Дипломная работа: Особливості ефективності використання основних фондів на підприємствах України: особливості та проблематика

Дипломная работа: Особливості ефективності використання основних фондів на підприємствах України: особливості та проблематика

Особливост ефективності використання основних фондів на підприємствах України: особливост та проблематика

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………………………….…… 3

1. Сутність основних виробничих фондів…………………………………..... 7

1.1. Основні етапи формування системи управління операційними оборотними активами…………………………………………………………… 7

1.2. Економічна сутність основних фондів……………………………….…. 11

1.3. Класифікація та структура основних фондів…………………………... 12

1.4. Методи оцінки основних фондів………………………………………... 20

1.5. Знос і амортизація основних фондів………………………………......... 25

2. Ефективність використання основних засобів на ТОВ "Агропромислова компанія"……………………………………………………………………….. 33

2.1. Техніко-економічна характеристика підприємства……………………. 33

2.2. Основні виробничі фонди ТОВ "Агропромислова компанія" 36

2.3. Аналіз ефективності використання основних фондів на підприємстві.. 37

3. Шляхи поліпшення використання основних фондів…………………….. 40

3.1. Шляхи відтворення використання основних фондів…………………… 40

3.2. Шляхи поліпшення використання основних фондів…………...……… 44

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..… 46

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….. 47

ВСТУП

Процес функціонування будь-якого господарюючого суб’єкта як на мікро- , так і на макроекономічному рівн не можна уявити без використання основних засобів. Навіть, починаючи з першого етапу життєвого циклу, створення, підприємства головним управлінським завданням поста питання відносно того, де саме буде розміщено фірму (земельна ділянка), яку необхідно звести будівлю, яке устаткування придбати тощо.

На перший погляд може здатися, що основні засоби використовуються насамперед на підприємствах, які займаються виробництвом товарів, а для тих, що надають послуги, засоби праці не є такими важливими. Але це не так, адже основні фонди - це не лише верстати та споруди. До них відносять всю електронно-обчислювальну техніку, без якої зараз не можна уявити роботу будь-якого підприємства, і невиробничі основні фонди, які дуже часто не відносять до основних засобів. При виготовленні продукції обов’язковою умовою є залучення необхідних виробничих фондів та ефективне використання з метою забезпечення максимальної їх віддачі, тобто обсягу виготовлених товарів чи наданих послуг на одиницю вартості основних засобів. Отже, головна проблема в процесі експлуатації останніх полягає в розробці тако системи управління ними, яка б дозволила підвищити ефективність використання основних засобів у виробництві. Це завдання є досить складними, але його вирішення створить умови для динамічного розвитку підприємства і народного господарства в цілому.

На сьогодні залишаються важливими здобутки всіх дослідників проблеми ефективного використання основних засобів, але на даному етапі економічного розвитку необхідно враховувати ще один важливий аспект, пов’язаний зі становленням ринкових відносин. Роль та потреба підвищення ефективності використання основних засобів в народному господарстві не зменшилася, а навіть зросла, перейшовши в розряд питань стратегічної важливості.

Для розробки ефективно політики управління основними фондами доцільним є врахування та оцінка здобутків всіх вчених-дослідників цієї проблеми, що дасть змогу на основі критичного аналізу прийняти правильне та найбільш оптимальне рішення. А тому метою курсової роботи з’ясування теоретико-методичні аспектів використання основних засобів і розроблення напрямків управлінських рішень щодо підвищення ефективності експлуатації основних фондів.

Отже, основні засоби однією з головних ланок в ланцюжку виробничо-господарської діяльності підприємства. Саме тому ефективне їх використання забезпечить покращення економічних показників функціонування як окремих галузей, так і народного господарства в цілому.
Необхідно зазначити, що поняття “основні засоби” розглядати як окрему категорію почали лише на сучасному етапі економічного розвитку. В історично найперших працях економістів взагалі розглядалася лише категорія капіталу, до якої як одну із складових включали основні засоби.
Фізіократи (Кене Ф., Тюрго А.) взагалі вважали, що єдиною формою продуктивного капіталу капітал, задіяний лише в сільському господарстві. Величезний внесок у трактування сутності даної категорії вніс фундатор економічної науки А. Сміт, який відносив до продуктивного капіталу також і той, що був задіяний у сфері матеріального виробництва. Але найголовнішим було те, що він вперше поділив капітал на основний і оборотний. До основного капіталу він відносив машини і різні знаряддя праці, промислові і торгівельн будівлі, склади, будівлі на фермах, “поліпшення землі” (розчищення, осушення, внесення добрив), “людський капітал” – капіталізована цінність “придбаних і корисних здібностей усіх жителів, або членів суспільства”. Так, для Д. Рікардо домінуючою ознакою основного капіталу є його довговічність, міцність, повільна зношуваність. Крім того, дану категорію він розглядає як частину багатства країни, яка використовується у виробництві, приводить у рух працю. Цікавим є трактування капіталу Марксом. Він розглядає цю категорію як засіб експлуатації робітника. Що ж стосується основного капіталу, то його він відносить до постійного, який в свою чергу, розглядає як вартість засобів виробництва.

Проаналізувавши особливост трактування даної категорії кожним з дослідників, ми дійшли висновку, що до головних ознак основних засобів відносять тривалість їхнього використання та властивість часткового перенесення вартості на готову продукцію. Такі критерії є обов’язковими в українському підході до тлумачення основного капіталу, що обумовлено вимогами Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Враховуючи історичний аспект визначення сутності категорії “основні засоби” (як складової капіталу), доцільно розпочати дослідження особливостей використання останніх з руху капіталу в цілому. Використання функціонуючого капіталу обумовлене його постійним рухом як в межах діяльності окремих суб’єктів господарювання, так і в економічній системі країни в цілому, що супроводжується зміною його форм, тобто визначає процес обороту капіталу.

А тому дана робота спрямована на підвищення ефективності використання основних засобів у товаристві з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія", яке об’єктом дослідження, його забезпеченість необхідними основними засобами, їх раціональним використанням.

Актуальність теми даної курсової роботи полягає в тому, що в нашій країні на підприємствах використовуються основні засоби ще виробництва радянських часів. Нової техніки багато господарств не в змозі придбати в зв’язку з тим, що велика ціна на об’єкти основних засобів. А це призводить до того, що продукція підприємства набуває високої собівартості.

Предметом дослідження основні засоби, які сприяє збільшенню обсягів виробництва продукції, зниженню собівартості та зростанню прибутку, аналізі ефективності використання основних фондів виробничих потужностей підприємства.

Основна мета дано роботи полягає у дослідженні ефективності використання основних фондів на підприємстві.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

- розглянути економічну сутність основних фондів підприємства;

- дослідити особливост діяльності діючого підприємства;

- проаналізувати ефективність використання основних фондів підприємства.

У реалізації цілей стратегічного плану підприємства особлива роль належить плану технічного і організаційного розвитку плану підвищення ефективності виробництва.

Завдання курсової роботи – це вивчення та аналіз стану забезпечення підприємства основними засобами, їх склад та структура, методи оцінки, порядок нарахування амортизації на підприємстві з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія", визначити шляхи покращення ефективності виробництва.

1. Сутність основних виробничих фондів.

1.1. Основні етапи формування системи управління операційними оборотними активами.

Активи підприємства потребують постійного управління. Це управління здійснюється в різноманітних формах і різних функціональних підрозділах підприємства. Різноманітність видів та елементів оборотних активів підприємства визначає необхідність їх попередньої класифікації з метою забезпечення цілеспрямованого управління ними (таблиця 1).

