10.1. Основні тенденції у світовому політичному процесі. Міжнародні відносини. Міжнародна політика
У сучасній науковій літературі розрізняють поняття «зовнішня політика держави», «міжнародні відносини» та «міжнародна політика», які схожі за визначенням, але мають власне специфічне смислове навантаження.
Міжнародні відносини – це:
– теоретичне поняття, яке характеризує взаємодію країн, народів і літературних організацій. Воно позначає систему економічних, політичних, соціальних, правових, дипломатичних, воєнних і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світового співтовариства;
– сукупність політичних, економічних, дипломатичних, культурних, науково-технічних, військових, гуманітарних взаємозв'язків між державами і групами держав, а також між суспільними рухами та організаціями, які діють на міжнародній арені.
Поняття «міжнародні відносини» змістовно є ширшими від поняття «міжнародна політика», оскільки охоплює не лише політичні, але й інші зв'язки між об'єктами міжнародного спілкування.
Міжнародні відносини охоплюють усі різновиди відносин, які передбачають перетин державного кордону людьми, товарами, ідеями.
У систему міжнародних політичних включають не тільки державу, а й низку інших національних політичних інститутів – політичні партії, громадсько-політичні організації тощо.
Є декілька тисяч міжнародних організацій. Це – молодіжні, жіночі, профспілкові та інші організації. Є неурядовий, антивоєнний, економічний та інші рухи тощо.
Втім, звичний для нас термін «міжнародні відносини» не зовсім, точний, оскільки відповідні відносини ніколи не складаються безпосередньо між народами. Як демократія не буває безпосередньо владою народу, так і міжнародні відносини не бувають відносинами безпосередньо між народами. Вони опосередковуються державами через охорону кордонів, митний контроль, візові режими, закордонні паспорти тощо.
Міжнародні відносини характеризуються цілою низкою особливостей:
1) невладний характер. Влада є одним із основних регуляторів суспільного життя, всередині держави, де існують відносини панування і підкорення, керівництва і підпорядкування. У відносинах між державами владні відносини як відносини панування і підпорядкування є правилом, а відхиленням від нього. Має бути рівність партнерств під кутом зору міжнародного права;
2) система міжнародних відносин має децентралізований характер. Якщо всередині держави є загальнодержавний центр прийняття рішень, яким виступає система владних органів, то в міжнародних відносинах таких центрів, діяльність яких ґрунтувалася б на пануванні і підкоренні, немає;
3) основним засобом розв'язання суперечностей у міжнародних відносинах є консенсус – прийняття рішення на міжнародних конференціях та в міжнародних організаціях на основі спільної згоди учасників без проведення формального голосування, якщо проти нього не виступає жоден з учасників;
4) у міжнародних відносинах більшу, ніж у внутрішніх, роль відіграє суб'єктивний чинник, особливо діяльність керівників держав і міжнародних організацій, у розв'язанні наявних суперечностей.
Міжнародні відносини поділяють на два типи:
? відносини, які ґрунтуються на балансі сил;
? відносини, що спираються на баланс інтересів.
Види міжнародних відносин:
1) за сферою суспільного життя (економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні);
2) за суб'єктами взаємодії (міжнародні, міжпартійні, міжнеурядовими асоціаціями);
3) за ступенем розвитку (високий, середній, низький);
4) за рівнями, на яких здійснюються міжнародні відносини: глобальний (загальнопланетарний), регіональний (африканський, азіатський та ін.), локальний (східноєвропейський, північноамериканський та ін.);
5) з точки зору ступеня напруженості міжнародних відносин можна говорити про їхні стани – стабільності, суперництва, ворожнечі, довіри, співробітництва, війни та ін.
На відміну від внутрішньополітичного життя кожної держави, міжнародні відносини не мають, як про це було сказано, єдиного центру управління. Тут діють стільки регулюючих центрів, скільки є учасників міжнародних відносин. А це означає, що головну роль у міжнародних стосунках мають відігравати переговори, співробітництво, взаємодія.
На складання міжнародних відносин впливають різноматні фактори:
? існуюча економічна та політична ситуація в світі;
? баланс військових сил;
? діяльність міжнародних організацій;
? вплив окремих держав;
? стан природного середовища та інші.
У сучасних умовах провідними тенденціями розвитку міжнародних відносин є:
? по-перше, посилення взаємозалежності та цілісності світу. Це зумовлено тим, що вирішити проблеми, з якими людство зіткнулося наприкінці XX ст. –поч. XXI ст., можливо тільки спільними зусиллями усіх народів;
? по-друге, збереження соціальної неоднорідності світу, посилення тенденцій багатополюсності, поліцентризму, регіональної інтеграції у світовому розвитку;
? по-третє тенденцією спостереження протиріч між новими реаліями світового розвитку та традиційними підходами до вирішення проблем;
? по-четверте підвищення ролі політичних засобів у вирішенні конфліктів та протиріч.
