Макроэкономические модели в системе макроэкономического анализа

Курсовая работа

на тему:

“макроэкономические модели в системе макроэкономического анализа”

План

План 2

Вступ 3

1. Суть макроекономічного аналізу 4

2. Макроекономічні моделі(характеристики) 6

Система національних рахунків як модель економічного кругообігу. 6

Моделі розвитку. 11

Класична і неокласична «моделі» економічного кругообігу 12

Моделі макрозростання 14

Модель акселератора економічного зростання 16

Модель ХАРРОДА І ДОМАРА 18

3. Використання макроекономічних моделей в Україні 20

Висновок 23

Література 24

Вступ

Макроекономіка — це одна з наук, що вивчає економіку. Остання е

складною системою. Крім макроекономіки, її вивчають багато інших

економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, галузеві

та функціональні економіки тощо. Макроекономіка як наука спирається

передусім на положення та висновки економічної теорії про розвиток

виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних

законів та механізм їх застосування у практиці господарювання. Вона також

безпосередньо пов'язана з математикою і статистикою, широко використовує

методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку.

Дає змогу перейти від кількісного до якісного аналізу економічних процесів

та явищ. Макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування

економіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідки

макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні «рецепти»,

методи активного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто на процес

сування у практиці господарювання. Вона також безпосередньо зміст

економічної політики держави, макроекономіка виступає її теоретичною

основою.

Макроекономічні моделі використовуються в системі макроекономічного

аналізу. Цей аналіз дуже важливий для економіки будь-якої країни. Моделюючи

певні процеси, ми можемо краще дізнатися про особливості певного явища,

його недоліки. Я проаналізував досить багато макроекономічних моделей,

проте навіть цього обсягу виявилось мало для короткого аналізу всіх

моделей. Про іх переваги і недоліки ви зможете дізнатись нижче.

1. Суть макроекономічного аналізу

Макроекономічний аналіз оцінює народногосподарський комплекс загалом.

Він вивчає сукупні економічні величини (національний продукт і національний

прибуток, сукупне споживання, сукупне інвестування). Він досліджує

взаємозв'язки, що формуються між цими величинами, які виражають діяльність

цілих груп господарських суб'єктів.

Макроекономічний аналіз розглядає економічні явища з глобальної точки

зору. Тут доречна така метафора: він досліджує загальні аспекти лісу

незалежно від складових його дерев.

Цей тип аналізу отримав розвиток за останні тридцять років під впливом

знаменитї праці Джона Мейнарда Кейнса "Загальна теорія зайнятості,

процента і грошей". Він особливо корисний при вивченні економічного

зростання, динаміки загальної економічної активності і загального рівня

цін.

У чому ж полягає значення макроекономічного аналізу? Хіба глобальні і

середні величини, з якими він має справу, не є просто-напросто

підсумовуваними показниками і середніми значеннями індивідуальних

господарських одиниць? Хіба конкретні ціни, заробітна плата, різні

виробництва не являють собою справжню реальність економічного життя, в той

час як узагальнені показники і середні величини є швидше штучними

конструкціями, що можуть виявитися неточними або брехливими?

Тому питання про те, чим цікавий макроекономічний аналіз і що можна

чекати від нього, є цілком правомірним.

Розвиток макроекономічного аналізу можна пояснити декількома

причинами:

- Воно пов'язане насамперед з міркуваннями економічної політики:

державне втручання торкається всієї економіки або її великі сектори; воно

позначається на самих різних економічних рішеннях всіх громадян - їх

споживанні, заощадженнях, їх капіталовкладеннях); проблеми, що встають при

цьому повинні розглядатися в рамках глобальної теорії. Іншою перевагою

такої теорії є можливість використати кількісні показники при підрахунку

сукупних величин за допомогою технічних інструментів національного

розрахунку.

- Воно пов'язане, по-друге, з теоретичними міркуваннями. Справа в

тому, що макроекономічний аналіз може брати до уваги такі факти і труднощі,

які не виявляються в індивідуальному плані. Характерні особливості і

поведінка якоїсь сукупності не піддаються визначенню за допомогою простого

підсумовування характерних особливостей поведінки його складових елементів.

"Хоч ліс і є просто-напросто сукупністю дерев, -відмічав К. Боулдінг,

- він не виявляє характеру і поведінки окремих дерев. Дерево виходить з

сім'я, росте, вмирає і опадає. Збалансований ліс може рости вічно,

зберігаючись незмінним в тому, що стосується віку і характеру складаючих

його дерев. Коли окремі дерева ростуть, старіють і вмирають, їх замінюють

нові особні і ліс залишається все тим же. У лісі спалити окреме дерево

майже неможливо - завжди реальна небезпека лісової пожежі. Окреме дерево не

впливає на клімат місцевості, де воно росте; ліс на нього впливає".

І Боулдінг робить висновок стосовно економіки: "Немає жодної іншої

науки, де небезпека узагальнення індивідуального досвіду була б так велика,

як в економіці. Саме велике джерело помилок економічної думки пов'язане,

можливо, з тією трудністю, яку, як бачимо, випробовує людський розум,

намагаючись уявити собі замкнену систему як єдине ціле, і з виникаючою на

цій основі тенденцією застосувати до суспільства і до економіки загалом

висновки, що виникають з індивідуального досвіду".

Є немало прикладів того, що отримало назву "макроекономічних

парадоксів". Так, яка-небудь фірма або галузь промисловості може збільшити

свою продукцію, переманивши до себе працівників більш високими, ніж у їх

конкурентів, заробітками; при повній зайнятості промисловість країни не

може збільшити загальну зайнятість. Зменшивши заробітну плату своїм

робітником, яка-небудь фірма може знизити свої ціни і збільшити об'єм свого

продажу. Якщо ж заробітну плату своїм працівникам зменшать всі фірми, їм не

вдасться збільшити об'єм свого продажу, оскільки загальне зменшення

заробітної плати знижує національний прибуток і, відповідно, сукупний

попит. Індивідуум може зберігати, не інвестуючи, або інвестувати без

попереднього зберігання або не пов’язуючи свої накопичення з рівнем

інвестування; однак для економіки загалом заощадження ідентичні

інвестуванню. Я ще повернусь надалі до цих парадоксів при розгляді різних

еокномчних моделей. Тут же я згадую про них, щоб підкреслити теоретичний

інтерес дослідження економіки з глобальної точки зору.

Не треба, однак, приховувати від себе небезпеки, які можуть таїтися в

макроекономічному аналізі. Сама велика з цих небезпек пов'язана з більш або

менш значною різнорідністю елементів, створюючих сукупну величину. Остання

може бути значущою при умові, що її компоненти однорідні: "Якщо до

хмарочоса додати шість яблук, то сума, що отримується може мати якесь

значення тільки для сюрреалиста". Подібно цьому, те або інше середнє

значення цікаве тільки тоді, коли воно представницьке; для цього треба, щоб

частотний розподіл елементів, для яких виводиться середнє значення, не мав

дуже великого разброса.

