Налоги в системе финансовой поддержки малых предприятий

Налоги в системе финансовой поддержки малых предприятий

Курсовая работа

курс – Системы налогообложения

Киевский национальный економический университет

сдавалась 1998 г

Преподаватель – Лузик

оценка - хорошо

1. ПОДАТКИ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ МАЛОГО

ПІДПРИЄМНИЦТВА

ВСТУП

Коли розпалася система тотального планового господарювання й загального

одержавлювання економіки, природньо, виникло питання про потрібність,

ступінь і кордонах її регулювання. Серед економістів виникли прихильники

вільних, нічим не стримуваних ринкових відносин, які вважали, що ринок

відрегулює все сам, збалансування господарства виникне саме по собі. Але

цей шлях виявився хибним.

Відсутність власного досвіду державного втручання в ринкову економіку

примушує нас звернутися до досвіду сусідніх країн. Нескладно побачити, що

ринково орієнтовані економіка й вільний ринок мають мало спільностей між

собою. Більш того, стан річей такий, що саме поняття “вільний ринок” для

останньої чверті ХХ сторіччя можна назвати відмерлим. Втручання держави в

економічні відносини мало місце практично при усіх способах виробництва.

Його чітко можна було побачити тоді, коли митні збори почали

встановлюватися не тільки з фіскальною метою, але й з метою захисту

інтересів вітчизняного виробника, коли уряди почали проводити

протекціоністську митну політику. В початкові періоди розвитку

промисловості Англія, США, Японія та інші країни широко користувались

політикою протекціонізма, в першу чергу, щоб захистити найбільш слабкі

галузі.

Найбільш активне втручання держави в економіку відноситься до періоду

Першої світової війни. Саме тоді почали засновуватися військові

підприємства за рахунок державного бюджету, здійснюватись контроль за

виробництвом й використанням, було взято під державний контроль

розподілення дефіцитної сировини. Значно виросла державна власність у

Великобританії і Німеччини.

Після війни багато з цих мір були припинені як міроприємства вимушеного

порядку. Але загально економічна криза 1929 - 1933 рр. Знову примусила

повернутися до використання фінансових і економічних ресурсів держави для

підтримки господарського життя.

Ще більш зросла роль держави в час Другої світової війни. В

гитлеровській Німеччині були створені військові акціонерні товариства,

котрі потім перетворилися на імперські господарські групи, які об’єднували

під державним контролем цілі галузі виробництва. В США створився комітет по

керуванню промисловістю, котрий розподіляв сировину і продукцію, визначав в

необхідних випадках виробничу програму підприємств і фірм.

Після війни міроприємство по державному регулюванню економіки

продовжувалися і стали більш постійними. Після війни відбудова і

реконструкція найбільш капіталовмістних галузей західноєвропейської

промисловості були здійснені шляхом вкладення державних коштів.

Частіше за все в державній владі залишаються військова промисловість,

атомна промисловість, комплексні підприємства, наприклад

гідроелектроспоруди, котрі одночасно вирішують проблеми електроенергії,

водопостачання, судноплавства, установи, пов'язані з розвитком

фундаментальної науки, вивченням космосу і т.д. Досить часто в руках

держави залишаються сировинні галузі: вугільна, металургія і

інфраструктура, транспорт, зв'язок.

За допомогою держави відбувається міжгалузевий переплив капіталу в

розмірах, які неможливі для вільних ринкових відносин.

Рост державної участі не є головною метою. Це лише засіб, інструмент

для проведення економічної політики на конкретному історичному етапі. В

країнах з ринково орієнтованою економікою неодноразово проводилась

приватизація, тобто передача державних підприємств приватним компаніям.

Державне регулювання економіки привело до подавлення циклічного

розвитку, перед за все модифікації кризисів перевиробництва. В усякому

випадку ситуація 1929 – 1933 рр. Більше вХХ сторіччі не повторювалася.

Здійснюючи вплив на економіку, держава, як правило, ставить наступні

основні цілі:

. досягнення постійного стійкого економічного росту;

. забезпечнення стабільності цін на основні товари і послуги;

. забезпечення повної зайнятості працездатного населення;

. забезпечення визначеного мінімального рівня доходів населення;

. створення системи соціальної захищеністю громадян, в першу чергу

пенсіонерів, інвалідів, багатодітних;

. рівновага в зовнішньоекономічної діяльності.

Достигнути ціх цілей одночасно практично неможливе. Знайти збалансоване

співвідношення – це й є головне в економічній політиці держави.

Головний інструмент державного регулювання є податкова політика і

фінансовий вплив на приватне підприємництво.

Крім того, зараз розвивається економічне програмування. Воно містить в

собі постановку господарчих завдань і відпрацювання заходів для їх рішення.

Головна мета при цьому – координація державних міроприемств: регулювання

інвестицій, розподіл бюджету, керування грошовим ринком через зміну

відсоткової ставки і правил кредитування, політика в області заробітної

платні і соціальних дотацій і т.д. економічне програмування призводить до

подальшого зростання ролі держави. Помітна переорієнтація національної

економіки неможлива без втручання держави в інвестиційну політику.

