Місцеві податки в розвинених країнах

Перехід до ринкових відносин змушує нас звернути

пильну увагу на економічний досвід розвитку закордонних країн, зокрема в

області фінансів. Особливе місце тут займає податкова система -

найважливіший інструмент державного економічної політики і регулювання

ринкових відносин. Податки стимулюють або, навпакии, обмежують розвиток

окремих галузей, створюють передумови для зниження витрат виробництва й

обертання приватних підприємств і фірм, підвищення їхньої

конкурентноздатності на світовому ринку. Державними і муніципальними

органами здійснюється значна частина капітальних вкладень в економічну

інфраструктуру - будівництво та утримання транспортних комунікацій, ліній

зв'язку, систем промислового водопостачання, очисних споруджень,

підготування земельних ділянок до промислової забудови та ін. Ці вкладення

не розраховані на одержання прибутку, але непрямим шляхом забезпечують

підвищення її для приватного капіталу та відіграють роль одного з

найважливіших чинників розвитку і регулювання економіки. Податкова політика

західних країн, як правило, розрахована на притягнення приватного капіталу.

Стимулюючий вплив податкових пільг можна розглядати як форму непрямого

субсидування підприємницької діяльності.

Говорячи про фінанси закордонних країн, варто мати на увазі,

що вони не мають єдиної бюджетної системи, причому це стосується як

федеративних, так і унітарних держав. Фінанси значних регіонів - штатів,

земель, департаментів, провінцій і місцевих органів керування ( міст,

графств, тауншипов, дистриктов ) відособлені. Державний бюджет не є

зведеним. Кожний орган керування веде своє фінансове господарство

самостійно і незалежно від вищих органів. Таке положення досягається

поділом джерел прибутків.

Окрему від федеральної податкову систему має

кожний американський штат. Штати стягують прибутковий податок з корпорацій

та громадян. При цьому вирішувати питання обкладення часом буває

непросто. Так, штат має право стягувати прибутковий податок з корпорації в

тому випадку, якщо вона має на його території будівлі або службовців.

Проте компанія може не мати на території даного штату ні того, ні іншого,

але торгувати тут і отримувативати прибуток, особливо при широкому

поширенні торгівлі по каталогах. В даний час ставиться питання про

оподатковування штатами компаній і в цьому випадку. Ставка податку по

штатах коливається, але в середньому складає 5-8%.

Одним з основних джерел прибутків штатів, яким вони діляться

з містами, є податок з продажу. Звичайно їм не оподатковуються

продовольчі товари ( за винятком тих, що реалізуються ресторанами ). У

1991-1992 фінансового року податок із продажів застосовується в 44 штатів

США. Його ставка коливається, оскільки встановлюється урядами самих

штатів. Усього нижче вона в Колорадо - 3%, найбільш висока - у Каліфорнії

- 7.25, Іллінойсі - 8, Нью-Йорку - 8.25%. Якщо говорити про розподіл цього

податку, то наприклад, в Іллінойсі воно таке: у бюджет штату - 6%, у

бюджет значних міст, таких як Чикаго, Спрингфилд, - 1%; що залишився 1%

направляється на потреби департаменту транспорту ( залізниці ).

Таким чином, фінанси штатів базуються на прибутковому податку

з громадян, прибутковому податку з корпорацій та податку з продажу.

Міста США мають свої податкові джерела. Головним із них можна

назвати податок на майно. Наприклад, у Нью-Йорку він у даний час

забезпечує 40% усіх прибутків бюджету і стягується з власників приблизно

900 тис. будинків і споруджень. При цьому комерційна та інша власність

оподатковується податком по диференційованих ставках. Власник квартири

сплачує менше, чим власник, що здає в оренду житловий будинок або власник

основних виробничих фондів. Орендар квартири не сплачує податок на майно,

хоча його розмір, звісно враховується при призначенні власником орендної

плати. Особисте майно, яке використовується для власного споживання, даним

податком не оподатковується.

Інша справа у Великобританії і Нідерландах. Там податок

на нерухомість сплачує не тільки власник, але й орендар, хоча ставки,

звичайно, різноманітні.

