2.16.7. Наслідки господарсько-інвестиційної діяльності ТНК

Слід враховувати, що специфіка сучасного НТП, «інтелектуалізація» у споживчих якостях продукції зумовлюють тенденцію до підвищення органічної будови капіталу у сфері виробництва, зростання капіталомісткості продукції. Матеріальною передумовою цього є високий рівень витрат на НДДКР, що здійснюється ТНК. Наприклад, навіть у країнах ОЕСР корпорації під іноземним контролем витрачають на науку та технології вдвічі більше, ніж національні господарські структури.

У США 50 провідних компаній здійснюють майже половину НДДКР у промисловості. У малих індустріально розвинутих країнах ступінь концентрації НДДКР ще вищий: у Швейцарії лише три найбільші компанії здійснюють 81 % національних НДДКР, а в Нідерландах чотири фірми — приблизно 70 % НДДКР. Для усіх країн, і не тільки слаборозвинутих, велике значення має інноваційна діяльність іноземного капіталу. Навіть у США близько 12 % усіх витрат на НДДКР здійснюється корпораціями із штаб-квартирами за кордоном (для Великої Британії відповідний показник — 40 %, для Франції — 19 %).

ТНК, будучи носіями капіталу та технологій, здійснюють значний структурний тиск на міжнародні ринки факторів виробництва. Виходячи з наявних значних ресурсів уречевленої (інакше: минулої) праці, корпорації потребують «живої» робочої сили. Причому ставки оплати праці пропонуються, як правило, вищі за ті, які забезпечують національні підприємства. Це стосується навіть США, де середньостатистичне перебільшення ставок іноземних структур порівняно з рівнями оплати «своїх» роботодавців навіть зростає (за останнє десятиліття з 4 % до 6 %). Значно більшим таке перевищення є у менш розвинутих країнах — членах ОЕСР (у Туреччині, наприклад, воно становить 124 %). Ще більшими є співвідносні показники заробітної плати на підприємствах, які належать ТНК у найбідніших країнах, де перевищення може бути навіть кількаразовим.

Ураховуючи потенціал спеціалізації, який зумовлюється масштабами міжнародного співробітництва, зокрема поєднання науково-виробничих потенціалів, транснаціоналізація як така не може не бути чинником подальшої концентрації ресурсів з метою оптимізації їх використання.

Разом з тим таке поставлення питання — констатація функціональної ефективності ТНК та їх відповідності ряду важливих особливостей сучасного розвитку людства — не означає ідеалізації їхньої ролі в широкому соціально-економічному, гуманітарному, екологічному контексті. Заради справедливості варто відзначити й негативні риси діяльності міжнародних корпорацій. Адже в цій діяльності чимало такого, що викликає нарікання щодо хижацького ресурсокористування, забруднення навколишнього середовища, надмірної експлуатації трудових ресурсів країн, що розвиваються, перерозподілу виробленого продукту на користь багатших країн.

Щодо останнього слід зазначити, що ТНК є основними суб’єктами, які опосередковують взаємини провідних ринкових країн із країнами, що розвиваються. Саме тому можна вести мову про їхню відповідальність за економічний та соціальний стан найбідніших держав світу. Економічно «претензії» до ТНК можна передусім пов’язати з обсягами природних ресурсів та грошово-фінансових коштів у формі прибутків, які вивозяться з найбідніших країн Азії, Африки та Латинської Америки в зіставленні з обсягами активів, які надходять до них з багатих країн.

Причому негативним явищем є не сама експлуатація природних ресурсів як така (для ряду країн вона є головним джерелом надходження коштів), а саме несправедлива та негуманна модель фінансових відносин, яка використовується при розрахунках та для обслуговування руху активів. Наприклад, малопоширеним напрямом у діяльності ТНК є відкриття в найбідніших країнах переробних підприємств, спрямування до них капіталів у формі прямих іноземних інвестицій. Можна відзначити, що на африканський континент припадає тільки 1,2 % світового обсягу таких інвестицій. Водночас у формі прибутків та відсотків за кредитами з багатьох бідних країн Африки грошей вивозиться більше, ніж потрапляє до них у вигляді кредитів, інвестицій та фінансової допомоги.

Спробою дещо поліпшити становище з боку ОЕСР було розроблення так званих «Правил діяльності багатонаціональних підприємств», в яких містилися обмеження щодо їхньої діяльності, своєрідний «кодекс честі», який значною мірою має декларативний характер. Щоправда, саму ідею встановлення «правил гри» не можна не визнати корисною, але на порядку денному вочевидь постає розроблення міжнародного механізму контролю за діяльністю ТНК та вжиття відповідних санкцій.



Своєрідним джерелом регламентації правил поведінки міжнародних фірм та компаній є «Правила діяльності багатонаціональних підприємств» (The OECD Guidelines for Multinational Enterprises), нова редакція яких була затверджена 27 червня 2000 р. на засіданні Ради ОЕСР на рівні міністрів у Парижі.

«Правила» мають рекомендаційний характер та адресуються водночас урядам і міжнародним фірмам. Вони мають на меті забезпечити єдність урядової та бізнесової політики, відповідність інтересів бізнесу та суспільства, гарантувати сприятливий інвестиційний режим та стабільний економічний розвиток.

Другий розділ «Правил» — «Загальні принципи політики» — містить основні правила поведінки бізнесових структур, які враховують як національні інтереси країн, на території яких відбувається така діяльність, так і реалії сучасного глобального, глибокоінтегрованого середовища. Зокрема, серед правил, яких рекомендовано дотримуватись, визначено такі:

• сприяти економічному, соціальному та екологічному прогресу з метою забезпечення сталого розвитку;

• поважати права людини, які можуть бути порушені в результаті їхньої діяльності, для гарантування чого дотримуватись міжнародних зобов’язань уряду приймаючої країни;

• сприяти розвиткові на місцевому рівні, встановлюючи тісне співробітництво з місцевою громадою, враховуючи інтереси місцевого бізнесу, а також узгоджуючи діяльність підприємства на внутрішньому та на зарубіжних ринках із вимогами добросовісної комерційної практики;

• сприяти гуманітарному розвиткові, зокрема створюючи робочі місця та надаючи можливості професійної підготовки для зайнятих;

• утримуватись від дій, які виходять за інституційно або регулятивно встановлені рамки діяльності щодо стану навколишнього середовища, охорони здоров’я, безпеки, охорони праці, оподаткування, виконання фінансових зобов’язань та інших напрямів діяльності

< Назад   Вперед >
Содержание