Основы экономической теории
Основы экономической теории
Міністерство Освіти України
Київський Державний Технічний Університет Будівництва та Архітектури
РЕФЕРАТ
З дісципліни «Основи економічної теорії»
Тема: «Введення в курс «Основи економічної теорії»
Виконал :
Перевірила:
Скеценко В.Д.
Київ 1997
План реферату
Введення в курс ОЕТ
1. Зародження та розвиток економічної теорії
2. Предмет економічної теорії, основні завдання та функції
3. Методологія економічної науки
Зародження економічної теорії та основні етапи її розвитку.
Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди
прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви
господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних
процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання
економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.
Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума
поглядів на господарські явища, на ушійні сили економічної діяльності
людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях
Ксенофонта (430—355 рр. до н. е.), Платона (427—347 рр. .о н. є.),
Аристотеля (384—322 рр. до н. е.), а також мислителів стародавнього Риму,
Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати загальні
принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє господарство) —так
називалася праця видатного мислителя стародавньої Греції Ксенофонта, в якій
зроблена спроба обгрунтувати мотиви господарської діяльності людей,
висловлено ряд цікавих економічних думок.
Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає
економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще
не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси.
Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.
Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх
структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими
темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок,
обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх ціх явищ, вивченні
закономірностей функціонування економії в цілому. Врешті-решт постало
питання і про джерела богатства націй і народів, груп людей, окремих осіб,
засоби їх виміру.
Не відразу, суперечливо, але формується система погл ядів на всі ці
питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою
політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким
економістом Антуаном Монкрет’є у праці «Трактат політичної економії» (1615
р.). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва
ж походить від грецьких слів «пі літикос»—суспільний, державний і
«ойкономія»—управління, домашнє господарство («ойкос» — дім, господарство,
«номос» — закон).
Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантелістів.
Воно зародилось у XVI—XVII с у країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси
торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У
меркантелістів об’єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги
приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де
створюється багатство. Загалом же у меркантелістів переважав поверховий
опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс
зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з
того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до
виробництва.
Перенесення аналізу із сфери обігу .у виробництво стало початком
економічної науки, що пов’язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме
його розвиток зумовив занепад меркантелізму і виникнення класичної
буржуазної економічної науки.
Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й
зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям
Петті (1623—1687 рр.,Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774
рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери
обігу в сферу виробництва. На сню думку, саме тут і створюється багатство у
вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа і праця. Ф.Кене в
своїй праці «Економічна таблиця» (1758 р.) уперше в економічній літературі
процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва,
обміну, споживання.
Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників
англійської класичної школи Адама Сміта (1723—1790 рр.) і Давида Рікардо
(1772—1823 рр.). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу
розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обгрун-вати походження
прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної
політекономії високо цінює і сучасна економічна наука. Водночас слід
зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної
політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час
самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити
суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних
товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до
життя дрібнобуржуазну політекономію в особі ЖСісмон-Ж Прудона й інших. У
працях цих економістів викрито багато недоліків і суперечностей
капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через
повернення назад, до старих форм господарювання. На початку XIX ст. на
суспільній арені з’явилася така револіоційна сила, як пролетаріат.
Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на
науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з
одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого.
Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії. Маркс і
Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод
матеріалістичної діалектики. Ставлення нового суспільства вони пов’язували
з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості.
Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й
додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської
політекономії в історії економічного вчення.
Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного розвитку.
Вони прогнозували його можливості , виходячі з відомих їм економічних
реальностей,і готових відповідей на деталі організації майбутнього
суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди класиків марксизму
з сучасних позицій,слід визнати, що певні їх висновки хоч і були
правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягають
науковій переоцінці сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і
немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не
можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм,
відособленість від прогресивних економічних учень світу.
Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід
суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового
економічного простору, головними діючими особами якого мають стати
акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна
робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної
теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.
За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно різноманітна.
Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм
розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А. Маршал —
Ангія, Дж. Кларк—США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс — Англія)
розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки.
Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями
розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу.
Зростає також значення ліберального критичного напрямку нових теорій. Це –
теорії «троякої революції», «нового індустріального суспільства» , в яких
піднімається питання про утворення єдиного індустріального суспільства.
Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу доходів.
ПРЕДМЕТ I ФУНКЦIЇ ЕКОНОМIЧНОЇ ТЕОРIЇ
Предмет економiчної теорiї
Кожна наука має свiй предмет вивчення. З iншими спорiдненими науками вона
пов’язана через об’єкт дослiдження: наприклад, сукупнiсть економiчних наук
об’єднується розглядом проблем народного господарства. Цiльовою функцiєю
кожної науки є розкриття та пiзнання вiдповiдних об’єктивних законiв
природи чи суспiльства. Для цього вона користується набутими в процесi
iсторичного розвитку загальнонауковими та спецiальними, притаманними їй
методами пiзнання об’єктивної реальностi. Розглянемо докладнiше теорiї i
методи, що застосовуються для пiзнання соцiально-економiчних процесiв.
Якою б розмаїтою не була людська дiяльнiсть, вона повинна мати свою власну
основу. Такою основою є економiчне життя суспiльства, тiсно пов’язане з
потребами та iнтересами людей. В перекладi з грецької економiка означає
мистецтво ведення домашнього господарства (-дiм, домашнє
господарство; -вчення, закон). Вперше цей термiн ввiв у обiг
Арiстотель (III ст. до н. е.). Вiн роздiлив науку про багатство на
економiку та хримастику. Пiд першою вiн розумiв виробництво благ для
задоволення потреб людей, пiд другою - накопичення грошей, до якого
ставився негативно.
Мислителi стародавнього свiту робили спроби з’ясувати внутрiшнi пiдвалини
економiчного розвитку та формували окремi елементи економiчних знань. З тих
пiр, як давньогрецький фiлософ Ксенофонт (IV-III ст. до н. е.) започаткував
нову на той час економiчну науку в творах та ,
змiст її невпiзнанне змiнився. По-перше, ведення господарства та управлiння
ним здiйснюються тепер не тiльки в рамках сiм’ї, а й у межах регiону,
країни, групи держав, всього свiту. По-друге, воно органiзується не тiльки
за територiальною, ай за виробничою ознакою. Отже, нинi поняття
охоплює: сiм’ю, пiдприємство (фiрму); народне господарство певної країни чи
його частину; сукупнiсть взаємозв’язаних господарств груп країн, об’єднаних
у рiзноманiтних iнтегральних органiзацiях: свiтове господарство як
суперечливу цiлiснiсть взаємозалежних народних господарств усiх країн та їх
об’єднань.
Економiка як народне господарство має двi сторони свого вираження: по-
перше, як матерiально-натуральне наповнення, по друге, як сукупнiсть
виробничих вiдносин, що пов’язують процеси виробництва, розподiлу, обмiну
та споживання суспiльного продукту як фази постiйного вiдтворення
економiки.
Матерiально-натуральне наповнення економiки проявляється в продуктивних
силах суспiльства (рис. 1), що вiдображають систему вiдносин . До них належить передусiм робоча сила як здiбнiсть людини творити
в матерiальнiй та духовнiй сферах. Робоча сила втiлюється у трудових
ресурсах. Це особистий фактор виробництва.
Другою складовою продуктивних сил є речовий фактор виробництва, тобто
засоби виробництва, якi людина використовує в процесi працi, спрямованої на
забезпечення тих чи iнших своїх матерiальних та духовних потреб.
Засоби виробництва подiляються на предмети працi та засоби працi. До перших
належать предмети, що данi природою, та тi, що в процесi працi
переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукцiї для
особистого чи виробничого використання. До других належать, по-перше,
машини, устаткування, iнструменти та iншi технiчнi знаряддя; по-друге,
технологiчнi процеси та енергопостачання i, по-третє, автоматизованi
системи управлiння (АСУ), електронно-обчислювальнi машини (ЕОМ), комп’ютери
тощо.