Ось чому нерідко виявляється необхідним враховувати при

макроекономічному аналізі не тільки розмір сукупних величин, але і їх

структуру. Сам аналіз буде тим більше плідним, чим більше вдасться

розікласти агреговані величини на деяке число більш дрібних величин, з тим

щоб скоротити неоднорідність, зберігши при цьому можливість оперувати

системою загалом. Крім того, намагаючись пояснити певні макроекономічні

зв'язки на основі теорії поведінки окремих господарських суб'єктів, важливо

уміти згрупувати господарські одиниці, чия поведінка може бути визнана

приблизно схожою.

2. Макроекономічні моделі(характеристики)

Перш за все розглянемо макроекономічні моделі з точки зору пояснення

функціонування окремих секторів народного господарства.

Система національних рахунків як модель економічного кругообігу.

Система національних рахунків — це система взаємопов'язаних

економічних показників та особлива форма їх представлення, яка. відображає

найзагальніші й найважливіші аспекти економічного розвитку, пов'язані з

виробництвом і споживанням продуктів, і послуг, розподілом і перерозподілом

доходів, формуванням національного багатства країни.

Усі інституційні одиниці об'єднуються у сектори: підприємства, що

виробляють товари й послуги, крім фінансових послуг (нефінансові

підприємства); фінансові установи; державні установи; громадські й приватні

організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства;

зовнішньоекономічні зв'язки.

Перший сектор охоплює інституцінні одиниці, основною функцією котрих є

виробництво продуктів і нефінансових послуг для реалізації на ринку. В цей

сектор включаються всі підприємства незалежно від форми власності.

Сектор “фінансові установи” складається з інституційних одиниць,

зайнятих фінансовими операціями на комерційній основі та операціями з

страхування незалежно від форми власності.

Сектор «Державні установи» охоплює інституційні одиниці, що зайняті

наданням неринкових послуг, призначених для колективного споживання, а

також перерозподілом національного доходу й багатства.

Сектор «Громадські та приватні організації, що обслуговують домашні

господарства», охоплює інституційні одиниці, котрі надають неринкові

послуги для домашніх господарств, задовольняючи при цьому їхні як

індивідуальні, так і колективні потреби.

Сектор «Домашні господарства» складають одиниці-резиденти, основною

функцією яких є споживання, а також підприємницька діяльність з виробництва

продуктів і послуг, яка не може бути відділена від домашнього господарства.

Сектор «Зовнішньоекономічні зв'язки» охоплює ті зарубіжні економічні

одиниці, які здійснюють операції з резидентами даної країни.

Для вивчення процесів виробництва й балансу між ресурсами і використанням

продуктів та послуг у СНР здійснюється групування за галузями.

Одним з базових понять у системі показників макроекономічного рахівництва

є економічна операція, котра відображає групування елементарних потоків за

їх змістом. Економічні операції в СНР поділяються на три групи: операції з

продуктами й послугами, розподільчі й фінансові.

Для характеристики діяльності кожної групи одиниць і сукупної економіки

загалом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. При

цьому кожний рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності.

Відповідно до подвійного запису, прийнятого у СНР, кожна операція

відображається в рахунках двічі: один раз — у ресурсах, другий — у

використанні. Підсумки операцій на кожному боці рахунку балансуються за

допомогою розрахунку або з використанням балансуючої статті.

Для економіки у цілому розробляють 10 рахунків. Для кожного сектора

внутрішньої економіки передбачається складання шести рахунків, а для

окремих галузей — трьох рахунків:

Рахунок продуктів і послуг

Рахунок виробництва

Рахунки утвороння, розподілу й використання доходів

Рахунок капітальних витрат разом з фінансовим рахунком

Рахунки зовнішньоекономічних зв'язків

У складі СНР є також зведена економічна таблиця й таблиця “витрати-

випуск”, які відображають взаємозв’язки між секторами, галузями,

виробниками і споживачами, тобто економічний кругообіг на макрорівні.

Тепер розглянемо класичну макроекономічну виробничу функцію.

В макроекономічних моделях економічного зростання класична виробнича

функція відображає технологічний взаємозв'язок між обсягом суспільного

продукту (ВНП, ВВП, національного доходу) і різними факторами виробництва:

працею, капіталом, землею (природою), технічним прогресом тощо. У цьому її

економічний зміст.

Взаємозв'язок між обсягом продукту і виробничими факторами

визначається певними числовими співвідношеннями у функціональній

залежності:

Y= [pic](K,L, N ...)

де Y - обсяг продукту; [pic]- функціональна залежність; К - капітал; L

- праця (робоча сила): N - земля (природні фактори) тощо.

Дана функціональна залежність показує, що при даному рівні технології

обсяг продукту визначається обсягом капіталу, праці, природних ресурсів

тощо.

Якщо виробнича функція така, що будь-який обсяг суспільного продукту

може досягатись шляхом різноманітних комбінацій виробничих факторів, то

вона називається функцією із змінними коефіцієнтами. Виробничий коефіцієнт

— це кількість певного фактору, необхідного для виробництва одиниці

продукції.

Якщо для створення певної кількості продукції необхідно витратити

визначену кількість факторів виробництва, то така виробнича функція

називається функцією з постійним коефіцієнтом.

Якщо кількість виробничих факторів зростає у тій же пропорції, що і

обсяг продукту, то така виробнича функція відображає постійність масштабу

віддачі. Якщо обсяг продукту зростає швидше, ніж кількість виробничих

факторів, то виробнича функція є виразом зростання віддачі. Нарешті, якщо

обсяг продукту зростає у менших пропорціях, ніж зростають фактори

виробництва, то така функція відображав скорочення масштабу віддачі. В

класичних моделях економічного зростання, як правило, фігурує виробнича

функція з постійною віддачею. Це дозволяє їй виражати обсяг продукту

(доходу) і капіталу в розрахунку на одного працівника.

Розглянемо тепер модель міжгалузевого балансу, зокрема модель “затрати-

випуск” Леонтьєва.

Розробка міжгалузевого балансу розпочалась ще в 20-х роках 20 ст.

Особливий вклад у цю проблему вніс відомий американський економіст

В.Леонтьсв, який свого часу емігрував із СРСР. Він розробив і обгрунтував

економіко-иатематитичну микроекономічну модель «витрити-випуск», за що й

одержав Нобелівську премію по економіці.

У цій моделі кожна виділена галузь (може бути укрупнений і

деталізований варіанти) розглядається як покупець (споживач) матеріальних

благ і послуг із інших галузей, що складає її витрати, і як продавець

(виробник) своєї продукції іншим галузям, що складає її доходи (випуск).

