Залежнiсть виникнення неврозiв у дiтей вiд типу родини

Вступ ........................................................... 3

Частина РЖ. Неврози: поняття, етiологiя, генезис ...................... 5

поняття неврозiв психологiв i медикiв........................... 5
погляди на класифiкацiю неврозiв.............................. 10

Частина РЖРЖ:Погляд на сiм’ю, як фактор, що сприяi виникненню неврозiв у дiтей та пiдлiткiв.................................................. 11

дослiдження сiм’i дiтей з неврозами............................. 11
прабатькiвська сiм’я, ii вплив на батькiвську родину............... 14
особистiсть батькiв........................................... 19
вiдносини в родинi та особливостi виховання..................... 21
патогенез неврозiв у дiтей.....................................

Висновок........................................................

Список лiтератури................................................

ВСТУП

В останнi двадцятирiччя зросла увага до проблем сiм’i. В соцiологii та соцiальнiй психологii вона розглядаiться як заснована на шлюбi та спорiдненнi мала група, вiдносини в якiй суттiвим чином вiдбиваються на психiчному здоров’i ii членiв. [1]

Багатьма авторами доведений негативний вплив тривалоi психотравмуючоi ситуацii в родинi на формування характеру та особистостi дiтей та пiдлiткiв (Ейдемiллер Е.Г., Лiчко А.РД. Гiндiкiв В.Я., Кербiков О.В., Ковалев В.В. та iн.). У зв’язку з цим пiдкреслюiться несприятлива роль неповноi сiм’i, а також алкоголiзму батькiв.

При неврозах сiмейно-побутовi патогеннi ситуацii i переважними [2]. 80 % психотравмуючих ситуацiй, що ведуть до розвитку цього захворювання, зв'язанi з хронiчними i нерозв'язними конфлiктними вiдносинами мiж членами родини. В основi невротичних конфлiктiв, що носять суб'iктивний характер, лежить прагнення одного з подружжя до нереалiстичних цiлей i однобiчного домiнування, вiдсутнiсть адаптацii до нових сiмейних ролей пiд час i пiсля "кризових перiодiв" у життi родини [3]. Видiляються три типи подружнiх взаiмин при неврозi одного чи обох з подружжя: суперництво, псевдоспiвробiтництво й iзоляцiя [4]. Однi дослiдники вiдзначають подiбнiсть особистiсних профiлiв у подружжi як фактор, що позитивно впливаi на iхню сумiснiсть [1], iншi тАУ знаходять бiльше розходжень в особистiсних оцiнках у подружжя з мiцним шлюбом, чим з немiцним [4]. У ранньому анамнезi хворих неврозом дорослих часто виявляються порушенi вiдносини в батькiв, гiперопiка, обмеження, що приводять до розвитку несамостiйностi в рiшеннях i непевностi в собi, що спiвпадаi з нашими даними [5].

Неврози в дiтей, як i в дорослих, тАУ форма нервово-психiчноi патологii, що найбiльш часто зустрiчаiться [5]. На думку Захарова А.РЖ., поширенiсть неврозiв у дiтей статистично вiрогiдно перевищуi поширенiсть непроцесуальних неврозоподiбних синдромiв.

Бiологiчними передумовами неврозiв у дiтей i зниження бiотонусау органiзму, соматична обтяженiсть, невропатiя, в основi якоi Е. И. Кириченко i Л. Т. Журба (1976) знаходять функцiональну недостатнiсть вегетативноi регуляцii. У роботах С. В. Лебедiва встановлено статистично достовiрний зв'язок невропатii з неврозами. У дiтей з уродженою i придбаною фiзичною неповноцiннiстю часто виявляються психогеннi реакцii i патологiчнi змiни характеру чи патологiчний розвиток особистостi. Невротичнi реакцii можуть також виникати на тлi затримки психiчного розвитку i резидуальноi церебральноi органiчноi недостатностi. Останнiм часом зростаi iнтерес до проблем порушення сну при неврозах у дiтей. РЖснуi думка, що цi захворювання завжди супроводжуються розладами сну [6].

Вiковi особливостi виникнення неврозiв у дiтей вивченi
Г. Е. Сухаревою i Л. С. Юсевич [7], що вiдзначають бiльш iнтенсивну реакцiю дiтей до 3 рокiв на змiну обстановки i новi, незвичайнi подразники, а пiсля 3 рокiв тАУ на важкi життiвi ситуацii. Автора вказують на наростання з вiком конфлiктiв внутрiшнього порядку, обумовлених розвитком самооцiнки, вимогливостi до себе i здатностi до iнтрапсихiчноi переробки. Цi ж автори розглядають невротичнi реакцii в зв'язку з народженням другоi дитини в родинi.

Бiльш частiше походження неврозiв у дiтей обумовлено дiiю хронiчних психотравмуючих факторiв, перш за все порушених сiмейних вiдносин та неправильного виховання у виглядi гепiропiки та непослiдовностi [6].
Автор показав в невротичних родинах навiть при зовнiшньому благополуччi наявнiсть тих або iнших конфлiктiв.