За допомогою економічних важілів, які придатні ринковому господарству:

податків, кредитування, інвестування, держава змушує приймати бажані

варіанти господарчої діяльності, які задовольняють суспільні потреби.

В даній роботі ми розглядаємо податки, як інструмент регулювання. Крім

чисто фіскальної функції, система податків і зборів є механізмом

економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру і динаміку,

розміщення, ускорення НТП, податками можна стимулювати, чи навпаки,

обмежувати ділову активність, а згодом і розвиток тих чи інших.

Мета даної роботи – роздивитися роль податків в виході з сьогоднішньої

кризи. Завдання роботи – роздивитися роль податків в системі фінансової

підтримки малого бізнесу, а також податкове стимулювання інвестування в

України.

1. ПОДАТКИ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

необхідність існування МП

Важливою умовою функціонування ринкової економіки, як переконують

світовий досвід і практика господарювання, є наявність і взаємодія великих,

середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення.

Створення малих підприємств в Україні має ряд переваг у порівнянні з

великими підприємствами, а саме:

. малий бізнес активізує структурну перебудову економіки. Мається на

увазі, що переважна частина внутрішнього валового продукту

виробляється на малих і середніх підприємствах;

. за рахунок малого бізнесу створюються додаткові робочі місця як для

виробника, так і для споживача, він дає широку свободу ринкового

вибору;

. підприємства малого бізнесу оперативно реагують на зміну споживчого

попиту, тобто малі підприємства з мінімальними витратами можуть

перейти на випуск продукції, яка має попит;

. малий бізнес дає можливість подолати галузевий монополізм

виробництва, оскільки монополія призводить до зростання цін;

. малі підприємства забезпечують конкуренцію на ринку, допомагають

наповнити ринок товарами й послугами, які мають попит, забезпечити

швидку окупність витрат, своєчасне реагування на зміну попиту й інші

переваги.

Мале підприємство — це атрибут, невід'ємна складова будь-якої

господарської системи, без чого економіка і суспільство в цілому не можуть

не тільки розвиватися, а й існувати. У секторі малого підприємництва

створюється й функціонує значна частка національних ресурсів, що є

живильним середовищем для середнього та великого підприємництва.

Сьогодні важко знайти уряд, який би не проводив політики сприяння малим

підприємствам, що вважаються запорукою стабільності у суспільстві. Віддають

належне малому підприємництву і в політиці виведення суспільства з

економічної кризи. Світовий досвід переконливо демонструє можливості

самовідродження, закладені у малому підприємництві. Акумулюючи залишки

ресурсів, використовуючи наявну матеріальну базу, воно практично миттєво

починає виробництво, поповнюючи збіднілий ринок, забезпечуючи додатковими

доходами значну частину населення і розширюючи кількість нових робочих

місць.

Роль і можливості малого підприємництва підтверджує досвід промислове

розвинутих країн, таких, як США, Італія, Японія, Великобританія, Німеччина,

Франція, в економіці яких за низкою показників йому належить значне, а

часом і провідне місце. На малий бізнес у цих країнах припадає до 90—95%

усіх підприємств, 50—60% виробництва валового національного продукту, він є

роботодавцем для більш ніж 50% працездатного населення.(

Сектор малого підприємництва в Україні ще не відіграє тієї ролі в

національній економіці, як в економічно розвинених країнах, а економічні

реформи, які проводяться в Україні щодо розвитку малого бізнесу, мають ряд

хиб, зокрема:

. державою встановлений високий рівень фіскального стягнення податків

із доходів малих підприємств, у результаті чого зникають стимули до

збільшення обсягу виробництва, різко обмежується платоспроможній

попит малих підприємств;

. спроба уряду забезпечити перехід до ринку адміністративними

методами, тобто зверху;

. відсутність цілеспрямованої державної політики щодо підтримки малого

бізнесу;

. практично відсутні джерела формування первісного капіталу для

створення масових малих підприємств.

На сьогоднішній день кількість малих підприємств на 1000 осіб

населення в Україні дорівнює лише 2.* Цей показник у 22,5 разу менший, ніж

у країнах ЄС і майже у 37 разів менший, ніж у США. Частка зайнятих у малому

підприємництві України за 1996 р. становила 5,7% працюючого населення. *

Водночас частка працівників малих і середніх підприємств у загальній

кількості зайнятих у країнах ЄС становила 72%, в Японії - 78%, США - 54%,

Росії - 9,6 %.(

Частка малого підприємництва України у валовому внутрішньому продукті у

8—13 разів менша, ніж у згаданих країнах і дорівнює 5,7%.* Дійовим важелем

регулювання діяльності малих підприємств у промислово розвинутих країнах є

податкова політика, з допомогою якої досить ефективно розв'язують проблеми

цілеспрямованого розвитку підприємництва.

податк. стимулювання розвитку МП на У.

