4.2.5. Економічна інтеграція

Економічна інтеграція є процесом об’єднання та взаємного структурного наближення національних економік, який приводить до появи спільного ринкового простору, створення інтернаціональних форм господарювання, збільшення взаємозалежності виробничих комплексів, все більш широкого узгодження економічної політики та спільного регулювання на основі міждержавних угод і за мікроекономічної підприємницької взаємодії.

Розвиток інтеграційних процесів у другій половині ХХ ст. можна вважати закономірним результатом розширення обсягів виробництва та торгівлі у світі. Причому зростання виробничого потенціалу, яке, зрозуміло, веде до розширення товарної маси, є об’єктивною передумовою збільшення обсягів торгівлі, тоді як міжнародна торгівля дає змогу ще активніше розвивати спеціалізоване виробництво та диверсифікувати його. Логіка поступального розвитку як виробництва, так і міжнародної торгівлі породжує більш сприятливі умови для міжкраїнового руху капіталів, робочої сили і технологій. А все це, разом узяте, — поглиблення спеціалізації при збільшенні обсягів виробництва, активізація торгівлі та факторного руху — і є практичним виявом міжнародної економічної інтеграції.

Отже, інтеграція — явище об’єктивне, всесвітнього масштабу та існує в комплексі конкретних форм співробітництва. Таке поставлення питання вимагає чіткого визначення цілей і передумов інтеграції. Ними є:

• економія на масштабах, яка є закономірним наслідком спеціалізації виробництва та, як результат, збільшення його обсягів, підвищення ефективності та зменшення витрат на одиницю продукції;

• розширення фізичних обсягів ринків, можливостей збуту товарів, а відтак — потенціалу виробничої діяльності підприємницьких структур;

• більш вільний рух товарів та факторів виробництва, що дає змогу знижувати непродуктивні трансакційні витрати, які зумовлюються виходом економічної діяльності за межі національних територій;

• створення для країн та суб’єктів підприємницької діяльності додаткових конкурентних переваг у регіональному та світовому масштабах, особливо зважаючи на загострення змагань щодо темпів економічного розвитку, за сфери економічного та політичного впливу між окремими країнами, міждержавними утвореннями;

• створення сприятливих умов соціально-політичного розвитку, забезпечення національних інтересів, взагалі гарантування для країн кращої безпеки в геостратегічному контексті;

• сприяння структурній перебудові економіки, що є особливо значущим для країн з економікою трансформаційного типу;

• підвищення рівня добробуту населення за рахунок приєднання до більш ефективного ринкового простору, макрогосподарських структур, оптимізації умов підприємницької діяльності.

Як ці формули потенційних переваг модифікуються в практичних реаліях, проблемах та завданнях розвитку української економіки?

Економія на масштабах. Колапс східного блоку — так званої Ради економічної взаємодопомоги (крім Радянського Союзу до неї входили Польща, Східна Німеччина, Угорщина, Чехословаччина, Болгарія, Румунія, Куба, Монголія та В’єтнам), а ще більшою мірою — самого СРСР спричинив автаркізацію економіки України. Колишня базова спеціалізація України на виробництві металургійної, хімічної, а також ряду інших видів продукції здебільшого виробничого призначення, яка постачалася на заводи та фабрики зазначеної групи країн, виявилася малоактуальною.

Для того щоб запобігти втраті основних експортних позицій взагалі, що неминуче призвело б і до втрати можливості імпортувати товари, а також до вимушеного переходу на малоефективне самозабезпечення, довелося відшукувати нові ринки збуту. Зокрема великого значення набули поставки металургійної продукції до країн Південно-Східної Азії, взагалі Азіатсько-Тихоокеанського басейну. Проте завдання розвитку міжнародної економічної діяльності України не зводяться до механічного розширення збуту. Низькотехнологічний експорт має скоріше тактичне, аніж стратегічне призначення, засобом виживання, а не ефективним засобом прогресу.

Посилилися негативні тенденції примітивізації українського експорту, зниження продуктивності праці. Такі практичні прояви безперспективної екстенсивної моделі спеціалізації диктують необхідність переходу до моделі інтенсивної. Остання має засновуватися на використанні співвідносних переваг, а також моделей пріоритетного розвитку високотехнологічного експорту.

Розширення ринків в інтересах збільшення збуту є нагальною метою подібної політики для України. Її реалізація ускладнюється невизначеністю статусу України стосовно провідних інтеграційних угруповань та окремих країн, однак вона потенційно відкриває значні резерви зростання експортоорієнтованого виробництва.

На розв’язання завдання розширення ринків збуту спрямована політика усунення обмежень міжнародної торгівлі через забезпечення відповідного інтеграційного статусу країни. Наприклад, важливим засобом розширення експорту до країн ЄС та досягнення декларованої урядом цілі доведення обсягів експорту до 45—50 % ВВП є отримання Україною статусу асоційованого члена Євросоюзу. Цього можна досягти за 5—8 років за умови реального проведення економічних реформ у країні.

Лібералізація руху товарів та факторів виробництва в рамках інтеграційних утворень є одним з ключових інструментів та цілей міжнародної економічної політики. До подібних взаємних заходів вдаються країни, які намагаються створити для своїх виробників порівняно кращі конкурентні умови, ніж ті, що їх мають суб’єкти господарської діяльності решти країн.

Режим найбільшого сприяння (інша назва — режим нації найбільшого сприяння) — це міжнародно-правовий режим, а також принцип регулювання економічних і головним чином торговельних відносин, за якого кожна зі сторін (держав або інтеграційних угруповань) зобов’язується надавати іншим сторонам ті самі статус, права та пільги в тій або іншій галузі відносин, які вона вже надала або надасть у майбутньому будь-якій третій стороні. Головним об’єктом РНС є практика надання митних пільг; він поширюється на податкові переваги внутрішнього регулювання обробки та торговельного обігу товарів, що імпортуються, а також на застосування деяких інших інструментів макроекономічного регулювання.

Винятком із РНС є випадки, коли зазначені мито, податки, збори та пільги щодо них установлюються в рамках спеціального режиму.



Але в економічній практиці часто трапляється так, що конкретні характеристики певних процесів не є лінійними. Що мається на увазі? Наприклад, під час проведення економічної політики трапляється так, що конкретні інтеграційні заходи можуть захищати країни від надмірної відкритості їхніх економічних систем або спричинити небажані обмеження міжнародного співробітництва.

Як приклад першої ситуації можна навести розв’язання технічними засобами міжнародноправових проблем торговельної політики у вигляді таких організаційних утворень, як зони преференційної торгівлі. Звичайно, такий інструмент міжнародного економічного регулювання з боку урядів, які створюють відповідні торговельноорганізаційні структури, далеко не завжди використовується саме з такою метою, але можливі ситуації, за яких укладення угод про преференційну торгівлю дає підстави країнам, що беруть у них участь, надавати взаємні пільги та обминати обмеження режиму найбільшого сприяння (РНС). У такий спосіб країни певної обмеженої групи користуються правом не відкривати свої ринки для товарів більш конкурентоспроможних виробників третіх країн. В інших випадках мали б місце вихід за рамки РНС та порушення правил ГАТТ/СОТ, це, у свою чергу, могло б призвести до відповідних санкцій та небажаних дій з боку як урядів інших країн, так і спеціалізованих міжнародних організацій

< Назад   Вперед >
Содержание