Міжгалузевий баланс розкриває прямі і зворотні зв'язки між галузями, які

свідчать про напрями та обсяги потоків товарів і послуг та доходів і

відповідні пропорції розподілу суспільного продукту (ВВП). На основі цих

пропорцій визначаються коефіцієнти витрат виробничих ресурсів (капіталу,

праці, природних ресурсів) на одиницю продукції у відповідній галузі, що

дозволяє виявити напрями регулювання вказаних пропорцій.

Моделі міжгалузевого балансу можуть існувати у вигляді так званої

«шахової таблиці» або ж системи алгебраїчних рівнянь.

На схемі по вертикалі показуються усі витрати галузей на виробництво

продукції, а по горизонталі — усі доходи. Сума витрат, з одного боку, і

доходів — з іншого, утворюють вартість ВВП.

| |споживання |й | |

|Матеріальні витрати|1 |3 |4 |Сп|Наг| |

| | | | |о-|-ро| |

| | | | |жи|мад| |

| | | | |-в|жен| |

| | | | |ан|ня | |

| | | | |ня| | |

| | |поставки |і | |

| | |квадрант) |и | |

| | | |го | |

| | | |у, ІІ | |

| | | |т | |

|2 |Сільське | | | |

|3 |Будівпицтво | | | |

|4 |Транспорт, | | | |

|Амортизація |Амортизація і| |

| |чистий | |

| |продукт по | |

| |галузях,III | |

| |квадрант | |

|Чистий продукт | | |

|Валовий внутрішній | |

|продукт | |

У математичній формі міжгалузевий баланс — це система, алгебраїчних

рівнянь такого типу:

A11X1 +A12Х2+А13X3+...+А1nХn+у1=В1

А21Х1+ А22Х2 + А23ХЗ +...+А2nХп +y2=В2

A31X1+А32Х2+А33X3+...+А3nХп-+у3=В3

…

Аn1Хі +An2X2+AnЗXЗ+…+AnnXn+yn=Bn

V1+V2+V3+...+Vn=V

m1+m2+m3+...+mn=m

B1+B2+В3+...+Bn=В,

де A11, A32, An3 і т.д. — напрям руху продукції галузі (скажімо, А32

показує, що продукт 3-ї галузі спрямовується у 2-гу галузь); Х1, Х3, Хп і

т.д. — обсяг (вартість) продукту, що переходить із галузі в галузь

(зокрема, вираз A22Х2 показує, скільки продукту другої галузі зеалізусться

у цій же галузі, а А31Х1 — вартість продукту 3-ї галузі, по продасться у І-

шу галузь); у1, у2, у3 і т.д. — вартість кінцевого -іистого продукту кожної

галузі; V1, V2, V3 і т.д. — вартість необхідного тродукту кожної галузі;

т1, т2, т3 і т.д. — вартість додаткового тродукту кожної галузі; В1, В2, Вn

і т.д. — вартість всього продукту кожної галузі: V, т і В— відповідно,

величини необхідного, додаткового і валового внутрішнього продукту

суспільства.

Принцип обчислення ВВП тут такий же: по вертикалі — сума продукту,

розрахована за витратами галузей, по горизонталі — сума продукту, обчислена

по доходах.

Розробки В.Леонтьсва широко і успішно застосовувались в Японії,

Півд.Кореї, Кувейті, Сінгапурі та інших країнах для побудови збалансованої

ринкової економіки. Моделі міжгалузевого балансу розробляються також іншими

вченими, зокрема, російським економістом Л.Канторовичем (теж лауреатом

Нобелівської премії). Слід також відзначити, що дані моделі не визначають

магістральних напрямів досягнення макроекономічної рівноваги, їx втілення у

практику можливе лише за значного впливу держави на економіку.

Моделі міжгалузевого балансу визначають пропорції між окремими

галузями, що дозволяє побудувати збалансовану економіку. Ці моделі

враховують усі економічні зв'язки в комплексі. Проте їх втілення у практику

можливе лише при значному державному регулюванні процесу відтворення.

Розглянемо тепер моделі ринків(національний ринок і ринки товарів,

робочої сили, фінансовий зокрема).

Основними складовими частинами національного ринку є ринок товарів та

платних послуг, ринок грошей та цінних паперів, ринок робочої сили.

Ринок товарів та платних послуг являє собою систему економічних відносин

між продавцями та покупцями з приводу руху товарів та послуг, які

задовольняють споживчий та інвестиційний попит макрокономічних суб'єктів.

Умови рівноваги товарного ринку у відкритій економіці з урахуванням

діяльності держави:

[pic],

де I –інвестиції; S –заощадження; [pic] -зовнішньоторгівельне сальдо; G

–державні витрати.

Грошовий ринок -це ринок короткострокових кредитних операцій (до 1 року),

на якому попит на гроші та їхня пропозиція визначають рівень процентної

ставки (тобто ціну грошей).

Ринок грошей утворюється в результаті взаємоді Національного банку з

комерційними, а також у результаті взаємодії комерційних банків.

Умови загальної рівноваги на ринку грошей та цінних паперів:

[pic],

де [pic] -пропозиція грошей; [pic] -операційний попит; [pic]

-спекулятивний попит;

[pic] -лаг між отриманням і використанням грошей; [pic] -рівень цін;

[pic] -ліквідна пастка.

Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його

суб'єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються

найманими працівниками за цінами, що скапаються під впливом співвідношення

попиту та пропозиції.

Суб'єктами ринку робочої сили є працедавці та наймані працівники.

Об'єктами ринку робочої сили є умови найму на роботу та якість

трудових послуг.

Рівновага на ринку робочої сили встановлюється тоді, коли попит на робочу

силу дорівнює пропозиції робочої сили (L° = LS) і рівень заробітної плати

задовольняє як працедавців, так і найманих робітників.(Див. додатки)

Розглянемо тепер макроекономічні моделі з точки зору загальної

класифікації. Спершу означимо моделі розвитку.

Моделі розвитку.

Ринкова економіка характеризується приватною власністю на економічні

ресурси й використанням ринкового механізму для регулювання економіки. У

такій системі поведінка кожного учасника мотивується ного особистими

інтересами, кожний економічний суб'єкт прагне досягти максимального доходу

на основі індивідуального прийняття рішень. Але приватний інтерес — це

одночасно й носій суспільного інтересу. Кожний економічний суб'єкт здатний

реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він є носієм

суспільного інтересу. Таке поєднання приватного інтересу із суспільним

здійснюється на ринку. На дану властивість ринку звернув увагу ще Адам

Сміт, який проголосив принцип «невидимої руки» ринку. Це означає, що кожний

індивід, який реалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи

того, одночасно працює на задоволення суспільного інтересу. «Невидима рука»

ринку—його закони та категорії. Насамперед це закон вартості, закон попиту

та пропозиції, а також ціна й прибуток. Останні є тими чинниками, що

регулюють діяльність виробників товарів та дають відповіді, на наступні три

запитання: що впробляти, скільки виробляти і з якими витратами?