Формування малого підприємництва в Україні відбувалося шляхом

самоініціативи й самоорганізації суб’єктів підприємництва в межах нового

законодавства, а також комерціалізації та приватизації державних

підприємств. Приватизація уможливила формування життєздатніших

підприємницьких структур, що грунтуються на значному потенціалі попередніх

зв'язків, досвіду, ресурсів, ринків. У результаті приватизації за три

останніх роки створено майже 39 тис. суб’єктів малого підприємництва.

Абсолютне й відносне зростання як кількості, так і обсягів виробництва

малого підприємництва на тлі загального спаду виробництва й кризового стану

багатьох підприємств свідчить про значний його потенціал. Водночас, як

важлива складова частина народного господарства мале підприємство ще не

стало суттєвим фактором його перебудови, не активізувало виробничої та

інноваційної діяльності, не відбувся його перехід від стартового періоду до

етапу розвитку.

При абсолютному зростання останнім часом кількості малих підприємств,

сповільнюються темпи їх створення. Зменшується і частка діючих малих

підприємств із числа зареєстрованих. При цьому мале підприємництво

розвивається переважно у сферах торгівля, громадського харчування,

матеріально – технічного забезпечення, збуту, заготівлі. Більшість малих

підприємств, зареєстрованих як промислові, основні доходи одержують від

торгово – посередницької діяльності .

Торгівельні підприємства одержують понад 40% балансових прибутків усіх

малих підприємств, промислові – 20, будівельні – 15.* Якщо в цілому в

економіці частка малих підприємств у балансовому прибутку становить 9 %,

то в торгівлі – 72, у промисловості – лише 4.

Що стосується діяльності виробничих малих підприємств і їх внеску в

обсяги промислової продукції України, то за останні 6 років простежується

зростання як абсолютних обсягів виробництва, так і їх питомої ваги поряд із

загальним падінням виробництва в державі. Разом із тим питома вага

промислових милих підприємств у загальній їх кількості з останні роки

зменшується ( 1992 р. -–20,8 %, 1995 р. – 14,3 %, 1996 р. – 13,7 % ).

Податкова система – один з найважливіших важелів державного регулювання

економіка, основний фактор впливу на підприємницьку активність та

інвестиційний клімат. Бюджет держави здебільшого формується із надходжень

від податків, і чим ширша база оподаткування, тим надійніша можливість

поповнення та збільшення держбюджету. Таким чином, оптимізація системи

оподаткування передбачає, з одного баку, стимулювання ділової активності

підприємців, з другого – наявність достатньо простої, ефективної та суворої

системи стягнення податків.

Загальновизнані вади сучасної вітчизняної податкової системи впивають

на оподаткування суб’єктів малого підприємництва. Однак цій сфері властиві

деякі особливості, зумовлені специфікою малого бізнесу. Проведені

дослідження свідчать, що ці моменти загострюють і без того нелегке

становище малих підприємств.

Щоб отримати реальну, об’єктивну картину стану справ у галузі

оподаткування суб’єктів малого підприємництва, варто зосередити увагу на

таких основних аспектах:

. загальна орієнтація податкового законодавства і його основні вади,

вплив системи оподаткування на підприємницьку діяльність;

. особливості оподаткування суб’єктів малого підприємництва, з

урахуванням наявності й ефективності податкових пільг для них.

Чинна система оподаткування має суто фіскальний характер і спрямована

на максимальне вилучення коштів підприємств, що фактично порозбавляє

підприємців прибутку – головної мотивації їхньої діяльності.

Необхідність розв’язання невідкладних бюджетних проблем превалює над

завданням щодо забезпечення економічного зростання, зміцнення фінансового

становища підприємств і перешкоджає розширенню податкової бази на

перспективу.

Шляхи виходу з данної ситуації

Високі ставки податку на прибуток і ПДВ справляють антистимулюючий

вплив на підприємницьку діяльність, інвестиційні процеси. За аналітичними

даними, сукупні стягнення до бюджетів усіх рівнів у вигляді податків та

обов’язкових платежів сягали 90 % балансового прибутку підприємницьких

структур, а в деяких випадках перевищують і 100 %. У результаті до бюджету

перераховується не тільки прибуток, а й частина функціонуючого капіталу

підприємства , і передусім обігового.

Така податкова політика зв'язує можливості накопичення коштів, які

могли б бути інвестованими у розвиток виробничої бази, і призводить або

до банкрутства підприємств , або до переорієнтації на галузі із швидшим

оборотом капіталу, або до переходу у тіньову економіку.

Не випадково вади податкової системи відзначаються у переважній

більшості соціологічних досліджень, як основний фактор, що обмежує

підприємницьку діяльність.

У Японії для підприємств із капіталом не більш як 100 млн. єн

застосовуються знижені ставки: з річним доходом до 8 млн. єн ставка

становить 28%, понад цю суму — 37%.*

Кооперативні організації оподатковуються у розмірі 27%. Малі й середні

підприємства користуються податковими пільгами у вигляді зниження ставок із

місцевих податків. Якщо річний оборот підприємства не більший, ніж 3,5 млн.

єн, діє ставка 6%; від 3,5 млн. до 7 млн. — 9%; понад 7 млн. — 12%.

