Економіка соціальної орієнтації та проблеми її формування в постсоціалістичних країнах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ПОЛІТЕКОНОМІЇ

КУРСОВА РОБОТА

з політекономії на тему:

«Економіка соціальної орієнтації та проблеми її формування в

постсоціалістичних країнах»

Виконала студентка 1 курсу, 1 групи,

спеціальності 0104

Ломач В.В.

Керівник Проскуріна Л.Д.

Київ -1998.

Зміст.

Вступ.

1. Передумови і фактори формування економіки соціальної орієнтації в

Німеччині.

2. Суть економічної політики соціальної орієнтації.

3. Проблеми соціальної політики в умовах економіки соціальної

орієнтації.

Висновки.

Список літератури.

Вступ.

У світовій системі економіки чималу роль грають колишні соціалістичні

країни. До цієї групи відносяться країни, у яких довгий час існував

соціалістичний режим. Розглянемо основні тенденції розвитку виробництва

валових внутрішніх продуктів цих країн за період 1950-97р.р.

Успішний розвиток статистики і система рахунків дозволяє

проаналізувати динаміку макроекономічних показників більшості країн.

Джерелами статистичних даних послужили публікації ООН, МВФ, Всесвітнього

банку, а також національних статистичного даних ряду країн. У якості

найважливіших економічних показників використовувалися абсолютні обсяги

виробництва і його відносні розміри на «душу» населення.

За майже повоєнних десятиліть масштаби і географічна структура

світової економіки істотно змінилися. У цілому за 46 років зріс майже в

5.9 разу. Структура світової економіки з погляду переваження різноманітних

типів соціально-економічних систем на перший погляд практично не

змінилася. Може скластися враження, що колишні соціалістичні країни

домоглися незначної переваги над країнами із ринковою економікою.

1. Передумови і фактори формування економіки соціальної орієнтації в

Німеччині.

Германська економічна модель виходить із положення, що

децентралізована ринкова система виробництва ефективна, держава не

втручається у виробничу діяльність підприємства, а активна політика на

ринку праці повинна зводити до мінімуму соціальні витрати ринкової

економіки. Зміст полягає в максимальному зростанні виробництва приватного

сектора і як можна великому перерозподілі державою частини прибутку

через податкову систему і державний сектор для підвищення життєвого рівня

населення, але без впливу на основи виробництва. При цьому упор робиться на

інфраструктурні елементи і колективний грошовий фонд.

Це привело до дуже великої ролі держави у Германії в розподілі,

споживанню і перерозподілу національного доходу через податки і державні

витрати рекордних рівнів. У реформістській ідеології така діяльність

одержала назву “функціональний соціалізм”

Головною тенденцією економічного розвитку Германії в 90-ті роки

став перехід від традиційної залежності від залізної руди і чорної

металургії до передової технології у виробництві транспорту,

електротоварів, засобів зв'язку, хімічних і фармацевтичних виробів.

Надходження й обсяг замовлень, прибутковість після 1992 роки знаходилися

на досить високому рівні. Високий інвестиційний рівень спостерігався й у

сфері послуг, що у меншій мірі залежить від кон'юнктури. Він виражався

головним чином у раціоналізації виробництва і насиченні його електронно-

обчислювальною технікою.

Важливою особливістю фінансового капіталу ФРН є суттєва

роль спілок підприємців у механізмі зрощування банків із

промисловими монополіями, а так само у визначенні загальної стратегії

крупного бізнесу, що порозумівається історичними

особливостями розвитку економіки країни і необхідністю об'єднання зусиль

германських монополій у боротьбі конкурентами на зовнішніх ринках . На

чолі спілок підприємців, як правило - представники найбільших банків

і концернів.

Важливо відзначити, що підсилення процесів концентрації і

централізації капіталу ФРН відбувається за підтримкою держави, що

саме виступає як найбільший підприємець, котрому цілком або частково

належать потужні концерни.