Центральне мiсце в системi засобiв працi посiдають накопиченi людством
знання. Людина живе у свiтi обмежених можливостей. Обмеженi її фiзичнi та
iнтелектуальнi здiбностi, час, який вона може придiлити тому чи iншому
заняттю, засоби, якi можуть бути використанi для досягнення поставленої
мети. Обмеженiсть наявних ресурсiв була, є i залишається головною i досить
жорсткою умовою, яка нашаровується об’єктивною реальнiстю на розмiри i
можливостi зростання особистого та суспiльного багатства. Але це стосується
конкретної людини i конкретних умов iснування суспiльства. Щодо розвитку
суспiльства в цiлому в iсторичнiй перспективi, то
[pic]
можливостi людини необмеженi. Протягом багатовiкової iсторiї люди суттєво
розсунули рамки зазначених та iнших обмежень, проте перед iндивiдом, як i
перед суспiльством в цiлому, завжди на кожному етапi постає проблема вибору
напрямiв та способiв використання обмежених ресурсiв. Цю проблему можна
вирiшувати рiзними методами, якi лежать у площинi економiки. Серйозною
проблемою є не тiльки виробництво, а й розподiл його продуктiв мiж рiзними
верствами населення.
Сукупнiсть виробничих вiдносин представлена органiзацiйно-економiчними та
соцiально-економiчними вiдносинами, про якi йдеться при визначеннi
конкретного предмета економiчної теорiї. Економiка як наука, тобто як
систематизоване знання про суть економiчних явищ та процесiв, почала
оформлюватися тiльки в XVII- XVIII ст. паралельно з бурхливим розвитком
ринкового господарства.
В економiчнiй науцi ще за часiв У. Петтi (XVII ст.) почався процес
диференцiацiї знань. Тепер це система дисциплiн. Пiдготовка економiстiв в
Українi сьогоднi ведеться бiльш як з 50 спецiальностей.
Iснує багато сучасних визначень поняття . Серед них
основними є такi, якi визначають її як науку: 1) про умови та форми, за
яких вiдбуваються виробництво та обмiн i вiдповiдний розподiл продуктiв мiж
людьми, про шляхи розв’язання проблеми органiзацiї споживання й
виробництва; 2) що вивчає проблеми використання обмежених виробничих
факторiв (землi, працi, устаткування, технiчних знань), а також фiнансових
ресурсiв для виробництва та розподiлу продуктiв мiж членами суспiльства; 3)
що з’ясовує закономiрностi руху цiн, грошей, норми процента, капiталу i
прибутку для вироблення державою вiдповiдної полiтики впливу на економiчне
життя.
Наведенi точки зору вiдображають тiльки певну сторону економiки, i кожна з
них окремо не охоплює повнiстю її систему. Власне, це визначення
економiчних наук, що вивчають рiзнi сторони багатогранного економiчного
життя. Однак усi вони пiдкреслюють тiсний зв’язок економiки з виробництвом
та ринком.
Об’єктом вивчення всiх економiчних наук є економiка в цiлому. Якщо об’єкт
вивчення для них є спiльним, то предмети вивчення є рiзними.
економiчних наук безперервно збiльшується. В її структурi, якщо мати на
увазi вивчення не окремих функцiональних сторiн чи галузей суспiльного
виробництва, чим займаються конкретнi економiчнi науки, а економiчну
систему в цiлому, то економiчна теорiя, безумовно, займає основне мiсце.
Економiчна iсторiя та iсторiя економiчних учень також вивчають економiчну
систему в цiлому, але в рiзних аспектах. Перша дослiджує конкретнi форми
функцiонування та розвиток економiчних систем у рiзнi iсторичнi епохи з
урахуванням нацiональних, природних, полiтичних та iнших особливостей
конкретних країн (або їх груп). Друга аналiзує вiдбиття у свiдомостi рiзних
суспiльних верств тих економiчних вiдносин, якi iснують у певному вiдрiзку
часу. Iсторiя економiчних учень розкриває також об’єктивнi витоки
виникнення рiзноманiтних шкiл та напрямiв в економiчнiй науцi.
Окрему групу утворюють спецiальнi (функцiональнi) пiдроздiли економiчної
науки - економiчна статистика, економiка працi, фiнанси, кредит i грошовий
обiг, бухгалтерський облiк та iн.
Найбiльшу групу складають галузевi економiчнi науки, якi вивчають специфiку
виявлення виробничих вiдносин, їх законiв та функцiональних систем
(управлiння виробництвом, грошово-фiнансовий механiзм їй iн.) в рiзних
сферах суспiльного виробництва. Найбiльш загальною галузевою наукою є
економiка промисловостi. Однак i вона подiляється на економiку хiмiчної,
металургiйної, нафтодобувної чи iншої промисловостi, оскiльки постiйно
розвивається суспiльний подiл працi, вiдокремлюються вiдносно самостiйнi
талузi виробництва i, як наслiдок, все бiльш конкретизуються економiчнi
дисциплiни.
У зв’язку з тим що нематерiальна сфера (наука, освiта, охорона здоров’я та
iн.) тiсно зв’язана з галузями матерiального виробництва, бере участь у
розподiлi, обмiнi та споживаннi суспiльного продукту, економiчну сторону
має як матерiальна, так i нематерiальна виробнича дiяльнiсть людей.
Видiляються новi галузевi економiчнi дисциплiни - економiка сфери послуг,
економiка освiти, економiка туризму тощо.
Оскiльки об’єктом вивчення всiх економiчних наук поряд iз специфiчним
предметом кожної з них є вiдносини i зв’язки мiж людьми в процесi їх
економiчної дiяльностi, то взаємодiють i науки через обмiн iнформацiєю,
використання результатiв сумiжних дослiджень тощо. Методологiчною основою
системи економiчних наук є економiчна теорiя.
У минулому люди, які починали вивчати економічну теорію,майже завжди
вимагали короткого,чіткого визначення цього предмета. Цьому попитові не
бракувало пропозицій.Наведемо деякі з таких визначень.
1. Економічна теорія — це наука про види діяльності, пов’язані з обміном і
грошовими угодами між людьми.
2. Економічна теорія — це наука про використання людьми якісних чи
обмежених продуктивних ресурсів (земля, праця, товари виробничого
призначення, наприклад машини, і технічні знання ) для виробництва
різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи,
яхти) і розділу їх між членами суспільства з метою споживання.
3. Економічна теорія — це наука про щоденну ділову життєдіяльність людей,
досягнення ними засобів до існування і користання цих засобів.
4. Економічна теорія — наука про те, як людство розв’язує її завдання у
галузі споживання і виробництва.
5. Економічна теорія — це наука про багатство.
Цей перелік досить великий, однак якщо провести годину у відповідному
віділі доброї бібліотеки, освічена людина зможе продовжити його. Втиснути
у декілька рядків точний опис певного предмета, що чітко відокремив би
його від суміжних дисциплин і дав уявлення початківцю про всі питання,
які охоплює цей предмет, - справа нелегка. Економічна теорія, безперечно,
включає всі елементи, наведені як у цих визначеннях, так і тих, що могли
увійти до довшого переліку.
Якщо примусити спеціаліста обрати зі всіх наведених дефініцій лише одну,
то у наш час він, очевидно, зупинився б на другій. Йому відомо, яке
значення мають гроші, і якби Китай починаючи з наступного року відмовився
від використання грошей взагалі, то перед ним постала би величезна
кількість проблем, які покликана вивчати економічна теорія. Дії Робінзона
Крузо і самостійних поселенців, хоч вони й не займались обміном товарів чи
бартерною торгівлею, також належать до компетенції економічної теорії.
Якщо говорити про звичайний перебіг життя, то економічна теорія не може
описувати почуття людини під час недільної обідні, смак гусячого м'яса, яке
вона їсть, слухаючи як Еліот читає свої вірші чи як співає Сінатра про
страждання кохання : про муки смерті. Найбільш значне у житті не можна
придбати задарма, але його не можна купити і на ринку. Отже, жодне
визначення предмета економічної теорії не може бути точним, оскільки у
цьому, по суті, і немає потреби. Для ознайомлення з предметом можна було б
навести таку його коротку характеристику: «Економічна теорія — це наука про
те, які з рідкісних продуктивних ресурсів люди і суспільство протягом часу,
за допомогою грошей і без їхньої участі, обирають для виробництва різних
товарів і розподілу їх з метою споживання тепер і у майбутньому між різними
людьми і групами суспільства».
Об’єктом економiчної теорiї є економiка в цiлому (на мiкро-, макро- i
глобальному рiвнях). Мiкрорiвень економiки починається з сiм’ї; фiрма
(пiдприємство) є його основною ланкою. Макрорiвень охоплює господарство
цiлої країни, а глобальний - мiждержавнi економiчнi об’єднання та всесвiтнє
господарство.
