Економічна природа дефіциту бюджету

МIНIСТЕРСТВО ОCВIТИ ТА НАУКИ УКРАПНИ

ДОНБАСЬКIЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПIДГОТОВКИ СПЕЦIАЛИСТIВ

КОНТРОЛЬНА РOБОТА

по курсу «БЮДЖЕТНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ»

Студент: Дрозд Марiя Олександрiвна

Спецiальнiсть, група: ФНП-05-1з

Керiвник: Татаренко В.О.

г. Алчевськ

2007

Питання 8. Розкрийте економічну природу дефіциту бюджету.

Дефіцит державного бюджету -- явище в економіці не нове. Пов-ною мірою бюджетний дефіцит є наслідком дискреційної бюджетно-податкової політики, адже уряд не може точно визначити розмір майбутніх бюджетних надходжень і необхідних витрат. Він лише затверджує загальні положення, що регулюють податкові ставки, фор-ми та обсяги трансфертних виплат, а також визначає пріоритети в структурі державних замовлень і закупівель. Однак навіть при нала-годженій процедурі прийняття зазначених рішень реальні обсяги надходжень до бюджету та розміри державних витрат значною мі-рою залежать від стадії (циклу) розвитку економіки. Інакше кажучи, бюджетний дефіцит зростає в періоди спаду, оскільки державні дохо-ди від податкових надходжень зменшуються, а обсяги трансфертних виплат зростають, і скорочується під час підйому економіки, оскіль-ки податкові надходження збільшуються, а обсяги трансфетних ви-плат відповідно зменшуються.

Отже, бюджетний дефіцит -- це стан державного бюджету, при якому державні витрати перевищують бюджетні надходження. Інакше дискреційна бюджетно-податкова політика -- це свідоме маніпулювання податками та державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробницт-ва та зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного розвитку.

Дефіцит державного бюджету свідчить насамперед про його незбалансованість. Отже, поява бюджетного дефіциту зумовле-на неправильно обраною та реалізованою концепцією збалансуван-ня бюджету.

Відомо три класичних концептуальних підходи до збалансу-вання державного бюджету:

1) збалансування на щорічній основі;

2) збалансування в ході економічного циклу;

3) функціональні фі-нанси.

Кожна з цих концепцій має характерні риси та економічні наслідки.

До "Великої депресії" 30-х років вважалося, що щорічно збалан-сований бюджет є бажаною метою державних фінансів. Однак при ближчому розгляді стає очевидним, що щорічно збалансований бюд-жет має ряд суттєвих недоліків, а саме такий підхід в основному ви-ключає фіскальну діяльність держави як антициклічну, стабілізуючу силу. Більш того, щорічно збалансований бюджет насправді погір-шує коливання економічного циклу. Припустімо, що економіка рап-тово стикається з тривалим періодом безробіття та зниженням дохо-дів. Тоді держава з метою збалансування бюджету має або збільши-ти податки, або обмежити власні видатки, або використовувати поєднання цих заходів. Проблема полягає в тому, що ці заходи є стримуючими за характером і кожний з них ще більшою мірою змен-шує, а не стимулює ділову активність і сукупний попит. Можна уяви-ти іншу ситуацію. Економіка стикається з інфляційними процесами, внаслідок яких зростають грошові доходи та автоматично підвищу-ються податкові надходження до бюджету. Щоб збалансувати бюд-жет і ліквідувати майбутні бюджетні надлишки, держава має змен-шити податкові ставки або збільшити державні видатки. Однак кож-ний з цих заходів (або їх поєднання) зумовить зростання ділової активності, зайнятості та в кінцевому підсумку не зменшить інфляції, а лише посилить її тиск на економіку. Отже, концепція щорічно зба-лансованого бюджету не є економічно ефективною, вона має суттєві суперечності та не може забезпечити стабільність економіки в довго-строковому періоді.

