Дипломная работа: Твори українського народного мистецтва як чинник формування національно-культурної свідомості молодших школярів

Дипломна робота

Твори українського народного мистецтва як чинник формування національно-культурної свідомості молодших школярів

Зміст

Вступ

Розділ 1. Народне мистецтво як засіб формування національно-культурної свідомості школярів

1.1 Сутність народного декоративного мистецтва

1.2 Характерні ознаки народного декоративного мистецтва

1.3 Можливості народного мистецтва у національному вихованні учнів

Розділ 2. Формування національно-культурної свідомості молодших школярів засобами народного мистецтва

2.1 Методика експериментального дослідження

2.2 Організація і зміст експериментального дослідження

2.3 Результативність експериментального дослідження

Висновки

Список використано літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Всебічний розвиток людини як особистості та формування її національної самосвідомості становить головну мету концепції гуманізації та гуманітаризації системи освіти, проголошено державною національною програмою освіти “Україна ХХІ століття”. Про виховання особистост в дусі любові до Батьківщини й усвідомлення свого громадянського обов’язку на основ національних духовних цінностей в поєднанні із загальнолюдськими йдеться і в законах України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту”. Проект “Концепції 12-річно середньої загальноосвітньої школи” також виділяє формування особистісних якостей громадянина-патріота України серед пріоритетів змісту освіти.

За останнє десятиліття під гучними гаслами демократизації та гуманізац суспільства, відродження національної історії та культури фактично сталася їх політизація. На вістрі ідеологічної боротьби опинилася школа. Викладання ведеться за підручниками, написаними прозахідними та проросійськими авторами. Про низький стан патріотичних почуттів учнів початкових та середніх класів свідчать результати соціологічних педагогічних досліджень [30, 12].

Любов до Батьківщини однією з визначальних рис кожного справжнього громадянина. Будучи якістю синтетичною, патріотизм включає в себе емоційно-моральне і дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної природи, до своєї нації, до матеріальних та духовних надбань суспільства.

Система національного виховання школярів на сьогоднішній день регулюється такими законодавчими документами, як Указ Президента України з приводу покращення патріотичного виховання громадян, Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, затверджена постановою Кабінету Міністрів України. Проте основні положення цих документів на практиці не виконуються.

У сучасній педагогічній науці патріотичне виховання визначається як історично зумовлена сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціально поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процес якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість досягається духовна єдність поколінь [47, 6].

Національне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють вищі зразки виховної мудрості українського народу — любов до рідної землі, до свого народу, його традицій, звичаїв, готовність до мирної та ратної праці в ім'я України, почуття гордості за Батьківщину, вірність Україні, власну відповідальність за долю.

Важливе місце у системі засобів формування національної свідомості учнів посідає народне мистецтво, яке унікальним чином інтегру у собі побутові, мистецькі, педагогічні традиції (Н. Вишнякова, Є. Горунович, С. Діденко, О. Ковальов, С. Коновець та ін.) [29]. Своєрідним різновидом українського народного мистецтва є художній розпис, що якнайкраще підтверджує нерозривність становлення окремої людини і людства.

Аналіз педагогічних досліджень свідчить, що декоративному розпису відведено важливе місце у вихованні національної свідомост у сучасних початкових школах (Л. Артемова, О. Батухтіна, А. Грабовська, Е. Горунович, А. Грибовська, Г. Вишнева, Л. Калуська, Л. Сірченко та ін.) [25]. Однак поза спеціальною увагою залишилися теоретичні і методичні аспекти використання декоративного розпису саме в цьому аспекті, хоча сучасній науці відомо, що твори народного мистецтва впливають на розвиток пізнавальної, емоційної сфер особистості, її творчих здібностей, сприяють національному вихованню.

Соціальна та педагогічна значущість проблеми формування національно-культурної свідомост підростаючого покоління, її недостатня теоретична та методична розробленість зумовили вибір теми дипломної роботи: "Твори українського народного мистецтва як чинник формування національно-культурної свідомості молодших школярів".

Об'єкт дослідження – твори народного мистецтва.

Предмет дослідження – педагогічн умови формування національно-культурної свідомост молодших школярів засобами народного декоративного мистецтва.

Мета дослідження – розробити, теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити методику використання народного декоративного мистецтва як засобу формування національно-культурної свідомості молодших школярів.

В основу дослідження було покладено гіпотезу про те, що ефективність формування національно-культурної свідомості молодших школярів підвищиться завдяки організації оптимальних педагогічних умов опанування ними історії, теор та практики зображення творів народного декоративного мистецтва.

Об'єкт, предмет, мета і гіпотеза дослідження зумовили необхідність розв'язання таких завдань:

- вивчити сутність, історію, композиційні правила та прийоми творів народного декоративного мистецтва;

- розкрити педагогічні можливості творів народного декоративного мистецтва як засобу формування національно-культурно свідомості молодших школярів ;

- визначити критерії, показники і рівн сформованості національно-культурної свідомості молодших школярів засобами народного декоративного мистецтва;

- виявити педагогічні умови оптимізац формування досліджуваного феномена;

- науково обґрунтувати та експериментально перевірити методику формування національно-культурної свідомості молодших школярів засобами народного декоративного мистецтва.

У дослідженні використовувалися методи, які відповідали природі явища, що вивчалося, були адекватні поставленим завданням: аналіз, порівняння та узагальнення даних з проблеми дослідження на основі вивчення мистецтвознавчої, психолого-педагогічної та методичної літератури; спостереження за навчально-виховним процесом; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду; анкетування учнів і вчителів; опитування учасників експерименту; перегляд та аналіз продуктів народної та дитячої творчості; констатуючий та формуючий педагогічн експерименти; кількісний і якісний аналіз експериментальних даних.

Вірогідність результатів та висновків дослідження забезпечується теоретичним обґрунтуванням вихідних положень; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів, що відповідають суті визначеної проблеми, меті та завданням дослідження; проведенням дослідно-експериментальної роботи у природних умовах навчально-виховного процесу початкових класів загальноосвітнього навчального закладу.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що:

· уточнено поняття "народне декоративне мистецтво", розкрито його зміст, композиційні правила і прийоми зображення;

· вперше обґрунтовано положення про можливість формування національно-культурної свідомост молодших школярів засобами народного декоративного мистецтва;

· визначено педагогічні умови, які забезпечують ефективність формування досліджуваної якості;

· розроблено методику формування національно-культурної свідомості учнів початкових класів у процесі включення їх у різні види творчої діяльності по опануванню народним декоративним мистецтвом.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці та впровадженні у навчально-виховний процес початкової школи методичних рекомендацій з формування національно-культурної свідомост учнів молодшого шкільного віку засобами народного декоративного мистецтва. Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці програм, посібників з теорії та методики навчання образотворчого мистецтва.

Структура та обсяг дослідження. Дипломна робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1. Народне мистецтво як засіб формування національно-культурно свідомості школярів

1.1 Сутність народного декоративного мистецтва

Народне декоративно-прикладне мистецтво — одна із форм суспільної свідомості і суспільно діяльності. Воно „зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для існування добувала примітивними знаряддями” [38, 17]. Тоді вся діяльність могла бути тільки колективною. Відсутність складних трудових операцій призводила до того, що всі члени колективу мали одні й ті ж обов'язки, опановували одні й ті ж трудові навички.

Розподіл праці проходив таким чином: праця чоловіків (мисливство) і праця жінок (приготування жі, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства). Спільна праця зумовлена спільною власністю на знаряддя праці, землю, продукти колективного виробництва. Майнової нерівності ще не було. Народне мистецтво створювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. У ньому відбивалися риси первісної свідомост людини, міфологічний характер спілкування з природою. Знаряддя праці, зброя, одяг, житло повинні були передусім бути зручними, магічними, щоб ніщо, ніякі ворожі сили не перешкоджали людині жити і працювати.

Народне декоративне мистецтво України розвивалось у двох основних формах — домашнє художн ремесло й організовані художні промисли, пов'язані з ринком [63, 19]. Ці форми йшли паралельно, тісно переплітаючись між собою і взаємозбагачуючись, кожна історична епоха вносила свої зміни. Природні багатства України, вигідне географічне і торговельне положення сприяли розвиткові домашніх ремесел та організованих художніх промислів. Як уже зазначалося, перехід від мануфактур до капіталістичних фабрик, промислового виробництва у XIX ст. негативно позначився на дальшому розвиткові художніх промислів, основа яких – традиційна художня рукотворність.

Типологія декоративно-прикладного мистецтва ґрунтується на різних принципах класифікації: за матеріалом — камінь, дерево, метал, скло та ін.; за технологічними особливостями — ткацтво, вишивка, плетіння, в'язання, розпис тощо; рідше за функціональними ознаками — меблі, посуд, прикраси, одяг, іграшки. У декоративно-прикладному мистецтві застосовується близько 20 матеріалів та ще більше різновидів. Крім цього, існує понад 100 головних технік технологій художньої обробки [69]. Усе це дає вагомі підстави стверджувати, що художні ремесла і промисли є найбільшою і найбагатшою галуззю художньої творчості. Для її повноцінного морфологічного аналізу ніяк не обійтися без диференціації на види, роди і жанри.

Декоративне мистецтво (естетичне освоєння життєвого середовища) складається із монументально-декоративного, театрально-декораційного, оформлювального, декоративно-прикладного і художнього конструювання [39]. Як бачимо, сусідами декоративних видів є також види архітектури види образотворчого мистецтва. Вони певною мірою визначають межі декоративно-прикладного мистецтва. З одного боку, в його прикладній галузі виступають об'ємно-площинні принципи побудови форми, аналогічно художньому конструюванню й архітектурі, а з другого у декоративній області мають місце зображальні принципи. У тематичних, фігуративних творах вони близькі до образотворчих видів.

До прикладної галузі декоративно-прикладного мистецтва відносимо ужиткові твори об'ємно-просторово форми, виготовлені переважно з твердих і тривких матеріалів, в яких доцільність виразність конструкції поєднані з декором: дерево, камінь, кістка і ріг. Їх обробляють технікою різьблення, точіння та ін. [57].

Декоративна галузь ужитково-прикладного мистецтва має значну перевагу художніх засад оздоблення над утилітарними і складається із видів-технік. Для зручності останні групуємо за домінуючими виражальними ознаками [64, 88].

1) Поліхромна група: ткацтво, килимарство, вишивка, батік, вибійка, бісер, писанкарство, емалі, розпис (дерево, кераміка, скло та ін.).

2) Монохромна група: інкрустація, випалювання, чернь, гравіювання.

3) Пластична: різьблення, тиснення, карбування, пластика малих форм.

4) Ажурно-силуетна група: кування і слюсарство, просічений метал, скань, мереживо, витинанки, ажурно-силуетна пластика.

Між групами немає чіткої межі. Тому твір-інкрустація, твір-вибійка можуть мати не лише монохромні, а й поліхромні особливості, твір-різьблення — монохромні, пластичн й ажурні, вишивка трапляється монохромна (біла по білому чи навпаки) й ажурна (мережка, вирізування, виколювання), а витинанки — барвисті і не ажурні. У загальній мас таких творів з відхиленням небагато і вони не спростовують групування видів.

Між прикладною і декоративною галузями є проміжна — декоративно-прикладна, що поєдну в собі ужиткові і функціональні якості об'ємно-просторової конструкції та художню експресію відповідного декору [14]. Вона підпорядковується аналогічним морфологічним концепціям.

Таким чином, декоративно-прикладне мистецтво з його багатством матеріалів, декоруючих технік, помножених на функціональні типи побутових предметів утворює надзвичайно розгалужену морфологічну систему, для аналізу якої необхідно насамперед скористатися низкою розроблених естетичних категорій: вид, рід, жанр, твір.

Види декоративно-прикладного мистецтва — головна структурна одиниця типології. Це художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка кістки й рогу, художня кераміка, художнє скло, художній метал, художня обробка шкіри, художнє плетіння, в'язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батік, писанкарство, фото-фільмодрук, вибійка, випалювання, гравіювання, різьблення, карбування, художнє ковальство, скань, просічний метал, витинанки, мереживо, виготовлення виробів з бісеру, емалі, а також меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів. Усі вони відносяться до декоративно-прикладного мистецтва, як частина до цілого, мають відповідні спільн риси і своєрідні ознаки [2, 84-85]. Кожен з видів унікальний за специфікою матеріалів технологічним процесом обробки, за художньо-композиційними закономірностями структури образів.

Одн види широко функціонують у сфері побуту і загалом у візуальній культурі, наприклад, художній метал, дерево, кераміка, ткацтво. Інші, такі, як мереживо, батік, вироби з бісеру, писанки, навпаки, мають порівняно вузьке функціональне середовище. Звідси морфологічна структура у першому випадку поширена, а в другому — звужена (або цілком відсутня). Поширення відбувається методом уведення додаткових, проміжних диференційних одиниць — підвид, підгрупа тощо. Так, підвиди в кераміці ґрунтуються на якісних характеристиках матеріалів (майоліка, фаянс, фарфор, кам'яна маса, шамот) та технологіях виготовлення; підвиди в обробці дерева — це техніки його обробки (різьбярство, столярство, токарство, бондарство). Інколи вони становлять значні самостійні галузі художньо творчості із своєрідними засобами виразності [14].

Художній твір (виріб) — особливий соціально-культурний предмет, який відбиває художньо-духовну концепцію та має утилітарну цінність [22, 48]. Якщо художня концепція відсутня або деформована, твір не належить до мистецтва.

Найпоширенішим видом народного декоративного мистецтва є художній розпис – це окремий вид декоративно-ужиткового мистецтва, технологічна та орнаментаційна система оздоблення будівель і їх частин, ужиткових речей і предметів розмалюванням. Художній розпис як галузь наукових знань виділяється з початку ХХ ст. Виявлення художньої специфіки розпису порівняно з іншими видами народного та професійного мистецтва, а також історичних зв’язків із мистецтвом минулих часів започатковується вченими-мистецтвознавцями К. Щероцьким, К. Кржемін-ським, Л. Левитською, М. Щепотьєвою, А. Зарембським, Є. Берченком та ін.

