Основные формы внешнеэкономических связей Украины

Зміст

Зміст 2

Вступ. 3

Глава #1: Функції та місце міжнародного розподілу праці у світовому

господарстві. 5

Глава #2: Основні форми та нормативно-правова база зовнішньоекономічних

зв'язків України. 10

Глава #3: Історичний аспект міжнародної торгівлі, як одної з найважливіших

форм зовнішньоекономічних зв’язків. 13

Глава #4: Товарна струтура експорту та імпорту України 15

Моделі взаємовідносин України з Росією та ЄС 20

Глава #5: Інтеграційні та інвестиційні процеси в Україні 25

Висновок 28

Список літератури 29

Додаток

Вступ.

Зовнішні зв’язки України – це її взаємообмін з країнами світу

продуктами матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі

міжнародного поділу праці, а також співдружність політичних органів, що

направлена на ефективне вирішення, як особистих проблем громадян, так і

глобальних проблем людства.

Міжнародні зв’язки - поліфункціональні, вони виконують функції щодо

органічного інтегрування у всесвітні структури з метою закріплення миру

та безпеки, ефективного розвитку економіки, науки, освіти та культури,

формуванню єдиного екологічно чистого простору Землі, задоволення особистих

потреб громадян та суспільства України в цілому.

Загалом, у наш час потрібно всебічно розглядати зовнішні зв’язки

не тільки міжнародним економістам, прогнозуючим глобальні тенденції ринків

зарубіжних держав, але і національним виробникам, продукція яких має

потенціал виходу на міжнародні ринки збуту. Знання основ

зовнішньоекономічних зв'язків необхідне для вивчення кон'юктури світового

ринку, для оцінки інтенсивності фінансових потоків, визначення

стратегічного напрямку розташування представництв в іноземних державах та

ін.

Ціл'ю моєї курсової роботи я поставив розгляд та аналіз основних

форм зовнішньоекономічних зв'язків, як природний стан міжнародного

розподілу праці. В наслідок того, що міжнародні економічні відносини

існують в таких трьох формах: міжнародна торгівля, міжнародна міграція

робітничої сили та міжнародний рух капіталу, аналіз цих зв'язків являє

собою багатогранний процес.

Розгляд імпортно-експортного балансу є невід'ємна частина аналізу

зовнішньоекономічних зв'язків, тому треба означити поняття цих елементів:

Експорт - продаж або передача на інших законних підставах товарів, що

контролюються, іноземним суб'єктам господарської діяльності та їх вивезення

за митний кордон України або без нього, включаючи реекспорт товарів з

митної території України.

Імпорт - закупівля або одержання на інших законних підставах від іноземних

суб'єктів господарської діяльності товарів, що контролюються, та їх

вивезення на територію України, включаючи одержання їх представником будь-

якої юридичної особи іноземної держави, іноземцем чи особою без

громадянства на території України.

При висвітленні поставлених питань, в своїй роботі я використовував

такі методи:

o індуктивний

o дедуктивний

o літературний

o статистичний

o порівняльний

o картографічний

Хочу зазначити мінус своєї роботи - деякі, використані статистичні

дані позначені датою раніше 2002-2003 років.

Глава #1: Функції та місце міжнародного розподілу праці у світовому

господарстві.

Сутністю зовнішньоекономічно діяльності є міжнародний розподіл праці.

Міжнародний розподіл праці полягає в спеціалізації окремих країн и їх

угруповань на виробництві різних видів промислової, cільськогосподарської

продукції та обміні цією продукцією. У контексті цієї економічної категорії

об'єктивно формуються загальноукраїнський і регіональні (наприклад міськи,

обласні та ін.) зовнішньоекономічні комплекси, що об'єднують

взаємопов'язані підприємства-експортери та імпортери, тогово-промислову

палату України, різноманітні економічні асоціації та об'єднання, банки, які

займаються операціями, пов'язаними з міжнародною діяльністю.

Взагалом то, кожна країна, або група країн, у певному регіоні світу

спеціалізується на видобутку тієї чи іншої сировини, або випуску конкретної

продукції. Тип спеціалізації конкретної країни або регіону залежить від

природних (географічне положення, наявність мінеральних ресурсів,

забезпеченість водними ресурсами тощо), соціально-історичних (державний

устрій, менталітет нації, шляхи розвитку, геополітичне положення, та ін.),

економіко-географічних (ступінь розвитку, кількість і якість трудових

ресурсів, структура господарства, економіко-географічне положення, розвиток

інфраструктури, в тому числі транспорту) факторів.

