право укр
право укр
Поняття і сторони колективного договору
Одним з напрямів соціально-партнерських відносин є укладення колективних
договорів і колективних угод. У даний час в Україні вони укладаються на
виробничому, регіональному, галузевому і національному рівнях. У 1998 p.
соціальні гарантії у сфері зайнятості, оплати праці й доходів, доплат,
надбавок закріплені Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України,
Українським союзом промисловців і підприємців і профспілковими
об\'єднаннями України, 70 галузевими і 27 регіональними угодами. 6 вересня
1999 p. підписано Генеральну угоду між Кабінетом Міністрів України і
Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об\'єднаннями України
на 1999—2000 роки (Праця і зарплата. — 1999. — №23. — Вересень). Нині в
Україні налічується понад 265 тис. підприємств та акціонерних товариств.
За станом на 1 квітня 1998 р. в Україні колективних договорів було
укладено лише на 55 тис. підприємств, або лише на кожному п\'ятому. Їхня
дія розповсюджувалася на 10,3 млн працівників, що становило 68% їх
загального числа (на 1 квітня 1997 p. — 61,5%) (див. Про заходи щодо
підвищення результативності роботи Міністерства праці та соціальної
політики України, його підрозділів на місцях, інших органів виконавчої
влади з реалізації окремих норм Основних напрямів соціальної політики на
1997—2000 роки // Праця і зарплата. — 1999. — №8. — Квітень).
Отже, залишається досить ще високим показник підприємств, установ,
організацій, на яких колективні договори не укладаються. Найнижчий рівень
охоплення працівників колективними договорами в галузях невиробничої
сфери: охорони здоров\'я — 45,6%, освіти — 26,7, культури — 14,5, в апараті
органів державного і господарського управління — 9%.
В окремих виробничих галузях кожне третє підприємство не має колективного
договору. Особливо невтішна ситуація на новостворених підприємствах,
приватних, а також у сфері малого та середнього бізнесу (Всеукраїнська
тристороння нарада (про стан колдоговірної роботи) // Праця і зарплата. —
1999. — №1. — Січень).
Перевіркою стану укладання та реалізації колективних договорів на
підприємствах, які належать до категорії малих з чисельністю працюючих від
15 до 200 чоловік, Державна інспекція праці Міністерства праці та
соціальної політики України встановила, що на 950 підприємствах, що
становить 12,9% загальної кількості перевірених підприємств, профспілкові
або інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи
відсутні. Причиною неукладання колективних договорів є небажання їх як з
боку власника чи уповноваженого ним органу, так і відсутність ініціативи з
боку профспілкового чи іншого представницького органу трудового колективу.
На вимогу Державної інспекції праці було укладено за 1999 p. 190
колективних договорів (Праця і зарплата. — 1999. — №25. — Січень. — С.
6—7).
Україна ратифікувала Конвенції МОП №98 про застосування принципів права на
організацію і ведення колективних переговорів (1949р.) (Бюлетень Мінпраці.
— 1994. — №9— 10), №154 про сприяння колективним переговорам (1981 p.)
(Постанова Верховної Ради України №3932-12 від 4 лютого 1994 p. //
Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №23. - Ст. 165; Бюлетень
Мінпраці. - 1994. - №6).
Згідно з Конвенцією МОП №98 колективний договір — це будь-яка письмова
угода про умови праці та найму, яка укладається, з одного боку,
підприємцем, групою підприємців або однією чи декількома організаціями
підприємців і, з іншого боку, однією або декількома представницькими
організаціями трудящих або, при відсутності таких організацій,
представниками самих трудящих, які належним чином обрані й уповноважені
відповідно до законодавства країни.
В Україні правове регулювання колективних договорів і угод здійснюється
Законом України \"Про колективні договори і угоди\" від 1 липня 1993 p.,
главою II \"Колективний договір\" КЗпП (про історію виникнення колективних
договорів і угод, етапи їх розвитку в Україні див. Прокопенко B.I. Трудове
право України: Підручник. — X.: Фірма \"Консум\", 1998. — С. 126—132). Закон
визначає правові основи розробки, укладення і виконання
колективних,договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових ідносин
і соціально-економічних інтересів працівників і власників.