Багатоаспектнiсть змiсту економiки зумовлює рiзноманiтнiсть напрямiв
вивчення економiчного життя суспiльства: в центрi уваги постають виробничi
вiдносини, проблеми ефективностi економiчної системи, особливостi рiзних
систем господарювання та iн. Важливим є вивчення свiтового досвiду розвитку
еко-
номiчної теорiї та вiдповiдних навчальних дисциплiн.Так, розглядаючи
предмет економiки, П. Самуельсон i Р. Нордхаус наголошують на тому, що люди
вибирають спосiб використання обмежених виробничих ресурсiв для вироблення
рiзних продуктiв та розподiлу їх мiж членами суспiльства. Якщо виходити з
прагматичне^ спрямованостi навчального процесу,, то такий пiдхiд цiлком
виправданий.
У рамках економiчної теорiї дослiджується не тiльки оптимiзацiя виробництва
при обмежених ресурсах, а й економiчнi форми та закономiрностi, в яких
здiйснюється суспiльне вiдтворення в цiлому. В той же час вченi _не
вiдмовляються i вiд полiтико-економiчного аналiзу вiдносин власностi,
оскiльки не можна звести економiчну науку лише до конкретно-економiчного
знання.
Термiн щодо економiчної теорiї був застосований ще
французьким меркантилiстом А. Монкретьєном у працi , написанiй в 1615 р. З грецької перекладається як
державний, суспiльний. Отже, цей термiн означає науку про ведення
господарства в державi, суспiльствi.
Сьогоднi школа економiстiв Чiкагського унiверситету (США) пiд керiвництвом
вiдомого вченого М. Фрiдмана видає <^оиi-паi ої РоIiНсаI Есопогпу>,
присвячений проблемам полiтичної економiї. Сучасний рiвень розвитку
полiтичної економiї розглядається у чотиритомному словнику, виданому пiд
редакцiєю Дж. Iтвелла, М. Мi-лгейта, П. Ньюмена ; Ьопгiоп, ^ V. еiс., 1987 (уоi. З, р. 906).
У пiдручнику , який неодноразово перевидавався в Лондонi, Нью-
Йорку, Мехiко, Москвi, його автори К. Р. Макконнелл та Л. С. Брiо
зазначають, що полiтеконом тепер входить як неодмiнний член у вищi урядовi
ради (М., переклад з англ., 1992.-Т. 1.- С. 19). Подiбних прикладiв можна
навести дуже багато.
Сьогоднi вивчення полiтекономiчного аспекту економiчної теорiї означає
дослiдження розвитку економiчних явищ та процесiв через пiзнання виробничих
вiдносин.Функцiєю економiчної теорiї є характеристика основ економiчних
систем, яка подається через аналiз виробничих вiдносин: органiзацiйно-
економiчних та соцiально-економiчних (рис. 2). .
[pic]
У процесi органiзацiї виробництва виникають органiзацiйно-економiчнi
вiдносини, якi вiдбивають певний иого рiвень. Вони вiдображаються такими
абстрактно-загальними категорiями, як , ,
тощо, i виражають систему вiдносин .
Органiзацiйно-економiчнi вiдносини безпосередньо зв’язанi з продуктивними
силами. Вони виникають з приводу трудової дiяльностi, кооперацiї працi,
обмiну засобами виробництва тощо. В цiлому цi вiдносини зображенi
господарською системою органiзацiї та управлiння економiкою на рiзних
рiвнях.
Конкретнi органiзацiйно-економiчнi вiдносини вiдображенi у господарських
системах окремих галузей суспiльного виробництва - економiка промисловостi,
сiльського господарства, торгiвлi, охорони здоров’я та iн. їх специфiку
вивчають конкретнi економiчнi науки. До загальних органiзацiйно-економiчних
вiдносин належать форми i методи господарювання, характернi для всiх
галузей економiки. Серед останнiх сьогоднi видiляються, по-перше, ринкова
система, в центрi якої - товарно-грошовi вiдносини; по-друге,
пiдприємництво, в центрi якого-ефективне ведення господарства. Загальнi
органiзацiйно-господарськi вiдносини - це вiдносини у сферi грошового
обiгу, цiноутворення, фiнансiв та кредиту, маркетингу, менеджменту,
бiржової справи тощо. Саме вони, оскiльки не охоплюються конкретними
економiчними науками, належать до загальної економiчної теорiї.
Соцiально-економiчнi вiдносини зумовлюють систему зв’язкiв . До них належать закономiрностi розвитку вiдносин власностi
(передусiм на засоби виробництва), тiсно пов’язаних з ними розподiлу i
вiдтворення суспiльного виробництва в цiлому як економiчного кругообiгу,
який вiдбувається через виробництво, розподiл, обмiн i споживання продуктiв
та послуг.
Дослiдження соцiально-економiчних вiдносин розкриває соцiальнi можливостi
iнтеграцiйних процесiв в сучасному суспiльствi та управлiннi господарством.
Це дозволяє також визначити рiвень вiдповiдностi економiчної дiяльностi
вимогам зростання суспiльного багатства i пов’язаним з ним iнтересам
переважної бiльшостi членiв суспiльства.
Вивчення соцiально-економiчних вiдносин дає змогу побачити, хто реально
володiє засобами виробництва та фiнансами, привласнює їх, тобто в чиїх
iнтересах вiдбувається розподiл вироблених продуктiв та послуг, i, нарештi,
як i скiльки трудiвник працює на себе та iнших членiв суспiльства.
Виробничi вiдносини вiдповiдають iсторично певнiй формi власностi на засоби
виробництва та дiалектичне взаємодiють з продуктивними силами.
Поняття - одне з. центральних у курсi економiчної теорiї.
Власнiсть iснує на трьох рiвнях. Перший з них матерiально-натуральний
(заводи, ферми, лiкарнi, навчальнi та науковi заклади тощо), другий-
юридичний, коли йдеться про правове оформлення володiння, розпорядження ним
та його використання, i третiй - полiтекономiчний, який вiдображає реальне,
а не юридичне присвоєння результатiв економiчної дiяльностi. До
органiзацiйно-економiчних форм власностi належать iндивiдуальна,
колективна, державна тощо; до соцiально-економiчних - приватна, суспiльна
(остання може бути мiсцевого, загальнодержавного i навiть загальносвiтового
рiвня), змiшана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування.
Загальним критерiєм ефективностi тiєї чи iншої форми власностi виступає
мiра вiдчуження виробника вiд засобiв виробництва та його результатiв. У
певному суспiльствi одна з форм власностi є панiвною. Вiдповiдно до неї
складаються соцiально-економiчнi вiдносини.
Полiтекономiчний аспект економiчної теорiї охоплює також аналiз економiчних
законiв та їх взаємодiї.
Органiзацiйно-економiчнi та соцiально-економiчнi виробничi вiдносини
вiдтворюються постiйно в найрiзноманiтнiших формах i поєднаннях. Поняття,
якi вiдображають в узагальненому виглядi умови економiчного життя
суспiльства, називаються економiчними категорiями (наприклад, ,
, , тощо). Економiчнi категорiї
вiдбивають суть економiчних явищ i процесiв.
Економiчнi закони виявляють об’єктивнi, стiйкi при-чинно-наслiдковi зв’язки
як усерединi виробничих вiдносин, економiчних процесiв i явищ, так i мiж
ними самими, розкривають сутнiсть цих зв’язкiв (наприклад, закони вартостi,
середнього або монопольного прибутку, спiввiдношення мiж складовими
нацiонального доходу та iн.). Економiчнi закони не можуть бути незмiнними,
оскiльки економiчнi процеси не є чимось застиглим.
Економiчнi закони є всезагальнi, загальнi та специфiчнi. Всезагальнi закони
вiдбивають спiввiдношення мiж продуктивними силами i виробничими
вiдносинами, їх взаємодiю. Це закони вiдповiдностi виробничих вiдносин
характеру i рiвню продуктивних сил, економiї часу, пiдвищення потреб тощо.
Суспiльному виробництву завжди притаманнi риси виробничого процесу як
такого, незалежно вiд його соцiально-економiчної структури. Пiзнання
всезагальних економiчних законiв допомагає осягнути фундаментальнi основи
та послiдовнiсть розвитку людського суспiльства.
Загальнi закони вiдображають взаємозв’язок мiж продуктивними силами та
органiзацiйно-економiчними вiдносинами (наприклад, закони товарного
виробництва).
Специфiчнi закони розкривають ступiнь розвитку органiзацiйно- та соцiально-
економiчних виробничих вiдносин (наприклад, закони додаткової вартостi,
середнього або монопольного прибутку та iн.). Так, вiдносини на певному етапi трансформуються у i згодом
- у , залежно вiд ступеня розвитку суспiльства.
