ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ: Економічна теорія в системі економічних наук та її функції. Шпоргалки по госэкзамену, 2007 год.

1.Економічна теорія в системі економічних наук та її функції Ек. теорія -

наука, яка вивчає закони розвитку ек-них систем, які виникають з приводу

виробництва і привласнення товарів і послуг у всіх сферах суп.

відтворення, а також ті аспекти еволюції національної свідомості, духу

народу, його культури, психології, моралі та поведінки, що впливають на

процес ек-ки. Ек-ка це наука, яка вивчає поведінку людей з погляду

відносин між їхніми цілями й обмеженими засобами, що допускають

альтернативне використан. Політична ек-я - наука, яка вивчає виробничі

відносини між людьми в процесі вир-ва, обміну, розподілу і споживан.

різноманітних товарів і послуг. Ек-на наука у первісному значенні - це

наука про домашнє господарство або управління ним (за визначенням

Ксенофонта). Пізніше Аристотель розділив науку про багатство на ек-ку

(вир-во благ для задоволення потреб людей) і хремастику (діяльність

спрямована на накопичення багатства). У той час рабовласницькі господарсва

були замкненими ек-ми одиницями (виробничі продукти споживалися всередині

господарства) - до 5ст. н.е. Феодальні господарства також були переважно

замкненими. У 14-15 ст почався розпад феодального ладу. Феодали замість

оброку запроваджують грош. еррррррррррhhhhhhhhhренту, що змушує селян

продавати частину виробленої продукції на ринку. У 1615р. франц. вчений А.

Монкретьєн запроваджує термін „політ. ек-я”. Запровадження цього терміна у

той період означало намагання зосередити увагу на держ. ек-ній політиці,

мистецтві держ-го управління ек-ю. В цьому полягає одна з відмінностей

політ-ї ек-ї від ек-ї теорії. У 1890р., після виходу праці А. Маршала

„Економікс”, термін „політ-а ек-я” почав витісняти термін „економікс”. Але

ці поняття часто ототожнюють.

1. Амер. ек-міст Г. Самуельсон(„Економікс”) наголошує пройшла богато

етапів розвитку. Осн. функції ек-ї теорії: 1.Практична - всебічне

обґрунтування неохідності та шляхів удосконалення прогресивних форм

власності, що найбільш відповідають інтересам людини, колективу,

сусп-ва, обробці наукових основ управління госп-кою практикою,

обґрунтуванні наукових організаційно-госп-ких форм розв\'язання ек-них

суперечностей; дає змогу виробляти науково-обгрунтовані рекомендації

щодо підвищення ефективності вир-ва для забезпечення зростання

життєвого рівня населення. 2. Пізнавальна - розкриття сутності ек-них

законів та категорій і форм їх вияву, властиві їм внутрішні

суперечності, механізм їх дії. 3.Світоглядна - покликана формувати

новий тип ек-ного мислення , а отже сучасний світогляд людини. Цінні

ек-ні теорії, які відповідають вимогам часу, відіграють велику роль й

соц.-ек-ному погресі сусп-ва.

2. Загальні методи та функції наукового пізнання та їх використання Метод

ек-ної теорії - шлях пізнання системи ек-них відносин у їх взаємодії з

розвитком продуктивних сил, мисленного відтворення у теорії діалектики, у

системі ек-них законів та категорій цієї взаємодії. Діалектичний метод -

гносеологічне і логічне відображення всієї діалектики.

Метод абстракції - м. який передбачає відмову від поверхневих, несуттєвих

сторін явища для розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних

зв\'язків, дійсної тенденції руху (результатом є обґрунтування ек-них

категорій, відображає у формі думки зміст. Закладений у речах). Конкретне

- цілісний об\'єкт в єдності його різноманітних сторін, властивостей, рис.

Метод сходження від абстрактного до конкретного - перехід від загальних і

збіднених за змістом понять до розчленованих і багатих за змістом. Аналіз

- розчленування предмета (явища чи події) на складові частини, окремі

сторони.

Синтез - поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність з

урахуванням взаємозв\'язків між ними. Осн. функції ек-ї теорії: 1.Практична

- всебічне обґрунтування необхідності та шляхів удосконалення прогресивних

форм власності, що найбільш відповідають інтересам людини, колективу,

сусп-ва, обробці наукових основ управління госп-кою практикою,

обґрунтуванні наукових організаційно-госп-ких форм розв\'язання ек-них

суперечностей; дає змогу виробляти науково-обгрунтовані рекомендації щодо

підвищення ефективності вир-ва для забезпечення зростання життєвого рівня

населення. 2.Пізнавальна - розкриття сутності ек-них законів та категорій

і форм їх вияву, властиві їм внутрішні суперечності, механізм їх дії.

3Світоглядна - покликана формувати новий тип ек-ного мислення , а отже

сучасний світогляд людини. Цінні ек-ні теорії, які відповідають вимогам

часу, відіграють велику роль й соц.-ек-ному погресі сусп-ва.

3. Виробничі ресурси суспільства та їх обмеженість. Сусп-не виробництво

являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили (праці),

засобів виробництва і землі. Виробничий потенціал сусп-ва являє собою

сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів вир-ва, з урахуванням їх

обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він х-зує макс-но можливий

обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили,

під підприємницького ресурсу, капіталу і землі. Особливе місце у вироб-му

потенціалі сусп-ва посідають природні ресурси. Обмеженість ресурсів.

Ек-сти досліджують способи за доп. яких продукти виробляються і

споживаються бо люди хочуть споживати значно більше, ніж ек-ка може

виробити. Однак блага обмежені, тоді як потреби здаються обмеженими.

Фундаментальним принципом політ. ек-ї є закон обмеженості ресурсів - блага

є обмеженими бо немає достатньо ресурсів аби виробляти всі блага, що їх

люди потребують для споживання. Засоби праці - речі, за допомогою яких

людина діє на предмети праці. Предмети праці - матеріали, які підлягають

обробці.

