Макроэкономика

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З

МАКРОЕКОНОМІКИ

студента заочного факультету

3 курсу

групи “Правове забезпечення АПК”

Шатова Сергія Леонідовича

987159

м. Суми 2000 р.

Теоретичне завдання

1. ВВП і ВНП. Методи розрахунку ВНП (ВВП).

Існує безліч всіляких показників економічного добробуту суспільства.

Загальновизнане, однак, що найкращим доступним індикатором здоров'я

економіки є обсяг річного сукупного виробництва товарів і послуг, або, як

його називають, сукупний випуск продукції в економіці. Головним показником

при складанні національних рахівниць служить валовий національний продукт,

або — стисло — ВНП Він визначається як сукупна ринкова вартість всього

обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік Ми

побачимо, що не всі товари, вироблені в даному році, можуть бути продані

деякі з них поповнять запаси Отже, будь-який приріст запасів повинен бути

врахований при підрахунку величини ВНП, оскільки з допомогою ВНП вимірюють

всю поточну продукцію, незалежно від того, продана вона чи ні. Поняття ВНП

заслуговує істотних коментарів.

ВНП вимірює ринкову вартість річного виробництва ВНП є грошовим

показником Дійсно, він повинен бути таким, якщо нам необхідно порівнювати

різнорідні по складу набори товарів і послуг, зроблені в різні роки, і мати

повне уявлення про їх відносну вартість Пояснимо на простому прикладі

Представимо економічну систему, в якій в одному році було випущено 3

апельсина і 2 яблука, і 2 апельсина і 3 яблука у другому році. У якому році

обсяг виробництва більше? На це питання не можна відповісти доти, поки на

різні продукти не будуть прикріплені ярлики з вказівкою суспільної оцінки

їх відносної вартості. Передбачимо, що ціна (в грошовому вираженні)

апельсина — 20 центів, а ціна яблук — 30 центів. Можна зробити висновок, що

обсяг виробництва у другому році більше, ніж в першому. Чому? Тому що

суспільство оцінює обсяг виробництва у другому році вище; суспільство

готово заплатити за набір товарів, зроблених у другому році, більше, чим за

товари, вироблені в першому році.

Для того щоб правильно розрахувати сукупний обсяг виробництва, необхідно,

щоб всі продукти і послуги, вироблені в даному році, були враховані один

раз, і не більше за те. Більшість продуктів проходять декілька виробничих

стадій, перш ніж попадають на ринок. У результаті окремі частини і

компоненти більшості продуктів купуються і продаються декілька разів. Таким

чином, щоб уникнути багаторазового обліку частин продуктів, які продаються

і перепродуються, при розрахунку ВНП враховується тільки ринкова вартість

кінцевих продуктів і виключається проміжна продукція

Під кінцевими продуктами ми розуміємо товари і послуги, які купуються для

кінцевого користування, а не для перепродажу або подальшої обробки або

переробки. Операції, що включають проміжні продукти, з іншого боку,

відносяться до купівель товарів і послуг для подальшої обробки або

переробки або для перепродажу В ВНП включається продаж кінцевих продуктів,

але з нього виключається продаж проміжних продуктів Чому? Тому що у

вартість кінцевих продуктів вже входять всі проміжні операції, що мали

місце. Окремий облік проміжних продуктів означав би подвійний рахунок і

завищену оцінку ВНП.

Щоб при розрахунку національного прибутку уникнути подвійного рахунку,

необхідно ретельно стежити, щоб в нього включалася тільки додана вартість,

створена кожною фірмою. Додана вартість є ринкова ціна обсягу продукції,

зробленої фірмою, за вирахуванням вартості спожитих сировини і матеріалів,

придбаної нею у постачальників.

З допомогою ВНП робиться спроба виміряти обсяг річного випуску товарів і

послуг в економіці. Для того щоб досягнути вказаної мети, необхідно з всією

ретельністю виключити багато які непродуктивні операції, що мають місце

протягом кожного року. Непродуктивні операції бувають двох основних типів:

(1) чисто фінансові операції і (2) продаж потриманих товарів.

Фінансові операції. Чисто фінансові операції, в свою чергу, поділяються

на три основних види: трансфертні виплати з державного бюджету, приватні

трансфертні платежі, а також купівля-продаж цінних паперів.

Державні трансфертні платежі. Вони включають виплати по соціальному

страхуванню, допомоги безробітним і пенсії ветеранам, які держава надає

певним сім'ям і індивідам. Основною особливістю державних трансфертних

платежів є те, що їх одержувачі у відповідь на ці виплати не вносять якого-

небудь внеску в створення поточного обсягу виробництва. Таким чином,

включення їх в об'єм ВНП привело б до завищення цього показника для даного

року.