По В. Н. Мясищеву, сутнiсть неврозу полягаi в невiдповiдностi мiж можливостями, що знаходяться в розпорядженнi особистостi, i тими обов'язками, що виникають з наявностi визначених соцiальних вiдносин. Для його виникнення необхiдне сполучення 3 ланок: психiчноi травми, особливого складу особистостi i ii невротичного розвитку пiд впливом травми. Автор вважаi центральним у генезi неврозу порушення контактiв з оточуючими, а саме захворювання розглядаiться як бiльш-менш компенсований зрив особистостi при ii розвитку i спробах ствердження в деяких позицiях. [2]

Таким чином, представлений патогенез неврозiв у дiтей показуi його загальнi сторони як процесу психогенного захворювання особистостi, що формуiться.

ЧАСТИНА РЖ. НЕВРОЗИ: ПОНЯТТЯ, ЕТРЖОЛОГРЖЯ, ГЕНЕЗИС

1.1. Поняття неврозiв психологiв i медикiв

Вчення про неврози iсторично характеризуiться двома тенденцiями. Однi дослiдники виходять з визнання того, що iснування невротичних феноменiв цiлком детермiновано визначеними патологiчними механiзмами чисто бiологiчноi природи, хоча i не заперечують ролi психiчноi травми як пускового механiзму i можливу умову виникнення захворювання. Однак психотравма при цьому виступаi як одна з багатьох можливих i рiвноцiнних екзогенiй, що порушують гомеостаз. Таке розумiння психогенного характеру захворювання навiть у випадку його визнання i дуже обмеженим. Природно, що прихильники цiii точки зору зв'язують успiхи в областi вивчення природи неврозiв з подальшим прогресом бiологiчних дослiджень i удосконалюванням технiки лабораторних дослiджень. Цими вченими в прихованiй, а iнодi й у явнiй формi висловлюiться думка, що прогресивною тенденцiiю у вивченнi неврозiв i iхнi знищення як самостiйноi категорii взагалi за допомогою постiйного й усе бiльшого звуження iхнiх границь.

З зазначеним напрямком у вивченнi неврозiв зв'язаний принцип iхньоi негативноi дiагностики, тобто вiднесення до неврозiв тiльки тих захворювань, при яких вiдсутнi органiчнi змiни, що виявляються сучасними методами дослiдження.

Вiрне зауваження Роджерса К. про принципову недостатнiсть поняття негативноi характеристики неврозу вимагаi, однак, уточнення. Воно правомiрно стосовно до дiагностики неврозiв, здiйснюваноi на пiдставi одних лише негативних характеристик. Що ж стосуiться самого цього поняття, то цiннiсть його очевидна принаймнi в двох аспектах: по-перше, у планi нацiленостi лiкаря на можливо бiльш повне обстеження хворих з порушеннями, що дiагностуються як неврози, через вiдсутнiсть у важких випадках чiтких границь мiж неврозами i неврозоподiбними розладами непсихогенноi природи i труднощiв такого розмежування по одних лише симптоматичних проявах; по-друге, з урахуванням того, що ретельне клiнiко-лабораторне дослiдження дозволяi установити природу i значення органiчного компонента при сполученнях неврозiв з iншими захворюваннями, а також виявити в багатьох випадках неврозiв, що особливо важко протiкають, органiчну основу, що полегшуi виникнення невротичного зриву i яка приймаi участь у формуваннi клiнiчних симптомiв неврозу.[11]

Застосування в необхiдних випадках методiв прижиттiвого морфологiчного дослiдження (комп'ютерна томографiя, контрастна нейрорентгенографiя й iн.) свiдчить про те, що в сучаснiй клiнiцi неврозiв негативна iхня характеристика вiдiграi важливу роль у клiнiчнiй диференцiацii неврозiв, ВлзмiшанихВ» форм i неврозоподiбних станiв.

Першiй iз зазначених вище тенденцiй у вивченнi природи неврозiв протистоiть друга, прихильники якоi виходять iз припущення про те, що вся клiнiчна картина неврозiв може бути виведена з одних лише особистiсних психологiчних механiзмiв; що ж стосуiться будь-якого соматичного дослiдження, то одержувана з його допомогою iнформацiя розглядаiться в цьому випадку як принципово байдужна для розумiння клiнiки, генезу i терапii невротичних станiв.

Добре вiдомi неадекватнi спроби позитивноi характеристики неврозiв, що йдуть вiд фрейдизму. Спiльне, що iх поiднуi, тАФ це представлення про невроз i його психогенез як про матерiалiзацiю витиснутих у несвiдоме бiологiчних потягiв, насамперед сексуальних i агресивних, при iгноруваннi реальноi ситуацii i соцiально значимих особистiсних характеристик.

В останнi десятилiття деякi специфiчнi точки зору на природу неврозiв у закордоннiй психоневрологii зв'язанi з бiхевiоризмом, екзистенцiалiзмом, гуманiстичною психологiiю й iн. У розповсюдженiй у даний час у багатьох захiдних краiнах концепцii бихевiор-терапii заперечуiться iснування неврозу в якостi самостiйноi нозологiчноi одиницi. З погляду бiхевiористiв реально iснують лише окремi невротичнi симптоми як результат неправильного процесу научiння. Вони стверджують, що немаi неврозу, який ховаiться за симптомом, це просто сам симптом. При цьому iгноруiться роль свiдомих соцiальних факторiв особистiсного функцiонування.

