4.1.6. Початок нової історії

Сучасна система міжнародного економічного співробітництва України сформувалася в результаті еволюції механізму поділу праці за її участі як колишньої союзної республіки протягом років незалежності. Ця еволюція відбувалася в двох площинах: по-перше, на рівні галузево-виробничої спеціалізації та відповідної до неї номенклатури товарообміну, а по-друге, в географічній структурі партнерства.

Період 1991—2000 рр. у розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України можна розглядати як етап активного формування оновленої моделі міжнародних економічних відносин із зовнішнім світом.

Важливим чинником такого реформування системи відкритої економіки України в пострадянський період стала її лібералізація, зменшення та скасування обмежень торгівлі товарами та послугами, руху капіталів і робочої сили. Іншою сутнісною рисою цього процесу була зміна системи цін зовнішньої торгівлі від директивних та штучно утворених до таких, що зумовлюються вимогами конкуренції, світовими попитом та пропозицією. Це, у свою чергу, означало ціновий тиск на всю систему національного ціноутворення. Отже, сфера міжнародного економічного співробітництва стала ключовим чинником усього процесу ринкового реформування, структурної адаптації виробництва до нової парадигми розвитку.

Протягом років незалежності відбулася трансформація системи зовнішніх зв’язків з такої, що майже повністю була націленою на відтворення неефективних економічних взаємин колишніх республік Союзу, на багатовекторну модель міжнародної кооперації.

Неефективність пострадянської моделі економічних взаємин, частиною якої була економіка України, зумовлювалася домінуванням застарілих виробничо-технологічних зв’язків між об’єктами промисловості та сільського господарства, які сформувалися ще за часів існування єдиної держави. Спостерігався еклектизм економічних інтересів і на національному рівні, і з боку виробничих суб’єктів. Часто розташовані в різних країнах підприємства виконували роль послідовних ланок єдиного виробничого технологічно застарілого циклу, результатом якого ставали неконкурентні на ринках третіх країн продукти. Іншим типовим прикладом вимушеної кооперації пострадянських республік був безальтернативний обмін, часто бартерний, низькоякісними готовими товарами. Нарешті, унезалежнені колишні республіки вимушено об’єднувалися через спільне для них безладдя валютно-фінансових, нормативно-правових систем, що відлякувало від співробітництва з ними інших потенційних партнерів.

До факторів економічного порядку слід додати численні негативні політичні суперечності між членами СНД, зокрема між Україною та Росією, намагання утвердити національний суверенітет та спроби відновити механізми контролю над іншими республіками.

Тому прогресивною слід вважати тенденцію поступового утвердження України на ринках країн решти світу, зокрема провідних ринкових держав. Вираженням такої тенденції можна вважати зміну у співвідношенні двох умовних секторів товарної торгівлі держави, які історично склалися після розпаду колишнього Радянського Союзу. Це — власне нові незалежні країни — колишні республіки СРСР та решта світу. Так, дані табл. 4.3 показують відповідну порівняльну динаміку в структурі торгівлі України.

Використання переваг активної участі в міжнародній кооперації праці є важливим тому, що, залишившись осторонь регіональних та світових інтеграційних процесів, Україна була б нездатною у стратегічній перспективі підтримувати динамічний розвиток та ефективність національної економіки.

Тому ключовими геоекономічними напрямами всебічного розвитку відкритої економіки України по окремих регіонах та країнах світу на майбутнє можна вважати:

• динамізацію європейського напряму;

• збереження наявних та подальший розвиток взаємовигідних зовнішньоторговельних та інвестиційних програм у рамках СНД, здійснюваних на двосторонній основі, на засадах рівноправності;

• налагодження багатогалузевого співробітництва з країнами Північної Америки;

• максимальне розширення контактів як у товарообмінній сфері, так і стосовно інвестицій з країнами Близького Сходу та Перської Затоки;

• інтенсифікацію міжнароднокооперійних контактів із країнами Східної Азії та АТР.

Проблема участі України в системі міжнародної торгівлі пов’язана із вибором загальної моделі розвитку її відкритої економіки. Інакше кажучи, розв’язання проблем міжнародної конкуренції, залучення інвестицій тощо має здійснюватись як з урахуванням глобальної тенденції лібералізації світової економіки, так і прагнення зберегти урядові важелі впливу на економічні процеси, захистити вітчизняного товаровиробника.

На початковому етапі української незалежності цим пріоритетам та умовам міжнародної економічної діяльності вельми вдало відповідала концепція двосторонніх відносин з різними країнами світу.

Першими країнами, з якими Україна уклала угоди з економічних питань, і передусім з питань двосторонньої торгівлі, були Хорватія, Угорщина та тодішня Чехословаччина. Відповідні документи було підписано навіть до проголошення державної незалежності України. Після проголошення незалежності та до проведення референдуму щодо незалежності було підписано принциповий для України договір з Польщею. У перші місяці після референдуму, коли для багатьох країн стала очевидною незворотність України на шляху побудови незалежної держави, торговельно-економічні договори було укладено з Кубою, Грецією, В’єтнамом, Індією, Іраном, Туреччиною, США, Фінляндією та рядом інших країн світу. (Ідеться лише про перші торговельно-економічні договори, правилом було пізніше укладання більш розгорнутих документів з відповідними країнами.)

< Назад   Вперед >
Содержание