Із початку 30-х і до середини 50-х рр. ХХ ст. спостерігається перерва в дослідженні народного розпису, спричинена тим, що радянською наукою цей вид мистецтва визнано небезпечним націоналістичним виявом з огляду на глибинну автентичну символіку його форм. Із сер. 50-х і до сер. 80-х рр. ХХ ст. „становлення науки про художній розпис як особливу систему знань відбувається в межах ґрунтовних розробок науковців з інших галузей декоративно-ужиткового мистецтва” [37, 115].

Лише наприкінці ХХ ст. засвідчено зростання наукової зацікавленості мистецтвом художнього розпису. Це виявляється передусім у дисертаційних розробках, що зумовлено наміром відкоригувати наукові принципи й методи, застосовувані для аналізу матеріалів розпису.

За матеріалом, або об’єктом декорування, розпис диференціюють на розпис кераміки (підвиди – розпис кахлів, грубої й тонкої кераміки), розпис скла, дерева (підвид – розпис скринь), тканини, металу, настінний розпис (підвиди – монументальний фресково-мозаїчний та монументальний іконописний, хатній розписи), художній декоративний розпис (напр., петриківський, яворівський та ін. види розмальовування малих ужиткових форм) і писанкарство [42, 62].

Найдавнішою розписувальною технікою, за даними археологів і мистецтвознавців, є стінопис. З-поміж інших культивуються у дохристиянські часи, починаючи з доби неоліту, також розпис кераміки й настінний фресково-мозаїчний розпис. У період християнізації Київської Русі освоюють також техніки розпису металевих виробів, віднаходять новий вид розпису, зокрема кахлів у техніці емалевого малюнка.

Із ХV ст. після перерви в розвитку художнього розпису, спричиненої більш ніж столітньою татарською навалою, спершу в західноукраїнських містах, а з ХVІ ст. – і в Центральній Україні та Подніпров’ї з’являється розпис меблів. На другу половину ХVІ – початок ХVІІ ст. припадає й найбільший технологічний прогрес у галузі керамічного розпису. У ХVІІІ ст. потужний західноєвропейський мистецький вплив зумовив появу розпису на склі. Водночас у результаті еклектичного захоплення й бароковою мистецькою течією, і рококо, і класицизмом – світськими за своїм призначенням – занепадає народне сільське мистецтво, особливо в галузях розпису кераміки і виробів з дерева [48].

Дослідники українського мистецтва ХІХ ст. відзначають найбільшу продуктивність писанкарства і відчутний його вплив на мистецтво стінопису. У цей час посилюється роль художньо-промислових майстерень, заснованих у певних осередках народної творчості, наприклад, Миргороді, Глинську, Коломиї, Опішні, Хусті, Яворові – центрах розпису кухонного і столового посуду, дерев’яних ужиткових виробів. У ХХ ст. відбувається становлення мистецтва розпису тканини, порцеляни, підлакового декоративного розпису, особливо на Дніпропетровщині; спостерігається розквіт настінного розмальовування хат, водночас зникають як підвиди МХР малюнок на склі й печах, народне ікономалювання [68].

На сучасному етапі розвитку більшість дослідників відзначають нагальність вироблення поняттєвої бази художнього розпису та стандартизації його термінологічного апарату з метою адекватного сприйняття в постмодерній реальності таких форм художнього розпису, як сучасні петриківські мальовки на папері, опішнянські, косівські, хустівські гончарні вироби та ін.

Розписування стін хат, а часом і господарських будівель, було дуже популярне на українських землях в давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни в українській хаті майже завжди білилися, як і піч, тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування вішаними образами або ж мальованими різнобарвними орнаментами. Господині чи інші члени родини жінки розмальовували стіни орнаментами різних кольорів [5]. Найчастіше це були фантастичні дерева з птахами, півниками, щигликами. Зовні розмальовували обрамування вікон та віконниці (задля кольорового узгодження житла із зеленню дерев та квітів довкола хати).

Традиція розписування формувалася протягом тисячоліть і була тісно пов'язана з магічними віруваннями та діями. Символіка цих орнаментів сьогодні вже призабута, особливо ж їхнє апотропеїчне значення (охоронні засоби). Самі ж мотиви "дерева життя" ("райського дерева", дерева-"гильця") не мають в собі нічого натуралістичного чи реалістичного, але як в цілому, так і в деталях є чистим витвором фантазії з певними абстрактними оздобами, вигаданими птахами тощо.

Таким чином, це "дерево життя" є не природним, але надприродним, святим, таким, що має магічну силу приносити щастя, відвертати нечисть, всяку зловорожу силу [21]. Це – своєрідний образ вигаданого дерева, що стоїть десь у Бога в раю, якого ніхто не бачив, але яке повинно бути надзвичайно гарним і чудодійним. Тому й кожне зображення цього дерева повинне бути найбільш фантастичним, а через те й найбільш магічно дієвим. Таку ж активну апотропеїчну силу мали й інші мальован символи: хрести (прості і свастико подібні), зірки, розетки, очі тощо.

У пізніш часи почали з'являтись більш натуралістичні мотиви в розписах (листки дуба, клена, хмелю, барвінку, винограду, вінки й букети, сови і павичі). Орнаменти стінопису в окремих місцевостях наближаються до орнаментів вишивок (особливо в розписах над вікнами), килимів (особливо в розписах над полом), пічних кахлів (на печах), але, як правило, пишніші. Розписують хати пірцем, пензлями, рогозою, віхтями. Квіти й листки найчастіше малюють пальцем [30].

Деяк регіони України, як от Київщина, Уманщина, Катеринославщина, Херсонщина й Одещина, стали визнаними центрами народного розпису [46]. А вже з початку ХІХ століття на основі настінного розпису почав витворюватись розпис декоративний, який виконується на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках, глечиках, карафках, навіть елементах збруї та озброєння (давня традиція мистецтва Запорозько Січі). Нині цей декоративний розпис, що практикується народними майстрами-професіоналами, отримав назву "петриківського" (від назви села Петрівка).

Декоративний розпис – це „один з видів декоративно прикладного мистецтва, що передбача сюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобами живопису на стінах та інших частинах архітектурних споруд, а також на ужиткових предметах” [48, 103]. Останнім часом декоративний розпис виконують також на папері, полотні, картоні й експонують на художніх виставках як твори станкового мистецтва. Протягом багатьох століть у різних регіонах України формувалися місцеві школи декоративного розпису зі своїм характером виконання орнаментальних мотивів, здебільшого рослинних: квітів, дерев, стебел, плодів.

Яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині. Протягом тривалого часу в кожній місцевості вироблялись свої прийоми і технічн засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер'єру, речей побуту. Залежно від цього у кожній місцевості поступово створився свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і, мабуть, ще щедрішою фантазією народних майстрів [57].

У наш час, із зміною побуту трудящих села, зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, з сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфоро-фаянсову текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних громадських споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.

Про еволюцію народного розпису розповідають твори майстрів Дніпропетровщини, Київщини, Черкащини, Чернігівщини, Хмельниччини, Херсонщини, які не тільки успадкували кращі мистецьк традиції, а й збагатили цей вид мистецтва новою тематикою, сучасними орнаментальними мотивами, яскравою поліхромною палітрою фарб [48].

Петриківка на Дніпропетровщині, є найбільшим центром українського декоративного живопису, тут склалася своя школа. Малюнки петриківських майстрів це „імпровізації, виконані легко та віртуозно” [45, 43]. Художники використовують саморобні пензлі, анілінові, акварельні, темперні або гуашев фарби, розведені на яєчному жовтку. Петриківський розпис широко відомий не тільки в нашій країні, але далеко за її межами.

Серед відомих майстрів декоративного розпису з Петриківки походять:

Білокінь Надія Аврамівна (1893 - 1981) — українська майстриня народно-декоративного розпису.

Панко Федір Савович (* 1924) провідний майстер петриківського розпису, член Національної спілки художників України.

Пата Тетяна Якимівна (1884 - 1976) — член Національної спілки художників України, родоначальниця петриківського розпису.

Пікуш Андрій Андрійович (1950) — голова правління та художній керівник Центру народного мистецтва «Петриківка».

Соколенко Василь Іванович (?-1922) — член Національної спілки художників України, заслужений майстер народної творчості України.

Тимченко Марфа Ксенофонтівна (* 1922) майстер декоративного розпису, учениця Т. Пати [57].

Яскравою сторінкою ввійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Далеко за межами України відомі імена народних майстрів села Петриківки. „Ажурний, графічно чіткий орнамент, що у минулому розвивався як настінний розпис і декор побутових предметів, сьогодні широко використовується в художній промисловості, книжковій графіці, оформленні і. т.п. Чарівна петриківська квітка розцвіла на чудовому порцеляновому блюді, загадковим візерунком ліг на шовкову тканину, коштовним самоцвітом заблискав на лакованій поверхні сувенірної скриньки” [51, 7].

Отже, декоративний розпис в Україні – один з найбільш поширених видів декоративно-прикладного мистецтва. Його твори - це світ краси і фантазії, поетичного осмислення навколишньо природи, адже в розписах народ висвітлював свої мрії настрої, своє світосприйняття. Це вид народного мистецтва, в якому яскраво і глибоко відобразились естетичні уявлення художня культура народу. Використання і розвиток кращих народних традицій ма велике значення у житті дитини.

Твори декоративного мистецтва перебувають під впливом духовної наповненості часу. Чим більший вік твору, тим його духовна наповненість сильніше збуджує наші естетичн почуття. Можна навести чимало прикладів, коли предмет-твір, знайдений археологами, мало чим відрізняється від теперішнього виробу.

1.2 Характерні ознаки народного декоративного мистецтва

Народне декоративне мистецтво – складне, багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях, як народне традиційне (зокрема, народні художні промисли), професійне мистецтво самодіяльна творчість. Ці галузі змістовні і не тотожні. Між ними існують тісн взаємозв'язки і суттєві розбіжності. Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв'язки з історичним минулим, ніколи не розрива ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.

У різні історичні епохи, залежно від зміни соціальних формацій, зазнавало змін і народне декоративне мистецтво. Однак завжди його визначальними рисами залишалися колективний характер творчості, спадковість багатовікових традицій [21, 167]. Постійно діяв метод навчання: вчитись працювати, як усі майстри, але при цьому зробити вироби краще від інших. Ручний характер праці давав змогу імпровізувати, творити неповторне, мати «свою руку», «власний почерк». Але що б нового не творила кожна людина, вона завжди залишалась у межах художніх традицій того осередку, де працювала.

На кожній виставці образно та манерою виконання виділяються художні твори, авторами яких є народні майстри чи професіонали-художники або ж самодіяльні умільці. Ці твори різні за своєю суттю, різні за рівнем професійної підготовки їх автори, неоднаков критерії їх оцінок тощо [5]. А в загальному, між цими напрямами існують тісні взаємозв'язки проходять цікаві процеси взаємозбагачення. На творчість народних майстрів впливають своїми новаторськими пошуками художники-професіонали, а в свою чергу самодіяльн умільці часто здобувають професійну освіту. В той же час вершин мистецького злету досягають художники-професіонали, які працюють на основі народних художніх традицій.

Народн художні промисли — одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративно-прикладного мистецтва, сутність якої полягає у виготовленні художніх виробів при обов'язковому застосуванні творчої ручної праці [39]. Сучасні народні художні промисли України підприємства, неоднорідні за своєю організаційно-економічною структурою, типами виробництва. Це об'єднання, фабрики, комбінати, дільниці, асоціації.

Самодіяльна художня творчість — непрофесійна творчість широких народних мас, це спосіб самовираження, а не традиційне народне мистецтво [43]. Вона набула особливого поширення, розвитку визнання в нашій країні за останні сімдесят років. Люди, різні за фахом, соціальним походженням, малюють і різьблять, плетуть, роблять макраме тощо. Часто вони — члени тих чи інших самодіяльних колективів, студій, гуртків і т. ін. Художня самодіяльність відрізняється від народного і професійного декоративно-прикладного мистецтва. Самодіяльн умільці працюють не за законами традиційної творчості, а в силу своїх обдарувань, власного світосприйняття. Вони дещо наслідують професіоналів, але не володіють професійними знаннями. Самоосвіта, ерудиція, особисте обдарування і бачення навколишнього світу важливі питання самодіяльної творчості.

Художня самодіяльність — важливий фактор розвитку соціальної активності громадян, залучення найширших народних мас до безпосередньої участі в художній творчості [5]. Керівництво самодіяльною творчістю здійснюють обласні і міські науково-методичні центри. Їм надають допомогу мистецтвознавці, музейні працівники, художники.

Відбиваючи колективний світогляд, твори народного декоративного мистецтва позначені особистістю майстра. Колективна та індивідуальна творчість завжди знаходяться у єдності, доповнюючи збагачуючи одна одну. У зв'язку з колективним характером творчості віками кристалізувались творчі технологічні методи ручної праці, які вдосконалювались кожним наступним поколінням. Завдяки цьому багато творів народних майстрів досягли вершин художнього рівня, у них нерозривно поєднуються практичність і декоративність [64]. Майстри робили гарними звичайні речі, якими користувалися щоденно: посуд, одяг, рушники, скрині. Ці вироби переконливо засвідчують факт, що народні майстри працювали «за законами матеріалу», бо добре знали їхні фізичні — структурні, еластичні властивості.

За змістом, метою, виражальними засобами народне мистецтво не знає національної замкненості, територіальних обмежень. Воно увібрало багатовіковий історичний досвід народних мас, глибину художнього засвоєння дійсності, що зумовило правдивість образів, захоплюючу силу їхнього художнього узагальнення.

Одним з найяскравіших видів мистецтва, які здавна поширені в Україні, є декоративний розпис. Чимало видатних майстрів українського декоративного розпису здобули своєю працею світову славу [57]. І ні технічний прогрес, ні нові матеріали та технології не зможуть знецінити, применшити того, що створене людським талантом упродовж століть. Навпаки, люди нового тисячоліття ще більшою мірою потребуватимуть справжнього мистецтва, живого і неповторного. Одним із найбільш розвинених на Україні видів декоративно-прикладного мистецтва є декоративний розпис.