Укладення колективних договорів і угод свідчить про децентралізацію
правового регулювання трудових відносин. Держава на рівні централізованих
норм встановлює загальну процедуру укладення колективних договорів. Зміст
же визначається сторонами. Багато норм законів про оплату праці, про
відпустки не можуть бути реалізовані інакше, ніж шляхом укладення
колективного договору. Діє принцип незмен-шуваності прав працівників у
порівнянні з законодавством, а також принцип збереження рівня соціальних і
трудових прав і гарантій, встановлених угодами вищого рівня.
Однак серйозне занепокоєння викликають дані, отримані внаслідок перевірок
Міністерства праці та соціальної політики України. На багатьох
підприємствах до колективного договору включаються норми, які погіршують
становище працівників або залишають без врегулювання такі положення про
працю, що мають договірний характер. Головна державна інспекція Мінпраці
за 9 місяців 1998 p. виявила 5150 порушень норм трудового законодавства
тільки у питанні укладення та виконання колективних договорів
(Всеукраїнська тристороння нарада // Праця і зарплата. — 1999. — |
№1.-С.31).
Колективний договір служить стабілізатором прав роботодавця і працівників
протягом дії колективного договору.
Потрібно особливо підкреслити роль колективного регу- і лювання умов праці
як чинника соціального захисту прав окремого найманого працівника від
свавілля роботодавця.
Нарешті, будучи закріпленими у колективному договорі, І колективні
інтереси сторін набирають форми взаємних зобов\'язань, виконання яких
забезпечується не тільки взаємно відповідальністю сторін, але, при
необхідності, і примусовою силою держави. Розглядаючи позови, що витікають
з неналежного виконання зобов\'язань, передбачених колективними договорами,
суди повинні розглядати колективний договір конкретного підприємства як
локальне джерело права.
У науці трудового права колективний договір традиційно розглядався як
правовий інститут Загальної частини трудового права. \"У цей час він зазнає
впливу нових суспільних відносин, що не може не відбитися і на правовій
формі. Колективний договір не єдиний правовий акт, за допомогою якого
здійснюється договірне встановлення умов праці, він входить до системи
колективних угод про працю на національному, галузевому, регіональному
рівнях. Колективний договір посідає в цій системі нижчий рівень, що аж
ніяк не зменшує значення його нормативно-регулятивних властивостей, однак
вимагає внутрішньої узгодженості у системі цих актів. Крім того,
колективний договір виступає одним із засобів (способів) реалізації
соціально-партнерських відносин і, таким чином, входить до системи цих
відносин. Не можна не помічати формування нового правового інституту
соціального партнерства, який з прийняттям відповідних законодавчих актів
набере більш чітких контурів. І тут виникає проблема внутрішнього
співвідношення, яка сьогодні ще не може бути однозначно визначена.
Крім того, намічаються зміни всередині галузі трудового права з виділенням
не двох частин — Загальної й Особливої, а трьох: загальні положення;
індивідуальне трудове право; колективне трудове право. І правовий інститут
колективного договору входить до третьої частини — колективне трудове
право.
Колективний договір — це локальний нормативно-правовий акт, який регулює
трудові, соціально-економічні відносини між власником і працівниками
даного підприємства. Колективний договір укладається на підприємствах, в
установах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які
використовують найману працю і які володіють правами юридичної особи. У
законі не визначена мінімальна гранична кількість найманих працівників на
підприємстві, за якої має бути укладений колективний договір. Проте,
очевидно, встановити таку норму доцільно. В окремого роботодавця може
працювати і один найманий працівник, в такому випадку умови праці можуть
бути встановлені трудовим договором і цього, вважаємо, буде достатньо.
Практично на невеликих підприємствах, особливо на приватних, колективні
договори не укладаються. Таким чином, норма закону не виконується, хоча й
закон у цій частині не відповідає ринковим потребам.
Згідно зі ст. 2 Закону \"Про колективні договори і угоди\" та ст. 11 КЗпП
колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємств.
