3.2.6. Стандартизація як фактор та умова міжнародного співробітництва

Політика в галузі стандартизації є одним з важливих факторів та передумов інтеграції України до системи світового господарства, засобом проведення ефективної міжнародної економічної діяльності. Взагалі міжнародна практика свідчить, що принциповими завданнями є досягнення домовленостей про взаємне визнання сертифікатів відповідності товарів, а також гармонізація стандартів країн, широке співробітництво між статистичними відомствами країн, що торгують та здійснюють кооперування, реалізують інші форми економічної взаємодії.

Важливими функціями системи стандартизації та сертифікації є уніфікація параметрів економічної діяльності в Україні з міжнародними нормами, що має на меті оптимізацію умов спеціалізованого виробництва, експортної діяльності, недопущення надходження на територію України дешевої неякісної продукції іноземного походження, причому така продукція у більшості випадків створює конкуренцію продукції вітчизняного виробника.

Стаття 2 Угоди про технічні бар’єри в торгівлі СОТ визнає право урядів установлювати вимоги і технічні регламенти з метою забезпечення національної безпеки, запобігання обманній практиці, захисту здоров’я і безпеки людини, життя та здоров’я тварин або рослин, охорони навколишнього середовища. Щоправда, введення зазначених заходів потребує виконання відповідних процедур щодо оповіщення країн — торговельних партнерів, а тому досконалого обґрунтування.

Основним правовим інструментом, який регламентує політику стандартизації в країні, установлює правові й організаційні засади стандартизації та спрямований на забезпечення єдиної технічної політики у цій сфері, є Закон України «Про стандартизацію» (№ 2408-III, набув чинності в травні 2001 р.).

Згідно з цим документом, метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об’єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар’єрів у торгівлі. А сутність державної політики у сфері стандартизації визначають такі принципи:

• забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

• відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

• доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;

• відповідності стандартів законодавству;

• адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

• пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних і регіональних стандартів;

• дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

• участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» дозволяє імпорт на територію України лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України, причому в разі відсутності національних стандартів та вимог України на певний товар застосовуються відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах—експортерах зазначених товарів.

Згідно з вітчизняним законодавством, продукція, що імпортується та підлягає обов’язковій сертифікації на території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, який підтверджує її відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів, що діють в Україні. Разом з тим технічна регламентація умов імпорту товарів, відповідно до міжнародних домовленостей, не повинна використовуватись з метою створення нетарифних бар’єрів у торгівлі.

Міжнародний досвід також свідчить про пріоритетність розв’язання проблем у сфері стандартизації стосовно проведення інтеграційних заходів. Так, на післякризовому етапі формування відкритої економіки України важливо узгодити технологічні параметри розвитку національної економіки, моделі її міжнародної спеціалізації з тими, що діють у Євросоюзі, а також на території країн СНД.

Важливою функцією держави є уніфікація режиму міжнародної економічної діяльності, і передусім торгівлі. Зокрема, необхідний інструмент регулювання експортно-імпортних операцій — товарний класифікатор, який є підставою для застосування інструментів тарифного і нетарифного регулювання міжнародної торгівлі, здійснення митного оформлення товарів, ведення статистики міжнародної торгівлі. В Україні було прийнято Постанову Кабінету Міністрів «Про Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності» (№ 1354 від 31 серпня 1998 р., із пізнішими змінами), згідно з якою було введено в дію державний класифікатор ДК 017-98 «Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності» (УКТЗЕД) — єдину митно-статистичну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності.

Політика ЄС у сфері стандартизації: методологічне значення для України

Ключовим міжнародним напрямом розвитку технологій сертифікації та оптимізації метрологічного регулювання є гармонізація критеріїв якості та виробничих нормативів України з відповідними параметрами ЄС. У цьому зв’язку ситуація та політика Євросоюзу у сфері стандартів заслуговує на особливу увагу.

Етапною подією для вироблення спільної стратегії щодо стандартів для ЄС стало ухвалення в 1985 р. плану Європейського Співтовариства щодо впровадження єдиного внутрішнього ринку. Відповідно до цього документа до продукції, яка продається на ринку ЄС, висуваються єдині вимоги щодо її якісних характеристик. У тому ж році (7 травня) було затверджено так званий «Новий підхід до технічної гармонізації та стандартів» (OJ 85/С136/1) — документ, який містить єдині вимоги щодо гармонізації та відповідності якісних характеристик продукції загальним принципам.

Відповідно до «Нового підходу» було запроваджено нову систему законодавства та нормативного регулювання на рівні Співдружності. Документом було кодифіковано права та компетенції відповідних органів Євросоюзу, порядок взаємин цих органів із зовнішніми стосовно ЄС структурами в галузі стандартів. У «Новому підході» особливо наголошувалося на тому, що стандарти є ключовим компонентом єдиного ринку. Вони можуть вирішальним чином сприяти торгівлі та уніфікувати умови бізнесу і виробничої діяльності.

В інституційному аспекті «архітектура» стандартизаційно-метрологічного регулювання мала такий вигляд: Європейська комісія та компетентні органи Європейської Асоціації Вільної Торгівлі встановлюють ключові критерії щодо здоров’я, безпеки громадян, охорони навколишнього середовища (для таких цілей видаються відповідні директиви). Ці ж самі органи, а також Європейський комітет зі стандартизації, Європейський комітет з електротехнічної стандартизації та Європейський інститут зі стандартизації телекомунікацій, Європейське бюро з охорони довкілля та інші органи встановлюють допоміжні якісні та технічні вимоги (технічно для таких цілей видаються мандати, дозволи та ін.). Щоправда, все ще залишається і так звана «негармонізована сфера», яка не була охоплена спільним регулюванням та є предметом регулювання на національному рівні. Наявність «негармонізованої сфери» пов’язана не тільки з технічними ускладненнями з урахуванням усіх можливих технічних характеристик для всіх видів продукції. Вона зумовлена й об’єктивними культурно-історичними, географічно-кліматичними відмінностями між країнами. Причому національні нормативи можуть бути як м’якшими, так і жорсткішими за спільні.

Відповідність стандартам якості засвідчує маркування «СЕ Mark» (або «СЕ»), яке саме по собі не є «знаком якості», але вказує на відповідність продукції вимогам відповідних директив, мандатів та інших регулюючих інструментів. Контроль за дотриманням правил маркування здійснюють компетентні органи держави-імпортера.

< Назад Вперед >
Содержание