Не зважаючи на зазначені проблеми, ця концепція має прихиль-ників. Ряд консервативних економістів, виступаючи за підтримку бюджету, що збалансовується на щорічній основі, вважає, що викли-кати сумнів має не зростаючий дефіцит державного бюджету та дер-жавний борг, а збільшення видатків, пов'язаних з проведенням різних урядових програм. Зростання кількості урядових програм, а особливо тих, що потребують значних витрат, має бути суспільне контрольованим. Це можливо в тому разі, якщо такому зростанню сприяє сплата вищих податків. Якщо використовується дефіцитне фінансування, цей процес стає суспільне неконтрольованим, бо дер-жавні програми мають тенденцію в кількісному відношенні зростати швидше, ніж належало б, тому що суспільна опозиція цьому процесу набагато слабша, коли він фінансується за рахунок зростання дефі-циту, а не податків. Зростання дефіциту державного бюджету, спри-чинене збільшенням кількості урядових програм, у даному разі роз-глядається як вияв більш фундаментальної проблеми *-- посягання уряду на існування приватного сектора.

Інша концепція, а саме бюджет, збалансований на циклічній ос-нові, має цілком протилежний підхід. Обґрунтування цієї концепції логічне, просте та зрозуміле. Ідея бюджету, збалансованого на цик-лічній основі, передбачає, що уряд реалізовуватиме антициклічну по-літику та водночас збалансовуватиме бюджет. У цьому разі бюджет збалансовується не щорічно, а впродовж економічного циклу. Для того щоб протистояти спаду, уряд має зменшити податки та підви-щити державні видатки. Отже, фактично цілеспрямовано збільшу-ють бюджетний дефіцит, проте водночас стимулюється ділова ак-тивність і підприємництво (ставка на майбутнє). Протягом наступно-го інфляційного піднесення також логічно буде збільшити податкові ставки та зменшити державні витрати. Це дасть змогу, по-перше, ви-лучити з обігу частину надлишкової грошової маси, а по-друге, ство-рити деякий бюджетний надлишок, за допомогою якого можна буде покрити державні борги, що з'явилися в період спаду.

Але навіть при такій привабливій бюджетній концепції ми стикає-мося з серйозними проблемами. Перша з них полягає в тому, що під-йоми та спади в економічному циклі найчастіше неоднакові як за глибиною, так і за тривалістю. Тому тривалий та глибокий спад, за яким спостерігатиметься відносно короткий та скромний період під-йому, безсумнівно, призведе до значного збільшення дефіциту дер-жавного бюджету й водночас до незначного позитивного сальдо бюджету (надлишку). Таке протиставлення не на користь даної кон-цепції, бо воно свідчить про появу циклічного дефіциту державного бюджету.

Сутність другої проблеми полягає в перевагах, які можна отрима-ти внаслідок інфляції. За природою інфляція сприяє перерозподілу доходів між дебіторами та кредиторами. Непередбачувана інфляція дає вигоду дебіторам (позичальникам) за рахунок кредиторів (позивачів). Наслідки інфляції в галузі перерозподілу є довільними та непередбачуваними. Держава також може отримати вигоду від інфляції, якщо вона є отримувачем позик від населення (позивача). Упродовж багатьох років у кож-ної держави накопичується значна сума державного боргу (як зовніш-нього, так і внутрішнього). Інфляція дає змогу Міністерству фінансів сплатити борги грошима, що втратили частину своєї купівельної спроможності. Тобто, уряд отримує від населення "дорогі" гроші, а повертає за допомогою інфляції "дешеві".

При інфляції національний доход номінальний (офіційний); як на-слідок, зростають податкові надходження, а розміри державного боргу не збільшуються. Це означає, що через інфляцію уряду вдаєть-ся зменшити реальну величину державного боргу та істотно полег-шити собі його сплату (йдеться лише про внутрішній державний борг). Отже, виникає запитання. Чи є гарантія того, що держава не буде зацікавлена в інфляції та свідомо не провокуватиме її, аби роз-рахуватися зі своїми боргами?

Третій концептуальний підхід до формування бюджету та його використання дотримується ідеї функціональних фінансів. Відповід-но до цієї ідеї на перший план виходить питання про стабілізацію та оздоровлення економіки, питання ж збалансування бюджету як на щорічній, так і на циклічній основі, є другорядним. Не варто хвилю-ватися, якщо у процесі стабілізації економіки будуть стійкі надлиш-ки бюджету або його дефіцит. Відповідно до даної концепції пробле-ми, що пов'язані з державним дефіцитом або з надлишком, незначні порівняно з більш небажаними альтернативами -- тривалими спада-ми або стійкою інфляцією.