Декоративний розпис передбача сюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобами живопису на стінах та інших частинах архітектурних споруд, а також на ужиткових предметах [69]. Останнім часом декоративний розпис виконують також на папері, полотні, картоні й експонують на художніх виставках як твори станкового мистецтва. Твори декоративного розпису виконують олійними, темперними, гуашевими, акварельними фарбами та керамічними барвниками з подальшим випалюванням у керамічних печах.

Своєрідний декоративний орнамент має давні традиції, свою пластичну мову, техніку і свій арсенал художніх образів. З покоління в покоління передавалися традиції розпису, самобутнього, переважно рослинного орнаменту, що згодом усе більш удосконалювалися. Побутові реч з петриківським розписом, що знаходяться в музеях, відносяться до ХVШ-ХІХ сторіч. Сам же орнамент бере початок від стародавньої традиційної орнаментики, що широко застосовувалася в побуті запорожців, які прикрашали ним житла, начинку і зброю.

Так, характерною рисою петриківського розпису є те, що „весь малюнок розпису, ніби розгорнутий на площині стіни, аркуша паперу чи декоративної тарілки, має поверхневе зображення. При цьому лінії стебел і гілок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листя, ягоди тощо) мають силуетне зображення, що само собою підкреслює декоративне зображення розпису. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти в анфас” [57, 29].

Зберігаючи усі традиційні мотиви настінних розписів, декоративний розпис вирізняється розширенням діапазону зображень садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) та польових (ромашки, волошки) квітів, залученням до узорів мотиву ягід (калини, полуниці, винограду) та акантового листу ("папороті"), також бутонів. Крім того, петриківськ орнаменти і мотиви розпису мають більше рис натуралізму [5]. Окрім традиційних фарб рослинного походження, малювання якими потребувало періодичного підновлення (двічі на рік), у декоративному розписі часто використовують олійн фарби.

Сучасний декоративний орнамент характеризується, насамперед, як рослинний, переважно квітковий. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори і створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі квітів (наприклад, "лучка" чи "кучерявки"). Широке застосування мають мотиви садових (жоржини, айстри, троянди) і лугових (ромени, волошки) квітів і ягід калини, полуниці і винограду. Характерними є також зображення листя, що називають "папороттю", бутонів пір'ястого ажурного листя [69].

Для орнаменталістів характерні надзвичайно точний окомір і дивна спритність руки – ус майстри малюють без попередньо наміченого контуру, не користаючись жодним вимірювальним нструментом. Віртуозність виконання досягається писанням за допомогою тоненького пензлика з котячої вовни. Крім кисті, петриківські майстри застосовують стебла, щіпочки, а ягоди і деякі квіти малюють просто пальцем [48].

Характерною рисою традиційної композиції, наприклад, "букета" є розташування в центр трьох великих квіток, зі сторін яких відгалужуються менші за розміром квіточки бутони, що завершуються граціозно вигнутими вусиками і стеблинками лугових трав. Кольорове рішення такого букета завжди тримається на основних плямах, що акцентують, (у даному випадку - на трьох центральних квітах), яким ритмічно відповідають - перегукуються з ним - маленькі кольорові цятки другорядних елементів композиції.

Для колориту традиційного розпису характерне контрастне з'єднання основних і додаткових квітів спектра, причому переважають червоні і зелені фарби. Нині петриківські майстри, що мають уже визначену художню професійну освіту, часто виконують свої композиц в теплій або холодній гамі. Цікаво відзначити, що пишуть вони від себе, а не до себе, як це роблять, наприклад, хохломські майстри декоративного розпису.

Традиційно „в центр візерунку – розкішний букет різних відтінків червоного й помаранчевого із звичайних садових і лугових квітів, доповнений яскравими вигаданими фантастичними рослинами. Багате зелене оздоблення з папороті, бутонів і пір’ястого ажурного листя відтіня доповнює яскраві квіти, створюючи неповторн композиції, що майстрині малюють за натхненням без попередньої розмітки” [69, 65].

У роботах петриківських майстрів, особливо старшого покоління, привертає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводяться загостреним кінчиком дерев'яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад айстр, трісочкою завширшки до 3 мм або рогозинкою. Це роблять тоді, коли нанесена фарба ще мокра і зображення має вигляд суцільної кольорової плями. Пензлик зразу ж повертають щіточкою догори і кінчиком держальця проводять по мокрій лінії прожилок, або проводять трісочкою від центра квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнок пелюсток.

Рослинний декоративний розпис використовують для оздоблення різних побутових речей з дерева [5]. Це — скрині та скриньки, миски й тарілки, посуд для зберігання сипких продуктів, хлібниці, цукорниці, ложки, сільнички, великі та малі меблі тощо. Для малювання по дереву беруть олійні, гуашеві і найчастіше темперні фарби (акварель з жовтком можна віднести до темпери). Використовують також розчинники і лаки.

Перш ніж приступити до малювання, необхідно підготувати поверхню виробу. Дрібнозернистою наждачною шкуркою зачищають деревину, проклеюють 8%-ним розчином харчового желатину або 10%-ним розчином столярного клею чи казеїну. Після висихання поверхню покривають тонким шаром лаку (4С). Через дві доби виріб розписують, висушують при кімнатній температурі протягом двох діб і тільки після цього знову покривають лаком.

Протягом багатьох століть у різних регіонах України формувалися місцеві школи декоративного розпису зі своїм характером виконання орнаментальних мотивів, здебільшого рослинних: квітів, дерев, стебел, плодів тощо. Чимало майстрів малюють у своїх композиціях звірів, птахів, людей, пейзажі та складні композиції, у яких різні орнаментальн мотиви поєднуються із зображенням тварин та людей. Звірі, птахи, рослини, квіти своєрідними: як реальними, так і народженими творчою уявою та фантазією народних художників.

Серед великого гурту відомих українських народних художників особливо яскравою зіркою спалахнув талант народної художниці України, лауреата державної премії імені Т.Г. Шевченка — Марії Примаченко [90]. Жила і творила Марія Примаченко в селі Болотня, що розташоване неподалік від Києва. Її композиції декоративні й оригінальні.

Орнаментальність першооснова народного декоративного мистецтва, а симетрія в ній є закономірністю організації кольорових плям і мас. У Марії Примаченко і композиція, і колір несуть глибоке змістове навантаження. У зображенні квітів простежується нерозривний зв'язок авторки з народного уявою про добро і красу в народному фольклорі.

Земля сад, город, поле суцільно вкриті чудовими квітами і плодами — це «Райські кущі»: вічний образ щастя і миру. У своїх квітах вона йде від селянських вишивок, килимів, декоративного живопису «мальовок». З ними її картини-панно споріднює також принцип строгої симетрії, повторення орнаментальних форм. В основі композиційних схем нерозривний синтез декоративного й образотворчого, що властиво і народній творчості, і живопису Марії Примаченко [42].

Велик сині айстри в червоній вазі сприймаються урочисто і водночас буденно; білі, обведен рожевою фарбою, квіти в жовтому горщику на синьому тлі — це вишуканість з ознаками ліризму; сюжет із темно-червоними жоржинами в синьому горщику на оранжевому фоні, подібно до органної музики, викликає звукові асоціації урочистості та святковості. Живопис квітів фантастично багатий, у їхньому зображенні талант М. Примаченко випроміню вищу правду мистецтва, фантазії.

Усе своє життя М. Примаченко малювала, крім квітів, ще звірів, риб, птахів. Оглядаючи створений художницею світ звірів, відчуваєш її внутрішню цільність, співрозмірність, завершеність. Примаченко населила світ домашніми тваринами і лісовими мешканцями, небесними птахами, болотними тваринами, океанською рибою; звірами добрими й усміхненими, ласкавими та злими, хижими, страшними; звірами, що живуть на Поліссі, у далекій Африці чи в Київському зоопарку; побаченими в книжці і народженими уявою. Існують вони разом у єдиному, нероздільному просторі творчої фантазії художниці: сміючись плачучи, дружачи і ворогуючи, вони утворюють багатолику, але гармонійну цілісність, у якій урівноважені добро та зло, краса і потворність, реальність і фантастичність, світ тварин і людей.

Цілком ншою ми бачимо народну художницю Катерину Білокур [25]. Вона малювала олійними фарбами, але її живопис матовий, фарби не блищать, мазки дрібні, часто проступа полотно, фон чистий, колір синій або блакитний. Підрамник Катерина Білокур використовувала один для багатьох картин, полотно закріплювала шпагатом. Після закінчення роботи художниця знімала картину, а на її місце кріпила інше полотно. Ці прийоми роботи свідчать про тісний зв'язок методів роботи художниці та вишивальниць, які формувалися протягом століть.

Основне у Катерини Білокур — це хліб і квіти. Квіти, зображені у вінку, ростуть від весни до глибокої осені. На картинах художниці співіснують комахи, птахи, дерева, квіти, фрукти, овочі, хліб і чимало іншого. Усе рослинне царство живе, динамічне. Колосся, квіти, фрукти, овочі — це не просто об'єкти відображення, а рослинні символи, образи життя, Чимало композицій традиційно симетричні, що є характерною рисою древнього народного і прикладного мистецтва. Але симетрія ця своєрідна — вона проходить здебільшого по діагоналі, її права частина не завжди повторює ліву. Інша характерна риса у творчост художниці пов'язана з архаїчністю. У центрі багатьох картин, на найвиднішому місц зображений хліб, зерно, пшеничні колоски. Одна з її картин називається «Цар-колос».

Ус елементи на картинах Білокур ідеально намальовані з найдрібнішими деталями: прожилками листочків, стебел, тичинок квітів. І хоча кількість елементів — квітів, рослин, листків, овочів, фруктів— вражаюча, композиція не розпадається, а тримається вкупі, залишаючи враження завершеного, замкнутого світу, при цьому жодна деталь картини не губиться, а навпаки, виграє серед собі подібних [57].

Малювала К.Білокур тоненькими пензликами, часто саморобними. На відміну від професіоналів, які малювали від великих, загальних кольорових плям до дрібних деталей, художниця робила все навпаки: від маленьких деталей — до цілого, загального, закінченого твору. Художниця тоненьким пензликом, наче голкою, малювала квітку до квітки, аж поки вся картина не була завершеною.

Для К. Білокур полотно — це матеріал, до якого можна дошивати додаткові шматки тканини в необмеженій кількості. її живопис вінчає й розкриває ідею полотна як вишивки народних майстрів, як сучасних, так і тих, що жили і творили багато віків тому. Таким чином, в олійному живописі геніальної художниці відбувається внутрішній зв'язок між об'єктами відображення та його засобами, площиною, на якій усе діється, і фарбами.

У західних областях України народний живопис не набув поширення, як у центральній та південній Україні. Лише сюжетно-декоративне малювання Параски Хоми — художниц з Івано-Франківщини — позначене високим професійним рівнем художньої майстерності, яскравою творчою індивідуальністю автора [63].

Процес формування творчої особистості П.Хоми був складним і тривалим. З дитинства вона захоплювалась малюванням та вишивкою. Вишивкою Параска Хома оздоблювала ужитков речі та одяг. Перші її самостійні малюнки побачили світ у 1968 році. Це такі творч композиції, як «Золоте літо», «Луки», «Сонце сходить» тощо.

Художниця живе у селі, працює у полі, і тому однією з основ її творчості с щоденне спілкування з природою, людьми та іншими джерелами, що живлять творчу уяву художниці, — народними переказами, легендами, піснями, на які так багата Гуцульщина. Свої композиції П. Хома об'єднує в серії, що складаються з 10-15 замальовок і розкривають певний задум автора. Зображуючи навколишній світ, художниця не йде шляхом натуралістичного копіювання, вона вільно і творчо осмислює натуру, досягаючи символічної образності, велико художньої виразності. Поетична творчість народу, історія рідного краю, не раз надихала Параску Хому на створення оригінальних сюжетних творів.

Такою «Бондарівна». Композиція твору виконана у вигляді вінка, усередині якого зображена дівчина-селянка в національному одязі Покуття XVIII ст. Творчість Параски Хоми слід розглядати як інтерпретацію сучасності, виражену персоніфікацією зображуваних квітів, композиційним ладом замальовок, символікою кольорів. Синтез реального світу й оптимістично народної символіки допомагає автору розкрити закладений у творі зміст [57]. Прикладом цього можуть служити композиції «Новорічна фантазія», «Жар-птиця», «Жоржини», «Папороть цвіте». Особливо цікавий останній твір. Радість буття, творчої праці відчуваються в мажорному звучанні червоно-вишневого кольору тла.

У більшості замальовок майстриня дотримує традиційної для українського народного живопису композиційної схеми вазона («Квіти в корзині», «Гвоздики у вазоні», «Ромашки») або дерева життя («Гвоздики у вінку», «Квіти в сонячний день»), але є і композиції, підпорядковані темі руху. Численна група аркушів відтворює сюжети відомих у народ пісень, казок, поетичних творів. Сюди належать такі композиції, як «Солов'їна пісня», «Чорнобривці», «Ой вербиченько», «Любисток», «Лісова пісня». Для них, як і для більшост творів народного мистецтва, характерна вільна симетрія, композиційна врівноваженість, що досягається ритмічним чергуванням кольорів.

Ознайомлюючись з уманським розписом, слід відзначити перш за все народних майстрів — сестер Ірину та Софію Гоменюк, які є яскравими представниками цього виду народного мистецтва. Майстрині відчули, вистраждали та відобразили у своїх творах, кожна по-своєму, ту досконалу естетичну гармонію, яка ніколи не порушується у природі. Такі твори І.Гоменюк, як «Степові маки» та «Степовий бур'ян» — найбільш характерні для уманського народного розпису [69]. Тут своє бачення природи і своє мистецьке звучання. Доволі вільне компонування на площині елементів (квітів, листків, стебел тощо), відсутність строго симетрії, характерний ритм елементів, які створюють враження, що стебла бур'яну на картині «Степовий бур'ян» вільно рухаються під подихом вітру. В іншій картин «Степові маки», за характером більш статичній у центральній частині, також присутня динаміка, особливо із правого й лівого верхнього країв. Елементи розпису здебільшого спрямовані вгору, створюють певний ритм, який характерний для всієї картини. Кольори розпису насичені, яскраві, соковиті.

