Інтегральна ефективність діяльності

Національний Банк України

Черкаська філія Української академії банківської

справи

Кафедра

економіки.

Курсова робота

по Економіці підприємства на тему:

“Інтегральна ефективність діяльності підприємства.”

Надійшла на кафедру

_______________2002

Допущена до захисту

_______________2002

Виконав студент

заочного

відділення

групи БФ-31

Шовенко І.А.

Перевірив

науковий керівник

к.е.н. Доц.

Серофимов І.Ю.

Черкаси 2002

План

Вступ. ……………………………………………………….3 стор

Розділ І. Економічна сутність і загальна характеристика видів

ефективності……………………………………………………... 4-8 стор

І.1. Економічна суть і загальна методологія визначення.

І.2. Види ефективності.

Розділ ІІ. Система показників та вимірювання ефективності виробництва.

……………………………………………………………9-21 стор

II. 1. Методичні основи аналітичної оцінки ефективності

підприємництва.

ІІ. 2. Критерій і система показників.

II.3.Характеристика підприємства

ІІ. 4. Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат.

ІІ. 5. Оцінка соціальної ефективності.

Розділ ІІІ. Класифікація чинників зростання ефективності

виробництва…………………………………………………….22-28 стор

ІІІ. 1. Класифікація суттєвих характеристик.

ІІІ. 2. Напрямки дії і використання.

Висновок. ………………………………………………………………….29 стор

Додатки ………………………………………………………………..30-31 стор

Список використаної літератури. ……………………………..32стор

Вступ.

Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або

іншого успіху. В основі прогреса лежить підвищення ефективності

виробництва. Тут розуміється економічна і соціальна результативність

господарської діяльності. При знаходженні ефективності потрібно порівнювати

очікувану цінність того, що буде отримано, з очікуваної цінністью того, що

буде загублено. В практичних розрахунках цей показник знаходиться

відношенням результатів виробництва до витрат.

Однак такий оціночний показник недосконалий. По-перше, він не

характеризуе вироблений продукт з точки зору його відповідності до

суспільного попиту. По-друге, неоднарозово в витратах сумуються прямі

вклади і не оцінюються окремі наслідки. Наприклад, при будівництві

електростанцій на Дніпрі об’єм виробляємої електроенергії співставляетья з

витратами на будівництво і виходить, що енергія дніпровських ГЄС - най

дешевша в світі. Меж тим, на дні штучних водосховищ опинились міліони

гектарів найкращих пойменних земель. Був порушений природній водний стік,

на шляху міграції осетрових стад до своїх нерестилищ виникли перегороди.

Для оцінки такого важкого та багатогранного процесу як економічний прогрес

одного показника, хай навіть найдосконалішого, недостатньо. Потрібна

система вимірників для його різних сторін. Для характеристик використання

живої праці застосовується показник продуктивності праці. Своєрідним

барометром ефективності господарювання є норма прибутку та ін.

В своїй курсовій роботі я розкрию інтегральну ефективність діяльності

підприємства за допомогою:

- по-перше, економічної сутності і загальної характеристики видів

ефективності, де опишу:

1) економічну сутність і загальну методологію визначення;

2) види ефективності;

- по-друге, системи показників та вимірювання ефективності виробництва, де

розкрию:

1) критерії і системи показників;

2) вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат;

3) оцінку соціальної ефективності;

- по-третє, класифікації чинників зростання ефективності виробництва, де ми

визначемо:

1) класифікацію суттєвих характеристик.

2) напрямки дії і використання.

Розділ І. Економічна суть і загальна харак-теристика видів ефективності.

І.1. Економічна суть і загальна методологія визначення.

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній

взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили),

засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва,

персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі і

побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої

і уречевленої праці, а з другого, - результати виробництва. Останні

залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового

потенціалу та рівня їх використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих

результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний

проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для

окреслення результативності господарювання використовують інший термін –

продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють

ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів,

енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже,

ефективність виробництва і продуктивність системи – це по суті терміни

синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому

слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато

ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.

[pic]

Процес формування результатів і ефективності виробництва (про-

дуктивності системи) показано на рис. 1.

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його

ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий

результат. Можна розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2)

кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об’єднання

підприємства).

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва,

вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий

включає не лише кількість виготовлюваної продукції, але й охоплює її

споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-

господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста

продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом

комерційної діяльності – прибуток.

Ресурси Персонал Засоби

Предмети

(робоча сила) праці

праці

Взаємодія

Результати

і витрати ВИРОБНИЦТВО

(ефект)

Ефективність виробництва

(продуктивність системи)

Рис. 1. Схема формування результатів і ефективності виробництва

(продуктивності виробничо-економічної системи).

І.2. Види ефективності.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність

визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З

огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів

ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення

(рис. 2).

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за

різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності

підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним

або соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що харак-

теризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в

об’єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної,

чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія

тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження

собівартості продукції тощо. Соціальний ефект зводиться до скорочення

тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня

зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого

середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва

можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява

безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються

кількісному вимірюванню. У зв’язку з цим на підприємствах визначають,

оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і

соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

За наслідками - Економічна

Соціальна

За місцем одер- - Локальна

(госпрозрахункова)

жання -

Народногосподарська

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА

(ПРОДУКТИВНІСТЬ СИСТЕМИ)

За ступенем збіль- - Первісна

шення ефекту -

Мультиплікаційна

За метою - Абсолютна

визначення -

Порівняльна

Рис. 2. Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за

окремими ознаками.

В залежності від об’єкту, стосовно якого визначають результативність

його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і

народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає

конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного

підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво

продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її

споживання (використання) на іншому підприємстві пов’язане з меншими

експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то

йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту

у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства,

впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи

економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже

завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки

багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на

даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить

важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого

мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву (рис. 3).

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне

господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного,

організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші

галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш

ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безперервного

розливання рідкого металу був започаткований на підприємствах кольорової

металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній

галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема

отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових

видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

1 дифузійний 3 Ефект стартового

вибуху

МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНИЙ 4 Ефект супроводжуваль-

ЕФЕКТ

них можливостей

2 Резонансний 5 Ефект акселерації

Рис. 3. Специфічні форми мультиплікаційного ефекту.

