Інтегральна ефективність діяльності підприємства

Асоціація вищих закладів освіти України недержавних форм власності.

Хмельницький інститут економіки і підприємництва.

Кафедра

економіки.

Курсова робота по Економіці підприємства на тему:

“Інтегральна ефективність діяльності підприємства.”

Виконав студент

Групи ЕП – 21

Вітюк А.В.

Перевірив старший

викладач

Цімарна С. Г.

Хмельницький 1999 рік.

План

Вступ.

Розділ І. Економічна сутність і загальна характеристика видів ефективнос-

ті.

Розділ ІІ. Система показників та вимірю-вання ефективності виробництва.

Розділ ІІІ. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ.

Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або

іншого успіху. В основі прогреса лежить підвищення ефективності

виробництва. Тут розуміється економічна і соціальна результативність

господарської діяльності. При знаходженні ефективності потрібно порівнювати

очікувану цінність того, що буде отримано, з очікуваної цінністью того, що

буде загублено. В практичних розрахунках цей показник знаходиться

відношенням результатів виробництва до витрат.

Однак такий оціночний показник недосконалий. По-перше, він не

характеризуе вироблений продукт з точки зору його відповідності до

суспільного попиту. По-друге, неоднарозово в витратах сумуються прямі

вклади і не оцінюються окремі наслідки. Наприклад, при будівництві

електростанцій на Дніпрі об’єм виробляємої електроенергії співстав-ляетья з

витратами на будівництво і виходить, що енергія дніпровських ГЄС - най

дешевша в світі. Меж тим, на дні штучних водосховищ опинились міліони

гектарів найкращих пойменних земель. Був порушений природній водний стік,

на шляху міграції осетрових стад до своїх нерестилищ виникли перегороди.

Для оцінки такого важкого та багатогранного процесу як економічний прогрес

одного показника, хай навіть найдосконалішого, недостатньо. Потрібна

система вимірників для його різних сторін. Для характеристик використання

живої праці застосовується показник продуктивності праці. Своєрідним

барометром ефективності господарювання є норма прибутку та ін.

В своїй курсовій роботі я розкрию інтегральну ефективність діяльності

підприємства за допомогою:

- по-перше, економічної сутності і загальної характеристики видів

ефективності, де опишу:

1) економічну сутність і загальну методологію визначення;

2) види ефективності;

- по-друге, системи показників та вимірювання ефективності вироб-ництва, де

розкрию:

1) критерії і системи показників;

2) вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат;

3) оцінку соціальної ефективності;

- по-третє, класифікації чинників зростання ефективності виробництва, де ми

визначемо:

1) класифікацію суттєвих характеристик.

2) напрямки дії і використання.

Розділ І. Економічна суть і загальна харак-теристика видів ефективності.

І.1. Економічна суть і загальна методологія визначення.

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній

взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили),

засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва,

персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі і

побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої

і уречевленої праці, а з другого, - результати виробництва. Останні

залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового

потенціалу та рівня їх використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих

результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний

проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для

окреслення результативності господарювання викорис-товують інший термін –

продуктивність системи виробництва і обслу-говування, під якою розуміють

ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів,

енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже,

ефективність виробництва і продуктивність системи – це по суті терміни-

синоніми, які характери-зують одні й ті ж результативні процеси. При цьому

слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато

ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.

[pic]

Процес формування результатів і ефективності виробництва (про-

дуктивності системи) показано на рис. 1.

Результат виробництва як найважливіший компонент для виз-начення його

ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий

результат. Можна розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2)

кінцевий народногосподарський результат ро-боти підприємства (об’єднання

підприємства).

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва,

вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, дру-гий

включає не лише кількість виготовлюваної продукції, але й охоплює її

споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, ви-робничо-

господарської діяльності підприємства за той чи інший про-міжок часу є

чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом

комерційної діяльності – прибуток.

Ресурси Персонал Засоби

Предмети

(робоча сила) праці

праці

Взаємодія

Результати

і витрати ВИРОБНИЦТВО

(ефект)

Ефективність виробництваї

(продуктивність системи)

Рис. 1[1]. Схема формування результатів і ефективності виробництва

(продуктивності виробничо-економічної системи).

