Права дитини

Права дитини

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................

.................................1

1. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ..................3

1.1. Історичний розвиток прав

дитини.......................................3

1.2. Конвенція ООН про права

дитини......................................5

1.3. Право дитини на

сім’ю.........................................................8

1.4. Право на

освіту.................................................................

.....15

2. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ДИТИНИ В УКРАЇНІ І В СВІТІ............20

2.1. ЮНІСЕФ – дитячий фонд

ООН...........................................20

2.2. Дискримінація прав

дитини.................................................24

2.3. Сучасна ситуація в Україні. Шляхи

виходу.......................27

2.4. Правова інформованість дітей та

дорослих........................30

3. МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ДИТИНИ В УКРАЇНІ............35

3.1. ЗМІ і права

дитини...............................................................35

3.2. Куди звернутись?

.................................................................39

3.3. Корисні

адреси.................................................................

.....42

ВИСНОВОК.............................................................

............................44

СПИСОК

ЛІТЕРАТУРИ..................................................................

...46

ДОДАТКИ..............................................................

..............................47

Вступ

В людській історії настало третє тисячоліття. Яким буде для нас 21-ше

століття? Особливо це хвилює нас тому, що в цьому столітті будемо жити ми,

сьогоднішні діти. Наскільки ми готові до майбутнього життя?

Для того, щоб ми вміли збудувати щасливе майбутнє, ми повинні знати

змалечку, що всі народи і всі люди рівні між собою й мають однакові права

на нашій Землі.

Дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому

числі й у правових аспектах. Дитина має бути забезпечена особливими

правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне

призначення. Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права

людини. Але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено

її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. І для того, щоб

дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні

спеціальні, додаткові можливості. Отже, права дитини - це певні

спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування

і досягнення зрілості. Особливі права дитини – це “права росту”, зумовлені

її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони – особливий зріз у

загальному контексті прав людини.

Існує стереотип, що хороша дитина – слухняна дитина. А слухняна –

означає зручна. Коли дитину або підлітка кривдять старші, зазвичай діти в

міру своїх можливостей просто чинять опір. Цей опір триває просто на

емоціях - і у підсумку ми маємо справу з соціально дезадаптованою

поведінкою. Діти, які не вміють чинити опір, або вчаться лавірувати, або

виявляються просто пригніченими. В усіх трьох випадках ми маємо негативні

наслідки – в жодному з варіантів дитина не вчиться цивілізовано захищати

себе, формувати власну точку зору і обстоювати її, тобто виховується

безсловесна маса, якою легко потім маніпулювати.

Зміни в суспільстві не можуть статися тільки внаслідок фактичних

політичних кроків. Суспільство змінюється зсередини, а надійні зміни

гарантовані тільки за участі молоді – активної, гідної, небайдужої.

Зараз проблема дитинства є найголовнішою проблемою в усьому світі, бо

діти – наше майбутнє.

Іноді мені доводилось зустрічатись зі зневажливим та гордовитим

ставленням дорослих до дітей, тому в мене часто виникало питання: чи є в

дитини якісь особисті права? Виявилося, що це питання хвилює і багатьох

моїх друзів й однолітків. Так кому ж, як не мені, майже 16-річній, вже не

зовсім дитині, але ще й не дорослій, близька ця тема! Я розумію, що наша

держава молода, що тільки формується як правова, більшість її громадян

юридично необізнані і не звикли цивілізовано захищати свої інтереси, не

порушуючи права інших. Але ж як довго чекати зрушень на краще? Невже

нинішньому поколінню молодих українців не судилося жити в правовій державі,

а лише бути вічним її будівельником? Що нам перешкоджає? Скасувати

протиріччя і законодавстві й нарешті почати дотримуватись його на практиці?

Звичайно, я маю надто мало життєвого досвіду й спеціальних знань. Тому

я вирішила вивчити цю проблему докладніше, щоб мати змогу цивілізовано

вміти вирішувати свої проблеми і відстоювати права. Я сподіваюсь, що моя

робота допоможе дітям нашого регіону підвищити свою правову обізнаність і

гідність, а дорослим – переглянути своє ставлення до дитини як до

особистості.

Знаючи свої права з дитинства, людина зможе плідно й ефективно брати

участь у розбудові правового суспільства нашої держави.

1. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ

1.1. Історичний розвиток прав дитини

Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як

другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До

думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими та нераціональними.

Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як

сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та

обов’язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається

актуальною проблемою нашого суспільства.

З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття

права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства,

дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади

батьків, економічної експлуатації. У зв’язку з цим Ліга Націй (прообраз

ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини.

Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році)

прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося,

що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги.

Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація

прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних

положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву

владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це

були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і

справи уряду і людей в усьому світі.

Однак декларація (лат.Declaratia - проголошення) – не зобов’язує, не

має певної обов’язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення

положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів,

міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.

У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада

1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її

для підписання, її підписала 61 країна.

Конвенція – документ високого міжнародного рівня, який має велику

обов’язкову силу для тих держав, які його ратифікували.

Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному

пакті про громадянські та політичні права 1966 року, міжнародному пакті про

економічні, соціальні та культурні права 1966 р., документах

спеціалізованих установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ тощо.

Основним правовим принципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей.

У ст.1 Декларації прав дитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені в

Декларації права повинні визнаватися за усіма дітьми, без будь-яких

винятків та обмежень.

Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав,

щоб були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і

повноцінного розвитку дітей. Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб

дитини – ось головний пріоритет у захисті прав дитини.

1.2. Конвенція ООН про права дитини

“Світовою конституцією прав дитини” називають Конвенцію про права

дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. З тих

пір Конвенцію ратифікували уряди всіх країн, за винятком Сомалі та

Сполучених Штатів Америки.

Норми цієї конвенції діють як складова національного законодавства

України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.

Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов’язання

забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи

доступ до високоякісної освіти та охорони здоров’я, а також високий рівень

життя.

Це означає, що уряди зголошуються захищати дітей від дискримінації,

сексуальної та комерційної експлуатації та насильства, і особливо

піклуватися про дітей-сиріт та біженців.

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на

набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї

індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що

стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте

та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право

користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами

соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на

освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від

фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у

військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо

сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції

дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від

зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх

країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні

особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому

документі стоять права дитини. Права, викладені в Конвенції, умовно можна

поділити на три частини.

Забезпечення: право володіти певними речами, отримувати певні послуги

та мати доступ до того й того (мова йде про ім’я та громадянство, медичний

догляд, освіту, відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами та

біженцями).

Захист: право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині

(наприклад, від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій,

комерційної, економічної чи сексуальної експлуатації, фізичного чи

психічного знущання тощо).

Участь: Дитина має право бути почутою, коли приймаються рішення, що

стосуються її життя. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше

можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного

життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури,

релігії та мови.

Конвенція надає точки відліку, за допомогою яких можна вимірювати

ефективність зусиль різних країн щодо поліпшення життя дітей.

Кожні п’ять років уряди мають звітувати перед Комітетом ООН з прав

дитини.

Згідно зі ст. 43 Конвенції про права дитини такий Комітет складається

з десяти експертів, які відзначаються високими моральними якостями та

визначною компетенцією в галузі, що її охоплює ця Конвенція. Члени Комітету

обираються таємним голосуванням із числа внесених до списку осіб, висунутих

державами-учасницями.

Кожна держава-учасниця може висунути одну особу з числа своїх

громадян. Вибори проводяться на нарадах держав-учасниць, що скликаються

Генеральним секретарем у центральних установах Організації Об’єднаних

Націй. Згідно із ст. 44 держави-учасниці зобов’язуються подавати Комітетові

через Генерального секретаря ООН доповіді про вжиті ними заходи щодо

закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні

цих прав:

Протягом двох років після набрання чинності цією Конвенцією для відповідної

держави-учасниці.

Надалі через п’ять років.

Члени Комітету оцінюють їхні успіхи, зустрічаються з представниками

уряду та прислуховуються до думок недержавних організацій (НДО) перед тим,

як надати рекомендації щодо вдосконалення роботи у кожній країні.

З метою сприяння здійсненню конвенції та міжнародному співробітництву

таких організацій, як Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня

організація здоров’я (ВОЗ), Організація ООН з питань освіти, науки та

культури (ЮНЕСКО) та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) заохочуються до надання

консультацій Комітету та мають дозвіл на відвідання його засідань.

Вони можуть надавати Комітету відповідну інформацію, та їх можуть

запрошувати до надання консультацій щодо оптимального виконання Конвенції,

разом з представниками інших організацій, визнаних компетентними, - в тому

числі, інших органів ООН та НДО, що мають статус консультантів ООН.

У різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини

виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної

держави. Але об’єднує усі держави по відношенню к дітям повага до дитини,

її правам та інтересам, турбота і любов.

1.3. Право дитини на сім’ю

Кожна сім'я - це частина держави.

Арістотель

Сім'я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного,

соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і

несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має

виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки,

психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-

культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. У першу

чергу сім'я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати

загальнолюдські норми суспільного життя. Основними методами збереження та

зміцнення здоров'я в умовах сім'ї має стати профілактика захворювань та

дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна

фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування,

запобігання шкідливим явищам - курінню, алкоголізму тощо.

Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля

батьків або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних

умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини.

Найважливішою умовою для розвитку дитини є її виховання в сім’ї. Це

очевидно, тому не випадково, що Конвенція ООН про права дитини 1989 року

містить перелік норм, які повинні забезпечувати захист сім’ї.