Основним рушієм ринкової економіки є конкуренція. Конкурентна

економіка—це економіка, в якій панує споживач.

Ринкова економіка — це економіка з вільним ціноутворенням. Ціна, що

склалася на основі цільного порозуміння сторін, забезпечує рівновагу між

попитом і пропозицією, між виробництвом і споживанням. Ціни, за якими

забезпечується рівновага в економіці, називають рівноважними. Рух ринкових

цін до рівноважного рівня приводить виробництво у відповідність із

суспільними потребами і розподіляє ресурси відповідно до цих потреб. Ці

потреби не абсолютні, а ринкові, платоспроможні.

Отже, ринкова економіка має такі властивості, що забезпечують її

здатність до автоматичного саморегулювання. Цей тип економіки часто

розглядають як найдосконалішу економічну систему, коли стає непотрібним

державне втручання в економічні процеси. Роль уряду при цьому повинна

обмежуватися захистом приватної власності та встановленням сприятливого

правового поля для вільного функціонування ринку.

Командно-адміністративна (або планова) економіка прямо протилежна

ринковій економіці. Вона заснована на суспільній (державній) власності, а

регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізованого

державного планування. Таке планування має обов'язковий, тобто директивний,

характер стосовно суб'єктів економічної діяльності. Воно регламентує обсяги

виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціноутворення і

витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження.

Отже, командно-адміністративна (або планова) економіка — це економіка

з жорстким державним регулюванням. Його основним інструментом виступає

державний план. Ринок у цій системі самостійних регулюючих функцій не

виконує, а сам є предметом державного планування. Держава заздалегідь

планує ціни, заробітну плату, прибуток, банківські проценти та інші ринкові

інструменти. Тому ринок тут є допоміжним засобом стосовно плану.

Змішана економіка — це така економічна система, яка поєднує в собі

різні форми власності (приватну, кооперативну, державну) і два механізми

макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Проте в кожній країні

зі змішаною економікою співвідношення між ринковим і державним

регулюванням, або розподіл регулюючих функцій між ринком і державою, є

неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших—меншу роль у

регулюванні економіки. Залежно від ступеня державного втручання в економіку

змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням

елементів лібералізму або дирижизму.

Класична і неокласична «моделі» економічного кругообігу

Марною сравою було б шукати у працях видатних представників класичної

школи А.Сміта, Д.Рікардо, Ж.Б.Сея, Дж.С.Мілля якоїсь закінченої моделі

економічного кругообігу, але опис її, спираючись на економічні принципи,

які вони сповідували, можна в загальних рисах зробити.

Ж.Б.Сей намагався деталізувати окремі елементи і механізм дії класичної

«моделі» економічного кругообігу. Він вважав пропозицію товарів тим

фактором, що визначає рівень доходу і зайнятості населення. Тому слід

всіляко збільшувати пропозицію, нарощуючи виробництво. Пропозиція у

«моделі» Сея сама породжує попит на товари, виробництво будь-якого обсягу

продукту забезпечує доход, який необхідний для закупівлі всього продукту на

ринкку, тобто пропорційність забезпечується автоматично. При цьому уcі

заощадження населення дорівнюють інвестиціям: S-I.

Ж.Б.Сей, як і Сміт та Рікардо, вважав, що глибокі диспропорції відтворсння

неможливі при нормальному функціонуванні ринкової економіки, він допускав

лише числове перевиробництво окремих товарів.

Ідеї класичної школи економіки розвивались представниками неокласичного

напряму. Навіть за умов, коли ринкову економіку час від часу вражали кризи,

вони заперечували необхідність макроекономічного регулювання, вважаючи, що

ринковий механізм попиту і пропозиції має достатньо можливостей для

подолання диспропорцій, які виникали, і встановлення порушеної ринкової

рівноваги.

Неокласичні теорії і моделі рівноваги складались по двох напрямах;

часткової економічної рівноваги і загальної економічної рівноваги, Поява

першого напряму пов'язана з працями французьких і англійських економістів

рубежу 19-20 століть А.Курно, У.Джевонса, Ф.Еджуорта, А.Маршалла, а другого

— з працями швейцарців М.Е.Вальраса, В.Паретота інших.

Теорії часткової економічної рівноваги розглядали умови рівноваги

конкретних ринків, риходячи із співвідношення попиту і пропозиції і

формування цінц ринкової рівноваги. При цьому досліджувались такі явища, як

еластичність попиту і пропозиції в залежності від цінні-ринкові періоди

різної тривалості, в яких умови досягнення часткові економічної рівноваги

різні. В цілому дані теорії розглядають рівновагу: з позицій

мікроекономіки.

Мікроекономічний підхід характерний і для теорій загальної економічної

рівноваги, хоча вони розглядають умови рівноваги всієї економічної

системи. Саме в рамках даних теорій було сформовано уявлення про структуру

економічної системи та її суб'єкти (підприємства і домашні господарства),

економічний кругообіг як потоки продукту, ресурсів і доходів між ринковими

суб'єктами, що опосередковуються ринками ресурсів і товарів та послуг. У

відповідності з даними теоріями, умови загальної економічної рівноваги

такі:

1) максимальнии прибуток для кожного підприємця;

2) максимальна корисність продукту для кожного споживача у межах його

доходу;

3) рівність доходу кожного споживача і його попиту на предмети споживання;

4) рівність або пропорціиність доходу, що приносить одиниця кожного

фактору виробництва, його граничної продуктивності;

5) рівність попиту і пропозиції.

Першою теорією загальної економічної рівноваги стала концепція

М.Е.Вальраса, який на основі своєї теорії розробив абстрактну модель

ринкової рівноваги Ця математична модель відображає формування попиту і

пропозиції по вин номенклатурі товарів; рівняння попиту і проозиції на

кожний товар будуються як функції цін усіх товарів. В результаті взаємодії

між кількістю товарів та їх цінами у кінцевому рахунку попит і пропозиція

вирівнюються.

У 20 ст. продовжувалось удосконалення неокласичних

макроскономічних моделей. Сучасний представник неокласичної теорії Дж.Гікс

далі розвинув вихідну модель Вальраса. Модель Пкса утворює математичну

систему, в якім загальна економічна рівновага визначається трьома групами

рівнянь які описують:

1) досягнення максимуму корисності для кожного споживача при обмеженій

величині ного доходу:

2) одержання максимуму прибутку для кожного підприємця при обмеженні

характеру і обсягу продукції, яку вони випускають;

3) умови рівності попиту і пропозиції по всій номенклатурі товарів і

утворення прибутку як різниці між цінами купівлі і продажу. Отже,

система запільної рівноваги грунтується на досягненні узгодженості

часткових оптимумів прибутку для усіх підприємсив з частковими

оптимумами корисності для усіх споживачів.

Центральне місце в сучасних неокласичних моделях

макроекономічноі ріповапі займають проблеми високих темпів економічного

зростання, виходячи із наявних виробничих факторів та їх використання.

