9.4. Маркетинг органів виконавчої влади та місцевого самоврядування

Свої особливості має маркетинг владного суб'єкта політичних відносин. Залежно від того, як правляча команда перемогла в результаті застосування вдалих технологічних прийомів вивчення та завоювання політичного ринку влади, як зуміє їх адаптувати до нових умов діяльності, вона або втримає владу, або її втратить.

При цьому слід зауважити, що насправді втримати владу є набагато складнішим завданням, аніж її здобути. Для цього переможець повинен і надалі вивчати ринок та залежно від зміни кон'юнктури товару, змінювати свій «товарний» образ – тобто імідж.

Інформаційне забезпечення правлячої команди. Під час організації роботи будь-якої владної структури виникає безліч проблем, пов'язаних з її інформаційним забезпеченням. Перш ніж говорити про їх вирішення, слід усвідомити, що, властиво, є політичною інформацією. За визначенням української дослідниці Лариси Климанської, «політичною інформацією можна вважати сукупність зафіксованих у тих чи інших знакових формах повідомлень та свідчень, які зменшують невизначеність людських уявлень про політичні явища (наближуючи або віддаляючи від істини) та використовуються людьми під час виконання ними політичних ролей».

Розбудовуючи інформаційну мережу органу влади, насамперед слід потурбуватися про джерела соціальної інформації, які адекватно висвітлюватимуть ті процеси, що відбуваються в усіх сферах життєдіяльності місцевої громади. Тобто має бути налагоджене належне та систематичне інформування з боку органів державної статистики, економіки, праці й соціального захисту, промисловості й сільського господарства, із науково-дослідних установ, силових структур тощо.

Окрім згаданих офіційних джерел інформації, відповідним підрозділам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування (і в першу чергу – управлінням та відділам внутрішньої політики) слід налагодити регулярне проведення та аналіз соціологічних і соціопсихологічних досліджень. До важливих неофіційних джерел інформації слід також віднести публікації в ЗМІ, листи і звернення громадян чи органічних інституцій громадянського суспільства до органів влади.

Щоби підвищити ступінь вірогідності інформації, яка надходить до місцевих органів влади, їм бажано мати якомога більше (принаймні не менше трьох) незалежних джерел інформації. Це дасть змогу розширити банк даних інформації та сприятиме формулюванню більшої кількості альтернативних проектів управлінських рішень, а отже, підвищуватиме вірогідність їхньої адекватності.

Загалом побудована інформаційна система місцевих органів влади повинна забезпечувати реалізацію трьох основних функцій: попереджувальну, власне інформаційну га прогнозову.

Цілком очевидно, що найефективніше організована інформаційна система не матиме жодною сенсу, якщо владна команда не зуміє побудувати такий же ефективний центр аналізу та прийняття рішень. На думку соціопсихологів, існують три основні моделі прийняття рішень: формальна, змагальна та колегіальна.

Формальна модель передбачає наявність чітко побудованої ієрархії системи комунікації та процедури проходження інформації. Завдяки цьому вона забезпечує ретельний аналіз альтернатив і значну економію часу. Але негативною стороною такого підходу є непрозорий, закритий характер обговорення проблем, загроза деформування інформації під час її проходження різними інстанціями, неоперативне реагування на проблеми під час кризових ситуацій.

Змагальна модель сприяє задіянню альтернативних інформаційних потоків і відповідних альтернативних рішень. При такій моделі інформація може надходити у центр прийняття рішень, обминаючи окремі бюрократичні ланки діючої системи управління. Ця модель вимагає від центру прийняття рішень більших затрат часу та енергії у зв'язку з фрагментарністю інформації та її суб'єктивною селекцією. Іншими словами, при такому підході існує реальна загроза реалізації суб'єктивних інтересів окремих членів владної команди.

Колегіальна модель передбачає колективний аналіз проблеми та пошук найоптимальнішого просту рішення. На відміну від змагальної, ця модель передбачає залучення працівників виконавчого апарату незалежно від їх соціального статусу. Вона вимагає від лідера команди надто багато часу для міжособистісного спілкування, нівелює рольові статуси працівників апарату, сприяє т. зв. груповому мисленню – і команда може зациклитися лише на власних ідеях.