Дитина з самого народження має право знати своїх батьків та

користуватися їх піклуванням. (ст. 7). Право дитини на піклування з боку

батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і належного

виконання батьками своїх обов’язків

Виникнення прав та обов’язків між батьками і дітьми

Взаємні права і обов’язки між батьками і дітьми виникають на підставі

походження дитини від цих батьків, засвідченому у встановленому законом

порядку.

В разі, коли батьки дитини на час її народження перебувають у

зареєстрованому шлюбі, походження дитини підтверджується записом про шлюб

батьків. В таких випадках, як правило, проблем не виникає. Навіть після

смерті батька, якщо дитина народжується до закінчення 10-місячного строку,

особу, що померла, записують батьком. Це правило поширюється і на випадки

розірвання шлюбу, якщо мати на момент народження дитини не вступила в новий

шлюб. В цьому разі батьком дитини записують нового чоловіка матері.

У випадках, коли батьки новонародженого не перебувають у

зареєстрованому шлюбі, то батько може звернутися із спільною заявою з

матір’ю дитини до органів РАГСу і просити визнати його батьком.

Якщо ж батько не погоджується добровільно визнати походження цієї

дитини від нього, то цю обставину може встановити суд за заявою матері,

опікуна дитини, особи, на утриманні якої перебуває дитина. В разі незгоди

матері подати спільну заяву з батьком до органу РАГСу, до суду з вимогою

встановити батьківство може і сам батько. Таким правом закон наділяє і

дитину, але лише з досягненням нею 18 років. Закон передбачає обставини,

які особа, що звертається до суду, зобов’язана довести. Крім того, важливе

значення мають експертизи (зокрема, судово-медична, судово-біологічна та

ін.). Особливого значення набуває генетична експертиза, оскільки процент

помилки в такій експертизі зовсім незначний. Саме ця експертиза майже

достовірно підтверджує батьківство чи материнство.

Отже в разі підтвердження походження дитини від цих батьків між ними

виникають взаємні права та обов’язки.

Стаття 58 КпШтС України

Батьки і діти зобов’язані подавати взаємну моральну підтримку і

матеріальну допомогу один одному.

Права та обов’язки між батьком і дітьми можуть бути особистого та

майнового характеру.

Особисті права дітей

Особисті права та обов’язки позбавлені грошового змісту, їх не можна

оцінити і в грошах. Вони тісно пов’язані з особою: їх не можна подарувати,

відмовитися від них. Загалом ці права та обов’язки тривають до досягнення

дитиною 18 років, або до часу одруження, вони також припиняються зі смертю

однієї зі сторін.

Стаття 61 КпШтС України

Батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися

про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання,

готувати їх до праці.

Коли дитина народжується, вона має право отримати ім’я. Відповідно

батьки згідно статей 62 і 63 КпШтС України мають право та обов’язок

призначати прізвище, ім’я та по батькові дитини. Якщо батьки мають спільне

прізвище, то це прізвище отримує і дитина. Якщо у батьків прізвища різні,

вибору імені закон обмежень не встановлює, але батьки повинні дуже

відповідально поставитись до вирішення цього питання, щоб в майбутньому не

виникало для дитини негативних наслідків. Також можна присвоювати дитині

подвійне ім’я.

З досягненням дитиною 16 років вона може звернутись до РАГСу із заявою

з проханням змінити її прізвище або ім’я та по батькові.

Батьки мають право визначати місце проживання дітей. Діти можуть

тимчасово проживати у родичів, як правило, у бабусі та дідуся, але ця

обставина не позбавляє їх батьків та не знімає обов’язку по вихованню.

Стаття 17 Цивільного кодексу України

Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15 років, визнається

місце проживання їх батьків.

Коли батьки розлучаються, часто в судовому порядку вирішується спір

між ними про визначення місця проживання їх дитини. Ст. 69 КпШтС України

передбачає, що суд в таких випадках повинен врахувати думку самої дитини,

що досягла 10-річного віку.

Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише

за умови добровільного і належного виконання батьками своїх обов’язків.

Суд, наприклад, може позбавити батьківських прав батька або матір, стягнути

з них аліменти, засудити їх за ухилення від сплати, але примусити батьків

піклуватися про своїх дітей неможливо. До батьківства і материнства треба

готувати з раннього віку, насамперед, на прикладі власних батьків, їх

ставленні до дитини та виконанні батьківських обов’язків взагалі.

У Конвенції ООН про права дитини проголошується, що дитина не буде

розлучена з батьками всупереч їх бажанню, крім випадків, які передбачені

законом.

У Конвенції йдеться також про визнання місця проживання дитини. Якщо

батьки не можуть домовитися про це, суд вирішує, з ким залишається дитина.

Частіше дитина залишається з матір’ю, але за законом жоден з батьків

не має наперед визначених переваг.

Ст. 10 Конвенції ООН про права дитини про принцип не розлучення з

батьками передбачає, що дитина має право підтримувати контакти зі своїми

батьками у випадку розлучення з ними. Коли таке розлучення спричинене

затриманням, ув’язненням чи смертю когось із батьків, держава повинна

надати дитині чи батькам інформацію щодо місця перебування відсутнього

члена сім’ї.

Батьки повинні спільно вирішувати питання виховання дітей. Коли батьки

проживають окремо, то той із батьків, що проживає з дитиною, не повинен

чинити перешкод для спілкування з дитиною іншого з батьків. Якщо батьки не

можуть дійти згоди з цього питання, то слід звернутися до органів опіки і

піклування, а далі до суду.

Батьки також мають право вимагати повернення своєї дитини від будь-

якої особи, яка утримує цю дитину у себе не на підставі закону чи рішення

суду.

Дідусь та бабуся мають право згідно із ст. 65 Кодексу про шлюб та

сім’ю спілкуватися зі своїми онуками. Якщо батьки дитини не досягли згоди з

цього питання з бабусею і дідусем, то спір вирішується опіки і піклування

чи судом.

У випадку, коли дитина тимчасово або постійно позбавлена сімейного

оточення, вона має право на особливий захист і допомогу держави, як це

передбачено у ст. 20 Конвенції. А стаття 21. Конвенції про права дитини

проголошує вимоги, на яких має базуватися законодавство щодо факту

всиновлення та процедури його здійснення.

Держава, в свою чергу, повинна надавати допомогу багатодітним сім’ям

для забезпечення дитини харчуванням, одягом та житлом (ст. 27).

Цей обов’язок Україна прагне виконувати, про що свідчить прийнятий

закон “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”.

Майнові права та обов’язки між батьками та дітьми.

Такі права та обов’язки можуть виникати з приводу майна, яким володіє

сім’я, а також з приводу отримання аліментів.

Стаття 77 КпШтС

За життя батьків діти не мають права на їх майно, так само, як і

батьки не мають право на майно дітей.

Отже, коли батьки розпоряджаються належним їм майном, згоди дітей їм

не потрібно. Якщо діти мають власне майно, закон визначає обмеження у

розпорядженні ним: майном дитини до 15 років розпоряджаються її батьки без

її згоди. Така дитина може укладати лише дрібні побутові угоди.

Виняток становлять банківські вклади. Якщо неповнолітній до 15 років

сам вніс вклад в банк на своє ім’я, він має право самостійно розпоряджатись

ним. Якщо ж вклад на ім’я дитини внесла інша особа, то цим вкладом

розпоряджаються батьки.

З моменту досягнення дитиною 15 років, обсяг її майнових прав

збільшується. На власний розсуд, крім дрібних побутових угод та

розпорядження банківським вкладом, внесеним на її ім’я, вона може також

розпорядитись своєю стипендією, зарплатою, своїми авторськими,

винахідницькими правами. Угоди, що виходять за межі дрібних побутових, такі

діти укладають за наявності згоди їх батьків.

Дивно, але за чинним законодавством дитина може працювати з 14 років,

але розпоряджатись своєю зарплатою лише з 15 років. Можливо, на користь

дітям є необхідність змінити законодавство, але цього ніхто не робить. Тому

складається враження, що таке законодавство вигідне державі.

Батьки управляють майном дітей лише до досягнення останніми 18-років,

або до моменту їх одруження, бо з цього часу вони можуть самостійно вчиняти

усі дії, пов’язані з майном.

У батьків і дітей може бути спільна власність.

Батьки мають утримувати своїх дітей до 18 років.

У випадках, коли батьки добровільно не бажають утримувати своїх

неповнолітніх дітей, до виконання цього обов’язку їх може бути зобов’язано

в судовому порядку примусово. Немає значення, чи працює особа, з якої

стягують аліменти. Якщо ж дитина досягла повноліття, але є непрацездатною,

батьки надалі повинні утримувати її.

Права та обов’язки батьків та дітей є взаємними, тобто закон

передбачає умови, при яких право на утримання може виникати не лише у

дітей, але й у їхніх батьків.

Неповнолітні діти, які мають самостійний заробіток, можуть надавати

батькам матеріальну допомогу, але це лише їх моральне зобов’язання. Закон

зобов’язує надавати таку допомогу непрацездатним і нужденним батькам лише з

досягненням дитиною 18 років, але не раніше.

Якщо відношення батьків і дітей побудовані на любові, повазі,

дотриманні взаємних прав і виконання обов’язків, вони не ускладнюються

конфліктами. Іноді, на жаль, буває навпаки, і тоді люди звертаються по

допомогу до закону...

Проблеми сімейного життя, стосунки між батьками і дітьми є дуже

складними. У літературі їх часто називають “вічними питаннями” і

присвячують їм романи, п’єси, повісті. Ці відносини впливають на характер,

погляди і життєву позицію людини, що росте, допомагають їй стати

гармонічною і цілісною або перешкоджають її розвитку. Відносини між

батьками і дітьми, що складаються між ними в дитинстві, люди проносять

потім через усе життя.

Найкращим шляхом життя сім’ї безумовно є порозуміння, повага, свідоме

дотримання всіма її членами правових і моральних норм по відношенню одне до

одного. У такій сім’ї і діти, і батьки будуть щасливими, збережуть

вдячність і готовність допомагати один одному до глибокої старості й у будь-

яких ситуаціях життя.