Ще далi йдуть екзистенцiалiсти, для яких неврози взагалi не i хворобою, що маi своi нейрофiзiологiчнi механiзми. Подiбно iншим психiчним розладам, невроз являi собою тiльки особливу форму вiдчуженого iснування хворого. Для К. Роджерса, одного з представникiв гуманiстичноi психологii, невроз тАУ наслiдок незадоволення iмманентно властивiй кожнiй людинi потреби в самоактуалiзацii.

Найбiльш радикальну позицiю займають представники псевдонаукового, в той же час дуже модного напрямку в захiднiй психiатрii, вiдомого за назвою ВлантипсихiатрiяВ», що думають, що невроз i не хворобою, а нормальним поводженням у ненормальному суспiльствi [9].

Сутнiсть позитивноi дiагностики, тiсно зв'язаноi з патогенетичною концепцiiю неврозiв, випливаi з визнання категорii ВлпсихогенногоВ», що включаi в себе наступнi основнi положення: 1) психогенiя зв'язана з особистiстю хворого, iз психотравмуючою ситуацiiю, труднощами цiii ситуацii, з нездатнiстю особистостi в даних конкретних умовах самостiйно вирiшити ii; 2) виникнення i плин неврозу бiльш-менш зв'язанi з патогенною ситуацiiю i переживаннями особистостi: спостерiгаiться визначена вiдповiднiсть мiж динамiкою стану хворого i змiнами психотравмуючоi ситуацii; 3) клiнiчнi прояви неврозу по своiму змiсту деякою мiрою зв'язанi з психотравмуючою ситуацiiю i переживаннями особистостi, з основними найбiльш сильними i глибокими ii прагненнями, представляючи афективну реакцiю, патологiчну фiксацiю тих чи iнших ii переживань; 4) вiдзначаiться бiльш висока ефективнiсть психотерапевтичних методiв стосовно всього захворювання й окремим його клiнiчним проявам порiвняно з бiологiчними впливами.

Пiдкреслена вище складнiсть природи неврозу повною мiрою розкриваi i труднощiв його визначення.

Невроз тАУ психогенний (як правило, конфлiктогенний) нервово-психiчний розлад, що виникаi в результатi порушення особливо значимих життiвих вiдносин людини, виявляiться в специфiчних клiнiчних феноменах при вiдсутностi психотичних явищ.

Невроз характеризуiться, по-перше, оборотнiстю патологiчних порушень, незалежно вiд його тривалостi, що вiдповiдаi розумiнню неврозу
И. П. Павловим як зриву вищоi нервовоi дiяльностi, що може продовжуватися днi, тижнi, мiсяцi i навiть роки; по-друге, психогенною природою захворювання, що, згiдно В. Н. Мясiщеву, визначаiться iснуванням зв'язку мiж клiнiчною картиною неврозу, особливостями системи вiдносин i патогенноi конфлiктноi ситуацii хворого; по-третi, специфiчнiстю клiнiчних проявiв, що складаi у домiнуваннi емоцiйно-афективних i соматовегетативних розладiв.[2]

Вiдсутнiстю психотичних симптомiв, як це видно з приведеного визначення неврозу, останнiй вiдрiзняiться вiд психозу, у тому числi психогенноi природи.

Варто торкнутися ще трьох понять: психогенiй, граничних станiв i малоi психiатрii. Н. И. Фелинская пiдроздiляi психогенii на неврози, з одного боку, i реактивнi стани тАУ з iншого. Синонiмами останнiх автор вважаi психогеннi i ситуацiйнi реакцii. У граничнi стани включаються донозологичнi невротичнi розлади, невротичнi реакцii i стани, що клiнiчно оформилися, психопатii, неврозоподiбнi i психопатоподiбнi порушення при соматичних захворюваннях i деякi iншi, що протiкають головним чином на ВлневротичномуВ» рiвнi. [10] Що стосуiться поняття Влмала психiатрiяВ», то розглядати його як синонiм граничних станiв невiрно. Автор пропонуi вiдносити до малоi психiатрii всi нозологiчнi форми, що у перiод хвороби знаходяться поза психотичним станом (чи поза станам, що до нього може бути прирiвняним), пiдкреслюючи одночасно доцiльнiсть включення в цю групу розладiв не тiльки малоi iнтенсивностi, але i малоi тривалостi.

Твердження в радянськiй психiатрii таких клiнiчних категорiй, як невротичний розвиток, Влпридбана психопатiяВ», Влакцентуацiя характеруВ», ускладнило задачу розмежування неврозiв i психопатiй. Це стосуiться також поняття Влневроз характеруВ», Влневротичний характерВ». Люди, що страждають Влневрозом характеруВ», здатнi адаптуватися до середовища i, що особливо iстотно з погляду закордонних авторiв, не роблять антисоцiальних дiй. У зв'язку з тим що остання обставина не може служити критерiiм при клiнiчнiй диференцiацii, навряд чи маi сенс користатися цим визначенням, протиставляючи його i психопатiям, i неврозам iз усiма труднощями, що звiдси випливають, у iхнiй диференцiальнiй дiагностицi.