Найбільшим центром українського декоративного живопису, де склалася своя школа, є село Петриківка, що на Дніпропетровщині. Малюнки петриківських майстринь і майстрів — це імпровізації виконані легко та віртуозно, переважно на білому фоні. Художники використовують саморобні пензлі, анілінові, акварельні, темперні або гуашеві фарби, розведені на яєчному жовтку. Петриківський розпис широко відомий не тільки в нашій країні, але і далеко за її межами [57].

Щодо петриківського розпису, то варто наголосити, що саме організація простору відігра тут головну роль, але в жодному випадку не його механічне заповнення. У творах кращих майстрів петриківського розпису біле тло набуває змістовності й активності. Воно трактується як один із засобів художньої виразності, значення якого далеко не обмежується функцією підсвічування фарби та підсилення її форми і зручності. То, власне кажучи, білий колір, у якому стебла і листки, квіти і пуп'янки саме «прозрівають», а не просто нанизуються на умовну лінію схеми. Звідси й та дивовижна технічна пружність «вазонів», «бігунців», «букетів», що аж випромінюють життєву силу, без будь-якого натуралізму виражаючи своєю красою глибокі ідеї постійного руху природи, суть вічних процесів відтворення. Композиціям класичного петриківського розпису притаманна рівновага, масштабність мотивів стосовно сусідніх елементів і цілого аркуша, чіткий ладовий нтервал (а не поступова, ледь помітна розтяжка) у наростанні розмірів окремих елементів, що нагадує акордові співзвуччя у народній музиці. Важлива роль належить гармонійному контрасту. Гостре чергується з округлим, пряма лінія — із хвилястою, великі елементи з дрібними тощо, основні барви спектра зіставляються з додатковими.

Так, головна колірна гама класичного петриківського розпису — червоно-зелена, а побічна жовто-синя. Засоби виразності дуже лаконічні, зате використовуються вони на повну силу. Лише з двох-трьох першоелементів (лінія, відтиск, пляма) утворюється різноманіття мотивів, хоч у кожній окремій роботі їхня кількість також обмежена. Та жива імпровізація дає незліченну кількість варіантів.

Одним з найяскравіших представників прославленої петриківської школи декоративного розпису Федір Панко — художник талановитий і самобутній [30]. Народився він у селі Петриківка. З дитинства художник спостерігав красу південного степу Й чарівність та неповторність народного мистецтва розпису. Докладно вивчивши традиційний Петриківський розпис, майстер не обмежився лише традиційними елементами, він пильно вивчав в натурі різноманітні рослини та квіти й створює нові орнаментальні мотиви: колоски різних злаків, квіти соняшника, гороху, хміль, пухнасту голівку кульбаби тощо. Беручи з натури форми реальних птахів павича, півня або фазана, він інколи поєднує окремі елементи і створює образ казково жар-птиці. Митець захоплюється скромною й непомітною сивою зозулею й часто малю на гілочці з ягодами червоної калини — символом дівочої краси.

Про здатність автора образотворчими засобами створювати складні психологічні сюжети промовляє серія живописних панно, виконаних темперою на картоні, об'єднаних загальною темою «Легенда про петриківську вишню». Цікаво простежити, як вдало здійснює свій задум митець, використовуючи емоційний вплив кольорів у цій серії. Вони то гармонійно спокійні, тональні в сцені побачення закоханих, то тривожні, контрастні в картині, присвяченій рокам лихоліття. А на останньому, заключному, панно серії, на синьому, спокійно-величному тлі неба зобра-жена біло-червона петриківська вишня, що виросла на могилі закоханих. Вона стоїть, наче стародавнє дерево життя, наче символ перемоги над смертю. Такс образне висвітлення теми – безумовно, нове явище в мистецтві петриківців.

Цікавим явищем у творчості художника є розмаїття дерев'яного посуду, розпис якого продовжив традиції стародавнього петриківського мистецтва і разом з тим був новим і сучасним. Це тарілки, декоровані орнаментом, ложки, блюдо з писанками тощо. Слід зауважити цікаві технічні пошуки майстра в цій галузі: тут ужито й підлаковий розпис, і розпис темперою без лаку, і спеціальний лак для столового посуду. Із часом Федір Ланко все більше захоплювався творчістю Тараса Шевченка, Олеся Гончара, українськими піснями, легендами, фольклором.

Він виконав два портрети Т. Шевченка: на першому зобразив великого кобзара у шапці та кожусі на тлі червоних квітів, а на другому — у вишитій сорочці серед розквітлих соняшників. Панно «Гайдамаки» написане в червоній гамі на тлі червоного дерева. У холодній зеленкуватій тональності виконане панно «Реве та стогне Дніпр широкий» своєрідний зразок декоративного краєвиду. Цікавим за пластичністю та ритмікою декоративне панно «Журавлі та соняшники» [57, 167].

У ліричному ключі розкриті поетичні образи жінок із поеми Кобзаря «Лілея» і «Тополя». Портретами Т. Шевченка, органічно пов'язаними із квітковим орнаментом, майстер оздобив декоративну вазу й таріль із дерева. Кілька декоративних ваз Федір Панко розписав за сюжетами Шевченкових віршів — «Тече вода з-під явора», «Сичі в гаю перекликались» тощо. Навіть бандуру художник розписав за улюбленим сюжетом багатьох поетичних творів Т. Шевченка — «Зозулі на калині». Ф. Панко спробував використати петриківський розпис для оформлення інтер'єрів, а також інших архітектурних споруд.

Цілу плеяду майстрів декоративного розпису, із творчою діяльністю яких пов'язаний новий етап розвитку народного мистецтва України, виховала заслужений майстер народно творчості Тетяна Пата [16]. Вона збагатила традиційний петриківський орнамент новими оригінальними композиціями та своєрідним колористичним рішенням. До когорти її учнів належать народний художник Марфа Тимченко, заслужений майстер народної творчост Федір Панко, Віра Павленко, Галина Павденко-Черниченко. Кожен з них має свій почерк, своє творче кредо.

Життєрадісність, краса та ліризм, художня виразність характеризує твори майстрів Київщини Анни Собачко-Шостак, Параски Власенко. Для творчості Анни Собачко-Шостак характерна невичерпна фантазія при створенні складних орнаментальних композицій, у яких серед розкішних квітів зображені птахи, риби, фантастичні істоти, що органічно вплетені в рослинний орнамент.

Український декоративний розпис набув розвитку й розквіту і в наш час. Існують нові оригінальн концепції і прийоми розпису, які виконують народні українські майстри.

1.3 Можливості народного мистецтва у національному вихованні учнів

Основою процесу виховання є діяльність учня як суб'єкта у різних видах та формах. Генетично вихідною є зовнішня, предметна діяльність, яка породжу усі види внутрішньої психічної діяльності. Загальну психологічну структуру діяльност характеризують дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями учня; засоби діяльності, її результати.

Виховання українських громадян вимагає реалізації всієї сукупност педагогічних закономірностей і опрацювання та обґрунтування основних складових процесу виховання: мети, ідеалу, принципів, змісту, методів і форм, критеріїв оцінки результативност виховних впливів [8, 12]. Вихователь має враховувати їхні вимоги в ході планування й організації процесу виховання та оцінки його результатів.

Досвід виховання має національні особливості (традиції, погляди, звичаї, світогляд тощо), бо кожен народ творить свою систему виховання, яка відповіда характерним рисам його народності. Загальної системи виховання не існує ні в теорії, ні на практиці. У процесі виховання, першою чергою, формується характер людини. А характер і є саме той ґрунт, вважав К.Д.Ушинський, в якому корениться народність.

А.В.Духнович, котрий разом з К.Д.Ушинським вперше ввів поняття «народна педагогіка», на перший план виховання у дітей ставив формування почуття патріотизму [29]. Загальновідомо, що вся система педагогічних ідей Г.С. Сковороди була пройнята ідеєю народності.

«Національно-патріотичне виховання — це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь» [30, 12]. Національне виховання також передбачає широкі знання конституційних і правових норм, державної політики, патріотичних думок.

Мета національного виховання – формування національної свідомості, самосвідомост та патріотизму у вихованців. Національне виховання ґрунтується на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють вищі зразки виховно мудрості українського народу — любов до рідної землі, до свого народу, його традицій, звичаїв, готовність до мирної та ратної праці в ім'я України, почуття гордост за Батьківщину, вірність Україні, власну відповідальність за її долю. Національне виховання використовує такі засоби: рідну мову, родовід, рідну історію, краєзнавство, природу рідного краю, народну міфологію, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національну символіку, народні прикмети і вірування, виховні традиції, національні традиції, звичаї та обряди.

Але суттєвою відмінністю національного виховання має бути його опора на загальнолюдські цінності. За визначенням К.Д. Ушинського, — це народність, класицизм, наука, християнство.

У процесі виховання у людини, першою чергою, формується світогляд характер, а «...характер і є саме той ґрунт, в якому корениться народність». Народність українського виховання визначають його мова, побут, етнос, традиції, етикет, гумор тощо. Саме ці складові зумовлюють специфічні особливості системи виховання кожного народу. «Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає набагато сильніше за переконання, сприйняте тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань... виховання, коли воно не хоче бути безсилим, має бути народним» [47, 9].

На цьому етапі розвитку особистості провідне місце посідає народна, життєва педагогіка. Починає здійснюватися процес передавання життєвого досвіду старших поколінь молодшим, у чому й полягає основна суть виховання. Про це свідчить народна мудрість: «Якщо старші мову ведуть, нехай молодшим вуха ростуть», «Знаннями міняються, щастям діляться», «Батьківські поради — дороги даль ясна, мудрого поради — озера глибина», «Старший серед молодих молодіє, молодший серед старших розумнішає», «Голова для розуму, мудрець — для народу».

На думку В.Сухомлинського, національне виховання без патріотизму немислиме. Саме відданість рідній землі, любов до Батьківщини, рідного народу, його сторії, мови, культури породжують національний менталітет, психіку і характер людини. «Світ дитини — це насамперед природа, яка оточує її в дитинстві, піклування матер батька, казка, пісня. Спогади про цей світ накладаються на все наступне життя, надають емоційного забарвлення усім прагненням, помислам, поривам. Азбука патріотичного виховання полягає у тому, щоб утвердити в людській душі багате, яскраве, незабутн дитинство, закарбувати в ньому образи рідної природи, які хвилювали б усе життя. У кожної людини повинен бути рідний куточок, який став би незабутнім спогадом про найдорожче, — без цього немає людини. Нема морально-емоційного і естетичного коріння, немає свіжого вітерцю, який живить непогасне полум'я любові до Вітчизни» [61, 125].

Таким чином, процес передання досвіду одних поколінь іншим забезпечу народознавчий підхід до виховання, що ґрунтується на всебічному і глибокому вивченн всього культурно-історичного розвитку і досвіду рідного та інших народів. Реалізувати процес виховання допомагає народна педагогіка.

Серед компонентів, які синтезують соціальний досвід народу, виділяють сума людських знань, історія поколінь, релігія, народна творчість, мистецтво, культурн досягнення, прийнятні норми поведінки тощо [59].

Саме народність є тією силою, яка рухає стрижневу основу виховання, бо народне — це кришталево чисте, правдиве, високоморальне, глибоко гуманне, вічне завжди сучасне. Національне виховання набуває особливого, морального смислу, оскільки сприяє розвиткові духовного світу людини, готує її до життя, до служіння Батьківщині, народові. А для того, щоб своєю життєвою справою здійснювати волю нації, не досить лише одного бажання чи переконання. Необхідно мати ще відповідні знання й уміння. Школа, педагог, держава, які недостатньо чи погано виховують і навчають підростаюче покоління, чинять злочин. Національне виховання — суворий обов'язок перед народом.

Педагогічна система історичної епохи висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини, а кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховний ідеал, тому ж цілком закономірно виникає питання про сучасний педагогічний ідеал громадсько-шкільного виховання в Україні.

Патріотичне виховання — основа духовного розвитку особистості. Формування патріотичних почуттів означає створення високого ідеалу служіння рідному народові, готовност до героїчного подвигу в ім'я процвітання і незалежності України. Воно покликане формувати громадянина-патріота України, виробляти глибоке розуміння громадського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини.

Важливе місце у системі національного виховання посідає утвердження загальнолюдських моральних цінностей: правди, любові, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших чеснот. При цьому важить не тільки і не стільки просвітницька діяльність, скільки перетворення моральних знань у переконання, стійкі моральн почуття і вчинки вихованців [49, 13]. Ефективність морального виховання значно зростає, коли воно спирається на народну мораль, традиції, звичаї, обряди, які у собі містять високі моральні зразки, ідеї, ідеали, погляди, поведінкові норми, збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу, несуть могутній моральний потенціал, спрямований на виховання особистості громадянина України.

Цілісний процес виховання передбачає естетичну освіченість і вихованість. Виховуючи естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь примножувати культурно-мистецькі надбання народу, відчувати й відтворювати прекрасне в повсякденному житті.

Провідні завдання виховання молодших школярів у початковій школ зумовлено пріоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), до яких належать:

—формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати для розквіту держави, готовності її захищати;

—забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

—формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

—прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій; українців та представників інших націй, які мешкають на Україні;

—виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;

—формування працелюбної особистості, цивілізованого господаря;

—виховання поваги до Конституції, законодавства України, державно символіки;

—формування громадянської культури людини, гармонії її відносин з природою [8, 11].

Виховання людини триває майже все життя, але особливе значення воно має у період її росту й розвитку. Цей великий період людського життя — від народження до настання зрілості — неоднаковий ні за темпами розвитку, ні за видами діяльності людини, ні за характером протікання фізичних і психічних процесів, н за ставленням людини до дійсності.

Вчителеві початкових класів необхідно знати закономірності вікового розвитку не тільки для того, щоб до них пристосуватися, а головне, щоб учити й виховувати з найбільшим ефектом. У цьому в значній мірі допомагають думки й висновки видатних педагогів про особливості розвитку дітей дошкільного віку та учнів початкових класів. «Душа дитини в роки од двох до семи найчутливіша й найуразливіша, — і в цей час найкраще треба її плекати й пильнувати, щоб і серце, й воля, й розум, а також тіло розвивалися цілком нормально. Характер дитини складається не у часи пізнішого дитинства, а саме в ніжний вік — од двох до шести років». За її словами, за перше дитинство, до восьми років, «діти найбільш набираються вражень і треба їм усім дати лад, збудити усі здібності й викликати самостійну думку, щоб опрацювати ті враження, задовольнити потребу активності й виховати добрі соціальні почуття» [63, 19].