1.4. Право на освіту

Освіта відіграє в житті людини дуже важливу роль. Завдяки їй у людини

формується характер, погляд на життя, суспільні інтереси й власні принципи.

Освіта – своєрідний моральний грунт кожної людини.

Права дитини якнайкраще можна зрозуміти тоді, коли їх пізнають у дії.

Щоденне шкільне життя дає певний досвід і може підсилити формальне вивчення

таких абстрактних понять, як свобода, право, толерантність, справедливість

і правда.

Однак навчальні заклади часто не заохочують, а знеохочують до пізнання

прав людини. В них нерідко стикаємось із зарозумілістю і упередженням, які

зводять нанівець права окремих осіб. Наприклад, якщо учням дозволяється

називати образливими прізвиськами своїх ровесників, які належать до

релігійних груп чи етнічних меншим, і це минає безкарно, то це привчає

учнів до думки, що нетолерантність допустима. Тому важливо змінити таку

ситуацію, якщо ми хочемо, щоб навчання прав дитини досягло мети.

Шкільна освіта, навчання взагалі – це окрема сфера суспільно-правових

відносин, які регулюються спеціальними нормативними актами: статтями

Конституції України, Законами України “Про освіту”, “Про загальну середню

освіту”, Статутом школи та будь-якого відповідного навчального закладу

тощо.

Розвиток дитини забезпечується здійсненням її права на освіту. Це

право проголошено у Загальній декларації прав людини, у Міжнародному пакті

про громадянські та політичні права, в Конвенції про права дитини. В

Конвенції про права дитини йдеться не тільки про шкільну освіту. Питання

розглядається значно ширше: мається на увазі доступ дитини до засобів

масової інформації загалом, у тому числі – до дитячих (ст.17).

Українська держава намагається забезпечити доступність освіти. Це

означає, що навчатись може кожний. Навчальні заклади є практично у всіх

населених пунктах, до них приймають всіх, хто живе в Україні – незалежно

від соціального і майнового стану, етнічного походження, національності,

раси, віросповідання, стану здоров’я.

Доступність забезпечується також створенням умов для вибору профілю

навчання відповідно до інтересів і здібностей дитини, різними формами

навчання: денною, вечірньою, заочною, екстернатом.

Мінімальні вимоги Конвенції про права дитини у цьому плані зводяться

до запровадження обов’язкової і безплатної початкової освіти. На реалізацію

її положень був спрямований Закон України “Про освіту” 1991 року, який

встановив обов’язкове шкільне навчання дітей віком від 6-7 і до 15 років.

Усі ступені шкільного навчання безплатні, Конституція України 1996 року

значно розширила право дітей на освіту. Згідно з ст. 53 Конституції повна

загальна освіта обов’язкова. Держава гарантує її доступність і

безоплатність.

Так, державою проголошена безкоштовна освіта, що забезпечується

розгалуженою мережею державних закладів освіти. Разом з тим, останнім часом

все більшого поширення набувають навчальні заклади, засновані на приватній

та комунальній власності, а також в державних закладах частина студентів

навчається на платній основі. Але суспільство навіть не замислюється, що це

є дискримінацією прав дитини, порушенням закону та Конвенції про права

дитини.

Важко переоцінити п. 2 ст. 28 Конвенції ООН про права дитини, що

приписує забезпечувати шкільну дисципліну лише методами, які не порушують

принципу поваги до людської гідності дитини. Таким чином, держава має

підтримувати шкільну дисципліну, але методами, які не принижують гідність

дитини.

Законом України “Про освіту” та іншими законами та нормативними

документами встановлюються права та обов’язки учнів та вчителів.

Дотримуючись їх, можна досягти врегулювання частих конфліктів між цими

сторонами та дотримання і контролю закону з обох сторін.

Із ст. 51

Права учнів:

. Право обирати профіль навчання, індивідуальні програми, позакласні

заняття; вносити пропозиції з питань організації та умов навчально-

виховного процесу, відпочинку, побуту учнів;

. Користуватися навчальною, виробничою, культурною, спортивною, побутовою,

оздоровчою базою навчального закладу;

. На захист від будь-яких форм фізичного та психічного насильства;

. Оскаржити у разі незгоди четвертну, річну, підсумкову оцінку до ради

освітнього закладу у місячний термін і скласти екзамени з відповідного

предмета;

. Участь у юнацьких та молодіжних організаціях;

. Брати участь у науково-дослідній, конструкторській, експериментальній чи

інших видах науково-практичної діяльності: конференціях, олімпіадах,

конкурсах, виставах;

. Особисто або через своїх представників брати участь у громадському

самоврядуванні навчального закладу.

Обов’язки учнів

. Дотримуватись законодавства, моральних та етичних норм;

. Систематично і глибоко оволодіти знанням, підвищувати загальнокультурний

рівень;

. Дотримуватись правил внутрішнього розпорядку, підтримувати навчальну

дисципліну;

. Бережливо ставитись до майна закладу освіти;

. Дбати про власну гігієну та охайний зовнішній вигляд.

Права вчителів:

Вчителі мають право на:

. Повагу та захист професійної честі та гідності;

. Вільний вибір форм, методів та засобів навчання, виявлення педагогічної

ініціативи;

. Участь в обговоренні та вирішенні питань організації навчального процесу;

в роботі органів громадського самоврядування закладу;

. Підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту програм,

форм навчання та установ, які здійснюють підвищення кваліфікації і

перепідготовку.

Обов’язки вчителів:

Вчителі зобов’язані:

. Виконувати статут закладу освіти, забезпечувати умови для освоєння учнями

програм на рівня обов’язкових державних вимог, сприяти розвиткові

здібностей учнів;

. Дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність учнів,

дотримуватись положень Конвенції ООН про права дитини;

. Дотримуватись правил і режиму внутрішнього трудового розпорядку

. Захищати учнів від будь-яких форм фізичного або психічного насильства;

. Постійно підвищувати свій професійний рівень, педагогічну майстерність,

кваліфікацію;

. Виконувати рішення органів громадського самоврядування закладу освіти та

адміністрації.

Чи повністю реалізоване право на освіту в нашій країні? Зараз

з’явилось чимало комерційних навчальних закладів. Це, звичайно, добре, що

діти можуть одержати глибші знання, ніж у звичайних школах. Але багато

дітей з малозабезпечених сімей не можуть навчатися там, де б вони бажали,

оскільки батьки не мають змоги заплатити за навчання. А в звичайних школах

ще досить часто зустрічаються вчителі з авторитарним підходом до навчання,

вони вимагають, щоб діти були тупими “солдафончиками” з відсутністю власної

думки і здатністю. В Школі діє принцип “Вчитель завжди правий”, якими

безглуздими б не були його вимоги, і ніхто не вважає за потрібне

поцікавитися і думкою учня. Часто дитина не має можливості відстоювати свою

позицію. А дітям хотілося б бачити поряд з собою доброзичливих наставників,

до яких можна б було звернутися як до старших товаришів за порадою,

підтримкою, поговорити про щось хвилююче і наболіле, відчути, що вчитель

проникається твоїми проблемами.

Що ж стосується вищої освіти... В Конвенції, Загальній декларації прав

людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права,

Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти та інших

міжнародних документах наголошується, що вища освіта має бути однаково

доступною для всіх відповідно до здібностей кожного. Останнім часом в

Україні стала широко розповсюджена комерційна форма навчання, що зробило

недоступним навчання на престижних факультетах в вузах для деяких верств

населення (гадаю, ні для кого не секрет, що на більш-менш престижних

факультетах з “безоплатною” формою навчання, оплата вноситься хабарем як

“прохідний бал”). Але ж чим вищий інтелектуальний потенціал країни, тим

більш розвиненою буде ця країна. Освіта дає змогу набути нову освіту і

забезпечити соціальний захист, зменшити безробіття. Держава має бути

зацікавлена в високій освіченості своїх громадян. В останні десятиріччя в

країнах Європи стали приділяти дуже багато уваги розвитку вищої освіти.

Держава має стежити за тим, щоб освіта забезпечувала розвиток

особистості, талантів і здібностей дитини у якнайповнішому обсязі,

виховання поваги до прав та свобод людини, поваги до батьків, культурної

самобутності, мови, національних цінностей країни, у якій проживає дитина,

країни походження дитини, підготовку до свідомого життя у вільному

суспільстві.

2. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ДИТИНИ В УКРАЇНІ І В СВІТІ

2.1. ЮНІСЕФ – дитячий фонд ООН

З часу утворення Організації Об’єднаних Націй (1945) об’єктом її

особливої турботи і допомоги завжди були діти, їх благополуччя і права.

Одним з перших результатів діяльності ООН було рішення, прийняте

Генеральною Асамблеєю ООН в 1946 році, про утворення Дитячого фонду

Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) як одного з органів ООН для надання

допомоги дітям в Європі після Другої світової війни. Коли в 1950 році

термін повноважень фонду фактично закінчився, за проханням країн Азії,

Африки, Латинської Америки, Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про

включення ЮНІСЕФ в систему Організації Об’єднаних Націй як постійно діючу

структуру, метою якої є задоволення довготривалих потреб дітей у країнах,

що розвиваються. Із назви були виключені слова “міжнародний” і

“надзвичайний”, однак відома на той вже час абревіатура “ЮНІСЕФ”

збереглась.