Ефект стартового вибуху – це ланцюгова реакція у перспективі. Він

можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком нас-тупного

лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі

виробництва чи діяльності (яскравий приклад – застосування

економікоматематичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних

галузях науки). У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей

з’являються супроводжувальні можливості з певним ефектом. Такі можливості

проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів,

використання виробничих і побутових відходів тощо. Зрештою у будь-якій

діяльності має місце також ефект акселерації, що означає позитивний

наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення

темпів його розповсюдження і застосування.

Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту досить умовні,

рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв’язок цих форм полягає у тому, що

усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від ралізації певного

господарського рішення (впровадження нової техніки чи технології,

прогресивних методів або форм організації виробництва, нових форм

господарювання тощо). Коли вирішується певна великомасштабна проблема з

очевидними мультиплікаційними характеристиками, то очікуваний ефект має

охоплювати одночасно усі його специфічні форми. Загальна величина такого

ефекту залежить від трьох головних чинників: економічної ефективності

впроваджуваного господарського заходу (сукупності заходів), масштабів і

швидкості його (їх) розповсюдження в усіх галузях чи сферах діяльності.

Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати

поділяються на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних

(повсякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій

персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно

використовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних

відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну

собівартість продукції (послуг). Одноразові витрати являють собою

авансовані кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних

вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу (ефект,

результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості відтворювального

циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності.

Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи ін-ших

господарських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання

різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організаційно-технічних і

соціально-економічних заходів, загальної результативності виробничо-

господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. По-

друге, за їх допомогою обгрунтовують і визначають найкращі (оптимальні)

варіанти господарських рішень: застосування нової техніки, технології та

організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення

якості і оновлення асортименту продукції тощо. У зв’язку з цим розрізняють

абсолютний (загальний) і порівняльний ефект. Кожний з них може бути

економічним, соціальним, локальним (госпрозрахунковим),

народногосподарським, первісним, мультиплікаційним.

Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розрахунку на

одиницю витрат чи ресурсів) його величину, яку має підприємство від своєї

діяльності за певний проміжок часу. Порівняльний ефект відображає наслідки

порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них; його

рівень відбиває економічні і соціальні переваги обраного варіанту

здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) у порівнянні з іншими

можливими варіантами. Абсолютний і порівняльний ефекти тісно

взаємозв’язані, доповнюють один одного. Визначення економічно найбільш

вигідного варіанту господарю-вання завжди базується на зіставленні

показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінка останнього здійснюється

шляхом порівняння його зап-ланованих, нормативних і фактично досягнутих

показників, їх динаміки за певний період.

ІІ. Система показників та вимірювання ефективності виробництва.

II. 1. Методичні основи аналітичної оцінки ефективності

підприємництва.

Визначення економічної ефективності багато напрямленої і широкомасштабної

підприємницької діяльності (бізнесу) має спиратися на власну методичну

основу. Проте в Україні не існує офіційної та загальновизнаної методики

комплексної оцінки результатів різних видів підприємницької діяльності.

Натомість можна орієнтуватись на такі визначальні положення цієї методики.

1. Аналітична оцінка економічної й соціальної ефективності підприємництва

має базуватися на результатах комплексного аналізу діяльності

підприємницької структури за певний час. Такий комплексний аналіз, що

охоплює моніторинг, фіксування фактичних (очікуваних) значень у динаміці й

аналітичну оцінку певної сукупності показників підприємницької діяльності,

варто проводити за наперед визначеною схемою, в кілька етапів.

2. За ринкових умов господарювання у переважній більшості випадків

підприємницькі структури (суб'єкти господарювання) запроваджують проведення

експрес-аналізу своєї діяльності, тобто практику швидкої аналітичної оцінки

за стислою схемою (невеликою кількістю показників) виробничо-господарських

та комерційно-фінансових результатів роботи за рік. Головною метою такого

експрес-аналізу можна вважати моніторинг динаміки рівня ефективності

господарювання фірми, належну оцінку її достатності та вжиття оперативних

заходів щодо вдосконалення управління виробництвом або іншим видом

підприємницької діяльності задля досягнення більшої прибутковості,

фінансової стійкості та набуття іміджу надійного партнера.

3. Об'єктами економічного аналізу більшості підприємницьких структур

виробничого спрямування мають бути: 1) організаційно-технічний рівень і

обсяг виробництва; 2) використання основних фондів і виробничих

потужностей, матеріальних ресурсів;

3) досягнутий рівень продуктивності праці (виробничої системи);

4) собівартість продукції (поточні витрати виробництва); прибутковість,

рентабельність; 5) фінансовий стан і його стійкість. Економічний аналіз

діяльності підприємницького організаційного утворення завершується

складанням відповідної аналітичної записні. У записці подаються:

• опис-характеристика змін показників діяльності оцінюваного підприємства

та інших підприємницьких структур галузі за розрахунковий період;

• чітко сформульовані висновки, що базуються на результатах проведеного

економічного аналізу;

• виявлені у процесі аналітичної оцінки резерви підвищення економічної

ефективності виробництва та обґрунтовані пропозиції щодо їхнього

практичного використання у найближчій перспективі господарювання.

4.В економічній теорії пропонують і на практиці використовують два основні

методи комплексної оцінки ефективності (результативності) підприємницької

діяльності:

перший — порівняльний аналіз підприємницької діяльності даного підприємства

та інших суб'єктів господарювання, які продукують однакові або подібні

вироби;

другий — аналіз господарської діяльності та фінансової результативності з

використанням еталонної моделі підприємства (фірми), тобто визначення

еталонних (найкращих за даних умов виробництва) значень певних первинних

показників і порівняння з ними фактично досягнутих у тому або іншому

розрахунковому періоді.

При цьому може бути використаний один з наведених двох методів; за потреби

можна застосувати обидва: один як основний, а другий як допоміжний

(підсилюючий). Варто також зазначити, що в будь-якому випадку показники,

які порівнюються, необхідно подавати в динаміці за певний період та з

факторним аналізом їхніх змін.