Взагалі аналіз структури і ставок місцевих податків у

західних країнах дозволяє розділити їх на три основні групи. Перша - це

власні податки, що збираються тільки на даній території. Сюди ставляться

прямі і непрямі податки. З прямых основними є майнові, промислові, на

землю, місцеві податки зі спадщин і дарувань. Непряме оподатковування дуже

різноманітно. Воно подано як універсальним акцизом, тобто загальним

податком із продажу, так і специфічними акцизами.

Неможливість підтримувати ефективну конкуренцію на загальному

ринку при розходженнях, що зберігаються, у стягуванні непрямих

податків відзначалася в документах Комісії ЄС із кінця 60-х років.

Система оподатковування, що базується на ПДВ, дає можливість

вилучати податки частинами, поступово. Під обкладення потрапляють усі

продажі фірми, але податки, сплачені в результаті проміжних покупок, надалі

відраховуються з загальної суми. Цей метод, відомий як “податковий

кредит”, вносить у податкову систему елемент саморегулювання, що покращує

порядок вилучення податків. Головна перевага ПДВ у тому, що на кожній

стадії виробництва можна обчислити суму сплаченого податку. Це дозволяє,

наприклад, точно розраховувати податкові знижки на експорт і запобігати

порушення при наданні експортних субсидій. Крім того, використання такої

багаторівневої податкової шкали зменшує суму податку при виробництві

товарів у рамках однієї фірмової структури ( або асоціації підприємств ) і

тим самим стимулює вертикальну інтеграцію фірм.

З 1977 р. податок на додану вартость розраховується в ЄС

по єдиній системі, хоча зберігається значна диференціація по кількості

ставок та по їхнім рівням. У Данії, наприклад, одна ставка відсотка, в

Ірландії і Португалії - 4, а в Бельгії - цілих 7. Розмір же ПДВ варіюється

від 38% на деякі предмети розкошу в Італії до 0% на товари першої

необхідності у Великобританії та Ірландії. Значно більша різниця існує в

акцизах, особливо на вино і спиртні напої. Усе разом це дає досить значні

відхилення цін на той самий товар у різних країнах.

Виходячи з цього у 1987 р. було запропоновано комплекс

заходів для зближення податкових ставок ПДВ і акцизів країн-учасниць у

рамках програми створення єдиного ринку. Базовий рівень ПДВ визначений у

межах 14-20%; пільгові ставки ( на продукти харчування, медикаменти, книги

і т.п. ) - 4-9%; підвищені ставки - на паливо, тютюн і алкоголь.

Ставки відсотка ПДВ у країнах ЄС

| | | | |ВВП |

| Бельгія | 19 | 6 і 17 | 25 і 33 | 7,67 |

| Данія[1] | 22 | - | - | 9,68 |

| Німеччина | 14 | 7 | - | 6,34 |

| Іспанія | 12 | 6 | 33 | 4,50 |

| Франція | 18,6 | 5,5 і 7 | 33,3 | 9,19 |

| Греція | 18 | 6 | 36 | 5,00 |

| Ірландія[2] | 25 | 10 | - | 8,22 |

| Італія | 18 | 2 і 9 | 38 | 5,48 |

| Люксембург | 12 | 3 і 6 | - | 6,04 |

| Нідерланди | 20 | 6 | - | 6,83 |

| | 15 | - | - | 5,22 |

|я | | | | |

| Португалія | 16 | 8 | 30 | 4,75 |

У травні 1989 р. було рекомендовано єдину ставку - 15%,

надавши країнам ЄС право самим встановити графік її введення. Але ця міра

викликала протидію, насамперед тих країн, чиї стандартні ставки нижче

запропонованої.

. Основні ставки податків з корпорацій в 1991 р.