Специфiчнi економiчнi закони, з одного боку, характеризують певну
економiчну систему в процесi її розвитку, з другого - окремi її сфери.
Загальною основою дiї економiчних законiв є об’єктивна, суперечлива
бiосоцiальна сутнiсть людської iстоти. Бiологiчна сутнiсть людини
вiдображує її об’єктивнi природнi характеристики. Щодо соцiальної сутностi,
то вона є породженням об’єктивного процесу розвитку людського суспiльства.
Звiдси економiчнi закони породжуються об’єктивною реальнiстю, яка створює
саму людину.
Розрiзняються сутнiсть економiчного закону, механiзми його дiї та
використання. Щодо економiчних законiв застосовуються такi категорiї
дiалектики, як кiлькiсть i якiсть, змiст i форма, цiле i часткове,
суперечнiсть тощо.
За певних умов людина спроможна використовувати економiчнi закони в своїх
iнтересах. Свiдоме, узгоджене господарювання неможливе без пiзнання
економiчних законiв.
Першi спроби вивчення економiчних процесiв та явищ були ще в працях
Ксенофонта, Платона, Арiстотеля, Се-неки, Цезаря, мислителiв Давнього
Єгипту, Китаю, Iндiї тощо. Формування економiчної науки належить до тих
часiв нової iсторiї людства, коли товарне господарство почало набувати
загального характеру. Сьогоднi воно охоплює сферу як матерiального
виробництва (промисловiсть, сiльське господарство, будiвництво, транспорт,
торгiвлю, комунальне господарство, побутове обслуговування), так i
нематерiального (охорону здоров’я, освiту, наукове консультування тощо).
Оскiльки товарнi вiдносини охопили передусiм сферу торгiвлi, то й першою в
новi часи (XV-XVII ст.) склалася школа меркантилiстiв (вiд iталiйського
гпегсапiе - торговець, купець). Вона ототожнювала багатство з грошима,
золотом, нагромадження яких у той перiод вiдбувалося через торгiвлю. Тому
меркантилiсти виходили з того, що джерелом багатства суспiльства є
торгiвля.
У XVIII ст. виникла цiкола фiзiократiв, її представники Ф. Кене та /7.
Буагiльбер перенесли питання про
походження багатства iз сфери обiгу в сферу виробництва. Але вони вважали,
що багатство створюється лише в сiльському господарствi. А вже в працях
таких видатних представникiв класичної полiтекономiї, як У. Петтi, А. Смiт,
Д. Рiкардо, С. Сiсмондi, основним об’єктом дослiдження стало саме
виробництво, незважаючи на його галузевi особливостi. Велике значення мали
працi А. Смiта
(1776) та Д. Рiкардо (1817).
А. Смiт та Д. Рiкардо виявили, що прибуток пiдприємця втiлює неоплачену
працю найманих робiтникiв. Д. Рiкардо вiдкрив закономiрнiсть, яка виражає
спiввiдношення мiж оплаченою працею (заробiтною платою робiтникiв) та
неоплаченою (прибуток пiдприємця), i довiв, що прибуток буде високим або
низьким у тiй самiй пропорцiї, в якiй буде низька або висока заробiтна
плата. Таким чином, класичною полiтекономiєю було започатковано трудову
теорiю вартостi.
Подальша розробка економiчної теорiї здiйснювалась за двома основними
напрямами. Марксистський аналiз завершив створення розпочатої класиками
трудової теорiї вартостi.
На основi вiдкриття К. Марксом двоїстого характеру працi, що мiститься в
товарi, та всебiчного обгрунтування поняття додаткової вартостi, яке набуло
прiоритетного значення в ‘дослiдженнях його численних послiдовникiв в
усьому свiтi, було розкрито економiчну суть експлуатацiї людини людиною.
Головна праця К. Маркса (т. I, 1867) стала вiхою в iсторiї.
Iншим шляхом розробки економiчної теорiї, що знайшов свiй концентрований
вираз у роботах А. Маршалла та його послiдовникiв, стало прiоритетне
дослiдження проблеми економiчної ефективностi з використанням теорiї
граничної корисностi. Основна праця А. Маршалла - , яка була видана в 1890 р. .
Важливу роль у розробцi економiчної теорiї вiдiграла праця Дж. Кейнса
(1936), у якiй значне
мiсце вiдведено дослiдженню державного регулювання економiки. В цей же час
значнi суттєвi доробки в економiчну теорiю внесли радянськi економiсти з
дослiдження проблем економiчного планування та соцiального захисту
трудящих. У другiй половинi XX ст. в країнах розвинутої ринкової економiки
поряд з марксистською економiчною думкою одержали подальший розвиток такi
концепцiї економiчної теорiї, як iнституцiоналiзм, неоконсерватизм,
неокласицизм, неолiбералiзм, новий лiвий радикалiзм тощо. Водночас у
колишнiх колонiальних та залежних країнах, виходячи з потреб їхнього
розвитку, набули значного поширення теоретичнi концепцiї, спрямованi на
вироблення практичних рекомендацiй щодо досягнення економiчної
незалежностi. Серед них концепцiї колективного самозабезпечення, спирання
на власнi сили, експортної, iмпортозамiнюючої економiки тощо.
З кiнця 70-х рокiв у Китаї, а з початку 90-х рокiв у країнах Схiдної Європи
та державах, що утворилися на територiї колишнього СРСР, почався активний
перехiд вiд адмiнiстративно-командної економiки до ринкових вiдносин. У цих
країнах також розвиваються ринковi концепцiї. Серед них є такi, що
проголошують необхiднiсть використання загальнолюдських цiнностей з
урахуванням мiсцевих особливостей, i такi, що механiчно запозичують досвiд
захiдних країн.
Основна частина послiдовникiв економiчного вчення К. Маркса, якi назвали
себе марксистами, головну увагу сконцентрували на розкриттi сутностi
експлуатацiї та на створеннi умов переходу до безринкового господарства в
пiсляреволюцiйний час. Головний шлях розвитку суспiльства вони вбачали у
швидкому переходi до нового устрою, що має всiляко пiдштовхуватися
державним насильством. Iсторичний же досвiд свiдчить, що перехiд до нового
суспiльного ладу вiдбувається не через полiтичне насильство, а через
виникнення нових економiчних вiдносин на основi розвитку продуктивних сил
та еволюцiю органiзацiйно-економiчних i соцiально-економiчних вiдносин.
Науковi послiдовники К. Маркса не вiдкидали i значення дослiдження та
розкриття поряд з соцiально-економiчними й органiзацiйно-економiчних
проблем зростання багатства суспiльства, особливо за пiсляреволюцiйних
умов.
Представники iншого напряму, виходячи з концепцiї обмеженостi факторiв
виробництва (передусiм землi, працi, капiталу), головну увагу зосередили на
питаннях використання останнiх для одержання прибутку, економiчного
зростання в iнтересах пiдприємцiв - власникiв засобiв виробництва. Але
iсторичний розвиток довiв важливу роль соцiальних питань, тому вченi
змушенi були все частiше вдаватися до розгляду в економiчнiй теорiї питань
соцiально-економiчних вiдносин, хоча й оцiнювали їх здебiльшого як похiднi
вiд органiзацiйно-економiчних..
Межею, що подiляє означенi двi течiї у полiтичнiй економiї, є проблема форм
власностi. Якщо перша вiдстоює та обгрунтовує суспiльну власнiсть як
потребу економiчного розвитку, то друга - приватну. Iсторичний же досвiд
свiдчить, що обидвi форми у своїй багатогранностi можуть сприяти соцiально-
економiчному прогресу, а разом з ним i загальному розвитку суспiльства в
цiлому та кожної окремої людини. Проблема полягає не у самих формах
власностi, а в тому, як вони спiвiснують вiдповiдно до конкретних умов та
ступеня розвитку суспiльства, зокрема його продуктивних сил.
Слiд зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролi та
значення, яка тiсно пов’язана з проблемою форм власностi, також займає
важливе мiсце у розмежуваннi двох сторiн, розвитку економiчної теорiї.
На сучасному етапi державне регулювання економiки, як свiдчить практика,
має поєднуватися з ринковим через рiзнi форми суспiльної та приватної
власностi.