Як на міжнародному, так і на внутрідержавному рівнях, спеціалізація

сприяє ефективнішому використанню соціально-економічного і природно-

ресурсного потенціалу країн та регіонів, налагодженню і розвитку їхніх

економічних зв'язків.

На основі міжнародного розподілу праці в Україні сформувався профіль

міжнародної спеціалізації, зумовлений розмірами її території і чисельністю

населення та іншими вищезазначеними факторами. В системі міжнародного

розподілу праці наша держава спеціалізується на виробництві машин

(промислове устаткування, магістральні тепловози, трактори, екскаватори,

судна, автомобілі, сільськогосподарські машини, верстати, прилади, турбіни,

літаки, обчислювальна техніка ), продукції чорної металургії (залізна і

марганцева руда, прокат), вугілля, харчових продуктів (цукор, рослинна

олія, мука, макаронні вироби, сіль, кондитерські вироби, овочеві консерви,

м’ясо, молоко), хімікатів, цементу, програмного забезпечення для

електронних обчислювальні машин.

Міжнародний розподіл праці нерівномірний. У сучасному світі існує

принаймні шість соціально-економічних угруповань:

1) розвинуті капіталістичні країни (США, єдина в світі наддержава, Японія,

ФРН, Франція, Великобританія, Італія, Канада);

2) малі розвинуті капіталістичні країни (Бельгія, Норвегія, Швейцарія,

Данія,

Нідерланди, Швеція, Австрія та інші).Обидві ці групи спеціалізуються

переважно на машинобудуванні (літако-, судно-, автомобілебудуванні),

електроніці розробці нових технологій тощо;

3) соціалістичні країни (КНР, КНДР, Куба);

4)країни східної Європи та СНД (Польща, Угорщина, Росія, Україна), що

знаходяться на етапі переходу до ринкової економіки.

Для цих країн характерна суттєва розбіжність показників економічного

розвитку (від Китаю, якому притаманні вражаючі темпи економічного прогресу,

до Таджикистану, країн колишньої Югославії і Куби, які з різних причин

опинилися в ситуації економічного колапсу). Ряд країн цієї групи експортує

сировину (нафту, електроенергію та вугілля - Польща, Росія, Україна),

сільськогосподарську продукцію (овочі, фрукти - Угорщина, Болгарія,

Румунія), продукцію машинобудування, електротехнічні вироби (Угорщина),

вантажні автомобілі (Росія), автокари (Болгарія);

5) країни «третього світу» (країни, що розвиваються).Це найчисленніша

група. Вона охоплює близько 130 країн і в міжнародному поділі праці

займає «сировинну» нішу, постачаючи на світовий ринок різноманітну

мінеральну сировину, сільськогосподарську продукцію (країни Південної

Америки,

Африки, Південно-Східної Азії), напівфабрикати. Але головною стратегічною

продукцією, яку постачає ця група країн (країни Перської затоки і Близького

Сходу, Лівія, Нігерія, Венесуела) і яка забезпечує їм левову частку

інвалютних надходжень, є нафта;

6) найбідніші країни (вони власне, належать до країн, що розвиваються), у

яких найнижчі у світі показники економічного розвитку, багато невирішених

соціально-економічних проблем і переважає сировинна або

сільськогосподарська спеціалізація (Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Сомалі,

Гватемала, Гондурас, Бутан, країни Океанії).

У міжнародному поділі праці є певні суперечності. Йдеться про надмірну

спеціалізацію країни на виробництві кількох видів продукції, оскільки це

ставить її господарство в залежність від коливань кон'юнктури світового

ринку, а також збіднює галузеву структуру господарства. Окремі держави

обирають галузі, що використовують дешеву природну сировину, дають країні

значні прибутки, хоча часто засновані на важкій фізичній праці і слабко

пов'язані з іншими галузями економіки. Інша справа галузі обробної

промисловості, в тому числі машинобудування. Вони тісно переплітаються з

іншими галузями економіки країни, оскільки засновані на розвиненому

господарстві і є потужним фактором розвитку всього господарства.

Проаналізував деякі показники можна зазначити, що Україна, в свою чергу має

всі шанси претендувати на одне з перших місць з країн колишнього СРСР по

показникам розвитку економіки:

Таблиця 1.1

„Рівень розвитку економіки України та інших держав колишнього СРСР”(бали)

[pic]

[за даними досліджень економістів „Дойче-Банку” (у списку літератури №5 )

]

Міжнародний поділ праці має також свої негативні сторони - річ йдеться о

певних суперечностях, що пов’язані з надмірною спеціалізацією країни на

виробництві кількох видів продукції, оскільки це ставить її господарство в

залежність від коливань кон’юктури світового ринку, а також збіднює

галузеву структуру господарства. Деякі держави, якщо бачать на своїй

території достатній природно-ресурсний потенціал, обирають галузі

спеціалізації таким чином, щоб мінімалізувати витрати на транспортування

обробку та ін. І дійсно, деякі галузі які використовують дешеву природну

сировину можуть значно покращити економічний стан господарства (якщо його

рівень був невеликим - ця галузь не повинна мати тісні зв’язки з іншими).

