Політичні права і свободи громадян України

ПЛАН:

1. Свобода пересування, вибору місця проживання, право вільного залишення

території України . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . 2

2. Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . .3

3. Право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському

та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . .5

4. Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги,

походи й демонстрації . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . .7

5. Право на інформацію . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . 8

Література

Політичні права і свободи

громадян України

1. Свобода пересування, вибору місця проживання, право вільного залишення

території України

Право на свободу пересування, вибір місця проживання, вільне залишення

території України належить кожному, хто на законних підставах перебуває в

Україні. Отже, цього права позбавлені особи, які проникли в країну

внаслідок порушення візового режиму або законодавства про в'їзд.

Закріплюючи це право, держава тим самим захищає територію країни, а також

своїх громадян, котрі відповідно до своїх інтересів та без усяких

перепусток можуть переїжджати з однієї місцевості в іншу й визначати собі

місце проживання.

Ст.. 33 Конституції України, у якій закріплене це право, повністю

відповідає вимогам Загальної декларації прав людини (ст.. І3), Міжнародного

пакту про громадянські й політичні права (ст. 12). Це повністю стосується

як свободи пересування, вибору місця проживання в межах країни, так і

можливості залишати свою країну і повертатися до неї.

Закріплення зазначених прав у конституційній нормі має велике значення

саме по собі, але воно ще й посилюється тією обставиною, що із свободою

пересування і виберу місця проживання тісно пов'язана реалізація багатьох

інших конституційних прав і свобод громадян, наприклад, права власності й

спадкування, права на житло, працю, охорону здоров'я і медичну допомогу,

виборчі права та ін.

Важливе значення має закріплення в Конституції права вільно виїжджати за

межі України та безперешкодно повертатися. Порядок реалізації цього права

встановлюється Законом України від 21 січня 1994 р. "Про порядок виїзду з

України і в'їзду в Україну громадян України".

Згідно із Законом, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено

у праві виїзду за кордон у таки випадках: якщо він обізнаний з відомостями,

що становлять державну таємницю; у нього неврегульована аліментні,

договірні чи інші невиконані зобов’язання;

проти нього порушено

кримінальну справу; засуджений за вчинення злочину; ухиляється від

виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням; підлягає

призову на строкову військову службу; свідомо сповістив про себе

неправдиві відомості; до нього подано цивільний позов до суду; за вироком

суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під

адміністративним наглядом міліції.

Даний перелік є вичерпним, і кожна підстава припиняє свою дію по

закінченню визначеного часу (відбуття покарання, виконання зобов'язань»,

закінчення строку військової служби тощо).

Істотним у праві на виїзд з України є те, що громадянин України не може

бути позбавлений права у будь-який час повернутися в Україну.

2. Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації

Розвинута система громадських об'єднань — невід'ємний елемент

громадянського суспільства. З Їх допомогою люди можуть спільно вирішувати

загальні проблеми, задовольняти та захищати свої потреби й інтереси.

Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на

державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого

втручання держави в громадське життя. Конституційне право на свободу

об'єднаним є юридичною основою створення й діяльності політичних партій,

професійних спілок та інших громадських організацій.

Названі конституційні положення конкретизуються в Законі України від 16

червня 1992 р. "Про об’єднання громадян”, який регламентує зміст права

об'єднання, його основні державні гарантії, порядок їх створення,

діяльності, реорганізації та ліквідації.

Об'єднання громадян — це добровільне громадське формування, створене на

основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і

свобод.

Об'єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес асоціація, фонд,

спілка тощо) визнаються політичною партією або громадською організацією.

Зокрема, політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної

загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які головною метою

мають участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади,

місцевого самоврядування і представництво в їх складі. Членами політичних

партій можуть бути лише громадяни України. Громадською організацією є

об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних,

економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших

спільних інтересів.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту

своїх трудових і соціально - економічних прав та інтересів. Професійні

спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, і в'язаних

спільними інтересами за родом професійної діяльності. Професійні спілки

утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.

Усі професійні спілки мають рівні права. Вони здійснюють нагляд і контроль

за додержанням законодавства про працю і правил по охороні праці,

доглядають за житлова - побутовим обслуговуванням працівників, утримують

культурно-освітні заклади, будинки відпочинку, профілакторії, санаторії,

туристичні та спортивні установи.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь - яке об'єднання громадян

чи обмежений у правах належність або неналежність до політичних партій

громадських організацій. Конституція гарантує добі вільність вступу в

об'єднання і перебування в ньому, виключає будь-який примус. Членство у

будь - якій або профспілці не може бути умовою заняття посади в державній

організації чи взагалі служити підставою для обмеження прав та свобод

людини.