Слід зауважити, що такі структурні підрозділи повинні бути економічно і
фінансове самостійними і мати організаційні та матеріальні можливості для
встановлення і реалізації додаткових або більш високого рівня, порівняно з
колективним договором цілого підприємства, пільг та інших умов регулювання
соціально-економічних і трудових відносин з урахуванням специфіки
підрозділу.
Колективний договір укладається не тільки на виробничих підприємствах, але
й у бюджетних установах, закладах освіти, охорони здоров\'я, органах
виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Колективний договір об\'єднує в собі риси договору і нормативно-правового
акта. Сьогодні це найважливіший локальний нормативно-правовий акт, що
визначає умови праці, умови оплати праці, соціальні гарантії для
працівників на підприємстві, в установі, організації. Разом з тим це не
тільки правовий акт, але й акт соціального партнерства на рівні
підприємства між працівниками і власником або уповноваженим ним органом,
результат узгодження їхніх інтересів.
Згідно із Законом України \"Про колективні договори і угоди\" сторонами
колективного договору є власник або уповноважений ним орган, з одного
боку, і один або декілька профспілкових або інших, уповноважених на
представництво трудовим колективом, органів, а у разі відсутності таких
органів — представники трудящих, обрані й уповноважені трудовим
колективом, з іншого боку.
Потрібно звернути увагу, якщо визначення першої сторони колективного
договору — власник майна підприємства, тобто роботодавець, — відповідає
дійсності, то визначення другої сторони вимагає уточнення: нею виступає
трудовий колектив, оскільки саме він буде виконувати взяті за договором
зобов\'язання. Профспілкові органи виступають представниками трудового
колективу для проведення підготовчої роботи щодо укладення колективного
договору. У ст. 17 Закону України \"Про підприємства в Україні\" більш чітко
сформульовані сторони колективного договору —власник або уповноважений ним
орган і трудовий колектив або уповноважений ним орган\".
Доцент П.Д. Пилипенко правильно вказує на нечіткість закону і при
визначенні поняття самого трудового колективу. Так, ст. 15 Закону України
\"Про підприємства в Україні\" до трудового колективу відносить всіх
громадян, які беруть участь в його діяльності на основі трудового договору
(угоди, контракту), а також інших форм, що регулюють трудові відносини
працівника з підприємством. Тобто під таке визначення підпадають як
наймані працівники, так і працюючі власники. Але останні не можуть
одночасно виступати з двох сторін (Трудове право України: Курс лекцій /
Під ред. П.Д. Пилипенка. - Львів, 1996. - С. 38).
Трудові колективи на загальних зборах уповноважують профком або інший
орган представляти свої інтереси в процесі підготовки колективного
договору.
За наявності на підприємстві кількох профспілкових організацій вони
повинні сформувати загальний представницький орган для ведення
переговорів. Не допускається ведення переговорів і укладення колективних
договорів і угод від імені працівників організаціями або органами, які
фінансуються власником, політичними партіями. У випадку, якщо інтереси
трудового колективу представляє профспілковий орган, інтереси власника не
можуть представляти особи, які є членами виборного органу цієї профспілки.
Зміст колективного договору
Змістом колективного договору є узгоджені сторонами умови (положення),
покликані врегулювати соціально-трудові відносини в даній організації. Ці
умови можна поділити на чотири види: інформаційні, нормативні,
зобов\'язальні й організаційні.
Інформаційні умови містять норми централізованого законодавства, а також
колективних угод більш високого рівня
— Генеральної, галузевої, регіональної угод. Такі умови, будучи
перенесеними до колективного договору конкретного підприємства, не
набирають тут додаткової юридичної сили. Разом з тим їх роль не треба
зменшувати, оскільки одні й ті ж питання регулюються значною кількістю
джерел, а при цьому в колективному договорі не може бути знижений рівень
соціальних гарантій. Тому, логічно вплітаючись у нормативну тканину
колективного договору, інформаційні умови забезпечують цілісність змісту з
конкретного питання.