4. Економічні інтереси і потреби: діалектика взаємозв\'язку. Ек-на потреба

- ставлення людей до ек-них умов їх життєдіяльності, які дають їм

задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того щоб

мати і володіти такими умовами. Класифікація потреб: За суб\'єктами: -

індивідуальні, колективні, сусп-ні; - домогосподарств, підприємств,

держави; - сусп.-ек-них класів, соц-х груп.

За об\'єктами: - породжені існуванням людини як біологічної істоти; -

матеріальн і духовні; - першочергові і не першочергові. Ек-ний інтерес -

це реальний, зумовлений ек-ними відносинами та принципом ек-ної вигоди

мотив і стимул соц. дій людей, щодо задоволення потреб.

Ієрархія потреб за А. Маслоу:

1. У самовираженні (саморозвиток,самореалізація);

2. У повазі (самоповага, визнання , статус);

3. Соціальні потреби (потреби соц-го контакту, любов, почуття духовної

близкості);

4. Потреби в безпеці і захисті (надійність доходів, робочого місця,

забезпечення старості, захисті у разі непрацездатності, чисте повітря

продукти);

5. Фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло).

Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес

виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (

максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння

певним товаром). Отже, економічні інтереси - це усвідомлення потреби

існування різних суб\'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у

відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше,

економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях,

спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх

відбивають причину і форму прояву економічних інтересів. По-друге,

економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку

задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків, бути

інтересом суб\'єкта зниження рівня задоволення потреб. Потреби-інтереси не

тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою “цеглиною” в

структурі соціально-економічних відносин.

5. Економічна система: сутність і структурні елементи Система - органічно

ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин,

закономірно та прочно пов\'язаних між собою причинно-наслідковими

зв\'язками та залежностями. Економічна система - сукупність всіх видів

ек-ної діяльності у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво,

обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а т. на регулювання

такої діяльності відповідно до мети сусп-ва. Основні елементи:

-продуктивні сили; - орг-но-ек-ні відносини; - виробничі відносини; -

господарський механізм (регулювання ек-ної діяльності здійснюється за

його допомогою). Предметом вивчення ек-ної теорії є всі елементи

ек-ної системи, а політ. ек-я повинна вивчати виробничі відносини у їх

взаємодії з розвитком продуктивних сил, відповідні ек-ні закони. ЕС

може грунтуватися на заг-й теорії системи і застосуванні відпов-х

принципів госп-х процесів. Виокремлюються поняття госп-ї орг-ії або

госп-го порядку відповідно до ек-ї системи. Під економічною системою

розуміється реальна національна економіка, тобто економіка окремої

країни з її внутрішньогалузевою стуктурою, фірмами, підприєм,

сімейними гсподарствами. Виробничі сили та техніко-економічні

відносини утворюють технологічний спосіб виробництва. А технологічний

спосіб виробництва разом з соціально-економічними відносинами утворює

соціальний або суспільний спосіб виробництва. Господарчий механізм -

сукупність техніко-економічних, соціально-економічних відносин,

юридичних відносин в галузі господарства та громадянського права та

економічної політики.

6. Ринкова і адміністративно-командна економіка. Змішана і перехідна

економічна система. Ринкове господарство є середовищем в рамках і за

допомогою якого відтворюються і панують відносини і зв`язки товарного

вир-ва. Концепції ринкового госп-ва включають право суб`єкта розробляти і

здійснювати задуми за рах. управління ек-ми інтересами.

Ознаки ринкової ек-ки:

* багатоукладінсть ек-ки, в тому числі й приватний сектор, нормальне

функціонування приватної власності;

* ек-на відособленість, повна ек-на самостійність та ек-на

відповідальність товаровиробників;

* панування ек-но справедливих взаємозв`язків і відносин між госп-ми

суб`єктами;

* реальна дієздатність тов.-грошового іструментарію і грошей;

* розвинутість ринкової інфраструктури.

Командно-адміністративна система функціонує на основі заг-ного

одержавлення ек-ки та централізованого планування усього соц.-ек-го життя.

Обмін між відомствами здійсн. через розпорядження, а особи, відповідальні

за прийняття рішень у центрі, примушують кожну галузь або держ. підпр-во

функціонувати як складову частину єдиного цілого. Оптове утримання роб.

сили, яке забезпечеє необх. її запаси для задоволення єдиної мети - вир-ва

запланованої кількості прод-ї , незалежно від використаних ресурсів. Панує

диктат виробника - споживачі вимушені купувати несучасну, неякісну

продукцію.

Перехідна ек-ка - процес якісних змін в основах того чи іншого сусп-ва,

спрямований на перехід до нового сой.-ек-ного ладу. Основні ознаки:

* особливий х-тер неврівноваженості перехідної ек-ки;

* альтернативний х-тер (перехід до якісно нового стану);

* особливий х-тер суперечностей у перехідній ек-ці;

* наявність особливих перехідних форм (проміжний стан);

* історичність перехідної ек-ки.

Змішана ек-ка - модель соц.-ек-го розвитку, що передбачає оптимальне

поєднання приватної і держ-ї форм власності, плану і ринку, проведення

інституційно-соц-х реформ та нац-го ек-го планування з метою подудови

прогресивного ладу.

7.Продуктивні сили як матеріальна основа виробництва та їх складові

елементи. Продуктивні сили - система факторів вир-ва, яка забезпечує

перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей, створює

матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності сусп-ї

праці.

Виробництво - взаємодія факторів: робочої сили (праці), засобів вир-ва і

землі. Робоча сила - сукупність фізіологічних і розумових здібностей

людини, її здатність до праці. Праця - інтелектуальна чи фіз-на

діяльність, спрямована на виготовлення благ і надання послуг. Засоби

вир-ва - створені у процесі вир-ва всі види засобів праці. Засоби праці -

речі, за допомогою яких людина діє на предмети праці. Предмети праці -

матеріали, які підлягають обробці. Природні ресурси - дар природи для

вир-чих процесів. Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку

економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не лише

структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів

виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб\'єктами

господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке

виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та

характеризується певною структурою суспільної організації виробництва.

Суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати

зумовлені двома тенденціями. Перша відбивається у відокремленні нових сфер

виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а

також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням

виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв\'язків і

відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов\'язана

із розвитком економічних відносин. Суспільний поділ праці - це форма

існування виробничих сил; підсистема економічних відносин суспільного

виробництва; форма організації взаємодії виробничих сил і економічних

відносин; спосіб функціонування економічних виробничих відносин.

Продуктивні сили - це єдність матеріально-речового та особистого факторів

виробництва. Головну роль ут відіграє особистий фактор - людина, яка

створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людини - головна

продуктивна сила суспільства.

8. Економічні вдносини: суть та їх класифікація. Ек-ні відносини -

відносини і зв\'язки між людьми, що виникають у процесі сусп-го вир-ва,

обміну, розподілу і споживання вир-чих ресурсів. Вир-во - людська

діяльність, спрямована на створення матеріальних благ.

Праця - інтелектуальна чи фіз-на діяльність, спрямована на виготовлення

благ і надання послуг. Засоби вир-ва - створені у процесі вир-ва всі види

засобів праці. Засоби праці - речі, за допомогою яких людина діє на

предмети праці. Предмети праці - матеріали, які підлягають обробці.

Природні ресурси - дар природи для вир-чих процесів.

Обмін - ек-ний процес, що опосередковує вир-во і споживаня.

Розподіл - ек-ний процес, що пов\'язує вир-во і споживання і встановлює

частки вир-го продукту щодо його наступного використання.

Соціально-економічні відносини мають складну і багатогранну структуру, що

грунтується на відносинах власності. Власність визначає суспільний спосіб

поєднання робочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між

людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів

виробничого процесу. Соціально-економічні відносини є цілісною, структурно

субординованою системою, що постійно розвивається від простого до

складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства,

їхньої матеріально-речової та економічної структури.

9. Економічна теорія і економічна політика: діалектика взаємозв`язку. Ек.

теорія - наука, яка вивчає закони розвитку ек-них систем, які виникають з

приводу виробництва і привласнення товарів і послуг у всіх сферах суп.

відтворення, а також ті аспекти еволюції національної свідомості, духу

народу, його культури, психології, моралі та поведінки, що впливають на

процес ек-ки. Ек-ка це наука, яка вивчає поведінку людей з погляду

відносин між їхніми цілями й обмеженими засобами, що допускають

альтернативне використання.

Осн. функції ек-ї теорії:

1.Практична - всебічне обґрунтування необхідності та шляхів удосконалення

прогресивних форм власності, що найбільш відповідають інтересам людини,

колективу, сусп-ва, обробці наукових основ управління госп-кою практикою,

обґрунтуванні наукових організаційно-госп-ких форм розв\'язання ек-них

суперечностей; дає змогу виробляти науково-обгрунтовані рекомендації щодо

підвищення ефективності вир-ва для забезпечення зростання життєвого рівня

населення. 2.Пізнавальна - розкриття сутності ек-них законів та категорій

і форм їх вияву, властиві їм внутрішні суперечності, механізм їх дії.

3.Світоглядна - покликана формувати новий тип ек-ного мислення , а отже

сучасний світогляд людини. Цінні ек-ні теорії, які відповідають вимогам

часу, відіграють велику роль й соц.-ек-ному погресі сусп-ва.

10. Форми організації суспільного виробництва. Натуральне вир-во - вир-во

за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб

вир-ва, для споживання всередині господарства, що їх виробило.. зародилося

в первіснообщинному ладі, існував замкнений кругообіг продукту, який

переважно не виходив за межі. Суспільний поділ праці був розвинутий

слабко, форма відповідала рівню розвитку прод-х сил і типу вир-чих

ресурсів.

Матеріальною основою виникнення тов-х відносин є сусп-й поділ праці

(спеціалізація вир-ва на виготовленні окремих видів продуктів або на

певній вир-чій діяльності). На основі сусп-го поділу праці виникають

відносини у сфері обміну продуктами праці. Як наслідок ремесло

відокремилися від землеробства.

Товарне вир-во - така орг-ція сусп-го господарства, коли окремі продукти

виготовляють відокремлені виробники а для задоволення сусп-х потреб

необхідні купівля-продаж цих продуктів, що стають товарами на ринку.

Основні риси тов-го вир-ва:

* сусп-й поділ праці;

* приватна власність на засоби вир-ва;

* повна соц.-ек-на відокремленість виробників;

* ек-ні зв\'язки між відокремленими тов.виробниками через обмін;

* стихійний і анархічний х-тер розвитку.

Розрізняють просте (базується на власній праці) і капіталістичне (на

експлуатації чужої праці) тов-не вир-во.

Еволюція тов-го вир-ва:

1 етап - сусп-й поділ праці і обмін товарами; 2 ремесло відокремилось від

с.г.

3 виникнення металевих грошей; 4 20ст. відокремлення нематеріального

вир-ва від матеріального.

11. Власність як економічна категорія, її суть, види та форми. Власність -

виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів вир-ва,

робочої сили, предметів споживання, послуг, об\'єктів інтелектуальної

власності у свіх сферах суспільної власності. Оскільки вир-чі відносини

менш активні порівняно з продуктивними силами, то вони у межах сусп-го

способу вир-ва прагнуть пристосуватися до рівня і х-ру їх розвитку. Це

виявляється у еволюції форм власності. Так на зміну індивідуальній прийшла

акціонерна, державна та ін. форми власності.

Еволюція відносин власності:

* Первісні форми власності - азіатська (східна), антична,

германо-слов`янська общини. Рабовласницька і феодальна власність -

основні засоби і предмети праці належали рабовласникам і феодалам.