Найбільш чітко це відображено у так званих виробничих функціях.

В макроекономічних моделях економічного зростання виробничі функції

відображають технологічний взаємозв'язок між обсягом суспільного продукт) і

різними виробничими ресурсами (капіталом, працею, землею, технічним

прогресом тощо). У цьому полягає економічний зміст виробничих функцій.

Кожна виробнича функція описує певну макроскономічну модель.

Слід відзначити, що до 30-х років 20 ст. не існувало поняття

«макроекономіка», не існувало й особливої потреби в розробці

макроекономічних моделей як моделей активного регулювання пропорцій

суспільного виробництва і встановлення його рівноваги. Потреба у створенні

такої моделі виникла тоді, коли стало зрозуміло, що ринковий механізм не в

змозі подолати наростаючі диспропорції, відновити втрачену рівновагу, тобто

у 20-30-х роках 20 ст.

Моделі макрозростання

Класична макромодель(Сміта і Мальтуса)

Що визначало ціноутворення і розподіл у первісному суспільстві, на

світанку цивілізації? Ціни і обсяги виробництва залежали виключно від

праці. Кожний товар обмінювався за цінами, пропорційними кількості праці,

необхідної для його виробництва. Якщо аби вислідити і зловити бобра,

потрібно удвічі більше часу, ніж оленя, то бобер удвічі дорожчий за оленя.

Економіка, в якій ціни визначаються кількістю праці, що затрачена на

виробництво кожного товару, регулюється трудовою вартістю.

В такій економіці, що її описав Сміт, середні затрати праці визначають

ціни, і не мас значення, скільки товарів виготовлено. Пропозиція і попит

діють у цій золотій добі, і ситуація така проста, що для її пояснення не

потрібна розвинена теорія. Довгострокова крива пропозиції для різних

товарів с просто горизонтальною лінією за середніх затрат, а середні

затрати праці, отже, визначають ціни.

Тепер розглянемо розвиток такої економіки. Населення могло швидко

зростати, бо земля вільна й доступна і люди просто розширюють оброблювані

площі. Національний обсяг виробництва точно подвоюється, населення

зростає удвічі. Відношення ціни оленя до ціни бобра залишається сталим,

таким як в попередньому періоді.

Заробітна плата включає повний національний доход, бо відсутні ще

відрахування на земельну ренту або процент на капітал. Обсяг виробництва

збільшується із темпом зростання населення, і земля не стримує збільшення

обсягу виробництва, бо закон спадної віддачі ще не діє. Реальна заробітна

плата трудівника залишається постійною.

Історія цього періоду не була б повною без такого положення. Нехай якийсь

розумний мисливець винайшов кращий спосіб ловити оленів чи бобрів. Це

нововведення збільшує національний продукт на душу населення. Однакове

підвищення продуктивності праці в обох видах діяльності означає, що

відношення ціни оленя до ціни бобра залишається без змін, розмір реального

доходу зростає. У економіці трудової вартості винаходи можуть тільки

підвищити доходи і прискорити темп економічного зростання.

Справді, коли чисельність населення зростає, вся придатна для

використання земля стає зайнятою, і золота доба, в якій враховується тільки

праця, наближається до кінця. Оскільки вільна земля відсутня, пропорційне

зростання землі, праці і обсягу виробництва більше неможливе. Нові

працівники обробляють уже зайняті ділянки землі. Тепер кількість землі

обмежена, власники землі отримують ренту та застосовують її для інших

цілей.

Чисельність населення продовжує збільшуватися, національний продукт також

зростає. Проте обсяг виробництва зростає повільніше, ніж населення. Чому?

Нові працівники прикладають робочу силу до обмежених земельних ресурсів.

Кожен працівник тепер мас менше землі для обробітку. Починає діяти закон

спадної віддачі. Зростання відношення праця — земля призводить до зменшення

граничного продукту праці, а звідси — до падіння ставок реальної заробітної

плати. Представники класичного підходу вважали, що виникає розходження в

інтересах між класами. Зростання чисельності населення зумовлює збільшення

відношення праця—земля, що спричиняє вищі рентні платежі за акр землі.

Землевласники заробляють за рахунок праці. Ця сумна картина призвела Т.

Карлайла до критики аналітичної економіки як "похмурої науки".

Наскільки поганими можуть бути справи? Непохитний преподобний

Т.Мальтус вважав, що тиск зростання кількості населення призведе економіку

до такого стану, в якому робітники одержуватимуть лише мінімум засобів

існування. Мальтус зробив висновок, що коли заробітна плата перевищує

мінімум засобів споживання, то чисельність населення зростає. За зарплати,

нижчої від мінімуму засобів існування, спостерігатиметься вища смертність і

населення зменшується. Лише за заробітної плати, що забезпечує тільки

фізично необхідний мінімум, матиме місце стабільна рівновага населення.

Мальтус вважав, що робітники приречені на життя, що с брутальним, важким і

коротким.

Однак його передбачення було далеким від реальності, оскільки він не

помітив майбутнього вкладу наукових відкриттів і розвитку техніки. Він не

розумів, що технічні нововведення сприятимуть подоланню дії закону спаданої

віддачі. Мальтус стояв на зламі двох епох і не передбачив, що два наступних

століття продемонструють грандіозні наукові і економічні здобутки.

Економічне зростання за допомогою нагромадження капіталу: неокласична

модель

Класики підкреслювали виключне значення обмеженості кількості землі у

економічному зростанні. Проте історія свідчить, що підприємництво і

капітал, а не землевласники і земля задаваній тон у економічному прогресі з

початку XIX ст. Земля як фактор виробництва не стала дефіцитною. Замість

цього Промислова революція сприяла створенню машин, що збільшили

виробництво, фабрик, що скуп-чили робітників у гігантських фірмах,

залізниць і пароплавів, які зв'язали віддалені кутки планети, заводів по

виплавленню чавуну та сталі, що зробили потужнішими машини і швидшими

локомотиви тощо. Коли країни з ринковою економікою вступили v xx ст.,

виникли нові важливі галузі — телефонна, автомобільна і електроенергетична.

Нагромадження капіталу і нові технології перетворились у вирішальну силу,

що впливає на економічний розвиток.

Щоб зрозуміти, як нагромадження капіталу і технічні зміни впливають на

економіку, розглянемо неокласичну модель економічного зростання. Цей підхід

був започаткований Робертом Солоу, якому у 1987 р. було присуджено

Нобелівську премію за вклад у теорію економічного зростання. Неокласична

модель с основним знаряддям дослідження процесу економічного зростання в

передових країнах. Ця модель була застосована до емпіричних досліджень

джерел економічного зростання.

Неокласична модель зростання описує економіку, в якій однорідний

продукт виробляється за допомогою двох видів ресурсів — капіталу і праці.