Усі об’єднання громадян рівні перед законом. Обмеження щодо діяльності

політичних партій та громадських організацій і членства в них

встановлюються тільки Конституцією і законами України.

Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій,

програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України,

зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і

територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення

державної влади, пропаганду війни, насильництва, на розпалювання між -

етнічної ворожнечі; посягання на права й свободи людини, здоров'я

населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих

формувань. Не допускається створення і діяльність організаційних структур

політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих

органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а, також на

державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних

установах й організаціях.

Заборона діяльності об'єднання громадян здійснюється лише в судовому

порядку.

Держава гарантує політичним партіям і громадським організаціям рівні

умови для виконання ними своїх завдань, що служить фактичною і юридичною

підставою для реалізації громадянами України свого права на об'єднання.

3. Право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та

місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним

Це право означає гарантовану громадянам України можливість як

безпосередньо, гак і через своїх представників здійснювати всю повноту

влади. Дане право розвиває закріплене у ст.. 5 Конституції України

положення про народовладдя, яке має узагальнений, декларативний характер. А

конкретно встановлюється право громадян на участь у проведенні референдумів

і вільних виборів та бути обраними в органи державної влади, органи

місцевого самоврядування, право доступу до державної служби, а також до

служби в органах місцевого самоврядування.

Закріплене у ст.. 38 Конституції України право громадян повністю

відповідає міжнародним нормам, зокрема, передбаченому у п. "а" ст. 25

Міжнародного пакту про громадянські і політичні права положенню про право

кожного громадянина без будь-якої дискримінації та без обґрунтованих

обмежень брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за

посередництвом вільно обраних представників".

Ефективне та безперешкодне здійснення цього права потребує конкретизації

в законодавстві, встановлення відповідних правил, процедур, заходів

правового захисту.

Всеукраїнський й місцеві референдуми є конкретними інститутами прямого

та безпосереднього народовладдя. За їх допомогою громадяни реалізують свої

право на участь в управлінні державними справами.

Право громадян обирати й бути обраним стоїть у центрі всіх процесів

формування органів держави, тобто має владно утворюючий характер. Загальні

вибори органів державної влади та органів місцевого самоврядування надають

народові унікальну можливість контро я за діяльністю цих органів, включаючи

повну зміну влади. Вибори є вільними і здійснюються на основі загального,

рівного й прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Право

обирати мають громадяни України які на день проведення виборів досягли 18-

ти років, за винятком осіб, яких визнано судом недієздатними. Право бути

обраними мають особи залежно від виду виборів, зокрема, народним депутатом

може бути обраний лише громадянин України, який на день виборів досяг 21-

го року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти

років. Депутатом місцевої Ради може бути обраний громадянин, який має право

голосу і на день виборів досяг 18-ти років.

Право доступу до державної служби означає, що громадянам України має

бути забезпечена реальна можливість займати за виборами, конкурсом, або

призначенням посади в державних органах та їх апараті і здійснювати

відповідні державні функції. Право на державну службу мають громадяни

України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та

національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних

переконань, місця проживання, які одержали від повідну освіту і професійну

підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за

іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

і Закон України від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу" визначає

загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які

працюють у державних органах та їх апараті.

4. Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й

демонстрації

Це право призначене для забезпечення політичної свободи думок, переконань

та висловлювань в Україні. За юридичним змістом воно гарантує громадянам

України можливість вільно і необмежене виражати, обговорювати,

роз'яснювати, переконувати й поширювати у будь-якій формі (в межах закону)

свої думки, переконання і погляди з усіх питань суспільного, політичного,

економічного та суто культурного життя країни, зокрема, важливих питань,

пов'язаних з обговоренням проектів законів і рішень загальнодержавного й

місцевого значення.

Ст. 39 Конституції України зобов'язує організаторів проведення зборів,

мітингів, походів і демонстрацій завчасно сповіщати про це органи

виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, що гарантує органам

влади можливість втручання, коли ті чи інші заходи спрямовані до цілей, які

суперечать законові. Здійснення щойно перерахованих політичних свобод

забезпечується наданням громадянам та їх організаціям громадських

приміщень, вулиць, майданів, можливості широко розповсюджувати відповідну

інформацію, використовувати для цього пресу, телебачення і радіо.

Обмеження щодо реалізації даного права може встановлюватися судом

відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та

громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, задля

охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідальність за порушення передбаченого порядку організації і

проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій передбачається Кодексом

України про адміністративні правопорушення.

Зміст ст. 39 Конституції відповідає положенням міжнародних договорів.