У сучасному світі держави не можуть керуватися вузькими національними інтересами і вести розмову лише у категоріях сили. Будь-яка держава змушена зважати на інтереси інших країн, поважати їх, що вимагає від держави додержання певних норм поведінки на міжнародній арені.
З урахуванням факторів національної могутності і здатності захистити свій суверенітет розрізняють наддержави, великі держави, середні держави, малі держави та мікродержави. До наддержав належать ті, що мають здатність впливати на умови існування всього людства і володіють силою руйнування планетарного масштабу. Великі держави значною мірою впливають на світовий розвиток, не домінуючи при цьому у міжнародних відносинах. Середні держави впливають на своє близьке оточення. Це відрізняє їх від малих держав, вплив яких є слабким, але вони володіють достатніми засобами для збереження своєї незалежності і територіальної цілісності. Мікро держави фактично не здатні захистити суверенітет власними силами.
Є такий напрямок у підході до міжнародних відносин, як геополітика. Цей термін використовується досить часто, що говорить про життєздатність силової концепції. Існує дві сфери його застосування. Перша розуміє взаємозв'язок між географією та політикою. Причини суперництва, пошук союзників часто визначаються географічними факторами: прагненням мати вихід до моря, означити свої кордони природними межами та інше. Друге можливе значення цього терміна полягає у розумінні міжнародної політики в цілому як протиборства та протистояння великих держав на той або інший світової історії.
Географічне місцеположення країни суттєво впливає на її поведінку на міжнародній арені. Деякі країни займають більш вигідне положення, ніж інші. У житті країн географія значною мірою впливає на долю їх народів.
Природні ресурси держави є потенціальним складовим могутності держави. Німеччина та Японія практично не володіють запасами нафти, що зумовлювало їх загарбницькі геополітичні спрямування.
В умовах науково-технічної революції важливе значення має контроль над окремими видами сировини та матеріалів стратегічного характеру, що може дуже несподіваним чином підвищити міжнародну активність навколо деяких країн (наприклад, південь Африки).
Індустріальний розвиток держави разом із сильним аграрним сектором може надати державі вагу у міжнародних справах. Японія є «карликом» у військовому відношенні, але її вплив на світову торгівлю та виробництво багатьох товарів є незаперечним.
Найвагомішим аргументом важливого значення економічного потенціалу є Велика Вісімка – найбільш розвинуті в економічному відношенні країни (США, Японія, Німеччина, Канада, Франція, Великобританія, Італія, Росія), що нині перетворилася в офіційний міжнародний орган, що впливає на світову політику і міжнародні відносини.
До провідних суб'єктів міжнародних відносин, які безпосередньо створюються державами, належать їх міждержавні об'єднання – політичні або військово-політичні організації. Серед них: Організація Об'єднаних Націй (ООН), Європейський Союз (ЄС), Ліга арабських держав (Арабська ліга), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного Договору (НАТО), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Співдружність Незалежних Держав (СНД) тощо.
У межах ООН існує цілий ряд організацій, які функціонують у міжнародних відносинах як структурні елементи, так і як самостійні суб'єкти. Такими організаціями є: Всесвітній банк, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародне агентство по атомній енергетиці (МАГАТЕ), Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Міжнародний суд ООН тощо.
Важливу роль у формуванні і функціонуванні міжнародних відносин відіграють неурядові організації, які об'єднують недержавні інститути і громадян різних країн і діють у специфічних галузях. До їх числа належать: Міжнародна асоціація політичних наук, Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол), Міжнародна демократична федерація жінок (МДФЖ), Всесвітня федерація демократичної молоді (ВФДМ) та багато інших.
У міжнародних відносинах переважне значення мають міждержавні відносини, бо саме вони створюють правові межі, які визначають так звані позадержавні відносини. Тільки держави мають повноваження укладати угоди, починати і закінчувати війни, вступати в офіційні контакти з іншими державами. Разом із тим збільшується значення недержавних суспільних організацій, які не замінюють, а доповнюють компетенцію уряду в міжнародних справах. Так, наприклад, транснаціональні корпорації (ТНК) – це спеціалізовані неурядові організації, що значною мірою впливають не тільки на економічну ситуацію, але й на політичне життя сучасного світу. Великі ресурси дозволяють ТНК впливати в своїх інтересах на політичну сферу не тільки в країні перебування, але й у світі в цілому. Наприкінці XX ст. ТНК контролювали 50 % світового промислового виробництва, 65 % зовнішньої торгівлі, 80 % патентів і ліцензій на нову техніку, технології і «ноу-хау». Ядро світової господарської системи утворюють приблизно 500 ТНК, які володіють практично необмеженою економічною владою.
Суб'єктами міжнародних відносин (світового політичного процесу) є держави, міжнародні урядові та неурядові організації, суспільні рухи, транснаціональні корпорації, релігійні об'єднання, народи, етноси, політичні та суспільні лідери.
Суб'єкти міжнародних відносин поділяють на три основних групи:
? держави;
? міжнародні організації;
? міжнародні рухи.