Зовсім інший стан із галузями обробної промисловості, що нерозривно

пов’язані з іншими галузями економіки країни бо це повинно мати місце

тільки у розвиненому господарстві, тоді ця промисловість грає роль

потужного каталізатора економічного прориву держави.

Глава #2: Основні форми та нормативно-правова база зовнішньоекономічних

зв'язків України.

Зовнішньоекономічні зв’язки України в сучасних умовах стають

могутнім

засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економі-

ки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтен-

сивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послу-

гами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і

темпи розвитку.

Якщо розглядати зовнішньоекономічні зв’язки у комплексі можна

прослідкувати їх диверсифікацію, тобто розглянути їх структуру. Отже ці

зв’язки поділяються на:

V зовнішньоекономічні зв’язки за спеціалізацією та кооперацією

V торгові зовнішньоекономічні зв’язки,

V інвестиційні зовнішньоекономічні зв’язки,

V науково-технічні зовнішньоекономічні зв’язки,

V кредитно-фінансові зовнішньоекономічні зв’язки,

V туристичні зовнішньоекономічні зв’язки.

Зовнішньоекономічна діяльність діє змогу прискорювати науково-

технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому

переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє

розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв’язки

стають одним з основних чинників розвитку господарства України.

Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної

політики створюють Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність"

(квітень 1991 р.), "Про вільні економічні зони" (жовтень 1992 р.), "Про

іноземні інвестиції" (березень 1993 р.). Концепція Закону "Про

зовнішньоекономічну діяльність" ґрунтується на використанні можливостей

ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі

докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності,

який повинен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та

сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із

збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку

України.

Кабінет Міністрів України здійснює зовнішньоекономічну

політику відповідно до законів України, укладає та забезпечує виконання

міжурядових угод, здійснює заходи щодо раціонального використання

державного валютного фонду і стабілізації платіжного балансу країни тощо.

Міжнародні зв’язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в

економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжна-

родному туризмі та інших формах.

У зовнішній торгівлі впродовж утвердження в господарстві ринкових

відносин скасовуватиметься державна монополія. Згідно з чинним

законодавством встановлюється межа частки одного власника в 50 % загального

експорту або імпорту країни, причому порушення цього положення можна

оскаржити в судовому порядку. Різні об'єднання (асоціації, консорціуми,

торгові будинки) не мають права прямо або опосередковано створювати

монополії зовнішньоекономічної діяльності для певного виду товару чи

товарної групи, а також будь-якої іноземної країни, транснаціональної

корпорації тощо. Забороняються різного роду угоди, союзи та погоджені дії,

спрямовані на поділ ринків збуту чи джерел постачання або інші засоби

обмеження свободи конкуренції.

Такі заходи сприятимуть процесу утвердження відкритої згідно з

світовими стандартами економіки, посиленню в ній конкурентних засад,

формуванню гнучкого, зорієнтованого на інтенсифікацію господарського

механізму.

У сучасних умовах господарство України переживає тривалу економічну

кризу, що негативно впливає і на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту

не

відповідає можливостям наших товаровиробників і не забезпечує потреб

держави у валютних надходженнях, необхідних для стабілізації економіки,

зниження рівня інфляції та бюджетних витрат.

За даними Міністерства статистики України, експорт за останні роки постій-

но скорочується. Крім того, дуже неефективно є структура експорту, майже 90

% його становлять сировина, матеріали, товари народного споживання.

Вивозяться також гостродефіцитні ресурси і продаються світовому ринку за

демпінговими цінами. Навіть з країнами близького зарубіжжя Україна має

від'ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення.

Негативне сальдо у торгівлі з цими країнами зберігається для енергоносіїв,

прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку, акумуляторів тощо.

У світовий економічний простір Україна інтегрувала у ролі сировинного

придатка. Доказом цього є те, що протягом кількох останніх років експорт

машинно-технічних товарів загальному балансі становить 10-20 %, а рівень

експорту готової продукції у світі понад 50 %.

Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови -

йдеться про зміну сировинного спрямування експорту, підвищення в ньому

частки продукції обробних галузей, удосконалення структури імпорту.

Глава #3: Історичний аспект міжнародної торгівлі, як одної з найважливіших

форм зовнішньоекономічних зв’язків.

