологічної машини
бойовиків”.[13]
Існує також інструкція для преси з приводу висвітлення чеченських подій,
яка, хоча і спростовувалась потім офіційними особами, але все одно являє
інтерес для розгляду, оскільки подає досить конкретні типажі подавання
суперника.
“Избирать уничижительную форму изложения при описании руководителей
противника, віявляя всю их примитивность, озлобленность, жестокость и
звериную сущность.
Выискивать и вімячивать всевозможніе разногласия и антагонизм в среде
противника, описівать имеющиеся у него низменные страсти, наклонности”.
“Максимально избегать освещения фактов военных поражений российских войск.
Доказательно преподносить минимальность жертв с российской стороны и
обреченную массовую гибель боевиков.
Интерпретировать события таким образом, чтобы в них отражались толлько
положительные для России моменты.
Создавать информационные массивы, отмечающие мощь и дух российской армии,
силу русского оружия. Раскрывать меркантильный интерес чеченских боевиков-
бандитов и присущий им страх.”[14]
За цим та іншими документами видно, що опонент прив’язується до певного
негативного полюсу, мінуси якого було задано задовго до даних подій. На
зовнішній арені, наприклад, чеченські бойовики прирівнювались до
ісламського фактору, страх перед яким відомий у західному світі. Відповідно
Росія моделювалася як форпост західної цивілізації перед ісламською
агресією.
Владні структури достить чітко відчувають такого типу речі. Член
Президентської ради Росії А. Мігранян говорив з цього приводу:”Є лише одна
точка зору, спрямована виключно на рельєфний показ негативних моментів.
Поки о мас-медіа працюють виключно в один бік.”[15]
Іноді ставиться завдання боротьби на “території суперника”. Російський
приклад такого роду пролунав з вуст Гаррі Каспарова, який став займатися
висуненням О.Лєбєдя на майбутні президентські вибори: “Наше завдання –
апелювати до тієї частини російського суспільства, яка під впливом
ліберальних завобів масової інформації, в т.ч. програми “Итоги”, ставиться
до Лєбєдя негативно. Мова йде про також і про покращення нашої
загальноаналітичної роботи, про формування тієї політичноїбази, з якої
Лєбєдя і буде висунено, на мою думку, на посаду Президента Росії”.[16]
Цікаво, що всі ці приклади порушують один з постулатів західної
політології, який проголошує, що працювати слід лише зі своїми
прихильниками і з тими, хто ще не вирішився. Робота з суперниками
вважається мало перспективною, оскільки введені стереотипи слабко
піддаються змінам. Хіба що можна побудувати новий стереотип, але лише з
урахуванням старого, спираючись на нього, але не заперечуючи. Ступінь удару
по супернику повинна серйозно контролюватися, оскільки населення може
відвернутися від того, хто атакує, що, зокрема, властиво нашому
суспільству.
Існує певна залежність від прийнятої в країні етики суспільної
комунікації. Якщо американці б’ють по особам кандидатів, то для
Великобританії така відверта особистісна критика є неможливою. Можна
критикувати партію як організацію, її діяння, але менш етично “опускатися”
до рівняособистої критики самого кандидата. Практично така ж ситуація
складається поки що в країнах СНД. Навіть максимальний обсяг критики,
вигорнутий на Г. Зюганова під час кампанії 1996р. Все ж був спрямований
саме на партію. Особисто ж Зюганов ніяк не міг нести відповідальності за
голод 1933р.
Сумарно можна представити дану ситуацію таким чином, що виборцям слід
відкрити очі на всі слабкі місця опонента. Особливою популярнісю
користуються такі моменти:
Його недостатній досвід;
Його особистісні риси: несім’янин, гультяй, корупціонер тощо;
Невиконання їм своїх обіцянок в минулому;
Негативні риси роботи на колишній посаді;
Погріхи і невдачі, що демонструють його нинішню чи минулу некомпетентність.
Невиконання обіцянок стає негативним аргументом і у випадку партії.
Однак іміджмейкери не стільки створюють негативи, скільки надають їм
характер вселенських масштабів.Так, в кампанії проти Дукакіса було
використано цей прийом – в зв’язку з тим, що він підтримав систему
відпусток для ув’язнених, під час якої один з них вчинив тяжкий злочин.
Реклама, витягши цей факт, зробила з нього сувору закономірність, яка
начебто говорила, що всі 288 злочинців, що отримали подібні відпустки,
здійснили по злочину.
Однак у контрпропаганді існує і певна формула: якщо протягом 9 днів не
добавляти нової негативної інформації,то введена раніше згасне сама собою.