Сучасний період побудови ринкових відносин в Україні відбува-ється в досить складних умовах, що зумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Економічна ситуація характеризується скороченням обсягу національного виробництва майже в усіх галу-зях кризою платежів, зростанням тіньового капіталу, катастрофіч-ною нестачею бюджетних коштів, а отже, і неспроможністю держави повноцінно фінансувати економічні та соціальні програми. За тако-го стану, можливо, саме ідея функціональних фінансів -- це реальний шанс "піднятися з колін", бо реалізація даної концепції спрямована передусім на розв'язання проблем економіки, що дасть змогу виріши-ти питання бюджету. Бюджет і економіка взаємопов'язані, однак пріоритет надається останній. Без здорової економіки, що ефективно функціонує, не може бути життєздатного бюджету.

Зазначимо, держава будує свою фінансову політику в такий спосіб, що періодично використовуються три концептуальних підхо-ди. Проте це не означає, що проблема дефіциту державного бюдже-ту зникає. Основними причинами стійкого бюджетного дефіциту та збільшення державного боргу є:

- збільшення державних витрат у військовий час або в періоди будь-яких соціальних конфліктів;

- циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі та три-валі;

- скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування державних витрат.

Цікавою з точки зору реалізації фіскальної політики держави є остання причина. Річ у тому, що податкові надходження до державного бюджету та показник податкового навантаження на економіку в довготривалій перспективі мають тенденцію до зниження, оскільки:

- з метою стимулювання економіки держава цілеспрямовано змен-шує податкове навантаження;

- усі системи оподаткування передбачають значну кількість пільг;

- дуже часто податкові збори зменшуються через незадовільну організацію оподаткування (неефективний митний контроль, неза-довільна робота податкових служб тощо);

- у перехідних економіках податкові відрахування до бюджету ма-ють тенденцію до зниження через спад у традиційних галузях виробництва;

- останніми роками посилюється вплив політичного бізнес-циклу,

- що пов'язано з проведенням "популярної" макроекономічної політики збільшення державних витрат і зменшення податків перед

- черговими виборами;

- зростає напруга в бюджетно-податковій сфері внаслідок збільшення державних витрат:

- на соціальне забезпечення та медичне обслуговування (пере-важно в тих країнах, де зростає кількість людей похилого віку);

- на освіту та створення нових робочих місць (переважно в тих країнах, де зростає кількість молодого населення).

Фінансування дефіциту державного бюджету може не супровод-жуватися безпосередньо емісією готівки, а відбуватися в інших фор-мах, наприклад як надання кредитів Центрального банку державним підприємствам за пільговими ставками відсотків або у формі від-строчених платежів, коли уряд, придбавши товари та послуги, не сплачує за них у встановлений термін. В останньому випадку, якщо закупівля здійснюється у приватному секторі, це підштовхує вироб-ників заздалегідь підвищувати ціни, аби застрахуватися від можли-вих неплатежів. Це, у свою чергу, дає новий поштовх до збільшення загального рівня цін, а отже, і рівня інфляції. Якщо відстрочені пла-тежі належать підприємствам державного сектора, то ці дефіцити здебільшого безпосередньо фінансуються Центральним банком або накопичуються й збільшують загальний дефіцит державного бюдже-ту. Хоча відстрочені платежі, на відміну від монетизації, офіційно вважаються неінфляційним способом фінансування бюджетного дефіциту, на практиці цей розподіл дуже умовний.

Якщо дефіцит державного бюджету фінансується за допомогою випуску та розміщення державних облігацій, зростає середня ринко-ва ставка відсотка, що призводить до скорочення інвестицій у при-ватному секторі, до зменшення чистого експорту й частково до зни-ження споживчих витрат. Боргове фінансування бюджетного дефіци-ту часто розглядають як антиінфляційну альтернативу фінансуванню дефіциту за рахунок монетизації. Проте борговий спосіб фінансуван-ня не усуває загрози зростання інфляції, а лише створює термінове відстрочення для такого зростання, що характерно для багатьох перехідних економік. У випадках обов'язкового, тобто примусового розміщення державних облігацій серед комерційних підприємств і позабюджетних фондів, навіть якщо по них обіцяно достатні відсот-ки, боргове фінансування бюджетного дефіциту перетворюється, по суті, на механізм додаткового оподаткування.

