2.16.6. Специфічні форми підприємницької
транснаціоналізації в умовах ринкових перетворень
Для України, як і для інших держав, які трансформують національні економіки і не володіють достатніми обсягами капіталів, актуальним є завдання пошуку шляхів концентрації внутрішніх промислових і фінансових ресурсів. Разом з тим деякі «класичні» форми підприємницької транснаціоналізації непридатні для застосування у вітчизняних умовах. Тому зараз у полі нашої уваги перебувають ті специфічні механізми концентрації та централізації капіталів, які є характерними та актуальними передусім для України і країн з подібними умовами економічного розвитку. Найчастіше вони є інструментами зосередження капітальних ресурсів національного походження (як, до речі, часто буває і з наведеними «класичними» формами концентрації). Такі специфічні трансформаційні моделі можуть слугувати і цілям транснаціоналізації капіталів, залучення інвестиційних ресурсів закордонного походження.
Відповідні організаційні форми концентрації капіталу могли б мати подвійне значення для процесів міжнародного руху капіталів: з одного боку, вони можуть збільшувати приплив іноземних інвестиційних ресурсів (а останні, у свою чергу, залучалися до діяльності об’єктів виробництва), а з іншого — підвищення, завдяки їх використанню, ефективності національного механізму функціонування капіталів може стати важливою передумовою надходження інвестицій з-за кордону.
Промислово-фінансові групи
Однією з придатних до застосування в умовах переходу до ринку формою акумулювання виробничих та грошових ресурсів є створення промислово-фінансових груп. Це — концерни, які створюються на міжгалузевих засадах та об’єднують підприємства промисловості, банківсько-кредитні установи, торгові доми й інших суб’єктів господарської діяльності з метою поєднання та акумулювання фінансових коштів і виробничих ресурсів, а також для оптимізації інвестиційного процесу. Таким чином, банківсько-кредитна установа є не кредитором, а власником частини виробничих ресурсів, котрий отримує не відсотки за кредитами, а доходи від реалізації.
В Україні правовою базою розвитку промислово-фінансових груп є Закон «Про фінансово-промислові групи», прийнятий 21 листопада 1995 р. (до його прийняття джерелом основних нормативних положень щодо функціонування таких угруповань слугував президентський Указ від 27 січня 1995 р. «Про фінансово-промислові групи»). Відповідно до законодавчих рамок та практики минулого базовими моделями фінансово-промислових груп в Україні можна вважати статутні групи, які створюються об’єднанням статутних капіталів, та договірні консорціумні групи, умовою функціонування яких є єдине управління при об’єднанні всіх активів та пасивів.
Поширення комерційних структур такого інституційного типу в Україні дало б змогу значною мірою розв’язати проблему нагромадження капіталу та інтеграції інвестиційних потенціалів національних і закордонних господарських агентів. У рамках фінансово-промислових груп, завдяки використанню механізму консолідованого балансу, можливим є функціонування тих підприємств, зокрема таких, що лідирують у певних напрямах науково-технічного прогресу, які тимчасово є економічно неефективними, нездатними забезпечити швидкий прибуток.
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про промислово-фінансові групи в Україні
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 23, ст. 88)
(Ухвалений Постановою ВР № 438/95-ВР від 21.11.95)
(Фрагменти)
Цей Закон визначає порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп в Україні, транснаціональних промислово-фінансових груп, а також фінансово-економічні умови їх діяльності.
Стаття 1. Визначення термінів
Терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення:
1. Промислово-фінансова група (ПФГ) — об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.
2. Головне підприємство ПФГ — підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами.
Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України.
3. Учасник ПФГ — підприємство, банк або інша наукова чи проектна установа, організація, створені згідно з законодавством України, або іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку.
***
7. Транснаціональна ПФГ—ПФГ, до складу учасників якої входять українські та іноземні юридичні особи.
Стаття 2. Головне підприємство та учасники ПФГ
1. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності відповідно до цього Закону та укладеної Генеральної угоди про сумісну діяльність.
ПФГ та головне підприємство й учасники ПФГ створюються та діють з дотриманням вимог законодавства України, в тому числі і законодавства про обмеження монополізму та недобросовісну конкуренцію.
У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство.
2. ПФГ не має статусу юридичної особи. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ.
3. Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ, яка підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів України.