* Капіталістична власність - х-рне відчудження вир-ків від матеріальних

умов праці; вир-к є незалежною, юр-ю особою; реалізація системи

власності базується на присвоєнні, опосередкованим купівлею-продажем

роб-ї сили; ек-ною формою привласнення може виступити додатковий

продукт (ек-на рента), створений працею найманих виробників; чільне

місце в системі власності посідає власність на промислові товари і

послуги.

* Трансформація приватної власності в суспільну (акціонерні товариства)

Об\'єкти (матеріально-речовий зміст) - присвоювані, такі що знаходяться в

розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ. Суб\'єкти або

носії відносин власності - це люди, їх різні об\'єднання та асоціації, які

присвоюють, володіють та розпоряджаються об\'єктами власності.

Відносини власності - сукупність відносин між людьми з приводу

приналежності речей та інших об\'єктів власності. Відносини власності

беруть свій початок у виробництві. Виробництво - не лише процес створення

життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх

участю у виробництві.

По об\'єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори виробництва, в

тому числі на засоби виробництва, робочу силу; 2) власність на предмети

споживання; 3) інтелектуальну власність.

По суб\'єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2)

колективна; 3) державна.

На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом

об\'єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в

тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.

Об\'єкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури,

науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а

також фірмові знаки.

Індивідуальна власність громадян складає економічну основу їх особистої

незалежності, прав и свобод людини.

Структура індивідуальної власності: 1) особиста власність, що носить

споживчий характер; 2) індивідуально-трудовая приватна власність.

Колективна власність. Суб\'єкти: колективні підприємства, кооперативи,

акціонерні товариства та інші господарські об\'єднання, що мають статус

юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного

об\'єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою

створення кооперативів, акіионерних товариств.

12. Товарна форма організації суспільного виробництва: її суть та форми.

Товарне вир-во - така орг-ція сусп-го господарства, коли окремі продукти

виготовляють відокремлені виробники а для задоволення сусп-х потреб

необхідні купівля-продаж цих продуктів, що стають товарами на ринку.

Основні риси тов-го вир-ва:

* сусп-й поділ праці;

* приватна власність на засоби вир-ва;

* повна соц.-ек-на відокремленість виробників;

* ек-ні зв\'язки між відокремленими тов.виробниками через обмін;

* стихійний і анархічний х-тер розвитку.

Розрізняють просте (базується на власній праці) і капіталістичне (на

експлуатації чужої праці) тов-не вир-во.

Еволюція тов-го вир-ва:

1 етап - сусп-й поділ праці і обмін товарами; 2 ремесло відокремилось від

с.г.

3 виникнення металевих грошей; 4 20ст. відокремлення нематеріального

вир-ва від матеріального.

Природа не надає людям готових до споживання життєвих благ - їх потрібно

виробляти. Виробництво виступає як видозміна та пристосування предметів та

сил природи до задоволення людських потреб. Тобто виступає як товарне

виробництво. Організація виробництва - сукупність виробничих структур

суспільства, різних галузей народного господарства, а також способів,

прийомів, форм їх взємодії, механізму їх виробничо-господарських зв\'язків.

13. Товар та його властивості. Рух товару. Товар - продукт праці, що

завдяки своїм корисним властивостям задовольняє потреби людей і вироблений

для обміну на основі сусп-но необхідних витрат. Розвиток двоїстої природи

праці виявляється у русі основної суперечності тов-го вир-ва - антагонізм

між приватною і сусп-ю працею, витраченою приватним власником на

приватному підприємстві, особистою справою тов.виробника. водночас в

умовах сусп-го поділу праці тов.виробники виготовляють продукти для ін.

осіб, що надає їх праці прихованого х-ру. Тому для визначення сусп-ї

значущості вкладеної у товар праці, необхідна купівля-продаж цього товару

на ринку. Сусп-й х-тер такої праці виявляється лише в обміні. З погляду

відносин безпосереднього вир-ва сусп-й х-тер приватної праці полягає в

тому, що кожний її вид - лише один з елементів поділу й повинен мати на

меті задоволення сусп-х потреб. Так у разі невдачі при реалізації

виробленого продукту тов.виробник не в змозі зупинити ін. товари і

задовольнити свої потреби у споживанні та вир-ві. Він розорюється і

змущений продавати свою робоче силу. Ін. тов.виробник , реалізувавши вдало

свої товари, поступово збагачується. Відповідно товар володіє двома

властивостями: 1) споживчя вартість; 2) вартість.

1/ споживча вартість—це корисність речі, її здатність задовольнити

будь-які людсбкі потреби. Якістю товару є суспільно-споживча вартість - це

також споживча вартість, яка: 1-має корисність,-створена не для влсного

споживання,а для обміну на ринку, 2-вона створена в кількості та структурі

суспільної потреби; 3-це споживча вартість не лише окремих речей,а всієї

маси речей даного роду, призначена для продажу в зіставлення з потребою їх

в суспільстві.

Мінова вартість товару—це кількісне співідношення, пропорція в якій даний

товар обмінений на інший товар. Кожний товар має декілька мінових

вартостей. Абстрагування від природніх якостей товарів показує, что

спільним для всіх товарів і основою є те, що всі товари-продукти, згустки

кристали людської праці. Втілена в товарах суспільна праця образує

вартість тавару.

Рух товару:

Виробництво - обмін - розподіл - обмін - споживання виробництво.

14. Вартість і ціна: взаємозв\'язок і альтернативні теорії. Закон вартості

- особливий ек-ний закон (діє у деяких сусп-х способах вир-ва), який

виражає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв\'язки між сусп-но

необхідною працею (витраченою на вир-во товару з урахуванням умов її

відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту і

пропозиції.

Функції закону вартості:

* є стихійним регулятором тов-го вир-ва, але в поєднання з ін. ек-ми

законами;

* є рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил;

* є основою диференціації вир-ків.