З плином часу, не дивлячись на певні досягнення окремих країн в

забезпеченні більш благополучного стану дітей, місія ЮНІСЕФ не зазнала

змін: діяти в інтересах дітей і залежності від їх потреб і без будь-якої

дискримінації. При цьому важливо відзначити, що до цього часу ЮНІСЕФ є

головним механізмом міжнародної допомоги дітям, які перебувають у важких

умовах. Значимість ролі ЮНІСЕФ як провідника інтересів міжнародного

співтовариства по впровадженню в усіх країнах світу положень Конвенції ООН

про права дитини заключається перш за все в широкій пропаганді необхідності

захисту прав і охорони законних інтересів неповнолітніх дітей і мобілізації

ресурсів на покращення їх становища.

Права людини є природною приналежністю, невід’ємною властивістю

кожного члена суспільства з самого моменту його народження. Саме завдяки

здійсненню прав і свобод проявляється унікальність особистості,

розкриваються творчі здібності і можливості кожної людини, що вирішальним

чином відбивається на розвитку суспільства в цілому.

Не випадково Загальна декларація прав людини починається зі слів про

те, що основою свободи, справедливості і загального миру є визнання рівної

гідності, властивої всім членам людської сім’ї, а також їх рівних і

невід’ємних прав. Права людини – це одна з найсвятіших й найдорожчих

людських цінностей, тому треба їх шанувати і дотримуватись, вміти

відстоювати і поважати.

Майбутнє кожної людини і людства в цілому потенційно залежить від

підростаючого покоління, тому забезпечення прав дітей та їх правовий захист

безумовно є основним завданням сучасності, у вирішенні якої має бути

зацікавленим все світове співтовариство.

Представляється, що в світлі сказаного немає необхідності приводити

аргументи. Як доказ того, що одним із найважливіших досягнень і результатів

дій міжнародної системи захисту прав людини є не тільки визнання

міжнародним співтовариством факту, що “дитина, через її фізичну і розумову

незрілість, потребує спеціальної охорони і турботи, включаючи відповідний

правовий захист, як до, так і після народження”, але і визнання дітей

самостійними суб’єктами.

Декілька слів з історії питання і суті підходу ЮНІСЕФ до країн

регіону.

Регіональне відділення ЮНІСЕФ по країнах Центральної і Східної Європи,

Співдружність Незалежних Держав і Балтійських державах здійснює свою

програму діяльність і регіоні з 1990 року, коли Виконавча рада Дитячого

фонду ООН вперше затвердила асигнування на підтримку програм для країн, що

входять в названий блок. Саме до цього блоку належить і Україна.

Мандат ЮНІСЕФ і його діяльність у цих країнах були обумовлені тими

проблемами, які стали наслідком різкого зниження рівню життя населення в

результаті політичних, соціальних так економічних змін так званого

перехідного періоду, початок якого відноситься на кінець 80-х – 90-х років.

Тобто ЮНІСЕФ у впровадженні своєї політики в першу чергу враховує

менталітет і особисті умови регіону і даної держави, тобто політика ЮНІСЕФ

має суто індивідуальних підхід до кожної держави.

Основними факторами, які з точки зору ЮНІСЕФ визначили головний

напрямок його політики в даному регіоні ( до якого відноситься Україна),

були визнані такі фактичні обставини:

. Скорочення або повна відміна системи соціального обслуговування сімей,

включаючи систему дитячих дошкільних закладів;

. Обмежене фінансування державою системи охорони здоров’я, а саме

лікувальних закладів;

. Скорочення зайнятості жінок і молоді в усіх сферах виробництва;

. Втрата в суспільстві морально-етичних і правових орієнтирів і, як

наслідок, зріст підліткової злочинності, розповсюдження алкоголізму,

наркоманії, проституції.

Набуті з початку діяльності в регіоні досвід і знання про проблеми,

труднощі та необхідні пріоритети дозволили ЮНІСЕФ виробити єдині правила

підходу і спільну платформу дій, концептуальну основу якої склали наступні

висновки:

Конвенція ООН про права дитини, яку ратифікували всі країни регіону, є

легітимною основою і повинна визначити рамки взаємодії ЮНІСЕФ з урядами,

поза урядовими організаціями та іншими потенційними партнерами;

Головну увагу слід приділяти наданню допомоги країнам у справі

розвитку громадянського суспільства з метою надання стійкого характеру

діяльності в інтересах дітей і сприяння створенню організацій, в яких

потреби і права дітей розглядаються як пріоритетні.

ЮНІСЕФ слід зосередити свої зусилля на реформі законодавства і

використати процес збору та аналізу даних про становище дітей як найбільш

важливий інструмент взаємодії з урядами країн перебування для встановлення

об’єктивних критеріїв оцінки дій законодавства, яке торкається прав і

інтересів жінок, дітей і молоді, і реальних заходів з метою змін підходів в

тій мірі, в якій це буде визнано необхідним в ім’я того, щоб інтереси і

проблеми цих груп населення займали пріоритетне місце в соціальній політиці

держави і всього суспільства.

ЮНІСЕФ належить грати роль свого роду “каталізатору”, добиваючись від

урядів громадських інститутів і можливих донорів мобілізації ресурсів і

дій, спрямованих на забезпечення такого стану, щоб права дітей знаходились

в центрі уваги і займали провідне місце у програмах країн, що продовжують

процес перетворень з метою побудови правових високоморальних демократичних

держав.

Ефективна політика в інтересах дітей в кожній країні повинна

базуватись на точному знанні і розумінні справжнього становища дітей, їх

потреб і способів найкращого задоволення цих їхніх потреб. В той же час

очевидно, що виконання державою прийнятих міжнародно-правових зобов’язень

не може бути забезпечене без створення постійно діючих незалежних

механізмів захисту прав дитини. Це більш, ніж актуально для України, тому

що процеси соціально-економічних і політичних перетворень та реформ, які

відбуваються в країні, негативно відбились на становищі соціально

незахищених груп населення, серед яких одне з перших місць займають діти.

Завдання в тому, щоб створити такий орган, який зміг би виступити на захист

інтересів дітей, проводячи при цьому критичний аналіз державної політики і

являючись свого роду рупором дітей. Крім того, такий орган повинен бути

джерелом достовірної інформації про становище, проблеми, потреби і інтереси

дітей.

2.2. Дискримінація прав дитини

Більшість населення України і уявлення не має про особисті права

дітей, Конвенцію ООН про права дитини, інші міжнародні документи цієї

спеціалізації, тому дуже легко порушити права дітей, бо історично склалося,

що ці права завжди порушувались, до дітей не ставилися як до самостійної

особистості. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне і зараз

визнавати ці права, бо бояться великої відповідальності, а також звикли до

старих канонів виховання.

Дуже часто вони і не замислюються, що своїми вчинками дискримінують

права дитини, тому і дітям і дорослим буде корисним знати, в яких випадках

права дитини порушуються, здійснено насилля, які види насилля бувають тощо.

Над дитиною здійснено насилля, якщо:

. Їй нанесли побої;

. Її здоров’ю завдали шкоди;

. Порушили її статеву недоторканість й статеву свободу;

Дитину залякували, якщо:

. Їй вселяли страх за допомогою дій, жестів, поглядів,

. Використовували для залякування свій зріст, вік;

. На неї кричали;

. Їй загрожували насиллям по відношенню до інших (батькам дитини,

друзям, тваринам та ін.).

До жорстокого ставлення також відноситься використання при цьому

громадських інститутів:

. Релігійною організацією,

. Судом,

. Міліцією,

. Школою,

. Спецшколою для дітей,

. Притулком,

. Родичами,

. Психіатричною лікарнею і т.д.

Над дитиною здійснюють насилля, якщо використовують для цього

ізоляцію:

. Контролюють її доступ до спілкування з однолітками, дорослими,

братами і сестрами, бабусею і дідусем.

Над дитиною також здійснюють емоційне насилля, якщо:

. Її принижують, використовують образливі прізвиська;

. Її використовують як довірену особу;

. При спілкуванні з дитиною виявляється непослідовність;

. Дитину соромлять;

. Дитину використовують як засіб передачі інформації одному з

батьків;

Над дитиною здійснено економічне насилля, якщо:

. Не задовольняються її основні потреби;

. Контролюється його поведінка за допомогою грошей;

. Дорослими розтрачуються сімейні гроші;

. Дитина використовується як засіб економічного торгу при розлученні

батьків;

До дитини відносяться жорстоко, якщо використовують погрози:

. Погрози кинути її;

. Погрози самогубства;

. Погрози нанесення фізичної шкоди собі або родичам;

До дитини дорослі відносяться жорстоко, якщо використовують при цьому

свої привілеї:

. Обходяться з дитиною як з підлеглим чи слугою;

. Відмовляються інформувати дитину про рішення, які відносяться

безпосередньо до неї, її долі ( про відвідини її батьками,

опікунами, тощо).

. Дитину перебивають під час розмови.

Можливо, так дорослі зрозуміють усю повноту своєї відповідальності,

переглянувши своє ставлення до дітей, а діти зможуть відстоювати свої

права та належно оцінять вчинки своїх батьків.

2.3. Сучасна ситуація в Україні. Шляхи виходу

Зараз проблема дитинства одна з найважливіших проблем нашої країни. І

не треба легковажно ставитися до ситуації, що склалося, бо діти – це наше

майбутнє і треба сприймати це дуже серйозно.

На паперах все виглядає не так, як у реальному житті. Більшість дітей,

як і їхніх батьків, і уявлення не має про права дитини і про Конвенцію ООН

про права дитини. Та навіть ті, хто знають, не можуть застосувати свої

знання належним чином, бо вічно. Проблемою нашого населення була юридична

необізнаність на неграмотність. Так, держава робить деякі окремі, повільні,

рідкі кроки на шляху вирішення цієї проблеми, але повинні існувати дійсні

шляхи виходу, справжня рішуча програма.