Хронологія етапів розвитку міжнародної торгівлі.

1. Етап початковий (з 18 до першої Ѕ 19 сторіччя )

2. Друга Ѕ 19 сторіччя до початку першої світової війни (1914р.)

3. Період між двома світовими війнами (1914-1939р.р.)

4. Післявоєнний період (50-60-і р.р.)

5. Сучасний період (з початку 70-х років)

Кожний етап характеризується джерелами розвитку, особливостями, яки

відображали рівень інтернаціоналізації виробництва та роль міжнародної

торгівлі у розвитку національних економік, пріоритетними методами

регулювання.

Для першого етапу характерний вплив промислової революції, в тому

числі у розвитку транспорту та зв’язку. Окрім цього , в процесах

спостерігались такі тенденції, як домінування вивозу товарів, випередження

темпів росту світового товарообігу у порівнянні з ростом промислового

виробництва , лідерство Англії. У регулюванні пріоритетність політики

протекціонізму. Разом з цим, почала зароджуватися політика фритрейдорства.

У другому етапі основним джерелом зовнішнього середовища стали інтенсивно

використовуватися продукти науково-технічного прогресу у виробництві

товарів, розвиток транспортних шляхів та якісних характеристик транспортних

засобів, поява монопольного виробництва.

Торгівельні процеси характеризуються вивозом капіталу , швидким

ростом товарообігу, зміною у співвідношенні сил на світовому ринку, що

пов’язано з поменшанням впливу Франції та Англії, концентрацієй торгових

зв’язків між розвинутими країнами. В регулюванні помітно посилились

тенденції, пов’язані з переходом від захисного підхіду до протекціонізму.

Третій етап, найбільш драматичний з-за наслідків першої світової

війни, що проявилася у кризах 1920-1921рр., 1929-1933рр.). Почали

формуватися дві світові системи господарювання. У процесах спостерігалось

глубоке порушення торгівельних зв’язків, коливання об’ємів товарообігів,

переважання сир’євої структури експорту та імпорту. Регулювання

відзначилось з одного боку посиленням митного протекціонізму, а з іншого

крахом міжнародної валютної системи та формування валютних блоків.

Четвертий етап, коли ми спостерігали розвал світової колоніальної системи,

поява світових міжнародних організацій, посилення двох світових систем

господарювання, стала ключовою у процесах зміни товарної структури

експорту. Підвищення темпів росту світового товарообігу разом з

послабленням позицій стран, що розвиваються, привело до посилення позицій

Японії, ФРН, Канади та Італії разом з пониженням значення США, Англії та

Франції у світовому експорті.

В регулюванні помітний перехід до політики лібералізації торгівельних

зв’язків. На сучачному етапі до джерел зовнішого середовища відносять

посилення міжнародної конкурунції, укріплення існуючих та появлення нових

інтеграційних угруповань, розпад світової соціалістичної системи

господарювання. У процесах виявляється різьке підвищення об’ємів торгівлі,

зміна товарної структури експорту налад стійких та довгосрокових відносин,

активізація зустрічної торгівлі.

Глава #4: Товарна та теріторіальна струтура експорту та імпорту України

Для кожної держави чи не самим основним показником рівня

зовнішньоекономічних зв’язків є структура експорту та імпоту. Відомо, що

Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної, складної

машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі, трактори,

комбайни, суда різного призначення, ракетні комплекси, верстати, турбіни,

засоби зв'язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру тощо. Реально основними

експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати

підприємства воєнно-промислового комплексу, на яких зосереджені

високоякісне обладнання, сучасна технологія, висококваліфіковані фахівці.

Побачити об’єктивну картину можна, якщо проаналізувати показники експортно-

імпортного руху за 2002 рік:

ріс 4.1 Аналіз експорту за 2002р. ( млн.. USD)

(за даними статистичного довідника „Україна у цифрах” за 2002р.)

ріс.4.2 Аналіз імпорту за 2002р. ( млн.. USD)

(за даними статистичного довідника „Україна у цифрах” за 2002р.)

З діаграми можна помітити, що значна доля експорту приходить на країни СНД

(здебільшого на Росію).

У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної

металургії, залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості.

Промисловий потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної

для сплати зовнішнього боргу, закупівлі найнеобхіднішого імпорту та оплати

інших загальнодержавних потреб:

Товарна структура експорту та імпорту в Україну на 2001р.( млн.. USD)

[pic]

(за даними джерела із списку літератури №2.)

Реалізація цього потенціалу можлива за відповідної пропускної здатності

транспортної інфраструктури, сприятливої соціально-політичної і правової

ситуації та здатності зовнішньоторгових організацій та інших виконавчих

структур до реалізації продукції.