Нормативні умови колективного договору — це локальні норми права,
встановлені сторонами в межах їх компетенції, які поширюються на
працівників даної організації. З переходом до ринкової економіки число
нормативних положень колдоговорів різко зростає. Це пояснюється
розширенням договірних засад у регулюванні трудових відносин, зростанням
ролі локального регулювання. Нормативні умови діють протягом усього
терміну, на який укладається колективний договір.
Зобов\'язальні умови колективного договору являють собою конкретні
зобов\'язання сторін із зазначенням термінів їх виконання і
суб\'єктів-виконавців, відповідальних за їх виконання. Ці умови діють до їх
виконання і завершуються виконанням. У ст. 7 Закону України \"Про
колективні договори і угоди\" міститься зразковий перелік питань, згідно з
якими до договору можуть включатися взаємні зобов\'язання сторін. Цей
перелік носить рекомендаційний характер. У колективному договорі
встановлюються, зокрема, зобов\'язання відносно:
— змін в організації виробництва і праці (скорочення чисельності або штату
працівників; переведення підприємства на багатозмінний режим роботи або на
неповний робочий час);
— забезпечення продуктивної зайнятості (наприклад, створення нових робочих
місць для інвалідів, розподіл однієї посади між двома працівниками з
неповним робочим часом);
— нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів
заробітної плати, доплат, надбавок, преміальних й інших заохочувальних
виплат;
— встановлення гарантій, компенсацій, пільг (наприклад, встановлення
частково оплачуваних відпусток для жінок, котрі мають дітей, на більш
тривалі терміни, ніж передбачено законодавством; встановлення заводських
пенсій, допомог);
— участь трудового колективу в формуванні й розподілі прибутку (якщо це
передбачене статутом підприємства);
— режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку (наприклад,
конкретизація відпусток за ненормований режим роботи);
— умов і охорони праці (впровадження сучасних засобів захисту здоров\'я
працівників; встановлення підвищеної компенсації потерпілому при отриманні
травми на виробництві);
— забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування,
організації оздоровлення працівників (виділення коштів на житлове
будівництво, оплата медичної страховки для працівників підприємства);
— гарантій діяльності виборних членів профспілкової або іншої
представницької організації працівників (наприклад, членів ради трудового
колективу, ради підприємства);
— умов регулювання фондів оплати праці, встановлення міжкваліфікаційних
співвідношень в оплаті праці.
Колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним
законодавством і угодами, гарантії та пільги.
Як бачимо, за критерієм фінансування всі зобов\'язання у колективному
договорі поділяються на такі, що вимагають витрачання додаткових коштів
від роботодавця, і на такі, що не вимагають фінансування, а стосуються
організації праці, її вдосконалення. Як засвідчує практика, сьогодні
здебільшого перша група зобов\'язань роботодавцями не виконується, причина
називається одна — економічна криза. У таких умовах не виконується не
тільки додаткове соціально-економічне стимулювання, а й основні обов\'язки
роботодавця, котрі випливають в усякому разі з трудових договорів з
конкретними працівниками.
За даними перевірок головного державного інспектора праці Мінпраці України
станом на липень 1998 p. перевірено 1872 підприємства. Лише окремі
підприємства, навіть за умов кризового стану економіки, знаходять шляхи
для збільшення обсягів виробництва, підвищення його ефективності,
виконують передбачені колективними договорами зобов\'язання. Стосовно інших
встановлено, що у даний час надзвичайної гостроти набула проблема
своєчасної виплати заробітної плати, проте на кожному другому обстеженому
підприємстві, де є заборгованість, графіки погашення заборгованості не
включено до колективних договорів. На ряді підприємств виплату заробітної
плати передбачено колдоговором один раз на місяць, що є грубим порушенням
ст. 115 КЗпП. Через брак коштів не виконуються зобов\'язання щодо
забезпечення мінімальної оплати праці відповідно до мінімальних державних
гарантій і галузевих угод. Стала стійкою тенденція До недовиконання
заходів з охорони праці. Колективні договори багатьох підприємств не
пройшли реєстрацію, як це передбачено ст. 9 Закону України \"Про колективні
договори і угоди\". У колективних договорах не передбачається можливості
надання працівникам безоплатних відпусток у разі виробничої необхідності,
як цього вимагає ст. 26 Закону України \"Про відпустки\" (Розвиток
соціального партнерства в Україні — передумова активної
соціально-економічної політики // Праця і зарплата. — 1998 p. — №13. —
Липень. — С.29).