На вiдмiну вiд неврозу пiд психопатiями, як уродженими, так i придбаними, варто розумiти постiйний для особистостi патохарактерологiчний стан, хоча i маючий свою динамiку.

О. В. Кербиковым (1962) основнi критерii психопатiй були позначенi як тотальность патологiчних рис характеру, iхня вiдносна стабiльнiсть i бiльш-менш виражена соцiальна дезадаптацiя. [11]

Акцентуацiя характеру, на думку А. Е. Личко [11], тАУ це крайнi варiанти норми, при яких окремi риси характеру надмiрно посиленi, унаслiдок чого виявляiться виборча уразливiсть у вiдношеннi визначеного роду психогенних впливiв при добрiй i навiть пiдвищенiй стiйкостi до iнших.

Коли ж говорять про невротичний розвиток, то мають на увазi формування характерологiчних змiн особистостi в перiод неврозу чи пiсля нього, що можуть поступово переходити в ту чи iншу форму психопатii. На вiдмiну вiд психопатiй при неврозах страждаi лише частина особистостi (парцiальнiсть); зберiгаiться критичне вiдношення до хвороби, вiдсутнi при психопатiях; при неврозах визначальне значення набувають прижиттiвi середовищнi впливи.

1.2. Погляди на класифiкацiю неврозiв

Рiзноманiття класифiкацiйних розподiлiв неврозiв, пропонованих рiзними авторами, вiдбиваi насамперед вiдсутнiсть iдиного погляду на iхню етiологiю i патогенез. У зв'язку з цим дотепер не припиняються спроби систематизацii неврозiв з використанням рiзних критерiiв.

Найбiльш розповсюдженим у вiтчизнянiй лiтературi i груповання неврозiв переважно по клiнiчних проявах: неврастенiя, iстерiя (iстеричний невроз), невроз нав'язливих станiв i iн. (табл. 1 [11]). Неврози подiляються на загальнi i системнi в залежностi вiд характеру клiнiчного iхнього плину тАУ на невротичнi реакцii, невротичнi стани (неврози) i невротичнi розвитку.

Намагалися групувати неврози i по етiологiчних ознаках: неврози провини, фрустрацii, агресii й iн.; iнформацiйнi неврози (вiд недолiку iнформацii i вiд надлишку ii); неврози ситуацiйнi i реактивнi; з урахуванням генетичного критерiю тАУ конституцiональнi i реактивнi (придбанi); за принципом убування ролi фактора середовища i зростання ролi особливостей особистостi.

Неврози видiляли по ознацi професii тАУ неврози керiвних кадрiв, неврози акторiв i iн.; по конституцii тАУ атлетичнi неврози i навiть по визначених подiях у життi суспiльства i мiсцевi виникнення неврозiв тАУ вiйськовi, окопнi i т.д.

Таке рiзноманiття класифiкацiй стаi зрозумiлим, якщо врахувати, по-перше, наявнiсть широкого спектра перехiдних i змiшаних картин (що саме i типово для сучасноi клiнiки неврозiв) з неминучим кодуванням iх по переважних клiнiчних проявах i, по-друге, те, що неврози являють собою захворювання, у механiзмах розвитку яких найтiснiшим образом переплiтаються бiологiчнi, психологiчнi i соцiальнi фактори, сам подiл яких на етiологiчнi i патогенетичнi в звичайному iхньому розумiннi при неврозах особливо важко.

Бiльшiсть вiтчизняних авторiв видiляють три класичнi форми неврозiв: неврастенiю, iстерiю та невроз нав’язливих станiв. [11] Сучасна класифiкацiя неврозiв здебiльшого враховуi, крiм клiнiчних форм неврозiв, також динамiку iх плину та в цiлому те пiдТСрунтя, на якому виник невроз.

ЧАСТИНА РЖРЖ:ПОГЛЯД НА СРЖМ’Ю, ЯК ФАКТОР, ЩО СПРИЯРД ВИНИКНЕННЮ НЕВРОЗРЖВ У ДРЖТЕЙ ТА ПРЖДЛРЖТКРЖВ

2.1 Дослiдження сiм’i дiтей з неврозами

При вивченнi родини дiтей з неврозами застосовуiться клiнiко-анамнестичний метод, доповнений психологiчним i соцiально-психологiчним методами. Подiл iх умовний, тому що разом вони складають клiнiко-психологiчний метод вивчення неврозiв.

