2.3.3. Політичні процеси та політична діяльність: таємниці політичного дійства

У третьому питанні теми розглядаються політичні явища, процеси, спектр діяльності політичних інститутів, різних суб'єктів політики, з яких і складається політичне буття, що представляє собою певну таємницю для непосвячених у тонкощі політичного дійства.

Почнемо з політичних процесів, притаманних нашому сьогоденню, тобто актуальному політичному буттю. Відомі політологи М. Томенкота С. Рябов визначають ці елементи політичного буття як "залученість людей до політичного процесу", коли люди роблять певні дії, цілеспрямовані вчинки, що виражають їх політичні уподобання.

Звернемось до масових форм політичної залученості, які найчастіше визначають політичне буття.

Політичні вибори — така демократична процедура, завдячуючи якій відбувається передача влади від основного джерела (народу) до механізму її фактичного здійснення через обраних народних представників, згідно доктрини представницької демократії, завдячуючи чому формуються органи державної влади всіх рівнів. Вважається, що вибори є сучасною, легітимною, цивілізованою, демократичною формою здобуття чи зміни політичної влади.

Ідея виборності влади була закладена у часи античності як протилежність довічній владі кесарів і у сучасному світові протистоїть положенню щодо монархічного способу правління, при якому влада передається у спадок.

Деякі теоретики політичних процесів у визнанні значення виборів у демократичній системі йдуть ще далі - стверджується, що змагальні вибори є суттю демократії. Й. Шумпетер у книзі "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942 р.) стверджував, що демократія вимагає інституціонального механізму, у якому при конкурентній боротьбі за голоси виборців замішувались державні посади, але більшість вчених-політологів погоджуються з тим, що норми і традиції, процедури виборів дійсно мають велике, хоча й не вирішальне значення у впровадженні демократії.

Вибори мають принаймні два аспекти—перший аспект визначається буквально англійською мовою "сhоісе", тобто вибір одного з кандидатів — претендентів на владні посади, а другий аспект - "election"— означає передачу влади тому, кого обрали для делегування повноважень, наділення його реальною владою.

Політичні вибори не зводяться до голосування (обрання та наділення владою обранця), а являють собою цілу демократичну кампанію, у якій важить все, бо вона має відповідати демократичним критеріям — визначення дати виборів (відзначимо масові протести щодо неправильно визначеної дати у Бірмі на початку 2007 року, гострі дискусії в Україні відносно дати дострокових парламентських виборів); визначення виборчих округів, утворення виборчих комісій (Центральної—ЦВК, окружних, районних, дільничних).

Складання списків виборців, реєстрація кандидатів, проведення передвиборчої агітації та пропаганди, власне голосування, підрахунок голосів, оприлюднення результатів, оскарження результатів виборів та проведення повторного голосування є важливими складовими політичних виборів. Революційні події в Україні наприкінці 2004 року, у Мексиці всередині 2006 р. показують наскільки важливим є кожен елемент виборчої процедури. Рішення Верховної Ради України після оголошення Указу Президента про її розпуск стосовно призначення нового складу ЦВК (пізніше знову-таки відміненого самою Верховною Радою) варто на увагу не тільки з огляду його законності чи нелегітимності та суперечливості відносно положень Конституції 1996 року, а і з врахуванням важливості зміни складу ЦВК для кожної політичної сили.

На наш погляд, значення політичних виборів встановлюється конкретно-історично: для країн „старої" демократії Європи—це рутинна подія, а для країн „молодої" демократії, як для України, це школа набуття політичної культури, майстерності пропаганди, політичної соціалізації.

Виникають такі важливі практично-політичні проблемні питання:

1) які посади мають бути виборними?

2) на які категорії громадян поширюється право участі у виборах, при тому, що обмеження участі у виборах за статтю, кольором шкіри, віросповідання йшли у небуття?

3) як відбувається подача голосів?

4) чи являються політичні вибори дійсно змагальними?

5) як правильно має проводитись підрахунок голосів? Зауважимо, що при пошуку відповідей на ці питання слід зважати на те, що в СРСР та інших країнах соціалістичного табору вибори проводились на безальтернативній основі, ув'язнені не допускались до виборів, а останні вважались обов'язковими (і тепер у Австралії, Бельгії та Італії участь у виборах є обов'язком громадян). Вибори у Південній Кореї (КНДР) влітку 2007 року так і проводились: у бюлетені була проставлена одна кандидатура від правлячої комуністичної партії з явкою виборців більше 95%.

Політичні вибори у демократичному суспільстві проводяться, як правило, таємним голосуванням (так званий "австралійський бюлетень" з 1858 р. який забезпечує "чесність" виборів), що сприяє запобіганню корупції, залякуванню виборців, шахрайству.