Організаційні умови пов\'язані з регламентацією порядку укладення, зміни і
припинення дії колективного договору (умови про терміни дії колдоговору,
контроль за його виконанням, порядок внесення змін і доповнень,
відповідальність за порушення і невиконання колдоговору).
Колективні угоди: поняття і сторони
Угода — це правовий акт, що укладається між соціальними партнерами і
містить їхні зобов\'язання щодо встановлення умов праці, зайнятості та
соціальні гарантії для працівників держави, галузі, регіону. Угоди також є
правовою формою соціального партнерства і регулюють соціально-партнерські
відносини на більш високому рівні.
Сторони угод визначено в ст. З Закону України \"Про колективні договори і
угоди\". Сторонами Генеральної угоди виступають: професійні спілки, які
об\'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної
угоди; власники або уповноважені ними органи, які об\'єдналися для ведення
колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, на підприємствах
яких зайнято більшість найманих працівників держави. Зокрема, Генеральна
угода на 1997—1998 роки була укладена між Кабінетом Міністрів України, що
здійснює управління об\'єктами державної власності, і Українським союзом
промисловців і підприємців, що об\'єдналися для ведення колективних
переговорів, з одного боку, і профспілковими об\'єднаннями України, з
іншого боку. 16 жовтня 1998 p., як уже зазначалося, була підписана
Декларація про створення Конфедерації роботодавців, яка охоплює більше
число представників роботодавців. І Генеральну угоду на 1999-2000 роки
було підписано вже Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією
роботодавців України та профспілковими об\'єднаннями України.
Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об\'єднання власників чи
уповноважені ними органи і профспілки або об\'єднання профспілок або інших
представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження,
достатні для ведення переговорів, укладення угоди і реалізації її норм на
більшості підприємств, що входять до сфери їх дії. На практиці сторонами
угод на галузевому рівні виступають міністерства, відомства, державні
комітети, а при їх відсутності — інші об\'єднання власників за галузевим
принципом (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни), і галузеві
профспілки або об\'єднання профспілок чи інших представницьких організацій
трудящих, котрі мають відповідні повноваження.
Галузевий рівень є найменш розвинутим у більшості центрально- й
східноєвропейських країн. Причина полягає у тому, що є труднощі в
організації асоціацій роботодавців за галузевою ознакою. І тому профспілки
спрямовані туди, де є партнер у переговорах — уряд чи, навпаки, профспілки
шукають партнера на місцевому рівні. Представники МОП наполегливо
пропонують усім сторонам переговорного процесу зосередитися на вирішенні
проблем окремих галузей, а тому актуальним є створення галузевої ланки
об\'єднань роботодавців.
Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної
влади або регіональними об\'єднаннями підприємців, якщо вони мають
відповідні повноваження, і об\'єднаннями профспілок або іншими
уповноваженими трудовими колективами органами.
Змістом колективних угод є взаємні зобов\'язання сторін. Згідно із ст. 8
Закону України \"Про колективні договори і угоди\" угодою на державному
рівні регулюються основні принципи і норми реалізації
соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо: гарантій
праці й забезпечення продуктивної зайнятості; мінімальних соціальних
гарантій оплати праці й доходів всіх груп і верств населення, які
забезпечували б достатній рівень життя; розміру прожиткового мінімуму,
мінімальних нормативів; соціального страхування; трудових відносин, режиму
роботи і відпочинку; умов охорони праці й навколишнього природного
середовища; задоволення духовних потреб населення; умов зростання фондів
оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.
Кабінет Міністрів України 5 квітня 1999 p. видав постанову №532 \"Про
підсумки виконання Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України і
Українським союзом промисловців і підприємців та профспілковими
об\'єднаннями України на 1997—1998 роки\". У постанові зазначається, що
більшість зобов\'язань за Генеральною угодою виконано. Зокрема, введено в
дію 65,4 тис. робочих місць, число працевлаштованих громадян, котрі
перебували на обліку в державній службі зайнятості, збільшилося в 1998 p.