При звертаннi батькiв хвороi дитини до психотерапевта мова звичайно йде про терапевтично резистентнi випадки з багаторiчним плином неврозу. Це викликано не тiльки вiдсутнiстю ефекту лiкарськоi терапii i недостатньо iнтенсивноi та спрямованою психотерапевтичною допомогою у вiдношеннi хворого, але i наявнiстю неврозу в одного чи декiлькох дорослих членiв родини, що сприяi захворюванню дитини i i перешкодою для його видужання. При патологiчному функцiонуваннi родини, одним з виражень якого i невроз дитини, не завжди легко виявити первинне джерело невротичного захворювання, тому що один з батькiв може бути вiдсутнiм на прийомi, а показання iншого не завжди об'iктивнi. Тому запрошують на прийом обох батькiв. Цим пiдкреслюiться зацiкавленiсть лiкаря в контактi з усiiю родиною, а не з окремими ii ВлкращимиВ» чи ВлгiршимиВ» представниками. Вiдсутнiсть одного з батькiв може вказати на проблемний характер сiмейних вiдносин, коли один з них iгноруi необхiднiсть лiкування дитини, не додаi цьому належного значення чи вважаi iнших членiв родини вiдповiдальними за положення, що створилося. Жалкуючи з приводу вiдсутностi батька чи матерi, при наступних вiзитах ми надаiмо iм можливiсть по черзi приходити з дитиною на прийом. Схожа установка створюi додатковий стимул для вiдвiдування лiкаря тим з батькiв, який в перший раз був вiдсутнiм. Прийом проходить у кабiнетi, де знаходяться iграшки i малюнки дiтей, у невимушенiй обстановцi, створюваноi прийомом без халата, вiдсутнiстю медичноi сестри i стороннiх облич, бесiдою в крiслах навколо столика.

Спочатку для бесiди запрошуiться мати, а батько залишаiться з дитиною в холi, де маються iграшки i дитячi книжки. Саме чекання прийому виступаi як природний експеримент, коли виявляiться невмiння батькiв зайняти дитини, налагодити з ним взаiмини, ефективнiсть i непослiдовнiсть у ставленнi. У процесi нетривалоi бесiди з матiр'ю вдаiться скласти уявлення про основнi проблеми, пов’язанi зi здоров'ям дитини i вiдносинами в родинi. Пiсля ii виходу в кабiнет запрошуiться батько, що також викладаi свою думку про питання, якi турбують його й iнших членiв родини. Бесiда з батьком менш тривала, тому що немаi питань, що стосуються раннього анамнезу.

Почергове вислуховування скарг обох батькiв, як i роздiльне одержання вiд них анамнестичних зведень, маi ряд переваг. Кожний з батькiв поза залежнiстю вiд вiдносин у родинi може висловити думку про сформовану ситуацiю i розкрити деякi зi своiх особистих проблем. Таким чином, удаiться скласти бiльш повне представлення про вiдносини в родинi i про iндивiдуальне розумiння ii проблем. Можливiсть вiльно подiлитися деякими з наболiлих питань у впевненостi, що спiврозмовник зрозумii i надасть допомогу, маi виняткове значення в планi створення в батькiв психотерапевтично орiiнтованоi мотивацii, щиростi i довiри в процесi наступних дiагностичних i психотерапевтичних зустрiчей.

Пiсля бесiди з батьком проводиться прийом хворого. Якщо дитина виявляi страх i занепокоiння без матерi, то бесiда замiняiться iгровим контактом у ii присутностi. Потiм хворий залишаiться в холi в супроводi медичноi сестри чи один, якщо дозволяi його вiк. У кабiнет запрошуються i мати, i батько, i лiкар висловлюi свою думку про стан дитини. Цiль спiльноi бесiди складаiться в пiдкресленнi актуальностi ставлення батькiв i можливостi надання допомоги дитинi за умови спiвробiтництва з лiкарем. У бесiдi вiдзначаiться без деталiзацii взаiмозв'язок стану дитини з загальною емоцiйною атмосферою родини i позитивнi сторони його особистостi. Не даiться обiцянок швидкого лiкування, скорiше навпаки, увага батькiв зосереджуiться на серйозностi проблеми i на необхiдностi iх активноi й особистоi участi в процесi психотерапii. Така постановка питання iстотна, тому що нерiдко той чи iнший член родини, звичайно батько, недооцiнюi серйознiсть сформованоi ситуацii i сприймаi симптоми неврозу в дитини як такi, що не заслуговують уваги чи i проявом баловства i вiдсутностi дисциплiни. Разом з тим важливо заспокоiти батькiв, що нерiдко почувають себе в безвихiдному положеннi, i вселити в них вiру в можливiсть поступового сприятливого вирiшення критичноi ситуацii в процесi спiльного з лiкарем пошуку найбiльш адекватних шляхiв психологiчного контакту з дитиною, змiцнення його нервовоi системи i розкриття творчого потенцiалу росту.

У наступному батьки приводять дитину на прийом по черзi. Поки лiкар займаiться з ним, батько заповнюi аркушi особистiсних опитувальникiв. Серед них адаптованi в iнститутi iм. В. М. Бехтiрiва опитувальник Айзенка, ММРРЖ, методика Влнезакiнченi реченняВ», фрустрацiйна методика Розенцвейга; опитувальник Кеттэла, форма С, а також ряд iнших методик тАУ опитувальник Кеттэла, форма А; опитувальник Лiрi; колiрна методика Люшера; опитувальник РАRРЖ i iн. Пiсля рiвнобiжного обстеження дитини i батькiв за допомогою опитувальникiв останнi по черзi запрошуються на прийом для збору дiагностичноi iнформацii у видi клiнiчноi бесiди чи стандартизованого iнтерв'ю. Пiд час роздiльних обстежень зачiпаються при необхiдностi питання надання психотерапевтичноi допомоги тому чи iншому з батькiв. Одночасне обстеження дiтей i батькiв створюi кращi умови для розумiння останнiми взаiмозалежного характеру проблем у родинi, а також надаi кiлькаразову можливiсть для обговорення питань, що цiкавлять, та надання iндивiдуальноi психотерапевтичноi допомоги.