Таблиця 1

№ з/п	Види ознак	Групи оборотних активів
1	За функціональними видами	1. Основні засоби. 2. Нематеріальні активи. 3. Незавершені капітальні вкладення. 4. Устаткування, призначене для монтажу. 5. Довгострокові фінансові вкладення. 6. Інші види оборотних активів
2	За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства	1. Операційні оборотні активи. 2. Інвестиційні оборотні активи. 3. Невиробничі оборотні активи
3	За характером володіння	1. Власні оборотні активи. 2. Орендовані оборотні активи
4	За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями страхування	1. Рухомі оборотні активи. 2. Нерухомі оборотні активи

Система управління операційними оборотними активами – це частина фінансової стратегії підприємства, суть якої полягає у фінансовому забезпеченні своєчасного їх оновлення і високо ефективності використання.
Дана система управління формується на базі таких основних етапів:

- аналіз операційних оборотних активів підприємства в майбутньому періоді;

- оптимізація загального обсягу і складу операційних оборотних активів підприємства;

- забезпечення своєчасного відновлення операційних оборотних активів підприємства;

- формування принципів оптимізація структури джерел фінансування операційних оборотних активів підприємства.

1. Аналіз операційних оборотних активів підприємства в майбутньому періоді.

Даний аналіз проводиться з метою вивчення динаміки загального їх обсягу і складу, ступеня придатності, інтенсивност оновлення та ефективності використання. На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу операційних оборотних активів підприємства – темпи їх росту порівняно з темпами росту обсягу виробництва і реалізації продукції, обсягу операційних оборотних активів, загальної суми оборотних активів. У процесі цього аналізу вивчається зміна коефіцієнта участі операційних оборотних активів у загальній сумі операційних активів підприємства. Розрахунок цього коефіцієнта здійснюється за формулою:

, де

КУОВА – коефіцієнт участі оборотних активів у загальній сумі операційних активів підприємства;

ОВА – середня вартість операційних оборотних активів підприємства в аналізованому періоді;

ОА – середня сума оборотних активів підприємства в аналізованому періоді.

На другому етапі аналізу вивчається склад операційних оборотних активів підприємства і динаміка їх структури. У процесі цього вивчення розглядається співвідношення основних засобів і нематеріальних активів, що використовуються в операційному процесі підприємства; у складі основних засобів аналізується питома вага рухомих і нерухомих їх видів, які у виробничій діяльності характеризують, відповідно, активну і пасивну їх частини; у складі нематеріальних активів розглядаються окремі їх види.

На третьому етап аналізу оцінюється стан оборотних активів за ступенем їх зношеності (амортизації). У процесі такої оцінки використовуються наступні основні показники:

1. Коефіцієнт зносу основних засобів розраховується за такою формулою:

, де

КЗоз – коефіцієнт зносу основних засобів;

Зоз – сума зносу основних засобів підприємства на визначену дату;

ПВоз – початкова вартість основних засобів на визначену дату.

2. Коефіцієнт придатност основних засобів. Для його розрахунку використовується така формула:

, де

КПоз – коефіцієнт придатності основних засобів;

ЗВоз – залишкова вартість основних засобів підприємства на визначену дату;

ПВоз – початкова вартість основних засобів підприємства на визначену дату.

На четвертому етап аналізу визначається термін обороту операційних оборотних активів. Він розраховується за такою формулою:

, де

ПОова – термін обороту операційних оборотних активів, років;

ОВАпв – середньорічна сума усіх операційних оборотних активів, що використовуються підприємством за початковою вартістю;

Зова – середньорічна сума зносу усіх операційних оборотних активів, що використовуються підприємством.

На п’ятому етапі аналізу вивчається інтенсивність відновлення операційних оборотних активів у попередньому періоді. У процесі вивчення використовуються такі основні показники:

1. Коефіцієнт вибуття операційних оборотних активів характеризує частину операційних оборотних активів, що вибувають, у загальній їх сумі і розраховується за формулою:

, де

КВова – коефіцієнт вибуття операційних оборотних активів;

ОВАв – вартість операційних оборотних активів, що вибули у звітному періоді;

ОВАн – вартість операційних оборотних активів на початок звітного періоду.

2. Коефіцієнт вводу в дію нових операційних оборотних активів характеризує частину нововведених операційних оборотних активів у загальній їх сумі і розраховується за формулою:

, де

КВДова – коефіцієнт вводу в дію нових операційних оборотних активів;

ОВАвд – вартість нововведених операційних оборотних активів у звітному періоді;

ОВАк – вартість операційних оборотних активів на кінець звітного періоду.

3. Коефіцієнт відновлення операційних оборотних активів характеризує приріст нових операційних оборотних активів у загальній їх сумі і розраховується за формулою:

, де

КВова – коефіцієнт відновлення операційних оборотних активів;

ОВАвд – вартість нововведених операційних оборотних активів у звітному періоді;

OBAв – вартість операційних оборотних активів, що вибули у звітному періоді;

ОВАк – вартість операційних оборотних активів на кінець звітного періоду.

4. Швидкість відновлення операційних оборотних активів характеризує середній період часу повного відновлення операційних оборотних активів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

, де

ШВова – швидкість відновлення операційних оборотних активів, років;

КВДова – коефіцієнт вводу в дію операційних оборотних активів у звітному році (або в середньому за останн роки).

Зазначені показники розраховуються в процесі аналізу не тільки за операційними оборотними активами у цілому, але й у розрізі їх видів – основних засобів і нематеріальних активів. На шостому етапі аналізу оцінюється рівень ефективності використання операційних оборотних активів у звітному періоді. У процесі цієї оцінки використовуються такі основн показники:

1. Коефіцієнт виробничо віддачі операційних оборотних активів характеризує об’єм реалізації продукції (або обсяг її виробництва) у розрахунку на одиницю операційних оборотних активів. Розрахунок даного показника здійснюється за такою формулою:

, де

КВВова – коефіцієнт виробничої віддачі операційних оборотних активів;

ОР – обсяг реалізац продукції (або обсяг її виробництва) у звітному періоді;

ОВА – середня вартість операційних оборотних активів у звітному періоді.

2. Коефіцієнт виробничо мності операційних оборотних активів характеризує середню вартість операційних оборотних активів, що припадає на одиницю обсягу реалізації продукції (обсягу виробництва). При розрахунку цього показника використовується така формула:

, де

КВЄова – коефіцієнт виробничої ємності операційних оборотних активів;

ОВА – середня вартість операційних активів підприємства у звітному періоді;

ОР – обсяг реалізац продукції (або обсяг її виробництва) у звітному періоді.

1.2. Економічна сутність основних фондів

Будь-який процес прац включає два основних компонент: засоби виробництва, які у свою чергу діляться на предмет праці і засоби праці, робоча сила. Засоби праці в економіці прийнято називати основними засобами або основними фондами підприємства.

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби труда, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування т.п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будинки, спорудження, електромережі, трубопроводи й ін.), служать для збереження і переміщення предметів труда.

Крім основних виробничих фондів до складу основних фондів входять і основні невиробничі фонди, до яких відносять такі об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі садки, школи, лікарн й інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового призначення). Вони перебувають у віданні підприємств (вони не безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва). Тут ми розглядаємо тільки основні виробничі фонди.

Основні виробнич фонди - це засоби праці, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношування, поступово, по частинах, у міру використовування МСБО 16 –Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку "Основн засоби".

Не дивлячись на те, невиробничі основні засоби не роблять безпосереднього впливу на об'єм виробництва, зростання продуктивності праці, постійне збільшення цих засобів нерозривно пов'язано з поліпшенням добробуту працівників підприємства і підвищенням матеріального і культурного рівня їх життя, що кінець кінцем позначається на результатах діяльності підприємства.

Основні виробнич засоби (фонди) - матеріально-технічна база суспільного виробництва. Від їх об'єму залежать виробнича потужність підприємства і значною мірою рівень технічного озброєння праці. Накопичення основних засобів і підвищення технічної озброєнності праці збагатили процес праці, додають праці творчий характер, підвищують культурно-технічний рівень суспільства.