На противагу мальтузіанському аналізові, збільшення кількості працюючих

визначається позаекономічними силами, а не економічними змінними. Крім

того, припускається, що економіка конкурентна і завжди функціонує за повної

зайнятості, тому можна аналізувати зростання потенційного обсягу

виробництва.

Основними новими складовими неокласичної моделі зростання є капітал і

технічні зміни. Припустімо на мить, що технологія залишається незмінною, і

зосередимося на ролі капіталу в економічному зростанні. Що розуміємо під

капіталом? Капітал — цс товари тривалого виробничого користування, які

застосовуються для виробництва інших товарів: фабрики, будівлі,

устаткування, комп'ютери, верстати, запаси кінцевих товарів і незавершене

виробництво.

Для зручності припустімо, що маємо єдиний гнучкий вид капітального товару

(назвемо його К). Виміряємо сукупну величину капіталу як сумарну кількість

засобів виробництва. В наших розрахунках наближено розглядаємо

універсальний капітальний товар як суму вартості засобів виробництва, тобто

постійну вартість устаткування, будівель, споруд і запасів. За умов

досконалої конкуренції і без ризику інфляції, норма доходу на капітал також

дорівнює реальній процентній ставці на облігації та інші фінансові активи.

Повернімося тепер до процесу економічного зростання. Економісти

наголошують на потребі підвищення капіталоозброєності. що означає процес,

за яким розмір капіталу на працівника з перебігом часу збільшується.

Приклад підвищення капі-талоозброєності — це збільшення кількості техніки

або іригаційних споруд У сільському господарстві, залізниць та автострад на

транспорті, комп'ютерів і систем зв'язку у банківській справі. В кожній з

цих галузей суспільство вкладає великі кошти у товари тривалого виробничого

використання, збільшуючи розмір капіталу на одного працівника. Як

результат, обсяг продукції на одного зайнятого різко збільшився у

сільському господарстві, на транспорті, у банківській справі.

Що ж відбувається з доходом на капітал у процесі зростання

капіталоозбросності? За високого рівня технології висока норма інвестицій у

машини та устаткування зменшує доход на капіталі (реальну процентну

ставку). Це відбувається внаслідок того, що найвартістніші і

найприбутковіші інвестиційні проекти вже реалізовано, і наступні інвестиції

стають все менш прибутковими. Оскільки повна залізнична мережа або

телефонна система уже збудовані, то нові інвестиції здійснюватимуться у

менш заселені райони або у дублювання існуючих ліній. Норма доходу на ці

пізніші інвестиції буде нижчою за доходи на перші лінії між густозаселеними

регіонами.

Окрім того, ставка заробітної плати, що виплачується робітникам, зростає,

коли підвищується капіталоозбросність. Чому? Кожний працівник використовує,

тобто приводить в дію, більше капіталу, і тому граничний продукт зростає.

Як результат, ставки конкурентної заробітної плати збільшуються разом з

граничним продуктом праці. Далі побачимо, що ставки заробітної плати

зростають для сільськогосподарських робітників, транспортних працівників

або банківських касирів, коли збільшення розміру капіталу на працівника

підвищує граничний продукт в цих галузях.

Наслідки зростання капіталоозбросності в неокласичній моделі зростання

можна підсумувати таким чином.

Підвищення капіталоозбросності відбувається, коли основний капітал зростає

швидше, ніж робоча сила. За відсутності технічних змін підвищення капітало-

озброєності забезпечує зростання обсягу виробництва, граничного продукту

праці та заробітної плати. Це також призводить до падіння доходу на капітал

і послідовного зменшення ставки процента.

Модель акселератора економічного зростання

Акселератор — це числовий коефіцієнт, що показує відношення приросту

інвестицій до приросту національного доходу (ЧНП), який викликав цей

приріст інвестицій. Коефіцієнт акселератора визначається за формулою:

[pic], або [pic],

де а — акселератор, [pic]— приріст інвестицій, [pic]У — приріст

національного доходу в попередній період, що й викликав приріст інвестицій.

Акселератор є кількісним виразом принципу акселерації, згідно якого

кожний приріст або зменшення національного доходу (ЧНП) та сукупного попиту

вимагає відносно більшої зміни «індуційованих» інвестицій'.

Цe принцип було висунуто ще на початку XX ст. А.Афтальйоном і

Дж.Б.Кларком, потім більш детально розроблено неокейнсіанцями, які включили

його в свої моделі економічного зростання.

Причини такого співвідношення динаміки національного доходу (ЧНП) і

динаміки інвестицій ховаються у довгостроковості віддачі від попередніх

інвестицій, які вкладені у засоби праці, будірництво тощо) в результаті

чого незадоволений у цей період попит веде до розширення виробництва. Крім

того, довготривалість бикористанні устаткування веде до такого

співвіднощення нових і віднорленцх інвестицій, коли перші зростають вищими

темпами.

Принцип акселерації показує, що виробництво інвестиційних товарів

(засобів праці) зростає швидше, ніж виробництво споживчий товарів.

Наприклад, якщо коефіцієнт акселератора дорівнює 2, зростання попиту на

кінцеву продукцію на 15 відсотків зумовмо приріст попиту на аасоби праці (і

інвестиції) на 30 відсотків. Ці співвідношення випливає з рівняння, що

ув'язує приріст інвестиції І акселератором:

[pic]

Принцип акселерації було застосовано неокейнсіанцями для пояснення

причин макроекономічних циклічних коливань.

Математично акселератор протилежний мультиплікатору, що відображається

таким рівнянням:

[pic], або [pic]

де К — коефіцієнт мультиплікатора. Тобто а = MPS.

Таким чином, якщо мультиплікатор показує величину приросту

національного доходу на одиницю приросту інвестицій (інвестиції — величина

незалежна, постійна, національний доход — залежна, змінна), тобто, яким

буде приріст національного доходу при даному прирості інвестицій, то

акселератор, навпаки, дас змогу визначити майбутній приріст інвестицій на

одиницю приросту національного доходу - (національний доход — величина

постійна, незалежна. інвестиції — залежна, змінна).

Принцип акселерації застосовують, як відомо, для пояснення природи

економічної циклічності, зокрема, шляхом поєднання в макроскономічних

моделях коефіцієнтів мультиплікатора і акселератора. Подібна модель

відображає залежність приросту національного доходу (ЧНП) від приросту

автономних (незалежних) інвестицій.

Загальний вигляд такого ряду моделі представлений рівнянням

національного доходу англійського економіста Дж.Хікса:

[pic]

де An — інвестиції за даний період, (1-S) — гранична схильність до

споживання (5 — заощадження), а — акселератор, Y— національний доход. Ytt-i

і Yn-2 — національний доход, відповідно, минулого і позаминулого року.

В залежності від співвідношення мультиплікатора (представленого

граничною схильністю до споживання) і акселератора динаміка національного

доходу може прийняти або рівномірний, або циклічний характер. Циклічні

коливання виникають при такому співвідношенні:

[pic]

тобто, коли квадрат суми граничної схильності до споживання і

акселератора буде менший від 4-х значень акселератора.