Аналізуючи дитячу природу молодшого школяра, К. Ушинський зауважив, що «чим молодша дитина, тим менше здатна вона до постійної душевної діяльності в одному напрямі, тоді як урізноманітнюючи свої заняття, може працювати досить довго». З перших днів перебування дитини в школі треба привчати її до серйозних занять. !з огляду на це дуже повчальними є слова видатного педагога про те, що в початковій школі «повинні панувати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи на жарт, ласкавість без солодкості, справедливість, доброта без поблажливості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумова діяльність» [19, 18].

Видатний український педагог Г. Ващенко звернув увагу на те, що високий темп розвитку учнів початкових класів вимагає якнайширшого залучення їх до активної навчальної й громадської діяльності. А тому початкова школа «мусить використовувати кожний момент своєї роботи не тільки для того, щоб дати учням знання, а й для того, щоб виховувати з них всебічно розвинутих людей і добрих громадян сво батьківщини».

Зо словами В. Сухомлинського [61], роки навчання у початкових класах періодом морального, інтелектуального, емоційного, фізичного розвитку, який буде реальною справою лише за умови, що дитина; живе багатим життям сьогодні, а не тільки готується до оволодіння знаннями завтра.

У молодшому шкільному віці суттєво змінюється становище дитини серед навколишніх людей і характер її занять. Відбуваються кардинальні зміни всього життя і стосунків. Провідною діяльністю стає учіння, міняється режим праці й відпочинку, з'являються нові обов'язки.

Період 6-10 років характеризується дальшим розвитком розумово працездатності хлопчиків і дівчаток, загострюється пам’ять. Їм властиві пластичність психіки, допитливість, щирість, безпосередність; чуйність, довірливість, товариськість, підвищена сприятливість до виховних впливів, щедра емоційність, нестійкість уваги, ситуативність поведінки, швидка втомлюваність, захоплення ігровою діяльністю, потяг до самостійності й самоутвердження свого власного «Я», конкретність й образність мислення [9].

Основною метою національного виховання на сучасному етапі є передання вихованцям соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування незалежно від національно приналежності особистісних рис громадянина Української держави, духовності, трудової, моральної, розумової, естетичної, правової, фізичної та екологічної культури.

Мета національного виховання молодших школярів конкретизується через систему виховних завдань:

· формування у вихованців національної свідомості й самосвідомості, любові до рідної землі, родини, українського народу, бажання працювати задля розквіту України, готовності її захищати;

· виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, формування правової культури;

· забезпечення духовної єдност поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

· формування мовної культури, оволодіння українською мовою;

· виховання духовної культури особистост та створення умов для вільного формування світоглядної позиції;

· утвердження принципів загальнолюдсько моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, толерантності, працелюбності;

· формування господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовка до життя в умовах ринкових відносин;

· забезпечення повноцінного розвитку вихованця, охорони і зміцнення його духовного, психічного і фізичного здоров'я;

· формування соціальної активност особистості вихованця через його включення у процес державотворення;

· забезпечення високої загально та професійної освіченості та вихованості особистості, розвиток патріотичних почуттів;

· виховання екологічної культури, гармонії відносин з природою;

· розвиток індивідуальних здібностей талантів вихованців, забезпечення умов для самореалізації, формування наукового світогляду;

· прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та громадською відповідальністю вихованця [47, 7-8].

Загальні принципи національного виховання безпосередньо впливають на весь процес виховання і повинні пронизувати всі його компоненти, особливо — змістовний, тобто національний аспект процесу виховання має відбитися в усіх напрямах виховання: трудового, морального, розумового, естетичного, екологічного, фізичного і власне національного.

Засвоєння, зберігання і розвиток дітьми традицій і звичаїв українців та інших народів є важливим засобом зміцнення національної свідомості, згуртування і єдност всієї нашої нації і великої родини. У формуванні цінностей молодших школярів використовуються засоби народного мистецтва та творчості. Саме з творів народної поезії розпочинається залучення дітей до словесного мистецтва, разом з чим здійснюються перші кроки розуміння найістотніших зв'язків та закономірностей людського буття, уявлення про красу. Тому з метою духовного розвитку школярів у процесі роботи використовують матеріал українського декоративного мистецтва.

Розділ 2. Формування національно-культурної свідомості молодших школярів засобами народного мистецтва

2.1 Методика експериментального дослідження

Сьогодн декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що викону численні функції — пізнавальну, комунікаційну, естетичну. Декоративне мистецтво збагачується новими аспектами естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.

Велике значення українського народного розпису полягає в естетичному та художньому вихованні дітей у сучасній школі. Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український народний розпис. Їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них — „вільна мпровізація, виконання розпису одразу фарбами” [12, 23], а інший — „виконання підготовчого малюнка і цілої низки підготовчих вправ” [49, 48].

Педагоги і художники, що працюють у цьому жанрі, знаходять нову тематику, нові орнаментальні мотиви, творчо наслідуючи художні традиції минулого. Але «усе нове базується на старому, асоціюючись із ним, невідоме — на відомому, складне — на тому, що вже стало зрозумілим. Недотримання цього старого і незаперечного правила педагогіки має надзвичайно неприємні для вчителя (і, звичайно, для учнів) наслідки — втрату інтересу до предмета... [54, 132]». Тепер декоративний розпис використовують в екстер'єрі та інтер'єрі, у фарфоровій, текстильній поліграфічній промисловості, створюють оригінальні станкові декоративні панно, широко застосовують в ужитковому декоративно-прикладному мистецтві.

На уроках декоративного малювання учні ознайомлюються з кращими зразками українського народного декоративно-прикладного мистецтва, вивчають побудову узорів, самі складають узори і підбирають кольори для оздоблення різних предметів. В творах декоративного мистецтва видно любов до Батьківщини, життєстверджуючу силу, спостережливість. Уроки декоративного малювання особливо розвивають учнів, якщо проводяться з підбиранням наочних посібників із справжніх зразків творчості.

Виконуючи петриківські розписи, пензель тримають трьома пальцями перпендикулярно до поверхні, що розписується. Це забезпечує вільний мазок від себе, від тонкої лінії до потовщення, тобто, починаючи з кінчика пензля і закінчуючи натиском на його основі. При виконанні розписів використовують палець, паличку та інші засоби.

Дітям, які починають займатися декоративним розписом, „слід виконувати допоміжні вправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїти технічні прийоми, колорит, основи композиції” [11, 63]. Головним у мистецтві, як і в будь-якому іншому ремеслі, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які стануть основою творчості. Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, неабиякі можливості імпровізації роблять петриківський декоративний розпис доступним в початкових класах.

Характерною рисою творчості петриківських народних митців було використання для декоративного оздоблення рослинно-квіткового орнаменту, що відзначався легкістю та виразністю загального композиційного вирішення. Для тих, хто хоче опанувати основи петриківського розпису, просто необхідно досконало вивчити особливості творів відомих майстрів старшого покоління таких, як Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ярина Пилипенко, Надія Тимошенко, Параска Павленко. Їхні твори характеризуються композиційною злагодженістю рослинних мотивів, безпосередністю художньої мови і, найголовніше, наполегливим збереженням типових елементів настінного малювання.

На уроках декоративного малювання учні дізнаються, як працюють художники над оздобленням предметів, як розробляється композиція малюнка. Якщо є змога, дуже корисно показати через епідіаскоп, який є в кожній школі, фотографії народних виробів. За останні роки випущені набори листівок: «Різьба по кістці», «Дерев'яна скульптура», «Іграшки», «Кераміка», «Фарфор», «Художнє скло» та інші. Є багато наборів, що відбивають творчість китайського, німецького, в'єтнамського, польського, індійського народів. Їх можна використати для показування учням. Після проведення таких бесід учні сам збиратимуть листівки і зразки народної творчості, Для проведення бесід з епідіаскопом можна об'єднати кілька класів. Ілюстрована бесіда дає змогу ознайомити дітей з кольором композицією в оздобленнях предметів побуту [67, 103].

Декоративне малювання за кількістю годин займає друге місце після малювання з натури і тісно пов'язане з ним: складанню візерунка передує малювання з натури листя, квітів, метеликів тощо. Уроки декоративного малювання завжди слід пов'язувати з уроками праці. Це закладає початки естетики праці.

Індивідуальність у мистецтві взагалі є доволі важливою, а в декоративно-прикладному мистецтві — особливо. Як відомо, уславлені майстри декоративного розпису працювали, застосовуючи власн методи і техніку. Часто вони самі виготовляли пензлі, фарби та інше приладдя. Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювала все полотно, а іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додатков шматки [38]. Цілком інший метод малювання у Параски Хоми, яка спочатку виконувала дуже точний контурний малюнок олівцем всього розпису, а потім виконувала малюнок фарбами [86]. Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїй творчості. їх талант високо оцінений не лише в нашій країні, але й далеко за її межами.

Дітям, учням шкіл, які починають займатися декоративно-прикладним мистецтвом, слід виконувати допоміжні вправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїти технічні прийоми, колорит, основи композиції [5, 74].

Завдання на уроках декоративно-прикладного мистецтва виконуються як по готовому контуру, так і без нього, прямо пензлем. Простими мазками при дотриманні ритму можна створити узор. Часто намічаємо олівцем межі узору і осьові лінії, а весь узор виконуємо пензлем без попереднього малюнка. Ці роботи розвивають окомір; через те що виправляти не можна, учні ретельно визначають відстань очима, перш ніж покласти мазок.

Підбір кольору для узору залежить від завдання, поставленого на уроці, від фону, на якому малюють узор, від фарб (акварель, гуаш). Треба пояснити учням значення виступаючих і відступаючих кольорів, показати, як розфарбовувати узор, щоб головне на малюнку не зникло, щоб кольори, що оточують головне, допомагали його виявити. Розповідаючи, як треба підбирати колір для узору, вчитель демонструє готові таблиці, на яких узор зображений на фоні теплого і холодного, теплого і холодного кольору розміщений на білому, сірому, чорному, світло-жовтому або блакитному фоні. Учн бачать, як по-різному сприймається колір залежно від поєднання з іншими кольорами, як один і той самий узор може сприйматись по-різному. В одному поєднанні узор ніби зникає, в іншому його добре видно. Розфарбовують 2-3 кольорами. Багато кольорів учні не зуміють використати. Треба показати, як при контрастному поєднанні кольору можна добавлянням чорної фарби погасити або послабити колір [37, 59].

Завжди треба пам'ятати, що колір змінюється залежно від того, поруч з яким ншим кольором він перебуває. Блакитний біля фіолетового здається зеленуватим, червоний поруч з жовтим здається дуже яскравим, червоний біля фіолетового бачимо жовтуватим, блакитний поруч із зеленим набирає фіолетового відтінку, зелений поруч з жовтим здаватиметься голубуватим. Колір або зберігає свою яскравість, або зменшує її залежно від сусідніх кольорів.

Для орієнтування вчителям початкової школи, що викладають малювання й часто не знають, як приступити до підбирання кольору і розфарбовування, можна рекомендувати такі поєднання: пурпуровий з темно-зеленим, червоно-оранжевий з блакитно-зеленим, оранжевий з синім, жовто-оранжевий з синьо-фіолетовим і т. д. Яскраві кольори добре поєднуються з сірим кольором, а світлі з білим, світло-сірим, але білий з темними кольорами не завжди доцільний. Чорний колір добре застосовувати для роз'єднання тонів, в дуже малій кількості, коли відділяємо одну форму від іншої (в орнаменті). Поєднання чорного з темно-зеленим, темно-синім і фіолетовим рекомендувати дітям не слід — виходить похмуро, і дітям поєднання не подобається. Добре поєднується кіновар з синім, сурик з світлим жовто-зеленим, оранжевий з ультрамарином, темно-оранжевий з зеленим, з фіолетовим і ще краще, якщо додати третій колір — жовто-зелений [2, 91]. Жовтий колір, який дуже виступає навіть на великій відстані, добре поєднується з синім, особливо добре з ультрамарином. При добавлянні синього кольору жовтий зміню тон. Жовто-зелений колір добре поєднується з фіолетовим, з пурпуровим.

При розфарбовуванні великої площі блакитно-зеленим кольором добре залишати ділянки для фарбування суриком або кіновар'ю. Синій колір добре поєднується з червоним жовтим і гірше із зеленим. Коричневий колір добре поєднується зі всіма кольорами. Згадані поєднання кольорів корисно застосовувати в орнаментальному малюванні, вони розвивають почуття гармонії кольору. Діти люблять також контрастні поєднання: їх можна застосовувати в орнаментальному малюванні. Вивчаючи колірні поєднання в робот контрастними кольорами, вводимо і ахроматичні кольори [68, 74].

Під час орнаментального малювання на уроках декоративно-прикладного мистецтва розвивається техніка роботи фарбами, що впливає на вироблення спеціальних навичок та естетичне виховання учнів. Наприклад: рівномірне розфарбовування, вміння не переходити через контур малюнка, вміння працювати всім пензлем і кінчиком пензля, вміння розфарбувати узор з пропуском [71, 49]. Щоб запобігти помилці під час розфарбовування, вчитель показує, як розфарбовується узор, в якій послідовності наносити фарби, що розфарбовується спочатку, як закінчити розфарбовування і як можна перекрити один колір іншим.

Техніку виконання роботи фарбами вчитель демонструє перед класом на всіх уроках до тих пір, поки весь клас не оволодіє навичкою правильної роботи. Успіх уроків орнаментального малювання фарбами залежить від пояснення прийомів розфарбовування, від закріплення навичок роботи фарбами, від уміння підібрати колір, від розвитку колірного зору і почуття кольору, що досягається правильним підбором навчальних посібників, таблиць. Таблиці повинні бути такого розміру, щоб їх було добре видно з останніх парт [30, 41] .