1.3. Класифікація та структура основних фондів.

За функціональними ознаками оборотні активи у сучасній практиці підрозділяються на такі групи:

а) основні засоби характеризують сукупність матеріальних активів підприємства у формі засобів праці, що багаторазово беруть участь у виробничому процесі та переносять на продукцію свою вартість частинами;

б) нематеріальні активи характеризують оборотні активи підприємства, що не мають матеріальної форми, але забезпечують здійснення всіх основних видів його господарської діяльності;

в) незавершені капітальн вкладення характеризують обсяг фактично здійснених витрат на будівництво і монтаж окремих видів основних засобів із початку цього будівництва до його завершення;

г) устаткування, призначене для монтажу, характеризує ті види устаткування, придбаного підприємством, що призначен для установки в будівлях і спорудах шляхом їх монтажу (складання, прикріплення до фундаментів або опор тощо), а також контрольно-вимірювальну апаратуру й інші прилади, що монтуються в складі устаткування;

д) довгострокові фінансов вкладення характеризують усі придбані підприємством фінансові інструменти інвестування з терміном використання більше одного року незалежно від розміру їх вартості.

2. За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства виділяють такі групи оборотних активів:

а) операційні оборотн активи характеризують групу довгострокових активів підприємства (основних засобів, нематеріальних активів), які безпосередньо використовуються у процесі здійснення його виробничо-комерційної діяльності. Дана група активів відіграє головну роль у загальному складі оборотних активів підприємства;

б) інвестиційні оборотн активи характеризують групу довгострокових активів підприємства, сформовану в процес здійснення ними реального і фінансового інвестування: незавершені капітальні вкладення, устаткування, призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення;

в) невиробничі оборотн активи характеризують групу об’єктів соціально-побутового призначення, сформованих для обслуговування працівників даного підприємства і знаходяться в його володінні: спортивні споруди, оздоровчі комплекси, дошкільні дитячі заклади тощо.

3. За характером володіння оборотні активи підприємства підрозділяються на такі групи:

а) власні оборотн активи, до яких належать довгострокові активи підприємства, що належать йому на правах власності та володіння, відображені в складі його балансу;

б) орендовані оборотн активи характеризують групу активів, яку підприємство використовує відповідно до договору оренди (лізингу), що узгоджений із їх власником.

4. За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями страхування виділяють такі групи оборотних активів:

а) рухомі оборотн активи характеризують групу довгострокових майнових цінностей підприємства, що у процесі застави можуть бути вилучені з його володіння з метою забезпечення кредиту (машини й устаткування, транспортні засоби, довгострокові фондові інструменти тощо);

б) нерухомі оборотн активи, до яких належить група довгострокових майнових цінностей підприємства, що не можуть бути вилучені з його володіння в процесі застави, що забезпечує кредит: земельні ділянки, будівлі, споруди тощо.

Відповідно до ц класифікації диференціюються форми і методи фінансового управління оборотними активами підприємства в процесі здійснення різноманітних фінансових операцій. Особливост управління операційними оборотними активами значною мірою визначаються специфікою циклу їх вартісного кругообігу. Оборотні операційні активи в процесі повного циклу вартісного кругообігу проходять три основні стадії:
· вартість зносу оборотних активів, що переноситься на продукцію;

· накопичена сума амортизації, що інвестується у оборотні активи;

· первісна вартість оборотних активів.

На першій стадії сформован підприємством оборотні операційні активи у процесі використання і зносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію. Даний процес здійснюється протягом багатьох операційних циклів і продовжується до повного зносу окремих видів оборотних операційних активів. На другій стадії в процесі реалізації продукції знос оборотних операційних активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційного фонду. На третій стад засоби амортизаційного фонду, як частина власних фінансових ресурсів підприємства, направляються на відновлення діючих (поточний і капітальний ремонт) або придбання аналогічних нових видів (інвестиції) оборотних операційних активів. Період часу, протягом якого відбувається повний цикл кругообігу вартості конкретних видів операційних оборотних активів характеризує термін їх служби. Він розраховується за такою формулою:
, де

ТО – термін часу повного обороту (строк служби) конкретних видів операційних оборотних активів, роки;

На – річна норма амортизац відповідного виду активів, %.

З урахуванням особливостей циклу вартісного кругообігу оборотних активів формується процес управління даними видами довгострокових активів підприємства.

По діючій видовій класифікації основні виробничі засоби діляться на наступні групи:

1. Земельні ділянки на яких ведеться облік земельних ділянок.

2. Капітальні витрати на поліпшення земель, де ведеться облік капітальних вкладень у поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи).

3. Будинки і споруди, де ведеться облік наявності та руху будинків, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв, а також житлових будівель.

Будівлі, в яких відбуваються процеси основних, допоміжних і підсобних виробництв; адміністративні будівлі; господарськ будови. У вартість цих об'єктів окрім вартості будівельної частини включається вартість систем опалювання, водопроводу, електроарматури, вентиляційних пристроїв н.

Споруди – інженерно - будівельні об'єкти, які необхідні для здійснення процесу виробництва: дороги, естакади, тунелі, мости і ін.

Передавальні пристро - водопровідна і електрична сіть; тепломережа, газові сіті, проводи, тобто об'єкти, що здійснюють передачу різних видів енергії з машин-двигунів до робочих машин.

4. Машини і устаткування:

- силові машини устаткування, включаючи всі види енергетичних агрегатів і двигунів;

- робочі машини устаткування, які безпосередньо впливають на предмет

праці або його переміщення в процесі створення продукції;

- вимірювальні і регулююч прилади і пристрої та лабораторне устаткування, призначене для вимірювань, регулювання виробничих процесів, проведення випробувань і досліджень;

- обчислювальна техніка: електронно-обчислювальні, управляючі аналогові машини, а також машини і пристрої, вживані для управління виробництвом і

технологічними процесами;

- устаткування, як не віднесені до перерахованих підгруп.

5. Транспортні засоби - що належить підприємствам, пересувний склад залізниць, водний і автомобільний транспорт, а також внутрішньо заводські транспортні засоби: автокари, вагонетки, візки і ін.

6. Інструменти, прилади та інвентар, що служать більше року і що коштують

більш однієї тисяч гривень за штуку. Інструменти і інвентар, що служать менше року або що коштують дешевше за одну тисячу гривень за штуку, відносяться до оборотних коштів як МШП. Виробничий інвентар і обладнання, призначені для зберігання матеріалів, інструментів полегшення праці, - верстаки, стелажі, столи, контейнери і ін. Господарський інвентар - предмети конторського і господарського призначення (меблі, шафи, розмножувальн апарати, предмети, що не згоряють протипожежного призначення і ін.).

7. Робоча та продуктивна худоба.

8. Багаторічні насадження.

9. Інші основні засоби відповідно до МСБО 16 - Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку "Основн засоби".

Співвідношення окремих груп основних засобів в їх загальному об'ємі представляє видову (виробничу) структуру основних засобів.

Основні виробнич засоби прийнято ділити на дві частини: активну і пасивну частину. До активної частини основних засобів відносять ті засоби, які беруть безпосередню участь у виробничому процесі (машини і устаткування). До пасивної ж частини основних засобів відносять ті засоби, які забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу. В середньому по виробництву активна частина основних засобів складає 60%, а пасивна частина –40% від всього складу основних засобів.

Найважливішими чинниками, які впливають на структуру основних виробничих засобів є: характер продукції, що випускається, об'єм випуску продукції, рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперації, кліматичні і географічні умови розташування підприємств.