( % )

| Бельгія | 39 | - | 39 |

| Данія | 38 | - | 38 |

| Франція | 42 і 34 [3] | - | 42 і 34 |

| ФРН | 50 і 36 | 15 | 57,5 і 45,6 |

| Греція | 46[4] | - | 46 |

| Ірландія | 40[5] | - | 40 |

| Італія | 36 | 16,2 | 47,83 |

| Люксембург | 33 | 9,09 | 39,39 |

| Нідерланди | 35 | - | 35 |

| Португалія | 36 | 3,6 | 39,6 |

| Іспанія | 35 | 1,5 | 35,34 |

| Великобританія | 33[6] | - | 33 |

| Австрія | 30 | 12,9 | 39 |

| Швеція | 30 | - | 30 |

| Швейцарія | 3,63 - 9,8[7] | 5,56 - 16,68 | 13,51 - 39,44 |

Друга група місцевих податків містить у собі надлишки до

загальнодержавних податків, що відраховуються у визначеному відсотку до

місцевого бюджету. По фінансовій сутності ці надлишки відрізняються від

місцевих податків тільки формою мобілізації фінансових ресурсів.

Третя група - податки на транспортні засоби, на видовища, на

готелі, комунальні збори та інші. У Нью-Йорку, наприклад, податок у

готелях складав у 1991 р. 19% від вартості проживання. Серед податків на

споживання в США можна відзначити такі, як податок на реєстрацію автомашин,

податок на паркування автомобіля ( у Нью-Йорку він дорівнює 18,7% від

ціни паркування ), акциз на паливо, податок за користування автострадами.

Останній ділиться між бюджетами штату і міст, і ставки його залежать від

ваги автомобіля.

Нарешті, є група місцевих податків, що не носять фіскального

характеру, а визначають політику місцевих органів керування. Це насамперед

екологічні податки, спрямовані на захист природного навколишнього

середовища. У Нью-Йорку є податок на очищення нафтових плям на водоймах.

Спеціальним податком оподатковуються компанії, що виробляють ємності для

рідин без їхнього повторного використання ( маються на увазі консервні

банки та інша тара, що йде після використання продукції до відходів ).

Для всіх країн є характерним переваження податків, які

стягуються до центрального бюджету, та підпорядковане положення місцевих

податків. Але в той же час розвиток урбанізації призводить до прискореного

зростання доходів міських бюджетів. Тому місцеві податки підвищуються

найбільше швидкими темпами. Так, за останні 30 років їхня сума збільшилася

у Великобританії і у Франції в п'ять, а в США - у вісім разів.

На відміну від державних, місцеві податки характеризуються, як

правило, множинністю.

Так, у Японії діють муніципальні податки на власність, на

підприємництво, на користування землею і водою, на купання в горячих

джерелах, на страхування здоров'я, на цілі міського планування, на продаж

тютюну, на електрику, на газ і ряд інших.

У Франції стягується більше 50 різноманітних видів місцевих

податків, в Італії - понад 70, у Бельгії - біля 100. Сума їхніх надходжень

у цих країнах складає від 30 до 60 % прибутків місцевих бюджетів, у США -

65 %. Виняток складає Великобританія, де діє усього один місцевий податок

- майновий; він стягується з власників або орендарів будь-якого нерухомого

майна виробничого або невиробничого призначення. У це поняття входить

також земля. До числа платників даного податку ставляться й особи, що

наймають житло і виплачують квартирну плату. Податок збирається щорічно,

але може вноситися і вроздріб. Він цілком йде в місцеві бюджети та є

достатньо високий, щоб забезпечувати приблизно третину їх надходжень.

Оцінка вартості нерухомого майна, як правило, проводиться раз у 10 років і

є основою розрахунку майнового податку. Розмір податку встановлюється в

пенсах із кожного фунта стерлінгів вартості майна. Розрахунок ставки

оподаткування здійснюється виходячи з потреб міста у фінансових ресурсах.

Обумовлені на такий фінансовий рік витрати міста співвідносяться з

загальною податковою вартістю майна, що знаходиться на його території.

Аналогічне положення й в інших країнах. Так, податкові

системи штатів у США різняться по видах податків, розміру податкової бази,

рівню деяких ставок і кількості податкових пільг. У одних штатах прийнята

пропорційна ставка прибуткового податку, в інших - прогресивна. У одних

штатах акцизами оподатковуються всі роздрібні товари, в інших - тільки

деякі. У шести штатах у 1991-1992 фінансового року взагалі був відсутній

податок з продажу.

