6.2. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку

В структурі валютного ринку взаємодіє розгалужена мережа фінансово-кредитних інститутів і механізмів, за допомогою яких забезпечується купівля і продаж іноземних валют.

Валютний ринок – це сукупність валютообмінних (конверсійних) та депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються учасниками валютного ринку за відповідним ринковим курсом або за ринковою процентною ставкою. Він тісно пов'язаний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням транснаціональних компаній та банків і диверсифікацією їхньої діяльності, міграцією капіталу поміж країнами у пошуках надприбутків, зростанням обсягів спекулятивних валютних операцій. На сучасних валютних ринках на одну комерційну угоду припадає близько шести спекулятивних. З валютним ризиком стикаються іноземні інвестори, оскільки, щоб здійснити інвестицію за кордон, необхідно спочатку конвертувати кошти у валюту цієї країни. Зниження валютного курсу на момент репатріації прибутку на вкладений капітал порівняно з часом здійснення інвестиції означає фінансові втрати інвестора.

Валютний ринок варто розглядати з таких точок зору.

З функціональної точки зору валютні ринки забезпечують своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування від валютних ризиків, диверсифікованості валютних резервів.

З інституційної точки зору валютні ринки є сукупною урівноваженістю банків, інвестиційних компаній, бірж, брокерських контор, іноземних банків, що здійснюють валютні операції.

З організаційно-технічної точки зору валютний ринок є сукупною комунікацією систем пов?язаних між собою банків різних країн, що здійснюють міжнародні розрахунки й інші валютні операції.



Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.

Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Проведемо класифікацію суб'єктів валютного ринку :

1) на макроекономічному рівні головним суб'єктом валютних операцій виступають центральні банки — Федеральна резервна система США, Банк Англії, Бундесбанк Німеччини, Національний банк України тощо;

2) комерційні банки, що мають ліцензію на проведення валютних операцій. Саме міжбанківський ринок є основою валютного ринку і саме тут формується валютний курс. Деякі комерційні банки, обсяги щоденних оборотів яких сягають мільярдних сум, мають міжнародний авторитет: це, наприклад, американські банки Чейз Нешенел, Чейз, Манхеттен,Сіті-бенк, німецькі банки — Німецький, Комерційний, Дрезденський тощо;

3) фірми, які здійснюють зовнішню торгівлю або капіталовкладення за кордоном. Саме ці господарські суб'єкти стимулювали розвиток валютного обміну, виникнення цілого ряду складних видів валютних угод;

4) приватні (фізичні) особи, що їздять за кордон, здійснюють перекази валют, купують валюту з метою нагромадження (заощадження) та здійснюють інші неторгівельні угоди.

„Зведенням" покупців та продавців валюти займаються брокерські контори, які мають потрібну інформацію, пропонують консультаційні послуги і прогнозні оцінки. Послугами брокерських контор користуються комерційні банки, фірми, орієнтовані на зовнішній ринок, приватні особи. Ареною валютних операцій може виступати біржа. Учасником біржових ігор може бути і Центральний банк, який здійснює операції по підтримці національної валюти. Валютний ринок є офіційним фінансовим центром, де зосереджується купівля-продаж валют і цінних паперів у валюті на основі попиту та пропозиції на них.

Функції суб'єктів валютного ринку наведені в табл. 6.1.

Валютні ринки можна класифікувати за ознаками:

за сферою розподілу (міжнародний валютний ринок, внутрішній валютний ринок);

за ступенем організованості (біржовий, не біржовий);

за характером операції: ринок конверсійних операції, ринок депозитно-кредитних операцій;

за видами конверсійних операцій: ринок ф'ючерсів, ринок опціонів тощо;

Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей - їх валютного курсу.

Ринок депозитно-кредитних операцій - це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.

Середній щоденний оборот операцій на світовому валютному ринку перевищує 1 млрд. дол. США. На сьогодні понад 80% усіх валютних операцій здійснюється на позабіржовому валютному ринку. Головними центрами позабіржового ринку виступають Лондон, Токіо, Нью-Йорк, Цюріх, Сінгапур. Світовий валютний ринок працює практично безперервно - протягом 24 годин на добу. Робочий торговельний день на валютному ринку починається у Токіо. Поступово, у часовому розрізі, ринок рухається зі Сходу на Захід. З початком робочого дня відкриваються ринки Європи. Після обіду починає роботу ринок східного узбережжя США. Пізніше торговельний ринок переміщується на західне узбережжя США та Австралію. Після цього кругообігу, який триває практично добу, знову береться до справи Токійський валютний ринок. Цілодобове функціонування валютного ринку дозволяє його учасникам у будь-який час укладати угоди та здійснювати різноманітні операції з іноземною валютою.