Основні засоби прийнято також класифікувати по наступних ознаках ПСБО № 7 - Наказ Мінфіну "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" від 27.05.2000 р. № 92.:

1.По приналежності:

- власні засоби (що знаходяться на балансі підприємства);

- орендовані (тимчасове використовування за платню, лізинг основних засобів);

2. По характеру участ в процесі виробництва:

- діючі;

- що знаходяться в запасі або консервації;

3. За тривалістю експлуатац виділяють наступні вікові групи:

- до 5 років;

- 6-11 років;

- 11-20 років;

- понад 20 років.

Вікова структура, зокрема використовується для планування і відновлення, тобто для відтворювання основних засобів.

4. По технічній придатності:

- придатне устаткування;

- устаткування, що вимагає капітального ремонту;

- устаткування, яке потрібно списати.

Отже, підведемо невеликий висновок. Основні засоби підприємства є засобами праці, які беруть участь у виробництві, не втрачаючи своєї первинної форми, і переносять свою вартість на готову продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань. Основні засоби діляться на виробничі і невиробничі, на активну і пасивну частини.

Для того, щоб оцінити ефективність використовування основних засобів підприємства, необхідно підрахувати так звані показники використовування основних засобів. Ці показники адекватно відображають ступінь використовування основних засобів. Але, для того, щоб оцінити використовування основних засобів, окрім розрахунку показників, необхідно ретельно проаналізувати ці показники і виявити ті чинники, які вплинули на їх значення.

Користуючись групуванням, можна визначити виробничу структуру основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальної їхньо вартості по підприємству, галузі в цілому.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший відрізок часу дають можливість характеризувати технічний рівень й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну вартісну одиницю основних фондів.

Розходження виробничо структури основних фондів у різних галузях є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільше висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах із високим рівнем технічної оснащеност електроозброєності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизован широко використовуються хімічні методи обробки.

На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на її впливає також капітальне будівництво. Домагаючись зниження вартост будівництва. наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальної їхньої вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.

Все це говорить про те, що бізнес і суспільство зацікавлене в підвищенні частки машин і устаткування - найбільше активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу .

Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можливо завдяки більш раціональному розміщенню устаткування усередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виносу з виробничих майданів невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.

Структуру виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічно бази виробництва.

 

1.4. Методи оцінки основних фондів

У практиці обліку планування відтворення основних фондів використовуються як грошові, так і натуральн показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність певних засобів труда.

Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхні динаміки, планування розширеного відтворення, установлення зносу, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельност підприємств, а також для здійснення господарського розрахунку.

У зв'язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва, їхнім поступовим зношуванням, а також з зміною за цей період умов відтворення існує декілька видів грошової оцінки основних фондів:

1) по повній початковій вартості;

2) по початковій вартост за відрахуванням зносу;

3) по повній відбудовній вартості;

4) по відбудовній вартості з обліком зносу.

Повна початкова вартість являє собою фактичну вартість по цінах придбання (включаючи витрати на доставку монтаж) або будівництва основних фондів.

Початкова вартість за відрахуванням зносу виражає вартість основних фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше повної початкової вартості на величину зносу основних фондів називається залишковою вартістю.

Ці два види грошово оцінки утрудняють порівнянність даних про динаміку основних фондів, тому що ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й основні фонди, придбані (побудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.

Порівнянність створених у різні роки однакових елементів основних фондів досягається завдяки їхній оцінц по відбудовній вартості. Повна відбудовна вартість - це вартість відтворення основних фондів у нових виробничих умовах (даного року).         Метод оцінки по відбудовній вартості не враховує ступінь зношеності основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів по відбудовній вартості з обліком зносу. Відбудовна вартість з урахуванням зносу показує частину відбудовної вартості основних фондів, ще не перенесену на продукт. Оцінка основних фондів по відбудовній вартості - складний, трудомісткий процес, що потребує значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів здійснюється періодично.

Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів труда. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей, установити завдання шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування т.д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично здійснюються в підприємствах.

За допомогою натуральних грошових показників здійснюються необхідні групування різноманітних елементів основних фондів. У цих групуваннях окремі елементи основних фондів виділяються в щодо однорідні групи відповідно до їхнього призначення у виробничому процесі.

Отже, оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов хнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні виробнич фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних виробничих фондів за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місц використання.

Відновлена вартість основних фондів – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних виробничих фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних виробничих фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних виробничих фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.

Повна (первісна й відновлена) вартість основних виробничих фондів – це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість основних виробничих фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних виробничих фондів. Залишкова вартість основних виробничих фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідац спрацьованих основних виробничих фондів.

Балансова вартість групи основних виробничих фондів підприємства на початок розрахункового року (БВоф) обчислюється за формулою:

БВоф = БВо + Вновф + Вкр + Врек – Вв - АВо, де

БВо – балансова вартість групи основних виробничих фондів на початок року, що передував звітному;

Вновф – витрати на придбання нових основних виробничих фондів;

Вкр – вартість здійснення капітального ремонту основних виробничих фондів;

Врек – витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

Вв – вартість виведених з експлуатації основних виробничих фондів протягом року, що передував звітному;

АВо – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Для визначення первісно (балансової) вартості основних виробничих фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних виробничих фондів у звітному році.

Показники використання основних виробничих фондів здебільшого поділяються на дві великі групи:

- натуральні;

- вартісні.

Інколи додатково виокремлюють ще одну групу показників – умовно-натуральних.

До натуральних показників належить показник продуктивності за одиницю часу роботи устаткування, машин чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт./год.; км/год.; т/год. тощо). Вона заноситься у технічний паспорт основного фонду. Проте натуральні показники використання основних виробничих фондів не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних виробничих фондів різних видів. Тому на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники. Їх сутність зводиться до того, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі розраховуються індекси зведення, з урахуванням яких вивчається продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях.

Натуральні й умовно-натуральн показники використання основних виробничих фондів обчислюються стосовно активно х частини. Але визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо – майже неможливо. Тому для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовуються вартісні показники.

Вартісні показники можна поділити на три основні групи:

1. Показники, як характеризують технічний стан основних виробничих фондів;

2. Показники, як характеризують технічне оснащення підприємства;

3. Показники, як характеризують ефективність використання основних виробничих фондів підприємства.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних виробничих фондів, охоплю два блоки: перший – показники ефективності і відтворення окремих видів і всієї сукупност засобів праці; другий – показники рівня використання основних виробничих фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

1.5. Знос і амортизація основних фондів

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, поступово зношуються. Фізичний знос основних фондів наступає як у результаті їхнього використання в процесі виробництва, так і в період хньої бездіяльності. Непрацюючі основні фонди зношуються, якщо піддаються впливу природних процесів (атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються в будівл металів і інших матеріалів, із яких виготовлені основні фонди). У результаті такого зносу суспільству завдаються великі збитки. Що стосується діючих основних фондів, то їхній фізичний знос залежить від ряду факторів, у тому числі від якості основних фондів (матеріалів, із яких вони виготовлені, від технічної досконалості конструкцій, від якості будівництва і монтажу), від ступеня навантаження (кількість змін і часів роботи в добу, тривалість роботи в році, інтенсивність використання в кожну одиницю робочого часу), від особливостей технологічного процесу і ступеня захисту основних фондів від впливу зовнішніх умов, у тому числі агресивних серед (температура, вологість н.), від якості відходу (своєчасність чищення, змащення, фарбування, регулярність якість ремонту), від кваліфікації робітників і їхнього відношення до основних фондів.

Основні фонди, зазнаючи в процесі виробництва фізичному зносу, щорічно втрачають частину своєї вартості, рівну тій її величині, що перенесена на виготовлену протягом цього року продукцію. Наприклад, при терміну служби машини вісім років після другого року її експлуатац величина зносу складе 25%.