порівняно з 1997 р. на 28,7%, створено умови для тимчасової зайнятості
82,6 тис. безробітних шляхом організації громадських робіт, за рахунок
коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення організовано
професійне навчання 105,2 тис. незайнятих громадян, що забезпечило
підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці. Мінімальна заробітна
плата зросла з 45 гривень на початок 1998 p. до 74 гривень на початок 1999
p., а співвідношення розміру мінімальної заробітної плати з вартісною
величиною межі малозабезпеченості доведено з 21,2 до 81,6%. У листопаді
1998 p. було відновлено індексацію грошових доходів населення та
запроваджено компенсацію втрат від знецінення заробітної плати через
несвоєчасну її виплату. Разом з тим не забезпечено своєчасної виплати
поточної заробітної плати працівникам установ і організацій бюджетної
сфери з державного і місцевих бюджетів. Станом на 1 січня 1999 p.
заборгованість з виплати зарплати у бюджетній сфері становила 938,4 млн
грн. У цілому заборгованість з виплати зарплати у галузях економіки зросла
з початку 1998 р. на 26%. На підприємствах недержавної форми власності
заборгованість становить 60% загальної суми заборгованості на
підприємствах галузей економіки. Кількість нещасних смертельних випадків
на виробництві у вугільній галузі в 1998 p. зросла порівняно з 1997 р. на
26%. Не забезпечено здійснення функцій контролю щодо виконання положень
Генеральної угоди державними органами та представниками профспілкових
організацій.
Колективні переговори та укладення колективного договору, угоди
Укладенню колективного договору, угоди передують колективні переговори,
які можуть розпочатися за пропозицією будь-якої з двох сторін не раніше
ніж за 3 місяці до закінчення терміну дії колективного договору. Інша
сторона протягом 7 днів зобов\'язана почати переговори. Процедура ведення
колективних переговорів, механізм вирішення розбіжностей, що виникають у
ході переговорів, регламентуються статтями 10, 11 Закону України \"Про
колективні договори і угоди\". Право на ведення колективних переговорів
уперше закріплено Законом від 1 липня 1993 p. і відповідно до норм
Міжнародної Організації Праці (Конвенція МОП №154 про сприяння колективним
переговорам, рат. 1981 p.). Це правило є однією з найважливіших гарантій
забезпечення соціального партнерства.
Потрібно відмітити, що в законодавстві України відсутня норма, якою б
покладався обов\'язок почати переговори на яку-небу дь із сторін. На
практиці це привело до того, що на державних підприємствах робота з
підготовки колективного договору часто запізнюється, а на приватних
підприємствах колективні договори, як правило, не укладаються. На останніх
часто відсутня профспілкова організація, а працівники в умовах зростаючого
безробіття, цінуючи своє робоче місце, не порушують питання про укладення
колективного договору. Власник же по суті, будьмо відверті, не
зацікавлений в укладенні колективного договору. Все це в результаті веде
до обмеження прав працівників. Офіційно встановлено перевірками, що
непоодинокі випадки, коли профспілкові комітети не ініціюють укладення
нових договорів і не пролонгують раніше укладені. Виходить так, що на
папері договори нібито є, а насправді від них ніякої користі (Праця і
зарплата. - 1998. - №24. - С. 15).
У зарубіжних країнах, де діяльність профспілок активна і законодавче
оформлена, можливо і немає необхідності в законодавчому закріпленні
обов\'язку про початок переговорів. В Україні ринкові відносини перебувають
лише в стадії становлення, тому доцільно встановити таку норму. Незважаючи
на те, що із значення захисної і представницької функції профспілок
логічно випливає, що саме профспілка повинна виступити ініціатором
переговорів, обов\'язок почати переговори, думається, повинен бути
покладений на власника (роботодавця). Роботодавець відповідає за
організацію праці на підприємстві, тому саме він повинен нести
відповідальність за належне нормативне забезпечення трудового процесу. У
такому разі роботодавця можна притягнути до відповідальності за порушення
цієї норми.