Експортно-імпортні операції здійснюються як на валютній основі, так і у

формі клірингу. Кліринг - система безготівкових розрахунків, які грунтують-

ся на заліку взаємних вимог і зобов'язань і здійснюються через банки або

спе-

ціальні розрахункові палати (перша створена в Лондоні в 1775 р.). Популяр-

ною нині стала форма бартерних операцій, тобто безпосереднього обміну то-

варами. Такі товарообмінні операції були найбільш поширені в Україні у 1992

р. і становили тоді майже 50 % загального товарообороту. Однак при такому

товарообміні Україна втрачала великі кошти через нееквівалентний

вартісний обмін продовольчих товарів (зерна, цукру, олії) на паливно-мас-

тильні матеріали.

Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є

розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з республіками

колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу,

особливо з тими, що мають чисельну українську діаспору[1].

Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури

повинні не тільки реалізовувати продукцію а традиційних ринках, а й

виходити на нові перспективні регіони (особливо в Азію, Африку, Латинську

Америку та Австралію). Найважливішою формою економічного співробітництва з

країнами близького зарубіжжя нині є взаємний обмін різними видами сировини,

готової продукції та наукове співробітництво. Однак необхідними є

послідовна і радикальна перебудова механізму економічних зв'язків,

здійснення карди- нальних заходів для їх оптимізації. Зокрема, передбачено

захист економічних інтересів України через встановлення митного кордону з

республіками колишнього СРСР. Підписано обопільні угоди з Росією та

Білоруссю про співробітництво у галузі

зовнішньоекномічної діяльності, які не допускають реекспорту товарів, до

яких інші учасники угоди застосовують заходи регулювання. Реекспорт таких

товарів має здійснюватися лише за письмової згоди та на умовах, що

визначаються уповноваженим органом держави, яка є виробником цих товарів.

Україна вивозить до країн СНД кам'яне вугілля, чавун прокат чорних металів,

залізну руду, самородну сірку, цемент, сіль, промислове устаткування,

автобуси, тепловози, екскаватори, продукцію хімічної промисловості, цукор,

масло, фрукти, консерви тощо. В загальному обсязі вантажів, які щороку

вивозяться з України у ці країни, найбільшу частку мають коксівне вугілля і

чорні метали.

Понад 72 % наших поставок отримує Росія. Основним споживачем їх є

Центральний район Росії, на який припадає майже 3/4 вивозу продукцій з

України. Значними споживаннями залізної руди, чорних металів, які над-

ходять з України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна кількість чорних

металів, зокрема прокату, вивозиться з України до Санкт-Петербурга, Біло-

русі, держав Балтії, Молдови, цукор - в усі республіки колишнього СРСР (за

винятком Молдови), м'ясо, масло, м'ясні вироби - здбільшого в Росію.

В Україну з інших республік колишньго СРСР найбільше ввозить Росія -70%

Це - нафта, газ, ліс, папір, деякімарки чорних і кольорових металів,

машини,

устаткування та інша продукція.

Білорусь постачає в Україну трактори, вантажні автомобілі, електронно-

обчислювальні машини, мінеральні добрива, ліс, папір; Казахстан - кольорові

метали, шкірсировину, концентратикольорових металів; Молдова - продукцію

прладобудування, виноробної промисловості, килими, виноград;

республіки Середньої Азії - газ, бавовну, концентрати кольорових металів,

тканини, каракуль; республіки Закавказзя - нафту і автомашини, алюмініє-

вий прокат, чай, фрукти, вино, тютюн; держави Балтії - електротовари, трам-

ваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу і

рибопродукти, трикотажні і галантерейні вироби та інші товари широкого

вжитку.

Моделі взаємовідносин України з Росією та ЄС

З вищезазначеного бачимо, що значний вплив, як позитивний так і

негативний має на Україну Російська федерація. Росія є найважливішим

торгово-економічним партнером України, незважаючи на те, що зовнішня

торгівля між країнами має тенденцію до зменшення. Якщо в 1997 році експорт

України до Росії становив понад чверть усього експорту товарів, у 2001 -

23%, то у 2002-17,8%. Протягом останніх п'яти років частка Росії в

українському товарному імпорті невпинно скорочувалася (з 48% до 37%).

Оскільки протягом 2000—2002 років вартість імпорту стабілізувалася на рівні

5,8—5,9 млрд. дол., то приріст загального імпорту в Україну, який мав місце

у цей час, відбувся не за рахунок імпорту з Росії, Україна залишається

залежною від імпорту з Росії більшою мірою, ніж від експорту в Росію, проте

залежність від імпорту зменшується швидше, ніж залежність від експорту.

