3.2.5. Макроекономічна політика України в контексті сучасного НТП

Подальший науково-технічний прогрес веде до того, що традиційна дилема «вільне підприємництво або втручання держави» дедалі частіше розв’язується на користь останнього варіанта. Адже саме на державному рівні можливе найбільш чітке визначення пріоритетних напрямів розвитку відтворювальних механізмів макроекономічного рівня. Це врешті-решт спрямовано на вирішення завдань адекватного централізованого визначення мікроекономічних орієнтирів, поліпшення національних показників конкурентоспроможності, продуктивності праці, ресурсозбереження, витрат, економії робочого часу. Більше того, деякі інструменти та заходи з переліку завдань управління урядового рівня є безальтернативними, тобто властивими лише йому в тих випадках, коли йдеться про неприбуткові або занадто масштабні для окремих господарських організацій дослідницькі, конструкторські або впроваджувальні проекти.

Чіткі та кваліфіковані дії керівних державних органів сприяють адаптації виробничих відносин до швидкого та інколи стрибкоподібного розвитку світових продуктивних сил, що є необхідною функцією управління в сучасних умовах. Таке сприяння не може не відбуватися відразу в двох субстанціонально різних, але пересічних площинах — розвитку науково-технічних, конструкторсько-впроваджувальних розробок на національному ґрунті, а також забезпеченні припливу та практичного втілення передових зарубіжних досягнень.

Реальними засобами та формами такої політики є визначення на державному рівні пріоритетів НДДКР та запровадження необхідних організаційно-економічних заходів, координація науково-технічних досліджень, мобілізація ресурсів, компенсація частини витрат у випадках затяжних технологічних циклів, патентно-ліцензійне регулювання, забезпечення заходів у галузі співробітництва, сприяння іноземним інвестиціям тощо.

Під час формування науково-технічної стратегії в рамках зовнішньоекономічної політики Української держави необхідно застосовувати якомога ширшу палітру іноземного досвіду у відповідних галузях заради забезпечення можливості вибору для наслідування окремих прикладів з числа запроваджених інструментів та підходів.



ІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про наукову і науково-технічну діяльність»

Міжнародне наукове та науково-технічне співробітництво здійснюється через:

провадження спільних наукових досліджень, технічних і технологічних розробок на основі кооперації, спільних науково-технічних програм;

провадження досліджень та розробок за спільними координаційними угодами;

виконання робіт, передбачених угодою, однією зі сторін якої є організація іноземної держави або міжнародна організація;

спільні дослідження та розробки у міжнародних колективах спеціалістів, міжнародних інститутах та спільних підприємствах, використання власності на науковий та науково-технічний результат на основі договорів між суб’єктами наукової та науково-технічної діяльності;

взаємний обмін науковою та науково-технічною інформацією, використання об’єднаних міжнародних інформаційних фондів, банків даних;

проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів;

взаємний обмін науковими, науково-технічними й викладацькими кадрами, студентами й аспірантами, а також через спільну підготовку спеціалістів.

Суб’єкти наукової і науково-технічної діяльності можуть брати участь у виконанні міжнародних науково-технічних програм і проектів та укладати угоди з іноземними організаціями і юридичними особами, брати участь у діяльності іноземних та міжнародних наукових товариств, асоціацій і союзів на правах їх членів, укладати контракти з іноземними організаціями та юридичними особами, брати участь у міжнародних симпозіумах та інших заходах відповідно до законодавства України.



Взагалі в сучасних умовах лібералізації міжнародно-коопераційних відносин унаслідок звуження можливостей державного впливу в інших напрямах значення науково-технічної політики зростає. Складність згаданого вище вибору свідчить про наявність широкого спектра вжитих у тій чи іншій країні, в ті чи інші часи підходів. Так, замість прийнятого в перші повоєнні десятиріччя в Японії курсу на залучення новітніх науково-технічних досягнень на організаційних засадах масової закупівлі патентів та ліцензій сьогодні вже більш вираженою є політика найактивнішого сприяння вітчизняним дослідженням та розробкам у галузях електротехніки, робототехніки, фундаментальній науці.

По-різному розв’язується й питання щодо рівня централізованості науково-технічного регулювання. Так, якщо у Великій Британії, що є прикладом використання відносно децентралізованих підходів, відсутнє жорстке державне планування науково-технічної політики, то в Японії воно відіграє значну роль і передбачає щорічне виділення пріоритетних напрямів свого проведення.

Посилення «державницьких» принципів науково-технічного регулювання як у міжнародно-коопераційній сфері, так і в загальноекономічному плані спостерігається в США. Провідними відомствами, що беруть у ньому участь, є НАСА, міністерства оборони, енергетики, охорони здоров’я, Національний науковий фонд. Варто додати до цього переліку й сам Конгрес із його комісіями та підкомісіями.