Сьогоднi не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження
вартостi чи органiзацiї ефективного функцiонування господарства. Тiльки їх
дiалектичне поєднання дає можливiсть розкрити економiчну теорiю в усiй її
багатогранностi. Одвiчним суттєвим питанням є те, як вирiшити проблему
зростання суспiльного багатства водночас з його використанням в iнтересах
тих, хто його створює.
Отже, предметом економiчної теорiї в її полiтеконо-мiчному аспектi е
вивчення виробничих вiдносин в їх взаємодiї з продуктивними силами та
органiзацiєю управлiння господарським процесом i системи ефективного
ведення господарства як чинникiв суспiльного багатства.
Функцiї економiчної теорiї
Економiчнiй теорiї, як i будь-якiй науцi, властива тео-ретико-пiзнавальна
функцiя. Вона пояснює закономiрностi, процеси та явища економiчного життя
суспiльства. Сьогоднi актуальним стає запровадження в економiцi нових форм
людської дiяльностi, якi не тiльки передбачають дематерiалiзацiю, а й
формують ноосферно-космiчну економiку (вiд грецьк. уоое-розум). Остання
грунтуватиметься переважно на використаннi iнтелектуального потенцiалу
людини i означатиме глибоку iнтеграцiю нацiональних господарств у спiльну
систему мiжнародного подiлу працi. За таких умов загальнопланетарне
мислення, загальнолюдськi iнтереси i цiнностi при вирiшеннi будь-яких
проблем будуть прiоритетними.
Проте абсолютизувати загальний процес транснацiоналiзацiї виробничих
вiдносин i продуктивних сил недоцiльно. В країнах ринкової економiки, що
розвиваються, та в тих, що переходять до ринкової економiки, безумовно, ще
довгий час нацiональне переважатиме над iнтернацiональним.
Контури нової парадигми в економiчнiй теорiї можуть бути означенi не лише
на основi глибокого вивчення найсуттєвiших тенденцiй, закономiрностей i
законiв розвитку економiки на глобальному рiвнi, а й за допомогою
прагматичного узгодження суперечливої системи економiчних iнтересiв окремих
країн, мiждержавних спiльностей, рiзних пiдприємств i органiзацiй. Звiдси
випливає об’єктивна необхiднiсть пошуку окремими країнами та регiонами
оптимального спiввiдношення рiзних форм власностi, який має грунтуватися на
економiчних (а не iдеолого-полiтичних) засадах i регулюватися передусiм
економiчними законами i господарською доцiльнiстю.
Будь-яке знання є цiнним не само по собi, а тим, що служить практичним
цiлям суспiльства. Отже, економiчна теорiя не може обмежуватись простою
констатацiєю фактiв чи описувати певнi економiчнi закономiрностi, її
теоретико-пiзнавальну функцiю має доповнювати практична функцiя.
Один з принципiв реалiзацiї практичної функцiї економiчної теорiї полягає в
цiлiсному баченнi економiчних процесiв. Так, неможливо вирiшити проблему,
наприклад реформи цiн, не визначившись у питаннях побудови банкiвської
системи, органiзацiї бюджету, податкової полiтики, рiвня монополiзацiї
народного господарства тощо.
Ще одним з принципiв розробки практичних пропозицiй на основi економiчного
аналiзу є врахування не тiльки економiчних, а й широкого спектра
соцiокультурних чинникiв суспiльного розвитку. Можна, наприклад, висо-
копрофесiйно дослiдити, виходячи з глобального рiвня, такi найсерйознiшi
проблеми, на якi наштовхується людство, як обмеженiсть ресурсiв або
посилення нерiвностi умов життя в країнах з iнертними економiчними
системами. При цьому вiдомо, що у спробах стимулювання виробництва та
просування по шляху соцiально-економiчного прогресу людину часто
розглядають переважно як гомоекономiкус (економiчна людина). Але не можна
забувати про традицiйнi структури потреб, системи цiннiсних орiєнтацiй,
ставлення до чужого i свого багатства, тобто вiдкидати те, що зумовлює тип
економiчної культури i економiчної психологiї в окремих країнах.
Якщо теоретико-пiзнавальна функцiя економiчної теорiї спрямована на
розробку методологiчних пiдходiв i принципiв аналiзу соцiальне орiєнтованої
ринкової економiки, розгортання фундаментальних дослiджень механiзмiв
господарювання, соцiо-екологоекономiчної культури розвитку, то практична
функцiя (на нинiшньому етапi розвитку Української держави) нацiлена на
створення нацiональних банкiв економiчної, соцiальної i екологiчної
iнформацiї, органiзацiю центрiв дослiджень, якi забезпечують складання
ефективних програм розвитку окремих областей (регiонiв) країни, обробку
iнформацiї, експертизу рiшень, що приймаються.
З теоретико-пiзнавальною функцiєю пов’язана не тiльки практична, а й
виховна функцiя економiчної теорiї. її реалiзацiя в широкому розумiннi
грунтується на необхiдностi переходу вiд адмiнiстративне органiзованого
суспiльства до цивiлiзованого, економiчно органiзованого, що грунтується на
консенсусi та гармонiзацiї iнтересiв рiзних соцiальних, нацiональних,
територiально-економiчних утворень.
Змiстом виховної функцiї економiчної теорiї є вироблення економiчної
психологiї кожної людини, соцiальної або професiйної групи. З цiєї точки
зору виховна функцiя бiльш тiсно зв’язана з практичною, нiж з теоретико-
пiзнавальною. Iншими словами, практична функцiя опосередковує зв’язок
теоретико-пiзнавальної i виховної функцiй економiчної теорiї.
Досвiд розвинутих суспiльств свiдчить, що основою консенсусу iнтересiв i
цiнностей не тiльки великих (впливових), а й малих (не завжди iнертних)
соцiальних груп, життєздатностi саморегульованої системи є вартiснi
вiдносини, якi вiдображають i поєднують соцiальнi, економiчнi та полiтичнi
iнтереси рiзних самодiяльних груп.
Розкриття змiсту виховної функцiї економiчної теорiї можливе на основi
вивчення економiчної поведiнки людей (чи їх фахових груп) та чинникiв, якi
її визначають. Вони включають мотивацiю, спрямовану на примноження достатку
(сюди вiдноситься й пiдвищення рiвня квалiфiкацiї), мислення, яке вiдбиває
економiчнi зв’язки та стосунки мiж суб’єктами, а також вчинки, якi
грунтуються як на традицiях, так i на спецiальних знаннях.
Особливiсть ситуацiї, яка складається сьогоднi в Українськiй державi,
полягає в тому, що певнi соцiальнi групи опановують ефективну економiчну
поведiнку набагато швидше, нiж iншi, i, як наслiдок, вириваються на
оперативний економiчний простiр. За цих обставин постає питання про
порiвняння соцiального ефекту, який дає група, що вийшла вперед, з тими
соцiальними та економiчними перевагами, якi вона одержує.
Оволодiння економiчною теорiєю є передумовою пiдвищення соцiальної
активностi рiзних груп суспiльства, свiдомого господарювання, опанування
сучасного економiчного мислення.
МЕТОДОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ
Сутність методології
Кожна наука спирається на сукупнiсть методiв дослiдження, тобто має свою
методологiю. Для того щоб одержати новi знання, треба свiдомо застосовувати
науково обгрунтованi методи. Це важлива умова розвитку всiх наук, у тому
числi економiчної теорiї.
Не так давно всезагальним методом наукового пiзнання для всiх наук -
природничих i суспiльних - був метод матерiалiстичної дiалектики, сутнiсть
якого полягає в пiзнаннi економiчних явищ i процесiв у їхньому загальному
зв'язку i взаємозалежностi, в станi безперервного розвитку, коли
накопичення кiлькiсних змiн призводить до змiни якiсного стану. Джерелом
розвитку є єднiсть i боротьба протилежностей. Необхiднiсть використання
методу матерiалiстичної дiалектики не втрачає сили i сьогоднi. Проте слiд
ураховувати, що метод матерiалiстичної дiалектики не вичерпує змiсту
методологiї економiчної теорiї. Виникає необхiднiсть використання
загальнонаукових методiв дослiдження, якi будуть розглянутi у подальшому
викладi.
Досвiд показує, що треба враховувати такi особливостi сучасної
багатогранної методологiї економiчної теорiї.
1. Це насамперед цiльова спрямованiсть методологiї. Вона означає
пiдпорядкування всiх дослiджень задоволенню потреб людини, забезпеченню
соцiальної справедливостi в умовах соцiальне орiєнтованої економiки та
iснування громадянського суспiльства.