5. Як відомо, підприємництво здійснюється у різних сферах (виробничій,

невиробничій) і стосовно функціонально різнонапрямлених видів діяльності

трудових колективів. З огляду на це необхідно виокремлювати відповідні

системи показників, що характеризують ефективність (результативність):

• виробничо-господарської та бізнесово-фінансової діяльності (для

виробничої сфери);

• підприємницької діяльності (для невиробничої та інших сфер

господарювання).

Ефективність виробничо-господарської діяльності характеризує загальні

результати господарювання, ступінь використання матеріально-технічних і

трудових ресурсів (робочої сили), віддачу довгострокових капітальних

вкладень та рівень поточних витрат на виробництво і реалізацію продукції

(надання послуг). Результативність бізнесово-фінансової діяльності

підприємства має відбивати рівень його прибутковості (дохідності) і

рентабельності виробництва, динаміку в часі показників фінансового стану та

фінансової стійкості.

6.Побудова показників ефективності підприємництва базується на певних

методологічних принципах. Основними з них є такі:

( результати і витрати, що використовуються з метою формування відповідних

показників ефективності підприємницької діяльності, треба порівнювати як

їхнє співвідношення або різницю;

( результат діяльності, вимірюваний кількісно, має бути повним, тобто

враховувати всі елементи, котрі вже не можуть повторюватись у подальших

розрахунках;

( поточні витрати не можуть мати у своєму складі будь-яких елементів

результату;

( усі показники ефективності підприємництва доцільно розподіляти на два

типи: ресурсні та витратні. Інакше: варто виділяти окремо ефективність

відповідно застосовуваних (сукупність уречевленої і живої праці) та

споживаних (поточних витрат на виробництво продукції) ресурсів як

специфічних форм вияву загальної ефективності виробництва.

Важливо усвідомлювати і знати, що між окремими складовими (показниками)

ефективності виробництва як основної сфери підприємництва існує

взаємозв'язок (рис. 11.2).

[pic]

7. Підприємницька діяльність майже завжди супроводжується інвестуванням

виробництва, розробкою і реалізацією довгострокових інвестиційних проектів.

У зв'язку з цим, оцінюючи ефективність підприємництва, необхідно проводити

розрахунки економічної доцільності реальних інвестицій. Для визначення

доцільності інвестицій використовують один основний показник — строк

окупності або коефіцієнт економічної ефективності (індекс дохідності)

реальних капітальних вкладень.

Оцінюючи доцільність виробничих капітальних вкладень, обов'язково треба

встановлювати ставку дисконту (капіталізації), тобто відсоткову ставку, що

може, по суті, характеризувати норму прибутку — відносний показник

мінімального щорічного доходу інвестора. За допомогою дисконту (облікового

відсотка) визначають спеціальний коефіцієнт для приведення інвестицій і

очікуваного прибутку за різні роки до порівнянного у часі виду, тобто

визначення теперішньої вартості інвестицій через наперед відому кількість

років інвестиційного циклу. Ефективність капітальних вкладень потрібно

обчислювати таким чином, щоб враховувати інфляцію (знецінення грошей). Це

можна здійснити, зменшуючи встановлену дисконтну ставку на розмір щорічної

інфляції у допустимих межах.

8. Усі показники ефективності підприємницької діяльності є

розрахунковими. Зрозуміло, що для їхнього обчислення потрібно мати

необхідну сукупність первинних показників, які відображають реальні

виробничі процеси та стан системи господарювання за всіма її напрямками.

Основним джерелом інформації комплексного економічного аналізу виробничо-

господарської та комерційно-фінансової діяльності є дані оперативного

обліку всіх видів ресурсів і витрат, основних результатів та балансу

підприємства за станом на відповідну дату.

ІІ. 2. Критерій і система показників.

Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності

підприємства методологічно зв’язане перш за все з визначенням критерію і

формуванням відповідної йому системи показників.

Критерій це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра

вірогідності пізнання сутіефективності виробництва, у відповідності з якими

здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований критерій

повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної

категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва – від

підприємства до народного господарства в цілому. Суть проблеми підвищення

ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи)

полягає у тому, що на кожну одиницю витрат - трудових, матеріальних,

фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва

або доходу. Виходячі з цього єдиним народногосподарським економічним

критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності

суспільної (живої і уре-чевленої) праці. У загальному вигляді критерій

ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес

максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню

до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів

підприємства або народного господарства в цілому). На рівні

госпрозрахункового підприємства модефікованою формою единого критерію

ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація

прибутку за умови економічно обгрунтованої побудови систем цін на

вироблювану продукцію та оплату праці залежно від кінцевих результатів

виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним)

критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно

побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення

обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на

величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію

знаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності

виробництва.

При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-

господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись

певних принципів. До них можна віднести:

- забезпечення взаємозв’язку критерію і системи конкретних показників

ефективності виробництв;

- відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у

виробництві ресурсів;

- важливість застосування показників ефективності в управлінні різними

ланками виробництва на підприємстві;

- виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функціїї у процесі

використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи

іншого виду діяльності підприємств.

Системи показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених

принципів, має включати декілька груп: 1) узагальнюючи показники

ефективності виробництва (діяльності підприємств); 2) показники

ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності

використання виробничих основних і оборотніх фондів; 4) показники

ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних

вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних

абсолютних чи відносних показників, що характе-ризують загальну

ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність

використання окремих видів ресурсів (табл. 1)

Таблиця 1. Система показників ефективності виробництва.

|Узагальнюючі |Показники ефективності використання |

|показники | |

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної

ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерційної

діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід використовувати

також специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового

потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів мінеральних

ресурсів тощо.

II.3.Характеристика підприємства

Характеристика підприємства.

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед 2000» (надалі в

тексті «Товариство») створено на підставі Законів України «Про

господарські товариства», «Про підприємництво», «Про підприємства в

Україні» та «Про власність» шляхом об'єднання майна та грошових коштів

Засновників (Учасників).