Політологи США заявляють про існування декількох „теорій голосування", згідно з якими відбувається:

- ідентифікація виборця з партією, коли перші постають людьми, що підтримують „свою" партію, це начебто сприяє стабільності та традиціоналізму;

- соціологічна модель зв'язку виборця соціальною групою, коли на перше місце висувається не психологічна прив'язаність до партії, а соціальні відносини;

- модель раціонального інтересу показує, що голосування є розумним, продуманим засобом досягнення якоїсь цілі;

- модель домінуючої ідеології стверджує, що виборець є об'єктом маніпулювання різних ідеологічних машин.

З врахуванням вищевказаного сформулюємо функції політичних виборів:

1. Формування урядів безпосередньо (президентів у США, Франції, в Україні тощо) або кабінетів міністрів через обрані парламенти у парламентських республіках;

2. Поповнення політичного корпусу активно діючих осіб, бо під час виборів політик стає "на виду", демонструє свої найкращі якості чи навпаки — приховані раніше слабкості;

3. Вплив на політику, яка була заявлена у програмах партій та кандидатів, бо вибори примушують утримуватись від непопулярних та радикальних політичних дій;

4. Політична просвіта, підвищення рівня політичної культури та переконання виборців у реальності й необхідності зміни політичного курсу;

5. Легітимація політичного режиму — це одна з причин чому авторитарні військові режими обіцяють та приходять врешті-решт до загальних виборів, сподіваючись на підтримку всього населення їх політичної лінії. Найостаннішим прикладом є згода військового керівництва Пакистану на парламентські вибори у лютому 2008 року.

Загальна декларація прав людини встановлює критерії демократичності політичних виборів: вибори мають проводитись періодично, без фальсифікацій, добровільно, про загальній і рівній участі громадян, при таємному волевиявленні, без обмежувальних цензів (ст. 25). Аналіз останніх виборів у Верховну Раду України ще належить зробити, однак ми можемо зробити попередній висновок, Що вони відбулись при доволі високій активності громадян, з дотриманням демократичних процедур, на основі змагальності основних політичних сил.

Референдум - форма безпосереднього народовладдя, яка має глибоке історичне підґрунтя у Європі, де референдуми проводяться ще з XV століття. Батьківщиною референдуму вважається Швейцарська конфедерація, у якій з 1449 року вперше було проведено всенародне голосування про фінансовий стан держави. Референдуми передбачені і Конституцією України 1996 року, однак з обмеженням щодо проблем, винесених на референдум. За іронією долі в Україні заборонено винесення на всеукраїнський референдум питання державного бюджету, тобто саме тих питань, із з'ясування ставлення народу до яких у Європі починався референдум. Крім того, не допускається винесення на референдум питань амністії, питань податків (ст. 74 Конституції України). Зауважимо також, що всеукраїнські референдуми мають проходити на основі „Закону про референдум", бо ця демократична форма волевиявлення є відповідальною, а не манипулятивною.

Технічно процедура проведення референдуму збігається з організацією демократичних виборів, однак, як нам видається, є більш демократичною, бо звертається до всіх громадян з конкретним і чітким запитанням і пропозицією дати однозначну відповідь, але найважливішим є те, як сформульовано питання, адже референдум передбачає полярні відповіді "так" чи "ні".

Через референдуми урядові кола часто-густо намагаються отримати попередню згоду населення на здійснення зовнішньополітичних акцій, тому можливий референдум щодо вступу України в НАТО не є чимось незвичайним або загрозливим, як це вважають представники певних політичних сил України (наприклад, КПУ). Шляхом референдуму було прийнято рішення про вступ у НАТО Іспанії, Швейцарії у ООН, Великої Британії у ЕЄС.

Референдум у сучасному світі також постає удвох "іпостасях", як і політичні вибори, — перша складається з форми прийняття законів та інших найважливіших рішень прямим волевиявленням громадян. Тим самим відбувається вияв безпосереднього волевиявлення народу. Другий аспект референдуму полягає у його консультативному статусі, бо "порадитись" з усім народом у інший спосіб практично неможливо.

Референдум прийнято кваліфікувати як форму безпосередньої демократії, а його порядок в Україні регламентується Конституцією України та

Законом 1993 року. Виключно через референдум вирішується питання про зміну територіального поділу України (ст. 73).

Політичні спекуляції окремих політичних сил навколо референдуму щодо членства України в НАТО не мають достатнього правового підґрунтя, однак, якщо рішення про його проведення буде прийнято, варто звернутись до досвіду інших країн, нових членів Альянсу. Вони готували відповідні референдуми роками - майже 10 років у Словаччині. Ми вважаємо, що кожен всеукраїнський референдум має бути підготовленим в смислі формування відповідної політичної культури його учасників, надання населенню достатнього обсягу інформації.