Якими ж факторами зумовлена провідна роль політики у міжнародних відносинах?
По-перше, суб'єкти світової політики володіють колосальними ресурсами і можливостями впливу не тільки на власне політичні, але й на економічні та інші міжнародні процеси. Переконливим прикладом є роки «холодної війни» у XX ст., коли з політичних міркувань над створенням зброї масового знищення людей працювала більшість найкращих умів вчених і технічної інтелігенції планети.
По-друге, міжнародні відносини мають яскраво виражену тенденцію до глобалізації, ускладнення і розширення, що потребує вдосконалення міжнародних політичних механізмів для їх регулювання.
По-третє, міжнародні політичні відносини суттєво впливають на формування міжнародного порядку, тобто забезпечення нормального функціонування держави та інших міжнародних інститутів.
По-четверте, в наш час, як ніколи, гостро постають питання безпеки всього людства, проблеми його виживання. Саме в цьому напрямі концентрується увага світової політики.
По-п'яте, за допомогою світової політики можливо найбільш ефективно вирішувати складні проблеми світового розвитку, які пов'язані з суперечністю між тенденціями до розширення взаємовідносин народів і держав, з одного боку, і різноманітністю політичних і соціально-економічних систем – з іншого.
Світова політика значною мірою визначає склад сучасного світу, її пріоритети зумовлені необхідністю вирішення спільних проблем, які стоять перед людством і національними інтересами її суб'єктів.
Основні напрямки розвитку міжнародних відносин наприкінці XX - початку ХНІ ст.:
? безпрецедентний рух до єдиного світового господарства;
? процес глобалізації вільної торгівлі;
? утвердження глобального стилю життя;
? розквіт біології;
? зростання ролі особистостей;
? деідеологізація міжнародних відносин;
? розосередження влади в світовій політиці;
? перехід від конфронтації до партнерства і співробітництва;
? демократизація і гуманізація світової політики.
Крім держави та інших національних політичних інститутів, суб'єктами політики виступають також різноманітні організації міжнародного характеру. Для позначення багатоманітної діяльності всіх суб'єктів зовнішньополітичної діяльності держави і міжнародного політичного життя використовується термін «міжнародна політика».
Міжнародна політика – це сукупність дій політичних суб'єктів у відносинах між державами та на міжнародній арені в цілому. Цей вид політики називається ще «світовою політикою» (світовий політичний процес).
Світовий політичний процес має ряд цілей:
? участь у міжнародному поділі праці;
? забезпечення міжнародного миру;
? спільний захист прав людини;
? спільне розв'язання глобальних проблем сучасного світу (екологічної, демографічної, продовольчої, охорони та раціонального використання природних ресурсів, відвернення термоядерної війни, припинення гонки озброєнь та забезпечення ненасильницького досягнення миру, подолання низького рівня розвитку багатьох країн світу, раціональне освоєння Світового океану та космосу) та ін.
При реалізації завдань міжнародної політики держава здійснює ряд функцій: оборонну, регулятивну, інформаційно-представницьку, інтегративну та ін.
У цілому провідного тенденцією сучасної міжнародної політики є подолання її конфліктно-конфронтаційного стилю, підпорядкування її інтересам людини, здійснення філософії, згідно з якою, сучасний світ є світом глобального співробітництва.
Міжнародна політика здійснюється на таких принципах. Принципи – це фундаментальні норми міжнародного права визначені Статутом ООН та іншими документами цієї організації.
Серед них:
? мирне співіснування;
? суверенна рівність держав;
? рівноправність народів;
? неприпустимість застосування сили або загрози силою в міжнародних відносинах;
? непорушність державних кордонів;
? територіальна цілісність держав;
? сумлінність виконання зобов'язань за міжнародним правом і угодами;
? загальна повага прав людини і основних свобод. Реалізація міжнародної політики відбувається в різних формах.
Чотири основні форми:
1) пасивна форма властива слаборозвинутим державам;
2) агресивна форма характеризується формуванням експансіоністських цілей, втручанням у зовнішню і внутрішню політику інших держав;
3) активна форма характеризується динамічними пошуками рівноваги між зовнішньою та внутрішньою політикою;
4) консервативна форма їй притаманна активна політика, спрямована на захист досягнутого раніше балансу між внутрішньою та зовнішньою політикою.
Міжнародній політиці держави властиві три основні функції:
? захисна, пов'язана із захистом прав та інтересів держави та її громадян за кордоном;
? інформаційно-представницька функція, яка реалізується через відповідні органи, що представляють погляди уряду, позицію держави, і покликана інформувати керівні органи держави про справи І наміри урядів інших держав;
? організаційно-посередницька базується на втіленні у життя концепцій, доктрин і програм держави.
Засоби, за допомогою яких здійснюється міжнародна політика держави. Визначають чотири види:
? інформаційно-пропагандистські;
? політичні;
? економічні;
? військові.
< Назад
Вперед >
Содержание