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, піддаються не тільки фізичному, але і моральному зносу. Моральний знос має дві форми. Перша форма морального зносу полягає в тому, що з упровадженням нових машин, з удосконаленням техніки, технології, організації виробництва праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при зберіганні їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно знижується. Те ж відноситься і до будинків, вартість яких у результаті індустріалізації будівництва знижується. Отже, ця форма морального зносу виражає зменшення вартості машин або устаткування внаслідок здешевлення їхній відтворення. У відповідності зі зниженням вартості виробництва машин, устаткування й інших елементів основних фондів переглядаються відповідно і ціна на них.

Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин. Їхнє застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці, зменшити витрату експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія, мастильн матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів, знизити витрати на виробництво одиниці продукції і забезпечити більш високу якість обробки. Таким чином, друга форма морального зносу має місце тоді, коли машина технічно застаріла і заміняється більш досконалої. У цьому випадку суспільство, застосовуючи постарілу техніку, витрача більше робочого часу на виробництво того самого кількості продукції.

Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення ряду господарсько-організаційних заходів. Насамперед машини і механізми повинні використовуватися з максимальним навантаженням, щоб прискорити віддачу їхнього корисного ефекту до наступу моменту старіння. От чому так важливо скорочувати терміни будівництва нових об'єктів і терміни експлуатації машин і устаткування, домагатися, щоб випущені машини не затримувалися на складах або в монтажі.

Відомо, що під час експлуатації основних фондів наступає період, коли їх необхідно ремонтувати, удосконалити або заміняти новими. Для ремонту старої або покупки нової машини потрібні кошти. Вони створюються і накопичуються при експлуатації машини, тому що в процесі прац частина вартості її переноситься на знову створений продукт. Зазначена частина вартост машини включається у витрати на виробництво продукції у виді амортизації.

Знос і амортизація не є тотожними поняттями. Амортизація в грошовій формі виражає знос основних фондів. Вона може не збігатися з розміром зносу в окремі проміжки року, тому що основн фонди зношуються нерівномірно, а амортизація начисляється рівними частками протягом року. Амортизація - це планове погашення вартості основних фондів (у міру їхнього зносу) шляхом її перенесення на виготовлену продукцію. Вона виконує такі основн задачі:

1) дозволяє визначити сукупні суспільні витрати виробництва;

2) характеризує в узагальненій формі ступінь зносу основних фондів, що необхідно для планування процесу хній відтворення;

3) створює грошовий фонд для заміни засобів праці, що зносилися, і їхнього капітального ремонту.

Звідси очевидно, що амортизація спрямована як у минуле (завдяки їй обчислюється собівартість продукц ступінь зносу основних фондів), так і в майбутнє (створює фонд відшкодування). Перша її сторона розрахункова, пасивна, а друга - активна, що впливає на процес відтворення технічної бази. Тому однієї з задач є розробка і поступове введення нових, більш коротких термінів амортизації виробничого устаткування з обмеженням обсягів малоефективного капітального ремонту і збільшенням частки амортизаційних відрахувань, що виділяються на заміну зношеного і морально застарілого обладнання.

Величина вартості, що включається за допомогою амортизації у витрати виробництва, являють собою амортизаційн відрахування. Амортизаційні відрахування провадяться на основі норм амортизації, що встановлюються по кожному виду основних фондів. Визначаються вони шляхом віднесення суми річних амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів і виражаються у відсотках. Розмір амортизаційних відрахувань за рік залежить від початкової вартост основних фондів у момент їхній придбання, терміна гаданої служби, витрат на капітальн ремонти за весь амортизаційний період, а також від залишкової (ліквідаційної) вартост даних основних фондів.

По таких видах основних фондів, як будинки, споруди і передатні пристрої, що мають тривалий термін служби, норми амортизації значно нижче, чим, наприклад, на машини й устаткування, транспортн засоби, що є більш активною частиною основних фондів. Результати роботи підприємств показують, що багато хто з них, використовуючи засоби фонду розвитку виробництва, серед яких амортизаційні відрахування дуже значні, заміняють застаріле обладнання, упроваджують нову техніку удосконалюють організацію виробництва і праці, домагаючись значних успіхи в підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості і поліпшенн якості продукції і рентабельності виробництва.

Кожне підприємство відповідно до ПБО 7 «Основні засоби» самостійно встановлює вартісну межу, за якою обліковує активи або у складі основних засобів, або у складі інших необоротних матеріальних активів. Встановлюючи вартісну межу підприємства повинні враховувати критерій суттєвост принцип приваблювання суті над формою.

ПБО 7 «Основні засоби» передбачає використання шести методів нарахування амортизації. До них належать:

-           метод прямолінійного списання;

-           метод зменшення залишкової вартості;

-           метод прискореного зменшення залишкової вартості;

-           кумулятивний метод;

-           виробничий метод;

-           метод передбачений податковим законодавством.

Пунктом 28 ПБО 7 встановлено, що метод нарахування амортизації обирається самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання. Відмінність методів амортизац полягає в різному рівні нарахованих амортизаційних відрахувань, а також у способ х розподілу. Залежно від виду основних засобів, умов експлуатації, морального зносу, підприємством на власний розсуд застосовує найбільш найбільш економічно доцільний метод нарахування амортизації. Наприклад, метод прямолінійного списання характерний рівномірним розподілом вартості основних засобів протягом усього періоду експлуатації. Вказаний метод доцільно застосовувати для пасивної частини основних засобів, таких, як будівлі, споруди тощо.

Застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості найбільш економічно виправдане, стосовно активної частини основних засобів, зокрема машин, механізмів, виробничого обладнання тощо. При використанні цього методу амортизаційні відрахування з роками експлуатац поступово знижуються. В результаті цього значна частина вартості об’єктів основних засобів буде про амортизована в перші роки інтенсивної експлуатації об’єктів. Те саме можна сказати і про кумулятивний метод нарахування амортизації.

Метод зменшення залишково вартості характерний тим же: з часом амортизаційні відрахування мають тенденцію до зменшення. Його відмінність від попереднього методу полягає в тому, що в перш роки експлуатації відшкодовується переважна частина вартості об’єкта основних засобів. Тому цей метод може бути застосовано до тих основних засобів, які швидко морально застарівають внаслідок морального зносу, спричиненого науково-технічним прогресом, - комп’ютери, принтери, ксерокси, інша електроніка.

Виробничий метод застосовується для тих основних засобів, що розраховані на виробництво певної кількості виробів або виконання певної кількості робіт. Найбільш доцільний вказаний метод можна застосувати для транспортних засобів.

Податковий метод нарахування амортизації має ту особливість, що вказаний метод не враховує ні строку корисного використання, ні морального, ні фізичного зносу, ні терміну експлуатації.

Метод рівномірно (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом амортизаційного періоду
(нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами основних фондів становлять відповідно 5,25 і 15% від залишкової вартості основних фондів.

Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансової, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший – 16%; другий – 30%; третій – 20%; четвертий 15%; п'ятий – 10%; шостий і сьомий – 5%. Збільшення масштабів застосування прискорено амортизації сприятиме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах в організаціях України. Для спрощення організації бухгалтерського обліку амортизац основних засобів доцільно використовувати один метод для кожної групи об’єктів.

При визначенні суми амортизаційних відрахувань за кожним із методів потрібно знати термін корисного використання. Термін корисного використання об’єкта встановлюється підприємством самостійно при умові визнання об’єкта активом (п.23 ПБО 7). Керівництво підприємства при придбанні основних засобів може самостійно встановити термін їх корисного використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів. Така самостійність цілком виправдана:

-           для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і терміни експлуатації одного того ж об’єкта основних засобів на різних підприємствах будуть відрізнятися;

-           при визначенн терміну корисного використання слід враховувати очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності, фізичний та моральний знос, правов або інші обмеження щодо строків використання;

-           встановлення терміну корисного використання у цілому для груп основних засобів, визначених відповідно до Закону про оподаткування прибутку підприємств.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційн відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою:

Нав = (Ф – Л) / (Ан х Ф) Х 100, де

Ф – балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів;

Л – ліквідаційна вартість основних фондів;

Ан – амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення тощо.