Починаючи із повоєнного періоду ФРН стала об'єктом активного

додатка, насамперед іноземних інвестицій. Високі темпи розвитку економіки

й у той же час недостатність джерел внутрішнього нагромадження для

швидкого відновлення капіталу, що швидко росте внутрішній

ринок, наявність кваліфікованої і відносно дешевої робочої сили,

занижений курс марки залучали іноземні інвестори. Ці ж причини

стримували одночасно широкий експорт капіталу з країни. Тому в

перебігу тривалого періоду щорічна притоку іноземного капіталу

перевищував німецькі вкладення за кордоном.

Іншою важливою рисою ринку державних облігацій у ФРН постає

наявність єдиного статусу й універсального правила вчинення операцій

із різними видами урядових боргових інструментів. У якості емітентів

державних цінних паперів виступають: федеральний уряд; спеціальні його

служби ( залізниці і пошта); уряди земель; місцеві органи влади

(громади, комуни). Всі ці органи здійснюють позики від свого імені .

Основним позичальником на ринку державних облігацій федеральний уряд.

Для фінансування державного боргу федеральний уряд

випускає наступні види цінних паперів: облігації ФРН; федеральні

облігації; боргові сертифікати; федеральні касові облігації; ощадні

сертифікати; казначейські фінансові зобов'язання; безпроцентні

казначейські сертифікати.

З 1972 р. облігації ФРН випускаються в безготівковій формі, а

їхнє рух відбивається за допомогою записів у Федеральному

борговому регістрі. Управління борговим регістром у розрізі кожного

випуску здійснюється Федеральною борговою адміністрацією.

2. Суть економічної політики соціальної орієнтації.

Існуюча у Германії економічна система звичайно характеризується як

змішана економіка. У її основі лежать ринкові відносини на конкурентних

засадах з активним використанням державного регулювання, що складає

економічний базис германської моделі.

Під змішаною економікою розуміється сполучення, співвідношення і

взаємодія основних форм власності в капіталістичному ринковому

господарстві: приватної, державної і кооперативної . Кожна з цих форм

зайняла свою “нішу”, виконує свою функцію в загальній системі економічних і

соціальних взаємозв'язків. Переважна більшість ( біля 85%) всіх компаній із

числом зайнятих понад 50 чоловік належать приватному капіталу. На приватні

підприємства доводиться 75% зайнятих у виробничому секторі, із них 8%

працюють у приналежному іноземному капіталові фірмах. Інша частина припадає

на державу і кооперативи, на кожний по 11-13%. Державний сектор

розширювався, а питома вага кооперативного майже не змінювалася з 1965 р.

Крім цих трьох форм власності існує безліч компаній із змішаною

власністю , фірми, що належать профспілкам, ощадним банкам і т.п. Проте

їхня доля дуже мала.

Провідну роль у виробництві товарів і послуг грає приватний сектор. У

його рамках можна виділити значний капітал, що домінує в галузях, що

визначають експортну спеціалізацію, насамперед в обробній промисловості.

Інша частина приватного сектора складається з дрібних і середніх фірм. По

цьому критерії приватні компанії можна розділити на 2 групи. До одної

відноситься множина дрібних фірм, у яких засновник, власник і директор-

розпорядник часто одне і та ж особа. У іншу групу входять крупні компанії,

зареєстровані на фондовій біржі. За останні десятиліття в структурі

власності цієї групи сталися великі зміни. Помітно знизилася доля акцій, що

належать домашнім господарствам (населенню) і приватним індивідуальним

особам - із 47% у 1975 до 21% у 1985 р. , у той час як страхові,

інвестиційні і фінансові компанії, фонди, у тому числі державний Загальний

пенсійний фонд, помітно збільшився - із 53% у . до 79% у 1985 р. (уключаючи

7%, що належать іноземцям). За після військовий період сталося падіння долі

дуже значних індивідуальних акціонерів - із 70% у 1951 р. до приблизно 20%

у 1985 р. - унаслідок насамперед високих ставок податків на прибутки і

власність.

