Буття як проблема філософії

Буття як проблема філософії

I. Вступ.

II. Буття як проблема філософії.

2.1. Категорія буття, її сенс і специфіка.

2.2. Основи форми буття, їх єдність. Світ як сукупна реальність.

2.3. Буття людини та його основні форми. Специфіка людського буття.

III. Висновки.

Список використаних джерел.

Передмова.

Поняття буття вперше застосував у філософії античний філософ Парменід (V-IV ст. до н.е.). в період Парменіда частина людей перестала вірити у міфологію, оцінюючи її як вигадку. Тим самим руйнувалися основи тодішнього розуміння світу, базу якого складали боги і традиції. Світ, що здавався людям доти надійним і стабільним, виявився нестабільним і хитким. Людина втратила життєву опору. Оцінюючи античний період життя суспільства, сучасний іспанський філософ Ортега-і-Гассет писав, що тривога і страх перед світом людей, які втратили опору в житті, надійний світ традицій, віру в богів, безперечно були жахливими. Саме тоді Парменід усвідомив ситуацію, фактичну кризу людського існування і поставив на місце влади богів - владу думки.

У філософських бесідах Парменід обґрунтовував наявність у світі нової сили, здатної отримувати світ людини, і Всесвіт у порядку і гармонії, забезпечувати стабільність і надійність. Така сила, за Парменідом, - необхідність, що, насамперед, асоціювалася за порядком.

Заведений у Всесвіті хід речей, говорив Парменід, не може раптово, за чиєюсь волею змінитися: день завжди прийде на зміну ночі, сонце раптово не погасне, люди не загинуть водночас. Парменід визнавав наявність за речами предметно-чуттєвого світу, своєрідного гаранта існування. Незримий світ - гарант видимого світу - найдосконаліший, найпрекрасніший і гармонійно влаштований, де панують Благо, Світло, Добро. Саме такий світ, що раціонально осмислюється і осягається, називав Парменід буттям.

Введення Парменідом у філософію поняття буття виявилося перспективним. За допомогою поняття буття філософи розробляли потім різні концепції світу. Так, І. Кант створює гносеологічну концепцію буття. На думку філософів, буття - це життя. Буття у філософській антропології розглядається як здатність людини виходи за сферу об'єктивності і обґрунтовувати усе суще. Неотомісти вищою реальністю визнають чисте буття і розуміють його як божественний першопочаток, що має духовний зміст. У контексті марксистської філософії буття ототожнюється з природою, буття взагалі є відкрите питання, починаючи з тієї межі, де припиняється поле зору.

На думку неопозитивістів, питання про відношення мислення до буття не наукове, том, що філософський аналіз не поширюється на об'єктивну реальність, а обмежується лише безпосереднім досвідом або мовою.

Німецький філософ-екзистенціаліст М.Хайдеггер (1889-1976) віддав сорок років життя вивченню проблеми буття. У своїй праці „Буття і час” він вважає необхідним поновити питання про буття, відведене, на його погляд, європейською філософією у сферу абстракцій і логічних розробок. Буття, на його погляд, було і лишається головною справою думки. Питання про буття найбільш важливе для людської істоти. М.Хайдеггер визначає його як „Dasein”: тут буття, відкрите буття, чиста присутність до речових визначень.

Французький екзистенціаліст Ж.-П.Сартр (1905-1980)відмітив, що життя - чиста, логічна тотожність з собою самим. Будучи існуванням, буття втрачає вагомість і зносити його можна лише завдяки тому, що вміщує в собі ніщо.

У вітчизняній філософії існують різні підходи до розуміння буття. Філософ Г.Сковорода виділив три світи: мікросвіт, макрокосм і світ символів. Матеріаліст І.Франко розумів під буттям природу.

У сучасній філософії існує багато підходів вирішення проблеми буття. І все ж кожний із способів вирішення проблеми містить питання, невизначеність, які стимулюють нові філософські пошуки.

II. Буття як проблема філософії.

2.1. Категорії буття, їх сенс і специфіка.