Основу українського експорту в Росію становить продукція машинобудування,

хімічної промисловості, чорної металургії та харчової промисловості.

Переважна частка імпорту з Росії (дві третини) складається з енергоносіїв

та іншої сировини, отже, експорт товарів з України до Росії має більш

“благородну” структуру, ніж імпорт. Український експорт до РФ більш

диверсифікований, ніж імпорт. Частка машинобудування в експорті України до

Росії стабільно перевищує 25% (у 2002 році - 35%). В останні роки взаємна

торгівля продукцією машинобудування між Росією та Україною має тенденцію до

збільшення. Протягом 1999—2001 років її обсяг збільшився вдвічі - з 500

млн. до 1 млрд. дол. в обох напрямах. У 2002 імпорт продукції

машинобудування з Росії становив 928 млн. дол., а експорт в Росію з України

понад 1 млрд. 133 млн., що свідчить про зростання залежності Росії від

української продукції машинобудування. Продукція обробної промисловості

України, зокрема з високим ступенем переробки, має порівняно високий попит

на території Росії та країн СНД. Отже, Росія є споживачем українських

промислових товарів, тоді як решта світу - української сировини та

напівфабрикатів. Як наслідок, експорт українського машинобудування та

споживчих товарів залежить насамперед від попиту в Росії, тому в інтересах

України зберегти цей попит, чому, безперечно, сприятиме створення в СНД

зони вільної торгівлі.

Однак попит на українські товари в Росії та СНД більш нестабільний, ніж у

ЄС. Протягом 1997—2002 років темпи зростання українського експорту в

Євросоюз жодного разу не були негативними і лише в 1999 дорівнювали нулю.

Водночас експорт до Росії протягом 1997—1999 років зменшувався майже на 20%

шорічно, у 2000 збільшення становило 48%; а у 2001 — темпи знизилися до

+5%. У минулому році, за попередніми підрахунками, український експорт до

Росії знову зменшився на 13%. Імпорт протягом 1998-1999 років зменшувався і

з Росії, і з ЄС майже однаковими темпами. Проте в останні три роки імпорт з

Росії є стабільним, а імпорт з ЄС щороку зростає. Відповідно роль ЄС у

зовнішній торгівлі України зростає, а Росії – зменшується. Більше того,

послідовно скорочується частка Росії у торгівлі України з країнами СНД.

Так, протягом 1997—1999 років частка Росії в імпорті України з країн СНД

становила 80-90%, а у 2000—2002 роках вона різко зменшилася до 65—70%.

Інша справа це транзит енергоносіїв адже Завдяки транзиту Україні вдається

зберігати позитивний баланс торгівлі послугами. Транзит енергетичних

матеріалів, особливо газу й нафти, протягом 2000—2001 років становив 86% у

загальній структурі вантажопотоків. Майже весь вантажопотік забезпечує

Росія: близько чотирьох п'ятих вантажопотоку з Росії — це енергоносії, що

надходять до Європи українськими трубопроводами. Відомо, що територією

України здійснюється переважна частина поставок природного газу з Росії на

європейський ринок (90%) та значна частина нафти.

Експансія Росії на українському енергоринку посилюється, оскільки через

Україну пролягає найбільш економічно вигідний і натепер практично єдиний

шлях в Європу для російських енергоносіїв. Енергоекспорт для Росії — це

питання життєздатності держави і, значною мірою, її геополітичної

могутності. Більше половини надходжень до російського бюджету припадає на

надходження від експорту енергоресурсів. Потенціал Росії в розвитку

експорту енергоносіїв до Європи ще довго залишатиметься вагомим. Нагадаємо,

що в Російській Федерації зосереджено понад 38% розвіданих світових запасів

газу, 13% нафти, 12% вугілля, величезний потенціал гідроенергетичних

ресурсів, з якого використовується лише п'ята частина. Тому Росія так

активно домагається спільного управління газовими магістральними мережами

України і не тільки газовими.

Як відомо, нещодавно був підписаний довгостроковий договір з Росією, в

якому закріплена гарантія і на транзит газу до 2013 року (110 млрд. м3), і

на використання українських газових сховищ. Умови використання українських

нафтопроводів визначені договорами, крім цього зафіксовані тарифи на

перекачування. Інтереси Росії у сфері нафтотранзиту практично збігаються з

інтересами в сфері транзиту газу: зменшити витрати транспортування шляхом

посилення контролю. Одночасно ЄС мотивує свою зацікавленість у

газотранспортному консорціумі міркуваннями безпеки й необхідністю

широкомасштабного інвестування з метою відновлення газопроводу. Не ставлячи

під сумнів необхідність таких інвестицій, зауважимо, що головний інтерес ЄС

не тільки в безпеці, а, швидше, в ціні на російський газ на ринку Європи.