2. У процесi дослiдження цiльова спрямованiсть методологiї досягається за
допомогою вiдповiдних засобiв її забезпечення через визначення провiдного
орiєнтира. I таким орiєнтиром господарювання мають бути зростання
виробництва при мiнiмальних витратах живої та уречевленої працi на одиницю
продукцiї, досягнення високих кiнцевих господарських результатiв.
3. Перетворення методологiї на способи докорiнних перетворень i практичних
дiй засноване на свiдомому використаннi економiчних законiв у сферi
господарської дiяльностi.
4. У структурi методологiї розширюється застосування економiчних
експериментiв i наукового прогнозування.
5. Методологiя передбачає творчий пiдхiд до дослiдження, усунення
канонiзацiї окремих поглядiв, допущення плюралiзму думок, боротьбу проти
догматизму.
6. Методологiя має враховувати поєднання державного управлiння з
саморозвитком пiдприємств, з наданням переваг економiчним методам
управлiння.
7. Методологiя спирається на єднiсть полiтичного i господарського пiдходiв
до розв'язання економiчних завдань.
У економiчнiй теорiї надзвичайно важливе значення має метод наукової
абстракцiї як метод поглибленого пiзнання дiйсностi, заснований на очищеннi
iнформативного матерiалу вiд випадкового,
неiстотного i видiлення в ньому стiйкого, типового. Результатами
застосування методу наукової абстракцiї, його продуктом є теоретичнi
абстракцiї, науковi поняття, категорiї, економiчнi закони.
Важлива роль у розвитку економiчної теорiї належить системному пiдходу.
Ринкова економiка являє собою певну цiлiснiсть, в якiй виявляється
взаємозв'язок елементiв, компонентiв, що входять до її складу. При цьому
цiлiснiсть визначається не тiльки складом властивих їй елементiв, а й
рiзними зв'язками мiж ними.
Системний пiдхiд у економiчнiй теорiї означає вивчення внутрiшнiх
структурно-функцiональних, причинно-наслiдкових, iєрархiчних, прямих i
зворотних зв'язкiв. Саме пiзнання цих зв'язкiв дає змогу виявити складнi
процеси розвитку виробничих вiдносин, з'ясувати природу багатьох
економiчних процесiв i явищ.
У економiчних дослiдженнях широко використовують метод аналiзу i синтезу.
Аналiз являє собою процес розумового або фактичного розкладання цiлого на
складовi частини, а синтез - поєднання рiзних елементiв, сторiн предмета в
єдине цiле.
Аналiз дає можливiсть вивчити окремi сторони об'єкта, зробити ряд наукових
абстракцiй, виявити певнi поняття. Подальше поєднання їх- призводить до
виявлення бiльш глибокої сутностi цiлого.
Системний пiдхiд неможливий без органiчної єдностi аналiзу i синтезу.
Однiєю з важливих проблем методологiї економiчної теорiї є поєднання
кiлькiсного i якiсного аналiзу. Його використання дає теоретичне пiдгрунтя
для визначення нового пiдходу до темпiв i пропорцiй розвитку господарства,
постановки конкретних практичних завдань розвитку економiки.
Поєднання кiлькiсного i якiсного аналiзу здiйснюється за допомогою
математичних i статистичних методiв.Принцип єдностi якiсного i кiлькiсного
аналiзу передбачає чiтке виявлення якiсної визначеностi процесу i видiлення
тих сторiн, елементiв, якi пiддаються кiлькiсному вимiру; вивчення динамiки
процесу; виявлення факторiв, що впливають на зв'язки елементiв у цiй
системi.
Розвиток економiчної теорiї пов'язаний з сходженням вiд абстрактного до
конкретного. Цей процес є рухом вiд простiших форм безпосереднього буття
системи до її сутностi; дiалектичне розгортання сутностi в багатоманiтнiсть
форм її руху i зовнiшнього вияву; генетичний процес формування економiчної
системи.
У економiчних дослiдженнях широко використовують метод логiчного та
iсторичного пiдходу. Логiчний метод тiсно пов'язаний з iсторичним методом
тим, що вiн звiльняє оцiнку iсторичного розвитку вiд випадковостей,
зигзагiв, якi не є властивими цьому процесовi. Як правило, логiчний метод
дослiдження прийнятний для розгляду бiльш зрiлих економiчних вiдносин. При
цьому логiчний аналiз не обмежується чисто абстрактним викладом. Одержанi
висновки зiставляють з фактами, конкретною економiчною дiйснiстю.
Для визначення схожостi та вiдмiнностi господарських явищ використовують
метод порiвнянь.Необхiднiсть порiвняння як загальнонаукового методу
зумовлена тим, щов економiчному життi нiщо не може бути оцiнено само по
собi. Будь-яке явище пiзнається у порiвняннi. Для того щоб пiзнати
невiдоме, оцiнювати його, потрiбний критерiй, яким, як правило, є вже
вiдоме, ранiше пiзнане.
Способи порiвнянь рiзноманiтнi: порiвняння ознак, властивостей,
статистичних величин, економiчних категорiй, дiї економiчних законiв у
рiзних умовах тощо.
Широко застосовують в економiчних дослiдженнях i такi загальнонауковi
методи, як iндукцiя i дедукцiя.Iндукцiя являє собою рух думки вiд
одиничного до всезагаль-ного, вiд знання меншого ступеня спiльностi до
знання бiльшого її ступеня.
Дедукцiя - рух думки вiд всезагального до одиничного. З цих визначень
бачимо, що теоретичним грунтом для виникнення та iснування iндукцiї й
дедукцiї є дiалектичний зв'язок одиничного, особливого i всезагального.
Метод аналогiї означає перенесення властивостi (сукупностi властивостей)
одного явища на iнше. Зрозумiло, заздалегiдь мають бути визначенi ще й iншi
схожi ознаки, якi дають можливiсть застосувати аналогiю, встановити
необхiднi зв'язки i вiдхилення мiж ознаками явищ, що iснують у реальнiй
дiйсностi. У певному значеннi аналогiя є рiзновидом порiвняння, оскiльки
вона спрямована на вивчення схожостi та вiдмiнностi явищ.
У багатьох випадках висновки за аналогiєю не можуть бути доказом, але вони
мають силу припущення i дають пiдстави для висунення гiпотез.Гiпотеза - це
науково обгрунтоване припущення про можливi зв'язки, вiдносини, причини
явищ.
Економiчнi дослiдження, як правило, здiйснюються не наздогад, а
цiлеспрямовано, виходячи переважно з потреб практики. Якщо змiст явища, яке
вивчається, невiдомий, а фактiв для з'ясування немає або недостатньо,
дослiдник змушений обмежитися припущеннями. Однак це ще не наукова
гiпотеза, а лише певний ступiнь на шляху до неї.
Для постановки гiпотези мають бути достовiрнi факти. Проте обсяг i рiвень
цих фактiв ще не дозволяють перетворити теоретичне припущення на повноцiнну
теорiю. Тому висновок про можливi гiпотетичнi зв'язки, причини ще не
набуває повної достовiрностi. Вона потребує достатнiх доказiв, практичних
пiдтверджень.
Важливiсть гiпотези полягає в тому, що вона є засобом розв'язання
суперечностей мiж новими фактами i теоретичними поглядами, якi вже
застарiли.Використання гiпотези має важливе значення для розвитку
економiчної теорiї. Гiпотеза ставить проблеми, якi сприяють бiльш
ефективному веденню наукових пошукiв. Вона дає можливiсть перевiрити всi
можливi шляхи дослiдження i обрати найбiльш правильнi та науково
обгрунтованi.
Важлива роль належить експерименту, в якому особливе мiсце вiдводиться
економiчним реформам, що здiйснюються на переломних етапах економiчного
розвитку, в перiод криз i стабiлiзацiї економiки. Це вимагає ретельної
пiдготовки, розрахунку, обгрунтування.
Загальнонауковi методи
Багатовимiрнiсть економiчних явищ та процесiв вимагає адекватних методiв їх
пiзнання. Поняття методу походить вiд грецьк. теiогiоа - шлях до чого-
небудь. В сучаснiй загальнiй економiчнiй теорiї визначились два основнi
напрями: вивчення вартостi i додаткової вартостi та вивчення ефективностi
виробництва. Поєднання цих двох не альтернативних, а взаємодоповнюючих
єдиної економiчної науки особливо актуальним є сьогоднi, коли
необхiдно, по-перше, встановити основнi джерела кризового стану української
економiки i, по-друге, виробити та практично реалiзувати стратегiю
трансформацiї виробничих вiдносин.