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочн коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом множення абсолютного його розміру та коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть уведені в дію виведені з дії, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

2. Ефективність використання основних засобів на ТОВ "Агропромислова компанія"

2.1. Техніко економічна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія" здійснює свою господарську діяльність шляхом вирощування продукції рослинництва, зокрема зернових та технічних культур, та наданням послуг в галузі рослинництва.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія" розташоване у західній частин Знам’янського району Кіровоградської області і відноситься до Лісостепової зони. В господарстві всі основні виробничі цехи між собою дорогами, які мають тверде покриття.

Від обласного центру підприємство знаходиться на відстан 28 км. Від найближчої залізничної станції підприємство віддалене на відстані 2 км.

Географічне розміщення господарства обумовлено помірністю клімата, де достатньо тепле літо переходить в холодну зиму з різними коливаннями температури повітря.

Клімат Кіровоградсько області континентальний, помірно теплий. Знам’янський район, в якому знаходиться господарство, відноситься до недостатньо волого-теплого агрокліматичного району області. Середньорічна температура за даними „Агрокліматичного довідника” Кіровоградсько області дорівнює +7˚С, з коливанням в місцях від 6,6˚С в січні, та до +20,2˚С в липні. Вона характеризує теплові умови району, природні можливост вирощування різних видів і сортів сільськогосподарських культур. Сума опадів в середньому становить 430-480 мм., із яких 250-280 мм. припадає на зимовий період, а тому велике значення має затримання снігу та талих вод. В цілому для даного району характерне перевищене випаровування над кількістю опадів, що часто шкідливо відбивається на рості і розвитку сільськогосподарських рослин. Тому агротехнічні заходи по збереженню вологи в ґрунті, строки виконання весняних польових робіт в значній мірі впливають на врожаї.

Зимовий період року починається зазвичай в третій декад листопада і продовжується до третьої декади березня. Тривалість зимового періоду по середнім багаторічним даним 110-11 днів. За цей період середньодобова температура повітря складає 14.

Тривалість теплого періоду 254-255 днів із середньодобовою температурою повітря +13.

Почва підприємства – чорноземи плодородні. По механічному складу відносяться до суглиністих. Але постійно потрібно піднімати плодородючість шляхом правильних агротехнічних прийомів, тобто внесенням мінеральних та органічних добрив, а також зберігання вологи.

 Землі польового користування в основному знаходяться на вирівняних платах і слабобалочних схилах крутизною 1˚-3˚. Землі господарства мають однорідне ґрунтове покриття. На більшій переважно частин території розповсюджені чорноземи звичайні, малогумусні, глибокі, важко-суглинков та їх аналоги по ступеню змистості. Частина схилів крутизною 3˚-5˚ також вкрита слабозмитими ґрунтами, на яких поширена площинна ерозія. На нижній частин схилів крутизна 3˚-5˚, а місцями і 5˚-7˚. Вздовж балок поширен середньозмиті ґрунти. На їх поверхні в основному буває лінійна, а місцями і глибинна ерозія. В результаті цього землі втратили половину, або й більше верхнього гумусового горизонту. Це потребує спеціальних агротехнічних заходів по їх обробітку та по підвищенню родючості. В першу чергу: оранка зябу впоперек схилів, контурна оранка, лункування та щілювання, регулювання сніготанення.

При оранці є загроза вивертання на поверхню менш гумусового і збідненого на поживні речовини нижнього горизонту. Такі землі не можна використовувати під посів просапних культур.

2.2. Основні виробничі фонди ТОВ "Агропромислової компанії"

Виробничі фонди сільського господарства залежно від економічного значення в процесі виробництва, характеру обороту і способу перенесення вартості на створений продукт поділяються на основн оборотні.

Основні виробничі фонди – це засоби виробництва, які протягом тривалого часу беруть участь у процесі виробництва, зберігають натурально – речову форму поступово, частинами переносять свою вартість на створений продукт.

Оборотні виробнич фонди – це засоби виробництва, які повністю споживаються протягом одного виробничого циклу, втрачають натурально – речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт .

Основні фонди поділяються на:

·          фонди сільськогосподарського призначення;

·          фонди не сільськогосподарського призначення;

·          невиробнич фонди.

Основні фонди сільськогосподарського призначення – це фонди, які приймають участь в процесі виробництва сільськогосподарської продукції. До них відносяться: будинки, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження і т.д.

Фонди не сільськогосподарського призначення спрямовані на виробництво продукц промислового характеру, ці фонди пов’язані з будівлею, торгівлею, суспільним харчуванням т. д. Невиробничі фонди не приймають безпосередньої участі в виробництві продукції, але відіграють важливу роль, створюючи сприятливі умови для життя і високопродуктивно праці сільськогосподарських працівників.

На балансі ТОВ "Агропромислово компанії" знаходиться основних засобів на суму 33376,0 тис .грн. В тому числ будинків і споруд на суму 24232,0 тис. грн. або 72,6% від загальної суми основних засобів, машин та обладнання на суму 6021,0 тис. грн. або 18,0% від загальної суми основних засобів, транспортних засобів на суму 1086,0 тис. грн. або 3,2% від загально суми основних засобів, інструментів, приладів, інвентарю налічується на суму 57,0 тис. грн. або 1,7% від загальної суми основних засобів, робочої і продуктивної худоби налічується на суму 1877,0 тис. грн. або 5,6 тис. грн., багаторічних насаджень на суму 35,0 тис. грн. або 0,1% від загальної суми основних засобів, інших основних засобів обліковується на суму 68,0 тис. грн. або 0,2% від загальної суми основних засобів. На протязі 2006 року в господарство надійшло основних засобів на суму 1315,0 тис. грн., в тому числі ввели в дію будинки і споруди на суму 188,0 тис .грн., придбано машин і обладнання на суму 783,0 тис грн., транспортних засобів на суму 832,0 тис грн., інструментів, приладів на суму 7,0 тис. грн. та робочої і продуктивної худоби на суму 315,0 тис. грн. Крім цього на підприємстві на кінець 2007 року залишилось незавершене будівництво на суму 298,0 тис. грн. Середньорічна вартість активів у 2007 році становила в ТОВ "Агропромисловій компанії" 35461,0 тис. грн. в той час як у 2006 році даний показник становив 33788 тис. грн., тобто на 5,0% більше за 2006 рік.

2.3. Аналіз ефективності використання основних фондів на підприємстві

Фондозабезпеченість господарства – це вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на одного средньорічного працівника.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів характеризується фондовіддачею, фондоємкістю продукції та нормою прибутку.

Фондовіддача – це вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.

Фондоємкість продукц це середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1грн валової продукції.

Для визначення економічно ефективності використання основних і оборотних фондів сільськогосподарського виробництва обчислюють норму прибутку. Цей показник визначають з відношення прибутку до середньорічно вартості основних і оборотних виробничих фондів:

Нп, де Нп норма прибутку, %

П – прибуток, грн.;

Фосн Фоб – середньорічна вартість відповідно основних і оборотних фондів, грн.

Тому норма прибутку за 2007 рік у товаристві з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія" склав 1105,0/35461,0х100=3,12% в той час як за 2006 рік дана норма становила 929/33788х100=2,75%.