1.2. Засновниками Товариства є фізичні особи - громадяни України: :

Шевченко Федір Васильович, Шевченко Андрій Федорович та Шевченко Наталя

Іванівна (надалі в тексті - «Учасники»), які підписали Установчий договір

про створення і діяльність Товариства

1.3. Найменування Товариства:

українською мовою - Товариство з обмеженою відповідальністю

« Юнайтед 2000» ;

російською мовою - Обществоо с ограниченой ответственностю

« Юнайтед 2000».

Місцезнаходження Товариства:

Україна, м, Черкаси, вул. Героїв Дніпра, 35, кв. 6,

1.4. Товариство е юридичною особою з дня його державної реєстрації, має

самостійний баланс, може набувати майнових та особистих немайнових прав,

вступати в інші товариства, від свого імені укладати договори та угоди,

відкривати розрахунковий та інші рахунки в установах банків, виступати

від свого імені в суді або арбітражному суді як позивач або відповідач.

1.5. Товариство має круглу печатку, кутовий та інші штампи з зображенням

свого найменування та інших відомостей, передбачених чинним

законодавством України, фірмові бланки з своїми реквізитами.

1.6. Товариство має право створювати на території України та за її межалін

філії, представництва та дочірні підприємства.

1.7. Товариство створено з метою задоволення потреб громадян, а також

підприємств, установ, організацій усіх форм власності в послугах, роботах

та продукції, які надаються, виконуються та виробляються Товариством в

сферах, що включаються до предметів діяльності Товариства, та одержання

на підставі цього прибутку. •

1.8. Предметами діяльності Товариства є:

1.8.1. Торговельна діяльність у сфері оптової торгівлі продовольчими (крім

спирту етилового, коньячного і плодового) і непродовольчими і товарами.

1.8.2. Торговельна діяльність у сфері оптової торгівлі продуктами

харчування, предметами гігієни та санітарії, косметично-парфумерними

виробами, алкогольними напоями, тютюновими виробами, товарами побутової

хімії.

1.8.3. Торговельна діяльність у сфері роздрібної торгівлі та громадського

харчування щодо реалізації продовольчих і непродовольчих товарів (крім

алкогольних напоїв та тютюнових виробів).

1.8.4. Торговельна діяльність у сфері роздрібної торгівлі щодо реалізації

продуктів харчування та харчових добавок, предметів гігієни та санітарії,

косметично-парфумерних виробів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів,

товарів побутової хімії.

1.8.5. Торговельна діяльність у сфері громадського харчування щодо

реалізації продуктів харчування та харчових добавок, алкогольних напоїв,

тютюнових виробів.

1.8.6. Надання різноманітних посередницьких послуг державним та недержавним

юридичним особам і громадянам, у тому числі здійснення посередництва у

торгівлі різними товарами.

1.8.7. Закупівля у населення або юридичних осіб (у готівковій та

безготівковій формі оплати), переробка, фасування, пакування та

реалізація сільськогосподарської продукції;(худоби, зернових, насіння,

риби, овочей і т.і.) продуктів її переробки (м'яса муки, цукру, крупи,

олії і т.і.).

1.8.8. Діяльність, пов'язана з наданням послуг для здобуття освіти,

підготовкою спеціалістів різних рівнів кваліфікації, в тому числі

організація навчальних курсів з метою освоєння роботи ч оргтехнікою.

1.8.9, Реалізація, ремонт, наладка, технічне обслуговування

електротехнічних,

мікроелектронних та радіоприладів, устаткування, іншої техніки, в тому

числі оргтехніки.

1.8.10. Відкриття та утримання об'єктів громадського харчування (кафе,

барів, ресторанів тощо).

1.8.11. Реалізація транспортних засобі, оптова та роздрібна торгівля

запасними частинами, комплектуючими і а матеріалами для транспортних

засобів.

1.8.12. Здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і

вантажів повітряним, річковим, морським та автомобільним транспортом.

1.8.13. Надання транспортно-експедиційних послуг під час перевезень

зовнішньоторговельних і транзитних вантажів.

1.8.14. Будівництво нових та реконструкція існуючих об'єктів промислового

призначення, гуртової та роздрібної торгівлі (магазинів, кіосків, баз,

складів, тощо), цехів по переробці сільськогосподарської продукції,

ремонтних та виробничих майстерень, об'єктів громадського харчування,

оздоровчих закладів, закладів культурного відновнику, побутового

обслуговування, готелів і таке інше для реалізації своїх товарів, надання

послуг, закупівлі сировини і вторинної сировини у населення і підприємств

з подальшою її переробкою і реалізацією, або реалізацією як сировини.

1.8.15. Надання послуг по обслуговуванню і ремонту транспортних засобів.

'.8.16. Організація та проведення виставок, аукціонів, ярмарків,

семінарів, конференцій, презентацій, конкурсів, лотерей.

1.8.17. Збирання, обробка, творення, зберігання, підготовка інформації до

поширення, випуск та розповсюдження інформаційної продукції (в тому числі

інформаційних бюлетенів, баз даних) як друкованої, так і записаної на

електронних носіях.

1.8.18. Розробка, впровадження і супровід програмних засобів ЕОМ,

підготовка оригінал-макетів для типографського видання.

1.8.19. Друкарська справа, організація виготовлення, множення та

розповсюдження поліграфічної та іншої друкованої продукції; поставка,

ремонт та обслуговування устаткування для друку; поставка друкарських

матеріалів.

1.8.20. Видавнича діяльність, заснування та випуск періодичних видань

(газет, журналів, тижневиків, часописів, такого іншого).

1.8.21. Розробка, впровадження, виробництво та реалізація на базі сучасних

технологій електротехнічних та мікроелектронних приладів, устаткування та

товарів широкого споживання; надання населенню, підприємствам,

організаціям та установам послуг по ремонту, наладці і технічному

обслуговуванню електротехнічних, мікроелектронних та радіоприладів,

устаткування, іншої техніки.

1.8.22. Виготовлення металовиробів та металоконструкцій виробничого,

будівельного та побутового призначення як із власної сировини, так і з

матеріалів інших виробників та постачальників.

1.8.23. Розробка, виготовлення та реалізація одноразової та оборотної тари

з металу, пластмаси, деревини, картону.

