Сутність та категоріальні ознаки кооперації праці

Найважливішу системоутворюючу ознаку кооперації становить її спрямованість на певні цілі суспільного відтворення, результати колективної трудової діяльності, досягнення тих чи інших соціально корисних наслідків.

Істотною ознакою кооперації є її колективний характер, що вказує на необхідність взаємодії двох чи більшої кількості співпрацюючих суб’єктів для досягнення певного господарського результату у вигляді споживчого продукту, товару, послуг тощо. Це безпосереднє або так чи інакше опосередковане об’єднання суб’єктів господарювання означає такий якісний стан, що не може бути виведеним із простої сукупності відповідних складових елементів, тим більше ототожненим із нею. Ідеться про вихід на вищий порядок показників виробничої діяльності кооперованих трудівників порівняно до того, що мав би місце (якщо взагалі було б можливе досягнення певних продуктивних результатів) унаслідок поодиноких зусиль. Відповідно до цього зростають і можливості, продуктивність окремих індивідів завдяки їх спеціалізації, використанню праці та реальних досягнень інших кооперантів.

Нарешті, кооперація має історичний характер. Ідеться про існування обов’язкового, незалежного від суб’єктивних уявлень, зв’язку між технологічним характером виробничого процесу, а також етнічними, психологічними та іншими соціальними передумовами його здійснення, з одного боку, та великого набору практичних інструментів коопераційної взаємодії, з іншого. Тобто та або інша коопераційна форма, яка є оптимальною для використання з метою налагодження виробничих стосунків у межах певного соціуму і в певний проміжок часу, може не відповідати особливостям функціонування інших угруповань суб’єктів господарювання.

Наявність спільної мети передбачає узгодженість і координованість зусиль учасників суспільної господарської діяльності у формі непрямого товарно-грошового регулювання або прямого розпорядчого, що потребує виведення ще однієї ознаки кооперації — планомірності.

Отже, у найбільш узагальненому плані кооперації праці можна дати таке визначення політекономічного характеру: кооперація праці — це об’єктивна форма планомірної організації колективної трудової діяльності, спрямована на досягнення певного господарського результату. Її матеріальним результатом у кінцевому підсумку є перетворення ресурсів (людських, сировинних, виробничо-технологічних, інформаційних тощо) з метою відтворення умов діяльності економічних суб’єктів, організацій та соціальних утворень.

Розглянуті ознаки та глибинна сутність кооперації містяться в основі усіх її форм, в яких виявляються технологічно специфічні, а також історично детерміновані риси кооперативного виробництва.

Найелементарнішою та історично першою формою кооперації, яка є складовою комплексних технологічних процесів і зазвичай застосовується як фактор інших форм об’єднання трудових зусиль, є проста кооперація. Сутність останньої полягає в поєднанні однорідних дій під час виконання тієї або іншої продуктивної операції для досягнення певної мети. Е. Г. Уейкфілд писав, що за умов простої кооперації «кілька чоловік допомагають один одному виконувати одну й ту саму роботу».

На відміну від простої складній кооперації притаманне об’єднання робітників через розподіл виробничих операцій, диверсифікацію трудової діяльності. Представники класичної економічної школи розуміли її як кооперацію, «за якої кілька чоловік допомагають один одному, виконуючи різні роботи». Дж. С. Мілль писав, що якби люди не розраховували на те, що інші вироблять для них необхідні їм продукти, вони не змогли б присвятити весь свій час якій-небудь одній операції, що врешті-решт завершується виготовленням одного товару.

Наведені форми прямої коопераційної взаємодії — проста і складна кооперація, яка застосовується або у комбінації з простою або окремо у межах елементарних господарських утворень чи підрозділів на мікроекономічному рівні, — передбачають неопосередкований обміном об’єднаний трудовий процес.

Наявність економічно відособлених виробничих структур, що здійснюють спеціалізоване господарювання, безпосередньо пов’язана з товарно-грошовими відносинами як матеріальним субстратом співробітництва суб’єктів основної господарської ланки у масштабах суспільства. Це є ознакою, властивою значно складнішому, непрямому способу організації економічної взаємодії, що становить інший тип кооперації — за допомогою товарного обміну.

За умов розвинутої ринкової економіки процеси кооперації праці, а разом з ними й інші економічні функції та відносини, насамперед поділ праці, набувають універсального змісту, а товарні відносини перетворюються на домінуючу форму економічних зв’язків у масштабах усього суспільства

< Назад   Вперед >
Содержание