У широкому розумінні буття є захоплююча реальність, гранично загальне поняття про суще взагалі. Буття є те, що існує: матерія, речі, властивості, зв'язки і відносини. У формі духовної реалісті існують ідеї, теорії, гіпотези, навіть плоди найбурхливішої фантазії, науки, міфи та ін. Отже, буття охоплює і матеріальне, і духовне.

На відміну від категорії існування, де акцент робиться на вираженні просто наявності якихось фрагментів реальності, у категорії буття не саме наявність, а присутність конкретних реальностей у їх якісній визначеності.

Категорія буття повніше характеризує багатоманітний світ, тому що існувати і бути виражають різний зміст, що відрізняється вже на рівні буденної свідомості. Якщо людина соціально пасивна. Обмежується життям живої істоти, то про неї говорять, що така людина не живе, а існує. Буття людини, отже, по своїй суті, передбачає активний прояв усіх її сил у всіх сферах життєдіяльності. Буття - загальна основа практично діяльного і пізнавального освоєння людиною світу.

Важливою особливістю категорії буття вважається обов'язкова наявність у реальних речей певних властивостей. Щоб мати які-небудь властивості, річ спочатку повинна бути. І в такому розумінні буття передує всьому, що є у світі.

За М.Хайдеггером, буття - своєрідна просіка, що відкриває таємницю сущого і робить його доступним і розумним. Сенс буття якраз і полягає у розкритті таємниці. Такий сенс може появлятися лише у наявності людського існування, розкриття якого відбувається завдяки настроям. А сенс існування - у виявленні буття як просіки всього сущого.

2.2. Основні форми буття, їх єдність. Світ як сукупна реальність.

Існують такі форми буття:

1. Буття речей, властивостей, відносин, процесів природного і штучного походження (тобто створених зусиллями людини);

2. Буття людини;

3. Буття соціальне, в якому розрізняють соціальне життя окремої людини і буття суспільства як цілого;

4. Буття ідеальне (духовне), що поділяється на суб'єктивоване ідеальне (індивідуальне), об'єктивне (поза індивідуальне) і об'єктивоване ідеальне (сукупність завершених творінь духу);

5. Буття біосферне (земна оболонка, охоплена біологічним життям);

Форми буття мають свої особливості. Буття природи (перша природа), її речі, властивості і відносини, стани і процеси характеризуються тим, що буття природне об'єктивне, первинне і не залежить від свідомості людини. Природа безкінечна в часі і просторі, була завжди, є і буде. Однак така особливість притаманна лише природі, тоді як життя окремих речей, властивостей і відносин характеризується чергуванням буття і небуття. Буттю природи, отже, притаманний взаємозв'язок минущого і не минущого буття окремих речей, процесів і станів у не минущому бутті природи.

Особливість буття речей, вироблених людиною („другою природою”), - тісний взаємозв'язок природного матеріалу, втіленого ідеального (духовного), опредмеченої (перенесеної на предмет) діяльності людини, а також соціальної функції створених речей.

Штучна природа - свій єдиний, цілісний, такий, що розвивається за специфічними законами, створюється на основі мети, покладеної в діяльність людини, і включає знаряддя праці, промисловість, предмети побуту та ін. Буття штучне є „соціально-історичне, а саме - цивілізоване буття.”.речі „другої природи” живуть двома життями відразу: природним, тобто створеним «першою природою», і тим, яке їм визначила людина. „Друга природа” тісно пов'язана з існуванням людини, рівнем її свідомості, практичними навиками; оскільки виникла в результаті її діяльності, у штучному світі діють і закони „першої природи”. Штучна ж сфера перебування, де безпосередньо і живе людина, відносно самостійне буття.

Невід'ємною складовою частиною вчення про буття є знання про світ. Поняття світ, всесвіт мають конкретно-історичний зміст, що визначається станом і рівнем культури, науки, техніки, матеріального виробництва, суспільних відносин, природи.

Світ - це єдність об'єктивної дійсності і дійсності сутнісних сил людини, що мають конкретно-історичний характер.