Приватні трансфертні платежі — наприклад, щомісячні субсидії, що

отримуються студентами університетів з дому, або разові дари від багатих

родичів — є не результатом виробництва, а актом передачі коштів від однієї

приватної особи до іншого.

Операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій і облігацій,

також виключаються з ВНП. Операції на ринку акцій являють собою не що інше,

як обмін паперовими активами. Як такі, ці операції прямо не передбачають

збільшення поточного виробництва. Необхідно, однак, підкреслити, що,

вилучаючи гроші з рук тих, хто робить заощадження, і передаючи їх в руки

тих, хто використовує, деякі з таких операцій з цінними паперами можуть

непрямо підштовхнути витрачання коштів, ведуче до збільшення обсягу

виробництва.

Продаж речей, що були у вжитку. Основа для виключення сум продажу

потриманих речей з ВНП представляється вельми очевидною: подібний продаж

або не відображають поточного виробництва, або включають подвійний рахунок.

Включення продажу товарів, зробленого декілька років тому, в об'єм ВНП

поточного року приведе до завищення обсягу виробництва в цьому році.

Давши загальне уявлення про значення ВНП, перейдемо до наступної

проблеми: яким чином може бути виміряна ринкова вартість всього обсягу

виробництва, одинаково як і одиниці зробленої продукції?

Це можна зробити двома способами. По-перше, ми можемо просто подивитися,

скільки споживач, як кінцевий користувач цієї продукції, витрачає на її

купівлю. По-друге, ми можемо скласти всю заробітну плату, рентні платежі,

відсоток і прибуток, створену в процесі виробництва. Другий підхід являє

собою власне техніку розрахунку доданої вартості. Обидва ці підходи — по

кінцевому продукту і по доданій вартості — являють собою два різних

погляди на одну і ту ж проблему. Те, що затрачено споживачем на придбання

продукту, отримане у вигляді прибутку тими, хто брав участь в його

виробництві.

Аналогічна аргументація правомірна при вимірюванні всього обсягу

виробництва в економіці. Існують два різних підходи до вимірювання ВНП.

Перший означає погляд на ВНП як на суму всіх витрат, необхідних для того,

щоб викупити на ринку весь обсяг виробництва. Це — підхід до визначення

ВНП по виробництву, або по витратах. Інший підхід передбачає погляд на

ВНП з точки зору прибутку, отриманого або створеного в процесі

виробництва ВНП. Це — підхід до визначення ВНП по надходженнях, або,

інакше, по розподілу, або по прибутках. Більш глибокий аналіз цих двох

підходів дозволяє розкрити суть, до якої вони обидва зводяться:

ВНП може бути визначений або шляхом підсумовування всіх витрат на

купівлю всього обсягу виробленої в даному році продукції, або за

допомогою складання всіх прибутків, отриманих від виробництва всього

обсягу продукції даного року. Якщо представити це в формі простого

рівняння, то можна сказати, що, по суті справи, це не просто рівняння, ця

— тотожність. Купівля, тобто витрачання грошей, і продаж, тобто отримання

грошей, являють собою, в суті, двох боці однієї і тієї ж операції. Те, що

витрачено на виробництво продукту, є прибутком для тих, хто вклав свої

людські і матеріальні ресурси у виробництво даного продукту і його

реалізацію на ринку.

20. Макроекономіка як складова економічної теорії. Взаємозв”язок макро- і

мікроекономічних процесів.

Широковживаним і добре відомим є визначення макроекономіки як науки,

що вивчає економіку з точки зору її цілісності. Макроекономіка — це той

особливий погляд на економічні відносини, яким на них має дивитись керівник

уряду, державний діяч, політик, зрештою, будь-який громадянин, коло

зацікавлень якого не обмежується родинними проблемами.

Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної

політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками

керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема динамічної рівноваги,

взаємодії різних її елементів. З цього боку економіку можна уявити як

систему терезів, еластичне зв'язаних між собою. Доторкнувшись до однієї

шальки, ми спричинимо рух не лише якихось певних терезів, а й усієї

системи. Тому той, хто хоче керувати всією системою, повинен розуміти суть

головних зв'язків, що існують у цій системі.

Таким чином, виходячи з того, що рівновага є дійсно центральною

проблемою економіки, ми дозволимо собі визначити макроекономіку, як науку

про умови загальної рівноваги в економіці, засоби її підтримання та

наслідки порушення.

Макроекономічна стабільність, рівновага, достатні темпи економічного

зростання належать до найважливіших суспільних благ, що їх спроможний

створити для своїх громадян уряд країни.