Таким чином, обидві сторони лобіюють створення газотранспортного

консорціуму з метою недопущення збільшення витрат на транспортування шляхом

контролю тарифів. Більше того, участь у перерозподілі прибутків від

експлуатації газопроводів дозволить їм зменшити витрати на транспортування

газу. В інтересах України не втратити контроль над трубопроводами. В цьому

випадку єдиним прийнятним методом вирішення проблеми транзиту одночасно для

всіх сторін є підписання довгострокових договорів на взаємовигідних умовах,

але не передання в безоплатне користування права власності на частину

трубопровідної системи України.

Україна має бути зацікавлена в збільшенні прозорості національного ринку

енергоносіїв та ефективності використання газу, що надходить як оплата за

транзит. Найкраще взагалі відмовитися від бартерних розрахунків і перейти

на оплату транзиту грошима. Сплачуючи за бартером, Росія заощаджує на

трансакційних витратах, перекладаючи їх на Україну, та ще й одержує важелі

політичного впливу в обмін на економічні поступки українському уряду. Така

позиція Росії сприяє тінізації газового ринку України і дозволяє

російському бізнесу й уряду більш щільно його контролювати. У свою чергу

Україна також не робить дієвих кроків для лібералізації цього ринку.

З огляду на зростання продажу російської електроенергії на європейські

ринки та подальші плани щодо його нарощування різко зростає роль країн-

транзитерів — Білорусі, країн Балтії і, звісно, України. Тому варто

очікувати активізації політичного тиску з боку Росії на ці країни з метою

налагодження схем транзиту електроенергії до Європи.

Глава #5: Інтеграційні та інвестиційні процеси в Україні

Перш за все розглянемо потік прямих інвестицій за 1995 до 2002рр.

ріс 5.1 Прямі інвестиції ( млн.. USD)

(за даними статистичного довідника „Україна у цифрах” за 2002р.)

З графіку можна побачити, що Україна зацікавлена в тому, щоб за

допомогою механізму СНД вирішити проблеми українсько-російських відносин,

зокрема в енергетичній і транзитній сферах. Росія, в свою чергу, ставить

вирішення цих проблем у залежність від вступу України в ЄврАзЕС чи в

перспективі в Єдиний економічний простір. На сьогодні реально функціонуючий

ЄврАзЕС варто розглядати як частину СНД, політичне згуртовану навколо

Російської Федерації. Крім цього, Росія послідовно реалізує ідею

Євразійського єдиного економічного, політичного, безпекового, культурного

простору на кшталт Євросоюзу як стратегічну мету. Тому Російська Федерація

навіть у довгостроковій перспективі не намагатиметься приєднатися до ЄС, а,

навпаки, прагнутиме сформувати йому альтернативу. Оскільки в ЄврАзЕС країни-

члени мають узгоджувати зовнішню та вести спільну торговельно-економічну

політику, то членство в цій організації практично виключає членство в ЄС.

В середньостроковій перспективі діятиме низка чинників як на користь

інтеграції в межах пострадянського простору, так і всупереч цьому

процесові. До факторів, що сприяють інтеграції, слід віднести схожість

економічних процесів, які тут відбуваються, та спільність економічних

проблем. Співробітництво щодо їх вирішення може стати потужним поштовхом до

економічного зростання та якісних зрушень в економіці.

Однак країни пострадянського простору демонструють суттєві

розбіжності в стратегіях власного розвитку та в баченні свого місця у

системі світогосподарських зв'язків. Політичні розбіжності й корпоративні

інтереси національної еліти стоять на шляху можливої співпраці. Проте є й

об'єктивні перешкоди на шляху інтеграції, головна з яких - наявність у

кожній з країн самовідтворювального процесу поглиблення спеціалізації в

системі світового господарства на основі виробництва уніфікованих товарів з

низьким ступенем переробки та постачання сировини. Пострадянські країни

стали конкурентами на світових ринках, внаслідок цього інтеграційні процеси

між ними втратили силу. Переконливих аргументів на користь того, що

інтеграція України в ЄврАзЕС чи Єдиний економічний простір та узгодження

економічної політики в їх межах підштовхне економічну кооперацію і

підвищить ефективність економіки, немає.