Зворотне співвідношення (i-S)+a]' > 4а відображає рівномірне

економічне зростання і можливе лише при великому коефіцієнті

мультиплікатора.

За сучасного рівня загального мультиплікатора, який, як відомо,

близький до 2, гранична схильність до споживання (МРС) відображається

коефіцієнтом величиною 0,3, що виводиться із формули мультиплікатора:

[pic]. Тоді [pic]. Тобто [pic].

При такому значенні загального мультиплікатора за будь-якого значення

акселератора динаміка національного доходу (ЧНП) має циклічний характер.

Для переходу до рівномірного економічного розвитку потрібно, щоб коефіцієнт

мультиплікатор був більшим 2,3.

Практичне застосування у доповненнi №1

Модель ХАРРОДА І ДОМАРА

Після того, як було об'єднано теорії мультиплікатора і акселератора,

стала можливою розробка різноманітних моделей економічного зростання, за

допомогою яких економісти намагались визначити умови стабільного розвитку

економіки. Моделей економічного зростання неокейнсіанці створили багато.

Спільним для усіх них є дослідження співвідношення між заощадженнями і

інвестиціями. Макроекономічні моделі зростання намагаються обгрунтувати

оптимальну норму нагромадження, яка 6 забезпечувала стабільне економічне

зростання.

Найбільш відомими серед них є моделі Харрода і Домара. Англієць

Р.Харрод і американець О.Домар розробляли свої моделі окремо, та й

переслідували різну мету, однак прийшли до аналогічних висновків. Тому їх

модемі, як правило, розглядаються в комплексі.

В основі моделі Харрода знаходиться рівняння, спрощений виглад якого

буде таким:

S =C•G,

де S— норма нагромадження, С — так званий маржинальний коефіцієнт, G -

темп економічного зростання . або темп приросту.

Норма нагромадження (S) — співвідноаіення загальної міри інвестицій і

Разового обсягу національного доходу:

S = I/Y0

Маржинальций коефіцієнт (С) показує кількість інвестицій потрібних для

приросту національного доходу на 1%; він близький до показника

капіталомісткості продукту. Темп економічногозростання показує

співвідношення обсягу національного доходу (ЧНП поточного періоду до обсягу

базового період): G=Yn/Y0, якщо це темп приросту, то:

G=(Yn-Y0)/Y0.

Із формули Харрода виводиться рівняння динамічної рівноваги. Якщо

маржина.іьний коефіцієнт (капіталомісткість), який визначається

технічними умовами виробництва і е постійним, якщо частка заощаджень (5) в

довготривалому плані має тенденцію також залишатись постійною (внаслідок

стійкості граничної схильності до споживання), тоді темп зростання

національного доходу теж повинен бути постійним і визначатись відношенням:

G=S/c

Це дає можливість визначити, якою повинна бути норма нагромадження при

наявних темпах економічного зростання та граничній (маржинальній) величині

капіталомісткості виробництва. Для прискорення економічного зростання глід

або збільшити норму нагромадження, або зменшити капіталомісткість продукту,

скажімо, шляхом більш раціонального використання виробничих потужностей та

збільшення їх завантаженості.

Отже, темпи економічного зростання у моделі Гаррода прямо пропорційні

обсягу заощаджень (нагромадженню капіталу для інвестицій) і обернено

пропорційні капіталомісткості продукту (маржинальному коефіцієнтові).

Звідси випливає, що умовою динамічної рівноваги (коли І= S) при постійній

нормі нагромадження і постійній капіталомісткості ЧНП є стійкі темпи

економічного зроспіання.

Практичне застосування у доповненнi №2

3. Використання макроекономічних моделей в Україні

Ідея макроекономічного моделювання і регулювання виникла тоді, коли

стало зрозуміло, що ринковий механізм сам не в змозі подолати наростаючої

диспропорції, відновити втрачену економічну рівновагу.

Нажаль ми живемо в добу пост соцалістичного суспільства і тому

використання макроекономічних моделей в Україні пов’язане з цілою низкою

проблем. Розрив налагоджених господарських зв’язків з країнами ближньго

зарубіжжя, а саме розвал СРСР призвів до того, що ми опинилися в тяжкому

економічному становищі.

Україна вступила в період реформації, вона прямує до ринкової

економіки. Оскільки невід’ємною складовою частиною ринкової економіки є

механізм конкуренції, то розглянемо класичну макроекономічну модель, яка в

найбільшій мірі характеризує цей механізм.

Прихильники класичної макроекономічної моделі вважають, що ринкова

економіка функціонує в інтересах всього суспільства. Для обгрунтування

доцільності чи недоцільності використання цієї моделі в Україні

використаємо такі показники:

. Природна ціна товару, послуги або ресурсу – ціна, яка забезпечує

покриття витрат на виробництво та отримання середньої норми

прибутку і земельної ренти.

Оскільки в Україні на даному етапі розвитку надто сладно визначити

природну ціну або вона дуже висока через низький рівень автоматизації

виробництва, недосконалі виробничі технології тощо, то використовувати

даний показник не видається можливим.

. Покупців в нашому суспільстві можна поділити на дійсних і латетних.

Дійсні покупці здатні купити товар за природню ціну. Вони є носіями

дійсного попиту, такий покупець сприяє появі товарів на ринку.

Латетні вичікують чи не подешевіє, тобто, вони хочуть мати товар, але

не можуть заплатити природню ціну. Вони є носіями латетного попиту і

не сприяють появі товару на ринку.

В Україні реально всіх покупців можна віднести до категорії латетних.

Отже ми можемо зробити висновок: населення України не може сприяти появі

товарів на ринку, таким чином гальмуючи розвиток економіки і виробництва

зокрема.

Узагальнюючи все вищесказане ми можемо зробити висновок, що

використання класичної макроекономічної моделі не можливе в наш час в наших

умовах.

Тепер розглянемо систему національних рахунків(СНР) як більш

дієву і більш досконалу.

СНР являє собою струнку систему з високим рівнем централізації

внутрішньої структури й урахуванням усіх зв'язків між елементами на основі

методології балансового методу і принципу подвійного запису кожної

економічної операції. Ці особливості СНР у поєднанні з відповідною

організацією збору та обробки економічної інформації зумовлюють той факт,

що дана система є важливою основою для проведення розрахунків у межах

макроекономічного регулювання процесу відтворення.

Створення СНР в Україні має велике значення як для виконання аналізу

на основі міжнародних стандартів, так і для реалізації економічних методів

управління процесом відтворення. Єдина система підготовки, обробки та

аналізу економічної інформації на основі запровадження універсального

принципу бухгалтерського обліку в масштабах усієї економіки є дійовим

засобом у загальному механізмі регулювання.