2.2. Прабатькiвська сiм’я, ii вплив на батькiвську родину

З боку дитини родину можна представити як сiмох ВляВ», тобто у видi семи чоловiк, з яких четверо утворять двi прабатькiвськi родини (бабуся i дiдусь дитини по лiнii матерi i батька), двоi тАУ батькiвську родину (мати i батько дитини), сьомим i сама дитина. Схематично це виглядаi в такий спосiб:

Данi про прабатькiвську родину ми довiдаiмося з iнтерв'ю з баткьами. РЗхня надiйнiсть забезпечуiться психологiчним контактом з лiкарем. Через це стандартизоване iнтерв'ю проводиться наприкiнцi дослiдження, коли батьки вже мають деяку навичку заповнення особистiсних опитувальникiв i бесiд з лiкарем, довiряють йому i бачать першi успiхи вiд психотерапевтичного контакту лiкаря з дитиною.

У прабатькiвських родинах характерологiчнi порушення зустрiчаються частiше, нiж у батькiвських i тим бiльше тАУ у дитини з неврозом. Це не означаi, що в прабатькiвських родинах немаi неврозiв, але вони зустрiчаються не так часто. На вiдмiну вiд прабатькiвських у батькiвських родинах частiше мають мiсце порушення невротичного кола, що досягають свого клiнiчного апогею в захворюваннi дитини.

Таким чином, протягом життя трьох поколiнь (прабатько-батько-дитина) вiдбуваiться зниження виразностi характерологiчних змiн i нагромадження змiн невротичного кола. Центром психопатологiчного перехреста будуть батьки, у яких сполучаються характерологiчнi i невротичнi порушення. РЖснування цього перехреста не дозволяi зробити однозначного порiвняння неврозу дитини з Влпсихопатичним осколкомВ» прабатькiвськоi родини, тому що цей взаiмозв'язок носить бiльш складний i опосередкований характер. Головним патогенним фактором, що проходить Влчервоною ниткоюВ» через усi поколiння, i психотравмуючий досвiд мiжособистiсних вiдносин. Основною ланкою передачi цього досвiду для дитини i батькiвська родина.

Деякi з патологiчних стереотипiв вiдносин у прабатькiвськiй родинi закрiплюються в досвiдi формування особистостi майбутнiх супругiв i батькiв i вiдбиваються у видi тих чи iнших iснуючих у них у сьогоденнi сiмейних установок. Так, мати дитини може мимоволi прагнути в усьому домiнувати в життi родини i тим бiльше у вихованнi дiтей, вiдбиваючи в цьому не стiльки реальну необхiднiсть, скiльки авторитарнi риси особистостi своii матерi. Однак це прагнення виявляiться вже в ослабленому i, головне, непослiдовному видi, оскiльки вона якоюсь мiрою усвiдомлюi його неадекватнiсть i маi, на вiдмiну вiд своii матерi, уже тiльки частину ii авторитаризму при одночасно бiльшому невротизмi. Те ж вiдноситься до прагнення матерiв надмiрно контролювати своiх дiтей, що, однак, по iх же власних словах, нiколи реально не виходить. Крiм того, мати дитини при вiдсутностi в дитинствi прийнятних для неi емоцiйних вiдносин зi своiм батьком неусвiдомлено хоче заповнити iх у вiдносинах з чоловiком, обираним по ознацi подiбностi на ii батька. Батько дитини неусвiдомлено вiдбиваi у вiдносинах iз дружиною невротичну прихильнiсть до своii матерi в дитинствi, очiкуючи вiд дружини такого ж ступеня турботи й уваги. Ми бачимо, що в дослiджуваних родинах вибiр шлюбного партнера вiдбуваiться по типу невротично мотивованого взаiмодоповнення, що полегшуi, у вiдомiй мерi, взаiмини на початку шлюбу. При цьому домiнантнi риси в характерi дружини та ii установки на опiку i вплив, що йдуть вiд ii матерi, сполучаються з установками чоловiка на турботу i залежнiсть, що йдуть вiд його невротичноi прихильностi до своii матерi. У порiвняннi з надлишковим впливом матерiв (бабусь) вплив батькiв (дiдусiв) на формування особистостi майбутнiх чоловiкiв i батькiв украй недостатнiй, що обумовлено в основному розлученням чи смертю одного з батькiв. Таким чином, патогенний вплив тих чи iнших порушень у прабатькiвськiй родинi на наступнi поколiння йде як вiд бабусь, так i вiд дiдусiв дитини, i цi порушення мають тiсний взаiмозв'язок. Найбiльша роль належить бабусi по материнськiй лiнii i дiдусю по батькiвськiй, коли маi мiсце двостороннi зрушення убiк як надлишкового виховного впливу бабусi, так i недостатнього впливу дiдуся. Вiдображення першого зрушення ми знаходимо в установцi матерi з домiнантними рисами характеру на надмiрно строгий контроль у вiдношеннi дитини, ii зайвоi принциповостi i негнучкостi в питаннях виховання i подружнiх вiдносин. Вiдображенням другого зрушення i м'якiсть характеру батькiв, недостатня самостiйнiсть i незрiлiсть iхнього почуття батькiвства.

