Капітал та рух капіталу в системі сучасних міжнародних економічних відносин

Капітал як принциповий об’єкт міжнародних економічних відносин та інструмент державно-господарської й комерційної політики має дихотомічну природу, причому кожний із двох його якісних комплексів реалізується у властивому йому масштабі прояву.

По-перше, з макроекономічної, загальносуспільної точки зору капітал є одним з основних факторів виробництва. Матеріально він утілений в усіх засобах виробництва, які було створено людьми з метою виробництва інших товарів, а також послуг. Ці засоби виробництва обчислюються в грошовій формі, причому завдяки механізму купівлі-продажу можуть виникати відносини з приводу обміну, матеріальної компенсації щодо переміщення прав власності на об’єкти капіталу. Щодо самих національних грошей, то з макроекономічної позиції вони не є капіталом, оскільки сам макроекономічний агент — держава — є їх виключним емітентом. Отже, саме держава вирішує (звичайно, відповідно до об’єктивних закономірностей функціонування грошової маси) питання щодо кількості грошей в обігу та правил регулювання такого обігу.

По-друге, з мікроекономічного, комерційного, погляду капітал — це всі матеріально-грошові ресурси, які можна використати з метою отримання прибутку. До цих ресурсів належать і національні грошові цінності. З точки зору суб’єктів комерційної діяльності, на відміну від макроекономічного погляду на них, національні гроші, але виступають носіями багатства, інструментами підприємницької політики.

Іноземні та інтернаціональні грошові цінності можуть мати риси та виконувати функції капіталу як на мікро-, так і на макроекономічному рівні, оскільки в обох функціональних масштабах вони проявляються як засіб досягнення господарських та відтворювальних цілей.

З таким трактуванням природи капіталу пов’язане розуміння руху капіталу як елемента міжнародних економічних відносин, що проявляється в динаміці фінансових та майнових зобов’язань та є субстанційно відмінним від того, що вважається капіталом як таким. Адже неможливо перемістити великий виробничий об’єкт, який тому і називається «нерухомість». Натомість переміщенню підлягають фінансові ресурси та ті матеріали, які можуть використовуватись для будівництва та функціонування певних об’єктів.

З предметної точки зору важливим є ще одне міркування: вектор коопераційного розвитку, спрямований на інтернаціоналізацію виробництва, зумовлює еволюцію самої субстанції міжнародних економічних відносин: зростає питома вага й абсолютна маса окремих вузлів, напівфабрикатів тощо, які є елементами усуспільненого у міжнародному плані виробництва.

Такі фактори та еволюційні тенденції не можуть не ініціювати відповідних змін на рівні організаційно-економічної інфраструктури міжнародного виробництва. Елементний склад і функціональний характер цієї інфраструктури визначається дією багатьох складових. Однією з них, причому такою, що має принципове значення, є дедалі більший міжнародний рух капіталу. Він об’єктивно веде до розширення внутрішньокорпоративного обміну, що у багатьох випадках, унаслідок значних можливостей економії на податках, миті тощо, звужує поле дії інших різновидів міжнародного обміну.

Технічно інвестиційний процес реалізується в різних формах, залежно від тих або інших критеріїв:

• за об’єктами — реальні (внески у реальні активи, які обумовлюють створення або модернізацію засобів виробництва) та фінансові (купівля фінансових активів, зокрема цінних паперів);

• за суб’єктами інвестування — приватні (акціонерні), державні, іноземні та змішані (спільні);

• за характером участі в роботі об’єкта, часткою володіння та управлінськими повноваженнями — прямі та непрямі;

• за термінами — короткострокові (як правило, на термін до одного року) та довгострокові;

• за ознакою національної юрисдикції — внутрішньонаціональні та закордонні.

Із загального теоретичного погляду головні інтереси країн—учасниць відносин з приводу довго-, середньо- та короткотермінового міжнародного переміщення фінансових ресурсів випливають з логіки факторного аналізу вихідного розміщення грошово-капітальних ресурсів. Нерівномірність такого розміщення виражається, як відомо, в їх відносній дефіцитності та відносній перенасиченості. Оптимізація розміщення капіталів, як і факторної забезпеченості взагалі, об’єктивно веде до підвищення ефективності національних економік, а також максимізації, у кінцевому підсумку, виробленого продукту та макроекономічної стабілізації. Отже, в будь-якому випадку міжнародні валютно-фінансові відносини є не тільки важливим фактором та складовою міжнародних економічних відносин взагалі, а й таким їхнім компонентом, який значно додає загальній системі внутрішнього динамізму.

Існують складні кореляційні зв’язки між функціями руху фінансових ресурсів та міжнародної торгівлі. Якщо розглянути вплив з боку фінансів, що переміщуються з однієї країни до іншої, то можна зробити такі два принципові результуючі висновки.

По-перше, оптимізація розміщення капіталів, як і інших факторів виробництва у широкому їх трактуванні, є своєрідною альтернативою, заміщувачем міжнародної торгівлі товарами та послугами. Міграція фінансових ресурсів, насамперед у вигляді інвестованого капіталу як своєрідна альтернатива міжнародних товарообмінних відносин, об’єктивно зменшує субстанцію міжгалузевої торгівлі. (Втім, до такого наслідку опосередковано може привести і рух фінансових ресурсів у вигляді переміщення кредитних ресурсів у процесі проведення державою-реципієнтом активної промислової політики та використання кредитного потенціалу для реального сектору.)

Ефект заміни торгівлі виникає передусім тоді, коли метою здійснення інвестицій постає подолання торговельних бар’єрів, використання факторних переваг країни-реципієнта.

Разом з тим наслідком інвестицій може стати розвиток експортного виробництва у країні-реципієнті, і в таких випадках не відбувається помітного заміщення товарного імпорту до такої країни-реципієнта з країни-донора.

І навпаки, розвиток місцевого виробництва може бути умовою поліпшення маркетингових умов діяльності певної фірми на ринку відповідної цільової країни (наприклад, завдяки зниженню транспортних та трансакційних витрат), що може навіть збільшити експорт. Фірма-інвестор може збільшити обсяг продажу й витіснити конкурентів з цільового ринку в результаті додаткової реклами, поліпшення іміджу.

Можливою є комбінація ефектів: інвестиції можуть спричинити розвиток окремих стадій виробництва (наприклад, збирання готових вузлів та деталей). У такому разі можливе збільшення поставок комплектуючих частин і зменшення попиту на експорт тієї продукції, яка може вироблятися завдяки таким новоутвореним видам виробництва.

По-друге, рух фінансових активів у сфері торгівлі — активний формуючий фактор. Це пов’язано з насиченням активами капіталодефіцитних галузей країн-реципієнтів. Через те що іноземні інвестори (які хоча і можуть вдатися до галузевої диверсифікації своєї виробничої діяльності), все ж таки (більш вірогідно) вкладатимуть гроші у «свої», тобто традиційні для їхньої підприємницької діяльності, галузі, розширюється простір для внутрішньогалузевої торгівлі через зростання обсягів виробництва у відповідних галузях.

Органічним позитивним наслідком міжкраїнового переливання фінансово-кредитних ресурсів є зростання ефективності функціонування капіталу, що інвестується. Але його приплив, завдяки зміні структури факторів виробництва, забезпечує повніше використання некапітальних, традиційно надлишкових факторів у країні—реципієнті капіталу

< Назад   Вперед >
Содержание