Для пiзнання соцiально-економiчних процесiв використовують як
загальнонауковi, так i спецiальнi для економiчної теорiї методи.
Фундаментальним принципом пiзнання соцiально-економiчних явищ та процесiв є
пояснення їх через внутрiш-. нi суперечностi. Полiтекономiчний аспект
вiдкриває в пiзнаванiй суперечностi такi її властивостi, як тотожнiсть,
вiдмiннiсть, власне суперечнiсть i конфлiкт.
Серед загальнонаукових методiв пiзнання соцiально-економiчних процесiв
чiльне мiсце належить структурно-функцiональному методу, що передбачає
розгляд будь-якого економiчного явища як системного з обов’язковим аналiзом
функцiй взаємодiючих елементiв. Так, за цим методом можна встановити склад
сучасних продуктивних сил України або iнших країн, простежити змiни, що в
них вiдбуваються, визначити мiсце i роль кожного елемента цих продуктивних
сил. Цi останнi є системним об’єктом зi зв’язками вiдповiдних рiвнiв: а)
координацiйними, що визначають узгодженiсть взаємодiючих структурних
елементiв системи i мiсце елемента в рамках системи; б) с у бординацiйним
й, якi вказують на супiдрядний зв’язок елементiв у системному об’єктi; в)
генетичним й, якi показують зв’язок елемента з iсторiєю розвитку системи.
Отже, структурно-функцiональний пiдхiд визначає системнi ознаки, що
зберiгаються за об’єктами дослiдження незалежно вiд характеру їхньої
трансформацiї.Однiєю з ознак системи є її цiлiснiсть. При цьому рiзнi
елементи системи взаємозв’язанi. Система у цiлому може мати ознаки,
вiдмiннi вiд ознак її частин. Далi, одна й та сама дiя може спричинити
рiзний вплив на систему в цiлому i на окремi її частини, проте дiя на якi-
небудь частини системи впливає i на систему в цiлому. Нарештi, змiна
системи не є адекватною сумi змiн її частин.
Iншими ознаками системи є спрямованiсть її руху, органiзацiя та управлiння.
Щодо останнього, то можна виявити наявнiсть чи вiдсутнiсть центрального
регулюючого органу, ступiнь та засоби його впливу на систему (пряме
управлiння, непрямi важелi впливу), рiвень централiзацiї i децентралiзацiї
господарської дiяльностi у динамiцi. Пiсля структурного аналiзу
дослiджуваних систем необхiдно розробити концепцiї розвитку системи на
основi вивчення її структури, тобто виявити точки, через
використання яких можна управляти системою.
Одним iз засобiв пiзнання соцiально-економiчних процесiв є органiчне
поєднання якiсного й кiлькiсного аналiзу та визначення на цiй основi
математичних методiв в економiчних дослiдженнях. Ними користуються рiзнi
економiчнi школи (неокейнсiанська, монетаристська, неолiберальна та iн.).
Кiлькiснi характеристики є невiд’ємною частиною будь-якого економiчного
дослiдження. Так, один з класикiв полiтичної економiї та теорiї вартостi У.
Петтi назвав одну iз своїх перших полiтико-економiчних праць , де зазначав, що викладати думки можна не тiльки словесне, але
й *. Засновники математичного напряму в
полiтекономiї XIX ст. У. Джевонс i Л. Вальрас, застосувавши абстрактнi
математичнi моделi, вiдiйшли вiд трудової вартостi.Ученi-економiсти завжди
обгрунтовували свої висновки за допомогою точного кiлькiсного аналiзу.
Наприклад, можна вмiти аналiзувати кiлькiснi величини (розрiзняти
тенденцiю, закономiрнiсть i закон, виходячи з перiодичностi повторення тих
чи iнших емпiричних випадкiв у тому чи iншому соцiально-економiчному явищi)
i, таким чином, проникати в суть вiдносин мiж людьми. Якщо певне явище
вiдбувається певну кiлькiсть разiв, воно є закономiрним i може бути
вираженим математичною формулою.
Необхiднiсть володiння прийомами математичного аналiзу зумовлена розвитком
об’єкта дослiдження - багатовимiрного свiту економiки. Процес виявлення
тенденцiй економiчного розвитку веде до широкого впровадження математичних
прийомiв (з вiдповiдними формулами рiвнянь, нерiвностей, функцiй,
iнтегралiв тощо).
За давнiх часiв дрiбний товаровиробник, можливо, здiйснював усi економiчнi
розрахунки за допомогою елементарної арифметики, виступаючи одночасно i як
постачальник, i як технолог, i, зрештою, як фiнан-сист. Сьогоднi подiбний
пiдхiд приречений на неуспiх.
Ще в 1937 р. майбутнiй Нобелiвський лауреат Р. Коуз в однiй iз своїх статей
про теорiю фiрми окреслив межу, що вiддiляє внутрiшнє середовище
пiдприємства вiд зовнiшнього ринкового середовища. Суб’єкт господарювання,
за його гiпотезою, має вибiр: оплатити витрати господарських операцiй,
вступаючи у
* Петти У. Зкономические и статистические работы.-М., 1940,- С. 156.
вiдносини з контрагентами, чи здiйснювати аналогiчнi операцiї всерединi
самої фiрми пiд контролем власника чи менеджера, шукаючи бiльш ефективний i
дешевий варiант. Цей вибiр (мiж управлiнням усерединi фiрми i економiєю на
управлiннi, але з ринковими витратами), на думку Р. Коуза, визначає розмiри
пiдприємства.
Сучасний рiвень розвитку продуктивних сил, зростання масштабiв виробництва,
розширення мiжгалузевих i територiальних зв’язкiв зумовлюють технолого-
економiч-нi розрахунки, якi часто виходять за межi елементарної математики.
Глибокi математичнi знання стають необхiдними не лише для практикiв, а й
для теоретикiв економiки, оскiльки без них уже неможливо простежити
взаємозв’язки суспiльного виробництва.
Широке запровадження математики в економiчну та iншi науки почалося ще в
XIX ст. За цей час виявились також i негативнi моменти, пов’язанi зi
спробами практично все. Дискусiя про мiсце i роль
математики в економiчних дослiдженнях то затихає, то розгортається з новою
силою. Всi ми є свiдками швидкого розвитку й удосконалення технiчних
засобiв здiйснення найскладнiших математичних розрахункiв, збирання та
обробки величезних потокiв iнформацiї на ЕОМ. Комп’ютерна грамотнiсть є
сьогоднi елементарною потребою. Це створює сприятливi умови для широкого
впровадженя математичних методiв як у практичне управлiння економiчними
процесами, так i в теоретичне осмислення їх.
Застосування математичних методiв, на нашу думку, не повинно зводити
складне економiчне життя виключно до кiлькiсних залежностей, аналiзу та
розробки моделей оптимiзацiї їх. Оскiльки економiчнi вiдносини i закони
мають кiлькiсну визначенiсть, то математичнi методи сприятимуть пiзнанню та
викладу економiчної теорiї. Разом з тим вони обов’язково повиннi
доповнюватись якiсним аналiзом. Знеособленi формули, графiки, матрицi тощо
навряд чи допоможуть виявити сутнiсть тих чи iнших соцiально-економiчних
процесiв. I навпаки, органiчне поєднання структурно-функцiонального пiдходу
та математичних методiв створює умови для ефективного наукового спiлкування
представникiв рiзних шкiл та напрямiв економiчної теорiї.
Спецiальнi методи
Оволодiнню науковим економiчним мисленням сприяє засвоєння не тiльки
загальнонаукових, а й спецiальних методiв, за допомогою яких економiчна
теорiя висвiтлює суть явища, що вивчається.
Одним iз найважливiших спецiальних прийомiв дослiджень в економiчнiй теорiї
є метод наукової абстракцiї. Вiн полягає у видiленнi найбiльш суттєвих
сторiн процесу, що вивчається, абстрагуваннi вiд усього другорядного,
випадкового. Спочатку дається загальна характеристика явища, визначаються
притаманнi йому суперечностi, а потiм розглядаються конкретнi вияви цього
явища. Таким чином найбiльш загальна (найпростiша) економiчна форма
розгортається в цiлiсну систему економiчних вiдносин вiдповiдно до власної
внутрiшньої логiки останньої. Те, вiд чого на початковому етапi необхiдно
було абстрагуватися з метою виявлення бiльш глибоких суттєвих вiдносин,
тепер, навпаки, пiдлягає роз’ясненню. В результатi конкретне постає вже не
випадковим нагромадженням явищ, а цiлiсною панорамою суспiльного життя.