.1.8.24. Комплексне проектування, розробка та впровадження нових технологій

(в тому числі ресурсозберігаючих, безвідходних та по переробці відходів у

промисловості та сільському господарстві, інших); виготовлення,

закупівля, реалізація, налагодження, ремонт та технічне обслуговування

устаткування для переробки відходів; безпосередня переробка промислових,

сільськогосподарських та побутових відходів.

1.8.25. Розробка, виготовлення, закупівля, реалізація, монтування,

налагодження, експлуатація, ремонт та технічне обслуговування

обчислювальної техніки, телекомунікації, радіоприладів, інших засобів

обміну інформацією, автоматизованих робочих місць, систем корування

технологічними процесами, систем автоматизованого проектування, тощо.

1.8.26. Здійснення науково-дослідних та дослідно - конструкторських робіт.

1.8.27. Розробка та а впровадження у виробництво технологій в галузі

біотехнології та хімії. Розробка науково-технологічної документації.

1.8.28. Розробка, виробництво, впровадження та реалізація хімічної та

біотехнологічної продукції.

1.8.29. Виробництво, закупівля, схов та реалізація фото-кіно-відео

матеріалів та устаткування, виготовлення, показ та реалізація фото-кіно-

відео продукції.

1.8.30. Діяльність, пов'язала з наданням туристичних послуг.

1.8.31. Побутове обслуговування населення, організація культурного

відпочинку, організація та проведення мистецьких, спортивних, видовищних

та концертних заходів.

1.8.32. Проектування, виготовлення, продаж, монтування, налагодження,

обслуговування та ремонт поточних ліній та окремого устаткування для

переробки сільської господарської продукції, виготовлення :і продуктів

сільського господарства напівфабрикатів та готової харчової продукції.

1.8.33. Виробниче та житлово-громадянське капітальне будівництво, ремонт

будинків, споруд не житлового призначення та усіх видів житлового фонду.

1.8.34. Проведення науково-дослідних, проектних, конструкторських,

технологічних, будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних сантехнічних

та електромонтажних робот.

1.8.35. Виробництво строй матеріалів (в тому числі цегли та шлакоблоків),

заготівля деревини, будівельного каменя, глини, щебеня, піску.

1.8.36. Виготовлення столярних виробів, виробництво з деревини меблів,

предметів виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання,

тари, їх ремонт та реставрація.

1.8.37. Виготовлення і реалізація хімічних речовин; збирання, заготівля,

переробка, купівля і продаж брухту та відходів кольорових та чорних

металів.

1.8.38. Виробництво штучних, синтетичних та інших матеріалів (в тому числі

полімерів) виготовлення з таких матеріалів та реалізація предметів

виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання.

1.8.39. Виконання художньо-оформлювальннх робіт, розробка дизайну

приміщень, промислових виробів та товарів народного споживання.

1.8.40. Надання маркетингових, дилерських, брокерських, консультаційних,

рекламних послуг.

1.8.41. Охорона об'єктів, розробка, впровадженим, виготовлення і

обслуговування систем охоронної сигналізації.

1.8.42. Обмін, продаж, покупка нерухомості, посередницькі операції з

нерухомістю.

1.8.43. Транспортування, переробка та реалізація нафтопродуктів та інших

паливно-мастильних матеріалів, будівництво, обслуговування та

експлуатація паливно-заправочних станцій.

1.8.44. Зовнішньоекономічна діяльність (втому числі експортно-імпортні

операції, участь у спільних підприємствах, міжнародний туризм, падання

нерезидентам послуг, виконання для них робот та виготовлення продукції,

які входять до предметів діяльності Підприємства).

1.8.45. Будь-які інші види діяльності, які не заборонені чинним

законодавством України.

Ліцензійовані види діяльності Підприємство здійснює, після одержання

відповідних ліцензій. 1.9. Порядок внесення змін та доповнень до

установчих документів Товариства визначається

Законом України "Про господарські товариства" та Постановою Кабінету

міністрів

України від 25.05.98 року № 740.

(До характеристики дані додатки на стор. 30-31)

ІІ.4. Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат.

Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за

різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підприємства,

про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси

(застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ресурси –

це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою

поточні витрати на виробництво продукції. В зв’язку з цим у практиці

господарювання варто виділяти також ефективність застосовуваних ресурсів і

ефективності споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної

ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і

витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідних типів

показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів

підприємства можна визначити, користуючись формулою

[pic]

де Езр – ефективність застосовуваних ресурсів;

Р - госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг

реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуваннями

матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);

П - чисельність працюючих на підприємстві;

Фос - середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною

вартістю;

Фоб - вартість оборотніх фондів підприємств;

Кпвп - коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням

чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу

утвореного національного доходу; використовується для перерахунку

уречевленої у виробничих фондах праці у середньорічну кількість

робітників).

Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати

показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень

поточних витрат на виробництво (собівартості виготовлення певних виробів).

Як відомо, до собівартості продукції спо-живані ресурси включаються у формі

оплати праці (персоналу), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і

вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності виробництва

відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок

інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумовлюється тим, що

в сучасних умовах господарювання економічно і соціально вигіднішим є не

екстенсивний (шляхом збільшення обсягу застосованих ресурсів), а саме

інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток

виробництва.

Частку прироста продукції за рахунок інтенсифікації виробництва можна

визначити за формулою

[pic]

де Уінт - частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікацією

виробництва;

[pic]- приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;

[pic]- приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %;

Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок

інтенсифікації виробництва наведено у таблиці 2.

Таблиця 2.

Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок

інтенсифікації виробництва.

|Показники |Періоди |

| |базисний|розрахунковий |

|1. Обсяг виробництва продукції, тис. |42000 |60000 |

|одиниць. | | |

|2. Приріст обсягу продукції, %. [pic] |- |42,85 |

|3. Чисельність працюючих у сфері |13000 |- |

|матеріального ви-робництва, тис. Чол.. | | |

|4. Утворений національний доход, тис. од. |15000 |- |

|5. Коефіцієнт повних витрат праці |0,8 |- |

|(13000:15000) | | |

|6. Чисельність працюючих на підприємстві, |4000 |4800 |

|чол. | | |

|7. Основні фонди за відновною вартістю, тис.|28000 |34000 |

|од. | | |

|8. Оборотні фонди (запаси |8000 |9000 |

|товарно-матеріальних цін-ностей), тис. | | |

|одиниць. | | |

|9. Сума основних і оборотніх фондів, тис. |32000 |41000 |

|одиниць. | | |

|10. Ресурси уречевленої праці у |3840 |4920 |

|перерахуванні на се-редньорічну кількість | | |

|працівників, тис. чол. (32000*0,12; | | |

|41000*0,12) | | |

|11. Сума застосовуваних ресурсів, тис. чол. |7840 |9720 |

| | | |

|(4000 + 3840; 4800+4920) | | |

|12. Приріст застосовуваних ресурсів у |- |23,9 |

|розрахунково-му періоді, %. [pic] | | |

|13. Частка приросту обсягу у продукції за |- |53,4 |

|рахунок інтенсифікації виробництва, %. | | |

|[100(1-23,9/42,85)] | | |

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорувати

визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично

важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів

діяльності підприємства обов’язково треба врахувати ступінь задоволення

різноманітних потреб споживачів його виробів. Народно-господарській ефект

використання продукції того чи іншого підприємства у сфері її споживання

обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального

ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і

продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних

ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-

технічного призначення.

Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також

показник загальної рентабельності виробництва, що визначається шляхом

розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних

виробничих фондів.

Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ресурсів і

окресленої вище (табл. 1), то вони використовуються у відповідності з

наперед визначеними метою вимірбвання ефективності і напрямками

застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і постійно діючі

мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефективності виробничих

підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним вишукуванням

пріоритетних напрямків мотивізації та реальних механізмів впливу на її

позитивну динаміку в майбутньому; 2) порівняння ступеня ефективності,

досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не

допустити зниження престижу і конкурентноспроможності у сфері бізнесу.

ІІ. 5. Оцінка соціальної ефективності.

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціальної

ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної

діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефективність відносно

соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень економічної результативності

функціонування підприємств слугує матеріальною і фінансовою базою

розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої

обставини треба оцінювати соціальну ефективність. Проте об’єктивна оцінка

соціальної ефективності зараз наражується на істотні труднощі, пов’язані з

відсутністю науковообгрунтованої і загально визнаної методики визначення її

рівня. Вочевидь, таке явище зумовлене не лише браком уваги відповідних

галузей науки до роз’язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й

надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна

старатися на дещо інтуїтивне і імперичне уявлення про принципові підходи до

оцінки соціаль-ної ефективності.

По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність повинна

визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підприємстві її

що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх

робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь соціального

захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств

населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного

рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи

іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів,

нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної

діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб

робітників, які можуть бути задоволені підприємством у певній мірі (залежно

від наявних можливостей), зокрема відносяться: збільшення розміру оплати

праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати;

оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до

лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування

підприємств; надання безпо-воротної позички на придбання кооперативного

житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного

житлового фонду, баз відпочинку, будинків культури, поліклінік, дитячих

дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не

шкідливих до здоров’я) умов праці і належної охорони навколишнього

природного середовища направлення на навчання до середніх спеціальних і

вищих навчальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій,

підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства

спеціалістів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту,

школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у

зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств

тощо.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба врахувати

також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок

муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як

відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих

та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької

діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання

мінімальної заробітної плати по всім категоріям працюючих на підприємствах

і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і

виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого многодітним сім’ям;

індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних

цін на товари споживання; регулювання продажних цін на певні види товари

для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування

організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних

соціальних програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно

охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій

сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а також

якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп

заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим.

Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних

заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на

його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою

розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кож-ному окремому випадку слід

застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з

оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується

консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами

у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства

(міністерства, комітета, чи іншого державного органа влади). Якісна

характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна

передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на

результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих

верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної

ефективності треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що

впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її

рівня і динаміки.

ІІІ. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва.

ІІІ. 1. Класифікація суттєвих характеристик.

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від

чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практичного

розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває

класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за

обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначення головних

напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності

діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності

(продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) видами витрат і

ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення

виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом (рис.

4).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке

визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктивності праці

(економія витрат жівої праці), зниження фондомісткості (ка-піталомісткості)

і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання природних ресурсів.

Активне використання перелічених джерел підвищення ефективності виробництва

передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом

характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга

ознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за все

прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу (створення

нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів,

засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих

процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва

і праці; побутова і регулювання ринкового механізму господарювання).

Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників

ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя

ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій

чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх

(народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так

звані “тверді чинники” і “м’які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників

на “тверді” і “м’які” природно є досить умовною і незвичною, але широко

відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви

“тверді” і “м’які” чинники запозичені з англійської комп’ютерної технології

відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне

забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками” позначають

таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими” – ті,

які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для

економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і

кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).

ІІІ. 2. Напрямки дії і використання.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення

ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові за ступенем

дії (впливу), використання і контролю. Тому для практики господарювання,

керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є

детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш

істотних внутрішніх і зовнішних чинників на різних рівнях управління

виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес

використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення

власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати

вплив на неї зовнішних чинників – економічної соціальної політики держави,

діяльності наці-ональних інституційних організацій розвитку інфраструктури

і структурних змін у суспільстві.

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми ав-

томатизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний

вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом

ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і

продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації

трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у

програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності

діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного

обслуговування, оптимальні сроки експлуатації, забезпечення необхідної

пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп

(одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності

роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочого часу тощо.

Таблиця 3. Інтегрована модель чинників ефективності виробництва

(продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної

системи).

|Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва |

|Види витрат і |Основні напрямки| |

|ресурсів |розвитку і |Місце реалізації чинників у |

|(джерела |удосконалення |системі управління виробництвом |

|підвищення |виробництва | |

|ефективності) | | |

| | | | |

|Чинники зростання ефективності виробництва |

Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання

сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем

відповідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким

виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підприємствах

може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловідходної та

безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з

одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних

видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної

обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними ресурсами

вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами і

розвитку ефективних джерел постачання.

Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важли-вими

чинниками ефективності. Остання,тобо дизайн, повинна корелювати з так

званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити

за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють

втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються

великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності

підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані

підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному

місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв’язку з цим підприємство

мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменших організаційних і

економічних бар’єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.

Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання

ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники –

керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці

багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями,

відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові

якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах

функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотиваційного

механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво

підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих

здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих

проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного

соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей

підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.

Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональність у

делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів

доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують не-обхідну

спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських процесів і, отже,

вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин

недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної

системи є занадто жорстка її організаційна структура, надмірне

відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому

система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично реорганізованою у

відповідності з новими завданнями, що постають перед підприємством при

зміні ситуації.

Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переважання

трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання

продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства

мусить зробити ручну працю більш продуктивною за рахунок удосконалення

способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів та

інструментів, організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на

підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і

використання робочого часу, систематична атестація робочих місць,

узагальнення і використання нагромадженого на інших споріднених

підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій

працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої)

роботи і виконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.

Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у

зростання ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати

сучасна добре організована система управління, під контролем якої

знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства. Складовою

частиною такої системи є стиль управління – типовий “м’я-кий” чинник

підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник,

підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що абсолютно досконалого

стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність

діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до

кого застосовується відповідний стиль управління. Відомо, що стиль

управління, в якому поєднані професійна компетентність, діловитість і

висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і

напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі

враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи

іншому підприємстві.

Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих” і “м’яких”) чинників

на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні

необхідної комплексності їх використання, узгодженості взаємодії у часі і

просторі. Наприклад, можна використовувати найновіші технології і

устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації

праці або мати на підприємстві недостатньо підготов-лені кадри. Зрозуміло,

що у такому випадку позитивних зрушеннь у ефективності виробництва не

станеться.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній чи

непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності виробництва. Проте

самі підприємства не можуть активно їх контролювати. Ось чому ці чинники

слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і приймати до уваги при

розробці (плануванні) і здійсненні програм підвищенні ефективності

виробництва на підприємствах. У зв’язку з цим стає очевидною необхідність

суттєвої характеристики і окреслення напрямків дії окремих зовнішніх

чинників ефективності (продуктивності).

Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна

політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через:

практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні

види законодавства; фінансові заходи і стимули (податки, тарифи, фінансова

підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування

соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів);

установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання

доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування

зовнішньоекономічної діяльності тощо); створення ринкової, виробничої і

соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми

роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств;

комерціалізацію організаційних структур неви-робничої сфери тощо. Розвиток

економіки України, економічні відноси-ни між окремими підприємствами і

організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом

визначальних у цій галузі законів (зокрема про підприємництво в Україні,

про власність, про підприємництво, про оподаткування підприємств, про

оплату праці та інші), основні положення яких керівникам і спеціалістам

підприємств треба добре знати і спиратися на них у своїй практичній

діяльності.

Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже

зазначалося, залежить від багатьох чинників – внутрішніх і зовнішних (по

відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не

лише на національному рівні, не лише відповідних економчних, соціальних,

політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення

продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови зокрема

забезпечуються шляхом заснування і постійного функціонування на

національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних

механізмів – організації (дослідно-впроваджувальних і навчальних центрів,

інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієнтована на: визначення і

розв’язання основних проблем підвищення ефек-тивності (продуктивності)

різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практично

реалізацію стратегії і тактики розвитку народного господарства,

здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки,

підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки.

Зараз у світі нараховується біля 150 національних і регіональних центрів,

інститутів і асоціацій по продуктивності і управлінню. Зокрема у світовому

товаристві відомими і визнаними є Японський центр продуктивності, Центр

продуктивності ФРН, Канадський центр ринку праці і продуктивності,

Американський інститут організації праці і виробництва. В Україні

аналогічні функціїї виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут

економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна

академія управління, Кіївський державний економічний універсітет.

Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності

(продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку і

активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробничої і

соціальної інфраструктури. В сучасних умовах усі підприємства у процесі

своєї іноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись

без відповідних послуг іноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж

праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової

інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність

діяльності підприємств, рівень ефективності їх виробництва в цілому

справляє належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої

інфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі,

спеціалізованих інформаційних систем тощо. Зрештою чи не найбільш

вирішальне значення для забезпечення динамічного і ефективного розвитку як

суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи

головну з них – підприємства, потужна і розгалужена мережа організаційних

структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй

сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв’язку з цим державі і

відповідним її владним та управлінським установам належить приділяти

особливу увагу розвитку і підвищенню ефективності різноманітних закладів

освіти, науки, культури, систем житлово-комунального господарства і

побутового обслуго-вування населення, його надійного соціального захисту.

Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних

рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві

належно від якості управління діяльністю окремих підприємств. При чому така

взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двостороній характер,

тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а

позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модефікації самої

структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не лише результатом, але

й причиною економічного і соціального розвитку суспільства. Розуміння цих

змін дозволяє уникати непотрібних похибок у прийнятті урядових рішень,

більш реалістично і цілеспрямовано планувати діяльність підприємства,

розвивати ринкову і соціальну інфраструктуру. Найбільш важливим окрім

політичних, вважаються структурні зміни економічного і соціального

характеру. Найістотніші економічні зміни відбуваються у таких сферах: 1)

моделях зайнятості населення – зрушення зайнятостя від сільського

господарства до обробної промисловості, а також від останньої до

невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів

(основного капіталу) – визначаються розмірами фонду нагромадження та

інвестицій за ознаками інтенсивності оновлення, строку використання,

ступеню втілення технологічних новин, рівнем капіталомісткості; 3)

технологіях, наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту

технологій з залученням іноземного капіталу і вітчизняних технологічних

розробок, зрушення нетрадиційних до тихнологій і розробок, що

супроводжуються революційними проривами у цих галузях; 4) масштабах

(концентрації) виробництва – помітне збільшення частки дрібних (малих) і

середніх підприємств, що можуть стати і стають конкурентоспроможними за

умови їх необхідної спеціалізації та наявності великих і розрахованих на

тривалий період партій замовлень на виготовлювану ними продукцію.