У Італії, Франції, Німеччини, деяких інших країнах важливе

місце займає друга група місцевих податків, що стягуються в якості

надлишків до загальнодержавного. Наприклад, в Італії це надлишки до

поземельного та сільськогосподарському податкам. У Німеччині прибутковий

податок ( а він тут, як і в США, є одним з головних джерел прибутків )

розподіляється так : по 42,5 % у федеральний бюджет і в бюджет Землі та 15

% - у місцеві бюджети. Податок з корпорацій розподіляється рівно ( по 50 %

) між федеральним центром і Землею. Податок на підприємницьку

діяльність стягується місцевими органами, але 50 % надходжень

перераховується до бюджетів Землі і до федерального. Податок з продажу

також розподіляється по різноманітних рівнях. Але в даному випадку

пропорції можуть бути самими різноманітними. Цей податок виступає як

регулюючий, за його рахунок йде вирівнювання фінансового положення Земель

при формуванні поточних бюджетів. Кожні 2-3 року фінансові органи

федерального уряду і Земель проводять переговори про розподіл податку з

продажів. У 1991 р. його ставка - 14 %, але на окремі товари нижче (до

7%).

До речі, Німеччина одна з деяких країн, де застосовується не

тільки вертикальне, але і горизонтальне вирівнювання прибутків регіонів.

Високоприбуткові Землі ( наприклад, Баварія, Вюртемберг, Північний Рейн-

Вестфалия ) перераховують частину своїх фінансових ресурсів менш розвиненим

Землям - Шлезвиг-Голштейну, Саксонії й іншим.

Значні особливості має фінансова система Нідерландів. Якщо в

США є три більш-менш самостійних рівнів податків, у Німеччині поряд із цим

відбувається розщеплення основних податків на три рівня, то в Нідерландах

місцеві податки явно грають другорядну роль. Основні податкові надходження

зосереджені в бюджетах держави і Земель, що розподіляються потім у

виді субсидій і субвенцій. Власні прибутки в місцевих бюджетах, навіть у

бюджетах значних міст, не перевищують 11-12 %.

Покажемо це на приклад бюджету м. Гааги на 1990 р. Загальний

його обсяг - 2,8 млрд. гульденів. З них - лише біля 12 % складають власні

прибутки. Основна стаття - податок на нерухомість, що приносить більш 160

млн. гульденів. Він складається з двох частин : одна стягуєтьться з

власників будинків і споруджень, інша - з тих, хто цим будинком

користується, тобто з орендарів. Одиницею, із яким обчислюється податок,

служить сума в 3 тис. гульденів. Власник вносить у скарбницю міста за її

10, орендар - 5,5 гульдена. Ще 40 млн. гульденів із свого прибутку

вносять у бюджет Гааги підвідомчі бургомистрату підприємства :

енергетичного, водопровідного і газового господарства, морський порт.

Ледве більше 100 млн. гульденів приносять податки на туристів,

на вивіз сміття, на утримання домашніх тварин, на паркування автомашин у

місті, а також стягування мит.

Біля 2,5 млрд. гульденів, або основну частину бюджету Гааги,

складають урядові субсидії, що підрозділяються на дві частини :

муніципальний фонд, переданий у розпорядження бургомистрата, що

розпоряджається їм за своїм розсудом, і цільові засоби. Останні

витрачаються на утримання поліції, соціальне забезпечення. Цільові

асигнування серйозно стримують самостійність бургомистратов у розпорядженні

фінансовими ресурсами міста. Але уряд країни вважає, що в таких

областях, як охорона порядку, соціальне забезпечення, необхідно домогатися

визначеного рівня обслуговування кожного жителя Нідерландів незалежно від

того, у який із 11 провінцій або на території якого з 750 муніципалітетів

він мешкає. Цей приблизно однаковий рівень дотримується від міста Катвоуд,

де біля 300 жителів, до Амстердама, населення якого - майже 700 тис.

чоловік.

У бюджетах міст Фінляндії, навпакии, домінують власні прибутки.

Статті прибутків бюджету міста Хельсінкі на 1990 р. (млн. марок):

|Податки | 7053,3 |

| Збори | 4440,5 |

| Державні субсидії | 1879,2 |

| Позички | 332,9 |

| Інші прибутки | 2781,3 |

Обсяг бюджету м. Хельсінкі, як бачимо, складає біля 16,5 млрд.