На сьогодні рівень цих благ в Україні надзвичайно низький. Адже

упродовж 90-х років у країні наростала тотальна розбалансованість:

невідповідність ресурсів і обсягів виробництва, загальних доходів і витрат,

надходжень і видатків бюджету, обсягів товарів і грошової маси, експорту та

імпорту тощо. Такий стан, крім усього іншого, зумовлений і ілюзією щодо

простоти макроекономічного регулювання. Вражає швидкість, з якою

пропонувалися, приймалися і безслідно зникали програми виведення економіки

з кризи. Лише протягом 1993 року було прийнято три такі урядові програми.

Безліч політичних діячів, вищих урядовців, кандидатів у народні депутати

вважають за необхідне і можливе мати свою особисту, ні на які інші не схожу

програму макрорегулювання економіки.

Чи є випадковим таке становище? Ми вважаємо, що воно породжене

тривалою практикою соціалістичного регулювання, яке не мало ні реального

теоретичного обгрунтування, ні об'єктивних економічних розрахунків.

З 30-х років XX століття у процесі дискусій і взаємозбагачення різних

теоретичних шкіл, узагальнення найрізноманітнішого практичного досвіду

державного регулювання у світі творилась і розвивалась складна і цікава

наука макроекономіка. Соціалістичні "теорія" і практика лишалися,

зрозуміло, осторонь цього процесу. Тому сьогодні в Україні надзвичайно

актуальним є завдання надолужити, засвоїти і застосувати надбання світової

макроекономічної теорії.

Головним інструментарієм теоретичної економіки, як відомо, є

економічні моделі.

Економічне моделювання в межах теоретичної економіки допомагає

зрозуміти, як функціонує економіка в цілому або її окремий фрагмент.

Мета економічного моделювання — досягти розуміння того, як функціонує

економіка, а отже, що може трапитись, коли відбудуться ті чи інші зміни у

її конкретній ланці. А зрозумівши, можна прогнозувати наслідки і варіанти

доцільної стратегії.

Наскільки точними є економічні моделі? Всі моделі можна оцінювати як

певною мірою хибні й водночас вірні. Кожна модель хибна в тому сенсі, що

вона збіднена, більш проста, ніж реальне життя, і є результатом

абстрагування від чогось одного в ім'я з'ясування чогось іншого. Кожна

модель правильна, якщо завдяки їй вдається відобразити реальну взаємодію

явищ.

Власне макроекономічні моделі традиційно поділяються на три групи:

моделі рівноваги, моделі порушення рівноваги та структуралістські моделі.

Головна риса моделей рівноваги— це припущення, що економіка

складається із взаємопов'язаних ринків, які аналізуються так, ніби вони

природно перебувають у рівновазі. Останнє означає, що на всіх ринках попит

відповідає пропозиції, а механізм, що забезпечує цю відповідність, — це

ціни, які постійно коливаються.

У моделях рівноваги певною мірою використовують і моменти моделей

порушення рівноваги, оскільки становить інтерес і те, що має статися, коли

рівновага порушиться.

"Рівноважний підхід" застосовують представники різних течій:

монетаристи, неокласики, прихильники теорії раціональних очікувань.

Моделі порушення рівноваги грунтуються на припущенні, що економіка

складається із взаємопов'язаних ринків, рівновага яких не є природною

рисою. Отже, ціни не здатні забезпечувати відповідність попиту та

пропозиції.

Типовий приклад "нерівноважного підходу" — кейнсіанська версія про те,

що існує дефіцит ефективного попиту на ринку товарів, який спричиняє

нерівновагу у формі безробіття на ринку праці.

Структуралістські моделі виходять з ідеї, що порушення рівноваги на

деяких ринках відіграє суттєву роль для економіки в цілому, їх автори

аналізують ті сили, що спричиняють порушення рівноваги.

На відміну від моделей рівноваги, які передбачають її відновлення за

рахунок зміни цін, структуралістські моделі грунтуються на тому, що

рівновага досягається завдяки перерозподілу доходів. Такий перерозподіл

суттєво впливає на рівень заощаджень та інвестицій різних соціальних груп.

Практичне завдання

Виберіть правильну відповідь:

1. Уявімо, що ви купили новий будинок за 150 тис. дол. і вселилися до

нього. В національному доході буде враховано:

а) збільшення споживчих витрат на 150 тис. дол.

б) зростання споживчих витрат на 150 тис. дол. поділених на кількість

запланованих вами років проживання у цьому будинку.

в) збільшення споживчих витрат на величину ренти будинку (яка є

ринковою рентою, якби цей дім дійсно здавався в оренду) та зростання

інвестицій на 150 тис. дол.