Таким чином, інституціональна власність у значній мірі замінила

приватних осіб . В цей час 20 найбільших власників портфелів акцій

-установи . Особливо зросли долі нефінансових, інвестиційних і страхових

компаній, на які в 1985 р. доводилося відповідно 14, 14 і 10%. Підвищення

ролі компаній, що займаються комерційною діяльністю, сталося в силу

різноманітних причин. Декотрі з них ввели приналежні їм дочірні компанії на

фондову біржу, зберігаючи значну, а часто і переважну частину акцій у

своєму розпорядженні. Інші, продаючи фірму або її відділення, одержували в

якості платежу акції компанії , що купує. Деякі крупні пакети акцій виникли

в результаті довгострокового тісного співробітництва фірм. Звичайним явищем

стали “стратегічні” вкладення капіталу в акції. Цьому сприяла висока

ліквідність більшості фірм унаслідок зростання продажів і прибутків після

1982 р.

Водночас різко зросло і число громадян, що володіють акціями. Це

порозумівається як скороченням портфелів акцій приватних індивідуальних

власників, так і швидким зростанням числа компаній, зареєстрованих на

фондовій біржі. Важливу роль зіграло поява нової групи індивідуальних

власників акцій після створення в 1978 різноманітних акціонерних-

інвестиційних фондів. Заощадження в цих так називаних загальних фондах під

управлінням банків або фірм одержували різноманітні податкові субсидії від

уряду. До 1984 р. вкладники одержували знижку 30% із податків на свої річні

заощадження на додаток до неоподатковуваним податком дивідендам і

приростові вартості акцій. У 1984 р. податкова знижка була скасована, але

інші стимули залишилися. У 1985 р. на ці інвестиційні фонди доводилося 6%

всіх акцій, і ця доля продовжувала поступово рости.

У останні роки великий інтерес до акцій проявили іноземні інвестори. До

кінця 1985 на них доводилося приблизно 7% вартості всіх акцій. Крім того,

деякі германські компанії з'явилися на деяких західноєвропейських фондових

біржах, а також у Нью-Йорку і Токіо, що порозумівається їхнім бажанням

забезпечити кращі фінансові умови і додаткову рекламу за кордоном .

Економіка Германії характеризується високим рівнем концентрації

виробництва і капіталу і монополізації в провідних галузях. На крупних

підприємствах ( із числом зайнятих понад 500 чоловік) зосереджене біля 40%

зайнятих у промисловості, а на дрібних ( до 50 чоловік) - 17%. При цьому

зростання концентрації виявляється насамперед на рівні крупних фірм. У

одній із 20 найбільших компаній трудиться більш 40% робочої сили в

промисловості. На долю 200 найбільших компаній доводиться по 75% обсягу

виробництва, числа зайнятих, капіталовкладень і експорту.

У останні роки роль провідних компаній у світовій економіці зросла.

Звичайно, у число гігантів капіталістичного світу вони не входять. Провідні

промислові фірми мають яскраво виражену міжнародну орієнтацію.

У економіці дуже висока монополізація виробництва. Вона найбільш дужа

в таких спеціалізованих галузях промисловості. Склався потужний фінансовий

капітал. Він знайшов своє організаційне вираження у фінансових групах.

Найважливіша роль державного сектора у Германії - акумуляція і

перерозподіл значних коштів на соціальні й економічні цілі відповідно до

концепції германської моделі. Державний сектор має два рівні власників

власності: центральний уряд і місцеві (комунальні) органи влади. Нижній

рівень іноді виділяється в комунальну форму власності. Вони, разом

складають за формою власності єдине ціле, різняться як по місці в сфері

економіки, так і по масштабах (у кожному окремому випадку, але не в

сукупності) діяльності.

Державний сектор найбільш розвинений у сфері послуг. У соціальних

послугах, що складають половину всієї сфери послуг, доля держави - 92%, у

тому числі в охороні здоров'я - 92%, в освіті і науці - 88, 7%,

соціальному страхуванні - 98, 2%. У цілому ж по статистиці на державу

доводиться 49% зайнятих у секторі послуг, а з урахуванням державних

компаній - 56%.