Валютний ринок виконує такі функції:

• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

• регулювання валютних курсів;

• диверсифікацію валютних резервів;

• страхування валютних ризиків;

• отримання прибутку учасниками валютного ринку у вигляді різниці курсів валют;

• проведення валютної політики, що ґрунтується на державному регулюванні національної економіки і реалізації погодженої політики в межах світового господарства.

Функції валютного ринку реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій (рис. 6.3) [13].

Під валютними операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Ці операції класифікуються за кількома критеріями [13;14].

1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:

- касові, або операції з негайною поставкою;

- строкові.

2. За механізмом здійснення операцій:

- операції спот;

- форвардні операції;

- ф 'ючерсні операції;

- опціонні операції.

3. За цільовим призначенням:

- операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;

- операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);

- операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.

4. За формою здійснення:

- безготівкові;

- готівкові.

Безготівкові активи, якими оперує валютний відділ банку, це залишки на рахунках в іноземній валюті. Необхідні платежі переводяться з одного рахунку на інший за допомогою бухгалтерських записів. Під час торгівлі готівкою валюта фізично переміщується у просторі. При цьому зростають витрати на охорону, транспортування, страхування та зберігання валюти, що збільшує різницю між курсом продавця та курсом покупця по котировках іноземної готівкової валюти. Розбіжності між торгівлею готівковою та безготівковою валютою наведені в табл 6.2.

Валютний арбітраж є операцією з купівлі-продажу валюти з наступною оберненою угодою з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів. Арбітраж може працювати на основі котирування двох видів — прямого і непрямого.

Валютний арбітраж буває часовим і просторовим, простим і складним. Простий валютний арбітраж — це арбітраж, який здійснюється з двома валютами. Складний або непрямий арбітраж — це арбітраж, що проводиться з великою кількістю валют на різних ринках. Маклер ніби піднімається східцями, обмінюючи куплену валюту на третю, четверту. Причому повернення до початкової валюти на завершальній стадії не обов'язкове.

В Україні на даному етапі розвитку отримав розповсюдження просторовий арбітраж. До цієї операції стихійним шляхом приходять починаючі дилери. Прибуток виникає через різницю в курсах на різних валютних ринках. У нормальних умовах валютний арбітраж належить за своїми макроекономічними наслідками до позитивних явищ, бо сприяє вирівнюванню ринкових курсів валют.

Операція СПОТ являє собою касову операцію і здійснюється на короткостроковій основі. Термін реалізації такої угоди не перевищує 48 годин, цей час необхідний для перевірки документів і поставки валюти. Курс, за яким здійснюється ця операція називається СПОТ-курс.

Однак у валютній практиці використовується також «спот» на тиждень чи навіть на місяць, а сам термін у таких випадках підкреслює лише безумовність та обов'язковість платежу. Дата поставки валюти в угодах «спот» є датою валютування (value date). Якщо у будь-якій країні, однієї із сторін угоди, наступні два дні припадають на вихідний день, то дата валютування переноситься на один день.

Конверсійні операції з датою валютування «тод» (today — сьогодні) та «том» (tomorrow — завтра) є різновидом спотових операцій і здійснюються вони у відповідності з інтересами клієнтів або враховуючи вимоги національного валютного законодавства певної країни. Найголовнішим в угодах «спот» є те, що курс визначається курсами поточного дня, тобто дня укладання угоди. На ринку «спот» котируються курси «бід» (bid) — купівлі та «офер» (offer) або ж «аск» (ask) — продажу, за якими купують і продають базову валюту.

Різниця між курсами продажу та купівлі складає маржу — оплату послуг та потенційних ризиків торговців валютою. Цю різницю також називають спредом (spread). Розмір маржі чи спреду — величина нестійка і коливається залежно від позиції банку в тій чи іншій базовій валюті, від кон'юнктури ринку, від суми угоди, від ліквідності валюти, а також є різним у різних банків.

Форвардні операції належать до операцій строкових. За форвардними угодами її учасники домовляються про купівлю-продаж валюти на певну дату за курсом, визначеним у форвардній угоді.