За тов-ї форми вир-ва тов.виробники постійно змушені вдосконалювати

техніку, технологію, якість продукці, підвищувати продуктивність праці,

знижувати індивідуальні витрати вир-ва. Водночас постійне коливання цін,

зміни в ринковій кон\'юнктурі приводять до розорення і витіснення з ринку

маси дрібних вир-ків. Дія закону вартості разом з ін. факторами сприяє

формуванню ринкової ек-ки та її еволюції. Ціна - грошовий вираз

монопольної ціни вир-ва, в якій відображається дія законів вартості,

попиту та пропозиції, панування групових монополій, олігополій. Вартість -

форма функціонування суспільного характеру виробництва в умовах

суспільного поділу праці та економічне обособлення виробничо-господарських

ячеєк відносинами власності.

В умовах розвитку ринкового підприємництва та міжгалузевої конкуренції вся

товарна маса у відповідності з законом вартості продається за її вартістю,

так що сума цін всіх товарів рівна сумі їх вартості.

Ринкова ціна в умовах розвитку ринкового господарства складається вже на

основі прибавочної вартості, а на основі ціни виробництва, яка являє собою

перетворену форму вартості.

15. Субєкти ринкового господарства. Товариства,. Корпорації. Фірми.

Одноосібне володіння. Власність - виробничі відносини між людьми з

приводу привласнення засобів вир-ва, робочої сили, предметів споживання,

послуг, об\'єктів інтелектуальної власності у свіх сферах суспільної

власності. Оскільки вир-чі відносини менш активні порівняно з

продуктивними силами, то вони у межах сусп-го способу вир-ва прагнуть

пристосуватися до рівня і х-ру їх розвитку. Це виявляється у еволюції форм

власності. Так на зміну індивідуальній прийшла акціонерна, державна та ін.

форми власності.

Суб\'єктами риноквих відносин можуть бути: практично кожний індивідуум як

фізична особа, що не обмежена законом у правосуб\'єктності та дієздатності;

групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх форм

власності.

Сучасний ринок - це один з феноменів, який зумовлює складну систему

господарювання, в якій тісно взаємодіють ринокові закономірності, численні

регулюючі інститути і масова свідомість.

Ринок як полісистемне, складне утворення має надзвичайно багату структуру:

ринки - товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових

ресурсів, інформації, тіньовий тощо.

Про ринок говорять тоді, коли розглядають взаємодію попиту і пропозиції

будь-якого товару.

Товариства - об\'єднання осіб для здійснення підприємницької діяльності (з

повною і обмеженою відповідальністю), можуть виступати у формі акціонерних

компаній.

Корпорація - колективна форма підприємства, яка існує у формі акціонерних

товариств відкритого і закритого типів.

Фірма - загальна назва компанії, підприємства, комерційної установи. Якщо

фірма не має інших підприємств то поняття „підприємство” і „фірма”

збігаються. Корпорація може охоплювати кілька фірм.

16. Сутність і процес еволюції грошей. Гроші - специфічний товар, який

виконує роль загального еквівалента (всезагальної обмінності), завдяки

чому в ньому виражається вартість усіх ін. товарів і встановлюються ек-ні

відносини між суб\'єктами госп-ї діяльності. Гроші є категорією тов-го

господарства, і історія і поява пов\'язана з тов-ним обміном. На різних

етапах розвитку людського сусп-ва відбувався безпосередній обмін товару на

товар. Але у процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. На різних

етапах історичного розвитку роль заг-го еквівалента виконували різні

товари. З часом роль загального еквівалента закріпилась за золотом. До

цього воно було звичайним товаром. Паралельно із золотом заг-ним

еквівалентом було срібло. З часом зявилися паперові гроші.

Функції грошей: - міра вартості; - засіб обігу; -засіб нагромадження; -

засіб платежу; - світові гроші.

Грошова система - форма орг-ції грошового обігу, що історично склалася в

країні й закріплена в нац-му законодавстві. До гр-ї системи належать: гр-а

одиниця, масштаб цін, види гр-х знаків, регламентація безготівкового

обігу; порядок обміну нац-ї валюти на іноземну; державне регулювання гр-го

обігу. Існують гр-ві системи двох типів: металевого гр-го обігу (гр-вий

товар виконував всі функції грошей), паперово-кредитного гр-го обігу (в

основі кредитні гроші). Металеві системи поділяють на біметалеві і

монометалеві. Біметалева гр-ва система - система якої за золотом і сріблом

законодавчо закріплена роль загального еквівалента.

17. Функції грошей: зміст і роль 1. Функція міри вартості - вартість усіх

товарів виражається у грошах, що за їх допомогою порівнюються вартості

різних товарів.це можливе тому, що і на вир-во золота, і на створення

товарів витрачається сусп-но необхідна праця. Оскільки на вир-во різних

товарів витрачається неоднакова кількість, то їх вартість в умовах

панування золотого стандарту виражається в різних кількостях золота.

Вагова кількість металу, прийнятого в країні за гр-ву одиницю - це масштаб

цін. 2. Функція засобу обігу - гроші є засобом реалізації товару,

посередником в їх обміні. У процесі обігу золоті монети поступово

зношуються і втрачають свою первинну вартість - вони були замінені на

паперові. 3. Функція засобу нагромадження - гроші вилучаються з обміну,

переривають свій обіг і перетворюються на скарб, засіб нагромадження. 4.

Функція платежу - гроші стають засобом оплати боргового зобов\'язання коли

продавець є кредитором, а покупець боржником. Засобом обігу в таких

відносинах є вексель. 5. Функція світових грошей - в обігу між різними

країнами. Спочатку її могло виконувати лише золото. У світовій торгівлі

розрахунок між країнами відбувався через зарахування боргових зобов\'язань

банками.