Особливiстю теоретико-економiчного дослiдження е те, що при вивченнi
економiчних процесiв не можна користуватися конкретними прийомами i
засобами, якi широко застосовуються, наприклад, у природничих науках. Будь-
яка абстракцiя, як вiдомо, завжди бiднiша за конкретне явище. Вона
вiдображує об’єктивну реальнiсть не так, як живе споглядання, а проникає
всередину її, йдучи вiд явища до сутi; на практицi застосування методу
абстракцiї може призвести до помилки. Це пояснюється вiдривом абстрактних
понять вiд дiйсностi, що проявляється у розривi якiсної i кiлькiсної сторiн
економiчних процесiв, абсолютизацiї окремих явищ економiчного життя тощо.
Абстрактне мислення з властивими йому прийомами дiалектичної, але не
формальної, логiки охоплює й iншi методи пiзнання виробничих вiдносин,
зокрема аналiз i синтез. У процесi аналiзу предмет дослiдження
розчленовується, мислення йде вiд видимого, конкретного до абстрактного.
Так, визначаючи економiчнi закони тiєї чи iншої системи, в складному
господарському органiзмi видiляють складовi його, з’ясовують роль i
значення кожного окремого елемента, їх зв’язки в єдиному, але складному
господарському механiзмi. Це важливо для подальшого теоретичного
обгрунтування всiх тих особливостей предмета дослiдження, вiд яких
абстрагуються спочатку. Внаслiдок такого аналiзу користуються найбiльш
загальними абстракцiями, придатними для вивчення дослiджуваного об’єкта.
У процесi синтезу дослiджується економiчне явище у взаємозв’язку i
взаємодiї його складових частин. Мислення тут iде вiд абстрактного до
конкретного, вiд розумiння сутi вiдносин до прояву їх у конкретнiй
ситуацiї. Аналiз сприяє розкриттю iстотного в явищi, а синтез завершує
розкриття сутi, дає можливiсть показати, в яких формах це притаманне
економiчнiй дiйсностi.
Отже, аналiз i синтез є двома нерозривними чинниками процесу наукового
пiзнання дiйсностi, використання яких сприяє виявленню причинно-наслiдкових
зв’язкiв окремих явищ.
Наукове пiзнання суспiльних процесiв i систем передбачає також використання
методу поєднання логiчного й iсторичного пiдходiв до вивчення економiчної
теорiї.
Логiчний взаємозв’язок усiх компонентiв суспiльства як цiлiсного органiзму
вiдбиває iсторичний процес виникнення й становлення певної системи.
Поєднання логiчного й iсторичного в економiчнiй теорiї допомагає вiдкриттю
якiсно нових форм дiї економiчних законiв i знаходженню нового змiсту в
економiчних категорiях. В обох випадках слiд виявити якiснi зрушення, що
мають мiсце на певному етапi розвитку економiчної системи, а також
обгрунтувати, яким чином виникнення нових вiдносин детермiнує появу якiсно
нових форм вияву економiчних законiв.
Отже, логiчний метод дослiдження є iсторичним методом, звiльненим вiд
iсторичної форми i випадковостей iсторичного процесу, адже вiдповiдь на
одне й те саме запитання в епоху первiсного нагромадження капiталу i в
сучасному розвинутому суспiльствi буде рiзною.
Iсторiя людського суспiльства пiдтверджує, що виникнення i розвиток будь-
якої науки пов’язанi з практичною дiяльнiстю людей. Зв’язок науки iз
суспiльною практикою передбачає iнтенсивнiсть обмiну дiяльнiстю i
результатами мiж науковцями i працiвниками iнших галузей народного
господарства. Отже, економiчна теорiя не може обмежитись використанням лише
тих методiв дослiдження, про якi йшлося вище. Як фундаментальна наука,
економiчна теорiя визначає перспективи (враховуючи довгостроковi) для
суспiльної практики.
Розглянемо мiсце i роль соцiально-економiчного експерименту, який належить
до спецiальних методiв дослiдження економiчних явищ. Зауважимо, що йдеться
про виважений, з попереднiм вивченням iсторичного досвiду, соцiально-
економiчний експеримент. Абстракцiя в даному випадку є досить умовною, i з
повним правом можна стверджувати, що немає нiчого бiльш практичного, нiж
витончена теорiя. Складнiсть полягає в тому, що практичнi рекомендацiї щодо
проведення соцiально-економiчного експерименту вiдрiзняються вiд конкретних
прикладних розробок. Отже, стосовно перших дуже важливим є суспiльне
розумiння їх необхiдностi та корисностi. Соцiально-економiчний експеримент
треба розглядати не тiльки як засiб пiзнання реальної дiйсностi, а й як
такий, що сприймає конкретний суб’єкт.
Соцiально-економiчний експеримент як прийом пiзнання не може претендувати
на унiверсальнiсть: суперечки про характер соцiально-економiчного
експерименту, навiть якщо вiн реалiзується на локальних територiях
(проблеми програмування розвитку окремих галузей народного господарства,
налагодження нових виробничих зв’язкiв, соцiальний захист населення тощо),
не можуть бути вiльними вiд впливу моральних, iдеологiчних чи полiтичних
чинникiв. Цiннiснi судження про результативнiсть соцiально-економiчного
експерименту в той же час не можуть бути вiдокремленими вiд об’єктивного
економiчного дослiдження. Вони неминуче переплiтаються. Iз розвитком
продуктивних сил, нагромадженням знань, набуттям прийомiв i знань з
технологiї аналiзу економiчних явищ та їх взаємозв’язкiв за допомогою
сучасної комп’ютерної технiки роль соцiально-еко-номiчного експерименту в
економiчнiй теорiї зростає.
Провiдним в економiчнiй теорiї залишається теоретичний аналiз виробничих
вiдносин, розкриття змiсту законiв i категорiй економiки. Одночасно зростає
значення кiлькiсних методiв, зокрема статистичних. Практична дiяльнiсть
людей в економiчнiй сферi зумовлює управлiнський аспект, якого неминуче
набуває економiчна теорiя. Саме цей аспект економiчнбї теорiї стимулює
вивчення статистичних показникiв, що характеризують економiку на рiзних її
рiвнях. Статистичнi матерiали доцiльно групувати за тематичними проблемами.
Аналiз їх може вiддзеркалювати, наприклад, реальнi суперечностi мiж певними
соцiальними групами населення, рiзними полiтичними течiями тощо.
Загальнi перспективи економiчної реформи, комплекснiсть пiдходiв до
становлення ринкових вiдносин, охоплення проблем народного господарства в
цiлому та його окремих галузей, послiдовнiсть та швидкiсть роздержавлення
власностi, економiчний механiзм становлення ринкових iнфраструктур - всi цi
питання можуть бути дослiджуванi за допомогою статистичних методiв.
Застосування їх доцiльне й при розробцi окремих напрямiв переходу до
ринкових вiдносин, наприклад цiноутворення, зовнiшньоекономiчних зв’язкiв
тощо.
Ученi-економiсти, вивчаючи матерiали нацiональної статистики тiєї чи iншої
країни, користуються також виданнями ООН, ОЕСР тощо. Незначнi розбiжностi
мiж окремими показниками пояснюються тим, що мiжнароднi органiзацiї, як
правило, коригують нацiональнi данi з метою забезпечення зiставлення їх.
Спiвробiтники мiжнародних органiзацiй володiють такими сучасними методами
обробки статистичних даних, якi поки що не стали надбанням дослiдникiв у
бiльшостi країн свiту, що часто призводить до перекручених статистичних
висновкiв.
Таким чином, знання економiчної теорiї передбачає не тiльки володiння
методологiєю аналiзу реальних економiчних процесiв, розумiння сутi
економiчних законiв та категорiй, а й умiння знаходити кiлькiсний вираз їх
i користуватись точними статистичними методами для управлiння економiкою.
Використана література
1. Г.Н.Климко В.П.Нестеренко Л.О.Каніщенко «Основи економічної теорії»
2. А.С.Гальчинський П.С.Єщенко Ю.І.Палкін «Основи економічної теорії»
3. К.Р.Макконнелл Л.С.Брю «Economics»
4. Поль Самуельсон «Економіка»
5. Ю.В.Ніколенко А.В.Демківський В.В.Фещенко «Основи економічної теорії »