У Японії для індивідуальних виробників встановлений мінімум річного

доходу, який не оподатковується, — 100 тис. єн. Передбачені також пільги

згідно з нормами утворення резервного фонду на покриття збитків, пов'язаних

із безнадійними боргами. Підприємствам із капіталом не більш як 100 млн. єн

дозволяється збільшити на 16% вище від нормативного ліміту суму резерву,

який не оподатковується.

Широко запроваджуються методи нарахування прискореної амортизації. З

метою сприяння технічному прогресу в Японії податковим законодавством

встановлено особливий порядок нарахування амортизації й податкові пільги,

які застосовуються до певних видів основних засобів. Діє особлива система

бухгалтерського обліку з нормами прискореної амортизації до малих

підприємств із капіталом не більш як 100 млн. єн.

Прогресивне оподаткування прибутку спостерігається і в США: до 25 тис.

дол. - 15%; 25—ЗО тис. дол. - 18%; 50-75 тис. дол. - 30% 75-100 тис. дол. -

40%.

У Німеччині існують знижені ставки податку на додану вартість і

прибуткового податку. Починаючи з 1990 р., якщо оборот підприємства в

базовому році не перевищував 25 тис. марок, а в поточному — 100 тис. марок,

воно повністю звільняється від податку на додану вартість. Законом про

податки на корпорації передбачено, що малі підприємства мають право на

неоподатковуваний мінімум у розмірі 5 тис. марок, який вираховується з

об'єкта оподаткування доходу. Якщо річний дохід підприємства перевищує 10

тис. марок, неоподатковуваний мінімум скорочується на половину суми

перевищення.

У Данії широко використовуються непільгові податкові ставки, вилучення

різних сум із загальної суми оподатковуваного доходу. Малі підприємства

вилучають із оподатковуваного доходу всі боргові платежі (процент і

погашення основного боргу), амортизаційні відрахування на машини,

устаткування і споруди. У разі, якщо підприємство зазнає збитків, воно

звільняється від сплати податків наступного року.

У Франції створені малі підприємства на три роки звільняються від

сплати податків. Для стимулювання впровадження малими підприємствами

енергодіючих технологій податкові ставки на їх інвестиції зменшені на 40—

50%. Передбачається також можливість відстрочки сплати ряду податків при

тимчасових фінансових труднощах.

У Великобританії для малих і середніх підприємств передбачено знижені

ставки прибуткового податку. При стандартній ставці 35% ставка для малих

підприємств становить 27%.

Є і така пільга, як створення резерву, що не оподатковується податком

на прибуток. Наприклад, у Німеччині це дозволено в таких галузях, як

торгівля, промисловість, сектор вільних професій, а також у сфері

діяльності, пов'язаній зі здаванням майна в оренду. Резерв може максимально

становити до 20%, але не більш як 50 тис. марок від прибутку.

У Німеччині існують спеціальні норми амортизаційних відрахувань, які

застосовуються до всіх інвестицій, спрямованих на створення нових робочих

місць, охорону навколишнього середовища, випуск технічно передової

продукції, експортних поставок. Вкладені кошти списуються протягом трьох

років, перший рік амортизується на 50% вкладеного капіталу, другий — на

30%, третій - на 20%.

Пільговий режим амортизаційних списань дає змогу малим підприємствам

Німеччини здійснювати інноваційний процес, модернізацію виробництва. На

частку амортизаційних списань припадає близько 66% усіх капіталовкладень,

на реінвестицію доходів — 27%, а на зовнішні джерела фінансування — 7%.

Система податкових пільг у різних країнах неоднакова, та загалом можна

виділити:

1) пільги податку на прибуток підприємств у розмірі частки

капіталовкладень у нове устаткування, будівництво. Наприклад, у зв'язку з

високою капіталомісткістю малих підприємств обробної промисловості вони

звільняються від сплати податку на суму доходу, яка витрачається на

придбання нового устаткування.

За оцінкою спеціалістів, близько 10% вартості засобів виробництва

відшкодовує держава;

2) не оподатковуються створені за рахунок прибутку фонди спеціального

призначення,

3) оподаткування прибутку за зниженими податковими ставками;

4) диференційований підхід до оподаткування податку на прибуток,

податку на додану вартість, прибуткового податку;

5) створення неоподатковуваного податком резерву;

6) застосування механізму нарахування прискореної амортизації. Система

державного регулювання малого підприємництва в Україні лише формується, ось

чому нині дуже важливо закласти в її основу правильні орієнтири, спрямувати

діяльність різних рівнів державної влади на максимальне використання

потенціалу малого бізнесу.

Прийнята в січні 1997 р. Програма розвитку малого підприємництва в

Україні на 1997—1998 роки та відповідні регіональні програми покликані

стати реальним інструментом держави щодо підвищення ефективності діяльності

сектора малого підприємництва. Але на сьогодні державна політика підтримки

малого підприємництва лише продекларована, відсутній дійовий механізм її

реалізації.

сьогоднішня Ситуація на Україні

В Україні вже давно діє ефект “кривої Лафера” і саме в частині

підвищення податкових ставок понад 45 – 50 %, коли обсяги податкових

надходжень до бюджету замість зростання починають різко знижуватися:

підприємці перестають сплачувати податки, що зрештою призводить до

скорочення податкової бази.