І.2. Види ефективності.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має полімор-фність

визначення і застосування для аналітичних оцінок і управ-лінських рішень. З

огляду на це важливим є вирізнення за окремими оз-наками відповідних видів

ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення

(рис. 2).

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються пере-важно за

різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господар-ської діяльності

підприємства. Перш за все результат (ефект) вироб-ництва буває економічним

або соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що харак-

теризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в

об’єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товар-ної,

чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія

тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження

собівартості продукції тощо. Соціальний ефект зводиться до скорочення

тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня

зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого

середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні нас-лідки виробництва

можуть бути не лише позитивними, але й негативни-ми (наприклад, поява

безробіття, посилення інфляції, погіршення еколо-гічних показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються

кількісному вимірюванню. У зв’язку з цим на підприємствах визначають,

оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і

соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

За наслідками - Економічна

Соціальна

За місцем одер- - Локальна

(госпрозрахункова)

Народногосподарська

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА

(ПРОДУКТИВНІСТЬ СИСТЕМИ)

За ступенем збіль- - Первісна

шення ефекту -

Мультиплікаційна

За метою - Абсолютна

визначення -

Порівняльна

Рис. 2[2]. Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за

окремими ознаками.

В залежності від об’єкту, стосовно якого визначають результатив-ність

його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і

народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає

конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяль-ності даного

підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво

продукції на даному підприємстві вимагає додаткових вит-рат ресурсів, але

її споживання (використання) на іншому підприємстві пов’язане з меншими

експлуатаційними витратами або іншими позитив-ними наслідками діяльності,

то йдеться про визначення народногоспо-дарського ефекту, тобто спільного

ефекту у сферах виробництва і спо-живання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підпри-ємства,

впровадження на ньому прибуткових певних технічних, органі-заційних чи

економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже

завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки

багатонапрямковому та багаторазовому вико-ристанню таких заходів не лише на

даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить

важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого

мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву (рис. 3).

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне

господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, ор-

ганізаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші

галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш

ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безпе-рервного

розливання рідкого металу був започаткований на підприємст-вах кольорової

металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у пев-ній

галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема

отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових

видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

1 дифузійний 3 Ефект стартового

вибуху

МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНИЙ 4 Ефект супроводжуваль-

ЕФЕКТ

них можливостей

2 Резонансний 5 Ефект акселерації

Рис. 3[3]. Специфічні форми мультиплікаційного ефекту.

Ефект стартового вибуху – це ланцюгова реакція у перспективі. Він

можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком нас-тупного

лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій га-лузі

виробництва чи діяльності (яскравий приклад – застосування еконо-міко-

математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях

науки). У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з’являються

супроводжувальні можливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються

у вигляді різних проміжних і побічних резуль-татів, використання виробничих

і побутових відходів тощо. Зрештою у будь-якій діяльності має місце також

ефект акселерації, що означає по-зитивний наслідок не лише самого по собі

конкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і

застосування.

Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту до-сить

умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв’язок цих форм по-лягає у

тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від ралізації

певного господарського рішення (впровадження но-вої техніки чи технології,

прогресивних методів або форм організації ви-робництва, нових форм

господарювання тощо). Коли вирішується певна великомасштабна проблема з

очевидними мультиплікаційними характе-ристиками, то очікуваний ефект має

охоплювати одночасно усі його спе-цифічні форми. Загальна величина такого

ефекту залежить від трьох го-ловних чинників: економічної ефективності

впроваджуваного господар-ського заходу (сукупності заходів), масштабів і

швидкості його (їх) роз-повсюдження в усіх галузях чи сферах діяльності.

Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати

поділяються на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних (пов-

сякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій

персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно ви-

користовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортиза-ційних

відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у пов-ну

собівартість продукції (послуг). Одноразові витрати являють собою

авансовані кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капі-тальних

вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу (ефект,

результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості від-творювального

циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності.

Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи ін-ших

господарських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання

різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організацій-но-технічних і

соціально-економічних заходів, загальної результативнос-ті виробничо-

господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. По-

друге, за їх допомогою обгрунтовують і визначають найкращі (оптимальні)

варіанти господарських рішень: застосування но-вої техніки, технології та

організації виробництва, нарощування вироб-ничих потужностей, підвищення

якості і оновлення асортименту продук-ції тощо. У зв’язку з цим розрізняють

абсолютний (загальний) і порів-няльний ефект. Кожний з них може бути

економічним, соціальним, ло-кальним (госпрозрахунковим),

народногосподарським, первісним, муль-типлікаційним.

Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розра-хунку на

одиницю витрат чи ресурсів) його величину, яку має підпри-ємство від своєї

діяльності за певний проміжок часу. Порівняльний ефект відображає наслідки

порівняння можливих варіантів господарю-вання і вибору кращого з них; його

рівень відбиває економічні і соціаль-ні переваги обраного варіанту

здійснення господарських рішень (нап-рямку діяльності) у порівнянні з

іншими можливими варіантами. Абсо-лютний і порівняльний ефекти тісно

взаємозв’язані, доповнюють один одного. Визначення економічно найбільш

вигідного варіанту господарю-вання завжди базується на зіставленні

показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінка останнього здійснюється

шляхом порівняння його зап-ланованих, нормативних і фактично досягнутих

показників, їх динаміки за певний період.

ІІ. Система показників та вимірювання ефективності виробництва.

ІІ. 1. Критерій і система показників.

Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності

підприємства методологічно зв’язане перш за все з визначенням кри-терію і

формуванням відповідної йому системи показників.

Критерій це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра віро-

гідності пізнання сутіефективності виробництва, у відповідності з якими

здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований крите-рій

повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як еко-номічної

категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробниц-тва – від

підприємства до народного господарства в цілому. Суть пробле-ми підвищення

ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи)

полягає у тому, що на кожну одиницю витрат – трудових, матеріальних,

фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва

або доходу. Виходячі з цього єдиним на-родногосподарським економічним

критерієм ефективності виробниц-тва можна вважати зростання продуктивності

суспільної (живої і уре-чевленої) праці. У загальному вигляді критерій

ефективності виробниц-тва відображає постійно здійснюваний процес

максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню

до витрат живої і уре-чевленої праці (персоналу і виробничих фондів

підприємства або народ-ного господарства в цілому). На рівні

госпрозрахункового підприємства модефікованою формою единого критерію

ефективності (продуктив-ності) його діяльності може слугувати максимізація

прибутку за умови економічно обгрунтованої побудови систем цін на

вироблювану продук-цію та оплату праці залежно від кінцевих результатів

виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним)

критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно

побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення

обсягу чис-тої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на

величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію

знаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефек-тивності

виробництва.

При формуванні системи показників ефективності виробництва, ви-робничо-

господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись

певних принципів. До них можна віднести:

- забезпечення взаємозв’язку критерію і системи конкретних показни-ків

ефективності виробництв;

- відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у

виробництві ресурсів;

- важливість застосування показників ефективності в управлінні різни-ми

ланками виробництва на підприємстві;

- виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функціїї у процесі

використання наявних резервів зростання ефективності ви-робництва, того

чи іншого виду діяльності підприємств.

Системи показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених

принципів, має включати декілька груп: 1) узагальнюючи по-казники

ефективності виробництва (діяльності підприємств); 2) показ-ники

ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефек-тивності

використання виробничих основних і оборотніх фондів; 4) по-казники

ефективності використання фінансових коштів (оборотних кош-тів і

капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість

конкретних абсолютних чи відносних показників, що характе-ризують загальну

ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність

використання окремих видів ресурсів (табл. 1)[4].