Державний сектор важливий для підвищення ефективності економіки.

Цьому сприяє, наприклад, гарна якість і низькі витрати на такі важливі

державні послуги, як транспорт і зв'язок, система освіти . У цьому чітко

очевидно взаємодію приватного і державного секторів: зростання прибутків

від першого використовується через податкові й інші надходження в державний

бюджет для збільшення насамперед державних послуг населенню, що у свою

чергу сприяє великій ефективності економіки, де основу складає приватний

сектор.

Особливістю германської економіки є роль і значення кооперативного

руху в країні. Воно поширено по всій країні і займає дуже сильні

позиції. Кооперативи сприяли перетворенню Германії з аграрної в промислову

розвинену , що процвітає країну. Важливу роль кооперативне рух грає в

сільському господарстві, у промисловості, у роздрібній торгівлі, житловому

будівництві й іншій сфері діяльності.

Кооперативи діляться на виробничі і споживчі. Виробничі кооперативи

загальним числом зайнятих біля 50 тис. Чол. домінують у виробництві молока

і м'яса і займають важливе місце у виробництві інших продуктів, а також у

целюлозно-паперовій промисловості. Споживчі кооперативи числом зайнятих 70

тис. чоловік, із котрих приблизно половина доводиться на два найкрупніших

, грають важливу роль у роздрібній торгівлі.

У змішаній економіці кооперативне рух діє в якості “третьої сили”,

або “третьої альтернативи”, приватної і державної власності, базуючись на

принципах демократії і користуючи широкою народною підтримкою. У деяких

галузях - особливо з-поміж споживчих кооперативів - кооперація стала

врівноважуючою силою на ринку в інтересах простих людей, наприклад у

питаннях ціноутворення. У минулому споживчі кооперативи витримали чимало

битв із приватними картелями. Цю роль вони грають і зараз, хоча й у менш

драматичних формах.

На кооперативи у Германії припадає 5% промислового виробництва й

всіх, 7, 5% зайнятості в промисловості, 14% у роздрібній торгівлі і 5% від

числа усього працюючого населення. У Германії 2/3 домашніх господарств

тим або іншою подобою пов'язані кооперативами. На споживчі кооперативи

доводиться 20% продажів товарів повсякденного попиту. Від 1/2 до 2/3

продовольства, споживаного у Германії, виробляється фермерами, що входять у

кооперативи, а по молоку і м'ясу ця частка дорівнює 99% і 80% відповідно.

Термін “кооператив” звичайно відноситься до економічного поняття, що

засновується на спільних діях і взаємодопомозі. Кооперативне підприємство

повинно мати прямий зв'язок із потребами й економічним інтересом його

членів. З-поміж принципів кооперативного руху: воля членства - ніхто не

може бути виключений, крім випадків порушення статуту ; незалежність від

політичних партій і віросповідань; демократичне управління - “один член -

один голос”; обмеження прибутків на вкладений пай, кооперативне товариство

- асоціація людей, а не капіталу; нагромадження капіталу на розвиток і

економічну самостійність; просвітительська діяльність; взаємодія

кооперативів.

Сфера діяльності кооперативів широка; крім згаданих існують

кооперативи житлові, страхові, туристичні, автомобільні і навіть похоронні.

Таким чином, кооперативи грають важливу роль у сучасному суспільстві

. Але в 50-60 роки зрушення до укрупнення економічних підприємств із

метою зниження витрат зробили вплив і на кооперативи, також як і на інші

види бізнесу. Ця тенденція стала серйозно загрожувати демократії в

кооперативах. В цей час кооперативне рух шукає способи підсилення впливу

рядових членів на положення справ у кооперативах.

3. Проблеми соціальної політики в умовах економіки соціальної

орієнтації.