Антистимлююча роль вітчизняного оподаткування полягає не тільки у

кількості сплачених податків і зборів, їх розмірів і ставок, а й у

безпрецедентній практиці постійного внесення змін у податкове

законодавство, нечіткості викладу інструктивного матеріалу, у складнощах

оскарження дій податкових органів.

Постійне коригування податкового законодавства змінює порядок

розрахунку окремих показників, вводить нові, ускладнені форми звітності,

встановлює інші терміни та процедури сплати податків. Трапляються випадки,

коли зміни, введені різними нормативними актами, стосуються минулих часів і

суттєво ламають довгострокову стратегію діяльності підприємства . У

підприємця формується враження, що податкова система в Україні існує лише

для того, щоб позбавити його бажання бути порядним платником податків,

постійно попадатися “на гачок” контролюючих органів через неминучі помилки.

Свідченням неефективної діяльності органів державної влади у сфері

розвитку підприємництва в Україні є насамперед зниження темпів зростання

кількості діючих малих підприємств, посилення процесу тінізації суб'єктів

малого підприємництва. При абсолютному зростанні кількості малих

підприємств в останні роки сповільнюються темпи їх створення. Якщо у 1993

р. кількість діючих малих підприємств порівняно з попереднім роком зросла

на 50%, то у 1994 р. - лише на 6%, у 1995 р. — на 14%, у 1996 р. - на 2%.

Статистичні дані свідчать про зменшення чисельності працюючих у малому

бізнесі: у 1993 р. - 1038,2 тис. осіб, у 1994 р. - 986,4 тис. осіб, у 1995

р. -1042,4 тис. осіб, у 1996 р. - 1115,1 тис. осіб, на 01.07.1997 р. -

1063,9 тис. осіб.(

За даними Міністерства внутрішніх справ України, чесно сплачують

податки державі лише близько 10% комерційних підприємницьких структур.

Напівзаконну діяльність підприємців змушує вести, з одного боку, надмірний

податковий тягар, із другого — бажання вижити у складних умовах перехідного

періоду.

Одним із основних напрямків фінансової підтримки, що сприяють розвитку

малого бізнесу, є система пільгового оподаткування, але у вітчизняному

податковому законодавстві зовсім не використовуються пільги, орієнтовані

саме на розвиток та заохочення малого підприємництва. За весь переіод

ринкового законотворення в Україні тільки в Законі "Про оподаткування

доходів підприємств та організацій" від 21.02.92 року знайшлося місце для

пільг щодо оподаткування малих підприємств, які були частково обмежені

Декретом Кабінету Міністрів України "Про податок на прибуток підприємств і

організацій" вже в грудні цього ж року. Але фіскальна державна політика

нівелювала такий механізм заохочення розвитку малого бізнесу, вилучивши

згодом цю пільгу повністю в наступних податкових законах.

У результаті такої податкової політики в 1994 році відбулося різке

зниження темпів зростання кількості малих підприємств в Україні. При цьому

загальна кількість підприємств у даному секторі економіки ще дуже незначна

й не відповідає загальновизнаній у світі практиці.

З одного боку, держава здійснює фінансову підтримку малих підприємств

за рахунок бюджетних коштів, із другого — робить жорсткішою систему

оподаткування в цілому, що зменшує власні засоби розвитку тих же малих

підприємств. Така суперечливість державної політики викликає протидію малих

підприємств. Скажімо, в інтересах мінімізації оподаткування вони прагнуть

занизити показники прибутку у звітних документах. Це обмежує можливості

залучення зовнішніх джерел капіталу, оскільки, за офіційними даними,

проекти, подані банкам та іншим інвесторам для фінансування, свідомо

неокупні.

У проекті Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва"

передбачені випадки, коли у податкове законодавство внесено зміни, які

погіршили умови для суб'єктів малого підприємництва. Із них протягом

наступних років стягується податок у відповідності із законодавством, яке

діяло на момент їх державної реєстрації.

Державну політику стимулювання малого підприємництва необхідно

проводити з урахуванням пріоритетних напрямків сфери виробництва. У

багатьох розвинутих країнах податки на прибуток підприємця, який займається

виробничою діяльністю, становлять не більш як 20—30% його прибутку і при

цьому суворо диференційовані залежно від виробництва продукції. Податки на

комерційне посередництво у 2—3 рази вищі — такий механізм стимулює

перетікання капіталу у виробництво.

Що можна зробити на Україні

В Україні податкова система однакова як для виробників, так і для

посередників, тому відбувається перетікання капіталу малого бізнесу з

виробництва у сферу обігу, що створює можливість для швидкого збагачення.

Як наслідок, формування нового прошарку власників-підприємців відбувається

на основі перерозподілу доходів і власності, а не збільшення суспільного

продукту як результату підприємницької діяльності.

