Праця і робочий день

У процесі виробництва споживаються всі його фактори, в тому числі й людський ресурс. Споживанням людського ресурсу є сама праця та підприємницька діяльність. Коли людський фактор функціонує, його енергія витрачається. Варто пам’ятати, що робоча сила і підприємницькі здібності не тільки споживаються, а з форми діяльності переходять у форму блага, фіксуються у певному предметі, результаті. Усі чотири фактори виробництва зливаються в єдиному цілеспрямованому і планомірному процесі, опредмечуються в результаті, яким є матеріальний продукт чи послуга, тобто продукція.

Значення людського фактора в системі основних факторів виробництва унікальне. Воно обумовлене тим, що всі фактори можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво продукції завдяки трудовій діяльності людини.

Здатності людини в процесі виробництва реалізуються не тільки в праці як такій. Вони проявляються як уміння людини: 1) поєднати і раціонально використати об’єктивні фактори виробництва — землю і капітал — для виготовлення певної продукції; 2) розвивати свої розумові і фізичні здібності; 3) створювати нові засоби виробництва, поліпшувати їх техніко-економічні характеристики; 4) послідовно вдосконалювати організацію праці і виробництва тощо.

Людська виробнича діяльність є динамічним явищем, сама людина — джерелом здатності до праці. Люди, впливаючи на довкілля, змінюють його, але разом з тим змінюють і свою власну природу: розвивають здібності, збагачують свої знання, збільшують можливості їх використання, розширюють сферу своєї діяльності.

У результаті цього люди набувають уміння виконувати більш складні операції, ставлять все більш високі цілі і досягають їх. Ще в далеку давнину люди мріяли літати. Зараз людина не тільки літає, а й оволодіває космічним простором. Праця стає більш різноманітною, досконалою і різнобічною; пройшовши такі етапи, як мисливство, скотарство, землеробство, потім прядіння і ткання, обробка металів, гончарне ремесло, судноплавство і торгівля, одержали розвиток такі форми праці, як мистецтво, наука, право, політика. Сучасна праця — це праця, яка здійснюється за допомогою тих надбань, які дає науково-технічна революція. Це, наприклад, будівництво атомних електростанцій, космічних апаратів, обчислювальних електронних машин, матеріалів із наперед заданими властивостями, що не існують у природі, наукові дослідження, літературна творчість і т. п.

Результатом виробничої діяльності людини виступає продукт — певна корисна річ чи послуга. Але ця корисна річ не виникає з нічого, її джерелом є природа, її різні речі, сили та процеси. Тому кажуть: праця є батьком речі, а природа її матір’ю. Якщо говорити більш конкретно, то всяке благо є продуктом взаємодії і взаємозв’язку трьох основних факторів: трудової діяльності людини, землі і засобів виробництва. Людина, будучи рушійною силою всіх факторів виробництва, виступає як головний творець матеріального і духовного багатства суспільства.

У трудовій діяльності людини значне місце належить мірі праці. Однією з таких мір є робочий день — одна з основних категорій трудових відносин. Саме в робочий час здійснюється трудова діяльність людини, процес виробництва. Найбільш загальною мірою робочого часу і праці є робочий день. Це та кількість годин на добу, протягом яких трудівник здійснює працю на підприємстві, в установі або організації. Масштабом робочого дня є робоча година. В політичній економії час виступає як економічна категорія.

Суспільство на кожному етапі свого розвитку встановлює тривалість робочого дня. Ця тривалість повинна вирішувати два протилежних за змістом завдання: 1) забезпечити протягом робочого дня найповніші затрати робочої сили, накопиченої під час відпочинку; 2) в той же час, затрати робочої сили повинні бути такими, щоб не зашкодити її здатності виконувати таку саму кількість праці в наступні робочі дні. Та частина доби, яка залишається після вирахування робочих годин, називається вільним часом. Вільний час, за вирахуванням часу для сну людини, розпадається на час відпочинку і час для здійснення піднесеної діяльності (навчання, наука, мистецтво, нагромадження досвіду тощо). Усі чотири частини доби зв’язані між собою, бо всі вони забезпечують людині можливість нормально функціонувати в процесі праці, відновлювати життєві сили і розвивати здібності. Вирішальне значення має робочий день, розміри якого визначаються кількома головними факторами: суспільними потребами і необхідністю їх задоволення, продуктивністю праці, значенням для суспільства вільного часу. Теоретично суспільство зацікавлене в скороченні робочого дня і збільшенні вільного часу, але останнє можна здійснити лише тоді, коли скорочення робочого дня компенсується зростанням обсягу виробництва матеріальних благ і послуг. Вирішити проблему скорочення робочого дня можна тільки на основі підвищення продуктивності праці.

В Україні відповідно до чинного Кодексу законів про працю (КЗпП) (ст. 50, 51, 53, 67, 73) нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень, а для окремих працівників установлена скорочена тривалість робочого часу (див. табл. 2.1). У 1997 р. кількість робочих днів становила 249, а неробочих (святкових і вихідних) — 116.

Таблиця 2.1

НОРМА ТРИВАЛОСТІ РОБОЧОГО ЧАСУ в 1997 р., год

Українська держава, як і інші держави світу, у законодавчому порядку регулює робочий час: тривалість робочого дня і тижня, тривалість відпустки, інші моменти робочого часу (понадурочні роботи, роботи в особливо тяжких умовах і т. ін.). В Україні встановлено п’ятиденний і шестиденний робочі тижні. При цьому робочий день може становити 8, 7, 6 і менше годин на п’ятиденний робочий тиждень. Підприємства та організації можуть установлювати меншу норму робочого часу, ніж передбачено законодавством. Зараз через глибоку кризу нашої економіки більшість підприємств працює не 5 чи 6 днів на тиждень, а 3—4 дні. А це означає, що потужності факторів виробництва використовуються в Україні на низькому рівні.

< Назад   Вперед >
Содержание