Кожна соціально-економічна модель переслідує і створена для певних

цілей. У германській моделі першорядну роль грає соціальна політика, що

покликана створювати більш-менш нормальні умови відтворення робочої сили

(переважно висококваліфікованої ) -обставина виняткової важливості для

Германії, якщо мати на увазі специфіку її розвитку і місце в міжнародному

поділу праці, - і постає інструментом ослаблення соціальної напруженості,

нейтралізації класових антагонізмів і конфліктів.

У германській моделі соціальна політика сприяє перетворенню

суспільних відносин у дусі соціальної справедливості, зрівнянню прибутків,

згладжуванню класових нерівностей і в результаті побудові нового

суспільства демократичного соціалізму на базі держави добробуту.

Рівень життя у Германії вважається одним із найбільш високих у

світі і у Європі. Рівень життя визначається комплексом різноманітних

показників. По ВВП і споживанні на душу населення, по ступені вирівнювання

прибутків, по відношенню зарплатні жінок до зарплатні чоловіків Германія

займає одне з перших місць у Європі.

Відповідно до однієї із цілей германської моделі - рівності, прибутки

є дуже прогресивною системою прибуткових податків. Широкий перерозподіл

через систему соціального страхування сприяє значному скороченню розходжень

у прибутках. У 1986 р. у Германії на 20% самих багатих родин доводилося

37, 5% прибутків, на 20% самих бідних - 12% ( для США відповідно 43, 7% і

4, 6%). Помітно скоротилася різниця в оплаті чоловіків і жінок; у 1987

середня заробітна плата жінок складала 89, 6% з зарплатні чоловіків ( для

порівняння : в Італії - 84, 8%; у Великобританії - 70, 5% ; у Японії - 48,

5%).

Після тривалого зростання чистих (після відрахування податків)

прибутків у повоєнний період реальні (у постійних цінах) чисті прибутки

домашніх господарств у 1981-1983 скоротилися. У 1984-1989 у середньому

щорічно вони росли на 2, 2%. Реальні прибутки трудящих відставали по

темпах від прибутків інших прошарків населення (наприклад, пенсіонерів).

У 1950 на чисті прибутки домашніх господарств доводилося 70% ВВП. До

1989 ця частка впала приблизно до 50%. Прямі податки і внески на

соціальне страхування населення росли помітно скоріше оберненого потоку

переказів із державного сектора домашнім господарствам.

Більш половини власності домашніх господарств припадає на

матеріальну власність, а фінансові активи у вигляді рахунків у банках,

облігацій, акцій і іншої вимоги складають біля 40%. На автомашини, човни й

інші споживчі товари тривалого користування припадає іще 10%. Власність

розподілена менш рівномірно, ніж прибутки, але за останні десятиліття була

помітна тенденція до більш рівномірного розподілу. Розподіл власності у

Германії більш рівномірне, ніж у більшості інших країн.