Сторони колективних переговорів зобов\'язані надавати робочій комісії, яка
створюється сторонами для підготовки проекту колективного договору, всю
інформацію, необхідну для визначення змісту колективного договору.
Учасники переговорів підписують зобов\'язання про нерозголошування даних,
що становлять державну або комерційну таємницю.
Закон передбачає примирні процедури для урегулювання розбіжностей:
складання протоколу розбіжностей, створення примирної комісії, право
звернення до посередника за вибором сторін. У разі недосягнення угоди і
після таких заходів, допускається організація і проведення страйків у
порядку, що не суперечить законодавству України. Для підтримки своїх вимог
профспілки можуть провести у встановленому порядку збори, мітинги,
пікетування, демонстрації.
Для сприяння врегулюванню колективних трудових суперечок (конфліктів)
створено спеціальний орган — Національну службу посередництва і
примирення, яка вивчає висунуті працівниками вимоги і здійснює оцінку їх
обгрунтування, консультує сторони, сприяє встановленню контактів між
сторонами, звертається до суду із заявою про вирішення трудового спору.
Проект колективного договору обговорюється в трудовому колективі й
виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу.
У випадку, якщо збори (конференція) трудового колективу відхиляють проект
колективного договору або окремі його положення, сторони поновлюють
переговори для пошуку необхідного рішення. Термін переговорів не повинен
перевищувати 10 днів. Після цього проект загалом виноситься на розгляд
зборів (конференції) трудового колективу.
Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами
(конференцією) він підписується уповноваженими представниками сторін не
пізніше ніж через 5 днів з моменту його схвалення, якщо інше не
встановлене зборами (конференцією) трудового колективу.
Угода (Генеральна, галузева, регіональна) підписується уповноваженими
представниками сторін не пізніше ніж через 10 днів після завершення
колективних переговорів.
Колективний договір, угода набирають чинності з дня підписання їх
представниками сторін або з дня, вказаного в колективному договорі, угоді.
Після закінчення терміну дії колективний договір продовжує діяти до того
часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть діючий, якщо інше
не передбачене договором. У ст. 9 Закону не вказується термін, на який
укладається колективний договір. Цей термін визначається угодою сторін. На
практиці колективні договори укладаються терміном на 1 —3 роки.
Галузеві й регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації
Міністерством праці та соціальної політики України, а колективні договори
реєструються місцевими органами виконавчої влади у відповідності до ст. 9
Закону України \"Про колективні договори і угоди\", Положенням про порядок
повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних
договорів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня
1994 p. №225 (ЗП України. — 1994. — №8. - Ст. 193).
Внесення змін і доповнень до колективного договору, угоди протягом строку
їх дії можливе тільки за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному
колективним договором, угодою.
Контроль за виконанням колективного договору, угоди здійснюється
сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними представниками. Сторони,
що підписали колективний договір, угоду, щорічно звітують про їх
виконання.
На осіб, які представляють сторони колективного договору й ухиляються від
участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення договору, угоди
або навмисно порушили строк переговорів, або не забезпечили роботу
відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається штраф у
розмірі до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вони несуть
також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. Ці ж
особи, винні в порушенні, невиконанні зобов\'язань за колективним
договором, угодою, несуть адміністративну відповідальність у вигляді
штрафу в розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а
також несуть дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. Ці
ж особи, винні в ненаданні інформації, необхідної для ведення колективних
переговорів і здійснення контролю за виконанням колективного договору,
угоди, несуть дисциплінарну відповідальність або підлягають штрафу в
розмірі до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На вимогу профспілки або іншого уповноваженого трудовим колективом органу
власник зобов\'язаний вжити заходів, передбачених законодавством, до
керівника, з вини якого порушуються або не виконуються зобов\'язання щодо
колективного договору, угоди.
Спори з питань притягнення до відповідальності розглядаються судом за
поданням однієї зі сторін колективного договору, угоди, відповідних
комісій або з ініціативи прокурора.