Конвенція ООН про права дитини порушується на кожному кроку, бо про

неї знають одиниці. Тому, поглянувши на нижче наведену таблицю, можна

побачити реальну ситуацію, що склалася в Україні, відносно виконання

Конвенції й порушення прав дитини.

|ВИМОГИ |ФАКТИ |

|Повинно бути в ідеалі |Є насправді |

|Дитина... з моменту народження має |“Справа львівських дітей” – один з |

|право на ім’я і набуття |найскандальніших процесів в Україні.|

|громадянства... (ст. 7, п.1) |Дітей продають, як звичайнісіньку |

|Держави-учасниці забезпечують, щоб |сировину. Що далі? В залі суду нема |

|дитина не розлучатися зі своїми |основних потерпілих - вони десь за |

|батьками всупереч їх бажанню... |океаном вчаться вимовляти перші |

|(ст.9, п.1) |свої слова чужою мовою. Може, їм і |

|Держави-учасниці вживають... усіх |краще там... Та хіба комусь дано цей|

|необхідних заходів для запобігнення |абсурдний привілей: докорінно |

|викрадення дітей... (ст.35) |змінювати дитячі долі, водночас |

| |набиваючи грішми власні кишені?! |

|Держави-учасниці вживають усіх |Ні для кого не секрет, що |

|необхідних заходів для зниження |демографічна криза набирає в Україні|

|рівнів смертності немовлят і дитячої|все більших обертів. І чи не |

|смертності. (ст.24, п.2) |найбільша смертність спостерігається|

| |серед дітей, а особливо немовлят. |

|Держави-учасниці визнають право |Безробіття, невиплата заборгованості|

|кожної дитини на рівень життя, |по заробітній платі, фінансова |

|необхідний для... розвитку дитини. |неспроможність нашого дорослого |

|Батьки... несуть основну |населення – основні чинники, які аж |

|відповідальність за забезпечення... |ніяк не сприяють повноцінному |

|умов життя (ст. 27, п. 1-2). |розвитку дитячої особистості. |

|Держави-учасниці... вживають заходів|Освіта... графік її цінності в нашій|

|для сприяння регулярному |державі останнім часом різко падає |

|відвідуванню шкіл і зниженню |вниз. Масово скорочується кількість |

|кількості учнів, що залишили школу |класів, навчальних дисциплін. Що вже|

|(ст. 28, п. 1) |казати про тиражі підручників? Сотні|

|Держави-учасниці поважають і |позашкільних закладів втратили своє |

|заохочують право дитини на всебічну |право на існування. То ж зовсім не |

|участь у культурному та творчому |дивним є питання: “Звідки ж береться|

|житті... (ст. 31, п. 2) |така “розбещена” молодь?”. |

Можна ще довго говорити про права дитини, випадки їх порушень,

недоліки законодавства (декларативність, відсутність механізму реалізації

прав, тощо), але потрібно діяти. На мій погляд, потрібна справжня

програма дій, яка б допомагала збереженню й дотриманню прав дитини.

Шляхи виходу:

. Налагодити механізм виконання законів;

. Ввести попередню експертизу державних рішень, що стосуються добробуту

дітей;

. Гарантувати прожитковий мінімум для дитини шляхом державної дійсної

підтримки сімей з дітьми;

. Надати можливість батькам заробляти необхідні кошти для утримання

дітей;

. Законодавчо закріпити принцип найповнішого забезпечення інтересів

дитини за вирішенням будь-яких питань про неї і з нею;

. Гарантувати дитині юридичну допомогу;

. Реформувати систему сирітських закладів;

. Внести зміни у законодавство про всиновлення, запровадити

альтернативні форми опіки над дітьми;

. Збереження безплатної вищої освіти;

. Створення дійсної державної діючої організації, яка б контролювала

дотримання Конвенції ООН про права дитини та захищала інтереси і права

дітей;

. Запровадити нову систему запобігання злочинності серед дітей;

. Ввести нову систему виправних закладів, що стосуються дітей;

. Встановити гарантії працевлаштування неповнолітніх;

. Ввести обов’язкову мінімальну правову освіту серед дітей та молоді,

щоб вони знали свої права та яким шляхом відновити порушені свої

права, а також видавати правову періодику для молоді, яка б була

доступною, організувати гуртки з прав людини і громадянина,

організувати центр юридичних консультацій для підлітків.

2.4. Правова інформованість дітей та дорослих

Сьогодні вже не достатньо просто змінювати світ в інтересах дітей,

сьогодні вже йде мова про те, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього

треба слухати, що кажуть молоді люди, треба надавати їм можливість

висловлювати свою думку і брати участь у прийнятті рішень, що торкаються їх

життя. Настав час перейти від доброчинності стосовно дітей до визнання

того, що дитина, як і кожна людина, має власні права.

Особливу увагу також слід приділяти думці батьків, бо це вони першими

повинні укладати грунт правової свідомості у психологію дитини.

У жовтні минулого року Центр “Соціальний моніторинг” за підтримки

Представництва ЮНІСЕФ в Україні провів соціологічне опитування дітей у віці

від 9-17 років та їхніх батьків. Опитування проводилось у 106 населених

пунктах України. Відповіді дали 5221 батьків. Результати виявилися дуже

цікавими.

Ось деякі з них:

[pic]

[pic][pic]

Результат опитування показав, що діти, які не чули про ті чи інші свої

права, гарантовані Конвенцією ООН, складають 9-28%. Найменше діти знали про

свої права на захист від втручання в особисте життя, від шкідливої

інформації, сексуальної експлуатації та небезпечної праці. Майже кожна

восьма дитина повідомила про порушення її прав, а кожна четверта була

свідком того, як порушувалися права інших дітей.

У дев’яності роки – у 1990, 1995, 2000 роках співробітником Інституту

молоді (Москва) С.Н.Щегловою проводилось анкетування підлітків України,

пов’язане зі з’ясуванням того, що вважають діти і підлітки своїми

громадянськими правами та якими з них, по їх відчуттям, вони можуть

скористатися. Ось результати цього опитування:

[pic]

[pic]

[pic]

Приємно вражає, що у 2000 році з усіх опитаних не було жодної дитини,

яка б відмовилась відповідати на ці питання або не знала відповіді. В

середньому кожний назвав по 9 основних прав і свобод громадян.

При цьому анкетуванні з’ясувалось, що більше четверті респондентів не

знали відповіді на питання про назву документа, де записані їх основні

права й свободи. Основними документами були названі:

[pic]

Опитування засвідчило, що більшість дітей України почуваються

безправними в світі дорослих, що в них обмежені можливості висловлювати і

обстоювати свої думки, що часто-густо вони навіть не знають, до кого

звернутись у разі порушення їх прав.

Третина експертів ( з 99 опитаних) вважають, що ніхто з дорослих не

сприймає дітей як повноправних членів суспільства. Більшість дійшли

висновку, що спроби дитини відновити справедливість в тій чи іншій установі

або закладі без допомоги дорослих приречені на невдачу.

За думкою міжнародних експертів, в Україні потрібно створити систему

закладів, куди б могла звернутися дитина за роз’ясненням гарантованих їх

прав. Але якщо вже немає таких закладів до сих пір, то замислюєшся: а може,

дорослих влаштовує, щоб їхні діти нічого не знали про свої права?

3. МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ДИТИНИ В УКРАЇНІ

3.1. Засоби масової інформації та права дітей

Журналісти – це голос, вуха та голос громадськості. Як захисники прав

людини вони спрямовують увагу до порушень у цій галузі та заохочують уряди

й інші організації до змін, що поліпшили б життя людей, інколи роблячи це з

неабияким ризиком для власного життя. Журналісти, фоторепортери та автори

програм нерідко показують тяжке становище дітей, які потрапили в ситуації,

що піддаються контролю з їхнього боку, або яких розбещують чи експлуатують

дорослі. Проте, для працівників ЗМІ не менш важливо брати до уваги “дитячу

перспективу” в більш традиційних випусках новин. Гарний критерій для

оцінювання змін у законодавстві чи фінансовій політиці – подивитися,

наскільки виграють чи програють діти в результаті цих змін.

Насамперед, дітей слід поважати, як особистості, хоч вони можуть бути

залежними, довірливими, піддаватися експлуатації або зловживанням. Але слід

пам’ятати, що згідно з ст.. 17 Конвенції ООН про права дитини “Дитина має

право на доступ до інформації з різноманітних джерел; слід заохочувати

засоби масової інформації приділяти особливу увагу меншинам, також

захистові дитини від шкідливих для неї матеріалів”. Надаючи дітям

можливості говорити за себе – про свої сподівання та страхи, про свої

досягнення та про вплив поведінки дорослих на їхні життя, - працівники ЗМІ

зроблять більше для нагадування громадськості про права дітей, аніж

зображуючи їх тільки як мовчазних “жертв” або чарівних “янголят”. Врешті-

решт, таким чином вони порушують закон, а саме Конвенцію ООН про права

дитини, бо згідно зі ст. 12 “дитина має право на висловлення своїх поглядів

і на те, що її погляди братимуться до уваги”. Ст.. 13 також торкається

цього аспекту – “Дитина має право шукати, отримувати та передавати

інформацію в різних формах, в тому числі у мистецькій, письмовій та

друкованій формах”. Хто ж як не засоби масової інформації має підтримувати

дітей, надавати їм можливість самим говорити про свої права та обов’язки?

Те, як ЗМІ зображують, бо навіть не помічають дітей, може вплинути на

рішення, що приймають заради них, та на те, як дивиться на них суспільство.

Завдяки своєму становищу у суспільстві працівники засобів масової

інформації мають гарні можливості щодо аналізу зусиль всіх зацікавлених

організацій і громадян та впливу на тих, хто не отримується положень

Конвенції.

Всі журналісти та працівники ЗМІ зобов’язані дотримуватися якнайвищих

етичних та професійних норм і мають сприяти у своїй галузі якомога ширшому

розповсюдженню інформації про Міжнародну Конвенцію про права дитини та її

наслідки для проведення незалежної журналістської роботи.