Так, у ч. 1 ст. 20 Загальної декорації прав людини встановлено, що "кожна

людина має право на свободу мирних зборів та асоціації” ,а у ст.21

Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначається право

на мирні збори. Користування цим правом не піддягає ніяким обмеженням,

крім тих, які накладаються відповідно до закону і які необхідні в

демократичному суспільстві, в інтересах громадської безпеки, громадського

порядку, охорони здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод

інших осіб”.

5. Право направляти Індивідуальні чи колективні письмові звернення або

особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого

самоврядування та посадових і службових осіб цих органів

Закріплене у ст. 40 Конституції України право на звернення є важливим

засобом здійснення й захисту інших прав та свобод громадян, зміцнення

зв'язків населення з державним апаратом, участі громадян в управлінні

державними справами. Звернення громадян у державні органи місцевого

самоврядування сприяє посилення контролю народу за їх діяльності, боротьбі

з тяганиною та бюрократизмом.

Праву громадян на особисте звернення, направлення індивідуальних чи

колективних звернень відповідає обов'язок органів та посадових осіб, яким

вони направленні, уважно, в установленому порядку та у встановленні строки

розглянути їх прийняти щодо них законні обґрунтовані рішення.

Положення цієї статті Конституції конкретизовані в Законі України від 2

жовтня 1996 р. "Про звернення громадян". Закон виділяє три види звернень:

пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Оскарженими можуть

бути дії або бездіяльність в управлінській сфері, внаслідок яких: порушень

права та законні інтереси чи свободи громадянина, створено перешкоди для

здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно

покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнено

до відповідальності. Звернення подаються до органів державної влади,

органів місцевого самоврядування, посадових осіб. У зверненні має бути

викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви, скарги,

вимоги, проханім. Звернення обов'язково має бути підписаним Анонімні

звернення не розглядаються. Забороняється відмова у прийнятті та розгляді

звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать,

вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови. Якщо

звернення не входить до повноважень тих органів, куди воно направлене, воно

у строк не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному

органові чи посадовій особі. Забороняється направляти скарги громадян для

розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких

оскаржуються. Забороняється переслідувати громадян і членів їх сімей за

подання звернення. Не допускається розголошення одержаних із звернень

відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що

становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом. Звернення

розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця від дня їх

надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно.

5. Право на інформацію

Право на вільне вираження, своїх поглядів охоплює право кожного вільно

збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово

або в інший спосіб — на свій вибір. Це право на свободу інформації

гарантується ч.. 2 ст. 34 Конституції України і може здійснюватися різними

способами; шляхом між особистісного галасування, через засоби масової

інформації, за допомогою матеріальних носіїв інформації, учбових закладів,

на зборах і мітингах, сходах громадян, через різноманітні клуби, лектори та

інші засоби за своїм вибором. Усі ці засоби вважаються законними, якщо при

їх використанні виконуються встановлені законодавством прилила, які

існують, наприклад, для

засобів масової інформації, для проведення мітингів, демонстрацій, походів,

пікетування тощо.

Здійснення права на інформацію може бути обмежене законом в інтересах

національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку

задля запобігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров’я

населення, захисту репутації або прав інших людей, д. запобігання

розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання

авторитету і неупередженості правосуддя.

Конкретні гарантії забезпечення права на інформацію встановлюються в

Законі України від 2 жовтня 1992 "Про інформацію".

Під інформацією розуміють документовані або публічно оголошені відомості

про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі й навколишньому

середовищі. Закон встановлює загальні правові основні одержання,

використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право на

інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також р

розробляє систему інформації, її джерела, визначає статус учасників

інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її

захист, оберігає особу й суспільство від неправдивої інформації.

Всі громадяни України, юридичні особи і держави органи мають право на

інформацію. Це означає створення умов для вільного одержання, використання,

поширення та зберігання відомостей, необхідних для реалізації ними своїх

прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою

не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні та інші права,

свободи й інтереси юридичних осіб. Кожному громадянинові забезпечується

вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків,

передбачених законами України.

Право на інформацію забезпечується обов'язком органів державної влади, а

також органів місцевого самоврядування інформувати громадян про свою

діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних

інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку

доступ до інформації, вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до

статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів (обмеження

цього доступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливими умовами

їх зберігання, які визначаються законодавством); створенням механізму

здійснення права на інформацію;контролем з боку держави за додержанням

законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення

законодавства про інформацію.

Література

1. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради

України 28 червня 1996 р.- К. „ДОК-К” , 1996.- 40 стор.

2. Коментар до Конституції України : Наук. - популярне видання. – К.:

Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 376 с.

3. Закон України „ Про громадянство України ” від 8 жовтня 1991 р.

4. Загальна Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р.

5. Конституційне право України , за редакцією доктора юридичних

наук, професора В. Ф. Погорілка, К. 1999 р.