Для зміцнення фінансового та майнового становища суб'єктів малого

підприємництва в порядку, встановленому законодавством, пропонується

застосовувати пільгове оподаткування 50% від ставки податку частини

прибутку, яка спрямовується на реконструкцію, модернізацію, технічне

переоснащення та будівництво.

Прибуток, що підлягає оподаткуванню, зменшується на 20% на тих

підприємствах, які застосовують працю пенсіонерів за віком та інвалідів,

якщо їхня чисельність становить не менш як 40% загальної чисельності.

Як підтверджує світовий досвід, малий бізнес має велику здатність до

нововведень. Свобода пошуку, заохочення ініціативи, відсутність

бюрократизму при розгляді оперативних питань, готовність до ризику, швидка

апробація висунутих оригінальних пропозицій — далеко не повний перелік рис,

які вирізняють науково-технічну діяльність малих підприємств і заслуговують

на пільгове оподаткування й збільшення податкового періоду. Крім того, це

допоможе зберегти наявний науковий потенціал, який може реалізуватися в

таких економічних формах.

У систему оподаткування необхідно закласти інвестиційні стимули та

пільги для інвесторів і кредиторів, які вкладають кошти у розвиток малого

підприємництва.

Системою оподаткування необхідно передбачити пільги для малих

підприємств, які освоюють нові, віддалені райони, використовують

нетрадиційні джерела енергії, застосовують сучасні форми організації праці.

Слід звернути увагу на розповсюджені за кордоном форми пільгового

оподаткування, як уведення диференційованих (прогресивних) ставок податків

залежно від величини податкової бази, встановлення неоподатковуваного

мінімуму прибутку, доходу. Введення подібних пільг різко підвищило б

ефективність державної підтримки малого підприємництва.

Варто було б звільнити новостворенні малі підприємства і від сплати

обов'язкових платежів до фонду зайнятість. Пропонується також встановити

податкові канікули для малих підприємств терміном не 5 років із

прогресивним підвищенням протягом цього періоду та виходу на нормальний

рівень по його закінчення.

Податковий механізм належить до економічних важелів довгочасної дії,

які не відразу дають ефект. Тому необхідно мати цілісну стратегію

реформування податкової системи, щоб забезпечити ефективність

оподаткування.

2. ПОДАТКОВЕ СТИМУЛЮВАННЯ ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Податкова система України будується шляхом проб і помилок і на сьогодні

не має під собою науково розвиненого економічного підгрунтя. За роки

незалежності нашої держави створено нібито всі ознаки цивілізованої

податкові системи: потужну податкову адміністрацію, систему податкових

ставок, яка за загальними ознаками відповідає світовій практиці, створено

законодавчу базу оподаткування.

Податкове законодавство в Україні найрухоміше серед усіх галузей

законодавства, що свідчить про необхідність вироблення наукового

обгрунтування дій законодавців для врахування регулюючої функції податків.

На жаль, у процесі творення податкових законів переважають очікування

найскорішого економічного ефекту шляхом виконання податками своєї

фіскальної функції та ігнорування необхідності координації дій у сфері

оподаткування з економічною політикою держави в цілому. Податковий тиск на

підприємства виробничої сфери, що дедалі зростає, руйнує стимули до праці,

робить неможливим процес виробництва товарів і послуг. У промисловості

кожне друге підприємство збиткове, у сільському господарстві кількість

збиткових колективів становить 87,4 %.

Не припинилося скорочення виробництва. Так, у січні – лютому 1998р.

порівняно з відповідним періодом 1997 р. відбулося зниження обсягів

продукції в електроенергетиці – на 2,3 %, у машинобудуванні й металообробці

– на 3,9 %, у харчовій промисловості – на 6,5 %.(

Кредиторська заборгованість підприємств зросла до 9866,3 млн. грн.

Украй нагальною є проблема зменшення податкового тиску на підприємства

приватного сектора, потрібне також посилення контролю над досі ще

державними підприємствами з метою підвищення ефективності виробництва й

кращого реагування на попит. У разі неможливості отримання прибутку

державними підприємствами в майбутньому слід застосовувати процедуру

банкрутства.

Головні фактори, які впливають на вади в розвитку промисловості,

сільгосподарства та інших галузей економіки, це:

. зростання матеріаломісткості, енергомісткості виробництва;

. низько продуктивність праці;

. застарілі технології;

. зношеність виробничих потужностей.

Зв'язок цих факторів із податковою системою проглядається лише в тому

плані, що у господарських структур має залишатися певна кількість

фінансових ресурсів, яка б давала можливість здійснювати структурну

перебудову економіки, впровадження інноваційних проектів і, в кінцевому

підсумку, забезпечувала випуск конкурентоспроможної продукції, що має

попит.