З кінця 70-х років у цій країні в розглядуваній сфері діють Комітет з координації індустріальних нововведень, Управління з науково-технічної політики та інші структури, що координують, провадять аналітичну, експертно-консалтингову роботу в багатьох напрямах.

Можна констатувати, що цілеспрямована політика в галузі науки й техніки вже перетнула національні кордони й посіла помітне місце в тактиці та довгостроковій стратегії таких організацій, як ОЕСР, ЄС (особлива роль тут належить Комісії ЄС) ЮНЕСКО та ін.

Для розв’язання важливого геополітичного завдання реальної інтеграції до європейських структур необхідно розробити та подати західноєвропейським партнерам конкретні розробки щодо участі нашої держави в науково-технічних програмах Співтовариства, які можуть зацікавити їх. Серед цих програм можна виділити регіональну програму науково-технічної кооперації «Евріка» та її окремі проекти: «Євроком» — створення нових генерацій систем комунікації та управління, «Євроматік» — розробка та налагодження виробництва електро-комп’ютерних виробів та приладів, «Євромат» — створення нових синтетичних матеріалів, полімерів тощо, «Єврорейл» — будівництво швидкісних залізниць. Відкритими для співробітництва є організації ЕСПРІТ — Європейська стратегічна програма наукових досліджень у галузі технології інформаційних систем, БРІТЕ — Базові дослідження у сфері промислових технологій, СПРІНТ — Стратегічна програма інновацій та передання технологій та РАСЕ — Дослідження та розробки у сфері передових технологій для Європи.

Підстави для сподівань на виникнення заінтересованості до українського економічного потенціалу є. Адже у своєму прагненні створити висококонкурентне європейське економічне угруповання західноконтинентальні країни, фірми, корпорації зможуть користуватися значними можливостями української аерокосмічної, авіабудівельної, зварювальної індустрії.

Можливе співробітництво у сферах медичній, екологічних досліджень та впровадженні «чистих» технологій, підготовки кадрів (у рамках проектів ЕРАЗМУС та КОММЕТ) та науково-технічної кооперації (САЙЕНС).

Застосування науково обґрунтованих принципів реалізації міжнародно-коопераційного процесу, широкомасштабне підключення до регіональних та глобальних програм інтернаціонального співробітництва, вибір адекватних геополітичних пріоритетів відповідно до реалій сучасного розвитку та згідно зі збалансованою концепцією загальнонаціональної та зовнішньоекономічної реформи є важливими передумовами подолання кризового стану, створення більш сприятливих умов для участі України в процесі господарської інтернаціоналізації.

Зважаючи на викладене вище та на галузево-територіальну специфіку української економіки, можна стверджувати, що найважливішими цілями організаційного регулювання науково-технічних напрямів зовнішньоекономічної політики держави на макрорівні є:

• визначення місця й ролі важелів науково-технічної політики у загальнодержавній стратегії у процесі регулювання відкритої економіки;

• визначення пріоритетних і проміжних цілей, а також методів та інструментів впливу на науково-технічну сферу міжнародного співробітництва з участю українських кооперантів;

• всебічна підтримка вітчизняних науково-технічних розробок, підтримка суб’єктів господарської діяльності щодо технічного переозброєння експортного виробництва (насамперед ідеться про такі напрями машинотехнічного експорту, як електронний, електротехнічний, авіаційний, транспортний, верстатний, а також хімічний та нафтохімічний, агропромисловий та ін.);

• активне залучення передового західного науково-технічного досвіду, продумана патентно-ліцензійна політика, сприяння суб’єктам основної господарської ланки у придбанні іноземних технологічних розробок та створенні таких спільних міжнародних структур, що можуть прискорювати НТП в Україні;

• сприяння раціоналізації імпорту в плані абсолютного й відносного збільшення в його масі машинно-технічної продукції;

• забезпечення ефективної та розвинутої науково-технічної інфраструктури;

• забезпечення необхідного рівня участі України в міжнародних організаціях та структурах, що сприятимуть прискоренню НТП в Україні.

Визначення функцій макроекономічного балансування має відбуватися відповідно до вимог мінімальної достатності згідно з іманентними рисами самоврегульованих ринкових механізмів. При цьому зазначена «мінімальна достатність» передбачає використання властивих державі функцій забезпечення сприятливої кон’юнктури для розв’язання завдань експортної експансії та раціоналізації імпорту, іноземного інвестування. Принципово важливими та притаманними винятково державі інструментами впливу на міжнародно-коопераційну сферу є нормативно-правові важелі та програмно-цільові засоби втручання за чіткою галузево-об’єктною адресністю. Передусім можна наголосити на активних управлінських діях, що передбачають фінансування, створення лімітованого переліку одержувачів пільг згідно з чітко визначеними критеріями та формами їх надання заради стимулювання розвитку НДДКР з ключових напрямів НТП, експортного виробництва, згідно зі стратегічними пріоритетами української держави.

< Назад   Вперед >
Содержание