У процесі суспільної практики поняття світ змінювалося і наповнювалося змістом, всебічно відбиваючи часто суперечливі аспекти людської діяльності, що ускладнювалися. В екзистенціалізмі світ є те, що утворює світовість існування, тобто буття людини у світі. Зокрема, під світом розуміють: по-перше, все існуюче, що є у світі; по-друге, буття існуючого, яке може виступати у певних визначених групах: світ математики, світ мистецтва тощо; по-третє, те, де існує, живе людина (суспільний світ, або власне, або найближче повсякденне середовище); по-четверте, світовість, яка існує одночасно в собі або у знанні, що передує досвіду і не залежить від нього и як модус (спосіб) різних світів.

За твердженням М. Хайдеггера, світ - вид буття людського існування і проникнення у трансцентний (тобто вихід за межі кінцевого існування) стан людського існування, який робить можливим подолання свідомості і супутнього йому поняття відчуженості від світу й ізольованості суб'єкта.

Отже, Світ - це цілісна система, що розвивається в діалектичній єдності природи й суспільства. Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетворює природу на світ свого буття, що, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого - руйнує природу і створює загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникнуть природа і зміни, які сталися в ній за допомогою людини. Природа втратить свою якісну визначеність як світ буття людини. З іншого боку, завдяки своєму існуванню природа, людина, суспільство, ідеї та інше утворюють цілісну єдність не минущого світу, що має внутрішню логіку існування і розвитку.

Таким чином, світ є єдність, вічне становлення не минущого буття природи як цілого і минущих, тимчасово існуючих окремих речей.

2.3. Буття людини та його основні форми.

Специфіка людського буття.

Характеристика загальної категорії буття дає можливість виділити основні форми буття людини та його специфіку.

Буття людини характеризується рядом особливостей. Людина - частина природи і, як усе живе, підпорядковується її законам: проходить етапи виникнення, розвитку і загибелі, вимагаючись тим самим у діалектику буття і небуття. Людське тіло, як і всі речі природи, підпадає дії закону збереження речовини і енергії. Біологія людини - відносно самостійний світ, порушення якого з боку здоров'я таїть у собі шкідливі наслідки для нових поколінь, особливо якщо зміни пов'язана з порушенням екологічного балансу між людиною і природою. Особливості буття людини не вичерчуються тим, що людина - природна істота.

Людина - істота, яка володіє свідомістю і здатна до людських форм спілкування. Наявність свідомості у людини якісно виділяє її серед інших високорозвинених тварин і надає її буттю нових особливостей.

По-перше, завдяки свідомості людина на основі предметно-практичної діяльності задовольняє свої потреби і тим самим взаємодіє з іншими формами буття.

По-друге, людина має не тільки свідомість взагалі а й душу, що дозволяє їй усвідомлювати саму себе, свою історичність, свою неминучу смерть, діяльність душі створює умови для розуміння залежності і водночас відносної незалежності людини від зовнішнього середовища, забезпечує самостійність мислення, свободу. Індивідуальний дух встановлює зв'язок людини зі світом інших битійних форм, усвідомлює їх суть і тим самим піднімається над світом тварин і природи.

Завдяки тілесно-духовній організації людина є особистість, здатна до цілеспрямованої, планомірній діяльності, до творчості, до „самосвідомості” і само формування самої себе, людина підноситься над природою як духовно-культурна істота. Її суть у тому, що відрізняє цілісне від доцільного, корисне від приємного.

По-перше, людина суспільна істота, тому що не здатна стати людиною поза соціальним оточенням, у повній ізоляції від інших людей. Її життєдіяльність не може проходити нормально без використання знань. Знарядь праці, досвіду, що здобути і створені іншими людьми.

Процес соціалізації індивіда - необхідний атрибут життєдіяльності кожної людини, який продовжується усе життя.

Суспільна сутність людини проявляється і в тому, що вона залучена у реальній історичний процес і бере участь у суспільному житті: у колективній праці, соціальних реформах, страйках, війнах.