Використання тієї чи іншої моделі інтерпретації інформації та прийняття рішень значною мірою залежить не лише від правової регламентації та управлінських традицій, але й від психологічних характеристик перших осіб владних команд.

Формування іміджу правлячої команди. Враховуючи, що визначений термін діяльності політичної команди, яка стала владною командою, не такий уже й тривалий, вона повинна активно займатися проблемою власного іміджу. Адже під час наступних виборів їй доведеться знову постати перед виборцями («покупцями» політичного ринку) й далі переконувати їх у тому, що саме вона є найдостойнішою, щоб залишитися при владі.

У цьому аспекті важливими є всі методи донесення інформації до громадськості про діяльність місцевого органу влади: прес-конференції першого керівника; брифінги його прес-секретаря, заходи за участю керівних членів владної команди, присутність у друкованих ЗМІ й телерадіоканалах.

У кожному виконавчому органі влади та органі місцевого самоврядування зв'язки з громадськістю переважно покладені на прес-секретаря, або ж для цього створюється ціла прес-служба. Найпотужнішою інформаційною зброєю для них є робочий план першого керівника органу влади. Однак, крім нього, до активного арсеналу формування його позитивного іміджу слід залучати також і близьке оточення. Адже, як відомо, свита «грає короля».

Ще один аспект роботи прес-служби органу влади – це підготовка власних прес-релізів та аудіо- та відеоматеріалів про його поточну діяльність, їх можна безпосередньо та без участі журналістів (а відповідно, і без ризику їхньої суб'єктивної інтерпретації) передавати місцевим телерадіоканалам. Це значно посилює пропагандистську кампанію органу влади.

Зрозуміло, що декілька наведених прикладів про засоби й методи діяльності прес-служби далеко не вичерпують їх повною арсеналу. Але й вони демонструють, наскільки важливою при формуванні позитивного іміджу місцевого органу влади є «паблік рілейшенз» та роль цієї служби.

Виборча інженерія. Одним із найпоширеніших видів політичного маркетингу органів чинної влади у боротьбі за її втримання є виборча інженерія – це пристосування виборчих процедур до реалізації інтересів правлячої верхівки щодо утримання за собою державної влади.

Порівнюючи виборчі системи, слід зазначити, що для місцевих органів влади мажоритарна система або ж мажоритарний компонент змішаної системи значно більше надаються для такої мети. Адже вони дають у руки правлячої політичної команди додаткові важелі, щоб наперед визначити результат виборів шляхом вигідного їм компонування меж виборчих округів та різних пропорцій населення, яке там проживає.

Йдучи таким шляхом, чинна влада використовує два основні способи маніпулювання:

1) об'єднання місцевостей, де проживають прихильники прохідного кандидата, в один округ із наперед гарантованою підтримкою виборців;

2) поділ місцевості, де живуть прихильники опонента, на округи, в яких їхні голоси розчиняться серед голосів провладних кандидатів.

Щодо вищих органів державної влади, то, окрім маніпулювання межами виборчих округів у рамках мажоритарної системи виборів, у їх арсеналі при будь-якій виборчій системі є також підтасування під свої інтереси ще й інших елементів виборчого законодавства: порядок висування кандидатів, їх реєстрація, підрахунок голосів, висота «прохідного бар'єру» тощо.

Загалом можна визначити такі основні методи виборчої інженерії:

? зміна виборчих процедур;

? стимулювання та переміщення виборців з одних округів до інших;

? маніпулювання межами виборчих округів;

? вибір вигідного часу для проведення виборів;

? підбір лояльного до чинної влади складу виборчих комісій.

Найчастіше такі методи виборчої інженерії на національному рівні використовуються в умовах існування авторитарного режиму, а місцевими органами влади – в умовах втрати власної легітимності та незалежно від існування типу політичного режиму в суспільстві.

< Назад   Вперед >
Содержание