2.4. Регіональний менеджмент

Основною тенденцією в практиці державного регулювання економіки починаючи з кінця 90 – х років ХХ століття став процес перенесення на рівень державної виконавчої влади принципів організації і методів управління, які використовуються в діловому світі і корпораціях. Тим самим адміністрація регіону перетворюється в інноваційну організацію по наданню різноманітних соціально-економічних послуг. Такий досвід вже давно існує в європейських країнах і США, де вони навіть називаються корпораціями.

Виходячи з цього принципи менеджменту, які застосовуються у корпораціях, підприємствах переносяться на регіональний рівень, що приводить до виникнення нової категорії регіональний менеджмент.

Під регіональним менеджментом слід розуміти таке управління економікою регіону, яке базується на корпоративного принципах та обліку територіального розподілу праці. Його основними вимогами є:

- концентрація на досягнутих результатах і розробка заходів для досягнення перспективних цілей регіону;

- визнання управлінцями, що громадяни, які проживають на даній території, є їх потенційними клієнтами, а тому слід розуміти і зважати на їх потреби та інтереси;

- вміння працювати краще, скоріше і дешевше, щоб витримати конкуренцію з приватними компаніями по наданню послуг.13

Як і управління корпорацією, управління господарством регіону може відбуватися у двох формах – менеджмент функціонування і менеджмент розвитку.

Менеджмент функціонування – засновується на традиційних бюрократичних методах адмініструванням діяльності регіональних і міських служб, житлово-комунального господарства, служб соціального захисту населення, збору податків, розпорядження бюджетними коштами, диспетчеризація виробництва суспільних товарів і послуг організаціями держсектора тощо.

Менеджмент розвитку – спрямовується на досягнення стратегічних цілей, адаптацію економіки регіону до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі, забезпечення реалізації порівняльних переваг регіону.

Менеджмент розвитку включає в себе стимулювання підприємницької діяльності, активізацію точок зростання, науково-технічних комплексів, перебудову структури економіки, формування кластерів взаємопов’язаних виробництв, залучення інвестицій у регіон, розвиток регіонального маркетингу тощо, з метою вийти на новий рівень (кількісний та якісний) задоволення потреб населення.

Сучасний етап розвитку людської цивілізації пред’являє власні вимоги не лише до національних економік, а і до світового господарства у цілому. Ці вимоги витікають із проблем, які пов’язані із виживання нашої цивілізації. На перший план висувається проблема гуманізації економіки, розумних потреб суспільства, ефективного використання всіх видів ресурсів.

Якщо взяти за основу такий підхід до національних і регіональних економік, то методологічну основу побудови нової системи управління мають утворювати ті загальні теоретичні принципи, на основі яких модель, що розробляється буде:

– відповідати характеру і рівню розвитку суспільного виробництва в країні та її регіонах;

– відображати і максимально реалізовувати цілі розвитку економічної системи, що управляється;

– виражати всі вартісні категорії виробництва в грошовій формі, як кінцевій формі відтворювального процесу;

– оптимізувати комбінацію факторів регіонального виробництва і забезпечувати ефективність їх використання.

Організація регіонального менеджменту, яка буде ґрунтуватися на вище викладених принципах, забезпечить стійке управління регіонального розвитку.

Слід зауважити, що менеджмент функціонування виправдовує себе лише в умовах, які змінюються незначно, тому особлива роль належить менеджменту розвитку. Проведемо порівняльний аналіз менеджменту, який традиційно застосовується держслужбою та такого, який має створюватися. (Див табл. 2.1)

Прогресивний тип регіонального менеджменту, як видно з його порівняльної характеристики, враховує останні тенденції в управлінні, які викликані змінами, що відбуваються у сучасному світі і не зважати на які неможливо. До таких змін слід віднести:

1. Глобалізація. Оскільки підприємства виробляють продукцію в одній країні чи регіоні, а реалізують за їх межами, то кордони світового і регіонального господарства якби зникають. Відбувається пристосування методів діяльності міжнародних компаній до місцевих умов і особливостей територій.

2. Телекомунікації. Організації та окремі особи з’єднані між собою всесвітньою комп’ютерною мережею, здійснюється передача даних, отриманих через супутниковий зв’язок і волоконну оптику.

3. Можливості комп’ютерної обробки даних збільшуються завдяки персональним комп’ютерам, що об’єднані в мережу. Формуються нові реальності часу (виконання роботи не лише в офісі, а і вдома; скорочення втрат часу, пов’язаних з поїздками на роботу і додому, що приводить до можливої зміни часу традиційного робочого дня з дев’ятої до вісімнадцятої години).

Зростає роль інтуїції в прийнятті рішень, оскільки інформаційний вибух починає перебільшувати можливості людського розуму щодо сприйняття інформації.

4. Нові технології створюють нові можливості щодо розробки нових підходів до виробництва товарів і наданню послуг. Завдяки комп’ютеризації і новим технологіям скорочується потреба у конторській ланці, що приводить до скорочення чисельності управлінців середньої ланки. Високими темпами застарівають професійні навики управлінців. Якщо раніше робітники отримували їх на початку кар’єри і застосовували на протязі 40 чи 50 років, то тепер, у зв’язку з новими технологіями, виникає потреба у періодичному підвищенню кваліфікації і засвоєння суміжних професій.

5. Зміна ролі персоналу виражається в тому, що потреби найманого персоналу у прийнятті рішень враховуються в тому ж ступеню, що і потреби акціонерів. Формуються комплексні команди з реалізації проектів і програм в різних сферах діяльності.

6. Ранжирінг, тобто перебудова на сучасній інформаційній і технологічній основах організації виробництва і управління, що приводить до зростання рівня всіх видів управлінської діяльності, змінюються критерії оцінки ефективності управління (не фінансові показники – інтелектуальний капітал, задоволення споживачів, високий технічний рівень), які краще свідчать про діяльність компаній та ефективність управлінських моделей, ніж поточні фінансові показники.

7. Фактор навколишнього середовища впливає на застосування підприємцями більш жорстких норм і правил захисту довкілля.

8. Організаційні зміни – виражаються у тенденції скорочення та оптимізації господарчих суб’єктів. Розширюється практика застосування матричної і сітьової структур управління. Так, сітьова організація стає більш розповсюдженою у всіх галузях народного господарства.

9. Утворення інституту голів адміністрацій – керівників виконавчої влади в регіонах. Вони мають бути економічними стратегами; лідерами місцевого суспільства, мають забезпечувати консенсус і підтримку, які необхідні для розробки і здійснення стратегічних планів; представниками свого регіону під час вирішення проблем, які знаходяться поза компетенцією адміністрації регіону; менеджерами ключових економічних функцій державної влади в регіоні, тобто приймати важливі регіональні управлінські рішення.

Слід зауважити, що нас сьогодні актуальним є формування маркетингового типу регіонального менеджменту, який іде не від бажань самого регіону (наприклад, у пошуку коштів для реалізації якоїсь програми), а від вивчення потреб споживачів (виробників, комерсантів, інвесторів, політиків, державних органів влади, некомерційних організацій, туристів), котрі регіон у змозі задовольнити

< Назад   Вперед >
Содержание