Співвідношення обсягів імпорту й експорту до Росії, СНД та інших

країн світу і структури торгівлі дає підстави стверджувати, що Україна

зацікавлена в лібералізації торгівлі з Росією та країнами СНД (див ріс4.1

та ріс.4.2 ) . На сьогодні торговельні стосунки з країнами СНД Україна

здійснює на основі двосторонніх угод про вільну торгівлю, які вона уклала з

усіма членами Співдружності, крім Таджикистану. За цими угодами договірні

сторони зобов'язані “не застосовувати мита, податки та збори, що мають

вплив на експорт та імпорт товарів, які походять з території однієї з

договірних сторін і призначені для митної території іншої договірної

сторони”. Таким чином, режим вільної торгівлі юридичне закріплений у

стосунках України практично з усіма партнерами по СНД, що може розглядатися

Україною як наявність зони вільної торгівлі. Проте існують суттєві винятки

з цього режиму, особливо у відносинах з Російською Федерацією, які

стосуються енергетичної сировини, Тому новий договір про вільну торгівлю

без урахування інтересів України щодо лібералізації торгівлі нафтою, газом

і газовим конденсатом втрачає сенс.

Висновок

У своїй роботі я розглянув основні форми зовнішньоекономічних

зв’язків. По-перше проаналізував таке поняття, як міжнародний поділ праці,

та фактори і чинники, що мають на нього вплив; по-друге дослідив сучасний

стан зовнішньоекономічних зв'язків України; і по-третє розглянув проблеми

та перспективи інтеграційних процесів України в міжнародне співтовариство.

За тринадцять років незалежності наша держава перенесла страшні

соціально-економічні кризи, що значно відштовхнули її на декілька десятиріч

по економічним показникам у порівнянні з розвинутими державами. Наслідки

кризи 1996р. для України були дуже серйозними. Але все одно на сучасному

етапі спостерігається значний зріст майже у всіх сферах життя суспільства.

С початку свого існування, як економічно та політично незалежна

держава, Україна була змушена в умовах складних внутрішньополітичних справ

налагоджувати зв’язки з іншими країнами для плідної співпраці у

різноманітних галузях економіки, науки, культури тощо. І дійсно, бачимо

значний прогрес: налагоджуються тісні зв’язки з Європейським Союзом, ми

стали у меншій мірі залежати від Росії, Дальній та Близькій Сходи також не

оминають Україну своєю „увагою”.

Маю надію, що прогресуючи (але, нажаль, доволі повільні) дії нашого

уряду будуть мати продовження у розвитку. Зараз пріоритетом для України є

вступ у ВТО - це складний процес, що пов’язан із кардинальними реформами

соціально-економічної сфери, який повинен бути проведеним для подальшого

розвитку ринкової економіки у нашій державі.

Список літератури

1. Управление внешнеэкономической деятельностью: учебник пособие.- 2-ое

изд.- /Под общ. ред. А.И.Кредисова. -К.: ВИРА-Р, 2001.

2. Внешнеэкономическая деятельность. Организация и техника внешнеторовых

операций / Ю.Н.Грачев - М. Бизнес-школа “Инетл-синтез”, 2001.

3. Международные экономические организации: регулирование

мирохозяйственных связей и предпринимательской деятельности /

И.Н.Герчикова. -М.: ‘Консалтбанкир”, 2001

4. Международные экономические отношения: учебник пособие. -/под

редакцией И.П.Фалинского. - изд. “Юрист”, 2001

5. Розміщення продуктивних сил України: Підручник/ Є.П.Качан, М.О.Петрига

та ін.; За ред. Є.П.Качана. -К.: Вища шк..., 1998

6. Статистичесий справочник “Украина в цифрах” за 2002г.

7. Ильичев Р., Волченко А. Из тупика: Обзор тенденций украинской внешней

торговли // Бизнес. -2003 - №21

8. Проблемы и перспективы сотрудничества между Европейским Союзом и

Украиной // Экономика Украины. -2001- №9

9. Грановский В. Украина-Россия, война нервов: [экономические связи]

// Зеркало недели. -2003 - №16

10. Международное сотрудничество и внутренние резервы инвестирования в

экономику // Экономика Украины. -2002- №1

11. А. Гальчинський. Інтеграція: коли і куди // Політика і культура.-

2003- № 13

12. О. Власик. Україна й Росія після розширення ЄС // Економіст. -2003-

№5

13. І дружити і торгувати // Урядовий кур’єр . -2003- №112

14. С.Ковальов Під впливом кон’юктури : Зовнішня торгівля Україна //

Діловий вісник. -2003- №5

15. Україна на міжнародних ринках капіталу // Злагода.- 2002-№2

16. О некоторых вопросах и тенденциях современной внешней торговли Украины

// Экономика Украины. -2001- №7

-----------------------

[1] Дивись мапу у додатку

-----------------------

[pic]