Коефіцієнт зносу основних засобів станом на 1січня 2008 року буде становити: = 20490,0 / 33376,0 = 0,61. Тобто більша частина основних засобів амортизована, тобто перенесено суму зносу на вартість товару, тому необхідно поновлювати дані засоби шляхом купівлі нових.

А тому коефіцієнт придатності основних засобів буде становити

= 12886,0 / 33376,0 = 0,39, або 1-0,61=0,39

Існує два способи збільшення виробництва продукції сільського господарства – екстенсивний та інтенсивний.

Інтенсифікація сільського господарства – це такий спосіб ведення, за якого збільшення виробництва продукції досягається за рахунок додаткових вкладень, застосування більш ефективних засобів виробництва, що забезпечують підвищення продуктивност земельних угідь.

Основним показником, що характеризує рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є сума основних виробничих фондів, поточних виробничих фондів і поточних виробничих затрат без амортизації в розрахунку на одиницю оброблюваної площі.

Прямий і головний показник, найбільш широко відображає суть рівня інтенсивності, тобто концентрацію живої та уречевленої праці в розрахунку на одиницю земельно площі.

Для аналізу досягнутого рівня основний показник може бути розподілений на 2 частини:

1) Фондозабеспеченність це відношення основних фондів сільськогосподарського призначення до земельно площі.

2) Фондоозброєнність це відношення виробничих затрат до земельної площі.

Показник	2003 рік	2004 рік	2005 рік	2006 рік	2007 рік
Фондозабеспеченність	3703	3943	4051	4155	4264
Фондоозброєнність	1061	1067	1070	1430	1732

Вони є додатковими показниками.

Економічну ефективність нтенсифікації характеризують наступні показники:

1.Вихід валової продукції з одиниці земельної площі. Вся валова продукція в господарствах оцінюється в співставних цінах, це дозволяє використовувати даний показник в динаміці, а також виконувати співставлення діяльності господарств, що працюють в однакових умовах.

Допоміжні показники: товарна продукція, валовий дохід, чистий дохід, прибуток в розрахунку на одиницю земельної площі.

2. Продуктивність праці – це відношення валової продукції до одиниці затрат праці.

3. Фондовіддача фондоємність.

Питома вага основних фондів сільськогосподарського призначення по господарству висока. Вона складає 77,6%, з них найбільш питому вагу займають будинки, споруди та передавальні пристро 64,7%, машини і обладнання – 23,3%.

Економічна ефективність використання основних фондів зростає з підвищенням фондовіддачі та зниженням фондомісткост виробництва продукції, що і відбувалося в господарстві протягом 2003-2007 років.

За період 2003-2007 років спостерігався прогрес по відношенню до показників рівня інтенсифікації. Ця зміна призвела до того, що фондозабезпеченість збільшилась на 15,1% за рахунок збільшення середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на 15,0% при одночасному зменшенні площі сільськогосподарських угідь на 0,2%. Потрібно звернути увагу на обчислення амортизації основних фондів в розрахунку на 100 га. сільськогосподарських угідь в розрізі кожного року періоду 2003-2007 років. В 2001-2003 роках після реформування господарства всі наявні основні засоби були переоцінені. Закуплялися нові основні засоби. Крім того, деяку частину основних фондів дане підприємство орендує. Тому в 2005 році відрахування амортизації збільшилось на 30,0 тис.грн. в порівнянні з попереднім роком, в 2006 році ще збільшилось на 77,9 тис. грн., а в 2007 році вже зменшилося на 57,9 тис.грн. В цілому ж економічна ефективність інтенсифікац показала, що валова продукція в співставних цінах 2005 року, а також в розрахунку на 100 гр сільськогосподарських угідь, за останні три роки збільшилась у 1,2 рази, а на 1 робітника у 1,3 рази. Це сталося через те, що валова продукція в співставних цінах 2005 року збільшилась на 24,6%, а чисельність працівників за цей же період зменшилась на 2,7%.

Процес використання основних засобів має й конкретне кількісне вираження, що передбачає використання системи певних показників, які характеризують особливості та ефективність використання основних фондів у виробничо-господарській діяльності підприємства. Такі показники мають забезпечувати можливість отримання комплексної інформації щодо результативност залучення основних фондів у процес виробництва і виявлення на цій основі можливих резервів поліпшення їх стану та розробки управлінських рішень, спрямованих на забезпечення ефективного кругообігу та оновлення основних виробничих фондів.

3. Шляхи поліпшення використання основних фондів

3.1. Шляхи відтворення використання основних фондів

Однієї з найбільше важливих задач розвитку підприємства є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробнич потужності. Збільшення обсягів виробництва продукції досягається за рахунок:

1) введення в дію основних фондів і виробничих потужностей;

2) поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей.

Приріст основних фондів виробничих потужностей досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкц розширенню діючих підприємств. Реконструкція і розширення діючих фабрик і заводів, приходячи джерелом збільшення основних фондів і виробничих потужностей підприємств, одночасно дозволяють краще використовувати наявний у виробничий апарат.

Для визначення рівня використання основних фондів застосовуються показники, виражені в натуральних вартісних (грошових) одиницях що випускається продукції, а також в одиницях часу. Щоб обчислити використання виробничої потужності, застосовуються тільки показники випуску продукції в натуральному вираженні. Натуральні одиниці використання основних фондів застосовуються головним чином на підприємствах тих галузей, де випускається щодо однорідна продукція.

Показники використання основних фондів, виражені в натуральних одиницях, можуть бути розраховані по фактичному випуску продукції, а також по можливому технічно розрахунковому випуску. До системи взаємозалежних показників (коефіцієнтів), що безпосередньо характеризують рівень використання основних фондів і виробничих потужностей, а також що розкривають резерви подальшого поліпшення їхній використання, відносять:

1) використання в часі (коефіцієнт екстенсивного навантаження);

2) використання в одиницю часу (коефіцієнт інтенсивного навантаження);

3) загальне використання (коефіцієнт інтегрального навантаження).

Перший показник (Кэкст) визначається шляхом розподілу часу фактичного використання на максимально можливий час використання основних фондів.

Другий показник (Кинт) утворюється в результаті розподілу фактичної кількості продукції, зробленого в одиницю часу роботи устаткування, на максимальний випуск цієї продукції, що можна зробити за участю даних основних фондів у ту ж одиницю часу.

Третій показник (Кинтегр) розраховується шляхом перемножування перших двох показників.

До числа показників екстенсивного використання основних фондів на підприємстві відноситься коефіцієнт змінності. Він характеризує час цілозмінного використання встановленого устаткування, що працює на багатозмінному режимі. Коефіцієнт змінності розраховується по окремих групах устаткування, окремим виробничим підрозділам підприємства, а також у цілому по підприємству. Він показує, скільки змін у середньому протягом доби працювалася встановлене устаткування.

Показник використання основних фондів у часу (коефіцієнт екстенсивного навантаження) визначається порівняно просто. Показник же використання основних фондів в одиницю часу (коефіцієнт інтенсивного навантаження) визначити легко лише в тих галузях, де випускається однорідна продукція , отже, обсяг її виробництва може бути виражений у натуральних одиницях. Якщо ж підприємство і його підрозділи виробляють продукцію різноманітної номенклатури, то показник використання основних фондів в одиницю часу розрахувати значно сутужніше. Варто мати на увазі, що приведені вище показники усе ж не дозволяють дати відповідь на питання, як використовуються основні фонди в цілому по підприємству, у галузі.

Роль показника використання, що узагальнює, основних фондів може деякою мірою виконувати показник випуску продукц на одиницю виробничого майдану. Цей показник виражається, як правило, у натуральних одиницях.