Показники життєвого рівня (на 1000 . ) у 1987

| |населення (.|(шт. ) |и (шт. ) |автомоб|ння |іття |

| |США) | | |ілі |на душу|(%) |

| | | | |(шт. ) |(кВг) | |

|Германія |18876 |890 |393 |420 |17079 |1, 6 |

|Англія |11765 |524 |346 |318 |5477 |8, 4 |

|США |18338 |760 |813 |559 |11204 |5, 4 |

|Японія |19465 |555 |261 |241 |5733 |2, 5 |

|Франція |15818 |608 |332 |394 |5870 |10 |

Рівень прибутків у 1987

|0 |20 278 |21 755 |42 033 |

| 1-39 999 |476 061 |905 017 |1 381 078 |

| 40 000-79 999 |560 063 |1 139 362 |1 699 425 |

| 80 000-119 999 |1 029 254 |1 020 719 |2 049 973 |

|120 000-159 999 |778 000 |320 563 |1 098 563 |

|160 000-199 999 |274 161 |69 438 |343 599 |

|200 000-299 999 |186 304 |29 199 |215 503 |

|300 000-499 999 |52 067 |5 756 |57 823 |

|500 000 і вище |10 707 |1 227 |11 934 |

Висновок

Отже, основні цілі германської моделі - повна зайнятість і рівність,

що залежать від стабільності цін, економічного зростання і

конкурентноздатності. Сполучення загальних рестриктивних заходів і

активної політики на ринку праці розглядався як засіб поєднання повної

зайнятості зі стабільністю цін. Загальна політика добробуту і

профспілкова політика солідарності в області зарплатні - складові частини

германської моделі. Модель розвивалася протягом кількох десятиліть і

показала життєздатність ідей політики солідарності в галузі зарплатні,

повної зайнятості без інфляції, активної політики на ринку праці. Які ж

висновки з досвіду і досягнень германської моделі можна зробити?

1. Успіх Германії на ринку праці. Германія зберігала досить низьке

безробіття в повоєнний період, у тому числі із середини 70-х років, коли

серйозні структурні проблеми привели до масового безробіття в більшості

розвинених капіталістичних країн.

2. Є певні досягнення й у тривалій боротьбі за рівність. Повна

зайнятість сама по собі важливий фактор вирівнювання: суспільство повною

зайнятістю уникає розходжень у прибутках і життєвому рівні, що виникають

із масового безробіття, оскільки довгострокове безробіття веде до втрат у

прибутках. Політика солідарності в галузі зарплати прагне досягти рівної

зарплати за рівну працю. Уряд використовує прогресивне оподатковування і

систему великих державних послуг.

3. Менших успіхів Германія домоглася в інших галузях: ціни росли

скоріше, ніж у більшості інших країн, ВВП збільшувався повільніше, ніж у

ряді країн Західної Європи, продуктивність праці майже не росла. Падіння

темпів зростання продуктивності праці - міжнародне явище, викликана ,

зокрема, поширенням сектора послуг, що менш здатний до раціоналізації.

Деякою мірою несприятливий розвиток у Германії порозумівається великим

державним сектором, що, по визначенні, не дає зростання продуктивності.

Таким чином, інфляція і відносно скромний економічний зріст є певною

ціною, сплаченою за повну зайнятість і політику рівності.

Найбільш слабким місцем моделі виявилася складність сполучення повної

зайнятості і стабільності цін. Але до 80-х років ці труднощі не виявлялися

у вигляді серйозної загрози моделі в цілому. Причини лежать в області

політики. Уряд розумів необхідність більш сильної податкової політики, але

не знайшло підтримки цьому.

Таким чином, германська модель виявилася під загрозою. Збереження в

майбутньому двох основних цілей германської моделі - повної зайнятості і

рівності -очевидно , зажадає нових методів, що повинні відповідати умовам.

Лише час покаже, чи збережуться специфічні риси германської моделі - низьке

безробіття, політика солідарності в області зарплатні, централізовані

переговори по зарплатні , виключно великий державний сектор і відповідно

важкий податковий тягар, або ж модель відповідала лише особливим умовам

повоєнного періоду.

Література

1. Економіка зарубіжних країн: капіталістичні і країни що

розвиваються. Навчальний посібник для спец. вузів. кіл. : В. П.

Колєсов і ін. - Москва, . . , 1990.

2.Волков А. М. “Германія : соціально-економічна модель” М. ”Думка

”1991

3. Хойєр В. Як робити бізнес у Європі. - Москва: Прогрес, 1990.

4. Велика Радянська Енциклопедія. Т. 27.

5. Енгстлер П. Ринкова економіка для початківців. К.:Вік. 1992р.

5. Й.Хамп. Основні знання з ринкової економіки. Курс лекцій.

-М.:Республіка. 1993р.

6. Ламперт Х., "Соціальна ринкова економіка. Німецький шлях", Москва,

"Справа ", 1994

7. Чепурін М.Н., Кісєльова Е.А., "Курс економічної теорії", Кіров,

"АСА", 1995

8. Камаєв В.Д., "Підручник по основах економічної теорії", Москва,

"", 1996