18 Грошовий обіг. Інфляція: зміст, причини, форми та соціально-економічні

наслідки. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного

продукту, називається грошовим обігом. Між процесами реалізації сусп-го

продукту та гр-вим обігом існує внутрішній зв\'язок, який дістав назву

законів гр-го обігу. Який безпосередньо включає рух грошей на стадіях

розподілу, обміну та опосередковано обслуговує процес виробництва і

споживання. За характером руху грошових коштів обіг грошей поділяється на

фінанси, кредит та грошовий обіг. Форми організації грошового обігу

утворюють грошову систему. Ці форми визначає держава. Зокрема, держава

визначає грошову одиницю, масштаб цін. Види грошових знаків, характер

забезпечення грошей. Обслуговуючи різноманітні акти купівлі-продажу

товарів та інші платежі, ггроші переходять від одного економічного

суб”єкта до іншого. В державах функціонують національні банки, які мають

монополію на емісію грошей, регулюють економічні процеси через механізми

обігу грошей. Стійкість національної валюти є підтвердежнням сталості

грошового обігу.

Інфляція - знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що

виявляється у зростанні цін. Види інф-ї:

* „повзуча” - ціни зростають у незначному обсязі (до 5% за рік);

* „галопуюча” - ціни зростають за рік на 10% і більше;

* „гіперінф-я” - ціни зростають на 1-2% щодня.

Шляхи боротьби з інф-єю:

* Нуліфікація - різновид гр-ї реформи, коли знецінені гр-ві знаки

анулюються.

* Ревалоризація - повернення попередньої купівельної сили гр-вим знакам

(з обігу вилучаються зайві гроші);

* Девальвація - зниження обмінного курсу гр-ї одиниці однієї країни до

гр-ї одиниці іншої.

19. Прибуток, його суть та норма. Основні теорії прибутку. За реалізовану

продукцію підприємство отримує відповідну суму грошей - валову виручку.

Одна її частина спрямовується на заміщення зношених засобів вир-ва, що

разом становить собівартість продукції. Різниця між собівартістю і валовою

виручкою - це і є прибуток. Прибуток - перетворена форма додаткового

прибуткуй додаткової вартості, яка виражає відносини між власниками

засобів вир-ва і найманими працівниками з приводу його створення і

привласнення. Термін „перетворена форма” означає, що прибуток справжнє

джерело свого виникнення і створює враження, що участь у його появі брали

не лише працівники, а й засоби вир-ва. саме так стверджують західні ек-сти

починаючи з теорії 3-х факторів вир-ва. Водночас у теорії А.Сміта прибуток

розглядається як результат праці робітника, з одного боку, і

функціонування капіталу з іншого. Д.Рікардо вважав, що величина прибутку

залежить від заробітної платні: прибуток зростає, якщо вона знижується.

За К.Марксом, прибуток - це перетворена форма додаткової вартості.

Працівниками на сучасних капіталістичних підприємствах є не лише наймані

працівники, а й власники, які управляють цими підприємствами. Категорія

„прибуток” має історичний х-тер, який полягає в тому, що вона з\'явилася за

капіталізму, на нижчій стадії розвитку капіталізму типовим був середній

прибуток, на вищій монопольно високий прибуток.

20. Ринкові відносини, їх суб\'єкти та об\'єкти. Ринкова

інфраструктура.Ринок - певна сукупність ек-них відносин між домашніми

господарствами, різними типами фірм та організацій і державою (у тому

числі національними органами), з приводу купівлі товарів та послугу у

сфері обігу та механізм забезпечення цього процесу відповідно до законів

тов-го вир-ва і гр-го обігу.

Інфраструктура ринку - діяльність господарюючих суб\'єктів, діяльність яких

спрямована на забезпечення безпосереднього функціонування ринкового

механізму.

Суб\'єкти ринкової інфраструктури:

Фондова біржа - установа, орг-ний ринок, на якому власники здійснюють

процес купівлі продажу цінних паперів.

Товарна біржа - остійно-діючі ринки, де купівля-продаж товарів

здійснюється на основі встановлених стандартів і зразків, відповідних форм

документів, якими регламентуються номенклатура, обсяг, ціни, терміни і

види поставки та інші умови. Банки - це кредитно-фінансові установи, що

виконуюють різноманітні операції в інтересах юридичних та фізичних осіб за

рахунок їх грошових капіталів та накопичень у вигляді вкладів. В Укр.

склалася дворівнева банківська система: 1 рівень - Нац-й банк (банк

банків), 2 - комерційні банки. Обєкти ринкових відосин - процеси.які

відбуваються між субєктами ринкових відносин.

21. Конкуренція. Досконала і недосконала конкуренція і форми їх діяльності

Однією з рушійних сил розвитку ек-них відносин є конкуренція. К як ек-на

категорія - це боротьба між тов. виробниками за найвигідніші умови вир-ва

і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Розрізняють багато видів К, зокрема:

Внутрішньогалузева К - боротьба між тов.виробниками, які діють в одній

галузі народного господарства.

Міжгалузева К - К між тов.виробниками, які діють у різних галузях

народного господарства.

Цінова К - боротьба між тов.виробниками за споживача через зниження витрат

вир-ва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості та

асортименту.

Нецінова К - боротьба між тов.виробниками за споживача через впровадження

досягнень НТП у вир-во, що зумовлює поліпшення якості продукції, її

асортименту.

Також виділяють К досконалу і недосконалу:

Досконала К (чиста, вільна) - для якої х-рні великі кількості

конкурентів-виробників і конкурентів-споживачів, вільний доступ

тов.виробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес

ціноутворення здійснюється внаслідок вільної і стихійної взаємодії попиту

і пропозиції, цін. За вільної К жодна з фірм не може впливати на ринкову

ціну.

Недосконала К - К між крупними компаніями (всередині монопольного сектора,

між членами групових монополій), і дрібними і середніми фірмами. Це

боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за

отримання держконтрактів, кредитів та ін. Її найважливіші риси -

встановлення монопольно високих цін і привласнення на цій основі

монопольно високих прибутків.

22. Поліполія, олігополія і монополія та умови їх функціонування в

ринковій економіці. Не всі великі підприємства слід ототожнювати з

монопольними, оскільки не кожне підприємство виробляє переважну кількість

певної продукції: монополізує фактори вир-ва; диктує свої ціни на ринку;

вступає у змову з ін. крупними підприємствами, привласнює монопольно

високі прибутки.