марок. З них майже 14,3 млрд., або 86% - власні прибутки. На позички

припадає лише 2% загального обсягу прибутків.

Муніципалітет Токіо віддає перевагу в основному обходитися

своїми ресурсами, заснованими на податках. У середині вісімдесятих років

державні субсидії в обсязі бюджету міста не перевищували 9%. Потрібно

відзначити, що в інших містах Японії їх питома вага в середньому в два рази

вище.

Орієнтація на власні прибутки і на збалансованість бюджету

посилилася після фінансової кризи, що охватили ряд великих міст світу в 70-

х роках. Наприклад, бюджет м. Токіо був зведений із дефіцитом у 376 млрд.

йєн.

У той же час майже у всіх країнах місцеві органи керування не

мають права податкової ініціативи. Види податків затверджуються

центральним урядом ( у США - це прерогатива штатів ), а питання про ставки

вирішує міста. У деяких країнах центральний уряд формально дозволяє

місцевим органам самим встановлювати податки. Але в цьому випадку воно

лишає за собою контроль за їх ставками та сумами.

Самостійною ланкою місцевих фінансів є фінанси підприємств,

підпорядкованих муніципалітетам. Звичайно це підприємства транспорту,

енергетичного господарства, водопостачання, житлового господарства,

водоочистные і каналізаційні спорудження, дорожні підприємства. У місцевих

бюджетах враховуються тільки прибутки або збитки від їхньої діяльності

і лише в окремих країнах включаються валові прибутки, а у видаткову частину

бюджету - усі витрати на їх поточну діяльність.

Прибутковими є, як правило, морські і повітряні порти,

енергетичні господарства, водопостачання. Але прибуток відповідних

підприємств звичайно не вилучається в міський бюджет, а використовується на

їх власний розвиток. У бюджеті ж міст він просто враховується.

Збитковою галуззю майже всюди стає міський пасажирський транспорт.

Структура прибутків місцевих бюджетів, у %

| Місцеві податки | 65 | 36 | 60 | 45 | 33 |

| Субсидії уряду | 23 | 30 | 25 | 24 | 40 |

| Неподаткові | 12 | 34 | 15 | 31 | 27 |

|- місцевих |6 |7 |8 |6 |6 |

| - місцевої | 2 | 14 |2 |4 |4 |

|послуг, добровільних|4 |13 |5 |21 |17 |

Державні і місцеві фінансові системи через податки роблять

сильніший вплив на розвиток економіки.

Підводячи результати, визначимо основні цілі сучасного

податкової політики держав із ринковою економікою. Вони орієнтовані на

такі основні вимоги :

податки, а також витрати на їхнє стягування повинні бути по можливості

мінімальними. Ця умова найбільше тяжко дається законодавцям і урядам у їх

прагненні збалансувати бюджети. Але так дуже легко зводити податкову

систему лише до чисто фіскальних функцій, забув про необхідність розширення

податкової бази, про функції стимулювання виробничої і підприємницької

діяльності, підтримки вільної конкуренції;

податкова система повинна слугувати більш справедливому розподілу

прибутків, не припускається подвійне обкладення платників податків

; податкова система повинна відповідади структурній економічної політика,

мати чітко окреслені економічні цілі;

порядок стягування податків повинний передбачати мінімальне втручання в

приватне життя платника податків

; обговорення проектів законів про оподатковування повинно носити відкритий

і гласний характер.

Список використаної літератури:

1. Булатов А. Налоговые гавани и оффшорные центры Европы. //

Внешняя торговля, 1992, №11-12.

2. Улыбышева Е.Н. Гармонизация в налоговой сфере ЕС: влияние на

международные связи. // Мировая экономика и международные отношения, 1995,

№4.

3. Черник Д. Налоги в странах с развитой рыночной экономикой. //

РЭЖ,1992,№7.

-----------------------

[1] Единственная ставка.

[2] Примерно для 33% товаров и услуг частного потребления ставка НДС равна

0%.

[3] На распределяемые прибыли.

[4] Зависит от вида деятельности и юридического статуса компании.

[5] 10% для производственного сектора и некоторых услуг.

[6] Более низкие ставки, если прибыль ниже определенного уровня.

[7] Прогрессивная шкала.