Таблиця 1[5]. Система показників ефективності виробництва.

|Узагальнюючі |Показники ефективності використання |

|показники | |

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефек-

тивності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерцій-ної

діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід вико-ристовувати

також специфічні показники, що відбивають ступінь вико-ристання кадрового

потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів мінеральних

ресурсів тощо.

ІІ. 2. Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат.

Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за

різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підпри-ємства,

про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси

(застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ре-сурси –

це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою

поточні витрати на виробництво продукції. В зв’язку з цим у практиці

господарювання варто виділяти також ефективність зас-тосовуваних ресурсів і

ефективності споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної

ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і

витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідних типів

показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів

підприємства можна визначити, користуючись формулою

[pic]

де Езр – ефективність застосовуваних ресурсів;

Р - госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг

реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуваннями

матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);

П - чисельність працюючих на підприємстві;

Фос - середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною

вартістю;

Фоб - вартість оборотніх фондів підприємств;

Кпвп - коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням

чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу

утвореного національного доходу; використовується для перерахунку

уречевленої у виробничих фондах праці у середньорічну кількість

робітників).

Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати

показник витрат на одиницю товарної продукції, що ха-рактеризує рівень

поточних витрат на виробництво (собівартості виго-товлення певних виробів).

Як відомо, до собівартості продукції спо-живані ресурси включаються у формі

оплати праці (персоналу), амор-тизаційних відрахувань (основні фонди) і

вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності вироб-ництва

відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок

інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумов-люється тим, що

в сучасних умовах господарювання економічно і соці-ально вигіднішим є не

екстенсивний (шляхом збільшення обсягу засто-сованих ресурсів), а саме

інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток

виробництва.

Частку прироста продукції за рахунок інтенсифікації виробниц-тва можна

визначити за формулою

[pic]

де Уінт - частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікаці-єю

виробництва;

[pic]- приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;

[pic]- приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %;

Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок

інтенсифікації виробництва наведено у таблиці 2.

Таблиця 2.

Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок

інтенсифікації виробництва.

|Показники |Періоди |

| |базисний|розрахунковий |

|1. Обсяг виробництва продукції, тис. |32000 |50000 |

|одиниць. | | |

|2. Приріст обсягу продукції, %. [pic] |- |56,25 |

|3. Чисельність працюючих у сфері |15000 |- |

|матеріального ви-робництва, тис. чол. | | |

|4. Утворений національний доход, тис. од. |125000 |- |

|5. Коефіцієнт повних витрат праці |0,12 |- |

|(15000:125000) | | |

|6. Чисельність працюючих на підприємстві, |4000 |4800 |

|чол. | | |

|7. Основні фонди за відновною вартістю, тис.|28000 |34000 |

|од. | | |

|8. Оборотні фонди (запаси |8000 |9000 |

|товарно-матеріальних цін-ностей), тис. | | |

|одиниць. | | |

|9. Сума основних і оборотніх фондів, тис. |36000 |43000 |

|одиниць. | | |

|10. Ресурси уречевленої праці у |4320 |5160 |

|перерахуванні на се-редньорічну кількість | | |

|працівників, тис. чол. (36000*0,12; | | |

|43000*0,12) | | |

|11. Сума застосовуваних ресурсів, тис. чол. |8320 |9960 |

| | | |

|(4000 + 4320; 4800+5160) | | |

|12. Приріст застосовуваних ресурсів у |- |19,8 |

|розрахунково-му періоді, %. [pic] | | |

|13. Частка приросту обсягу у продукції за |- |64,8 |

|рахунок інтенсифікації виробництва, %. | | |

|[100(1-19,8/56,25)] | | |

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорува-ти

визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично

важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів

діяльності підприємства обов’язково треба врахувати ступінь задоволення

різноманітних потреб споживачів його виробів. Народно-господарській ефект

використання продукції того чи іншого підприєм-ства у сфері її споживання

обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального

ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і

продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних

ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-

технічного призначення.

Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також

показник загальної рентабельності виробництва, що визнача-ється шляхом

розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних

виробничих фондів.

Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ре-сурсів і

окресленої вище (табл. 1), то вони використовуються у відпо-відності з

наперед визначеними метою вимірбвання ефективності і нап-рямками

застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і пос-тійно діючі

мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефек-тивності

виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним

вишукуванням пріоритетних напрямків мотивізації та реаль-них механізмів

впливу на її позитивну динаміку в майбутньому; 2) порів-няння ступеня

ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку,

щоб не допустити зниження престижу і конку-рентноспроможності у сфері

бізнесу.

ІІ. 3. Оцінка соціальної ефективності.

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціаль-ної

ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної

діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефектив-ність відносно

соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень еконо-мічної

результативності функціонування підприємств слугує матеріа-льною і

фінансовою базою розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням

цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефек-тивність. Проте

об’єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражу-ється на істотні

труднощі, пов’язані з відсутністю науково-обгрунтованої і загально визнаної

методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зу-мовлене не лише

браком уваги відповідних галузей науки до роз’язання цієї вкрай актуальної

проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за

цих умов можна старатися на дещо інту-їтивне і імперичне уявлення про

принципові підходи до оцінки соціаль-ної ефективності.

По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність пови-на

визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підпри-ємстві її

що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх

робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь со-ціального

захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств

населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і від-носного

рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи

іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінан-сових коштів,

нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної

діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб

робітників, які можуть бути задоволені підприєм-ством у певній мірі

(залежно від наявних можливостей), зокрема відно-сяться: збільшення розміру

оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної

плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до

лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування

підприємств; надання безпо-воротної позички на придбання кооперативного

житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного

житлового фонду, баз відпо-чинку, будинків культури, поліклінік, дитячих

дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не

шкідливих до здоро-в’я) умов праці і належної охорони навколишнього

природного середо-вища; направлення на навчання до середніх спеціальних і

вищих нав-чальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій,

підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства

спеціаліс-тів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту,

школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у

зару-біжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприєм-ств

тощо.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба вра-хувати

також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок

муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як

відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих

та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької

діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання

мінімальної заробітної плати по всім ка-тегоріям працюючих на підприємствах

і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і

виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого многодітним сім’ям;

індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних

цін на товари спожи-вання; регулювання продажних цін на певні види товари

для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування

організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних

соціаль-них програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно

охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій

сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а та-кож

якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп

заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможли-вим.

Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здій-снюваних

заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на

його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою

розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кож-ному окремому випадку слід

застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з

оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується

консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами

у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства

(міністерства, комітета, чи іншого державного органа влади). Якісна

характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна

передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на

результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих

верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної

ефективності треба до-повнювати якісними характеристиками заходів, що

впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її

рівня і динаміки.

ІІІ. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва.

ІІІ. 1. Класифікація суттєвих характеристик.

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від

чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практич-ного

розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває

класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно кла-сифікувати за

обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє виз-начення головних

напрямків і шляхів підвищення ефективності вироб-ництва (продуктивності

діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефектив-ності

(продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) ви-дами витрат і

ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення

виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом (рис.

4).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке

визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктив-ності праці

(економія витрат жівої праці), зниження фондомісткості (ка-піталомісткості)

і матеріаломісткості продукції, поліпшення використан-ня природних

ресурсів. Активне використання перелічених джерел під-вищення ефективності

виробництва передбачає здійснення комплексу за-ходів, які за своїм змістом

характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга

ознака групування чинників). Виз-начальними напрямками є перш за все

прискорення темпів науково-тех-нічного і організаційного прогресу

(створення нових і удосконалення іс-нуючих технологій, конструкційних

матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація

виробничих процесів; запровад-ження прогресивних методів і форм організації

виробництва і праці; по-бутова і регулювання ринкового механізму

господарювання).

Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників

ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя

ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій

чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народ-

ногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані

“тверді чинники” і “м’які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників на

“тверді” і “м’які” природно є досить умовною і незвичною, але широко

відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви

“тверді” і “м’які” чинники запозичені з англійської комп’ютерної технології

відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне

забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками” позначають

таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими” – ті,

які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для

економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і

кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).