Чи то при цьому працює наплив нової інформації, чи людина без відповідного
“підгодування” не в змозі так довго тримати в пам’яті фактаж. Це можна
підтвердити й за допоьогою даних опитування проведеного соціологічною
службою “Социс-Геллап” напередодні президентських виборів. Досить невеликий
відсоток опитуваних зазначає, що на їхнє бачення кандидата може істотно
вплинути одноразова публікація з негативним змістом, і більша кількість
стверджує, що може змінити свою думку, якщо подібна інформація буде
повторюватись неодноразово.
Багато зі згаданих прикладів виступів проти суперника будуються начебто
за одним шаблоном. Досить часто з’являється у контрвиступах та чи інша
пропозиція суперника, доведена до абсурду. Такий прийом використали
суперники Ф. Рузвельта відносно його планів соціального захисту, акцентуючи
увагу на занятті певної частини зарплатні без вказування на те, що гроші
підуть на підвищення життєвого рівня пенсіонерів, а також будутьфінансово
підтримані підприємцями. Суперники Рузвельта друкували карикатури, де
індивідуальні номери соціального захисту робітників подавались у вигляді
номерів на собачих нашийниках, доводячи до абсурду в цілому позитивне
починання конкурента.
Мають застосування й інші методи впливу, які, слідом за Г. Почепцовим,
можна назвати символічними. Про деякі з них було згадано вище.
Одним з таких символічних методів є “жива мішень”. Як відомо з
психоаналізу існує метод перенесення (трансферу) негативу з одного об’єкта
на інший, якщо його неможливо застосувати там, де треба. Негативний сплеск
емоцій переноситься з об’єкту Х на об’єкт Y. В українській ситуації в цій
ролі досить тривалий час виступав Д. Табачник, а в російській – А.Чубайс.
Таким чином, Л. Кучма та Б. Єльцин (зокрема у випадку відомої “справи
письменників”) залишалися незаплямовано чистими, поганим було лише
оточення. Можна назвати і такий процес як “крапля” (за аналогією з відомим
прислів’ям, що “крапля камінь точить”), коли постійне, навіть мінімальне
подавання негативу в результаті створює картину негативної події. Постійна
фіксація ознак негативності поступово робить подію негативною з точки зору
споживача такої інформації.
Слід відзначити і “підказку” як засіб роботи з масовою аудиторією. Слід
весь час демонструвати в явній формі ті ознаки, що підтверджують для
масової аудиторії правильність обраної ситуаційної інтерпретації. Часто
ситуації носять характер подвійного смислу, їх можна зрозуміти і так, і
інакше. Підказка начебто виводить розуміння ситуації на зарані заданий
рівень.
Проти кандидатів використовуються і так звані “брудні трюки”, які чітко
враховують психологію сприйняття. Так, в період висунення кандидатів,
Маскі, у виборах 1972р. Отримав досить відчутний удар. Виборцям
телефонували дуже рано вранці або пізно ввечері, намагаючись зібрати голоси
на його користь. Це схоже на трюк в межах українських виборів, коли
суперники кандидата пишуть його ім’я на новопофарбованих парканах перед
будинками,чим викликають на до його особи гнів з боку “приватного сектору”.
Прикладом подібної “брудної гри” може слугувати і спрямований проти
П.Симоненка хід з листівкою на виборах 1999 р. Листівки, які розкидувалися
по поштових скриньках містили вказівки, щодо того, що кожен військово
зобов’язаний вранці 1 листопада мусить з’явитись на призивний пункт за
місцем проживання, маючи при собі своєрідне “похідне спорядження”. На
листівці стояв червоний штамп “в разі обрання Петра Симоненка”.[17]
Суперник також готовий обігрувати запропонований йому матеріал, що
практично неможливо передбачити. Так, у американців у кампанії 1936 р.
Республіканці агітували в штаті Канзас за допомогою символу штату – соняха.
На що демократи відповіли власною кампанією, де звучали слова: “соняхи
гинуть у листопаді”, тобто під час голосування. Як бачимо, ворог не лише
хитрий, але й дуже підступний, тому очікувати від нього можна всього, що
завгодно.