Політично-протестні форми політичної діяльності включають демонстрації, мітинги, обструкції, повстання, заколоти, бунти, державні перевороти та інші форми неозброєного та збройного активного протистояння протилежних політичних сил.

Політичною демонстрацією (лат. показую, пояснюю) є масова хода прихильників політичної ідеї чи політичної сили з метою висловити, або заявити солідарність, протест, наміри цілої маси тощо, привернути увагу влади чи громадськості до важливої соціально-політичної проблеми. В Україні останнім часом демонстрації проводять представники протилежних політичних сил одночасно, які нерідко супроводжуються сутичками між демонстрантами. Для забезпечення порядку під час проведення демонстрацій влада використовує поліцію, дуже рідко армію, а от антивоєнні демонстрації широкого масштабу (вперше така демонстрація відбувалась у США 1967 року із гаслами припинити непопулярну війну у В'єтнамі) стають у сучасному світі явищем повсякденним.

Політичний мітинг (від англ. зустріч, збори) є зібранням доволі значних мас людей, які поділяють певну політичну ідею, прийняте рішення, що перетворюються у ході мітингу на політичні вимоги — дозволити, заборонити, підтримати, засудити. На мітингах формується психологічна готовність зробити рішучі вчинки у політичному сенсі. Для мітингової демократії характерним є переважання емоцій над раціональними моментами поведінки, підміна логічності у виступах красномовством та гучністю голосу.

Великим майстром ведення мітингів був Лев Троцький. Після мітингів за його участі нерідко деморалізовані військові частини знову повертались на фронт у роки Громадянської війни. Наведемо уривок з його твору як взірець яскраво-емоційної промови на мітингу: „Коли армія стоїть проти армії - сама безглузда політика була б така, коли б пропонувала одній з них скласти зброю та розійтись по домівках. Це політика не була б політикою миру, а політикою рабства, котру з обуренням відкинув би вільний народ."

Роль мітингів у політичному житті столиці та регіонів України залишається доволі високою, тому слід піклуватись про формування культури проведення мітингів, водночас і культури використання силових структур держави стосовно мітингів—їх завданням є не розгін мітингуючих, а зберігання суспільного, громадського порядку.

Обструкція є одна з форм протестної демократії шляхом здійснення перешкоди проведенню інших демократичних процедур. Обструкція може полягати у блокуванні трибуни у демократичному парламенті, перешкоджанні діяльності владних структур "не насильницькими методами", у яких видумка авторів обструкції не піддається логічному аналізові. Самоспалення на площах, прикуття кайданами до людних місць, гучномовці, сирени, вигуки, викрадання списків виборців і печаток на дільницях та багато іншого є у арсеналі любителів політичної обструкції. Обструкцією може бути і ігнорування виконання владних розпоряджень шляхом навмисно точного виконання інструкцій та регламенту з метою, щоб вийшло за приміткою класика політичної науки: „ По формі правильно, а по суті — знущання".

Певною обструкцією можна було вважати заяви та заклики правлячої коаліції свого часу у Верховній Раді 5-го скликання стосовно не виконання Указу Президента про дострокові парламентські вибори в Україні 2007 року, які вважаються чинними, доки не будуть відмінені або замінені іншими, як було вказано у резолюції ПАРЕ відносно України 3 квітня 2007 року.

Неможливо перерахувати всі можливі, масові та індивідуальні форми політичної залученості, які складають спектр сучасного політичне буття — це і пасивне, але "гаряче" обговорення "політичних питань", які за радянські часи, як правило, проходили "на кухнях" (одна з музичних груп СРСР - "Ва банк" у середині 80-х років записала альбом з такою ж назвою "На кухні"), це підпільна преса, "саміздат" політично активних, не згодних з режимом інтелектуалів, дискусійні трибуни, "круглі столи" різних політичних сил, акції громадянської непокори тощо.

Проблеми політичної поведінки тільки стають предметом спеціальних досліджень. Вчені здебільшого звертались до електоральної поведінки, тобто до політичної залученості під час підготовки, проведення та сприйняття результатів виборів. У цьому зв'язку зауважимо, що в сучасних умовах, як показує досвід минулих виборю в Україні 2004 року, Кенії 2007 року на перший план виходить поведінка людей після оголошення переможців виборчих перегонів — вона може бути агресивною, мстивою або виваженою, політ-коректною, коли переможці визнають свою поразку наданий момент, тиснуть один одному руки: переможець і переможений

< Назад   Вперед >
Содержание