ІІІ. 2. Напрямки дії і використання.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників під-вищення

ефективності виробництва (діяльності підприємства) не одна-кові за ступенем

дії (впливу), використання і контролю. Тому для прак-тики господарювання,

керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є

детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш

істотних внутрішніх і зовнішних чинників на різних рівнях управління

виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес

використання внутрішніх чинників шля-хом розробки і послідовного здійснення

власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати

вплив на неї зовнішних чинників – економічної соціальної політики держави,

діяльності наці-ональних інституційних організацій розвитку інфраструктури

і структур-них змін у суспільстві.

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми ав-

томатизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істот-ний

вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом

ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і

продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організа-ції

трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у

програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продук-тивності

діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного

обслуговування, оптимальні сроки експлуатації, забезпечення необхідної

пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп

(одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності

роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочо-го часу тощо.

Таблиця 3[6]. Інтегрована модель чинників ефективності виробництва

(продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної

системи).

|Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва |

|Види витрат і |Основні напрямки| |

|ресурсів |розвитку і |Місце реалізації чинників у |

|(джерела |удосконалення |системі управління виробництвом |

|підвищення |виробництва | |

|ефективності) | | |

| | | | |

|Чинники зростання ефективності виробництва |

Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання

сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем від-

повідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким

виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підпри-ємствах

може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловід-ходної та

безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з

одиниці використовуваного матеріалу, використання деше-вих і низькосортних

видів сировини, підвищення якості матеріалів за до-помогою первинної

обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів ма-теріальними ресурсами

вітчизняного виробництва, раціоналізація управ-ління виробничими запасами і

розвитку ефективних джерел постачання.

Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важли-вими

чинниками ефективності. Остання,тобо дизайн, повинна корелю-вати з так

званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити

за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють

втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються

великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності

підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані

підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному

місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв’язку з цим підприємство

мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменших організаційних і

економічних бар’єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.

Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зрос-тання

ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники –

керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці

багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями,

відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові

якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах

функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотива-ційного

механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керів-ництво

підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих

здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих

проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного

соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей

підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.

Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональ-ність у

делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів

доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують не-обхідну

спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських проце-сів і, отже,

вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Од-нією з причин

недостатньої продуктивності підприємства як складної ви-робничо-економічної

системи є занадто жорстка її організаційна струк-тура, надмірне

відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому

система повинна бути динамічною і гнучкою, пері-одично реорганізованою у

відповідності з новими завданнями, що поста-ють перед підприємством при

зміні ситуації.

Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах пе-реважання

трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання

продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства

мусить зробити ручну працю більш продуктивною за раху-нок удосконалення

способів виконання трудових операцій, застосову-ваних механізмів та

інструментів, організації робочих місць. Для удос-коналення методів праці

на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і

використання робочого часу, систематична атестація робочих місць,

узагальнення і використання нагромадженого на інших споріднених

підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій

працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої)

роботи і виконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.

Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у

зростання ефективності (продуктивності) виробництва може за-безпечувати

сучасна добре організована система управління, під контро-лем якої

знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства. Складовою

частиною такої системи є стиль управління – типовий “м’я-кий” чинник

підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник,

підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що аб-солютно

досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. За-гальна

ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по

відношенню до кого застосовується відповідний стиль управлін-ня. Відомо, що

стиль управління, в якому поєднані професійна компетен-тність, діловитість

і висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і

напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі

враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи

іншому підприємстві.

Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих” і “м’яких”) чинників

на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні

необхідної комплексності їх використання, узгодженості взаємодії у часі і

просторі. Наприклад, можна використовувати найно-віші технології і

устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації

праці або мати на підприємстві недостатньо підготов-лені кадри. Зрозуміло,

що у такому випадку позитивних зрушеннь у ефективності виробництва не

станеться.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосе-редній

чи непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності виробництва.