Монополія - окремі наймогутніші підприємства або обєднання декількох

підприємств, які вир-ють переважну кількість певної продукції, внаслідок

чого впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні)

прибутки.

Більш поширена змова чи угода (гласна чи негласна) декількох крупних фірм,

що дає їм змогу швидко здобути певне становище на ринку і отримати високі

прибутки. Таку ситуацію у вир-ві і на ринку називають олігополією. В

олігополії криється небезпека переростання в монополію, що зумовлено тим,

що вони використовують свою владу для обмеження конкуренції і підвищення

цін, їх стабільності, використовують методи недосконалої конкуренції та

ін.

Монополії і олігополії витрачають значні ресурси для забезпечення

монополістичних позицій, влади. Вони придушують конкуренцію - важливу

рушійну силу ек-го прогресу. Тому їх називають ек-ним злом. Монополія і

олігополія являються протилежними поняттями відносно конкуренції (боротьба

між тов.виробниками за найвигідніші умови вир-ва і збуту товарів і послуг,

за привласнення найбільших прибутків).

Поліполія - існування на ринку кількох великих підприємств, але які діють

за ринковими законами (вільна конкуренція).

23. Сутність заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата. Хоча

капіталіст з погляду юр-ї власності купує робочу силу, на поверхні ек-них

явищ створюється видимість продажу праці. Купівля-продаж робочої сили

постає у формі купівлі-продажу праці, тому вартість робочої сили

перетворюється на ЗП, тобто набуває перетвореної форми.

ЗП - гр-й вираз вартості і ціни товару робоча сила та частково

результативності функціонування робочої сили.

Оскільки робоча сила - це товар, то її ціна регулюється також

співвідношенням попиту і пропозиції. Один з факторів зростання вартості

робочої сили - підвищення загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів

працівників. ЗП виконує функції: відтворювальну (розширення відтворення

якості робочої сили найманого працівника); стимулююча (ЗП стимулює

високоефективну працю); розподільчу (стимулює припливу роб-ї сили в одній

галузі та відпливу з ін.). У цих функціях сутність ЗП розкривається

комплексно.

Розрізняють номінальну і реальну ЗП:

Номінальна ЗП - грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові

роб-ї сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень

робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної ЗП

неможливо обчислити реальну ЗП. Реальна ЗП - кількість споживчих вартостей

(товарів і послуг), які робітник може придбати за свій грошовий заробіток.

Рівень реальної ЗП залежить від номінальної ЗП, рівня цін на предмети

споживання та послуги; податків, які сплачують робітники до бюджетів

держави та фондів соц-го страхування.

24. Сутність і види економічного відтворення: просте і розширене

відтворення. Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт,

а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним

відтворенням.

Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних

формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням

предметів споживання та засобів виробництва здійснюється також відьворення

певних економічних виробничих відносин між людьми.

Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо

кількості та якості виготовленого продукту.

Розширене відтворення - це відновлення виробництва в кожному наступному

циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого

продукту.

25. Економічна система монополістичного капіталізму Система - органічно

ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно

та прочно пов\'язаних між собою причинно-наслідковими зв\'язками та

залежностями.

Економічна система - сукупність всіх видів ек-ної діяльності у процесі їх

взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання

товарів і послуг, а т. на регулювання такої діяльності відповідно до мети

сусп-ва.

Особливою рисою цієї економічної системи є: приватна власність на

інвестиційні ресурси; риноквий механізм регулювання макроекономічної

діяльності, заснований на вільній конкуренції; наявність великої кількості

самостійно діючим покупців та продавців кожного продукту та товару

Важливою тут є особиста свобода всіх учасників економічної діяльності.

Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької

діяльності тих, хто мав капітал. Було досягнуто нового рівня розвитку

“людського фактору”, головної виробничої сили суспільства.

Фундаментальні завдання економічного розвитку вирішувались через ціни та

ринок. Коливання цін, їх більш низький або більш високий рівень слугують

індикаторами суспільних потреб.

Підприємці прагнуть отримати все більший доход, економно використовувати

природні, трудові та інвестиційні ресурси та максимально широко

реалізовувати такий курс, як свої творчі та організаційні здібності у

вибраній ними сфері діяльності.

26. Перехідна економіка. Перехідна і змішана економіка. Загальні риси

перехідної і змішаної економіки. Багато країни відносяться до змішаної

економіки. Вона характеризується різноманітністю форм власності та

господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності,

конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням

соціально-економічних процесів тощо. Криза адміністративно-командної

економіки спричинила невідкладне завдання створення нового господарчого

механізму, що забезпечує ефективність використання усіх

природно-господарських ресурсів, зміцнення НТП, відродження господарської

ініціативи і заповзятливості. Такий механізм припускає строгу і чітку

персоніфікацію виробничо-господарських ресурсів, основна маса об\'єктів

державної власності повинна бути приватизована. На цій основі повинна бути

створена ринкова економіка.

Перехідними ми називаємо такі економіки, які перебувають у процесі

великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід

має визначену кінцеву мету - ринокву економіку та парламентську

демократію.

Криза адміністративно-командної економіки спричинила невідкладне завдання

створення нового господарчого механізму, що забезпечує ефективність

використання усіх природно-господарських ресурсів, зміцнення НТП,

відродження господарської ініціативи і заповзятливості. Такий механізм

припускає строгу і чітку персоніфікацію виробничо-господарських ресурсів,

основна маса об\'єктів державної власності повинна бути приватизована. На

цій основі повинна бути створена ринкова економіка.

Перехідними ми називаємо такі економіки, які перебувають у процесі

великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід

має визначену кінцеву мету - ринокву економіку та парламентську

демократію.

27. Особливості сучасної перехідної економіки України. Основні риси нової

економічної системи

Для України на сучасному етапі характерний стан перехідної економіки.

Трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, із гострими

соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами. Структура

економіки України на сучасному етапі значною мірою орієнтована на низькі

потреби. Суттєво впливає на потреби глибока економічна криза. Головний

інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою

подальшого економічного й соціального прогресу суспільства. Функціонування

й дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і

необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України.

Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних

гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення, що ще

не достатньо розвинуто в нашій країні. Але процес іде. Характерними рисами

аграрного сектора є такі: взаємопов”язаний АПК як ціле тільки формується,

переважну частку АПК створює с/г. економічна реформа передбачає формування

багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та

організації господарювання, утворення повноцінних суб”єктів ринкових

відносин. Першочерговою є потреба вироблення власної загальнодержавної

економічної політики. В Україні здійснюється інтенсивна робота державних і

виконавчих органів та наукових закладів щодо визначення сутності, засад і

основних напрямів самостійної соціально-економічної політики, спрямованої

на ринкові перетворення. Проходить процес здійснення радикальних

економічних реформ. Виробляється виважена стратегія здійснення соціально

орієнтованої трансформації ринкової економіки, розробляються механізми

проведення ринкових реформ, робиться все для економічної стабілізації

країни.

28. Сутність і ознаки змішаної економічної системи Змішана ек-ка - модель

соц.-ек-го розвитку, що передбачає оптимальне поєднання приватної і держ-ї

форм власності, плану і ринку, проведення інституційно-соц-х реформ та

нац-го ек-го планування з метою подудови прогресивного ладу.

Багато країни відносяться до змішаної економіки. Вона характеризується

різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у

відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною

економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів

тощо. Криза адміністративно-командної економіки спричинила невідкладне

завдання створення нового господарчого механізму, що забезпечує

ефективність використання усіх природно-господарських ресурсів, зміцнення

НТП, відродження господарської ініціативи і заповзятливості. Такий

механізм припускає строгу і чітку персоніфікацію виробничо-господарських

ресурсів, основна маса об\'єктів державної власності повинна бути

приватизована. На цій основі повинна бути створена ринкова економіка.

29. Основні риси відкритої економіки. Формування відкритої економіки

України

Найважливішим кількісним показником замкненості чи відкритості національно

ек-ки є передусім частка країн у світовому виробництві, з одного боку, і

світовому товарному експорті - з іншого. Відкрита ек-ка - ек-ка країни,

яка виходячи з нац-х інтересів, відкриває свої кордони для ввезення

капіталу, імпорту товарів і послуг з інших країн, а з посиленням

конкурентноздатності власної продукції вільно експортує свої товари і

послуги, здійснює вивезення капіталу і міграцію робочої сили. У межах

взаємодії між переростанням світовими інтеграційними процесами меж

державних суверенітетів і зростанням відкритості нац-х економік, діє суто

ек-на закономірність. Вона полягає у тому, що ступінь відкритості ек-ки

перебуває у прямо пропорційній залежності від рівня розвитку продуктивних

сил і ек-го потенціалу країни. При обчисленні ступеня відкритості ек-ки

слід враховувати не лише експортну квоту матеріального продукту або ВНП

тощо, а й структуру самого експорту, зокрема співвідношення частки

сировини та машин і устаткування. Для досягнення відкритості ек-ки

необхідно здійснити комплекс тактичних і стратегічних заходів. Щодо

стратегічних цілей, слід домогтися наступної переорієнтації ек-ки Укр. на

ринки країн далекого зарубіжжя. Це передбачає інтенсивну структурну

перебудову ек-ки, активне стимулювання зовнішньоек-ї діяльності

підприємств, створення спільних підприємств тощо. Для досягнення тактичних

цілей слід розробити заходи щодо сприяння експорту, створення сприятливих

фінансових умов для укр.експортерів через скасування податків на експорт,

запровадження ефективного митного контролю, формування ефективної

банківської системи тощо.

30. Міжнародні економічні відносини та їх форми. Світове господарство -

сукупність національних господарств та ек-них взаємозв\'язків між ними, або

сукупність ек-них відносин, які функціонують на нац-му та міжнародному

рівнях. Основою розвитку світового господарства був світовий ринок -

сукупність нац-х ринків окремих країн у їх взаємодії, пов\'язаними

міжнародними ек-ми відносинами. Міжнародні ек-ні відносини (МЕВ) - система

техніко-ек-них, організаційно-ек-них і виробничих відносин (або ек-ї

власності) між ек-ними суб\'єктами різних країн.

Основні форми МЕВ - міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів,

міжнародна трудова міграція та міжнародна ек-на інтеграція. Крім них

виділяють міжнародну спеціалізацію вир-ва та науково-технічних робіт,

валютно-фінансові зв\'язки й відносини між країнами та ін.

З-поміж основних форм МЕВ вирішальна роль на сучасному етапі належить

міжнародній торгівлі - торгівля між країнами, яка складається із ввезення

(імпорту) та вивезення (експорту) товарів і послуг. Збільшення обсягів

зовнішньоторговельного обороту, розширення його номенклатури за рахунок

готових виробів і послуг сприяє економії матеріальних, фінансових та ін.

ресурсів, позитивно впливає на поліпшення якості товарів і послуг, на

розширення номенклатури споживчих благ, формуватиме новий фактор ек-го

зростання. Міжнародний поділ праці - якісно вищий етап суспільного поділу

праці - раціональна форма використання СПП у рамках народного

господарства. Це спеціалізація кожної країни на випуску певних виробів із

метою задоволення як своїх потреб, так і потреб країн-партнерів. МПП

буває: загальний - це поділ праці між країнами світового співтовариства по

найбільшим сферам суспільного виробництва; окремий - поділ праці між

країнами всередині однієї сфери суспільного виробництва або галузі

економіки; одиничний - поділ праці між суб”єктами в рамках однієї

обособленої господарської одиниці.

Світові ек-ні зв\'язки Україні потрібні для стабільного і швидкого розвитку

продуктивних сил і зростання на цій основі життєвого рівня населенн29.

Основні риси відкритої економіки. Формування відкритої економіки України