У подальшому композиція узорів розробляється більш складна. Учні комбінують природні форми з геометричними, зв'язно передають на малюнках зображення ритмічних одиниць, часто в одну форму вимальовують іншу. Ці знання і навички формуються при методично правильно побудованих уроках, при постійному застосовуванні навчальних посібників, таблиць, малюнків, коли ставляться чіткі мета і завдання на кожний урок як щодо малюнка, так і кольору. При розфарбовуванні ставимо конкретні завдання з підбирання кольору в орнаменті. Наприклад, розфарбовування узору одним кольором в різну силу тону, хроматичним кольором з добавлянням чорної фарби та інші.

Якщо малюють аквареллю, то залишають білий фон, працюючи гуашшю, використовуємо кольоровий фон. Використовуючи обкладинки класних учнівських зошитів, маємо готовий сірий, сіро-блакитний, сіро-фіолетовий та інший фон. В молодших класах на кольорових обкладинках можна рекомендувати розфарбовувати кольоровими олівцями [68, 53].

В орнаментальному малюванні на уроках декоративно-прикладного мистецтва, коли за бажанням діти розфарбовують самостійно, не можна обмежувати учнів в підборі кольору. Учні в творчих роботах часто знаходять оригінальні колірні вирішення, до яких треба ставитись схвально.

Головним у декоративно-прикладного мистецтві, як і в будь-якому іншому виді мистецтва, цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які стануть основою творчості [9]. Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, значні можливості імпровізац роблять твори декоративно-прикладного мистецтва доступними і в початкових, і в середніх, в старших класах національної української школи.

Декоративно-прикладне мистецтво є стійкою системою створення образів, естетичних уявлень, історично сформованих у певному середовищі. Основне у виховних традиціях народного декоративного мистецтва матеріал, техніка його обробки, характер виготовлення предметів, а також принципи прийоми втілення образу. Вирішальну роль відіграють художні особливості сюжетних зображень, форми виробів, орнамент, виражені живописними, пластичними або графічними засобами. Залежно від характеру взаємозв'язків ці фактори формують специфічні риси окремих видів мистецтва [70, 6-7]. В історичному аспекті відбувається постійний процес відновлення і розвитку традицій, але принципи, особливості художньої форми у мистецтві народу зберігаються віками, традиції відбивають ту якість, яку ми називаємо класикою мистецтва.

Особливості організації і проведення уроків декоративно-прикладного мистецтва рунтуються на загальних психолого-педагогічних закономірностях сприйняття і створення дитячого малюнка і розвитку навичок образотворчої діяльності у молодшому шкільному віці. Загальна схема уроків декоративного малювання багато в чому схожа з схемами уроків малювання з натури і на теми.

2.2 Організація зміст експериментального дослідження

У процесі аналізу методичної літератури, аналізу результатів відвідування уроків образотворчого мистецтва, бесід із вчителями та учнями ми прийшли до висновку, що дана проблема потребує експериментальної перевірки. На першому етап (2007/08 навчальний рік) на основі науково обґрунтованих даних ми розробили теоретичну модель дослідження, проаналізували методичну літературу, виявили проблему, сформулювати мету, завдання і гіпотезу дослідження. На другому етапі, у процесі власне експериментального дослідження (2008/09 навчальний рік) здійснювалося емпіричне вивчення проблеми та проводився формуючий експеримент.

Для початківця, щоб навчитися малювати петриківський орнамент, треба мати цупкий папір (краще ватман), акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку для води, куряче яйце, фарфорову чашку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м'який олівець (М, 2М).

Акварель це розтерта на природному прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість, прозорість, чистота — основні ознаки акварельних фарб, що зближають їх з петриківськими «манійками».

Слід пам'ятати, що для збереження основних властивостей акварельних барвників не треба змішувати більше двох-трьох фарб, не користуватися білилами, не захоплюватися чорною фарбою. Також треба знати деякі властивості акварелі. Так, кадмій червоний темніє, руйнується в суміші з вохрою, жовтим марсом, сієною натуральною. Інтенсивні по кольору, прозор кармін та краплак у суміші з окисом хрому, смарагдовою зеленою розпадаються або набувають брудного відтінку. Надзвичайно красива фарба кадмій жовтий легко вступа в хімічні взаємодії з вохрами, сієнами, марсами, кобальтом фіолетовим. Ультрамарин не треба змішувати з кадмієм, бо ці суміші чорніють.

Починаючи з першої вправи, з першого вивчення основ петриківського розпису необхідно ознайомитися з властивостями фарб, з основними кольорами спектра, ахроматичними й хроматичними кольорами, теплими та холодними тонами.

Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м'якими й легко бралися на пензель. Тим часом готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладуть тільки жовток. Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку. На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток (суміш швидко змішується) і роблять мазок на папері.

Пензлики треба зробити самому. Для їх виготовлення потрібні котячі шерстинки, які збирають у пучечок і туго прив'язують звичайною ниткою до дерев'яного держальця. Такі пензлики добре набирають фарбу і легко підкоряються ледь помітному руху руки під час малювання. Котячі шерстинки вистригають під лапками або на шийці (під головою) тварини, де шерсть більш пухкіша. Пучечок набирається з двох-трьох вистригів.

Спершу новий сухий пензлик має вигляд квачика (віничка), але поступово його доводять до потрібної форми, вибравши зайві волосинки. У зволоженому стані всі волосинки пензля зібрані в гострий кінчик.
Щоб зберігати правильну форму пензлів, після роботи їх миють з милом, промивають чистою водою і загортають у м'який папір.

Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно названих “грібенець”, “зернятко”, “горішок”, “перехідний мазок” [17, 20-21].

“Грібенець мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля та завершується тонким вусиком який виконується легким дотиком кінчика пензля. Прокладені разом декілька таких мазків які нагадують грібенець.

“Зернятко мазок, який наносять починаючи з легкого дотику до сильного натиску пензлем. Коли мазки “зернятко” положенні по обидві сторони стебла, кінчиком назовні, зображення нагадує колос.

“Горішок складається з двох гребінцевих мазків, зогнутих полу лунками та поставлених друг проти друга, нагадують ферму підготовки. Заповнив вільне місце між лунками мазками зернятко”. Отримуємо форму, схожу на лісний горіх.

“Перехідний мазок” – накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель окунають в одну (наприклад, зелену), а потім в другу (наприклад, жовту). На папер залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.

Для опанування технології петриківського розпису та його елементів початківцю краще взяти цупкий білий папір.

Наведемо приклади підготовчих вправ до виконання петриківського розпису з опанування чотирма типами мазка [34, 16-17].

Вправа 1. Мета – навчитись робити «зернятка» майже однакової форми і на одній відстан одне від одного. «Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.

Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки — «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми.

Вправа 2. Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки — «зернятка», але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.

Вправа 3. Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик «зернятка» тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.

Вправа 4. Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю.

Вправа 5. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближав до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.

Вправа 6. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка» з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.

Вправа 7. Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» (див. впр. 4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.

Вправа 8. З двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напів-розкриту квітку — «пуп'янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати «пуп'янки» на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.

Вправа 9. Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний «пуп'янок» роблять з двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляд фриза на стінах кухні, коридору тощо.

Вправа 10. Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя (див. впр. 7) наносять пензликом обабіч хвилястої сполучної лінії. Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису. Його називають «хвилька», «бігунець», «бігунчик» або «фриз». Стрічковий орнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції.

Вправа 11. Із спарених «кривих зерняток» (див. впр. 8) роблять своєрідну квітку, сполучивши до центра три пари «кривих зерняток». Необхідно звернути увагу на розмір квітів, відстань між ними, колір.

Вправа 12. Завдання цієї вправи об'єднує в собі попередні. Треба намалювати новий «бігунець», що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитись виконувати цю вправу легко, невимушене.

Вправа 13. Із спарених «кривеньких зерняток» малюють трипелюсткову квітку. Вона відрізняється від попередньої тим; що вусики кожного мазка спрямовані до центра квітки. Малюють кілька вертикальних стрічок — одну квітку за одною, щоразу змінюючи нахил квітки з рівномірними проміжками між малюнками. Бажано, щоб усі елементи були майже однаков за розміром.

Вправа 14. Повторюють попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки — «зернятка». Під вусиками кожної квітки малюють «зернятка», розташовуючи їх симетрично до центра. Утворюється зовсім нова квітка. Сполучивши квітки хвилястою лінією, мають ще один «бігунець» .

Вправа 15. Вправа аналогічна попередній, але ускладнюється тим, що тоненьким пензликом роблять маленькі мазки — «зернятка» всередині кожної квітки, повторюючи напрям до центра вусиків основних пелюсток. Обабіч хвилястої лінії наносять пірчасте листя, витягуючи вусик кожного «кривенького зернятка».

Вправа 16. Опанувавши попередні вправи, можна перейти до виконання складніших. На ілюстрац зображено чотири квітки — необхідні елементи майбутніх композицій. Вони створюються поєднанням таких різних мазків, як «зернятко», «кривеньке зернятко», спаровані «зернятка», а також треба мати на увазі їх розмір, розташування та колір. В основі кожної квітки «пуп'янок» із заповненням всередині та розкладені у певному порядку дрібні й велик пелюстки. На підставі цих нових рослинних елементів можна виконати свої варіанти квітки.

Вправа 17. На ілюстрації показано поступовий розвиток будови великих квіткових елементів. Вправа побудована на основі квітки — «пуп'янка» (див. впр. 16). Основа може бути різною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від форми основи — нижньої частини квітки вирішують форму рослинного елемента. І Необхідно звернути увагу на поступове, за допомогою знайомих прийомів, створення нового мотиву орнаменту. Обабіч чашечки — «пуп'янка» малюють перші пелюстки, створюючи їх з мазків «кривих зерняток».

Вправа 18. Улюблені квіти в творчості петриківських майстрів — це гвоздики, чорнобривці, волошки тощо. Форма квіток гвоздики будується на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовують перші пелюстки. Від них починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик «зернятка» протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля з зовнішнього боку. Центральну частину квітки створюють з видовжених мазків — «кривих зерняток», що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля і відривають його від поверхні паперу. Віялоподібна форма квітки чорнобривців будується видовженими мазками вусиків від центра, від широкої чашечки — основи. На основі цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів.

Вправа 19. Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичене у природи. На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки. Перша з них дає уявлення про пишну квітку — жоржину в стадії розквіту: тільки-тільки почали відокремлюватися перші довгі пелюстки від центра — цибульки. В народному розписі цей мотив існу як окремий елемент під назвою «цибулька». Будується «цибулька» з видовжених мазків «кривих зерняток». Створення жоржини починається з малювання «цибульки». Інший мотив — квітка соняшника, яка будується округлими пелюстками — «пуп'янками» (див. впр. 8, 9). Схему її побудови покладено і в такі мотиви, як барвінок, рожа та ін.

Вправа 20. Грона калини, винограду та горошок петриківчани роблять кінчиком пальця. Так тендітні гілочки та дрібні пуп'янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками, як наведено в цій вправі, є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складно композиції.

Вправа 21. Зверніть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Перші листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка — середина всього майбутнього зображення (вона ніби дав основний напрям малюнка). Уздовж цієї уявної лінії (у початкових вправах центральну лінію можна провести легенько олівцем), ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких — вусики зубцями листків.

Кленов листки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин: тризубчастої центральної верхівки і двох бічних. Треба починати малювати з центрально частини, з серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилу всього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучаються знизу. Потім у такому ж порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення.

Вправа 22. На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя «папороті», які схож між собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Вправу повторюють. Необхідно навчитися працювати так, щоб кожний мазок був легким, прозорим.

Вправа 23. На ілюстрації показано різноманітне вирішення листків: одне — за допомогою мазків - «зерняток» видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; два нших — легкі, ніжні, з хвилястою лінією контуру утворюють за допомогою маленьких мазків - « зерняток», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від .центра. «Зернятка» майже однакової чітко окресленої форми. Вправа дає уявлення про велик можливості саморобного пензлика. Необхідно майстерно виконувати ці елементи.

Вправа 24. Мета – навчитися робити «перехідний мазок». На пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок : спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темніший відтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка. У такий спосіб малюють другий листок, де кожний перехідний мазок складається з червоної (першої) та жовтої (другої) фарби, а в розтяжці, при переході від першо до другої — оранжевий. Останнє завдання вправи — поєднання жовтої і зеленої фарб. Такі необхідні для створення композицій елементи, як листки, бажано вирішувати різноманітно.

Вправа 25. Мета — оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темного тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору, зображення стає рельєфніш, рухливіш. Бажано пробувати малювати також гуашшю.

Щоб самому створювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій. Композиція – це розміщення, співвідношення зображувальних елементів, в даному випадку рослинних, у певному порядку.

Після засвоєння основ петриківського малювання дальше вивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту.

На першому з двох уроків, що відводяться для виконання декоративного малюнка, учні виконують нариси з натури, зразки декоративної переробки різних елементів орнаменту, робочий ескіз і лінійна побудова малюнка. На другому уроці композиція декоративного малюнка остаточно уточнюється і завершується в кольорі.

Під час самостійної роботи школярів вчитель постійно стежить за тим, щоб вони творчо підходили до складання композиції малюнка, до процесу декоративної переробки форм рослинного і тваринного світу. З цією метою педагог аналізує перед всім класом найвдаліші варіанти, концентруючи увагу дітей на конкретних елементах малюнка (витонченість ліній, вдале чергування графічних плям, красиве поєднання колірних відтінків, цільна композиція і т. п.). Іноді вчитель пропонує школярам виконати додаткові зразки декоративно переробки форм рослинного і тваринного світу, що інтерпретуються в творчому малюнку, вимагає докладного, продуманого промальовування одного або декількох робочих ескізів.

Одночасно вчителю слід весь час стежити за тим, щоб по ходу роботи над декоративним завданням школярі широко використовували знання, уміння і навички, набуті на уроках малювання з натури і на теми. Важливо також, щоб діти якомога частіше зверталися до мотивів, окремих декоративних елементів, використовуваних в народному декоративно-прикладному мистецтві.

2.3 Результативність експериментального дослідження

Формуючий експеримент проводився у четвертих класах Курянівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Бережанського району Тернопільської області. Ним було охоплено 22 дітей експериментального та 24 учнів контрольного класів.

У процесі експериментального дослідження ми включали формування практичних умінь навичок стилізації в систему уроків образотворчого мистецтва. Це передбачало попередній відбір образотворчих матеріалів для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання було найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами.

