4.1.5. Радянський період розвитку національної спеціалізації та міжнародної торгівлі

Особливі умови розвитку міжнародної економічної діяльності в Україні існували протягом радянського періоду її розвитку. Вони характеризувалися передусім політикою граничної централізації, одержавлення, придушення підприємницьких стимулів, а також ще більшим пожорсткішанням імперської та байдужої до національних інтересів системи управління.

Втім навіть протягом радянського періоду виникали різні моделі керування міжнародною економічною діяльністю на мікрорівні, а також українського самоуправління в цій галузі. Наприклад, на початку 20-х років Україна ще користувалася відносною самостійністю під час проведення зовнішньої, зокрема й зовнішньоекономічної, політики. Тоді Україна мала договірні стосунки з 15-ма сусідніми державами, а також деякими іншими країнами на заході європейського континенту, уклавши з ними понад 80 угод.

Ще одним формальним виявом української самостійності, який уже практично не відбився на режимі міжнародної економічної діяльності, була участь УРСР (Української Радянської Соціалістичної Республіки) в заснуванні й наступній роботі ООН та її спеціалізованих інститутів (ЮНКТАД, ЮНІДО та інших).

На практиці регулювання міжнародної кооперації в його «класичному» для радянської системи вигляді набуло форми монополії зовнішньоекономічної діяльності. Це означало тотальний контроль з боку планової системи державного управління, бюрократичного апарату над експортом та імпортом, рухом факторів виробництва, переміщенням робочої сили. Щоправда, останнє ще більшою мірою, ніж спотвореною логікою макроекономічної політики, зумовлювалося закритим характером радянського суспільства.

Зовнішньоекономічні зв’язки використовувалися як інструмент загальної макроекономічної політики. По-перше, вони балансували товарну структуру господарства. По-друге, для внутрішніх розрахунків використовувалися система неринкового ціноутворення. Ця система через штучні коефіцієнти переводила ціни міжнародної торгівлі на мову директивних планових цін, і навпаки.

Ідеологічна теза про примат розвитку засобів виробництва, а також нездатність радянської економічної системи реагувати на споживацькі потреби, науково-технічний прогрес спричинили завищену роль важкої металургії та недорозвинутість сфери виробництва продукції масового споживання. Особливо негативно такі вади, від яких страждала вся економіка СРСР, відбилися на Україні, де розмістилися особливо енерго- та матеріаломісткі, екологічно шкідливі виробництва. Інша негативна риса промислового розвитку, яка далася взнаки вже після набуття Україною державної незалежності, — брак потужностей повного та кінцевого складання, що означало ситуацію, коли вітчизняні виробництва виготовляли тільки проміжні вироби — вузли, деталі, які вивозилися переважно до Росії для остаточної обробки та складання.

Спотвореною виявилася і геоекономічна структура кооперації. Закритість та заідеологізованість комуністичних суспільств, протистояння блоків держав, яке утворилося після Другої світової війни й існувало до колапсу Східного блоку та СРСР, були причиною того, що збут української продукції поза межами Союзу був замкненим переважно на так звані соціалістичні країни, які входили до організації під назвою Рада економічної взаємодопомоги.

Отже, загальним результатом перебування України в складі СРСР, який через неефективну політику сам перетворився на енергосировинний придаток інших країн, постали структурна деградація експорту, перетворення хліборобських районів на імпортерів зерна, неконкурентність малоефективного та технологічно відсталого виробництва, нераціональний імпорт

< Назад   Вперед >
Содержание