РЖнший факт, що заслуговуi уваги, полягаi в тiм, що розлучення у батькiвськiй родинi вiдбуваiться вiрогiдно частiше при наявностi розлучення в прабатькiвськiй родинi, тобто вiдсутнiсть моделi повноi родини полегшуi рiшення матерi i батька дитини про розрив подружнiх вiдносин.

Бабусi по обох лiнiях частiше мають м'якi, чим твердi, риси характеру, дiдуся тАУ навпаки. При неврозi страху в дiтей у iхнiх прабатькiв спостерiгаiться зворотне спiввiдношення.

У прабатькiв найбiльше часто виявляiться така риса особистостi, як сензитивнiсть, що включаi пiдвищену емоцiйну чутливiсть, уразливiсть i вразливiсть. Сензитивнiсть часто сполучаiться з гiперсоцiалiзацiiю (загостреним почуттям вiдповiдальностi, обов'язку, труднощами компромiсiв) i тривожнiстю (вираженим занепокоiнням, хвилюваннями по будь-якому приводу, поганою переносимiстю очiкування).

Сензитивнiсть, гiперсоцiалiзацiя i тривожнiсть представляють базисну трiаду особистiсного типу реагування в прабатькiвськiй, батькiвськiй родинi й у дiтей з неврозами. Найбiльш обтяженi бабусi дiвчинок по материнськiй лiнii.

Конфлiктнi вiдносини вiрогiдно частiше зустрiчаються в прабатькiвських родинах по лiнii матерi (63 %), чим по лiнii батька (36 %). У матерi дитини з неврозом страху конфлiкти в прабатькiвськiй родинi вiдбуваються вiрогiдно частiше, нiж при iнших неврозах.

Вiдносини в прабатькiвськiй родинi мiж батьками i дiтьми вiдрiзняються проблемним характером. Конфлiкти вiдзначаються частiше в бабусi дитини i його матерi (40 %), рiдше тАУ у бабусi дитини i його батька (17 %).

У кожнiй третiй родинi прабатьки характеризуються як надмiрно строгi i деспотичнi. Менш усього це вiдноситься до бабусi дитини по батькiвськiй лiнii. Набагато частiше маi мiсце нерозумiння прабатьками своiх дiтей. Виключенням знову ж i вiдносини мiж бабусею i батьком дитини, коли нерозумiння зустрiчаiться в третинi випадкiв. Виражений недолiк емоцiйноi теплоти чи ii вiдсутнiсть у прабатькiвськiй родинi вiдзначаi кожна друга мати з боку обох батькiв i кожен другий батько з боку свого батька i тiльки кожен четвертий батько тАУ з боку своii матерi.

Вiдсутнiсть емоцiйного контакту в прабатькiвськiй родинi частiше маi мiсце в батькiв дiтей з неврозом нав'язливих станiв i неврозом страху. Недолiк тепла i турботи супроводжуiться почуттям самiтностi i тривоги, чим у чималому ступенi порозумiваiться прагнення батькiв, особливо матерiв, компенсувати свою попередню емоцiйну незадоволенiсть гiперопiкою стосовно дiтей, що i своiрiдним симптомом незадоволеностi матерi, ii захистом вiд страху самiтностi i вiдчуження в минулому i сьогоденнi. З цього випливаi, що в гiперопiцi бiдують не стiльки дiти, скiльки самi батьки, для яких вона виконуi своiрiдну психотерапевтичну роль. Нiчим iншим не можна пояснити нерiдко спостерiгалося парадоксальне, на перший погляд, явище, коли полiпшення стану дитини супроводжувалося погiршенням емоцiйного стану матерi, нерiдко аж до загострення чи манiфестацii неврозу з ведучим тревожно-депримiрованим тлом настрою. Полiпшення емоцiйного стану, що вiдбуваiться в процесi психотерапii дитини з неврозом, у тому числi зменшення його тривоги i страху, робить менш актуальним i надмiрну турботу, зайве запобiгання вiд небезпеки i занепокоiння. У цих умовах невротична потреба матерi в надлишковiй турботi про дитину виявляiться незадоволеною, а найбiльш доступний шлях вираження ii занепокоiння тАУ блокованим. Суб'iктивне вiдчуття своii ВлнепотрiбностiВ», вiдсутнiсть конкретноi мети, нездатнiсть переключити увагу на новi, бiльш позитивнi сторони взаiмин з дитиною i факторами декомпенсацii емоцiйного стану матерi. Тому ми серйозно задумуiмося над тим, чи варто поспiшати з полiпшенням емоцiйного стану дитини з неврозом без попередньоi чи рiвнобiжноi психотерапевтичноi допомоги матерi, а також вiдрегулювання деяких проблем сiмейних взаiмин.