У ринковій економіці малий і середній бізнес є провідним сектором, який

визначає темпи економічного зростання, структуру і якість внутрішнього

валового продукту. Однією з найважливіших проблем для малого бізнесу є

проблема його фінансування. Оскільки на початку існування підприємства

такого типу самофінансування його є дуже важким, постає питання про

отримання кредиту на вигідних умовах. Щодо фінансування українськими

банками малих підприємств, то тут не спостерігається високої ділової

активності. Дуже важливу роль у фінансуванні малого бізнесу в Україні

відіграє іноземне інвестування. Для активізації залучення іноземних

інвесторів необхідні принципові зміни в інвестиційному кліматі: щоб Україна

розв’язала нарешті свої макроекономічні проблеми. По-друге, перепоною є

відсутність у сьогоднішньому законодавстві України стимулів і гарантій для

виробничих інвестицій, які внаслідок своєї природи мають характер

довгострокового кредиту. По-третє, у нас бракує досвіду роботи з

міжнародними фінансовими інститутами, західними банками. У цій ситуації

можна мільки порадити розвивати міжнародні зв’язки. Уже сьогодні стає

очевидним, що, спираючись тільки на власні фінансові можливості, домогтися

докорінного перелому в досягненні стабільного економічного зростання в

Україні досить проблематично. тому актуальним є завдання створення

сприятливого середовища для іноземних інвестицій і, зокрема, на податковому

регулюванні привабливості інвестування в економіку України.

Прямі іноземні інвестиції в Україну на початок 1998 р. становили 2,2

млрд. дол., що в розрахунку на душу населення відповідає 43 дол. проти 15

дол. у 1995р. Для порівняння з іншими країнами зазначимо, що на кінець

1995р в Угорщині інвестиції становили 1000 діл. на душу населення, у Чехії

– 400 дол., у Естонії – 320 дол., у Польші – 140 дол.(

Міжнародний порівняльний аналіз свідчить, що Україна не належить до

держав, яким іноземні інвестори надають перевагу. Затяжна економічна криза

останніх років, численні зволікання й суперечності у проведенні реформ,

непрогнозовані зміни в оподаткуванні та багато інших факторів пояснюють,

чому Україна має такий поганий вигляд у міжнародному кредитному рейтингу.

Іноземні інвестори при визначенні пріоритетів інвестування розглядають і

цей важливий фактор.

Українська економіка приєдналася до конкурентної боротьби за капітал

разом з іншими 200 країнами, зокрема 20 країнами східної Європи й СНД.

Наприклад, завчасно створені пільгові умови для іноземного інвестування

разом із стабільною макроекономічною політикою допомогли залучити в

Угорщину не менш як третину всіх прямих інвестицій, зроблених у всі країни

Східної Європи й СНД, і досягти позитивного зростання ВВП починаючи з

1994р. Прямі іноземні інвестиції мають позитивний вплив на розвантаження

балансу поточних операцій і сприяють технологічному оновленню основних

фондів країни – реципієнта.

На нашу думку, несвоєчасно, без урахування нинішньої економічної

ситуації було скасовано пільги для спільних підприємств в Україні. Їх слід

негайно поновити доти, доки в економіці України відбудуться суттєві зміни в

бік збільшення реального ВВП , впровадження інституту власності на земельну

ділянку для іноземних інвесторів замість довгострокової оренди. Воднораз

необхідно створювати спеціальні умови для іноземного інвестування саме в ті

галузі економіки, де високий експортний потенціал.

Уряд України повинен однозначно заявити про бажання мати прямі іноземні

інвестиції для економіки держави, про політику сприяння іноземним

інвестиціям і постійно турбуватися про підвищення іміджу України на

міжнародному ринку капіталів. Необхідні рішучі заходи, які б, крім надання

пільг іноземним інвесторам, зробили чинну податкову систему еластичнішою,

націленою на створення сприятливих умов для економічного зростання.

Щоб досягти поставленої мети слід здійснити заходи, які б включали:

. використання іноземних кредитів, що надаються під гарантії уряду

тільки на розвиток високотехнологічного виробництва, придбання

новітніх технологій, нарощування експорту товарів і послуг;

. широке застосування методів прискореної амортизації передусім

для стимулювання виробництва інноваційного продукту,

використання амортизації тільки на цілі розвитку виробництва;

. розміщення державних замовлень високотехнологічної продукції

через механізм фінансового лізингу;

. удосконалення інструментів залучення в інвестиційну сферу

особистих накопичень населення, зокрема розміщення на фондовому

ринку спеціального випуску державних цінних паперів під

фінансування окремих інноваційних програм;

. розробку короткострокових регіональних програм інноваційно -

інвестиційної діяльності;

. забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу шляхом розробки

й виконання цільових програм розвитку малого підприємництва у

сфері виробництва товарів і надання послуг із використанням

іноземних кредитних ліній та міжнародної технічної допомоги;

. надання експортерам високотехнічної продукції знижок на чинні

ставки податку на прибуток залежно від зростання експортної

продукції;

. проведення політики пільгового оподаткування інноваційної

продукції;

. надання податкових пільг під великі іноземні кредити, що

спрямовуються в інвестиційні проекти, передбачені державними

програмами.

Усі ці заходи сприятимуть поліпшенню економічної ситуації в україні й

допоможуть вийти на шлях стабільного економічного зростання.