Організації ЗМІ повинні розглядати порушення прав дітей та питання,

пов’язані з безпекою дітей, їхнім правом на особисте життя, захищеністю,

освітою, здоров’ям й соціальним благополуччям, а також всіма формами

експлуатації, як важливі проблеми для вивчення та громадського обговорення.

Діти мають повне право на особисте життя, за винятком тих моментів, які

чітко зазначені в ще одному важливому нормативному документі. Це Проект

Основних положень та принципів Міжнародної федерації журналістів щодо

висвітлення проблем, які торкаються дітей, прийнятому 2 травня 1998 року в

місті Ресіфе, у Бразилії.

Одним з найважливіших принципів Міжнародної федерації журналістів є

принцип, згідно з яким журналістська діяльність, що торкає життя та

благополуччя дітей, завжди має здійснюватися з урахуванням вразливого

становища дітей.

Журналісти та організації ЗМІ мають прагнути до дотримання найвищих

форм етичної поведінки при висвітленні проблем, пов’язаних з дітьми.

Журналісти повинні

. Домагатися найвищого рівня щодо точності і чутливості під час створювання

матеріалів, пов’язаних з дітьми;

. Уникати використанні у своїх передачах або публікаціях зображень, що

несуть шкідливу для дітей інформацію;

. Уникати використання стереотипів та сенсаційного подання матеріалів, які

стосуються дітей, з метою привернути до них увагу;

. Ретельно обмірковувати наслідки оприлюднення будь-яких матеріалів, що

стосуються дітей, та зводити до мінімуму можливу шкоду для дітей;

. Стерегтися візуальної або будь-якої іншої ідентифікації дітей, за

винятком тих випадків, коли це необхідно в громадських інтересах;

. Надавати дітям, мірою можливого, право доступу до ЗМІ з метою висловлення

своїх власних думок без будь-яких підштовхувань;

. Забезпечити незалежну інформацію, що надходить від дітей, і вжити

особливих заходів для забезпечення проведення перевірки у такий спосіб,

щоб не поставити дітей-інформаторів під загрозу;

. Уникати використання сексуалізованих образів дітей;

. Вживати справедливі методи отримання фотографій дітей, за їх згодою, та

згодою їх батьків чи опікунів;

. Не платити дітям чи їх батькам за надані матеріали;

Журналісти повинні піддавати критичному аналізу доповіді, що подає

Уряд, та твердження Уряду щодо виконання Конвенції ООН про права дитини в

їхніх країнах.

ЗМІ не повинні розглядати та висвітлювати становище дітей лише у

вигляді окремих подій; вони мають постійно висвітлювати процеси, які можуть

призвести або ведуть до цих подій.

На мою думку, дітям треба надавати більше можливостей для виступів в

ЗМІ, де сьогодні дуже багато реклами і переважають комерційні інтереси.

Молодіжні телестудії та радіостудії готують передачі, але домогтися випуску

їх в ефір досить складно.

17 грудня 2000 року Дніпропетровська міська студія телебачення вперше

взяла участь в Дні дитячого ефіру, який проводиться під егідою ЮНІСЕФ. В

цій передачі молодь Дніпропетровська мала можливість розповісти про

реалізацію права дітей на висловлювання своїх думок, права на освіту. В

підготовці цієї програми активну участь брали діти – знімали інтерв’ю,

обговорювали різноманітні питання, готували повідомлення, приймали участь в

розробці сценарію. Сьогодні ТСД працює над створенням молодіжної

тележурналістської студії, яка б одним із напрямків роботи мала освітлення

проблем дітей і молоді.

3.2. Куди звернутись?

“Я-людина, хоча ще дитина. І байдуже, чи я тільки-но з’явилась на

світ, чи мені 5 місяців, чи 16 років. Я живу. Маю право жити. Я вслухаюсь в

світ, вдивляюсь в його, часом, не такі вже й добрі очі, вростаю в нього

своїми думками, мріями, почуттями. Я стаю його часткою. Нехай і

малесенькою. Але серед океану слів хтось почує і мій голос. Нехай тихий,

але в ньому та незвідана сила, якої не збагнути Вам, дорослим, заклопотаним

власними справами, турботами... Я особистість, і ви маєте прислухатись до

мене, почути, помітити мене! Я творю свій світ, він схований десь далеко-

далеко, на межі між вічністю і реальністю. І однаково, чи білий він, чи

чорний – ніхто не має право нівечити його.

Я маю чисту душу. Не знищену гріхом, зрадою, заздрістю, не заплямовану

підлістю, ненавистю і брехнею. Вона не стоїть на колінах перед блиском

золотих монет, не прагне володіти імперіями, мільйонами людей, не торгує

своєю честю та гідністю. Вона вільна від суєти. Ви можете насміхатись. Ви

можете сто раз вторити “Ти ще мала. Що ж бо ти знаєш про своє життя...” Та

хай відповість Вам Господь: “..Коли не навернетесь і не станете, як діти, -

не ввійдете в царство Небесне” (Євангеліє від св. Матвія 18:3).

Мені не байдуже горе пораненої пташки і скривдженої людини, розпач

Землі, що задихається від диму електростанцій і хімічних заводів. Я ж бо

вірю в казку, я ж бо переконана: добро перемагає зло.

Я – проти зла, проти воєн і насильства, проти фальші і лицемірства,

проти сварок і образ. Зазирніть мені в вічі і збагнете: я хочу бачити світ

лише добрим, щасливим, усміхненим. Не розбивайте моїх рожевих мрій. Бо ж,

зрештою, не так вже й мало залежить від Вас...

Дитина

P.S. Хто ж, як не Ви, захистить мене?”

Приблизно так би виглядав лист дитини до людини дорослої. А кому його

адресувати? Як задовго чекати нам на цю відповідь? Та чи прийде вона? Чи

знайде хвилинку вільного часу дорослий світ? До кого має звернутись дитина

по допомогу?

У нашому законодавстві говориться, що держава захищає права дитини,

дотримується Конвенції і контролює її дотримання. Але це все в ідеалі. Не

існує ще в Україні такої організації, яка б дійсно постійно, системно

захищала права дитини, відстоювала їх, контролювала дотримання Конвенції

ООН про права дитини.

Так, існують, звичайно, служби у справах неповнолітніх, різні

організації та органи, фонди та служби, але всі вони не несуть тієї лепти,

яку б хотілося бачити. Багато зараз у засобах масової інформації друкують

телефонів довіри, адрес різних організацій, але постійної, державної,

керованої вищими органами організації, яка б насамперед захищала права

дитини, немає.

Нащо ж тоді було приймати і ратифікувати Конвенцію ООН про права

дитини, якщо діти не знають своїх прав, їх не дотримуються й дорослі?

Можливо, вірно зробили США, коли не прийняли Конвенцію, бо чесно

признались, що не можуть гарантувати дотримання й виконання всіх прав та

обов’язків перед дітьми.

Але надія є, зараз створений проект про утворення такої потрібної всім

нам організації, але це лише проект, скільки його будуть узгоджувати та

обговорювати ніхто не знає, але все ж таки це вже щось.

Поки що якусь частину обов’язків цієї майбутньої організації виконують

інші органи. Це служби у справах неповнолітніх – спеціальні органи, які

існують крім органів опіки та піклування, прокуратури і суду, для захисту

справ неповнолітніх в кожному місті чи районі.

Згідно із законом України такі Служби у справах неповнолітніх

створюються при місцевих радах народних депутатів. Співробітники цих служб

ведуть облік так званих “неблагополучних сімей” і слідкують за розвитком

неповнолітніх у цих сім’ях.

Інформацію про дітей з цих сімей служби можуть отримати від шкіл,

поліклінік, і також самих неповнолітніх, які звертаються до них

безпосередньо або використовують телефони довіри. По находженні сигналу про

порушення батьками (чи особами, які їх замінюють) прав дитини Служба у

справах неповнолітніх створює комісію у складі працівника Служби,

спеціаліста у справах дитинства, психолога, а іноді і працівника міліції, і

відвідує помешкання, де проживає неповнолітній з сім’єю. Члени комісії

проводять бесіду з батьками, родичами, сусідами, а також, з дозволу

батьків, з самими неповнолітніми.

У разі, якщо конфлікт не вдається ліквідувати за допомогою бесід та

інших заходів впливу, служба у справах неповнолітніх має право звернутись

до прокуратури чи суду для порушення справи про позбавлення батьківських

прав. У виключних випадках, коли існує реальні загроза життю чи здоров’ю

дитини, служба у справах неповнолітніх може негайно вилучити дитину з сім’ї

до вирішення судом справи про позбавлення батьківських прав. Разом з тим,

треба розуміти, що кожен таких випадок є дуже складним для тих, чиї судьби

він зачіпає, так і для соціальних працівників.

3.3. Корисні адреси

Зараз в Україні спостерігається багато випадків дискримінації прав

людини і дитини. Але куди звернутися, щоб дістати допомоги? Населення не

знає відповіді на це питання. Тому в пригоді можуть стати адреси деяких

міжнародних та інших організацій, створених чи акредитованих в Україні, які

займаються вивченням та захистом прав людини або сприяють цьому. Ось деякі

з них:

Рада Європи (Council of Europe)

BP 431 R6, F-67006, Strasbourg Cedex, France.

Тел.: +33 88 412000

Європейська фундація прав людини (European Human Rights Foundation)

70, Avenue Michelange, B-1040 Brussels, Belgium

Тел.: +32 2 736 8405

Всесвітня асоціація “Школа як знаряддя миру” (The World Association

for the School as an instrument of Peace (EIP))

5 rue de Simplon, CH – 1207 Geneva, Switzerland

Тел.: (41 22) 736 44 52

Європейський культурний фонд (European Cultural Foundation)

Jan van Goyenkade 5, 1075 HN Amsterdam, The Netherlands

Тел.: +31 20 676 0222

ЮНІСЕФ – Великобританія; Фонд порятунку дітей (UNICEF – UK; Save The

Children Fund).