Форвардні операції існують тисячі років, але організований форвардний ринок з'явився лише у 80-х роках XIX ст. у Відні, Берліні, Петербурзі. Перша наукова праця, у якій докладно описувались прибуткові процентні арбітражні операції, була написана у 1922 р. Дж. М. Кейнсом. Згодом він розширив цю статтю до обсягів книги під назвою «Трактат про грошову реформу» (1923) [10]. У сучасному світі форвардний валютний контракт є високоліквідним інструментом, ним оперує більшість великих банків та фінансових компаній.

Форвардний валютний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати чи продаж валютні цінності у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією валютного курсу під час укладення контракту. В цих угодах використовуються два показники: валютний курс та ставка на депозити (найпоширенішою у світовій практиці є орієнтація на ставки за єврокредитами і ЛІБОР - процент за міжбанківськими депозитами в Лондоні). Таким чином, рівень ризику за форвардними контрактами обмежується величиною різниці між узгодженою за контрактом процентною ставкою і ставкою LIBOR, та між визначеним у контракті курсом валюти І ринковим спот-курсом. Причому ставка LIBOR і спот-курс визначаються на дату розрахунків.

Форвардну угоду характеризують такі особливості:

? обмінний курс фіксується нa момент укладення угоди, а валютні кошти переходять до покупця через певний строк;

? використовуються різноманітні часові лаги — від 1 місяця до 1 року, але традиційно вони не перевищують 3 місяців;

? з моменту укладення угоди і до її закінчення за фінансовими рахунками економічних агентів ніяких операцій не проводиться.

Важливою умовою форвардних контрактів є обов'язковість їхнього виконання, відтак вони використовуються не для отримання спекулятивних прибутків, а укладаються для реальної купівлі або продажу валюти з метою страхування від негативного коливання валютних курсів. В Україні відповідно до прийнятих НБУ правил випуску і обігу валютних деривативів метою форвардного валютного контракту є запобігання втрат (хеджування ризиків) при зміні валютних курсів за депозитами в іноземній валюті у майбутньому [23].

На валютному ринку найбільш розповсюджені два види форвардних валютних угод:

- звичайні форвардні угоди, які також носять назву форварди «аутрайт» (forward outright) — це укладена сьогодні валютна угода на купівлю однієї валюти за іншу за узгодженим сьогодні курсом з поставкою на певну дату в майбутньому. До цієї дати обмін грошовими коштами не здійснюється. Форвард «аутрайт» являє собою незворотню позабіржову угоду, обов'язкову для виконання. Звичайно такими угодами користуються учасники зовнішньоекономічної діяльності — експортери й імпортери з метою захисту від валютного ризику;

- валютні свопи (currency swap) — це обмін кредитними зобов'язаннями або контрактами на купівлю іноземної валюти за національну з її майбутнім зворотним викупом в обумовлений час. Принципове значення при виконанні угоди свопу має різниця між валютним курсом продажу та купівлі — так звана ставка свопу. На українському валютному ринку свопи поки що не знайшли широкого застосування, але поступово із розвитком ринку похідних валютно-фінансових інструментів і входженням українських банків і небанківських фінансових інститутів у міжнародні фінансові ринки слід очікувати розширення використання різними учасниками ринку цих перспективних фінансових інструментів.

Форварди «аутрайт» та валютні свопи утворюють форвардні валютні ринки, оскільки і ті, і інші пов'язані з обміном валют у майбутньому.

Основні відмінності цих операцій наведені в табл.6.3.

Однією з найуспішніших і водночас досить суперечливою інновацією на валютно-фінансовому ринку стало запровадження торгівлі ф’ючерсними контрактами. Першу біржу фінансових ф'ючерсних угод (Міжнародний валютний ринок (МВР) було відкрито у 1972 р. для здійснення торгівлі ф'ючерсними контрактами за іноземну валюту 14;20].

На сучасному етапі ф'ючерси торгуються в Чикаго, Токіо, Сіднеї, Новій Зеландії та ще в кількох місцях.