г) споживчі витрати залишаться незмінними.

Збільшення споживчих витрат на 150 тис. дол.

2. Доходи громадянина України, який працює за вахтовим методом в компанії

“Ніжнєвартовськ-Нафта” є частиною:

а) ВНП України та ВНП Росії.

б) ВНП України та ВВП Росії.

в) ВВП України та ВНП Росії.

г) ВВП України та ВВП Росії.

ВНП України та ВНП Росії.

3. Люди, які намагаються привернути увагу до велетенських розмірів

корпорацій, часто порівнюють їхню валову виручку від продажу з ВНП

малих країн. В результаті виходить так, що, наприклад, корпорація

“Ексон” в певному розумінні більше ніж Швеція, оскільки її валова

виручка перевищує шведський ВНП. Чому таке порівняння не є коректним?

Чому сума валових виручок всіх американських фірм буде набагато

більшою, ніж ВНП США?

Сума валових виручок всіх американських фірм буде набагато більшою, тому що

у ВНП включається лише вартість кінцевого продукту, а не вартість всіх

продаж та перепродаж його компонентів у виробничому процесі.

4. Як збільшиться ВНП в результаті таких колективних дій: лісоруб зрубав

дерево і продав його за 10 дол. тесляру, який розпиляв його на дошки

та продав за 25 дол. клієнтові, який, в свою чергу продав їх в роздріб

за 35 дол. мебляру. Останній зробив з них досить вдалі книжкові полки

і вирішив не продавати дешевше, ніж за 100 дол.

ВНП збільшиться на 100 дол.

5. Припустимо, що економіка складається тільки із двох виробників:

комп’ютерів та автомобілів. Свідомості про об’єми їх продажу та ціну

одиниці виробу за два різних роки:

|Рік |Комп’ютери |Автомобілі |

|1975 |10000 |200000 |6000 |1000000 |

|1990 |2000 |1500000 |10000 |1500000 |

Допустимо далі, що всі товари призначаються для особистого споживання.

Потрібно визначити:

1. Номінальний ВНП в 1975 та 1990 рр.

1975. 10.000х200.000+6.000х1.000.000=8.000.000.000

1990 2.000х1.500.000+10.000х1.500.000=18.000.000.000

2. Реальний ВНП в 1975 році, якщо прийняти за базові ціни 1975 року.

10.000х200.000+6.000х1.000.000=8.000.000.000

3. Реальний ВНП в 1990 році, якщо вважати базовими ціни 1975 року.

2.000х1.500.000/0,20+10.000х1.500.000/1,67=15.000.000.000+

8.982.035.928= прибл. 24.000.000.000

4. Зміну реального ВНП (в%) за 1975-1990 рр.. якщо вважати базовими ціни

1975 року.

ВНП зріс на 200%.

5. Реальний ВНП в 1975 і 1990 рр., прийнявши за базові ціни 1990 року.

1975. 10.000х200.000/5+6.000х1.000.000/0,6=400.000.000+

10.000.000.000=10.400.000.000

1990 2.000х1.500.000+10.000х1.500.000=18.000.000.000

6. Зміну реального ВНП (в %) за 1975-1990 рр., якщо за базові прийнято

ціни 1990 року.

Зріс на 73%

7. Пояснити відмінності у відповідях на питання 4 та 6.

Відмінності полягають у зміні цін на комп”ютери та автомобілі.

1. Вирахувати індекс споживчих витрат (СРІ).

За базовий рік приймемо 1975

1975 = 100

1990 =18.000.000.000/8.000.000.000х100 = 225

2. Визначити індекс-дефлятор ВНП.

За базовий рік приймемо 1975.

1975 = 100

1990 =18.000.000.000х100/(10.000х1.500.000+6.000х1.500.000) =

18.000.000.000х100/24.000.000.000 = 75

3. Пояснити відмінності в знайдених значеннях індексів.

Відмінності в знайдених значеннях індексів пояснюються тим, що у 1990

значно зросли обсяги виробництва товарі, а ціни на комп”ютери значно

зросли.

Список використаної літератури:

1. Основи економічної теорії. Посібник за ред. проф. Мочерного С.В. Київ,

“Академія”, 1998.

2. Радіонова І.Ф, Макроекономіка та економічна політика. К.: Таксон,

1996.

3. Макконнелл Кэмпбелл Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и

политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. - М.: Республика, 1995.

4. James D. Gwartney and Richard L. Stroup, "What Everyone Should Know

About Economics And Prosperty", 1993. Авторизованный русский перевод:

Институт национальной модели экономики, М.: 1996