UNICEF-UK, 55 Lincoln’s Field, London WC2A 3NB, UK

Українські організації:

Українська асоціація “Міжнародна Амністія”

293720, м. Дрогобич, майдан Ринок, 6, офіс УАМА

Тел: (03244) 3-83-29;

Представництво ООН в Україні

252015, Київ, вул. Січневого Повстання,6

Тел.: (044) 293-93-63

Міжнародний фонд “Відродження”

254053, Київ – 53, вул. Артема, 46

Тел.: 216-25-96

Всеукраїнський комітет захисту прав людини

Київ, вул. Косіора, 10

Тел: 216-73-10

Міжнародне Товариство з прав людини

Київ, площа Лесі Українки, 1/214

Тел.: 296-82-95

Центр інформації і документації Ради Європи

Київ, вул.. Сакса ганського, 41

Тел.: 228-77-79

Українська Правнича Фундація (Український центр з прав людини)

250005, Київ, вул. Червоноармійська, 64

Тел.: 227-3518, 224-35-18

Висновок

21-22 березня 2001 року в Києві проводилась Перша національна

конференція “Змінимо світ разом з дітьми”. Проведення такої конференції –

один з елементів підготовки України до Спеціальної Сесії Генеральної

Асамблеї ООН, яка відбудеться у вересні цього року. Сесія підіб’є підсумки

останнього десятиріччя, дасть оцінку виконання зобов’язань, що були взяті

урядами країн, які ратифікували Конвенцію про права дитини, і визначить

пріоритетні напрями глобальної політики стосовно дітей. Сьогодні вже не

достатньо просто змінювати світ в інтересах дітей, сьогодні все йде мова

про те, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього треба слухати, що

кажуть молоді люди, треба надавати їм можливість висловлювати свою думку і

брати участь у прийнятті рішень, що торкаються їх життя. Настав час перейти

від доброчинності стосовно дітей до визнання того, що кожна дитина, як і

кожна людина, має власні права.

Я переконана, що починати змінювати суспільство треба з молоді, із

забезпечення прав, гарантованих Конвенцією. Таких прав, як право на вільне

висловлювання своїх думок, своїх поглядів на різні проблеми, право бути

вислуханим і право приймати рішення, впливати на процеси в суспільстві.

Механізми для забезпечення цих прав існують не тільки в державі, а й в

молодіжному та дитячому оточенні – в розвитку шкільного самоврядування,

залученні дітей до обговорення суспільних проблем, які безпосередньо їх

стосуються. Коли, наприклад, ухвалювалося рішення стосовно проведення

шкільної реформи, ніхто не поцікавився думкою школярів. Вважаю, що в цьому

випадку слід би послухати учнів і врахувати їхні побажання.

Коли я починала працювати над цією курсовою роботою, я навіть і не

знала, скільки прав має по законодавству дитина, як вони регулюються, якими

документами вони проголошуються та ін. У процесі роботи я прочитала багато

різної літератури, періодичних видань, по-новому подивилася на класичні

літературні приклади. Для підвищення свого рівня обізнаності в цій сфері я

приймала участь у Всеукраїнському семінарі-тренінгу “Знай свої права та

вмій їх захищати”, що проводився Українською секцією Міжнародного

товариства прав людини 16-17 лютого 2001 в Дніпропетровську. Також брала

участь у створенні й проведенні телепроекту “Година дитячого ефіру” на ТСД

в рамках міжнародної акції ЮНІСЕФ “День дитячого ефіру”. В майбутньому я

хочу зв’язати своє життя з журналістикою, мені цікаво випробувати себе в

цій сфері, а ЗМІ – це найефективніший шлях захисту прав дітей. Тому зараз

я приймаю участь у створенні концепції телевізійного проекту

“Відкриваємо!”, присвяченого проблемам юнацтва та молоді, за підтримки

Євросоюзу. Цей проект дасть змогу дітям нашого регіону вільно й відкрито

заявити про свої права і разом знайти шляхи вирішення спільних проблем.

Я думаю, що моя курсова робота буде корисною моїм друзям, дітям

Дніпропетровська й України. Сподіваюсь, що цією роботою зацікавляться

дорослі – батьки, вчителі, працівники органів влади. Велику користь мають

наведені в роботі адреси різних міжнародних і українських організацій, що

можуть захистити дітей у випадках порушень їхніх прав. Мені вдалося

зібрати ці адреси з різних джерел (газети, Internet, інформаційні бюлетені

та ін.). Ця робота буде цікавою працівникам ЗМІ, тому що тут наведені

обов’язки журналістів та етичні норми при висвітленні прав дітей та самих

дітей.

Ми перебуваємо у періоді трансформації, не тільки політичної, але й

культурної. У нас зараз суспільна криза – і вона відчутно позначається на

молоді. Однак нинішня молодь вже зробила ковток свободи – тому зміни на

гірше вже не зможуть відбуватися.

Список літератури

1. Загальна Декларація прав людини

2. Конвенція ООН про права дитини

3. Закон України “Про освіту”

4. Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”

5. Проект Основних Положень Міжнародної Федерації журналістів

6. ЗМІ та права дітей: практичний посібник для працівників засобів

масової інформації. (розроблено ЮНІСЕФ) – Press Wise, 1999.

7. Права людини: підручник для 10-11 класів ліцеїв та гімназій (склали

Т.Андрусяк, З.Рамовська, В.Семенов.) – К.: Право, 1997.

8. Права людини: основи правових знань (склали А.В.Булгакова,

Н.А.Торопова) – Харків: Ранок, 1998.

9. Права людини: моя власна думка (під ред. І. Гаврилюк) – Харків: Фоліо,

1999.

10. Права людини: підручник для 5-9 класів (склали З.Бабак,

А.Остогорський) – М.: Звєнья, 1999.

11. Права людини: методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх

шкіл (склали Л.Грузинова, Л.Заблоцька) – К.: Українська правнича

фундація, 1996.

12. Перші кроки: посібник для початкового вивчення прав людини (склали

Хосе Турчик, Л. Маринович, І. Савчик) – Дрогобич: Коло, 2000.

13. Хто я? Хто ми?: хрестоматійний збірник для дітей молодшого та

шкільного віку (склали Л.Маринович, М.Хейма) – Харків: Поліграфічні

послуги, 1999.

14. Копровська І. Основними порушеннями своїх прав діти вважають кривду й

погрози, які походять від дорослих.//Факти. – 2000. – N1057.

15. Рябоконь Л. Дітям – право голосу!//День. – 2001. – N53.

16. www.unicef.org - офіційний сайт ЮНІСЕФ.

ДОДАТКИ

Додаток 1.

Спрощений варіант Конвенції ООН про права дитини

Стаття 1: Визначення дитини

Дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо

за законом, застосованим до такої дитини, вона не досягає повноліття.

Стаття 2: Принцип недискримінації

Кожна дитина повинна бути наділена всіма правами без дискримінації.

Всі діти без винятку повинні перебувати під захистом держави. Держава має

обов’язок захищати дитину від усіх форм дискримінації.

Стаття 3: Якнайповніше забезпечення інтересів дитини

У всіх діях щодо дітей першочергова увага повинна приділятися

якнайповнішому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 4: Здійснення прав

Обов’язок держави – забезпечити здійснення прав дитини, викладених у

Конвенції.

Стаття 5: Права та обов’язки батьків, сім’ї та громади

Держава повинна поважати право батьків та сім’ї на виховання дитини.

Стаття 6: Життя, виживання та розвиток

Дитина має право на життя; обов’язком держави є забезпечити виживання

ат розвиток дитини.

Стаття 7: Ім’я та громадянство

З моменту народження дитина має право на ім’я та набуття

громадянства, а також право знати своїх батьків і право на їхнє піклування.

Стаття 8 : Збереження ідентичності

Держава зобов’язана допомогти дитині відновити свою ідентичність, якщо

дитина була незаконно її позбавлена.

Стаття 9: Принцип не розлучення з батьками

Дитина має право підтримувати контакти зі своїми батьками у випадку

розлучення з ними. Коли таке розлучення спричинене затриманням, ув’язненням

чи смертю когось з батьків, держава повинна надати дитині чи батькам

інформацію щодо місця перебування відсутнього члена сім’ї.

Стаття 10: Возз’єднання сім’ї

Прохання про виїзд з країни чи від’їзд до неї з метою возз’єднання

сім’ї повинні розглядатися гуманним чином. Дитина має право підтримувати

регулярні контакти із батьками, якщо ті живуть у різних країнах.

Стаття 11: Незаконні переміщення та неповернення дітей

Держава повинна вживати заходів для боротьби з викраденням дітей

партнером чи третьою стороною.

Стаття 12: Висловлення поглядів

Дитина має право на вільне висловлення своїх поглядів і на те, що її

погляди братимуться до уваги.

Стаття 13: Свобода на самовираження та інформацію

Право шукати, отримувати та передавати інформацію в різних формах, в

тому числі, у мистецькій, друкованій чи письмовій формах.

Стаття 14: Свобода думки, совісті та релігії

Держави повинні поважати права та обов’язки батьків спрямовувати

розвиток дитини у сфері її думки та релігії відповідно до здібностей

дитини, які розвиваються.

Стаття 15: Свобода асоціацій

Дитина має право на свободу асоціацій та мирних зборів

Стаття 16: Особисте життя, честь, гідність

Жодна дитина не може бути об’єктом втручання в здійснення її права на

особисте і родинне життя, недоторканість житла, таємницю кореспонденції.