Ф'ючерсний контракт — це стандартизований контракт на купівлю іноземної валюти за національну на установлений термін у майбутньому за визначеним курсом. Головними користувачами ф'ючерсів іноземної валюти е комерційні банки, які використовують їх з метою отримання прибутків від різниці валютних курсів на форвардних і ф'ючерсних ринках, а також з метою хеджування. Широко використовують ф'ючерсні контракти імпортери й експортери продукції та послуг, які намагаються захистити себе від втрат при переведенні заробленої іноземної валюти в національну, або хочуть запобігти передплаті у розрахунках за майбутні поставки. В останньому випадку торгівля ф'ючерсними контрактами відбувається на біржах, які виступають посередниками. В Україні розвиток ф'ючерсного ринку дещо стримується вимогою до емітента погоджувати перед реєстрацією випуску ф'ючерсів у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку використання як базового активу валютних цінностей з Мінекономіки України або НБУ.

Хоча ф'ючерсні та форвардні контракти схожі за економічною сутністю, вони мають і певні відмінності. Найголовніша полягає у тому, що за обставин, коли курс валюти-товару зростає, грошові платежі можуть постійно надходити на фінансовий рахунок власника ф'ючерсу (які можна одразу відкладати на депозит і отримувати додаткові прибутки). Збитки від падіння валютного курсу власник ф'ючерсу також повинен компенсувати грошима у той самий день. За форвардних умов цього не відбувається до дати виконання. Форвардні контракти є угодою між приватними особами, вони відрізняються за величиною та строками поставки, їх неможливо продати до закінчення строку угоди, тому вторинний ринок для них практично відсутній, на відміну від ф'ючерсних контрактів. Завдяки цьому останні набули значного поширення.

Своєрідною формою термінової угоди двох сторін є опціон — право вибору часу поставки або платежу за визначеним курсом (страйк-курсом) певної суми валюти, а також можливість відмови від угоди, що надається опціонером своєму партнеру. Причому обумовлюється не чітка дата виконання опціону а лише період часу, протягом якого він дійсний. Найчастіше опціони надаються банками, які отримують прибуток у вигляді знижки, коли купують валюту, або надбавки, коли її продають, що відіграє роль компенсації у випадку відмови від виконання опціону. Опціони широко використовуються у ситуації невизначеності часу і суми валютних надходжень, різких коливань валютного курсу, в умовах нестійкої кон'юнктури ринку та недостатнього професіоналізму бізнесменів у трансформаційній економіці.

Існує три види валютних опціонів:

1) «американський опціон на спот» дає право купувати валюту у будь-який момент часу протягом обумовленого періоду, на відміну від нього європейський опціон виконується лише на визначену дату;

2) «опціон на ф'ючерс», об'єктом якого є ф'ючерсний контракт (бувають лише американські);

3) «ф'ючерсний опціон», покупець якого погоджується щоденно сплачувати суму здешевлення (подорожчання) ринкової вартості опціону.

Наприкінці 70-х років попереднього сторіччя після відмови від системи фіксованого курсу національних валют стосовно долара США почалося формування валютного ринку FOREX (Foreign Exchange operations – операції по обміні валют на основі попиту та пропозиції). До теперішнього часу ринок ФОРЕКС перетворився в глобальною, об'єднаною єдиною комунікаційною мережею ринок, що відкривається в понеділок ранком у Новій Зеландії й закривається в п'ятницю ввечері в США. Залежно від годинного пояса й появи на ринку ФОРЕКС різних регіональних учасників ринку щоденну торгівлю на ринку ФОРЕКС розділяють на кілька торговельних сесій. Товаром, торгуемым на цьому ринку, є гроші (товар з 100%-ний ліквідністю) - товар на який на ринку в будь-який час є й покупці й продавці. Цілодобовий доступ на валютні ринки Азії, Європи й Америки дозволяє трейдеру (людині, що управляє капіталами на фінансових ринках) робити угоди по найбільш вигідній ціні, а надання банківського кредиту із плечем 1:100 його контрагентом дозволяє трейдеру одержувати більші прибутки при відносно невеликому депозиті (власних коштах) протягом короткого проміжку часу. При цьому простота висновку угод (по телефоні або через інтернет) роблять цей ринок привабливим для ділових людей.

На відміну від інших ринків, ринок ФОРЕКС характеризується самим більшим обсягів торгів, мінімальною вартістю проведених угод і найшвидшим рухом валютних коштів. Ліквідність цього ринку зросла до декількох трильйонів у день. У цей час операції на ринку ФОРЕКС є основним джерелом доходу багатьох провідних банків і інших фінансових інститутів миру.