Буття соціального суспільства є частина матеріального світу, що відособилася від природи, форма життєдіяльності людей, що історично розвивається. Буття соціального - результат сумісної діяльності великих груп людей на основі спільних інтересів і договору. Джерело розвитку буття суспільного складається з векторів різних сил: природних, власне соціальних і духовних. Соціальне буття - це реальність особливого роду, що не належить до інших форм буття, в тому числі до психічних, індивідуальних аспектів людського існування.

Виникає буття соціальне в результаті різноманітних взаємодій індивідів. Основу взаємодії індивідів складає соціальна дія. Категорія вищого порядку - соціальні відносини, тобто стійкий зв'язок взаємо орієнтированих соціальних дій. Так, прикладами соціальних відносин можуть бути боротьба, ворожість, любов, конкуренція, обмін тощо. Саме в системі соціальних відносин реалізується соціальне буття індивіда.

Системоутворюючим фактором сучасного суспільства багато філософів вважають інформацію - нову соціальну реальність, де виробництво уже не розглядається як таке, що визначає суспільний устрій, і разом з тим змінюється концепція буття індивіда у суспільстві.

Людина в межах нової суспільної якості уже не розглядається, як, насамперед, людина економічна, діяльність якої і в соціальній сфері визначається вигодою, користю, інтересом. Виникає нова раціоналість, нові мотиваційні механізми, нові пост матеріалістичні цінності, що не визначаються у системі виробництва і утилітаристської етики.

Таким чином, соціальне буття - складене, якісне, специфічне явище, що є органічною єдністю окремої людини і буття суспільства.

Буття ідеального (духовного) складається із суб'єктивного (ідеального), об'єктивного (загального) і об'єктивного (сукупності завершених створінь духу) духовного. Що ж розуміють під ідеальним? Ідеальне - філософське поняття, що означає якийсь нематеріальний початок. Ідеальне представлене у формах свідомості людини, діяльності, культури. Суб'єктивне (ідеальне) буття притаманне окремій людині і є результат соціалізації, внутрішньої духовної діяльності, що не припиняється до кінця життя.

До суб'єктивного буття належать: свідомість індивіда з усією її різноманітністю швидкоплинних вражень, почуттів, переживань, думок, ідей, переконань, знання та ін.

Об'єктивне ідеальне органічно пов'язане із суб'єктивним, воно втілене у сукупності завершених творінь свідомості людини. Об'єктивне ідеальне наявне в усіх речах і процесах „другої природи”, в тому числі й утилітарного призначення, зафіксоване у визначеному рівні розвитку виробництва, техніки, культури, науки.

Осягнення людиною буттєвих форм здійснюється з позицій єдності світу, органічного взаємозв'язку всіх форм буття.

Нова наука, що виникла на порозі третього тисячоліття, зорієнтована на діалог людини з світом. Вона не нав'язує нам одну-єдину модель розуміння дійсності, одну-єдину модель буття, одну-єдину істину. Така наука здатна набути також нової людської властивості, схиляючи до діалогу людини з людиною, мета якого - забезпечити передумови виживання людства загалом.

Висновки.

Проблему буття, на мій погляд, можна вважати вічним питанням філософської науки, яка прагне осягнути характер існуючого, спосіб цього існування, його форми, внутрішню структуру цих форм. Незалежно від того, як розуміють справжнє буття, філософія виокремлює і співвідносить розмаїття його форм, категорій та структур. Вона намагається осягнути нескінченність і вічність буття.

Список використаної літератури.

1. Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. - М.: изд-во МГУ, 1986.

2. Трубников Н.Н. Время человеческого бытия. - М.: Наука, 1987.

3. Хайдеггер М. Время и бытие /пер. с нем. - М.: Мысль,1993.

4. Філософія: Підручник для вищої школи /за ред. В.Г.Кременя і М.І.Горлача. - 3-є вид., перероб. та доп. - Харків:”Прапор”,2004. - с.278-288.

5. ФІЛОСОФІЯ: Підручник для вищої школи. - К.:Либідь, 2001.- 406 с.