У процесі експериментального дослідження ми включали формування практичних умінь навичок виконання петриківського розпису в систему уроків образотворчого мистецтва. Це передбачало наступний контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів та виявлення ефективності розроблено методики.

На узагальнювальному етапі експерименту вивчався стан сформованості в учнів умінь виконання петриківського розпису. Оцінка результатів констатуючого експерименту здійснювалася за допомогою діяльнісного критерію. Цей критерій проявляється у таких показниках і уміннях:

· впізнавати відрізняти декоративний народний розпис;

· відрізняти петриківський розпис від інших видів декоративного народного розпису;

· відображати у петриківському розписі основні його елементи;

· створювати візерунки з елементів петриківського розпису;

· володіти такими мазками, як "гребінчик", "зернятко", "горішок" та "перехідний мазок";

· знати порядок утворень найпростіших візерунків і орнаментів, користуючись правилами стимуляції і симетрії;

· використовувати правила ритму, симетрії у власних роботах.

На основі виділених нами критеріїв здійснено констатуючий експериментальний зріз, на підставі якого визначено рівні сформованості умінь і навичок виконання петриківського розпису: низький середній і високий.

Низький рівень відображає нездатність впізнавати і відрізняти декоративний народний розпис; неспроможність відрізняти петриківський розпис від інших видів декоративного народного розпису; відображати у петриківському розписі основні його елементи; створювати візерунки з елементів петриківського розпису; володіти такими мазками, як "гребінчик", "зернятко", "горішок" та "перехідний мазок"; знати порядок утворень найпростіших візерунків і орнаментів, користуючись правилами стимуляції і симетрії; використовувати правила ритму, симетрії у власних роботах.

Середній рівень характеризується ситуативністю (тобто необхідністю значно допомоги вчителя) у впізнаванні декоративного народного розпису, розрізненні петриківського розпису від інших видів розпису, відображенні у петриківському розписі основних його елементів і т. н.

Високий рівень сформованості умінь і навичок виконання петриківського розпису характеризується відносною самостійністю (незначною допомогою вчителя) у впізнаванні і виконанні петриківського розпису.

Порівняння даних констатуючого етапу експерименту в ЕК і КК показує незначну різницю у показниках по кожному із рівнів і критеріїв сформованості і навичок виконання петриківського розпису. Це дало підставу стверджувати, що учні в ЕК і КК мали однаковий потенціал до виконання петриківського розпису.

Робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення рівня розвитку навичок виконання петриківського розпису, а також якості знань і вмінь молодших школярів. Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учні контрольного. Покажемо порівняльний аспект сформованості умінь і навичок малювання петриківського розпису в учнів експериментального і контрольного класів (див. таблицю).

Зіставивши дані експериментального контрольного класів, наведені у таблиці, слід відмітити значну різницю у показниках по кожному із рівнів сформованості в учнів умінь і навичок виконання петриківського розпису. Ця різниця показує, що кількість учнів експериментального класу, які підвищили свій рівень сформованості навичок виконання петриківського розпису внаслідок експериментального навчання, зросла порівняно з даними констатуючого етапу дослідження, а кількість учнів контрольного класу, які підвищили рівень сформованості відповідних умінь, хоча й зросла, однак несуттєво.

Таблиця Сформованість навичок виконання петриківського розпису в учнів експериментального і контрольного класів (у %)

№ п/п	Уміння	Контрольний клас (%)	Експериментальний клас (%)
1	впізнавати і відрізняти декоративний народний розпис	81	95
2	відрізняти петриківський розпис від інших видів декоративного народного розпису	76	89
3	відображати у петриківському розписі основні його елементи	74	82
4	створювати візерунки з елементів петриківського розпису	71	85
5	володіти такими мазками, як "гребінчик", "зернятко", "горішок" та "перехідний мазок"	70	84
6	знати порядок утворень найпростіших візерунків і орнаментів, користуючись правилами стимуляції і симетрії	74	88
7	використовувати правила ритму, симетрії у власних роботах	71	86

Так, 18% учнів експериментального класу і 34% учнів контрольного класу має низький рівень сформованості умінь і навичок виконання петриківського розпису. До середнього рівня сформованості умінь і навичок виконання петриківського розпису відноситься найбільша кількість учнів – 51% – ЕК і 48% – КК. Високого рівня сформованості навичок виконання петриківського розпису досягли третина учнів експериментального класу (31%) і 18% учнів контрольного класу (див. діаграму).

Діаграма. Результати виконання контрольних завдань учнями експериментального і контрольного класів

Одержані результати дали змогу стверджувати, що експериментальна методика формування в учнів умінь навичок виконання петриківського розпису на уроках малювання з натури значно підвищила мотивацію учнів початкової школи до творчості, сприяла допитливості та самостійності їхньої образотворчо діяльності, яка виражалася у вільному виборі засобів, матеріалів образотворчого мистецтва, у поєднанні різних технік виконання орнаментів. Це продемонстрували учн експериментального класу під час роботи над завданнями. Порівняльний аналіз малюнків щодо їх якісної характеристики показав, що учні з високим рівнем сформованості умінь виконання петриківського розпису мають розвинуте асоціативне мислення, розвинуту асоціативність, фантазію, насиченість уяви цікавими художніми образами та володіють відповідними образотворчими навичками.

Проаналізувавши результати дослідження, нами встановлено, що між виділеними педагогічними умовами, які зумовлюють вищий рівень сформованості в учнів умінь і навичок виконання петриківського розпису, і уроками декоративного малювання снує зв’язок

Результати проведеного аналізу підтверджують адекватність та методичну достовірність розроблених нами педагогічних умов формування в учнів умінь і навичок виконання петриківського розпису реальному навчально-виховному процесу початкової школи. Доведено, що впровадження їх у практику керування навчально-виховним процесом при викладанні образотворчого мистецтва сприяє збагаченню емоційної, мотиваційної, когнітивної сфер, що стимулює самовираження у практичній образотворчій діяльності.

Отже, виконання петриківського розпису у початковій школі є найдоступнішим видом декоративної діяльності і займає важливе місце в їх культурному та естетичному розвитку, а також у збагаченні та формуванні образотворчих умінь і навичок.

Висновки

Різновидом українського народного мистецтва художній розпис – окремий вид декоративно-ужиткового мистецтва, технологічна та орнаментаційна система оздоблення будівель, ужиткових речей і предметів розмалюванням. За матеріалом, або об’єктом декорування, розпис диференціюють на розпис кераміки, скла, дерева, тканини, металу, настінний розпис, художній декоративний розпис і писанкарство. Декоративний розпис передбачає сюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобами живопису на стінах та інших частинах архітектурних споруд, а також на ужиткових предметах. Протягом багатьох століть у різних регіонах країни формувалися місцеві школи декоративного розпису зі своїм характером виконання орнаментальних мотивів.

Народне декоративно-прикладне мистецтво є важливим чинником вирішення завдань художнього та особистісного розвитку, громадського і духовного становлення молодших школярів. Будучи однією з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, народне мистецтво створювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. Народне декоративне мистецтво України розвивалось у формі домашнього художнього ремесла та організованих художніх промислів. У структурному відношенні декоративне мистецтво складається із монументально-декоративного, театрально-декораційного, оформлювального, декоративно-прикладного і художнього конструювання. Проте у тематичних, фігуративних творах декоративне мистецтво близьке до образотворчих видів. Декоративно-прикладне мистецтво з його багатством матеріалів, декоруючих технік, помножених на функціональн типи побутових предметів утворює надзвичайно розгалужену морфологічну систему, для аналізу якої необхідно використовують такі естетичні категорії, як вид, рід, жанр твір.

Сьогодн декоративне мистецтво розвивається у таких галузях, як народне традиційне (зокрема, народні художні промисли), професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Відбиваючи колективний світогляд, твори народного декоративного мистецтва позначені особистістю майстра. Колективна та індивідуальна творчість завжди знаходяться у єдності, доповнюючи збагачуючи одна одну. У зв'язку з колективним характером творчості віками кристалізувались творчі технологічні методи ручної праці, які вдосконалювались кожним наступним поколінням. Завдяки цьому багато творів народних майстрів досягли вершин художнього рівня, у них нерозривно поєднуються практичність і декоративність.

Граматика українського декоративно-прикладного мистецтва ґрунтується на прийомах композиц засобах виразності мистецького твору. До головних композиційних прийомів відносяться ритм, метричність, симетрія, асиметрія, статика і динаміка. Окрім граматики і функціонально-ужитково нформації, пов'язаної із безпосереднім використанням творів декоративно-прикладного мистецтва, у них зберігаються семантичні засоби – композиційні елементи форми твору, що є підґрунтям стилізації.

Сучасний декоративний орнамент характеризується як рослинний, переважно квітковий. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцево флори і створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі квітів. Для народних орнаменталістів характерні надзвичайно точний окомір і спритність руки. Усі майстри малюють без попередньо наміченого контуру, не користаючись жодним вимірювальним нструментом. Віртуозність виконання досягається писанням за допомогою тоненького пензлика. Сучасні майстри, що працюють в цьому жанрі, збагачують петриківський розпис новими орнаментальними мотивами.

Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, неабияк можливості імпровізації роблять декоративний розпис доступним в початкових класах. Дітям, які починають займатися декоративним розписом, слід виконувати допоміжн вправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїти технічн прийоми, колорит, основи композиції. Головним у мистецтві є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які стануть основою творчості. Щоби створити візерунок у техніц петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка: “грібенець”, “зернятко”, горішок”, “перехідний мазок”. Після засвоєння основ петриківського малювання подальше вивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання.

Твори декоративно-прикладного мистецтва є особливо цінними для виховання та розвитку дітей у наших школах. Вони з усією переконливістю доводять, що найбільших успіхів досяга той, хто вміло поєднує теорію і практику, яка базується на досвіді вивчення основ мистецтва.

Велике значення українського народного розпису полягає в естетичному та художньому вихованні дітей у сучасній школі. При цьому рекомендують таку послідовність виконання декоративного малюнка: збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя дерев, репродукції, фотографії); вивчення об'єктів, форми яких повинн втілитись в декоративні форми (листя, квіти, фрукти тощо); виконання декількох варіантів декоративних елементів; виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру; виконання декоративного рисунка олівцем; виконання декоративного малюнка фарбами.

Експериментальне дослідження було пов’язане із формуванням в учнів умінь виконання петриківського розпису, а саме: впізнавати і відрізняти декоративний народний розпис; відрізняти петриківський розпис від інших видів декоративного народного розпису; відображати у петриківському розписі основн його елементи; створювати візерунки з елементів декоративного розпису; володіти такими мазками, як "гребінчик", "зернятко", "горішок" та "перехідний мазок"; знати порядок утворень найпростіших орнаментів, користуючись правилами стимуляції і симетрії; використовувати правила ритму, симетрії у власних роботах. На основі виділених критеріїв здійснено констатуючий експериментальний зріз, на підставі якого визначено рівн сформованості умінь і навичок виконання петриківського розпису: низький середній високий.

Робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення рівня розвитку навичок виконання петриківського розпису, а також якості знань і вмінь молодших школярів. Експериментальна методика формування в учнів умінь виконання петриківського розпису на уроках малювання з натури значно підвищила мотивацію учнів початково школи до творчості, сприяла допитливості та самостійності їхньої образотворчої діяльності, яка виражалася у вільному виборі засобів, матеріалів образотворчого мистецтва, у поєднанні різних технік виконання орнаментів. Порівняльний аналіз малюнків показав, що учні з високим рівнем сформованості умінь виконання петриківського розпису мають розвинуте асоціативне мислення, розвинуту асоціативність, фантазію, насиченість уяви цікавими художніми образами та володіють відповідними образотворчими навичками.

Результати проведеного аналізу підтверджують адекватність та методичну достовірність розроблених нами педагогічних умов формування в учнів умінь і навичок виконання петриківського розпису реальному навчально-виховному процесу початкової школи. Впровадження їх у практику керування навчально-виховним процесом при викладанні образотворчого мистецтва сприяє збагаченню емоційної, мотиваційної, когнітивної сфер, що стимулює самовираження у практичній образотворчій діяльності.

Список використаної літератури

1. Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. – М.: Педагогика, 1984. – 254 с.

2. Антонович Є. А., Проців В. І., Сеид С П. Художні техніки в школі. — К.: ІЗМН, 1997. – 312 с.

3. Антонович Є.А., Захарук-Чугай Р.В., Станкевич М.С. Декоративно-прикладне мистецтво. - Льв., 1992. - 271 с.

4. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.: Мистецтво, 1981. – 178 с.

5. Велигоцкая И. Украинская народная живопись // Декоративное искусство. — М., 1976.

6. Величко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.

7. Виноградова Г. Малювання з натури. – К.: Рад. школа, 1976. – 118 с.

8. Вишневський О. Основні засади концепції українського виховання / Матер. наук.-практ. конф. «Національне виховання молоді в навчаль-них закладах». – Львів, 1994. – С. 9-13.

9. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1976. – 270с.

10. Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1-2 класи. - К.: Рад. шк., 1991. - 128 с.

11. Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1986. – 573с.

12. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища школа, 1995. – 237с.

13. Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчи-теля. – К.: Рад. школа, 1975. 224 с.

14. Герман М. М., Скатерщинов В. К. Основные принципи классификации видов искусств. - М., 1982. – 224 с.

15. Глухенька К. Пошуки неповторної краси // Образотворче мистецтво. – 1974. - №3. – С. 23-25.

16. Глухенькая Л. Татьяна Пата. — К.: Мистецтво, 1973.

17. Гуменникова Т.Р. Українські народні традиції як засіб формування першооснов моральної культури // Початкова школа. – 1996. – №1. – С. 38-40.

18. Демченко І. Творчий розвиток молодших школярів засобами образо-творчого мистецтва // Рідна школа. 2002. – №6. – С. 62-64.

19. Завалевський Ю. Громадянське становлення учнів у процесі виховної діяльності // Рідна школа. 2003. – №6. – С. 17-19.

20. Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Уроки образотворчого мистецтва. 1 - 3 класи. - К.: Рад. шк., 1972. - 151 с.

21. Історія народного господарства Української РСР: У 3 т., 4 кн. - К., 1983. - Т. 1. - С. 154-197.

