26. Францiя на рубежi XIX - XX столiть

Францiя вiдставала вiд США, Нiмеччини, Великобританiї не тiльки за темпами розвитку, а й за структурною перебудовою економiки. Так, за 1884 - 1909 рр. загальна продукцiя промисловостi зросла на 75 %, а за 1909 - 1914 рр. - лише на 25 %. Це можна пояснити витратами у франко-прусськiй вiйнi, переважаючим розвитком легкої промисловостi, низьким технiчним рiвнем виробництва. Послабленню економiки Францiї сприяв експорт капiталiв, що становив 30 процентiв свiтових iнвестицiй. Францiя вивозила капiтал у формi позикового, що призвело до зростання чисельностi рантьє. На початку XX ст. їх налiчувалося 2 млн. чол. при чисельностi населення 40 млн. Для експорту товарiв i капiталiв Францiя створила колонiальну iмперiю, територiя якої була в 21 раз бiльшою.
Розвивалося транспортне машинобудування, зокрема виробництво автомобiлiв, суднобудування. За темпами будiвництва залiзниць Францiя поступалася лише США, їх протяжнiсть у 1911 роцi досягла 50,2 тис. км. У легкiй промисловостi зберiгалося значення виробництва предметiв розкошi, текстилю, галантереї.
Перед Першою свiтовою вiйною вiдставання французької промисловостi вiд американської, нiмецької, англiйської досягло, вiдповiдно: у металургiї — 6; 3 i 2 рази, за видобутком вугiлля — 12,4; 6 i 7 разiв, за виплавленням чавуну - 6,6; 3,9 i 1,6 раза, за виробництвом сталi - 6,3; 7 i 1,9 раза.
Сiльське господарство у Францiї розвивалося на основi парцелярного землеволодiння. 1815 року 1,5 млн. селян (37,9 % усiх власникiв) володiли 19,5 вiдсотка землi, середнiй розмiр господарства коливався вiд 3 до 12 га землi. Бiльш як половина з них користувалися дiлянками в 0,5 га. Протягом XIX ст. iшов повiльний процес концентрацiї земельних володiнь i одночасного зростання кiлькостi парцелярних господарств. Формувалося фермерство. Великi господарства займали 2/3 землi. Селянське господарство складалося з невеликих парцел розмiром вiд 0,05 до 0,4 га. Для змiцнення матерiального становища селяни орендували землю. Була поширена як «чиста» (капiталiстична) оренда, так i дольщина, коли землю брали пiд заставу. Наприкiнцi XIX ст. селяни сплачували лихварям щороку 2 млрд. франкiв за користування землею.
Таблиця З
Основнi показники економiчного розвитку Францiї на рубежi XIX — XX ст.

Селянське господарство залишалося провiдною галуззю фран-цузькоГекономiки. 1912 року в ньому було зайнято 40 % населення, а в промисловостi - 36 %. Сiльськогосподарська продукцiя упродовж XIX ст. збiльшилася у 2,5 раза i за вартiстю перевищувала промислову. Аграрна криза кiнця XIX ст. прискорила механiзацiю сiльського господарства. За першi десятилiття XX ст. кiлькiсть молотарок зросла у 2,5 раза, сiвалок - у чотири рази, жниварок — у вiсiм, сiножаток - у чотири, використання мiнеральних добрив - у п'ять разiв.
Проте порiвняно з iншими європейськими країнами рiвень розвитку сiльського господарства був низьким. Урожайнiсть пiдвищувалася повiльно. Перед вiйною Францiя за врожайнiстю пшеницi посiдала десяте мiсце у свiтi. В окремi роки iмпорт сiльгосппродукцiї перевищував експорт. Гальмом розвитку сiльського господарства Францiї була його парцелярнiсть, залишки такої оренди, як половинщина, заборгованiсть селян в Iпотечному банку, державнi прямi i непрямi податки. Торгова неспроможнiсть

< Назад   Вперед >
Содержание