Проблема збільшення податкових надходжень до державного бюджету виходить за межі фінансування бюджетного дефіциту, ос-кільки розв'язується в довготривалій перспективі на базі комплекс-ної податкової реформи, яка спрямована на зниження ставок оподат-кування та розширення бази оподаткування. Жоден із зазначених способів фінансування дефіциту державного бюджету немає абсо-лютних переваг перед іншими і не може розглядатися як цілковито антиінфляційний.

Питання 13. Дайте визначення бюджетного процесу.

Бюджетний процес - це регламе-нтована нормами права діяльність, яка пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюдже-тів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Питання 17. Визначте етапи і терміни складання Державного бюджету України, а також документацію, яка при цьому використовується.

Найважливішими складовими грамотно побудованого бюджетного процесу є його структурне і нормативне відображення в часі.

До основних завдань бюджетного процесу належать:

- забезпечення збалансованості бюджету;

- гармо-нізація бюджетної та економічної політики;

- досягнення реалістично-сті прогнозного обсягу доходів та видатків бюджетів;

- виявлення матеріальних і фінансових резервів;

- здійс-нення перерозподілу бюджетних ресурсів між бюджетами;

- здійс-нення контролю на всіх стадіях бюджетного процесу.

Не пізніше 1травня Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) по-дає до Верховної Ради України (далі - ВРУ) річний звіт про вико-нання закону про Державний бюджет України та показники виконання зведеного бюджету. Рахункова палата протягом 2-х тижнів з дня офіційного подання річного звіту готує висно-вки щодо використання державних коштів.

У червні у ВРУ відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. ВРУ або схвалює, або бере до відома зазначений доку-мент та подає пропозиції і дору-чення КМУ.

На початку липня відбува-ється розробка проекту ЗУ “Про Держбюджет У.” на наступний рік.

Не пізніше 15 вересня КМУ подає до ВРУ офіційне рішення про схвалення проекту з-ну про держбюджет на наступний рік разом із відповідними матеріалами. Через 5днів починається процес предста-влення проекту закону на пленарних засіданнях ВРУ.

З початку жовтня ВРУ готує проект закону про Держбю-джет України і до 1-го читання він розглядається народними депутатами, у комітетах, депутатських фракціях та групах.

Комітет ВРУ з питань бюджету не пізніше 15жовтня (20жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання КМУ) року, який передує плановому, розглядає пропозиції до проекту закону про Держбюджет України і готує Висновки та пропозиції до нього.

У листопаді відбувається 2-є та 3-є читання закону про Держбюджет. Не пізніше 25 листопада Ко-мітет ВРУ з питань бюджету доопрацьовує проект закону та вносить його на розгляд ВРУ.

Закон про Держбюджет України приймається ВРУ до 1 грудня року, що передує плановому і набуває чинності в разі його підписання Президентом України.

За умови неповернення Пре-зидентом закону для повторного розгляду на місцях розпочинається процес затвердження місцевих бюджетів. Для узгодженості процесу формування державного та місцевих бюджетів, визначення термінів отримання інформації, необхідної для обрахунків обсягів бюджетів та міжбюджетних трансфе-ртів, своєчасного затвердження місцевих бюджетів.

Питання 33. Назвіть методи і види фінансування бюджету.

Відомо два методи бюджетного фінансування. Перший -- відкриття кредитів -- базується на принципі авансування видатків на кредитній основі. Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам коштів. Це дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків у межах встановлених видатковим розписом (спеціальний документ) асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є розпис видатків. Зазначений метод використовувався в Україні при фінансуванні із Державного бюджету до 1 липня 1993 року.
Сутність другого методу, а саме перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів, полягає у тому, що фінансовий орган здійснює перерахування бюджетних коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів тільки за наявності їх на даному рахунку в даний момент.

Підставою для перерахування є затверджені в бюджеті суми видатків. Даний метод використовувався в Україні до 1 липня 1993 року тільки при фінансуванні з місцевих бюджетів.