ВИСНОВКИ
В ПОСТіНДУСТРіАЛЬНОМУ СУСПіЛЬСТВі ВЛАДА іНФОРМАЦії СТАє ВИРіШАЛЬНОЮ В
УПРАВЛіННі СУСПіЛЬСТВОМ, ОСКіЛЬКИ ПЕРЕВАЖНА БіЛЬШіСТЬ ГРОМАДяН
СПРИЙМАєНАВКОЛИШНіЙ СВіТ чЕРЕЗ і ЗА ДОПОМОГОЮ ЗМІ. ТАКИМ чИНОМ, ЗМІ
СЬОГОДНі ПЕРЕТВОРИЛИСя НА ОДИН З НАЙВАЖЛИВіШИХ СУСПіЛЬНИХ іНСТИТУТіВ.
Хоча демократія неможлива без ЗМІ, іх свобода не повинна означати
відірваності від суспільства і громади, інтереси і думки яких вони повинні
висловлювати. В іншому випадку вони (ЗМІ) перетворюються на засіб
політичного впливу їх власників і кервників, а всі інші громадяни
позбавляються реальних можливостей поблічного самовираження свободи слова.
Управління і політика розійшлися. Відбулася диференціація функцій
деполітизованих професіональних управлінців і т.зв . публічних політиків,
тобто тих, хто, букв. займається політикою, працює на неї. Влада багато в
чому стає функцією образу. Як наслідок, симулюється реальність інституту
масової демократії, який і покликаний гарантувати досягнення суверенітету і
безпеки. В ході виборів більше не відбувається зміна чиновників-експертів,
які здійснюють рутинну роботу з управління в “коридорах влади”. Змінюються
носії іміджу - публічні політики. Таким чином, владу в суспільстві
здобуває не той, хо розуміється на суспільних проблемах і може
запропонувати ефективні шляхи їх розв’язання, а той, хто зумів себе
“продати” найбільшій кількості виборців.
ВИКОРИСТАНА ЛіТЕРАТУРА.
КОПИЛЕНКО О. ВЛАДА іНФОРМАЦії, К. 1991.
Мащенко І. В тенетах телебізнесу: буржуазне ТБ і молодь., К., 1988.
Почепцов Г. Как становятся президентами: избирательные технологии ХХ века,
К., 1999.
Дорожкина Т. Речевой имидж политического лидера. //Социологические
исследования, 1997, № 8.
Дубицкая В., Тарарухина М. Какого политика можно «продать»? // СОЦИС, 1998,
№10.
Мисюров Д.А. Политическая символика: структура и функции.// Вестник МГУ,
сер. 12:Политические науки, 1999., №1.
Пугачев Выборы: общая теория в российских иллюстрациях.// Вестник МГУ, сер.
12., 1997 № 4.
Сикевич З. «Образ» прошлого и настоящего в символическом сознании россиян.
// СОЦИС, 1999, №1.
Солоьев А., Решетов К. Политическая реклама в коммуникативной стратегии
государства. // Вестник МГУ, сер. 12:Политические науки, 1999., №3.
Щербинина Н., Политика и миф. .// Вестник МГУ, сер. 12. 1999, № 4.
-----------------------
[1] Малахов В. Культура и человеческая ценность. Цит. за:МисюровД.
Политическая символика: структура и функции. //Вестник МГУ, сер. 12., 1999
№3.
[2] Сикевич З.В. “Образ” прошлого и настоящего в массовом сознании
россиян. // Социс, 1999, №1.
[3] Политология: Энциклопедический словарь. М, 1993
[4] Э. Фромм Бегство от свободы; Человек для себя. Мн., 1998. С.307-
308.
[5] О. Заярна. Як переконати масову аудиторію: психологічні чинники
ефективності пропаганди. //Нова політика, 1999, № 1.
[6] Key Wilson Bryan. The Clam-Plate Orgy And Other Subliminal
Techniques/ New York: New American Library. 1980. P. 64. цит. за: О.
Заярна. Як переконати масову аудиторію…., С.28.
[7] // Товарищ, № 23 (297), червень 1998, С.1.
[8] // Факти, 1999, червень – вересень
[9] «свято» в м. Миколаєві, 15.04.2000.
[10] Почепцов.Г. “Как становятся президентами”
[11] Коржаков А. Борис Ельцин. От рассвета до заката. – М., 1997. –
С.435.
[12] Копиленко О. Влада інформації, К. 1991, с 71-72.
[13] цит за статтею в газ. “Московский комсомолец”, 1996, 29.06
[14] цит.за: Информационная война в Чечне. Факты. Документы.
Свидетельства. Ноябрь 1994 – сентябрь 1996. – М, 1997. С. 87-91.
[15] Інтерв’ю газ. “ Всеукраинсие ведомости” 1995, 21.02
[16] // Правда, 1997, 15.04
[17] //”День” 1999, 15 жовтня.