Як буде показано далi, батьки дiтей з неврозами не тiльки мимоволi компенсують, але i повторюють багато з проблем взаiмин у прабатькiвськiй родинi, у тому числi неприйняття iндивiдуальностi дiтей, вiдсутнiсть розумiння iхнiх можливостей i потреб i т.д. Це порозумiваiться формуванням патологiчних установок i стереотипiв вiдносин, що дiють як заданi, запрограмованi чи навiть як викликанi в життiвому досвiдi. Крiм того, усвiдомлення своiх помилок, нехай навiть i часткове, вiдбуваiться в результатi спроб батькiв зрозумiти причини невротичного захворювання дитини вже Влpost factumВ». Визначена роль у повтореннi неадекватного досвiду мiжособистiсних сiмейних вiдносин належить тим особливостям особистостi батькiв, що i загальними з особливостями особистостi прабатькiв. До них вiдносяться, у першу чергу, сензитивнiсть, гiперсоцiалiзацiя i тривожнiсть. Конституцiонально-генетичною передумовою сензитивностi i емоцiйна чутливiсть чи у бiльш широкому планi тАУ емоцiйна реактивнiсть, гiперсоцiалiзацii тАУ iнертнiсть нервових процесiв, що нерiдко виявляiться ригiднiстю мислення. Конституцiонально-генетичною передумовою тривожностi i загострення iнстинкту самозбереження. Розвиток цих передумов вiдбуваiться пiд впливом невдалого досвiду мiжособистiсних вiдносин.

Як вiдзначаi Б. Д. Карвасарскiй [11], проблема формування невротичноi особистостi i виникнення неврозу маi потребу в подальшiй розробцi.
В. В. Ковальов^¹ пiдкреслюi: "Недооцiнка даних соцiально-психологiчного обстеження, неуважнiсть до мотивiв i характеру особистiсних реакцiй дитини чи пiдлiтка, невмiння розiбратися в складних мiжособистiсних взаiминах у родинi, дитячому колективi ведуть до переоцiнки етiологiчноi ролi анамнестичних даних про раннi екзогенно-органiчнi шкiдливостi значення окремих проявiв резидуально-органiчноi церебральноi недостатностi та остаточноi неврологiчноi мiкросимптоматики".

2.3 Особистiсть батькiв

У батькiв i ряд спiльних особливостей особистостi, головним чином у виглядi сензитовностi та гiперсоцiалiзацii. Пiд сензитивнiстю розумiiться пiдвищена емоцiйна чутливiсть, уразливiсть i вразливiсть, образливiсть, якi виражаються схильнiстю "все близько брати до серця" та легко засмучуватись, а пiд гiперсоцiалiзацiiю тАУ загострене почуття вiдповiдальностi, обов'язку, труднощами компромiсiв. Контрастне поiднання сензитивностi та гiперсоцiалiзацii означаi наявнiсть внутрiшнього протирiччя мiж почуттям та обов’язком., яке сприяi виникненню внутрiшнього морально-естетичного конфлiкту.

Другою загальною особливiстю особистостi матерi та батька i захисний характер поведiнки, тобто вiдсутнiсть вiдкритостi, безпосередностi та невимушеностi у спiлкуваннi, що зумовлено не стiльки способом вираження емоцiй, скiльки отриманим ранiше травмуючим досвiдом мiжособистiсних вiдносин. У зв’язку з цим батьки пiдкреслюють наявнiсть у себе проблем самовираження та самоконтролю, вказуючи, що могли би бути набагато активнiшi, якби не приходилося стримувати себе. Проблеми мiжособистiсних вiдносин не виявляються грубими порушеннями соцiальноi адаптацii, розгальмованими й асоцiальними формами поводження. Чимало проблем i в областi сексуальних вiдносин. Часто зустрiчаiться зниження полового потяга, особливо з боку жiнки, i iндикатором емоцiйноi незадоволеностi вiдносинами в шлюбi, а в бiльш виражених випадках являi собою симптом невротичного стану.

Невроз на момент обстеження дiагностований у бiльшостi матерiв (62%). Якщо врахувати i стан емоцiйного стресу, не сягаючого ступеня неврозу, то таких матерiв виявляiться 78 %. Здебiльшого невроз у них виявляiться у видi неврастенii i неврозу страху; звичайно його клiнiчна форма вiдповiдаi клiнiчнiй формi неврозу в дитини. Найбiльше часто невротичний стан матерi виявляiться при неврозi страху в дiтей (80%), трохи рiдше при неврастенii i неврозi нав'язливих станiв (63%) i рiдше всього при iстеричному неврозi (40%).

Невроз у батькiв спостерiгаiться в три рази рiдше, нiж у матерiв (21 %). У сполученнi зi станом емоцiйного стресу цей показник збiльшуiться до 37 %.

Найчастiше (53%) зустрiчаються родини, у яких один з подружжя (переважно мати) хворий неврозом чи знаходиться в станi емоцiйного стресу. Рiдше маi мiсце наявнiсть неврозу чи емоцiйного стресу в обох в подружжi (29%) i найменше родин з вiдсутнiстю цих станiв (18%). У бiльшостi випадкiв можна говорити про невроз родини, припускаючи пiд цим невротичне захворювання принаймнi в 2 членiв родини тАУ дитини й одного з батькiв.

РЖ матерi, i батьки найбiльше часто пред'являють скарги на дратiвливiсть, стан внутрiшнього занепокоiння, нестерпнiсть очiкування (симптоми емоцiйноi лабiльностi i тривожностi)

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

А. Маслоу. Самоактуализирующиеся личности