Компанії, що займаються зовнішньоторговельними операціями (експортери й імпортери), в усьому світі є активними учасниками міжнародного валютного ринку Форекс. В експортерів існує постійний інтерес продавати іноземну валюту, а в імпортерів - купувати її.

Курси валют на міжнародному ринку Форекс постійно міняються. У результаті цього реальна вартість що купується або продаваного за валюту товару може значно змінитися, і контракт, казавшийся вигідним, може в підсумку виявитися збитковим. Звичайно, можлива й зворотна ситуація, коли зміна курсу валюти приносить прибуток, але завданням торговельної компанії не є одержання прибутку від зміни валютних курсів. Для торговельної компанії важливо мати можливість планувати реальну собівартість що купується або продаваного товару.

Угоди на ринку Форекс здійснюються за принципом маржинальной торгівлі. Цей вид торгівлі має ряд особливостей, які й зробили його дуже популярним.

• Невеликий стартовий капітал дозволяє здійснювати угоди на суми, багаторазово (у десятки й сотні разів) його перевищуючі. Це перевищення називають важелем (Leverage).

• Торгівля проводиться без реальної поставки грошей, що скорочує накладні видатки й дає можливість відкривати позиції як покупкою, так і продажем валюти (у тому числі відмінної від валюти депозиту).

Класична валютна біржа – офіційно оформлений ринок, на якому відбувається торгівля валютами на основі попиту і пропозиції.

Операції валютної біржі:

? укладання двосторонніх угод між членами біржі на купівлю-продаж іноземної валюти;

? організація розрахунків у іноземній та національній валютах за біржовими угодами;

? реалізація операцій центрального банку щодо підтримки курсу національної валюти;

? вираження ринкового курсу іноземної валюти відносно до національної.

Членами валютної біржі можуть бути лише банки, яким надана ліцензія на проведення валютних операцій або фінансові установи, яким законодавчо надане право на ведення валютних операцій.

Процес купівлі-продажу валюти здійснюється аукціонним методом, коли покупець указує в заявці обсяги валюти, яку він хоче придбати, і курс, за яким він її згоден купити. Продавець, у свою чергу, пропонує певний обсяг валюти і курс, за яким він згоден її продати. Оскільки головними суб’єктами валютного ринку є банки, то якщо обсяги і курс покупця збігаються з обсягом і курсом продавця, у цьому випадку валютна позиція вважається закритою. Якщо ж такої рівноваги нема, то валютна позиція називається відкритою.

Валютний ризик — це можливість грошових втрат суб'єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Він тісно пов'язаний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням транснаціональних компаній та банків і диверсифікацією їхньої діяльності, міграцією капіталу поміж країнами у пошуках надприбутків, зростанням обсягів спекулятивних валютних операцій. На сучасних валютних ринках на одну комерційну угоду припадає близько шести спекулятивних.

Одним із методів запобігання ризику у зовнішньоторговельній діяльності підприємства є форфетування — кредитування експорту шляхом випуску комерційних векселів або інших боргових зобов'язань за зовнішньоторговельними угодами. Форфетування як форму трансформації комерційного кредиту у банківський використовують тоді, коли покупець не має відповідних грошових ресурсів для оплати великої партії товару, а експортер не може відкласти отримання грошей на майбутнє. У цьому випадку покупець виписує комплект векселів на необхідну суму з додатковим відсотком за кредитування, що дає змогу експортеру одразу отримати всю суму й перекласти ризик на банк, що надає кредит. З іншого боку, під час використання форфейтингу можуть виникати додаткові ризики — ризик дефолту з боку уряду країни походження імпортеру, ризик оголошення мораторію на платежі за кордон, зумовлений політичними або іншими обставинами, адміністративні ризики через існування деяких відмінностей у валютному законодавстві країн тощо.

Вищенаведені організаційні методи належать до внутрішніх методів страхування. До зовнішніх методів зниження валютного ризи ку відноситься створення ефективної програми проведення спеціальних фінансових операцій — хеджування.

Хеджування — це компенсаційні дії на валютному ринку із використанням відповідного інструментарію для мінімізації втрат від валютних коливань. По суті, це перенесення ризикової позиції на ринку готівки, яка пов'язана з валютним курсом або відсотковою ставкою, на іншого учасника ринку, який відкриває економічно пов'язану з нею позицію у тій самій валюті на ринку фінансових фючерсів (такий підхід до визначення хеджування був розроблений у США)

< Назад   Вперед >
Содержание