Генеральна угода про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ включає:
назву ПФГ;
перелік затверджених у встановленому законодавством порядку державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ;
визначення головного підприємства ПФГ;
кандидатуру президента ПФГ, його права та обов’язки, порядок звільнення з посади;
перелік учасників ПФГ;
перелік кінцевої продукції ПФГ;
термін дії угоди;
інші умови, передбачені законодавством, та ті, які визнають необхідними ініціатори створення ПФГ.
Угода набирає чинності з дня прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про створення (реєстрацію) ПФГ.
4. Головне підприємство або учасник ПФГ не несе відповідальності за зобов’язаннями держави. Держава не несе відповідальності за зобов’язаннями головного підприємства або учасника ПФГ.
5. Головне підприємство ПФГ не несе відповідальності за зобов’язаннями учасників ПФГ, учасники ПФГ не несуть відповідальності за зобов’язаннями головного підприємства ПФГ, якщо інше не обумовлено двосторонніми договорами, гарантіями, Генеральною угодою.
6. Підприємство, установа, організація можуть бути головним підприємством чи учасником тільки однієї ПФГ.
У складі ПФГ може бути тільки один банк.
Стаття 3. Порядок створення ПФГ
1. Рішення про створення (реєстрацію) об’єднання та надання йому статусу ПФГ приймається Кабінетом Міністрів України з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва структурної перебудови економіки України, затверджених законами або постановами Верховної Ради України, та оформляється постановою.
***
3. Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умови, що розрахунковий обсяг реалізації кінцевої продукції ПФГ буде еквівалентним сумі сто мільйонів доларів США за рік починаючи з другого року після створення ПФГ.
Цей строк може бути продовжено окремою постановою Кабінету Міністрів України в разі створення ПФГ для виробництва новоосвоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим циклом виробництва.
На рівні СНД також приймалися документи, метою яких було сприяння поширенню промислово-фінансових груп між підприємствами різних країн Співдружності, зокрема в контексті виробничої кооперації. Одним з таких документів була Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав (в Україні ратифікована Законом № 100/95-ВР від 14.09.95). У цій Угоді ПФГ, разом із іншими придатними для виробничої транснаціоналізації формами, називається інструментом державної підтримки здійснення і розвитку кооперації між підприємствами.
Холдинги
Іншою організаційною формою концентрації національних капіталів, яку можна розглядати прямим та опосередкованим чинником оптимізації національної участі в процесах міжнародного руху капіталів, є створення холдингових компаній. Холдинг — відома у світі форма поєднання інвестиційних потенціалів різних, інколи різнотипних комерційних структур. Разом з тим вона особливо прийнятна в ситуації, яка є характерною для країн з дефіцитними економіками посттоталітарного типу.
Холдинг — це акціонерна компанія, яка володіє контрольними пакетами господарсько-комерційних структур, що є незалежними юридичними особами, здійснює управління ними, а також фінансування їхньої діяльності.
За умов раціональної організації холдингів як форми акумулювання інтернаціональних виробничо-фінансових ресурсів, можливою є прискорена реалізація міжгалузевих виробничих проектів. Зокрема, це може стосуватися ряду авангардних виробничих, науково-дослідних установ, навколо яких можуть об’єднуватись необхідні для розширення виробництва структури та інститути промислової, фінансово-страхувальної, транспортної, обслуговуючої сфер.
Процес створення холдингу в Україні регулюється кількома законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема Положенням Антимонопольного комітету «Про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації».
У певному розумінні протилежною відносно холдингів (якщо брати до уваги цілі розміщення капіталів) організаційно-інвестиційною формою є взаємні фонди («mutual fund», «unit trust»). Такі структури створюються відповідно до стратегії диверсифікації інвестиційних портфелів. Практично це означає придбання невеликих пакетів акцій у великої кількості акціонерних компаній. На відміну від холдингів — активних власників — взаємні фонди не беруть участі в безпосередньому управлінні компаніями та є пасивними інституційними інвесторами.
Своєрідним гібридом взаємних фондів і холдингових компаній в Україні, як і взагалі майже на всьому пострадянському економічному просторі, стали так звані ваучерні інвестиційні фонди. Вони створювалися на етапі роздержавлення власності та мали на меті (ця мета, до речі, не була досягнута) створення інституту ефективного масового власника
< Назад
Вперед >
Содержание