22. Кабиш Ю.І. Розвиток художніх здібностей дітей молодшого шкільного віку // Рад. шк. – 1981. С. 48-50.

23. Калініна Е. Інтегровані уроки з образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 2002. – №2. С. 37-38.

24. Кальнинг А.К. Акварельная живопись. - М.: Искусство, 1968. - 76 с.

25. Кащенко Л. Катерина Білокур. — К.: Мистецтво, 1975. – 86 с.

26. Кибрик Е.А. К вопросу о композиции // Вопросы. изобразительного искусства. - М.: Сов. художник, 1954. - С. 31-45.

27. Кириченко М.А. Образотворче мистецтво. 3 клас. - К.: Освіта, 1996. - 128 с.

28. Кириченко М.А. Учіться малювати. - К.: Рад. шк., 1987. - 58 с.

29. Кловак Г.Т. Рідну землю, де живем, Україною зовем” // Початкова школа. – 1992. – №1. – С. 53-58.

30. Коломієць Ю. Використання українських традицій, звичаїв і обрядів у вихованні учнів молодших класів // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. – 1998. – №3. – С. 12-17.

31. Конопко О. Перші кроки до мистецтва // Початкова школа. – 2000. – №3. – С. 25-28.

32. Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. - №6. – С. 18-25.

33. Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных классах. – М.: Искусство, 1977. – 264 с.

34. Любарська Л. Уроки образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 2002. – №9. – С. 50-55.

35. Мартинюк І.В. Національна система виховання: шляхи реалізації // Рідна школа. – 1994. - №3. С. 13-17.

36. Масленникова З. Работа красками в школе. - Л.: Учпедгиз, 1959. – 80 с.

37. Мейлах Б.С. Процесс творчества и художественное восприятие. – М.: Просвещение, 1985. – 318 с.

38. Мириманов В.В. Малая история искусства: Первобытное и традицион-ное искусетво. - М.: Знание, 1973. – 456 с.

39. Морди Анри де. История декоративно-прикладного искусства. - М.: Капитолий, 1992. – 688 с.

40. Никанорова Н.П. Наглядное пособие и оборудование для занятий изобразительным искусством. М.: Педагогика, 1975. – 136 с.

41. Орловский Г.И. О художественном образовании учителя рисования. – Л.: Наука, 196. – 268 с.

42. Островский Григорий. Добрый лев Марии Примаченко. – М.: Совре-менный художник, 1990. – 112 с.

43. Павлов В.П. Сучасна українська акварель. - К.: Мистецтво, 1978. - 39 с.

44. Парнах М. Уроки изобразительного искусства // Искусство в школе. – 2001. – №3. – С. 57-60.

45. Пеленков А.И. Развитие творческих способностей на уроках изобразительной деятельности // Начальная школа. – 1997. – №7. – С. 19-23.

46. Пилипенко Д.Г. Малювання з методикою викладання. - К.: НДПІ, 1971. - 35 с.

47. Підласий І. Ідеали українського виховання // Рідна школа. – 2000. - №4. – С. 6-13.

48. Проців В.I., Кириченко М.А., Щербакова К.В. Образотворче мистецтво. - К.: Рад. шк., 1982. - 158 с.

49. Пхеденко І. Школа і світоглядне виховання // Людина і світ. – 1989. – №4. – С. 13-15.

50. Рабинович М. Ц. Пластическая анатомия человека, четвероногих животных и птиц и ее применение в рисунке. – М.: Просвещение, 1978. – 212 с.

51. Рагозіна В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів // Мистецтво та освіта. – 1997. – №2. – С. 5-8.

52. Ревякин П.П. Техника акварельной живописи. - М.: Госстройиздат, 1959. – 221 с.

53. Ростовцев Н. Н. Учебный рисунок. – М.: Просвещение, 1976. – 222 с.

54. Ростовцев Н.Н. Методика преподавания изобразительного искусства в школе. - М.: Агар, 1998. 251 с.

55. Ростовцев Н.Н. Учебный рисунок. - М.: Просвещение, 1976. - 287 с.

56. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 2002.-368с.

57. Селієачов М. Проблеми Петриківки // Образотворче мистецтво. — К.: Освіта, 1981. – 114 с.

58. Семеног О. Використання родинних виховних традицій у навчальних закладах України // Шлях освіти. 1998. – №2. – С. 47-51.

59. Стельмахович М. Т. Українська родинна педагогіка. — К.: ІСДО, 1996. – 223 с.

60. Ступарик Б.М. Про мету національного виховання в Україні // Педагогіка і психологія. – 1996. - 2. – С. 87-95.

61. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. - К.: Рад. шк., 1973. - Т 3. - 464 с.

62. Терентьев А.Е. Изображение животных и птиц средствами рисунка и живописи. – М.: Просвещение, 1980. – 126 с.

63. Титаренко В. Виховання на національно-культурних традиціях українського народу як головний чинник формування особистості // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. – 2000. – №8. С. 19-20.

64. Тищенко О.Р. Декоративно-прикладне мистецтво східних слов'ян і давньоруської народності. - К.: Основи, 1985. – 188 с.

65. Томашевський В. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках образотворчого мистецтва // Рідна школа. – 2000. – №4. – С. 48-49.

66. Урботіс С. Особливості національного виховання // Рідна школа. – 1996. - №10. – С. 20-22.

67. Федір Панко. Альбом. — К.: Мистецтво, 197S.

68. Черниш П. Вплив народної педагогіки на формування громадянина України // Рідна школа. – 1996. - №10. – С. 37-41.

69. Шестакова Е.И. Украинская декоративная роспись. — К.: «Реклама», 1989. – 216 с.

70. Шмалько Г. Національне виховання як цілісна система // Рідна школа. – 2000. - №7. – С. 32-33.

ДодаткИ

Додаток А

Конспект уроку образотворчого мистецтва

Тема. Малювання композиції "Подарунок для бабусі" (кухонна дощечка).

Мета. Ознайомити учнів із виражальними можливостями декоративної композиції: композиційною організацією замкненої геометричної фігури в прямокутнику; підпорядкованості форми та розміру елементів композиції. Вчити бачити і розуміти прекрасне в навколишньому житті. Закріплювати порядок утворень найпростіших візерунків і орнаментів, користуючись правилами стимуляції і симетрії. Розвивати уяву, фантазію. Виховувати повагу до старших.

Обладнання. Таблиці, фотографії, ілюстрації виробів народних майстрів, різні кухонні дощечки.

Хід уроку

I. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.

II. Робота над темою уроку.

1. Актуалізація опорних знань учнів.

· Дітки, у кого із вас є бабуся?

· Чи живе вона разом з вами?

· У кого бабуся живе в іншому місті чи селі?

· Що ви можете про неї розповісти? (Діти діляться своїми думками).

· Як ви допомагаєте своїй бабусі?

· Чи розповідає вам казки? А чи пам'ятаєте казку Ш.Перро "Червона Шапочка"?

· Про що у ній розповідається?

2. Літературна композиція "Червона Шапочка".

Мама. Донечко!

Червона Шапочка. Що, матусенько?

Мама. Донечко, сьогодні у нашої бабусі День народження. Я хочу, щоб ти сходила і привітала її. Ось я спекла святковий пиріг з яблуками, віднеси, будь ласка, їй.

Червона Шапочка. Добре, матусенько! Я із задоволенням сходжу до бабусі. Ось я вже і подарунок приготувала, сама розмалювала ось таку кухонну дощечку. (Показує кухонну дощечку).

Мама. Ой, яка гарна! Квіти, які ти намалювала, наче живі. Скільки ж тепла і любові до бабусі ти передала у цих квітах!

Червона Шапочка. Так, я дуже-дуже люблю свою бабусю. То я піду вже, матусю?

Мама. Іди, донечко, але довго не барись.

(Із-за кущів виглядає Вовк, ричить, хоче злякати дівчинку, але вона голосно сміється).

Вовк. Ти чого смієшся? Що, ти мене не боїшся?

Червона Шапочка. Ну звичайно, ні!

Вовк. Але я тебе можу з'їсти!

Червона Шапочка. Ти цього не зможеш зробити, тому що ти такий добрий, лагідний, І очі у тебе лагідні.

Вовк. Невже такий гарний? Але ж мене ніхто не любить.

Червона Шапочка. Чому ніхто? Я тебе люблю.

Вовк. Ой лишенько, то я вже зовсім добрий став, як той маленький І ласкавий котик, від твоїх добрих і теплих слів. А куди ж ти йдеш?

Червона Шапочка. До бабусі на День народження. Пішли зі мною. Ось я і пиріг смачний несу, і дощечку кухонну, яку сама розмалювала.

Вовк. Дуже вдячний за запрошення. Але ж у мене подарунка немає. Давай бабусі подаруємо ці гарні квіти.

Червона Шапочка. Що ти, Вовчику! Квіток не можна рвати, вони живі! 1 хочуть, щоб ми не рвали їх, а милувалися ними. Я квіточки не рвала, а намалювала на дощечці. А ти краще допомагатимеш бабусі по господарству. (Підходять до хати. Стукають у двері).

Бабуся. Хто там?

Червона Шапочка.

Чую, хвіртка зарипіла,

Це бабуся наша мила!

Мчу скоріше зустрічати,

А старенька, як завжди,

Починає пригощати:

— Ну ж бо, ближче підійди.

Як завжди, з її приходом

Стане весело в сім'ї.

Все послухаємо згодом —

І казки, й пісні її.

Чую, хвіртка зарипіла,

У дворі бабуся мила!

Обніму хутчіш стареньку.

Нині хороше в саду!

Ковдру винесу м'якеньку,

Дві подушки покладу.

Поряд сядем на терасці,

Старшим я наллю чайку,

І полинемо у казці

На казковім літаку... (С. Гюльнехра).

Бабуся. Добрий день, моя внученько,

Добрий день. Вовчику. Червона Шапочка. Люба бабусю, тебе я вітаю,

Радості, щастя, здоров'я бажаю!

Хай тобі сонечко світить яскраво,

Квіти буяють і стеляться трави.

Бажаю тобі я сто років прожити,

Нехай тебе люблять онуки і діти.

Нехай тебе старість не квапить, минає,

І серце твоє хай нещастя не крає.

Живи ти ще довго на світі оцім —

На радість онукам і дітям своїм! (С. Патра).

Бабуся. Дякую, дякую, рідненька!

Червона Шапочка. Ось тобі подарунок, який я приготувала сама. (Дає кухонну дощечку.)

Бабуся. Ой, яка вона чудова! А квіти, неначе живі. Ти дуже гарно малюєш, молодець!

Вовк. А я, бабусю, завжди допомагатиму тобі по господарству. Бабуся. Дякую тобі, внученько, дякую тобі, Вовчику! А зараз я вас запрошую до столу пити чай із смачним пирогом.

Вчитель. А ви, дітки, як вітаєте своїх бабусь? Можливо, хтось із вас знає віршики про них.

3. Вступна бесіда.

· Пригадайте, що подарувала Червона Шапочка своїй бабусі.

· Що було зображено на кухонній дощечці? (Демонструється кухонна дощечка).

· Як називається узор, який має довільну композицію? {Візерунком.)

· А якщо узор утворюється шляхом ритмічного повторення, чергування елементів? (То він називається орнаментом).

· То який узор зображений на цій дощечці?

· Художник в узорі може намалювати такі елементи, яких у природної квітки немає. Така переробка природних форм називається декоративною або стилізованою.

4. Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя).

5. Поетапне виконання композиції вчителем.

6. Практична діяльність учнів.

III. Підсумок уроку.

1.Перегляд і оцінювання композиції вчителем.

2.Демонстрування виробів учнями.

Додаток Б

Конспект уроку образотворчого мистецтва

Тема. Ритмічний поворот елементів у крузі. Візерунок для круглого блюда.

Мета. Продовжити знайомство учнів із традиційним видом українського декоративно-прикладного мистецтва — петриківським розписом. Закріплювати поняття про ритм, симетрію. Розвивати відчуття кольорової гармонії, зорово-рухової координації, уяви, фантазії при створенні декоративної композиції у крузі. Вдосконалювати навички роботи з фарбами. Виховувати любов до мистецтва.

Обладнання. Декоративн тарелі, фотографії, слайди, роботи дітей, таблиці, малюнки Із зображенням декоративних розписів на предметах домашнього вжитку. Г. Самарська "Шкатулка", В. Гуз "Таріль, баклага", Ф.Панко, вироби з дерева "Декоративний розпис".

Хід уроку

I. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.

II. Робота над темою уроку.

1. Вступна частина.

— Багато майстрів декоративно-прикладного мистецтва виготовляють і розписують не лише тарілки, а й інші предмети домашнього вжитку.

Як ми вже говорили на попередньому уроці, одним із найвідоміших центрів, що здавна уславився своєрідним мистецтвом розпису в Україні, є село Петриківка Дніпропетровської області. Від покоління до покоління тут передавалися основи декоративного розпису господарських і побутових речей. Характерною рисою творчості петриківських народних митців було використання для декоративного оздоблення рослинно-квіткового орнаменту. Він відзначався легкістю та виразністю загального композиційного вирішення.

Для малювання використовували крейду, сажу, кольорову глину, саморобні рослинні фарби, анілінові фарбники. Малюнок наносили за допомогою пензлика, виготовленого з котячої шерсті, а грона калини вимальовували кінчиком пальця. Анілінові барвники, як і рослинні, розводили жовтком.

3. Практична діяльність учителя та учнів.

— В основі петриківського розпису лежать прийоми вільного живописного малювання пензлем. Спочатку намалюйте коло. Поміркуйте над тим, з яких елементів складатиметься візерунок і як його розташувати. Якщо захочете прикрасити тарілку симетричним візерунком, треба спочатку поділити коло на рівні частини, а вже потім промалювати елементи. Визначивши основні елементи композиції, наприклад, найбільшої квітки чи грона ягід, намалюйте їх, а потім окремими мазками зробіть пелюстки майбутніх квітів.

Спробуйте скористатися різними типами мазків.

4. Словникова робота.

Орнаментом називається узор, який утворюється шляхом ритмічного повторення, чергування елементів.

Візерунком називається узор, який має довільну композицію.

IV. Підсумок уроку. Виставка та аналіз малюнків.