З 1 липня 1993 року відповідно до Указу Президента України «Про порядок виконання Державного бюджету України» від 18 червня 1993 року № 219/93 з метою забезпечення ефективного управління доходами і видатками Державного бюджету, ведення касового порядку його виконання, посилення контролю за надходженням, цільовим і економним їх використанням було вирішено, що Міністерство фінансів України буде здійснювати фінансування видатків у межах наявних фінансових ресурсів у Державному бюджеті України. Це означало, що з цього моменту в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінансування -- перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів. Наприкінці 1995 року в Україні. було утворено Державне казначейство України, до якого протягом 1996 року і перейшла функція організації та здійснення фінансування із Державного бюджету.
Відповідно до Інструкції «Про порядок касового виконання Державного бюджету за видатками», затвердженої наказом Державного казначейства України в березні 2000 року, фінансування із Державного бюджету може здійснюватися:
*за відомчою структурою;

*шляхом оплати витрат (оплати рахунків і видачі готівкою).
Основним, первинним документом для здійснення фінансування із бюджету виступає платіжне доручення за формою 0401001.
Здійснення видатків та оплата витрат проводяться органами Державного казначейства при наявності даних про територіальне розташування мережі установ, підприємств і організацій на відповідній території та на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків та планів асигнувань. Фінансування видатків Державного бюджету Державне казначейство України проводить шляхом переказу коштів територіальним управлінням Державного казначейства.
ДКУ доводить до ГРК затверджені обсяги фінансування відповідно до кодів бюджетної класифікації. ГРК розподіляє їх між підвідомчими установами і подають до ДКУ розподіл бюджетних коштів по областях у розрізі підвідомчих установ, підприємств, організацій та кодів бюджетної класифікації. Розподіл коштів складається у двох примірниках, реєструється в журналі реєстрації розподілу коштів та підписується керівником і головним бухгалтером, підписи яких скріплюються відбитком печатки. Один примірник розподілу коштів передається до управління оперативно-касового планування видатків ДКУ, другий -- залишається у головного розпорядника, а витяг з розподілу коштів передається головним розпорядником коштів нижчестоящим розпорядникам. Отримані розподіли коштів управління оперативно-касового планування видатків ДКУ перевіряє і групує по територіях (на рівні області), після чого складаються в двох примірниках реєстри на здійснення видатків по відповідній території. На підставі розподілу коштів та реєстрів на здійснення видатків управління оперативно-касового планування видатків складає розпорядження на перерахування коштів. Розпорядження складається у двох примірниках, реєструється в журналі реєстрації та затверджується Головою Державного казначейства України (заступником міністра фінансів).

Перший примірник розпорядження та реєстрів на здійснення видатків по територіях передається до управління бухгалтерського обліку та звітності, другий -- залишається в управлінні оперативно-касового планування видатків. Управління бухгалтерського обліку та звітності звіряє суми фінансування з залишками не використаних асигнувань, після чого погоджений примірник розпорядження передається операційно-контрольному управлінню для перерахування коштів за призначенням.
Перевірений реєстр на здійснення видатків передається засобами телекомунікаційного зв'язку відповідному управлінню Державного казначейства.
На підставі розпорядження операційно-контрольне управління складає платіжні доручення на переказ коштів територіальним управлінням Державного казначейства та розпорядникам коштів. Територіальні управління Державного казначейства доводять до розпорядників коштів на рівні області отриману суму фінансування. Взаємовідносини органів Державного казначейства і розпорядників коштів на рівні області організовуються в такому ж порядку, як і взаємовідносини ДКУ та ГРК.
Оплата витрат проводиться як шляхом безготівкового здійснення платежів безпосередньо на користь суб'єктів господарської діяльності, організацій та установ, що виконали роботи або надали послуги розпорядникам коштів, так і шляхом надання дозволу на отримання готівки в установах банків на цілі, передбачені в кошторисах доходів та видатків розпорядників коштів. Для обліку витрат розпорядників коштів на їх ім'я в органах Державного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки. Реєстраційні рахунки -- це рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів для обліку доходів і видатків (з 1 січня 2000 року розпорядникам коштів відкриваються реєстраційні та спеціальні реєстраційні рахунки, що пов'язано з впровадженням загального і спеціального фонду Державного бюджету України). Порядок відкриття реєстраційних рахунків зазначений в «Інструкції про відкриття реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України», затвердженої наказом ГУДКУ № 32 від 9 квітня 1997 року. До кожного реєстраційного рахунка в операційно-контрольному управлінні (операційному відділі управління, відділі бухгалтерського обліку та звітності відділення) ДКУ відкриваються особові картки, які містять інформацію про виділені бюджетні кошти на оплату витрат, суми їх використання та залишку.