Структурні зміни соціального характеру торкаються головним чином персоналу

(робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються істотними

зрушеннями у їх складі за ознаками – статі, освідченості, кваліфікації,

національних особливостей характеру тощо.

Висновок.

Одже, вимірювання еффективності виробництва передбачає встановлення

критерію економічної ефективності, який повинен бути єдиним для усех ланок

економіки - від підприємства до народного господарства в цілому. Таким

чином загальним критерієм економічної ефективності виробництва є ріст

продуктивності суспільної праці.

В наш час економічна ефективність виробництва оцінюється на основі

данного критерию, що виражається в максимізації роста національного доходу

(чистой продукції) на одиницю праці. На рівні підприємства формою єдиного

критерія ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку.

Ефективність виробництва находить конкретний кількісний вираз в

взаємопов’язаній системі показників, характеризуючих ефективність

використання основних елементів виробничого процесу. Система показників

економічної ефективності виробництва повина відповідати наступним

принципам:

забезпечувати взаємозв’язок критерія і системи конкретних показників

ефективності виробництва; опреділяти рівень ефективності використання всіх

видів, застосовуваних в виробництві ресурсів; забезпечувати вимірювання

ефективності виробництва на різних рівнях управління; стимулювати

мобілізацію внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективности

виробництва.

Слід зазначити, що рівень економічної ефективності в промисловості

залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів. Для кожної галузі

промисловості в наслідок її техніко-економічних особливостей характерні

специфічні фактори ефективності.

На закінчення варто зазначити, що обов’язковість у використанні

(урахуванні) зовнішних чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до

внутрішних чинників ефективності виробництва. Певне ігнорування

підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи зростання

ефективності.

Додаток № 1

Основні первинні показники господарської діяльності підприємства

"Юнайтед 2000" за звітний рік (дані умовні, гривень)

|• Назва показника |За планом |Фактично |

|• Чисельність персоналу, чол. |190 |165 |

|• Засоби праці (основні фонди) |1 876 700 |1 880 000 |

|• Предмета праці (оборотні фонди або |2 120 200 |2 068 080 |

|матеріальні витрати) | | |

|• Фонд заробітної плати |671 500 |642 900 |

|• Реальні (виробничі) інвестиції |141 000 |140 990 |

|• Продукти праці (товарна продукція або обсяг |4 111 070 |4 157 600 |

|продажу) | | |

|• Собівартість товарної продукції |2 362 070 |2 382 405 |

|• Валовий прибуток |786 000 |810 600 |

|• Чистий прибуток |442 850 |428 840 |

|• Обсяг попиту ринку на продукцію підприємства|12511580 |12511580 |

Додаток № 2

Баланс підприємства "Юнайтед 2000" за станом на початок наступного за

звітним періоду (дані умовні, гривень)

|1 |2 |3 |4 |

| | | | |

|• Основні засоби (залишкова |010 |1 581 600 |1 567 800 |

|• Нематеріальні активи (залишкова |020 |94200 |129600 |

|• Інші позаоборотні активи |060 |— |— |

|Усього |070 |1 675 800 |1 697 400 |

|1 |2 |3 |4 |

|• Виробничі запаси |080 |213300 |227400 |

|• Незавершене виробництво |110 |22200 |27000 |

|• Витрати майбутніх періодів |120 |26100 |24000 |

|• Готова продукція |130 |40500 |42900 |

|Усього |150 |304200 |324000 |

|• Товари відвантажені |160— 165|218400 |149100 |

|• Розрахунки з дебіторами |170— 240|143700 |191100 |

|• Грошові кошти | |83100 |119400 |

|• Інші оборотні активи |260— 290|10500 |11000 |

| |310 | | |

|Усього |320 |468000 |492600 |

|Баланс (сума рядків 070, 150 і 320)|350 |2 448 000 |2514000 |

| | | | |

|• Статутний фонд (капітал) |400 |1 540 600 |1 560 500 |

|• Резервний фонд |410 |208400 |79800 |

|• Фінансування капітальних вкладень|420 |( |( |

| |440 |10200 |16000 |

|• Амортизаційний фонд на повне |482 |X |102900 |

|Усього |490 |1 759 200 |1 759 200 |

|• Довгострокові кредити банків |500 |501300 |508200 |

|Усього |530 |501300 |508200 |

|• Короткострокові кредити банків |600 |28500 |42300 |

|• Розрахунки з кредиторами |630— 720|159000 |204300 |

|• Інші короткострокові пасиви |740 |( |( |

|Усього |750 |187500 |246600 |

|Баланс (сума рядків 490, 530 і 750)|760 |2 448 000 |2 514 000 |

Список використаної літератури.

1. Закони України (том I) / за ред. Опришко В. Ф. (голова), Горьовий Л. Є.,

Мацюк А. Р., Осауленко А. І. та інші, – К., 1996-236с.

2. Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видавництво «Хвиля-Прес»”,-1995-478с.

3. Основы предпринимательского дела /Под ред. проф. Ю. М. Осипова, Е. Е.

Смирновой,-Москва:БЕК,-1996-398с.

4. Економіка підприємств: Посібник / за ред. П.С. Харіва. (

Тернопіль.Економічна думка. 2000, ( 500с.

5. Клейнер Г.Б., Тамбовцев В.Л., Качалов Р.М. Предприятие в нестабильной

экономической среде: риски, стратегии, безопасность,-Москва:”Экономика”,-

1997

6. Гальчинський А. Основи економічних знань. К.: Вища школа.1999 (544c

7. Основи економічної теорії. У 2-х кн. К.:Либідь 1998 ( 544c

8. Основи економічної теорії. Посібник.(за ред.Мочерного С.)

К.:Академія 1998 ( 464c

9. Самуэльсон П. Экономика. В 2-х т. (пер) М.: Алгон, 1997-749с.

10. Ястремський О. Основи мікроекономіки. Підр. для вузів. К.: Знання,

1998-714c.