ВИСНОВОК

Таким чином по даній роботі можна зробити такі висновки:

Податки є невід'ємною частиною фінансового господарства держави як

історичної форми задоволення колективних потреб. Це найважливіше джерело

формування доходів держави, які, в свою чергу, використовуються на витрати

для державного управління, на вирішення економічних, соціальних, оборонних

завдань, на розвиток освіти, науки, культури.

Встановлення, розподіл, стягнення і використання податків становлять

одну із функцій держави. Тому податкова система як елемент господарського

механізму відповідає економічному ладу країни, рівню розвитку продуктивних

сил, системі державного регулювання економічних процесів і основним

завданням існування держави.

За допомогою держави відбувається міжгалузевий переплив капіталу в

розмірах, які неможливі для вільних ринкових відносин.

Ріст державної участі не є головною метою. Це лише засіб, інструмент

для проведення економічної політики на конкретному історичному етапі.

Для досягнення своїх цілей держава повинна удосконалити свою податкову

систему з врахуванням ринкового досвіду, а за допомогою податків

удосконалити функціонування власної економіки.

Важливою умовою функціонування ринкової економіки, як переконують

світовий досвід і практика господарювання, є наявність і взаємодія великих,

середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Мале

підприємство — це атрибут, невід'ємна складова будь-якої господарської

системи, без чого економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки

розвиватися, а й існувати. У секторі малого підприємництва створюється й

функціонує значна частка національних ресурсів, що є живильним середовищем

для середнього та великого підприємництва.

Створення малих підприємств в України має ряд переваг у порівнянні з

великими підприємствами, а саме:

. малий бізнес активізує структурну перебудову економіки. Мається на

увазі, що переважна частина внутрішнього валового продукту

виробляється на малих і середніх підприємствах;

. за рахунок малого бізнесу створюються додаткові робочі місця як для

виробника, так і для споживача, він дає широку свободу ринкового

вибору;

. підприємства малого бізнесу оперативно реагують на зміну споживчого

попиту, тобто малі підприємства з мінімальними витратами можуть

перейти на випуск продукції, яка має попит;

. малий бізнес дає можливість подолати галузевий монополізм

виробництва, оскільки монополія призводить до зростання цін;

. малі підприємства забезпечують конкуренцію на ринку, допомагають

наповнити ринок товарами й послугами, які мають попит, забезпечити

швидку окупність витрат, своєчасне реагування на зміну попиту й інші

переваги.

Тому на сьогоднішній день необхідна державна підтримка малого бізнесу.

На сьогоднішній день у процесі творення податкових законів переважають

очікування найскорішого економічного ефекту шляхом виконання податками

своєї фіскальної функції та ігнорування необхідності координації дій у

сфері оподаткування з економічною політикою держави в цілому. Податковий

тиск на підприємства виробничої сфери, що дедалі зростає, руйнує стимули до

праці, робить неможливим процес виробництва товарів і послуг. У

промисловості кожне друге підприємство збиткове, у сільському господарстві

кількість збиткових колективів становить 87,4 %, кількість збиткових

підприємств в промисловості дедалі зростає, що свідчить про необхідність

податкового стимулювання інвестована в Україні.

Удосконалювати податкову систему України слід з урахуванням позитивного

досвіду розвинутих зарубіжних країн. Зрозуміло, при цьому необхідно

виходити із конкретних історичних та економічних особливостей України. Адже

податкова стабілізація, як відомо, є важливим чинником економічної

стабілізації країни.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Черник Д.Г. Налоги в рыночной экономике. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997

г. – 382 стр.

2. Юткина Т.Ф. Налоги и налогообложение: Учебник. – Москва.: ИНФРА – М,

1998 г. – 429 с.

3. ГромовА. Фискальные указы президента – очередная попытка пополнить

доходы бюджета. // Україна – Бізнес. – 1998 р. - №22. – 10 червня. –

с. 4 – 5.

4. Бердинець М.Д. Податки в системі фінансової підтримки розвитку

малого підприємства. // Фінанси України. – 1998. - №93 – с. 122 –

126.

5. Демденко Л.М. Окремі питання податкового стимулювання інвестування в

України. // Фінанси України. – 1998 р. - №9. – с. 127 – 130

6. Азаров М. Податкова політика в України : принципи і реалії. //

Вісник податкової служби України – 1998. - №15. – с. 6 – 9

7. Дорош Н.І. Податкова система України і розвинутих зарубіжних країн (

порівняльний аналіз). // Фінанси України . – 1998. - №6. – с. 75 –

82.

8. На підтримку вітчизняного товаровиробника // Вісник податкової

служби України . – 1998. - №10. с. 12 – 16.

9. Філімоненков О.С. До питання про сутність податків, їх призначення і

удосконалення системи оподаткування в України // Вісник

житомирського інженерно – технологічного інституту. Економічні та

гуманітарні науки. – 1997р. - №6. – с. 41 – 43.

10. Соколотська А. М. Податкова система України в контексті світового

досвіду. // Фінанси України . – 1997р. - №7. – с. 77 – 89.

. №2, стр.392.

. №6, стр. 7.

. №6, стр. 7.

. №7

. №4, стр. 123.

. №7

( №4 стр. 124.

( №5 стр. 128.

( №5, стр. 129