У міру зарахування коштів на бюджетний рахунок па підставі виписки з установи банку та реєстрів на здійснення видатків операційно-контрольне управління (операційний відділ, відділ бухгалтерського обліку та звітності) ДКУ записує кошти, що надійшли, на реєстраційні рахунки розпорядників коштів. Після цього складаються меморіальні ордери в двох примірниках з обов'язковим зазначенням мети, на яку надійшли кошти з Державного бюджету, кодів їх бюджетної класифікації, дати і підпису виконавця. Перший примірник меморіального ордера з виписками видається розпоряднику коштів, другий -- залишається в операційно-контрольному управлінні (операційному відділі; відділі бухгалтерського обліку та звітності). Одночасно з цим в особових картках розпорядників коштів робиться позначка про кошти, виділені на здійснення витрат.
Після отримання виписки з реєстраційного рахунка розпорядник коштів протягом операційного дня подає до органу ДК необхідні розрахункові документи для проведення витрат (рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт, акти виконаних робіт тощо) і платіжні доручення. На підставі цих документів відповідний орган ДК перераховує кошти за надані послуги, виконані роботи безпосередньо суб'єктам господарської діяльності.

Для одержання коштів готівкою (на заробітну плату, стипендії, службові відрядження тощо) уповноважений отримувати її подає до операційно-контрольного управління (відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів територіальних органів казначейства) ДКУ заявку на видачу готівки та дотримання грошового чека. Заявка виписується розпорядником коштів на особу, з якою у нього укладено договір про повну матеріальну відповідальність і яка має право отримувати і видавати кошти. При отриманні заробітної плати та прирівняних до неї платежів разом із заявкою подаються платіжні доручення на перерахування сум прибуткового податку з громадян, сум нарахувань до фонду соціального страхування та сум страхових внесків до Пенсійного фонду. Чек виписується на ім'я особи, яка вказана в заявці на отримання грошового чека.
На підставі належно оформленого грошового чека уповноважена особа розпорядника коштів отримує готівку з відкритого в установі банку бюджетного рахунка органу ДК. Невикористана готівка повертається на цей же бюджетний рахунок за спеціальними документами. В них обов'язково вказується номер відповідного реєстраційного рахунка.

Питання 48. Дайте визначення і характеристику бюджетної позики.

Бюджетні позики - короткострокові позики вищого бюджетного органу установі нижчого рівня для покриття тимчасового касового розриву в бюджеті у зв`язку з перевищенням видатків над доходами в окремі періоди (квартали) року (як правило, у І півріччі). В Україні право видавати з державного бюджету бюджетну позику адміністраціям та встановлювати строки їх повернення надано Міністерству фінансів України. Аналогічні права мають адміністрації вищого структурного рівня щодо надання позичок структурам нижчого адміністративного рівня.

За користування бюджетною позикою позичальники сплачують відсоток бюджету й банку в установлені терміни. Зокрема, кошти підприємств, які надходять у банк за користування бюджетною позикою, перераховуються в державний бюджет в обсязі 60%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції - 70% від загальної суми сплачених підприємством відсотків.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2. Бюджетний кодекс України // Офіційний вісник України. - 2001. - № 29.

3. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // ВВР. - 1997. - № 24.

4. Закон України “Про банки і банківську діяльність в Україні” // ВВР. - 1991. - № 25, ЗЗУ, т. 1.

5. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1997.

6. Государственные финансы. Учебник под редакцией д.Э.Н. Федосова - .М., - К., - Либідь. - 1991.

7. Єпіфанов А.О., Сало В.І., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. - К.: Наукова думка. - 1997.

8. Кириленко О.П. Фінанси. - Тернопіль: Економічна думка. - 1998.

9. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. - К.: НІОС. - 2000.