Система балансу народного господарства (БНГ), що донедавна діяла в

Україні, в умовах трансформаційних процесів у бік проголошених країною

соціальне орієнтованої економіки, інтеграції України у світове

співтовариство, зокрема в європейське, не повною мірою відображала реалії

відтворення, основні економічні пропорції та взаємозв'язки. Тому згідно з

Указами Президента України та постановою Кабінету Міністрів України від 4

травня 1993 р. № 326 поставлено завдання опанувати сучасні методи

національного рахівництва, що дасть змогу відповідно до ринкових умов

характеризувати основні процеси виробництва й розподілу продукту, доходу,

фінансів та національного багатства країни.

Побудова системи національних рахунків (СНР) стала найважливішим

завданням переходу України на міжнародні стандарти обліку й статистики.

Україна в особі Міністерства статистики впроваджує систему

національних рахунків із 1990 року. Вже опубліковано у вигляді статистичних

збірників дані національних рахунків за 1990—1995 рр., що уможливило

реально відобразити обсяг, структуру, темпи основного оціночного показника

СНР — валового внутрішнього продукту, розрахованого за стандартною

методологією. СНР ставить такі завдання:

1. Дати цифрове відображення стану економіки.

2. Встановити зв'язок між макроекономічною теорією та реальною

економічною дійсністю.

3. Бути інструментом моніторингу економіки, прогнозування її розвитку,

перевірки правильності теорії, вироблення правильної економічної політики.

На основі СНР можна:

1. Виявити кількісні взаємозв'язки і пропорції, структури формування й

використання ресурсів, матеріальних благ та послуг.

2. Охарактеризувати процеси утворення, розподілу, перерозподілу й

використання доходів за секторами і галузями економіки, розподілу на

кінцеве споживання й заощадження.

3. Дати аналіз джерел і напрямків капіталовитрат, оцінку фінансових

активів і пасивів.

4. Охарактеризувати рух потоків капіталу в розрізах: регіональному,

галузевому, формах підпорядкування власності.

5. Кількісно оцінити взаємовідносини держави, окремих регіонів і

підприємств з іншими країнами.

6. Здійснити порівняльний аналіз кількісних характеристик, темпів і

пропорцій економіки країни згідно з іншими державами світу відповідно до

вимог міжнародних стандартів ООН.

Домінуюча до 70-х років кейнсіанська модель макроекономічного

регулювання економіки також має свої недоліки. Такі явища як падіння темпів

зростання продуктивності праці, збільшення безробіття та високий рівень

інфляції є характерними наслідками такої моделі і теорії взагалі. Це

викликає недовіру до даної теорії, зокрема в умовах України. Кейнсіанська

теорія не здатна пояснити одночасне падіння виробництва та зростання

інфляції – стагфляцію. Саме це, а також деякі інші моменти показують

неможливість використання даної моделі в Україні, для якої це явище є

характерним.

Сьогодні неможливо суворо дотримуватися тільки кейнсіанської теорії,

відповідно до якої фіскальні засоби — це головне, а гроші відіграють

другорядну роль. І навпаки, буде помилкою, якщо дотримуватися тільки

монетаристської теорії, за якою гроші відіграють вирішальну роль. Світовий

досвід показує, що в процесі державного регулювання економіки найбільший

ефект досягається лише за умови оптимального співвідношення фіскальних і

грошово-кредитних інструментів.

Неможливо ігнорувати і теорію раціональних очікувань, тому що

економічна діяльність людей залежить не тільки від реальних змін в

економічному середовищі, а й від того, як вони сприймають ці зміни і можуть

їх передбачати. Є великий сенс і в теорії економіки пропозиції, відповідно

до якої ціни, зайнятість, безробіття залежать не просто від сукупного

попиту, а й від його співвідношення із сукупною пропозицією. Тому

використовуючи фіскальні методи з метою впливу на сукупний попит, держава

не повинна випускати з уваги пропозицію.

Висновок

Перед Україною сьогодні постало завдання — здіиснііти перехід від

командно-адміністративної до змішаної ринкової економіки. Це пов'язано з

багатьма кардинальними зрушеннями у суспільстві — зміною форми власності,

переходом до багатоукладної економіки, створенням конкурентного середовища,

відповідної структури та інфраструктури ринку, появою неповної зайнятості

тощо.

Шлях Україні до ринкової системи господарювавит лежить через економіку

перехідного типу, яка має риси плановоїі (етатичної) системи, яка поступово

відмирає, і риси змішаної економіки, що будуть проявлятись все більш

рельєфно. Але пройде достатньо великий, проміжок часу (декількі років),

перш ніж економічна система перехідного типу, яка потребує значної

перебудови і має, у зв'язку з цим, незбалансований характер, реформусться у

систему регульованого ринку. Економіка перехідного типу існує сьогодні у

більшості країн світу — країнах колишньої соціалістичної системи, що стали

на шлях переходу до ринку, країнах із слаборозвинутою екмомікою в Азії,

Африці і Латинській Америці.

Одним з завдань які я ставлю перед написанням доної курсової роботи є

краще вивчення основних моделей макроекономіки. На мою думку, досконале

вивчення саме макроекономіки, нам як майбутнім економістам є одним з

приорітетів. Саме від нас залежить майбутнє України.

Література

1. Геблер Й. Макроекономіка: Навч. посібник/За ред. Р. М. Березю-ка, А. Ф.

Мельник. Пер. з нім. К., 1993.

2. Долан Дж. Э. Макроэкономика. СПб., 1994.

3. Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики. М., 1989.

4. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента н денег. М.. 1978.

5. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс. М., 1992. Ч. 1.

6. Маркс К. Капитал//Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 23, 24.

7. Маршалл А. Принципы политический экономики. М., 1983.

8. Мэнкью Г. Макроэкономика. М., 1994.

9. Методология исчисления национальных счетов//Вести, статистики. 1991.

№6—10

10. Самуельсон П. Економіка. Львів, 1993.

11. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народа. М., 1990.

12. Суторміна В. М., Федосов В. ЛІ., Андрушенко В. Л. Держава —

податки—біінес. К., 1993.

13. Учебник по основам экономической теории (экономика). Авт. кол. под

руково -ством В. Д. Камаева. М., 1994.

14. Фальцман В. Макроэкономика плановой и предпринимательской систем //Эюн.

науки. 1991. № 9, 12; 1992, № 1, 2.

15. Фальцман В. Макроэкономика планвой и предпринимательской систем//Рос

экон. журн. 1992. №3.4,11 12; 1993. № 2—7.

16. Хикс Дж. Стоимость и капитал. М., 1988.

17. Черников Д. Макроэкономические параметры//Рос. экон. журн. 1993. № 2,

3. 4.

18. Черников Д. Зкономическ.ая система и ее структура // Рос. экон. журн.

1992. № 11, 12; 1993. № 1.

19. Чувилин Е. Д., Дмитриева В. Г. Государственное регулирование и контроль

иен в капиталистических странах. М., 1991.

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3