Одним із найбільше загальних показників використання виробничої потужності є коефіцієнт її фактичного використання, що розраховується шляхом розподілу продукції, виготовленої за певний проміжок часу (звичайно за рік), на величину виробничої потужності. Для підприємств, знову введених в експлуатацію, звичайно визначається коефіцієнт використання проектно потужності, що подає собою частка від розподілу фактичного випуску продукції на величину потужності підприємства по проекті. Цей показник характеризує рівень освоєння проектної потужності.

Натуральні показники використання основних фондів, використовувані при аналізі сучасного стана і планування виробничих потужностей, при упорядкуванні балансу устаткування і т.д. усе ж не розкривають загальної картини ефективності використання всієї сукупності основних фондів підприємства, галузі в цілому.

Для загального аналізу господарської діяльності, планування капітальних вкладень, введення в дію основних фондів і виробничих потужностей усіх ланок усе більше значення набуває такий показник ефективності виробництва, як випуск продукції на 1 гр. основних фондів, що звичайно називають показником фондовіддачі. Застосовується також показник, зворотний фондовіддачі, - фондоємність. При визначенні показника фондовіддачі застосовуються як вартісні, так і натуральні одиниці виміру.

Показник фондовіддач (як вартісний показник використання усієї сукупності основних фондів підприємства) визначається шляхом розподілу продукції на середньорічну вартість виробничих фондів. При цьому валова продукція враховується в незмінних цінах, а основні фонди - по повної початкової (або відбудовної) оцінці.

Однієї з головних причин, що погіршують показник фондовіддачі, є повільне освоєння введених у дію підприємств. Однієї з найважливіших задач підвищення ефективності використання капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне введення в експлуатацію нових основних фондів виробничих потужностей, швидке їхнє освоєння. Скорочення термінів введення в експлуатацію нових підприємств дозволяє швидше одержати потрібну продукцію з технічно більш зроблених основних фондів, прискорити їхній оборот і тим самим уповільнити наступ морального зносу основних фондів підприємств, підвищити ефективність суспільного виробництва в цілому.

3.2. Шляхи поліпшення використання основних фондів

Поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств, у тому числі знову введених в експлуатацію, може бути досягнуте завдяки:

1) підвищенню інтенсивност використання виробничих потужностей і основних фондів;

2) підвищенню екстенсивност хній навантаження.

Більш інтенсивне використання виробничих потужностей і основних фондів досягається насамперед за рахунок технічного удосконалювання останніх.

Інтенсивність використання виробничих потужностей і основних фондів підвищується також шляхом удосконалювання технологічних процесів; організації безперервно-потокового виробництва на базі оптимально концентрації виробництва однорідної продукції; вибору сировини, його підготування до виробництва відповідно до вимог заданої технології і якості що випускається продукції; ліквідації штурмівщини і забезпечення рівномірної, ритмічної роботи підприємств, цехів і виробничих ділянок, проведення ряду інших заходів, що дозволяють підвищити швидкість обробки предметів праці і забезпечити збільшення виробництва продукц в одиницю часу, на устаткування або на 1 кв. м виробничої площі.

Інтенсивний шлях використання основних фондів діючих підприємств включає, отже, технічне їхнє переозброєння, підвищення темпів відновлення основних фондів. Поліпшення екстенсивного використання основних фондів припускає, з одного боку, збільшення часу роботи діючого устаткування в календарний період (протягом зміни, доби, місяця, кварталу, роки) і з іншого боку, збільшення кількості і питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві й у його виробничій ланки.

Збільшення часу роботи устаткування досягається за рахунок:

1) постійної підтримки пропорційності між виробничими потужностями окремих груп устаткування;

2) поліпшення підходу за основними фондами, дотримання передбаченої технології виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці, що сприяє правильної експлуатації устаткування, недопущенню простоїв і аварій, здійсненню своєчасного і якісного ремонту, що скорочу простої устаткування в ремонті й міжремонтний період;

3) проведення заходів, що підвищують питому вагу основних виробничих операцій у витратах робочого часу, скорочення сезонності в роботі підприємств, підвищення змінності роботи підприємств.

Відомо, що на підприємствах крім діючих верстатів, машин і агрегатів частина устаткування знаходиться в ремонт резерві, а частина - на складі. Своєчасний монтаж не встановленого устаткування, а також введення в дію усього встановленого устаткування за винятком частини, що знаходиться в плановому резерві і ремонті, значно покращує використання основних фондів.

Найважливішою умовою підвищення змінності є механізація й автоматизація виробничих процесів, і в першу чергу в допоміжних виробництвах, тому що це дозволяє перевести людей із важких немеханізованих робіт на кваліфіковані роботи в другій зміні.

Прискорені темпи механізац підйомно-транспортних, вантажо-розвантажувальних і складських робіт є основою для ліквідації наявної диспропорції в рівні механізації основного і допоміжного виробництва на підприємствах. Це основа для вивільнення значної кількості допоміжних робітників, забезпечення поповнення основних цехів робочою силою, підвищення коефіцієнта змінност роботи підприємств і розширення виробництва на діючих підприємствах без додаткового залучення робочої сили.

Важливий резерв підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей діючих підприємств укладений у скороченні часу міжзмінних простоїв устаткування. Поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей залежить значною мірою від кваліфікац кадрів, особливо від майстерності робітників, що обслуговують машини, механізми, агрегати й інші види виробничого устаткування. Творче і сумлінне відношення робітників до праці є важливою умовою поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей.

Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, розроблювальний у всіх ланках управління, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову введених у дію потужностей, подальшої інтенсифікації виробничих процесів.

Величезне значення в поліпшенні використання основних фондів і виробничих потужностей має матеріальне стимулювання робітників.

ВИСНОВКИ

Підвищення ефективност використання основних фондів у даний час, коли в країні спостерігається повсюдний глобальний спад виробництва, має величезне значення. Підприємства, що розташовують основними фондами, що достались у спадщину, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те що їсти, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів і виробничих інвестицій.

Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову введених у дію потужностей.

Підвищення ефективност використання основних виробничих фондів на підприємстві є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частина витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов’язана із використанням основних виробничих фондів на підприємстві.

У своїй курсовій робот я підвищувала ефективність використання основних виробничих фондів за рахунок:

- підвищення використання річного робочого часу;

- підвищення коефіцієнта змінності;

- підвищення використання внутрізмінного часу;

- підвищення використання календарного часу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 24.12.02 // Збірник систематизованого законодавства. – Випуск 1. – січень – 2003.

2. Основні засоби на підприємстві: бухгалтерський та податковий облік. Збірник систематизованого законодавства. К.: Бухгалтерія, 2003. – 226с.

3. Методичні рекомендац з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 р. №561 // Бухгалтерський облік і аудит. – 2003. - №10. С. 3-13.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92 // Збірник систематизованого законодавства. Випуск 11. – листопад. – 2003.

5. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т 2. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. – С. 357-362 – (Серия «Библиотека финансового менеджера»; Вып.3).

6. Бланк И.А. Управление активами и капиталом предприятия. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2003. – 448 с. – («Энциклопедия финансового менеджера», Вып.2).

7. Ванинский А.Я. Факторный анализ хозяйственной деятельности. – М.: Финансы и статистика, 1987. 144 с.

8. Волков Ф.М., Кашкин И.Т. Повышение эффективности основных производственных фондов в процессе интенсификации. М.: Изд-во МГУ, 1989. – 104 с.

9. Економіка виробничого підприємництва: Навч. посібник / Й.М. Петрович, І.О. Будіщева, І.Г. Устінова та н.; За ред. Й.М. Петровича. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 405 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

10. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбатюк; За ред. акад. НАНУ, проф. М.І. Чумаченка. – К.: КНЕУ, 2001. – С. 427 – 452.

11. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посібник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. 378 с.

36. Терехов Л.Л., Сиднев С.П. Эффективность основных фондов предприятия. – К.: Вища школа, 1978. 184 с.