Стаття 17: Доступ до інформації та засобів масової інформації

Дитина повинна мати доступ до інформації з різноманітних джерел, слід

заохочувати ЗМІ приділяти особливу увагу меншинам, а також захистові дитини

від шкідливих для неї матеріалів.

Стаття 18: Батьківська відповідальність

Обоє батьків несуть відповідальність за виховання дитини. Держава

повинна надавати батькам належну допомогу у вихованні дітей.

Стаття 19: Насильство та недбале поводження (з боку сім’ї чи опікунів)

Держава має обов’язок захищати дітей від усіх форм насильства. Сюди

входять соціальні програми та інші форми боротьби проти жорстокого

поводження з дитиною.

Стаття 20: Догляд за дитиною у разі відсутності батьків

Законодавство повинно гарантувати право дитини на догляд в разі

відсутності батьків, причому держава, забезпечуючи таке право, зобов’язана

належним чином враховувати етнічне походження, релігію і культурну

належність і рідну мову дитини.

Стаття 21: Всиновлення

Держави повинні забезпечити, щоб питанням усиновлення дитини займалися

лише компетентні органи. Всиновлення в іншій країні може прийматися до

розгляду лише тоді, коли неможливо вирішити це питання на національному

рівні.

Стаття 22: Діти-біженці

Діти-біженці потребують спеціального захисту. Держави повинні

співпрацювати з міжнародними компетентними організаціями в питанні захисту

такої дитини та допомагати дітям, що відлучені від своїх родин, віднайти

їх.

Стаття 23: Діти-інваліди

Діти-інваліди мають право на особливе піклування та освіту, щоб мати

змогу вести в суспільстві гідне і повноцінне життя.

Стаття 24: Охорона здоров’я

Дитина має право на послуги системи охорони здоров’я і на засоби

лікування хвороб та відновлення здоров’я, а також на поступову заборону

традиційних методів лікування, які негативно впливають на здоров’я дитини.

Стаття 25: Періодичний перегляд опікунства

Дитина, яка віддані під опіку, захист чи лікування, має право на

періодичний перегляд якості такого піклування.

Стаття 26: Соціальне забезпечення

Дитина має право на соціальне забезпечення

Стаття 27: Рівень життя

Батьки несуть відповідальність за надання дитині належних умов життя,

потрібних для її розвитку, навіть тоді, коли один із батьків живе поза

межами країни проживання дитини.

Стаття 28: Освіта

Держава визнає право дитини на безплатну початкову освіту, доступність

професійного навчання ат дбає про зниження кількості учнів, які залишили

школу.

Стаття 29: Мета навчання

Освіта повинна бути спрямована на розвиток дитини та її талантів,

підготовку до самостійного життя, виховання поваги до прав людини, а також

до культурних та національних цінностей країни, в якій дитина проживає, а

також цінностей інших народів.

Стаття 30: Діти національних меншин та корінного населення

Дитина, яка належить до якоїсь національної меншини чи до корінного

населення, має право виховуватися у своїй культурі, а також послуговуватися

рідною мовою.

Стаття 31: Відпочинок і дозвілля

Дитина має право брати участь в іграх і розважальних заходах та брати

участь у культурному житті, займатися мистецтвом.

Стаття 32: Економічна експлуатація

Дитина має право на захист від експлуатації та шкідливих для її

здоров’я видів робіт.

Стаття 33: Наркотичні та психотропні речовини

Держава повинна захищати дитини від незаконного вживання наркотичних

засобів та психотропних речовин і не допускати використання дітей у

виробництві таких речовин та торгівлі ними.

Стаття 34: Сексуальна експлуатація

Держава повинна захищати дитину від сексуальної експлуатації, зокрема

від проституції та використання дітей у виробництві порнографічної

продукції.

Стаття 35: Викрадення, торгівля та контрабанда

Держава зобов’язана не допускати викрадення дітей, торгівлі чи

контрабанди ними.

Стаття 36: Інші форми експлуатації

Держави зобов’язані захистити дітей від усіх форм експлуатації.

Стаття 37: Тортури, смертна кара, позбавлення свободи

Держава має обов’язок піклуватися про дітей, що перебувають в

ув’язненні.

Стаття 38: Збройні конфлікти

Держава повинна забезпечити, щоб діти до 15 років не брали прямої

участі у воєнних діях. Держава не повинна призивати на військову службу

дітей до 15 років.

Стаття 39: Всиновлення і реінтеграція

Держава повинна сприяти освіті, фізичному і психологічному відновленню

та поверненню до повноцінного соціального життя дітей, які стали жертвами

експлуатації, катувань чи збройних конфліктів.

Стаття 40: Підліткова злочинність

Поводження держави з підлітками, які порушили кримінальне

законодавство, повинно сприяти відновленню гідності дитини.

Стаття 41: Права дитини і інших документах

Ніщо в цій Конвенції не заперечує ті положення інших документів, які

сприяють захистові дітей більшою мірою.

Стаття 42: Інформування про положення Конвенції

Держава зобов’язана ознайомити дорослих та дітей з положеннями цієї

Конвенції. статей подаються

Стаття 43-54: Застосування

В цих статтях йде мова про обов’язок Комітету ООН з прав дитини

наглядати за втіленням у життя цієї Конвенції.

Додаток 2.

Спрощений варіант Загальної Декларації прав людини

|Стаття 1 |Стаття 16 |

|Право на рівність |Право на шлюб і сім’ю |

|Стаття 2 |Стаття 17 |

|Свобода від дискримінації |Право на володіння власністю |

|Стаття 3 |Стаття 18 |

|Право на життя, свободу і |Свобода віросповідання і релігії |

|персональну безпеку | |

|Стаття 4 |Стаття 19 |

|Свобода від рабства |Свобода висловлювань та інформації |

|Стаття 5 |Стаття 20 |

|Свобода від тортур і невідповідного|Право на мирні зібрання і об’єднання |

|поводження в ув’язненні | |

|Стаття 6 |Стаття 21 |

|Право на визнання особи перед |Право на участь в управлінні державою|

|законом |і вільні вибори |

|Стаття 7 |Стаття 22 |

|Право на рівне ставлення закону до |Право на соціальну безпеку |

|прав людини | |

|Стаття 8 |Стаття 23 |

|Право на розгляд компетентним судом|Право на бажану роботу і створення |

| |профспілок |

|Стаття 9 |Стаття 24 |

|Свобода від свавільного арешту і |Право на відпочинок і дозвілля |

|вигнання | |

|Стаття 10 |Стаття 25 |

|Право на справедливе публічне |Право на відповідні стандарти життя |

|слухання | |

|Стаття 11 |Стаття 26 |

|Право на презумпцію невинності і |Право на освіту |

|доведення провини | |

|Стаття 12 |Стаття 27 |

|Свобода від втручання в особисте |Право на участь в суспільному житті |

|життя, сім’ю, оселю і листування |суспільства |

|Стаття 13 |Стаття 28 |

|Право на вільне пересування в |Право на соціальний устрій, |

|країні і за її межами |визначений цим документом |

|Стаття 14 |Стаття 29 |

|Право на притулок від |Суспільна відповідальність за вільний|

|переслідування в інших країнах |і повний розвиток |

|Стаття 15 |Стаття 30 |

|Право на національність і свободу |Свобода від втручання держави чи |

|її зміни |приватних осіб в права, названі вище.|

Додаток 3.

Афоризми та вислови, народні прислів’я про права дитини

Світ не загрієш,

Світ не одягнеш,

Світ не нагодуєш,

Але не відпускай голодну дитину,

Не подавши їй шматка.

Не залишай голодну дитину –

Хоч рукою її прикрий,

Не кидай змерзлу дитину, не зігрівши її.

(Грузинська народна пісня)

Хто не поважає молодшого – той і старшого не буде поважати.

(Туркменське народне прислів’я)

Українські народні приказки:

Нащо ліпший клад, коли в дітках лад.

Не доспи, не доїш, я дитину потіш.

Умієш дітей родити – умій же їх навчити.

Любо й ненці, як дитина в честі.

Як не навчиш дитину в пелюшках, то й не навчиш і в подушках.

Учи дітей не страшкою, а ласкою.

Ніхто не бачить і не чує, як сирота плаче й горює.

З хати по нитці – сироті свитина.

Сирітська сльоза не капає дарма.

Як батька покинеш, то й сам загинеш.

Потурай малому, то як виросте – буде тебе на старості бити.

Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів.

Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

Вислови видатних людей про дітей

Майбутнє нації в руках матерів. (О. Бальзак)

Життя коротке, але людина знов і знов переживає його у своїх дітях.

(В.Сухомлинський).

Сім’я – це первинне середовище, де дитина повинна вчитися робити добро

(В. Сухомлинський)

Ставлення до дітей – міра духовної гідності людини. (Я. Бриль)

Немає на землі більш урочистого, ніж дитяче лопотання. (В. Гюго)

З усіх аморальних стосунків – ставлення до дітей, як до рабів, є

найаморальнішим. (Гегель)

Старих шануй як батька, а молодших – як братів своїх. (В. Мономах)

Давайте менше говорити про обов’язки дітей, а більше про їхні права.

(Ж.-Ж. Руссо).

Ми не повинні підноситися над дітьми, ми гірші за них. І якщо ми

навчаємо їх будь-чому, щоб зробити кращими, то й вони роблять нас кращими,

спілкуючись з нами. (Ф. Достоєвський)

Багато діточок саме тому потрапляють до державних установ, бо вдома їх

б’ють, мучать, морять голодом й принижують. (Д. Варга)

Ласкою завжди досягнеш більшого, ніж грубою силою. (Езоп)

Найгірше, чого може навчитись молодь – це легковажність. Бо остання

породжую ті задоволення, з яких виростають вади. (Демокріт)

Дайте дитинству дозріти в дітях. (Д. Дідро)