Проте самі підприємства не можуть активно їх контролю-вати. Ось чому ці

чинники слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і приймати до уваги

при розробці (плануванні) і здійсненні програм під-вищенні ефективності

виробництва на підприємствах. У зв’язку з цим стає очевидною необхідність

суттєвої характеристики і окреслення нап-рямків дії окремих зовнішніх

чинників ефективності (продуктивності).

Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна

політика істотно впливає на ефективність суспільного вироб-ництва через:

практичну діяльність урядових установ і державних струк-тур; різноманітні

види законодавства; фінансові заходи і стимули (подат-ки, тарифи, фінансова

підтримка великих науково-технічних і виробни-чих проектів, фінансування

соціальних програм, регулювання процент-них ставок для кредитів);

установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання

доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування

зовнішньоекономічної діяльності тощо); створення ринкової, виробничої і

соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми

роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств;

комерціалізацію організаційних структур неви-робничої сфери тощо. Розвиток

економіки України, економічні відноси-ни між окремими підприємствами і

організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом

визначальних у цій галузі законів (зокрема про підприємництво в Україні,

про власність, про підприєм-ництво, про оподаткування підприємств, про

оплату праці та інші), ос-новні положення яких керівникам і спеціалістам

підприємств треба доб-ре знати і спиратися на них у своїй практичній

діяльності.

Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже

зазначалося, залежить від багатьох чинників – внутрішніх і зовніш-них (по

відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не

лише на національному рівні, не лише відповідних еко-номчних, соціальних,

політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення

продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови зокрема

забезпечуються шляхом заснування і постійного функці-онування на

національному, регіональному чи галузевому рівнях спеці-альних

інституційних механізмів – організації (дослідно-впроваджуваль-них і

навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієн-тована

на: визначення і розв’язання основних проблем підвищення ефек-тивності

(продуктивності) різних виробничо-економічних систем і еко-номіки в цілому;

практично реалізацію стратегії і тактики розвитку на-родного господарства,

здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки,

підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки.

Зараз у світі нараховується біля 150 на-ціональних і регіональних центрів,

інститутів і асоціацій по продуктив-ності і управлінню. Зокрема у світовому

товаристві відомими і визнани-ми є Японський центр продуктивності, Центр

продуктивності ФРН, Ка-надський центр ринку праці і продуктивності,

Американський інститут організації праці і виробництва. В Україні

аналогічні функціїї виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут

економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна

академія управління, Кіївський державний економічний універсітет.

Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності

(продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень роз-витку

і активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробни-чої і

соціальної інфраструктури. В сучасних умовах усі підприємства у процесі

своєї іноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись

без відповідних послуг іноваційних фондів, товарно-сиро-винних бірж, бірж

праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової

інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність

діяльності підприємств, рівень ефективності їх вироб-ництва в цілому

справляє належний розвиток і високоякісне функціону-вання виробничої

інфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі,

спеціалізованих інформаційних систем тощо. Зреш-тою чи не найбільш

вирішальне значення для забезпечення динамічного і ефективного розвитку як

суспільного виробництва в цілому так і різно-манітних його ланок, включаючи

головну з них – підприємства, потужна і розгалужена мережа організаційних

структур і система постійно здій-снюваних ними заходів, що у своїй

сукупності складають соціальну ін-фраструктуру. У зв’язку з цим державі і

відповідним її владним та уп-равлінським установам належить приділяти

особливу увагу розвитку і підвищенню ефективності різноманітних закладів

освіти, науки, куль-тури, систем житлово-комунального господарства і

побутового обслуго-вування населення, його надійного соціального захисту.

Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних

рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві

належно від якості управління діяльністю окремих під-приємств. При чому

така взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двостороній

характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної

ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти

модефікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не

лише результатом, але й причиною економічного і соціального розвитку

суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних похибок у

прийнятті урядових рішень, більш реалістично і цілеспрямо-вано планувати

діяльність підприємства, розвивати ринкову і соціальну інфраструктуру.

Найбільш важливим окрім політичних, вважаються структурні зміни

економічного і соціального характеру. Найістотніші економічні зміни

відбуваються у таких сферах: 1) моделях зайнятості населення – зрушення

зайнятостя від сільського господарства до обробної промисловості, а також

від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі

основних фондів (основного капіталу) – визначаються розмірами фонду

нагромадження та інвестицій за озна-ками інтенсивності оновлення, строку

використання, ступеню втілення технологічних новин, рівнем

капіталомісткості; 3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках –

співвідношення імпорту технологій з залу-ченням іноземного капіталу і

вітчизняних технологічних розробок, зрушення нетрадиційних до тихнологій і

розробок, що супроводжуються революційними проривами у цих галузях; 4)

масштабах (концентрації) виробництва – помітне збільшення частки дрібних

(малих) і середніх підприємств, що можуть стати і стають

конкурентоспроможними за умо-ви їх необхідної спеціалізації та наявності

великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлювану

ними продукцію. Структурні зміни соціального характеру торкаються головним

чином персоналу (робочої сили) і трудового потенціалу; вони

характеризуються істотними зрушеннями у їх складі за ознаками – статі,

освідченості, ква-ліфікації, національних особливостей характеру тощо.

Висновок.

Одже, вимірювання еффективності виробництва передбачає встановлення

критерію економічної ефективності, який повинен бути єдиним для усех ланок

економіки - від підприємства до народного господарства в цілому. Таким

чином загальним критерієм економічної ефективності виробництва є ріст

продуктивності суспільної праці.

В наш час економічна ефективність виробництва оцінюється на основі

данного критерию, що виражається в максимізації роста національного доходу

(чистой продукції) на одиницю праці. На рівні підприємства формою єдиного

критерія ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку.

Ефективність виробництва находить конкретний кількісний вираз в

взаємопов’язаній системі показників, характеризуючих ефективність

використання основних елементів виробничого процесу. Система показників

економічної ефективності виробництва повина відповідати наступним

принципам:

забезпечувати взаємозв’язок критерія і системи конкретних показників

ефективності виробництва; опреділяти рівень ефективності використання всіх

видів, застосовуваних в виробництві ресурсів; забезпечувати вимірювання

ефективності виробництва на різних рівнях управління; стимулювати

мобілізацію внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективности

виробництва.

Слід зазначити, що рівень економічної ефективності в промисло-вості

залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів. Для кожної галузі

промисловості в наслідок її техніко-економічних особливостей характерні

специфічні фактори ефективності.

На закінчення варто зазначити, що обов’язковість у використанні

(урахуванні) зовнішних чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до

внутрішних чинників ефективності виробництва. Певне ігнорування

підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи зростання

ефективності.

Список використаної літератури.

1. Закони України (том I) / за ред. Опришко В. Ф. (голова), Горьовий Л. Є.,

Мацюк А. Р., Осауленко А. І. та інші, – К., 1996

2. Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видавництво «Хвиля-Прес»”,-1995

3. Основы предпринимательского дела /Под ред. проф. Ю. М. Осипова, Е. Е.

Смирновой,-Москва:БЕК,-1996

4. Сергеев И. В. Экономики предприятия,-Москва:”Финансы и статистика”,-1997

5. Клейнер Г.Б., Тамбовцев В.Л., Качалов Р.М. Предприятие в нестабильной

экономической среде: риски, стратегии, безопасность,-Москва:”Экономика”,-

1997

6. Шмален Г. Основы и проблеми экономики предприятия / Под. ред. проф. А.

Г. Поршнева,-Москва:”Финансы и ста-тистика”,-1996

7. Экономика предприятия /Под ред. проф. В. Я. Горфинкеля, В. А. Швандара,-

Москва:”Банки и биржи”,-1998

8. Экономика предприятия (Книга 3(18))/Под ред. проф. В. М. Семенова-

Москва:Центр экономики и маркетинга,-1998

-----------------------

[1] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.249

[2] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.251.

[3] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.253.

[4] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.258.

[5] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.259.

[6] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.270.